Уманская повстанческая организация Особым отделом югзапфронта были получены точные сведения, что в Киевской губернии оперирует ряд подпольных контрреволюционных организаций. Так как Киевщина находилась в районе деятельности особого отдела 14-й армии, то ему дан был приказ организацию эту ликвидировать. Вскоре особый отдел 14-й армии раскрыл в Уманском уезде крупную подпольную организацию, возглавляемую оперировавшим в этом районе атаманом петлюровской банды Цветковским. В это время 14-я армия, нанося полякам удар за ударом, быстро продвигалась на запад. В связи с этим, особый отдел не имел возможности довести до конца разработку этого дела и, арестовав ряд лиц, причастных к организации Цветковского, двинулся вслед за своей армией. В конце августа особым отделом югзапфронта была выслана в Умань группа, которая установила, что еще с начала мая Цветковский и его сподвижники -- Одинец, Моргун-Моргуненко, братья Петр, Игнат и Александр Рендо, Крамаренко и ряд других лиц, по директивам Петлюры, создали повстанческую организацию, в задачу которой входило: 1) содействие продвижению польско-петлюровских частей; 2) захват власти в случае приближения этих частей; 3) разъяснение населению путем печатной пропаганды, что Петлюра " стремится освободить Украину от насильников"; 4) дезорганизация тыла Красной армии и проч. Собрания этой организации производились в школах сел Вой-това, Городецкое, Софиевском парке и в Умани, на явочной квартире по Гоголевской улице. Осуществляя поставленные себе задачи, эта организация в короткий срок набрала до 200 повстанцев, с помощью которых она систематически производила налеты на малозащищенные местечки, громя и убивая еврейское население. Получив сведения, что в селе Городецком назначено собрание организации, группа особотдела югзапфронта устроила там засаду, но успела захватить только трех братьев Рендо, Крамаренко Марию и нескольких рядовых членов организации. Дерещук и Цветковский не могли быть захвачены, ибо они явились туда позднее с значительным отрядом, выслав вперед сильную разведывательную группу, что вынудило малочисленный отряд особотдела югзапфронта засаду снять и двинуться в село Ксендзовка, куда, по имевшимся сведениям, должна была ночью проследовать часть банды Дерещука во главе с его помощником Славко. Правильность этих сведений удалось установить путем допроса перехваченных по пути двух бандитов. К ночи группа особотдела югзапфронта прибыла в Ксендзов-ку, где после короткой перестрелки захватила группу Дерещука во главе со Славко, который в перестрелке был ранен. Следствием было установлено, что Павел Иванович Рендо, священник, принимал активное участие в уманской подпольной организации, основной целью которой являлось подготовить захват власти в момент нашей эвакуации. Он принимал деятельное участие в организации захвата власти и информировал через своих братьев Цветковского и Дерещука о расположении Красной армии. Последние, в связи с этим, то уклонялись от боя, то сами нападали и разоружали малочисленные наши части. Прибывшего из Полтавы делегата повстанцев, Рендо лично принимал и с письменной явкой направил к своему брату Игнату в Умань, где и состоялось впоследствии пленарное совещание членов организации и представителей банд для координирования действий против Советской власти. При обыске была захвачена переписка между братьями Рендо и Цветковским, из которой выяснилось, что Рендо добывал средства для финансирования банд Цветковского и Дерещука. Состоя председателем "просвиты", Петр Рендо организовал учительство Уманщины против Советской власти. Насколько циничен был Петр Рендо, видно из того, что руководя подпольной бандитской организацией, систематически устраивавшей еврейские погромы, он в то же время состоял председателем "комитета общественной безопасности", в задачи которого входило оградить еврейское население от погромов. Игнат Рендо, как и Петр, был