Японські мечі після 1945 р. По війні японська поліція під пильним наглядом американських військових зібрала всі мечі, що змогла. Власне, поліцейські, подекуди, приховували військову зброю. Так станом на грудень 1945 р. американська військова поліція виявила в полційних станціях міст Aomori, Hirosaki, Sambongi (префектура Аоморі) приховану там військовими зброю – 1880 гвинтівок, 1881 багнет, 18 легких кулеметів, 505 260 набоїв, ящик вибухівки, 150 ваійскових мечей. Виглядає, що зброю ховали на випадок партизанського руху – коли варвари посягнуть на Священну особу Тенно… Північ Японії для того виглядала досконало – через рельєф, населення, та - відсутню тоді, інфраструктуру… Вилучені мечі зібрали в Акабане арсеналі та вирішували що з ними зробити. Американці були за те, щоб їх продати – бо кожен вояк-визволитель бажав мати трофей. Згідно рішень Військового департаменту 155 та 267 (1945) кожен америкаський вояк мав право взяти з собою на батьківщину, в якості сувеніра: «гвинтівку, карабін, шаблю, багнет, пістолет, чи пару бінокулярів». Відповідальність за «збір цих предметів» покладалась на командирів корпусів. Фактично, на трофейні команди, ті вже почали грабувати Японію… Підрозділ-склад (War Trophy Depot) в Йокогама видавав трофеї персоналу, що повертався до ЗСА, Підрозділ в Йокосука – видавав їх для військово-морського персоналу в морі. Попит на мечі був такий, що австралійці їх вже підробляли – на суднах-майстернях. А мечей зібрали кілька сот тисяч. Зокрема, згідно довідки "GHQ Supreme Commander Allied Forces (SCAP), Progress of Demob of the Japanese Armed Forces, dated 21 July 1948" було «захоплених та зданих» (captured & surrendered) «мечей та шабель» - 661 621 од. З них – «вибули як трофеї, для музейного, чи технічного вжитку» (Disposed of Trophy, Museum, Technical use) – 372 609 од., знищено - 289,012 од., повернули японцям – жодного. Як танки та гвинтівки, американці зберігали також мечі для майбутнього озброєння японців, але, на відміну від танків, ті не придалися. Але в Акабусе – це район Токіо, були зібрані мечі лише з Канто. Де провінційні – ніхто не знає, можливо, знайдуть, бо багато чого почали відкривати в архівах. Приклад – моє ж дослідження за пістолети япполіції. З японського боку були задіяні два фахівці: Сато Канцан з Міністерства освіти, він завідував нацскарбами та Хонма Кунцан з Міністерства культури, він вивчав нацмечі. З американського боку був полковник Кадвелл (Віктор Кадвелл 1892-1972, військовий поліцейський). Вони й почали дискусію за значення та цінність япмечів – чи вони політкоректні. Дискусія тривала щось з місяць. Японці створили комітет на чолі з Хосакава Морітцугі та 12 суддів - вони день за днем перебирали та відбирали мечі. Їм платили 70 сен за день праці… Від військової поліції їм видавали пляшку кока-коли на день кожному – щоб звикали до смаку свободи.. Ці ж практику Кадвелл впровадив і у в’язниці Сугамо. Коли японця рік за роком поїти колою, в ньому неодмінно має щось змінитися… (Кадвелл наглядав за інтернованими японцями в ЗСА.) Бенто було в основному з бататів, бо їсти в Японії тоді таки було нічого… Так працювали вони рік. Мечі сьова-то з маркою доби Сьова – нищили, як мілітаристські. Їх і зараз не можна ввезти до Японії. Кількість мечів, що вони вибракували, нажаль, не повідомляють. Роботу закінчили 1948 року. Відібрали вони 4575 мечів та заскладували їх в підвалі токійського нацмузею. Так постало закрите зібрання Акабане-то. 1995 року парламент нарешті проголосував та ці мечі повернули власникам. Але це не кінець. Мечі з підвалу Нацмузею знов почали переглядати. Комітет для перевірки цих мечів зібрали наступного року. Він збирався раз чи два на тиждень протягом