Іноземці в Reichsarbeitsdienst (RAD) / Foreigners in Reichsarbeitsdienst (RAD)

О, які безмежно цікаві матеріали, дуже тобі дякую! Чи маєш ще якісь фото по рад? Цікаво що тут хлопці без повязок, в одні газеті бачив фото з повязками.

 

весною 1941 р. в Барвінку проходила 4-тижневий вишкіл група українців (50 осіб), згодом їх було переведено до Нойгаммеру, де включено до складу батальйону "Нахтігаль"... один із учаників цього вишколу - Роман Бойцун - залишив про це короткий спогад...

 

Тобто ти хоцеш сказати що це може бути фото з такої тренувальної групи? Чи це просто той самий табір але інша РАД-івська група?

 

ага, тої самої групи...
принаймні відомо, що кістяк особового складу "Нахтігалю" склали саме українці, які пройшли попередній вишкіл в таборах у Криниці, Дуклі та Барвінку; вишкіл цей був законспірований, проводився без застосування вогнепальної зброї і в уніформі РАД...

 

ось така книжка є у продажі - http://www.antykwariathistoryczny.p...eralnymgubernatorstwiebaudienst19401945.htm#1

хтось колись стикався із цим сайтом чи може взагалі купував книги з Польщі по і-нету?

 

Не стикався, але можна їм написати і дізнатися чи вони роблять пересилку за кордон.

 

За тиждень повинен отримати.

 

размовляйте по русски, не пойму вас, книга супер, отписал знакомому поляку с просьбой

 

RAD Abt.180/1
Подписи к фото в переводе с эстонского:
1. Lembit Karden
2. До отъезда из Reinhen (?)
3. Лекция на природе.
4. Четвертый отряд проводит свободное время, февраль 1944 года, Diepholz
5. Täpp и Pajusoo наслаждаются первым весенним солнцем.
6. На память другу Roode о работе в RAD в Danneberg. Этот снимок напомнит тебе время и дни в Германии.
7. Без подписи, но с эстонским триколором на кармане.

 

Норвежец, офицер норвежской организации АТ (RAD) заявил следующее после войны - в переводе на немецкий

 

Ось дещо з спогадів Українця в RAD

У Дуклі ми розпитали людей, де знаходиться український
добровольчий відділ. А містився він у колишньому панському
палаці — дворі якогось вельможі. Навколо великий парк, обве-
дений кам'яним муром з високою залізною вхідною брамою.
Всередині — два великі муровані триповерхові будинки. У
парку старі дуби та липи, чотири невеликі ставки, багато
доріжок з битого каміння та попід муром декілька прибудов,
схожих на пивниці. Там нас зустріла сторожа — двох стійкових
у колишній військовій австрійській уніформі. Замість крісів
мали на плечах лопати, що начищені блищали на сонці, неначе
сріблом облиті.
Ми запитали, чи тут знаходиться український добро-
вольчий відділ і чи приймають до відділу.
Так, приймають. А ви що, хочете вписатись? — почули
ми у відповідь.
На наше "так" вони продовжили:
— Добре, постійте тут, скоро буде зміна служби, ми
зголосимо, і вас покличуть.
Після зміни стійки підійшов до брами підофіцер-украї-
нець і, запитавши, чи хочемо ми дійсно записатись у добро-
вольці, повів нас у канцелярію. Там було двох німців — лейте-
нант і цуґсфірер та двох підофіцерів-українців, так званих
ґрупенфірерів. У канцелярії ґрупенфірер зголосив лейтенанту,
що ми хочемо добровільно вступити до українського відділу.

