«Різунів» у вишиванках, із закривавленими сокирами в повоєнні роки полюбляли зображати майстри радянської «політичної карикатури». Один з таких образів реалізували: у 1949 році двоє парубійків зарубали сокирою письменника Ярослава Галана, і з цієї детективної історії живописали ще барвистішу картину «людиноненависницької ідеології українського буржуазного націоналізму». Як зазначав письменник Олекса Гай–Головко, Галан став першим і єдиним «великомучеником комуністичного режиму в Галичині». Мало хто помітив, що одинадцять ударів сокири обірвали життя публіциста саме в момент, коли радянська влада почала вбачати в ньому свого ворога: його звільнили з посади кореспондента газети «Радянська Україна», очевидно за різку критику безгосподарності й русифікації... Божевілля з натури На той час Галан залишався одним із небагатьох живих членів Компартії Західної України — інших знищили ще в 1939–му. Сьогодні вже відомо, що письменника зарубали завербовані НКВС хлопці, яких переконали, що вони здійснюють завдання ОУН. Прикметно, що в 1970–му художницю й правозахисника Аллу Горську також убили сокирою, оголосивши, що «злочин скоїли націоналісти». Із часопису «До зброї» можна дізнатися про деталі перелицювання злочинів, про пропагандистські мітинги комуністів для залякування селян. «Наприклад, показують населенню закривавлену сокиру, якою, начебто, повстанці вбивали невинних людей, навіть немовлят, — йдеться в номері за вересень 1943 року. — Тим часом перебіжчики з червоної партизанки розповідають, що сокиру вони самі занурюють у кров ними ж забитих людей, та ще й регочуться з того, що дехто справді повірить, наче б це зробили повстанці». Із десяток прономерованих катувань, пов’язаних із сокирою, вміщує у своєму тексті «135 тортур і катувань, що застосовували терористи ОУН–УПА до польського населення Східних кресів» опублікований у 1999 році в польській газеті Na Rubiezy Александр Корман (в листопаді 2007 року, після відзначення 65–річчя УПА текст передрукував сайт газети «Комуніст»). Цікаво, що в тому ж вроцлавському часописі Na Rubiezy в 1993 році вперше «засвітилося» скандальне фото, назване «Польські діти, замордовані загоном Української Повстанської Армії... восени 1943 року». На фото — кілька малюків, прибитих до великого дерева. Той же Корман у своїй праці «Ставлення УПА до поляків на південно–східних землях II Речі Посполитої» (Вроцлав, 2002) переконує, що «упівці» зробили багато таких «віночків» на алеї, яку назвали «дорога до самостійної України». За цією світлиною минулого року навіть хотіли встановити у Варшаві пам’ятник. Утім тоді ж виявилося: фото зняте в 1923 році й вперше оприлюднене у статті «Маніакально–депресивний психоз в судово–психіатричній казуїстиці» у 1928 році. На ньому — жертви божевільної циганки. Отже, багатий на фантазію Корман серед вищезгаданих «135 тортур і катувань...» називає нанесення удару обухом сокири по черепу, по лобі; відрубування сокирою голови, відрубування однієї чи обох рук, п’яти і стопи, розрубування тулуба. «Нанесення удару сокирою в шию» повторюється двічі (номери 24 і 31). Названо ще багато страхіть, як от «розрізання живота вагітній жінці й вкладання замість вийнятого плоду, приміром, живого кота». Читаєш і бере сумнів: як такі катування могли відбуватися в тісних криївках УПА чи на явочних квартирах ОУН, під пильним наглядом німецьких і радянських спецслужб? Досі на теренах України не знайдено жодної «підпільної в’язниці» УПА з катівнями та місцями масових розстрілів. Натомість великі кам’яниці НКВС у кожному містечку України після розвалу СРСР стали поступово розкривати секрети своїх підвалів, подвір’їв і «особливих охоронних зон» у глухих лісах. Повна версія статті http://avancar.ucoz.ua/blog/chervona_sokira/2009-11-05-716
Re: Червона сокира 1. Із Галанав дуже мутна історія. Є факт, що його зарубали два хлопці-симпатики ОУН по завданню зверхника. Але ОУНівці завжди відхрещувалися від такого наказу. Є факт, що в той час Галан дійсно вже дістав совєти, вимагав звільнення із "мєст нє столь отдальонних" своєї репресованої дружини. Є факт що у нього чи то охорону зняли чи то зброю відібрали, яку видали. Чи то обидві ці речі - не пам'ятаю точно. І невдовзі потому його кокнули. Дивний збіг. Але наразі дві теорії є рівноцінними як на мене - вбитий за ініціативою ОУН і вбитий за ініціативою Совєтів. Доказів, які на 100% підтверджують ту чи іншу теорію - нема. Тому писати, що "Сьогодні вже відомо, що письменника зарубали завербовані НКВС хлопці, яких переконали, що вони здійснюють завдання ОУН." - не корекнтно. Кому відомо? ТОму хто вірить? Треба факти, а їх бракує. 2. Сокиру в УПА використовували, є декілька спогадів про відрубання голови воякам перед строєм за серйозні провинності (крадіжка у місцевого начелення наприклад).
Как раз незадолго до гибели Ярослав Галан был принят в члены ВКП(б) (членство в КПЗУ ему в партийный стаж не засчитали). А его пьеса "Под золотым орлом" пошла буквально во всех театрах Советского Союза. На опалу это не очень похоже.
Кажуть, що всі студенти, які не були на парах в час вбивства Галана - отримали лагеря - принаймі ніби за це відсидів мій родич.
В обвинительном заключении так и было написано: "За прогул учебных занятий во время убийства Галана"?
Вибачаюсь, але роля Галана не така вже й проста, як то здається: його, наскільки це було можливо, "використали" наші у ідеологічній боротьбі із греко-католицьким релігійним напрямком. Наслідком його пропагандистських дій стала самоліквідація, точніше - самороспуск, цієї конфесії. А коли Галан зрозумів, як його використували й схаменувся, то й розіграли увесь цей фарс.
