ОЛЕСЬ ЯНЧУК. На початку серпня 1920 року загін С.Заболотного передислокувався з Балтського повіту в Ольгопільський у районі села Вікнина, що за 10 верст південніше містечка Тернівки. Найбільш успішною і резонансною операцією отамана С. Заболотного був напад на красноармійський гарнізон, що був розташований у повітовому центрі Балта, здійснений 22 вересня 1920 року. О 5-й годині ранку загін атакував гарнізон міста і швидко оволодів ним. Повстанці звільними всіх ув`язнених чекістами громадян, більшість з яких були приреченими на страту заручниками. Цього ж дня загін отамана знищив продзагони в районах сел Кедростівки і Піщанки, де було вбито 13 червоноармійців і страчено 2 більшовиків, а також взято в полон голову Піщанського волосного революційного комітету і двох продагентів. Після цих акцій загін Семена Заболотного здійснив рейд по всій території повіту. Зведення начальника штабу тилу губернії “про боротьбу з політичним бандитизмом” дають послідовний опис рейду загону отамана С. Заболотного у Балтському повіті в жовтні 1920 року. Скористаємось ним, відновлюючи хід подій. У ніч на 3 жовтня 1-й (основний) курінь Заболотного завітав до села Демидівки, де розташовувався був чималий підрозділ Красної армії. Останні, не чекавши атаки, розбіглися, залишивши переможцям значні трофеї. На знищення отамана С. Заболотного більшовиками було кинуто регулярні частини Красної армії і загони ЧК, але повстанці, розділившись на менші відділи, вдало маневруючи і кружляючи лісами, зуміли відірватися від переслідувачів. 8 жовтня 1920 року, з`єднанння Семена Заболотного здійснило напад на більшовицьку залогу повітового центру Бакша. В ході операції була знищена канцелярія волосного виконкому, взято в полон міліціонера Олійниченка і трьох більшовиків. Захоплення в полон красноармійців і комуністів повстанці практикували задля того, аби обміняти їх на ув`язнених товаришів чи рідних. Чекістів, здебільшого, до полону не брали, розстрілюючи на місці. В ніч на 11 жовтня загін С.Заболотного побував у селі Перейма, де була знищена більшовицька продподаткова документація і захоплено у полон комуніста. Після цього загін отамана силою у 100 бійців продовжував рейд, різко змінюючи напрямки руху і 12 жовтня знову здійснив наліт на волосний центр Піщанку, яку цього разу утримував дві доби. Під час бою було вбито 4 красноармійці. Червоні намагалися наздогнати С.Заболотного і нав`язати йому бій в невигідній місцевості у шести кілометрах від Піщанки, але отаман завбачливо його уникав. Йому пощастило вивести загін з-під удару і відійти в напрямку Бондурівської волості. 16 жовтня С.Заболотний зі своїми повстанцями здійснив наскок на село Чорне, де було знищено продзагін, сільких партійних активістів, інших совєтських працівників. В цьому запеклому бою повстанці втратили 30 партизанів. 29 листопада 1920 року С.Заболотний на чолі біля сотні козаків перебував у селі Василівка теперішнього Тульчицького району, звідки через Буг переправився у Гайсинський повіт. Згідно з відомостями начальника робітничо-селянської міліції 4-го району Брацлавського повіту від 30 листопада 1920 року, загін отамана С. Заболотного у 300 шабель здійснив ліквідацію червоних фуражирів у селі Василівці Клебанівської волості. У грудні 1920 року з`єднанням Семена Заболотного із засідки неподалік села Грузьке було обстріляно каральний чекістський загін, якого було спрямовано на ліквідацію отамана. Карателі зазнали відчутних втрат. Помщаючись за напад, чекісти розстріляли шістьох заможних селян і спалили три хати. У відповідь на це повстанці Заболотного в семи кілометрах від села Кедросівка знову наздогнали цей загін і зарубали 