трьох-чотирьох місяців, щоб написати детальний звіт. Вони знов відділили мечі з сумнівними написами на хвостовиках та поділили безсумнівні на ранги. Також почистили та відновили полірування – щоб повернути власникам, бо мечі були таки іржавенькі… Виставку цих мечів відкрили лише в квітні 2000 р. Так постала сучасна об’єктивна та наукова письмова історія япмечей… Себто, вся ота япмєчєологія, крім статті, що я її якось перекладав з японської, була написана без цих япмечів…)))) Всі писали за марки на хвостовиках, коли самі японці сумнівалися в них постійно. Це – міфологія. 2. 1950 року був прийнятий закон за зброю (Ю-то-хо), фактично, він почав діяти з 1951 р. Легальні власники мечів (та пістолетів), що їх не віддали, відтепер відновили свої ліцензії… Загалом, японці були не дурні, та мечі не видавали - щє з Хаітореі доби Мейдзі.. Хаітореі – заборона на носіння меча, згідно постанови Кабміну № 38 9-го року Мейцзі/1876 - окрім ветеранів війська та поліції (1898). Дискутували в уряді з 1869 року. Хотіли заборонити фехтування, мовляв. «варварство повинно викоринити швидко». Замість самооборони охорона була покладена на поліцію. Посідання мечей не заборонили. Ті, хто відкидали заборону, носили меч в сумці… (Вільне) посідання мечей було заборонено указом імператора № 300 1952 року. (В Японії заборонено носити ножі з клинком, довшим за 6 см., коли складаний – дозволено з клинком не більше 8 см довжини, 1,5 см ширини, 0,25 см товщини, без фіксатора. Згідно ст. 22 покарання за порушення заборони– не більше 2-х років, або штраф 300 000 йєн, чи менше.) Багато мечей в Японії не зареєстровані і досі. Коли поліція такий вилучає – має віддати до штаб-квартири та протягом 12 місяців зареєструвати в міносвіти. Це ж стосується й військових мечей ветеранів, після смерті власника їх повинно віддавати в Сили Самооборони. (З 1964 року почали латентно дозволяти військові мечі, як «церемоніальні».) В грудні 1951 року вирішили викувати 300 мечів на честь мирної угоди та ООН. В квітні 1952 р. уряд дозволив це – через Міністерство зовнішньої торгівлі. Дозволи майстрам видали 1-го вересня 1953 р. Ліцензованих майстрів виявилося 109. зареєстрований майстер міг продати два довгих чи три коротких мечі протягом місяця. Танто робити не дозволяли, а саме на них був попит. Це відразу зменшило кількість бажаючих… До Ніхон бійутсу токен хозен кіокай (NBTHK) захотіли приєднатися 83, обрали 52-х. з 52х мечів десять визнали видатними… 1974 року зробили 3000 япмечей. Кожен потребував дозволи місцевих органів освіти. Станом на 1990 рік робили десь 4000 мечей на рік. В середньому, за оцінкою, коло 20 % нових мечей, це - мистецькі мечі, решта – т. зв. іаі-то, мечі для бойових мистецтв, що ними можна складатися (ними не рубають манекени). Зараз їх виробляють коло 250 майстрів, ціна – від 6 000 дол. Китайці роблять і дешевше і краще - як свідчить зібрання Фельдмана. Загалом, як на автора, давно вже пора вивчати япмечі китайської роботи… Власне, мистецтво япмєчєдєлія, згідно сучасного іаі-майстра Коіде Томоо , полягає в тому щоб меч не гнувся та не ламався при з’єднаннях (зложеннях) мечей в дворучній стійці. Для того обух – касане має бути дуже товстим, а міхаба (відстань від хребта – муне до леза, має бути дуже широкою))). З таким мечем боєць змушений сповільнювати швидкість та обмежувати маневровість зброї. Це є головним в япфехтуванні (іаі-то). Щоб ви розуміли, мечі доби Сьова були коротші – з клинком коло 79 см, з виразним фунбарі – звуженням клинка до вістря, з помірною сорі – кривизною, загалом – легші, схожі на справжні – європейські шаблі. Джерела: 日本刀21世紀への挑戦 Авторы: 土子民夫 Modern Japanese Swords and Swordsmiths: From 1868 to the Present 模造刀 廃刀令
