Чайник знайдено в кінці літа 2003 р. на північ від с. Пирогів. Це південно-східне узлісся Голосієвського лісу в напрямку Китаєве (поблизу паркану музею Народної архітектури). Місце знахідки: скат бруствера між стрілецьким осередком траншеї та лісозахистним ровом. Глибина знахідки: до 50 см, мабуть була воронка від снаряда чи мінометної міни. Особливості району знахідки: місцевість доволі сильно насищена різноманітними уламками від боеприпасів німецької артилерії. Під час знахідки особливо здивувало те, що замість стандартної металевої ручки на чайнику був закріплений дугоподібний шкіряний ремінець-ручка. Ремінець-ручка з товстих плоских смуг шкіри (ширина в вищій точці до 3-х см, товщина біля 0.5 см) який був заплетений у гарну кіску з 3-х чи 4-х смуг шкіри, які плавно витончилися в кісці у напрямку ближче до вушок чайника. Гарний витвір солдацьких рук – зроблено з душею та мав естетичний вигляд. На жаль шкіряний ремінець при транспортуванні розсипався через трухість (в рюкзаку в громадському транспорті), а на момент знахідки фотоапарата з собою не було. Через деякий час чайник, разом з іншими знахідками періоду оборони Києва, були передані на зберігання в музей історії ДСВ в м. Києві. На мій погляд, можливо, історія чайника має право продовжитися, коли в травні 2022 року на сторінках ЄБЕЙ з'явилася світлина з фотоальбома німецького солдата воювавшого під Києвом в 41-му.
Нічого надзвичайного в цьому чайнику нема. Крім умовної історичної цінності, ніякої іншої не має.. Звичайний громадський чайник, довоєнного періоду. Громадський посуд, як і інші речі, досить широко використовувався обома арміями в окопному житті. А на рахунок німецького фото, то ж не факт, що це той самий чайник. Їх, таких було зроблено тисячі до війни...
Цікавий чайник з бойовими пораненнями. Це елемент солдатського побуту. Неодноразово у ньому кип`ятили воду, торкалися, переносили з місця на місце. Добре, що опинився у музеї, а не у металобрухті. А міг би і повністю бути знищений часом.
Привіт, у мене стійке відчуття, навіть переконання на 99%, що це той самий чайник, що на німецькому фото. Не один раз переконався, що неймовірні співпадіння на рівні чудес, в житті існують.
На цьому треба робить висновок та особисті підтвердження своїх припущень, якщо я не помиляюсь, а на це право здатна кожна людина. На німецькому фото добре видно, що по обрізу ґрунту входу в бліндаж, по щільно утрамбованому ґрунту навколо входу, по вертикальному обрізу дерну зліва від входу ґрунт дуже щільний – глиняний, що властиво ґрунтам на захід від с. Пирогів у напрямку с. Хотів. Та й навколишня місцевість на фото попереду бліндажа – відповідає району на захід від села. Це суцільна місцевість де висоти плавно переходять в низини, а в багатьох місцях (особливо біля західних околиць с. Пирогів) яри, балки з прямовисними урвищами. Верхній шар грунту – чорнозем, а далі суцільні пласти глини, де ще нижче іде пласт глею. На схід, нижче Пирогівської гори, в сторону с. Вета Литовська місцевість рівнинна – пісчана. Для прикладу, це фото з району південніше с. Пирогів – Sturm auf Höhe 147.1, Kiew 1941 Ukraine. На мій погляд на фото участок Пирогівської гори між с. Пирогів в сторону хутора Церківщина. Спочатку чайник міг належати німцям. Це міг бути якийсь з підрозділів 278-го або 279-го піхотних полків 95-й ПД. На той час німецькі позиції знаходились на висотах південно-західніше с. Пирогів (німецьке фото). Це лінія між селами Вета Литовська – Пирогів – Хотів, де точилися бої з середи липня по кінець оборони Києва. Саме десь в цій місцевості, якщо я не помиляюся, міг би розташовуватися німецький бліндаж з чайником. Особисто не бачу на німецькому фото стандартну металеву ручку (навіть тінь від неї), придивіться – права провушина ручки вже злегка нагнута до горловини. Місце можливого знаходження німецького бліндажу