16 красноармійців. Оперування великими повстанськими силами на Одещині було надзвичайно затруднене. Її північні райони були густо обставлені військовими залогами, які були ледве не в кожному великому селі, позбавляючи повстанців підтримки з-боку населення. Тому й не дивно, що “Советская военная энциклопедия” на кінець 1920 року облічує загін отамана С. Заболотного у кількість близько 200 бійців. Іншою причиною є те, що ближче до зими більші повстанські загони розпускались по домівках, аби полегшити зимівлю у підпільних умовах. Враховуючи це наприкінці 1920 - початку 1921 років під тиском Красної армії з`єднання отамана С. Заболотного змушене було передислокуватись із Балтського у Брацласький повіт Подільської губернії. В цей час навколо отамана знаходилось лише ядро з числа осіб, які не могли легалізуватись. Загін налічував 60 кінних і 75 піших бійців, які мали на озброєнні 4 кулемети. Неподалік Балти група С. Заболотного об`єдналася із загоном отамана Карого (у документі вказане прізвище Карен, невластиве для українських повстанців, неправильно зафіксоване совєтським службовцем, який не володів українською мовою), який складався з 25 вершників і 40 піхотинців із 3 кулеметами. Після цього об`єднання сили повстанців активно боролись із совєтською владою у північній частині Балтського і південній Ольгопільського повітів. Оперативні зведення більшовицьких органів влади свідчать, що взимку 1920-1921 років вона велась досить активно іншими повстанськими загонами. Зведення від 17 січня 1921 року констатує, що “банды в Савранском, Крутянском и Кривоозерском районах с прекрасной организацией и хорошим комсоставом” . За даними ЧК на 4 січня 1921 року “в банде Заболотного на вооружении было 100 штыков, 50 сабель, 10 пулеметов. Банда активная. Комсостав банды таков: Стратиевский – компехоты, Рарон – комкавалерии, Сердюк – комобоза, Солтыс – начхоз. Все уроженцы м. Бершадь”. 11 січня в районі станція Рудниця загоном С. Заболотного було знищено контролера і кількох лісозаготовельних робітників. 13 січня більшовицькі джерела засвідчують операції з`єднаного загону отаманів Заболотного і Сірка (у документі вказано прізвище “отаман Сіркін” перекручене совєтським службовцем-росіянином, імовірно, під час отримання звіту, що, зазвичай, передавався телефонним зв`язком. Імовірно, слід читати отаман Сірко) чисельністю до 5 тисяч бійців при кулеметах у Кам`янецькому районі Ольгопільського повіту. Розташована в районі красноармійська частина силою у 300 багнетів зненацька здійснила напад на місце перебування загону . В бою певна кількість повстанців, основну чисельність якої складали рекрути, полягла, частина змушена була перейти на румунську територію. Під час переправи 15 повстанців утопились. Решта малими групами розсіялись на терені Ямпільського і Ольгопільського повітів. Червоним поталанило захопити 70 коней, сідла, різного роду зброю і спорядження . У січні-лютому 1921 року об`єднаний загін Якова Кощового і Семена Заболотного діяв на півдні Гайсинського та півночі Ольгопільського повітів. В тогочасних джерелах зазначалось: “Спочатку в районі операцій цієї банди в січні та лютому був Гайсинський повіт в південній своїй частині і північна частина Ольгопільського повіту. На початку помічається її групування в прилеглих частинах Балтського повіту, куди переходить остаточно в квітні, переслідувана частинами 12 дивізії. В даний час окремими загонами оперує в Балтському і Первомайському повітах. Загальна чисельність банди налічує 800 кавалерії і 150 піхоти при 16 кулеметах. Окремі загони під командою Грязного, Стаценка, Гулого-Гуленка та інших”
