Як УПА із німецького полону визволяла червоноармійців

Як УПА із німецького полону визволяла червоноармійців


Внаслідок повстанської атаки з німецького полону було звільнено 5000 радянських військовополонених. Частина із звільнених червоноармійців вступила в УПА інші розійшлися по навколшніх селах та хуторах.
Даний напад УПА знайшов відображення у радянському донесенні :
Совершенно секретно
Секретарю ЦК КП(б) Украины

Тов. ХРУЩЕВУ

25 февраля в отдел Контрразведки "СМЕРШ" 149-й стрелковой дивизии 13-й армии явился с повинной участник южной группы "УПА" Конотоп Михаил Дмитриевич, 1919 года рождения, уроженец с. Пески Ново-Псковского района Ворошиловградской области, украинец, беспартийный, образование 5 классов, в Красной Армии служил с 1939 года по февраль месяц 1942 года.

Будучи бойцом действующей Красной Армии, в феврале месяце 1942 года Конотоп попал в плен к немцам и находился в лагере для военнопленных в г. Дубно Ровенской области.

На допросе в отделе "СМЕРШ" Конотоп показал, что в "УПА" он попал при следующих обстоятельствах:

"Я содержался в лагерях в г. Дубно, где было около 8 тыс военнопленных. 3 октября 1943 года отрядами "УПА" был произведен налет на наш лагерь.

Чтобы воспрепятствовать освобождению военнопленных, немецкая охрана лагеря из пулемета расстреляла более 2 тыс человек, остальных, свыше 5 тыс военнопленных, отряды "УПА" увели с собой.

Разбили на группы по 100-150 человек и увели в разных направлениях по бандерсвским отрядам. Я, в группе ста военнопленных, под конвоем был доставлен в с Обгув Дубновского района Ровенской области в один из бандероеских отрядов Здесь нас разбили по 10 человек и распределили по сотням, разместив среди бандеровцев по 3 человека на взвод (чету).

майор УПА Микола Свистун – "Ясень" – командир куреня у Воєнній Окрузі "Богун"
Я попал в сотню, где командиром был "Дож" (псевдоним), а мне дали кличку "Потап". Со мной вместе попали два военнопленных по фамилии Плахтий. ему бандеровцы дали кличку "Эльбрус" и Черноморец по кличке "Ермак". Клички нам дали сразу при распределении.



Наша сотня входила в курень, которым командовал майор, его всегда называли "Друже Майор". Он также из бывших военнопленных Красной Армии, находился з плену у немцев вместе с нами в г. Дубно, уроженец Днепропетровской области, имел кличку "Чучупака".



Наш курень входил в "загин", которым командовал командир по кличке "Эней"

…

ЦДАГОУ, Ф. 1 Оп. 23, Спр 930, Арк. 173-174

Згадані особи – Коноп, Чорноморець і Плахтій зафіксовані і в повстанських документах – списках бійців УПА котрі походили із інших регіонів (зі збірника Сергійчука "ОУН-УПА в роки війни") :

 

http://vk.com/uvr_oun_upa?w=wall-28830041_3117/all

Про майора "Чучупаку":

Це було в 1943 році. Група фашистів, чоловік п'ятнадцять, облюбувала фільварок у селі Перенятині (Радивилівського району), їх присутність неабияк сковувала життя — і не тільки Перенятина, але й навколишніх населених пунктів.
Місцева боївка УПА якось було. спробувала роззброїти німців, але акція, вчинена серед білого дня, зазнала невдачі.
Тоді сотня Докса (Семена Котика з с. Сестрятина, загинув біля с. Верби) вирішила краще підготувати операцію по знешкодженню ворога. Сотня стояла біля лісу в с. Баранному. А в ній був і досвідчений військовик, колишній майор Червоної Армії. За розповідями, походив він із Перенятина, в 1920 році при відступі з наших теренів таращанської бригади приєднався до неї, з 1941- року воював із німцями, потрапив у полон, а вирвавшись на волю, попросився в УПА. За кличку собі вибрав ім'я ватажка Холодного Яру Василя Чучупаки.

Отож Чучупака і взявся очолити операцію. За згодою сотенного було вишикувано сотню, а це понад 170 бійців, з них вибрано дванадцять, на погляд організатора, найбільш загартованих, рішучих. Серед них, був і я.

Вирушили надвечір. Доїхали підводами до с. Крижів, підводи відпустили додому, а самі зайшли до одного заможного селянина. Командир наказав до його повернення розташуватися в стодолі, а сам пішов у напрямку Перенятина в розвідку. Ми визначили стійкових (вартових), які мінялися через дві години.

Мене розбудив гул моторів. Прислухався — начебто не ввижається. А до траси далеченько — кілометрів п'ятнадцять, звідти гуркіт навряд чи долинув би. Потім усе стихло. Та не встиг задрімати, як пролунав оклик стійкового Коника.

Кулеметник Береза вибіг надвір. Ми всі позривалися з місць. Незнайомі, що наближалися, паролю не знали. Але, незважаючи на попередження, продовжували просуватися. Коник вистрілив, але в ту ж мить був прошитий кулеметною чергою чужаків.

Ще через мить виявилося, що неподалік залягли німці і польські поліцаї. Зчинилася страшенна стрілянина. Значить, гуркіт моторів таки не ввижався.
Наше становище було досить скрутне, німців ховали дерева саду і якісь колоди.
Той бій біля села Крижів, що на межі Рівненщини і Тернопільщини, продовжувався досить довго. Не знати, як би він для нас завершився, коли б не Чучупака.

Повертаючись з розвідки, він зачув стрілянину і зрозумів, що фашисти якимось чином натрапили на нашу групу. Отож поспішив зайти до них із тилу і відкрив несподіваний вогонь із автомата. Це викликало в стані ворога замішання, адже нападники не могли знати, які сили мають в обох осередках стрільби українські повстанці.

А тим часом уже спалахнула стодола, доводилося прориватися з неї. Зазнавши втрат, не були зацікавлені продовжувати бій і німці та поліцаї. Ми до того ж розуміли: вони постараються взяти підмогу і кинути проти нас значно більші сили. А ліс далеко, в загоні четверо вбитих, є поранені.

У бою загинули Медвідь (Коник) із Гаїв - Крупецьких, Ткачук і Масловський із Сестрятина і один боєць із с. Срібного. Їхні тіла було перевезено в відповідні села, де жили рідні, і під покровом ночі з усіма військовими почестями віддано землі.
Пам'ятаю, над могилою полеглих повстанців у с. Сестрятині, виступаючи із словом скорботи, політвиховник сотні Ясенко сказав: «Спіть, хлопці, спіть, про долю-волю тихо сніть, про долю-волю України. Чим можуть бути кращі сни?»

СИМЧУК Микола Максимович.

Про автора, М. М. Симчук народився 1920 р. у с. Бугаївці Радивилівського району. Під час служби в армії 2 червня 1944 р. був заарештований і засуджений до 10 років позбавлення волі. Звільнений у 1954 р., реабілітований у 1962 р. Жив у с. Опарипсах. Помер у 1994 р.
http://www.infoukes.com/ukremb/history/UPA/1/003.html