также активным членом организации. Он принимал у себя на квартире повстанцев, в том числе Дерещука и Цветковского. В его же квартире и при непосредственном его участии координировались действия полтавских и уманских повстанцев. Рендо Александр, бывш. контрразведчик, активный участник организации, втерся в уманскую организацию КЩб)У и, прикрываясь этим именем, снабжал банду оружием. Петлюровские организации в Павлограде и Лозовой В конце мая особым отделом югзапфронта были получены сведения, что в Павлоградском уезде подготовляется восстание против Советской власти. Тяжелое положение этого уезда усугуб- лялось разгулом махновских банд, осуществлявших как раз к этому времени свой знаменитый рейд. Высланная особотделом югзапфронта группа прибыла в Павлоград 3-го июня. Этой группе удалось быстро установить всех участников петлюровской организации, и на третий день она вынуждена была приступить к ликвидации петлюровской шайки. Быстрая ликвидация вызывалась целым рядом причин: {}опасность, угрожающая Павлограду и его уезду в связи с продвижением махновских банд; {}невозможность бороться с бандами в связи с тем, что во енный аппарат находился в руках членов петлюровской организа ции; {}некоторые члены организации во главе банд уже открыто выступили в уезде против Советской власти; {}восстание готовилось на один из ближайших дней, для че го все члены организации были снабжены полевыми и гарнизон ными паролями по 10-е июня. В одну ночь группой особотдела были арестованы следующие активные члены: {}Сиденко, занимавший должность военрука г. Павлограда, бывш. офицер, старый агент Петлюры и, как видно из материа ла, выдвинувший многих членов петлюровской организации на от ветственные посты в Красной армии. {}Петренко, секретарь военкома, бывш. председатель партий ного комитета боротьбистов павлоградской организации, старый активный эсер времен "центральной рады" и украинский журна лист, работавший в газетах и журналах под псевдонимом Хмара, самый видный член подпольной организации. {}Дементьев, офицер петлюровской армии, недавно прибывший в Павлоград. С помощью Сиденко устроился делопроизводителем в комдезертире, должен был на днях принять командование пуле метной ротой при уездвоенкоме. Сравнительно молодой работник, но преданный душой и телом Петлюре, способен был на выполне ние самых серьезных заданий своей организации. {}Дембицкий, бывш. офицер, бывш. коммунист, был в петлю ровской армии в течение года. Прибыл вместе с Дементьевым. По рекомендации устроился во всеобуче. Готовили его к занятию должности адъютанта штаба тыла Павлоградского уезда. По его словам, он взял на себя инициативу по составлению воззваний к крестьянам и рабочим Украины, в которых тенденциозно предпо лагалось разъяснить селянам: а) цель польского нашествия; б) необходимость освобождения Украины "от большевисткого ига"; в) взаимные "выгоды" польско-украинского союза; г) необходи мость всемерной поддержки польского наступления украинским крестьянством. 5.Шатун, зав. всеобучем. Ярый враг Советской власти, спо собный примкнуть к любой организации активно выступающей против "ненавистных большевиков". {}Голованов, служил в отделе народного образования. Срав нительно молодой еще человек. Украинец-самостийник. Недоволен Советской властью, потому что аппарат власти не чисто украин ский. У него обнаружен шапирограф, на котором предполагалось печатать воззвание к крестьянам. Степаненко, старший делопроизводитель комдезертира. {}Соловьев, помощник командира роты караульного баталь она при уездвоенкоме, бывш. офицер. На должность был выдви нут Сиденко. {}Пистрименко, учительница, переехавшая в Павлоград из Васильковской волости якобы на летние каникулы. Роль ее в ор ганизации не выяснена, но ей предполагалось дать какое-то важ ное задание, т. к. приезда ее ожидали с нетерпением и тревогой. 10.Эдриксон, бывш. преподаватель гимназии, служил в добрар- мии.