Re: Атаман Заболотный. Як бачимо, красні не надто добре володіли оперативною інформацією, прирівнюючи генерал-хорунжого Андрія Гулого-Гуленка, який керував Повстансько-партизанським штабом у Кишиневі, до інших отаманів, які керували повстанськими загонами на півдні України. 23 січня 1921 року козаки Заболотного в селі Овсіївці вбили красноармійця. 26 січня С.Заболотний опанував місто Бершадь, наклавши на населення, очевидно єврейське, 5 мільйонів карбованців контрибуції і розстрілявши 5 красноармійців, 1 взято у полон і захоплено кулемет . Операція була цікаво побудована: о восьмій годині вечора до міста в`їхало п`ять вершників у красноармійській формі. Повідомивши пароль, викликали до себе військового комісара і двох красноармійців, їх було несподівано застрелено. По цьому, знявши охорону, до містечка було впущено загін. Завершивши операцію, одному старому красноармійцю була залишена записка такого змісту: “Ми, загін отамана Заболотного, до приватних осіб нічого не маємо, тільки боремось з особами, що стоять при владі” . 28 січня 1921 року загін Заболотного силою до 150-200 шабель і 100-150 чоловік піхоти озброєні двома кулеметами системи “Максим” і одним французьким кулеметом, названим у документі “автомат Шоше”, обліг містечко Ободівка Ольгопільського повіту, оточивши дві красноармійські піші роти. Отаман заатакував містечко, але напад було відбито вогнем однієї з рот, яка закріпилась на місцевому цукрозаводі. Після цього загін отамана рушив у Торканівський ліс, де на нього зненацька налетів ескадрон 35-ї бригади у числі 29 вершників. Будинок, де знаходився штаб загону С. Заболотного, був закиданий бомбами, вбито близько 30 повстанців, 40 коней. Але з огляду на свою малочисельність, червоні швидко відступили у напрямку на Тростянець . 4 лютого 1921 року загін С. Заболотного силою 50 шабель перебував неподалік Тростянця. Начальник губернської міліції у своєму донесенні від 8 лютого стверджував, що отаман С. Заболотний із загоном розташовувався у селах Овсіївці й Ілужевій Ольгопільського повіту. У селі Поташному знаходилась розвідка. В Овсіївцях загін захопив у полон двох красноармійських санітарів і перерізав телеграфні дроти . Навесні 1921 року для зручного керування діями партизанів в Україні та їх координації, Повстансько-партизанським штабом під керівництвом генерал-хорунжого Ю. Тютюнника всю територію України було поділено на п`ять повстанських груп з 22 повстанськими районами. Одещина разом з південно-східною частиною Вінничини були виокремлені у Першу повстанську групу із центром у Балті, що складалась з 5 повстанських районів, які в свою чергу поділялись на підрайони. П`ятим районом Першої повстанської групи командував отаман Семен Заболотний, який через голову одеської “Просвіти” Дубовицького підтримував зв`язок із Ю. Тютюнником. В Україні було утворено Центральний Український Повстанський Комітет (ЦУПКом) на чолі зі співробітником Київського відділу народної освіти І. Чепілком. За спеціально розробленим планом у зазначені групи Повстансько-партизанським штабом було вислано автономні трійки, яким наказувалося вести розвідувальну та диверсійну роботу, доповідати про загальнополітичне становище в Україні. Розвідникам заборонялося входити у місцеві повстанкоми та перебувати у партизанських загонах. Вдалося встановити прізвища (псевдо) деяких членів груп. Зокрема на Одещині, у районі Бірзули , під псевдом Гуляй-Біда діяв невідомий уродженець Уманщини. Таким чином еміграційний уряд УНР намагався скоординувати діяльність повстанських загонів. З початком весни 1921 року військово-політична ситуація в Україні не змінилася. Більшовицькі зведення з Балтського і Первомайського повітів свідчать про суцільне припинення продовольчої роботи. Це було цілком закономірним, адже навесні 1921 року з`єднання С.