на фото 41 року, до місця знахідки чайника у 2003 році, становить приблизно від 1.5 до 2 км. Під час бойових дій, з середини серпня і до 19 вересня 41-го, німецькій стороні протистояли підрозділи 284-ї та 295-ї СД 37-ї армії. Наступи, шаленні артобстріли, контратаки проводились з обох сторін. Припускаю, що під час однієї з атак більшовики могли короткочасно захопити німецькі позиції, де міг бути бліндаж з чайником. А чому б не забрати з собою при відступі чайник, "чайка заваріць", тому що по об ему він більше "кацєлочка". Таким чином, чайник міг бути "взятий в плєн", та ним могли вже користуватися совєти, до поки чайник, на місті його знахідки в 2003 р., не отримав тяжке осколкове поранення, та був кинутий напризволяще, з причини втрати своєї основної функції. На верхньому фото вказані основні точки схожості, особливо співпадають дві точки № 1. Решта відщерблень емалі по корпусу чайника могли трапитись вже коли чайник був у совєцької сторони. І на мій погляд – основне, це те, що... Якби чайник з самого початку бойових дій належав більшовикам, то замість втраченої металевої ручки до чайника був би прикручений шматок простого дроту або жмут скручених телефонних дротів – це був традиційний ремонт на швидкоруч "в палевых условіях". Доводилось в свій час бачити такі вдосконалення навіть на совєцькій стрілецькій зброї в 91/30, ДП-27 та на ППШ-41. На мою думку, це моє припущення, ну не могли совєти приспособити до чайника шкіряну та ще пленену кіскою ручку, це притаманне лише естетично вихованим людям, якими могли бути, імовірніше всього, німці. А в більшовицьких окопах, в "часи затішія", хватало часу лише на те, щоб "паспаць, пажраць, гармонь пацягаць, палитрука паслушаць да... пакуриць и чайка папиць". Ось такі мої припущення в цій історії, свої висновки навязувати нікому не збираюсь. Можливо, хтось навіть скаже, що це ще одна з сторінок збірника "Сказок КиУРовского леса". ОСЬ ТАК!
Якщо припускати далі, а наприпускати можна багато, то німецьке фото могло бути зроблене після обіду, десь з 12 до 15 години, якщо ми дивимося від бліндажа на північ – в сторону Лисої Гори та Печерської Лаври.
Вигин легкої тіні, який, на мій погляд, не властивий зігнутій під прямим кутом до провушини, стандартній металевій ручці чайника. Це може бути схожим на... вигин еластичного матеріалу, як в цьому випадку, шкіряний ремінець-ручка. Може я і не помиляюсь, але кожен бачить одну і ту ж річь по-різному. На цьому у мене вже ВСЕ!
Додам "спогадної приправки", для більш тонких смакових выдчуттів того періоду в ціх місцях. Так от... скоріш за все, була середина серпня 41-го. Из воспоминаний бывшего командира отделения 1-го стрелкового батальона 1045-го СП 284-й СД, младшего сержанта Никифора БЕЗВЕРХОГО: «… Утром мы двинулись в атаку (бои в районе Сельхозакадемии – Примечание). По одной стороне пруда были мы, по другой – немцы. В первый день мы дошли до общежития – по левой стороне асфальта. Возле этого общежития было много наших погибших. Немец залез в канализационный колодец и, когда на изгибе асфальтной дороги скапливались наши солдаты, приподымал крышку люка и косил их автоматными очередями. Тогда немцы часто стреляли разрывными пулями и второй выстрел получался там, где попала пуля, создавалось впечатление, что стреляют из-за угла. Все время в Голосиевському лесу нам приходилось воевать против немецкой пехоты, поддерживаемой минометным, пулеметным и артиллерийским огнем. Особенно интенсивный огонь вели минометы противника. Наши атаки выглядели примерно так: стрелки подымались в атаку с криками «Ура!», «За Сталина!» и др., двигались на немцев. Но, как правило, нам не удавалось далеко продвинуться вперед, люди падали убитыми и ранеными один за другим. Немногие, из оставшихся в живых, падали и окапывались, или же возвращались на исходные позиции, что не всегда удавалось