Петро Дерещук (Дерещенко) – народився 29 червня 1886 (можливо 1884) року. В 1919 - інспектор Запорізького Корпусу Армії УНР від командуванням полковника Петра Болбочана. Під час судового процесу над Болбочаном, разом з керівниками 7-ї, 8-ї, частини 6-ї дивізій, командиром Запорозької групи полковником Сальським, полковником Євгеном Коновальцем, прохання про помилування Болбочана надійшло й від інспектора Запорозької групи Петра Дерещука. Але, нажаль, тоді вони не змогли змінити роковий вирок. В 1920 очолив антибільшовицьке повстання на Уманщині. Голова Уманського повстанського комітету. Був одним з отаманів Холодноярської Республіки. Наприкінці 1920 року діяв спільно із загонами отаманів Семена Гризло, Матвія Григор'єва, Цвітковського (Квітковського) та інших, під загальним командуванням Головного отамана Андрія Гулого-Гуленка. Об'єднана частина (3000 багнетів та 600 шабель) вела бої проти 45-ї і 47-ї піших совєтських дивізій, частин Першої кінної армії, бригади Григорія Котовського. В 1921 році – під загальним керівництвом Головного Отамана Холодного Яру Герасима Нестеренка-Орла, провадив боротьбу проти більшовиків на Уманщині. Будучі начальником Уманського підрайону, Дерещук координував дії свого загону та загонів якими командували Мірошник і Кравченко. Український національний рух мав значну підтримку у місцевого населення. В зв’язку з неможливістю перемогти бунтівних отаманів, в ЧК розробили ряд спецоперації з нейтралізації повстанського руху та знешкодження його лідерів. Внаслідок однієї з них, в середині 1921 року, загін Дерещука був розбитий. В 1923 році на судовому процесі в Умані – засуджений на 10 років ув'язнення. В 1928 – достроково звільнений. В 1929 році знову заарештований. Подальша доля невідома. [ред.] Джерела
Борьба продолжалась и после 1921 года... Интересует повстанчиское движение на Уманщине 20-30 х годов. Может есть что у кого?...
Петро Дерещук і Дмитро Цвітковський. До історії партизанського руху на Уманщині в 1920-1924 рр. http://nashformat.ua/books/biografi...yzanskoho-rukhu-na-Umanshchyni-v-1920-1924-rr. Пропоную придбати ось цю книгу.
Спасибо за такую обширную цитату, но что ж вы источник не указываете? Это книга чекиста С.С. Дукельского "ЧК–ГПУ. Часть 1", известная также под названием "ЧК на Украине". В имеющемся у меня файле: С.С. Дукельский. ЧК на Украине. — Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1989. (Перепечатка с издания: ЧК–ГПУ. Ч. 1. — Х.: Госиздат Украины, 1923.) — С. 103–106.
Отамани уродж. Черкащини. В арх СБУ ДЕРЕЩУК Петро Кузьмович (29.6.1886, с. Вишнопіль Уманського пов. Київської губ. – після 30.4.1930). Військовий діяч, вчитель; комісар Національного Союзу в Уманському повіті, командир 38-го Українського полку, інспектор 3-ї Запорозької дивізії, державний інспектор Запорозького корпусу Армії УНР (1918 – 1924); військове звання – прапорщик російської армії. Народився у багатодітній селянській родині. Сільський вчитель. Учасник Першої світової війни (Південний фронт, з 1915). Член Української партії соціалістів-революціонерів (із 1917). Делегат 1-го Всеукраїнського військового з’їзду (Київ, 1917). Один з організаторів повстання проти Гетьмана України П. Скоропадського (листопад – грудень 1918, Уманський повіт). Організатор масового повстання проти совєтської влади на Уманщині (1920). Організатор Уманського повстанського комітету. 21 березня 1924 р. заарештований Уманським окружним ҐПУ. Засуджений до 10 р. 1927 року амністований. 30 квітня 1929 р. знову арештований і засуджений до 10 р. таборів. Источник не помню...где то с нета.
Подскажите, какие ещё повстанческие отряды действовали на Уманщине (Умань-Новоархангельск) в период 2 пол. 1923-1928 гг. ?