Той подивився на нас, щось сказав іншому і розпорядився
нас прийняти. Записавши наші персональні дані, один із
ґрупенфірерів повів нас у магазин, видав військову уніформу,
призначив до роїв, наказав добре вмитись і переодягтись, а
на п'яту годину з'явитися на збірку.
Мій рій розміщався на третьому поверсі в кімнаті № 11.
Скільки кімнат було на поверсі, точно не пригадую, — мабуть,
шість. Вздовж довгого коридору стояли стояки з лопатами.
Вони були пронумеровані та начищені до блиску. На другому
поверсі розміщалася велика заля. При вході до неї висіла
таблиця оголошень, де щоденно вивішували нові "накази" і
розподіл годин праці. Така сама таблиця була на першому
поверсі при вході до канцелярії, або "вахи". Всі оголошення і
накази були написані по-німецьки. Тут же знаходилися кімнати
наших ґрупенфірерів, а також магазин, кухня та їдальня. Ні-
мецькі старшини і підстаршини мешкали в іншому палаці.
Так розпочався мій побут і життя у великому гурті людей.
Тут я познайомився з багатьма хлопцями з Вислока-Горішнього
і Долішнього, а також із навколишніх сіл та з Галичини. Нас,
вислочан, було дев'ятеро: Рьопка Василь, Святила Микола,
Лостовський Петро, Гарагуц Симко, Матіцьо Стефан, Сушко
Іван, Борущак Микола, Блоха Іван і я. Знав я багатьох хлопців
з околичних сіл, але позабував прізвища. Пригадую тільки
команчанина Коня Івана. Словом, було багато селянських
хлопців, але переважали інтелігенти, що мали освіту. Звичайно
людей з освітою, що вміли читати, писати і говорити по-
німецьки, призначали командирами — ройовими та чотовими.
Ройових називали «ґрупенфірер», а чотових «вахмайстер».
Мали ми дев'ятьох ройових і трьох чотових. Пригадую пріз-
вище одного чотового — Лис. Це була дуже гарна людина
товариської та лагідної вдачі. На польових вправах не раз казав:
"Хлопці, хоч ми і гречкосії, та покажемо німцям, що ми не
гірші за них".
Наш відділ без командного складу нараховував 120 людей,
і складався з трьох чот та дев'яти роїв. Команда була німецька

 

У кімнаті рій очолював так званий "дижурний", який зміню-
вався через кожних 24 години. Завданням "дижурного" було
підтримувати порядок і чистоту в кімнаті, завжди знати про
стан рою, а також складати німецькою мовою звіт під час
перегляду кімнат, який відбувався вранці і ввечорі. На перегляд
ходили ґрупенфірери, вахмайстри, а час від часу і сам лейте-
нант.
Пригадую неприємний випадок під час чергування, коли
вперше випало мені бути "дижурним". Напередодні мого
чергування мене викликали до канцелярії (на "ваху"), де
ґрупенфірер навчив мене, що я маю робити під час перегляду
кімнат. Як зголосити і скласти звіт, я вивчив добре. Наступного
дня я, "дижурний", почистив, провітрив кімнату. Ранком
прийшла інспекція, я зголосив, і все було добре.
Увечорі, рівно о десятій входять до кімнати двох унтер-
офіцерів з лейтенантом. Я стою на струнко та голошу по-
німецьки: "Пане лейтенанте! Кімната номер одинадцять,
чоловік дванадцять, двоє в службі, дев'ять в ліжку, кімната
чиста і провітрена! — дижурний Кордан". А лейтенант у білих
рукавичках немов скажений, як нечиста сила, бігає по кімнаті
та чогось шукає. Ставить посеред кімнати стілець, стає на
нього та досягає рукою електричний світильник, що висів
посеред кімнати. Його, звичайно, ніхто ніколи не чистив, отже,
стягає звідти порохи, скаче зі стільця і репетує: "Stube gereinigt!
Stube Dienst, Herr Kordan!"* Я став на струнко і кажу: "Jawohl,
Негг Leutnant!" Він підходить до мене і тим порохом малює
мені вуса попід носом. Хлопці на ліжках у сміх, а він верещить:
"Ruhe!" ("Тихо!"). Ніхто не міг втриматись від сміху, — я
червонію і білію від сорому, а сміх не втихає. Тоді він збирає
всі наші чоботи, викидає їх із третього поверху через вікна, а
йшов дощ, і каже: "За п'ять хвилин чоботи повинні блищати,
а ви всі — бути в ліжках. Я перевірю".