сделать. Я, находясь уже в госпитале, подсчитал, что участвовал где-то в полусотне таких атак. Как правило, после каждой из них, мы многих не досчитывались, но и потери противника были велики. Есть в Кытаеви, где был институт садоводства, большая гора – она хорошо просматривается от автострады Кыев – Днипропетровськ (у немцев – «высота ветряных мельниц» юго-западнее с. Пырогив – Примечание). Наш батальон получил приказ выбить с нее немцев, а было их там видимо немного. Они заняли доминирующие позиции, у них автоматы и минометы – они вверху, а мы лезем туда наверх – на четвереньках. Косили они нас так, что из батальона уцелело всего лишь 16 человек. Бывало и так при не умелой организации боя. Не меньшую трагедию мы пережили на территории нынешнего музея народной архитектуры и быта – между Голосиевськым лесом и с. Пырогив. Там, по центру территории, до сих пор есть тот самый глубокий овраг поросший лесом. Мы накапливались на опушке леса и получили приказ, не задерживаясь, атаковать противника в этом овраге и выбить его с позиций. Было туманное утро. Выскочило нас в атаку человек 300. Немцы дали нам возможность добежать до оврага и ударили заградительным артиллерийским огнем по опушке леса, так что лишили нас какой либо поддержки от своих. Мы, атакующие, дрались там с немцами часа 4, осталось нас не более 30-40 человек – все в грязи, в крови, в изодранной одежде. Когда немцы отступили, мы двинулись вперед, даже не ведая, что наши основные подразделения все еще находятся на опушке леса. И таким вот образом мы ворвались в западную часть с. Пырогив, а немцы бежали. Не было бы этого, врядли бы мы уцелели, но немцы вскоре снова двинулись на нас превосходящими силами. Жаль, что в то время у нас не было на вооружении автоматов, не хватало гранат, да и выглядели мы тогда – в обмотках. Вскоре мы заняли все село Пырогив, но дальше продвинуться уже не удалось. Давно это было, но не забывается пережитое, забыты только детали. Очень слабо освещен этот период в литературе. Если бы кто-то хотел бы представить то время из уже написанного, ему бы это не удалось сделать и приблизительно. Покойный генерал Родимцев в им же написанном изобразил так, что якобы все решали ему подчиненные десантники. На самом деле, там было очень много войск, меньше всего решали судьбу обороны города десантники – их было недостаточно для этого».
Було б круто якби це був він. Але на жаль це не він. Ви бачите на фото те, що хочете бачити. Без образ.
Було-б цікаво почути вашу точку зору або зрозуміле обгрунтування вашого – НЕ ВІН. Наголошую ще раз - я не переконаний, що це саме ВІН, є лише моє припущення, на які злегка вказують деякі деталі та співпадіння. Я ж не ствержую з піною з рота, що саме з ЦЬОГО чайника в години затішія сам партайгеносе Шамаріла чайок отсьорбівал... і о своєм будущем з представніками "Днепр-Украина" разгавори разгаварівал. Та й будь хто з вас має повне право висловити свою думку по НЬОМУ для остаточного висновку. А ВІН – емальований, фіолетовий, продірявлений, обезручений, ВІН довгі останні 19 років, стоїть в бездонній глибині темряви запасників музею ДСВ, стоїть на безличій вогкій полиці та припадає шаром липкого та їдучого пилу, і тільки ВІН САМ знає свою достовірну минулу історію.
Цікаво, ДЕ Ви ці спогади взяли ??? я цю байку чув в дещо іншому вИкладенні, ...і та людина, яка (мені) цей "епізод" переказувала просила УТОЧНИТИ - де в Голосієві до війни була каналізація !?? я там виріс (у тому лісі), перші знахідки - 1969 рік... ...це апріорі - НЕ він, хоча на війні трапляються і не такі "фокуси"... З.ЬІ. ...такий чайник - досить мАсове/серійне виробництво... З.ЬІ. З.ЬІ. ...я бИ не стверджував, що на (німецькій) Ч./Б. фотографії чайник саме фіолетовий, а не (наприклад) темно-зелений ??... ...а узлісся Голосіївського лісу НАЖАЛЬ ЗАВЖДИ використовувалися як міські СМІТНИКИ...