Хоч цю листівку вже давно якось поміщав в іншій темі.Проте тут вона буде доречною бо мова про уманський загін. Ось так хлопці гайдамамки гуляли.
Недаром всіх Вишнопільчан дразнят- "Дерещуки"( по доброму)В Вишнополі прізвище Дерещук є і зараз, покрайній мірі донедавна було, напевно якась рідня.
Ай да рома, ай да Дерещук!!! Чего раньше молчали, да выспрашивали от куда родом Атаман Дерещук?! Мой прадед был повстанцем, вполне возможно в отряде Дерещука.... (родом из соседнего села). Возможно...а может и в другом, но где то рядом. Погиб примерно 2 пол.1923-1927 гг. Где лежит не известно. Потому очень интересует какие отряды действовали в Ю-В Уманщины (Умань-Новоархангельск). Запрашивал в архиве СБУ, ни чего не нашли...
Захалявна книжка Романа Коваля Помітила таку закономірність: чим глибше занурюєшся у вивчення історії рідної землі, тим більше виринає “білих плям”, відтак виникає жага пізнання. Нещодавно минуло 90 літ від повстання в селі Легедзиному проти більшовиків. Тоді, 10 листопада 1920 року, на свято Параскеви, повстали мешканці Легедзиного, Косенівки, Зеленькова, Кам’янечого, Рогів та інших сіл. Серед повстанців, які вирішили не пускати більшовицьку кінноту у свої села, були жінки і діти. Одним з керівників повстання був отаман Петро Дерещук із сусіднього Вишнополя. На жаль, увага сучасних засобів масової інформації звернена не на висвітлення подвигу борців за волю України, а на копирсання в постелях “зірок”, їхніх гастрономічних та сексуальних уподобаннях, подружні зради, кримінальні історії, вбивства, пограбування, аварії на автошляхах тощо. Власники телеканалів, як мені здається, навмисно ігнорують висвітлення боротьби нашого народу за незалежність, зате охоче висвітлюють імперські війни Москви у вигідному для Кремля світлі. Історію Визвольної боротьби українського народу досліджують не державні інституції, а громадські організації: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Меморіал”, Центр дослідження Визвольного руху. Цеглинка за цеглинкою вони вибудовують живими фактами поки ще не воскреслу історію нашого народу. Однією такою цеглинкою стала книжечка Романа Коваля “Петро Дерещук і Дмитро Цвітковський. До історії партизанського руху на Уманщині 1920 – 1924 рр.” На жаль, імена Петра Дерещука та Дмитра Цвітковського сьогодні мало знайомі українцям, радше сказати, зовсім не знайомі. А ці отамани водили в бій за Україну тисячі повстанців. Один лише Цвітковський “у добрі часи” мав 15 тисяч козаків! Навіть, коли більшість українців, купившись на блеф ленінського непу, повернулись до хліборобської праці, отамани, не покладаючи рук, продовжували проливати ворожу кров, кров окупантів та їхніх прислужників. Цвітковський і Дерещук хотіли бути людьми мирних професій. Дмитро закінчив 4 класи Київської духовної семінарії, а Петро здав екстерном іспити при Уманській гімназії на звання народного вчителя. Але доля вирішила, що вони обоє мусили взяти до рук зброю. Пройшовши пекло Першої світової, обидва стали в лави борців за волю України. Діяли на території сучасної Черкащини, співпрацювали між собою. Історія незаслужено замовчує імена народних героїв, у той же час виносить на поверхню імена людей лихих. Ми знаємо імена та біографії наших ворогів (Леніна, Троцького, Сталіна та тисячі інших), водночас майже нічого не чули про наших героїв. Ось приклад: з багатьох тисяч козаків і старшин Петра Дерещука до нас дійшли