Заболотного знову повернулось до Одещини. Загін отамана складався з 800 вершників і 150 піхотинців на тачанках і підводах при 16 кулеметах . Це була грізна сила і більшовицьке військове командування зробило спробу перешкодити передислокації С. Заболотного, кинувши навперейми 12-ту стрілецьку дивізію Красної армії. Але на допомогу відділові отамана Заболотного надійшли загони отаманів Якова Кощового та Лиха-Дорошенка, які оперували в районі Саврані та Ольгополя. Завдавши червоним кілька відчутних ударів, повстанці зірвали їх оперативний план і примусивши відступити. Згодом, розділивши з`єднання на окремі мобільні підрозділи, отаман керує боротьбою у Балтському і Первомайському повітах. У ніч на 18 березня добре озброєний підрозділ загону отамана С. Заболотного силою у 15 шабель обеззброїв і роздягнув 8 красноармійців, які здійснювали вирубку лісу, побито секретаря комітету незаможників. 21 березня красноармійській частині 12-ї дивізії за нез`ясованих обставин вдалося захопити відділ загону отамана С. Заболотного у 60 бійців . 29 березня 1921 року загін С. Заболотного зі 100 піхотинців і 50 кінних, озброєний 2 кулеметами в селі Велика Кирїївка захопив 20 возів 12-ї піхотної дивізії Красної армії, а також начальника валки, 4 красноармійців і канцелярію. Спаливши канцелярію, козаки рушили у напрямку села Устя. 30 березня оперативні дані червоних зафіксували перехід ріки Дністер у районі села Рашків української кінноти силою 800 шабель, яка перед тим ночувала в селі Вербці Чечельницького повіту . “По донесению войсковых частей за 31.03.1921 г. банда численностью 10 штыков, 50 сабель, 4 пулемета находилась в районе Поташня, 18 верст северо-восточнее Ольгополя”. В іншому джерелі знаходимо цікаве визнання отамана: “Володіючи організаторськими здібностями, Заболотний здатний завдати багато шкоди Радвладі” . 1 квітня об`єднаним загоном отаманів Заболотного і Хмари загальною чисельністю в 400 бійців було вчинено напад на місто Ольгопіль, після чого повстанці відступили у напрямку села Демківка, що в 6 верстах південно-східніше Ольгополя. Архівні джерела більшовиків за цей період засвідчують: “Банда, керована ватажком Заболотним, сформувалась в селі Кудряшівка; загальна чисельність до 400 чоловік. Банда озброєна частково місцевими селянами, але головним чином керівником Заболотним, що має зв`язок з головним повстанським центром Петлюри, звідки останнім й отримуються засоби. Не так давно сам Заболотний прибув із Румунії… Ставлення селян до радвлади більш ніж вороже, що підтверджується прикладом при нальоті банди на м.Ольгопіль, де за даними, крім банди, брали участь і повстанці з селян.
Re: Атаман Заболотный. Повернувшись у рідну місцевість і розташувавши в лісах Кедрошівки (?) й Малої Киріївки свої відділи загальною чисельністю до 3 тисяч бійців, що поповнювались і утримувались місцевим населенням, С. Заболотний одразу ж розпочав активну протидію роботі продзагонів. 1 (за іншими джерелами 2) квітня 400 козаків (інші джерела подають число – 100) отамана С. Заболотного, під командою заступника С. Заболотного Якова Кощового (Заболотний від початку квітня знаходився на переговорах з повстанським штабом генерала Андрія Гулого-Гуленка у Румунії ) вчинили наліт на красноармійський гарнізон міста Ольгопіль. Під час цієї операції було випущено з в`язниці арештованих, серед котрих сотники Клим і Солтис, а також вбито командира 14-ї дивізії Красної армії А. Реву з дружиною, 8 красноармійців та інспектора Робсільінспекції Альберта . Після цього загін відбув у напрямку села Демівки, що в 6 верстах на південний схід від Ольгополя. 