 

На перегляд він сам не прийшов, а послав вахмайстра.
На тому все закінчилося.
Розпорядок дня для відділу був такий: о 6-ій годині —
"рання зоря", 15 хвилин руханки, 15 хвилин умивання, о 7-ій —
молитва і підняття прапора, 7.30 сніданок, 8.00 — збірка до
апелю (звіту і перегляду), з 9-ої — чищення лопаток та пере-
гляд кімнат, з 10.00 до 12.00 — військові вправи. Два рази на
тиждень замість вправ — теоретичне навчання. Викладали наші
ґрупенфірери або вахмайстри: вивчали військові звання, польові
військові знаки, правила поведінки серед публіки і чужих
народів, правила гігієни тощо. Від 12.00 до 2.00 — час обіду і
дозвілля. Від 2.00 до 5.00 — збірка, вимарш у поле, польові
вправи. О 5-ій — вечеря, о 6.00 — апель, молитва і зняття
прапора. Від години 7-ої до 8-ої — чищення лопаток, чобіт,
ліжок тощо. О 8.00 — збірка у залі — розмови, навчання співу
маршових пісень. О 10.00 — "вечірня зоря". Впродовж тижня,
від понеділка до п'ятниці, розподіл годин був майже однако-
вий, інколи з незначними змінами.
В суботу до обіду — військові вправи, по обіді — гене-
ральне прибирання. По апелі — дозвілля та вихід у місто за
дозволом. В неділю по апелі відділом йшли до церкви в сусідні
села, співаючи маршову пісню "Ой видно село". Молодь, діти,
старі виходили з хат, вигукуючи: "Слава! То наше українське
військо".
У церкві, під час Служби Божої, деякі хлопці допомагали
співати дякові. По закінченні Служби Божої співали молитву
"Боже Великий", а коли виходили з церкви, було чути, як
старі люди казали, мовляв, було все гарно, та по Службі Божій
не повинні були співати якусь там військову пісню, — церква
є для того, щоб молитись, а не військові пісні співати. Мабуть,
у тих краях старі люди ще не знали, що це — молитва україн-
ського народу.
За час двомісячного побуту в Дуклі наш відділ ходив два
рази на роботу в каменоломню, — це приблизно десять кіло-
метрів від міста. Кілька разів відділ мав нічні алярми та нічні
вправи, а також впродовж тижня мій рій чергував при рампі
на дорозі, яка перетинала чехословацький кордон, — тоді ми
квартирували у лісництві, за селом Барвінком.

 

Вот литовцы на службе в RAD. Фото с обратной стороны имеет метрику на литовском языке. Интересно, что на фото можно различить номер подразделения - 3/170 = 3 Abteilung/ 170 Gruppe;но самое интересное, что спустя некоторое время обнаружился и жетон данного подразделения (найден в Литве).

 

И еще такой вопрос - можно-ли отнести этот документ к службе RAD? Буква "M" как раз ставиться на жетоны солдат RAD и означает "Meldeamt".

 

Саулиус, а как знать что ето литовцы? Не могли бы разказать историю фото?

 

Особенной истории нету. Один местный дейтель (перекуп-историк любитель) как-то предложил мне пару фоток с солдатами RAD, объяснив, что обе обнаружил вместе (он общался с населением в поисках краеведческого материала); на одной из них есть надпись на литовском (дедикация - "Моей Изе от Виталиока 1943.IV.11 Германия"), что меня собственно и привлекло, и я забрал эти фотки. А жетон всплыл уже позже и источник другой . В принципе да, это может быть кто-либо и с volksdeutsche в свое время (к началу германско-советской войны) уехавший в vaterland. Но это недоказуемо.
Я решил, что быстрее всего это будет литовцы попавшие в конкретное подразделение.

 

Вот еще покопался в закромах - "Объявление: касательно набора мужчин 1925/26 г. рождения в RAD" (на немецком и литовском языках).

 

Интересно. У эстонцев 180 Gruppe, у литовцев 170.

 

Еще эстонцы

 

Эстонцы в RAD:
Schleswig-Holstein - 1942
Stade - 1942-43
Diepholz -1943-44
Wunstorf - 1943-44
Tallinn
Pärnu

Инф. по книге: https://www.raamatukoi.ee/cgi-bin/raamat?25510

 

не знав куди вставити, тому дав сюди

 

це баудінст...

 

я знаю хтоц е.
цей файл у мене так і називається.

просто по баудінсту немає окремої теми...

 

ось (там і фрагмент цього фото виставлявся) - http://reibert.info/threads/baudienst-Строительная-Служба.24829/
і тут ще по темі - http://reibert.info/threads/Иностранцы-в-РАД-foreigners-in-rad.21685/