імена лише шістдесяти, з п’ятнадцяти тисяч козаків Цвітковського – лише двох десятків. Справедливо резюмує Роман Коваль: “Скільки людей захищало свою Батьківщину, а імена їхні потонули в мороці поразки. Ця жахлива статистика підтверджує думку, що несправедливість продовжує панувати”. Однак подвиг отаманів та їхнього козацтва, їхня подиву гідна готовність поставити на кін своє життя заради родини та України, маю надію, житиме в пам’яті українського народу, і не в останню чергу завдяки зусиллям Історичного клубу “Холодний Яр”. Невеличка книжечка Романа Коваля своїми розмірами нагадує захалявну книжечку Тараса Шевченка. Сподіваюся, що ця праця стане захалявною книжечкою для тих, хто шанує кров полеглих борців. Наталія МІНЯЙЛО м. Київ http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=546
Шановний sp ok я ж Вам не даремно вище радив придбати цю книгу: Роман Коваль, “Петро Дерещук і Дмитро Цвітковський. До історії партизанського руху на Уманщині в 1920 – 1924 рр.” Вона коштує всього 9 ГРН. + пересил поштою. Ось тут:http://nezboryma-naciya.org.ua/books.php. Хоч вона за обсягом не велика то я певен що Роман Коваль зібрав на сьогодні найповніше про Дерещука що міг. Нажаль сам її ще не придбав.Все не доберусь.У мене повно інших замовлень на книжки з поштою не розгребусь.Тому незнаю обсягу.Проте певен,що і списки повстанців котрі відомі він помістив,бо Р.Коваль у кожну книгу поміщає такі списки. Свого часу в його іншій книзі :"Коли кулі співали" я віднайшов у списку свого прадіда станом на який рік і в якого отамана був в повстанцях. Тому вам раджу не зволікати ,а придбати цю книгу.
Ось знайшов спогади очевидця бою (червоноармійця) біля Легедзине в листопаді 1920-го року.Кажуть що це все відбувадося 10 листопада на храмове свято в селі. Лист датований 14 листопада, десь так приблизно і було. Прізвища; Коломієць, Мороз, Павленко, Ріпко, Пасічнюк, в селі є й понині, Долинченко, Матовій, Цьопка, вже нема. Хто "ближче" до київського архіва, подивіться будь ласка - ЦГАООУ №5401фп, що там пише? можливо є цей лист, було б цікаво подивитися в оригіналі.
Хто такі Яценко та Ковалевський, можливо де ще засвітилися, (прогуглити по інтернет, в нагородах, списках, і т.д.) можливо відомі червоні командири, якщо так, то можна взнати які підрозділи червоних вели бій. Ось трохи пошукав,- "начальник штаба Южного фронта Ковалевский"
Вітаю . Ось по червоним є такий артефактвиданий УманськимРайісполкомом в 1930 році. Може хто підкаже хто такий був цей Доброшинський П.А.
Подивись ось тут, згадується -"безпеки П. А. Доброшинський і оперуповноважений 5-го відділу молодший лейтенант державної безпеки С. С. Покровський.61 ...... Умань, в тюрму." Багато читати, прочитаєш, скажеш хто такий. https://www.google.com.ua/search?rlz=1C1AOHY_ukUA755UA755&biw=800&bih=509&ei=PS1BWs7tJI3dwQK__76wDg&q=+умань+Доброшинський+П.А.&oq=+умань+Доброшинський+П.А.&gs_l=psy-ab.3...23349.27177.0.27547.8.8.0.0.0.0.142.1033.0j8.8.0....0...1c.1.64.psy-ab..0.0.0....0.vQNYh88i49I http://oda.zt.gov.ua/images/golovna/knugu_pamyati/reabilitovani_kniga-3.pdf
Ось на сторінці 17 знайшов про якогось П. А. Доброшинський http://oda.zt.gov.ua/images/golovna/knugu_pamyati/reabilitovani_kniga-3.pdf
Доброго вечора. Так я знаходив посилання на цю книгу , але цим требаретельно займатись. оперуповноваженний 4 го відділу сержант державної безпеки П. А. Доброшинський Дякую за увагу до теми.