4 квітня 1921 року загін здійснив напад на продзагони, сконцентровані в селі Полянецьке. Після жорстокого бою червоні були розгромлені, а зерно вивезене і повернуте селянам. Повернення повстанцями зерна та інших конфіскованих продуктів зміцнювало авторитет повстанців серед місцевого населення. Беззахисне перед хижаками з продзагонів і голодом, який внаслідок їх роботи насувався на Україну з весни 1921 року, воно потребувало захисту і допомагало повстанцям, які лишалися єдиною силою і владою, на яку міг розраховувати і покладатись український селянин. І це визнавали більшовики. У звіті губернського ревкому про політично-економічне становище в Одеській губернії за квітень 1921 року читаємо: “Не дивлячись на перегрупування військових частин і надсилання нових боротьба з бандитизмом не дає потрібних результатів. Частини малочисельні і часто відступають перед добре озброєними зграями бандитів, боєздатність яких дуже велика… Допомога, яка надається населенням волостей, значно ускладнює боротьбу червоних частин з бандитами… У місцях, особливо охоплених бандитизмом, населення користується покровительством банд…” . Варто звернути увагу – не “куркулі”, не якісь там “ворожі елементи”, а саме населення користується покровительством “банд”. Така думка більшовицького губернського начальства. І саме це покровительство було головною причиною того, що від голоду 1921-1922 років найменше постраждали ті райони, де був міцний і нищівний до совєтської влади український повстанський рух. Більшовицькі джерела повідомляють, що “05.04.1921 г. Заболотный вернулся из Румынии с петлюровскими агентами для поднятия восстания. В это время банда находилась в деревнях Кондрашовка – Киреевка, 20-25 верст северо-восточнее Ольгополя. 06-07.04.1921 года банда Заболотного соединилась в районе Демовка, 6 верст юго-восточнее Ольгополя с бандой Кошевого” , який передав отаманові загальне керівництво з`єднанням. 8 квітня 1921 року загін С. Заболотного силою 50 шабель, озброєний гвинтівками і французькими бомбами, побував у селі Гута, що 15 верст на схід від Тульчина (нині село Кленове Тульчинського району Вінницької області) для налагодження зв`язку із загоном отамана на псевдо Чорна Хмара -сотник Армії УНР Цісар . Отаман і деякі повстанці були в будьонівській формі із зірками, решта мали українські однострої з синьо-жовтими стрічками на грудях. Звідти загін перебрався у Четвертинівський ліс, де 9-11 квітня 1921 року відбутися з`їзд повстанських ватажків Брацлавського і Гайсинського повітів з метою спільного наступу на місто Тульчин. 8 квітня до них приєднався загін отамана Хмари у кількості 500 бійців, з яких 200 кінноти. На озброєнні частина мала 6 кулеметів. У цей же час, згідно совєтський агентурних джерел, “по сведениям пленного бандита 11.04.1921 года банда Заболотного оперирует в районе Кодыма совместно с бандой Гнила (“мазепинцы”) и Кошевого (“гайдамаки Черного леса”). Банда Заболотного усиленно пополняется. В отсутствие Заболотного бандой командует Кошевой” . У ніч з 8 на 9 квітня Заболотний на чолі 50 вершників (інші дані подають число 50 піших і 5 вершників [32]) розгромив П`ятківський волревком. Знищені всі чергові красноармійці, спалено ділові папери, забрано дві гвинтівки, телефонні апарати, олівці, ручки, пляшку чорнила. Тієї ж ночі в селі Каташині (?) вбитий секретар комнезаму Мельник, на якого неодноразово вже робились замахи . 14 квітня С.