По-перше, визначати стовідсоткову ідентичність віддаленого предмета по старій фотографії, досить низької якості, справа невдячна.. По-друге, звідки може бути впевненість, що фото зроблено саме в тих місцях і в саме цей період? Його могли зробити будь де і будь коли. Прив'язати можна до багатьох місць на полях битв тієї війни.. Так само можна викопати шолома, та й притягнути "за вуха", до першого в рядку на фото. Що до самого чайника: 1. Чайник знаходиться на деякий відстані і можливо припустити, що він більшого об'єму, ніж знайдений Вами. 2. Ми не бачимо нижньої частини і не можемо казати, що чайник саме тієї форми як знайдений. Про колір не має сенсу і говорити.. 3. Білі плями. Немає підстав стверджувати, що це відколи емалі, а не брак фотодруку (починаючи від пилу на плівці і т.д.). До того ж, якщо ми вважаємо їх саме відколами, то де подівся цей? І незрозумілі інші.. 4. З'єднувальний шов (якщо це шов, а не брак друку) значно вище. Доречі на багатьох чайниках його зовсім немає. 5. Дуже чіткий силует верхньої частини, горловини. Вона вище, та й вище за носика. Припустити можна тільки перегорнуту рідну кришку, або якусь іншу. 6. Що до відсутності ручки, то це не зовсім аргумент. "По рідні" вона кріпилася дротяними скобами, не великої надійності, тому і загубитися могла будь коли, будь у кого, будь на якому чайнику.. Але ж це Ваша знахідка, по славним бойовим місцям. І мені б дуже хотілося щоб він був не в запасниках, а в експозиції музею. З копією цього фото (а ще краще з оригіналом), як приклад солдатського побуту. Згадався мені епізод із дитинства. Гартуючи книгу про війну, побачив фото: Водонапірна вежа і поряд з нею розрахунок "катюш" виконуючих залп. А навпроти нашого будинку стояла така ж сама вежа. І мені так хотілося вірити, що це та вежа. Я й друзям казав, що то вона сама. Хоча звичайно ж це була не вона..
Нарешті... нарешті пристарілі паРОСТки порозуміння забуяли гаммою прозріння, але в нашому випадку ВІН виключно фіолетовий, а не темно-зелений. А чім можна довести, що ВІН на Ч/Б не темно-коричневий? Факт, що форма та розміри з Ч/Б співпадають з ЙОГО представленою зовнішністю. Повторюся знову, я більше відштовхувався не від ЙОГО кольору (який темний, а не світлий), а від можливого походження ЙОГО плетеної шкіряної ручки та приблизно порівнюючи місця відщерблення емалі на Ч/Б та на фіолетовому тільці орігіналу. Колись... а колись в Голосієвських СМІТНИКАХ було всього НАВАЛОМ. Особливо подобалися "піддубники" та "підбрустверники", та вишукані смітники з рядочками полірованого скла оправленого в трубкоподібний ферум. До речі, було замічено спочатку саме в Голосухі, що років через 5 після Чорнобиля, все военне залізяччя почало дуже сильно ржавіти. На фото, різниця двох однакових знахідок років до 10. А може, скоріш за все, це своє робить ЧАС.
...нехай буде по-Вашому (написав же - на війні рІзне трапляється) теж - маса цікавих історій (від яких у момодого покоління котилася слинка); колись роскажу (про перший автомат, багнет, снаряд, гвинтівка та ін.все - С.-Г. академія) ...особисто в мене таке це Феофанія 76-87 рр. ...і з нами він (час) робить те саме (нажаль)... З.ЬІ. ...тА коробочка (чи то пак - "цинк" ?) на фото 2 - про такУ мені розказувала Саме та Людина...
Шановний, якщо ви вийшли на стезю свого копального шляху ще за часів передзастойної Совдєпії, тоді, мабуть, вам так десь за 80-ть, або... (вибачаюсь, якщо малувато вам передбачив). Так от, щоб порадувати ваші старечі очі, хочу вам надати можливість переглянути світлини з одного з Голосієвських смітників 20-річної давності. Насичена кольорова гамма порадує ваш сльозячийся зір, але, друже, притримайте дригаючу голову обома руками, аби сфоксувати ваш нестійкий погляд. "Пак" так "пак", але не 35/36.
Після даної фотофіксації - все це гівно було утилізоване, не виходячи з правового русла чинного законодавства. Дата упаковки вмісту коробки: 24.4.1941, упаковщик вмістукоробки: Хасмініна.