Заболотний спільно з отаманом Я. Кощовим (250 шабель, 200 чоловік піхоти, 4 кулемети – 2 “Кольти” і 2 “Максими”) здійснив напад на красноармійський гарнізон міста Чечельник та Чечельницький цукровий завод. Під час нападу вбито начальника міліції 5-го району Клаузіуса, діловода Хмельовського, розгромлено волвиконком. З цукрового заводу вибито красноармійську охорону у 39 бійців, вивезено близько 700 пудів цукру, вагон вівса, забрано 5 мільйонів карбованців готівкою. Після операції загін передислокувався у село Нову Греблю, що за 12-15 верст на північний захід від Ольгополя. 18 квітня було здійснено напад на місто Жабокричку . У цей час чекістські агенти доповідали: “Заболотний і Кощовий – колишні офіцери і агенти Петлюри. Банда добре організована, вербована переважно з селян Ольгопільського повіту, який може виставити 1000 озброєних людей при декількох кулеметах. Серед банди працює інтелігенція” . 19 квітня 1921 року надвечір, приблизно о 17.00, отаман С. Заболотний без охорони зухвало проїхав на тачанці, запряженій сірими кіньми, через повітове містечко Бершадь. Більшовицькому сексоту впала в очі отаманова чорна борідка “Бланже”. Інший агент доповідав, що отаман готує терористичні акти проти чільних совєтських службовців Цей випадок свідчить про неабияку хоробрість отамана С. Заболотного, його здатність на ризик особистим життям і нехтуванням небезпеки -–якості, притаманні справжньому ватажкові. 21 квітня від красноармійського комбрига надійшли відомості, що поява отамана С. Заболотного у Бершаді викликана його наміром викликати паніку. Із доповідної записки про політичний “бандитизм” на Правобережній України за час з листопада 1920 року по квітень 1921 року заступника начальника особливого відділу Київського військового округу Іванова про “банду” Заболотного-Кощового повідомляє наступне: “Первоначально в районе операций этой банды в январе и феврале являлся Гайсинский уезд в южной своей части и северная часть Ольгопольского уезда. В начале марта замечается ее группировка в прилегающие части Балтского уезда, куда переходит окончательно в апреле, будучи преследованной частями 12 дивизии. В настоящее время отдельные отряды оперируют в Балтском и Первомайском уездах. Общая численность банды насчитывает 800 кавалерии и 150 пехоты при 16 пулеметах. Отдельные отряды находятся под командой Грязного, Стаценко , Гуляй-Гуленко ,тут допущено помилку не лише у прізвищі генерал-хорунжого Андрія Гулого-Гуленка, але й у його посаді. Він не міг командувати окремим загоном у з`єднанні Заболотного, позаяк очолював у цей час Повстансько-партизанський штаб Армії УНР на теренах Румунії у Кишиневі и др. Банды эти входят в полное подчинение Заболотного и Кошевого. Заболотный недавно прибыл из Румынии, куда ездил для связи с петлюровским командованием. Есть некоторые указания на то, что Заболотный поддерживает связь с Киевщиной. Комсостав банды состоит из петлюровских офицеров. Имеется политагитационный отдел, возглавляемый неким Скривдженым, он же председатель Рады, которому подчиняются в политическо-административном отношении. Из налетов, сделанных бандой, наиболее крупными являются: 02.04. на Ольгополь, где убит начдив 12 и освобожден из тюрьмы арестованный сотник банды Солтыс, 14.04. на Чечельницкий сахзавод и на м.Чечельник и 11.04. на Жебокрички . В общем банда большой активности не проявляет, занималась подготовкой к восстанию крестьянства Балтского и Первомайского уездов. Будто имеется в этих уездах сагитированных и готовых к выступлению до 6000 чел.” . У цей час більшовики вживали нелюдських методів для поборення повстанського руху. Якщо жителі якогось села надавали допомогу повстанцям продуктами або місцем постою, це ставало причиною розправи над ними. Так було вщент спалене село Попова Гребля на Балтівщині, а біля сотні селян – розстріляно. С. Заболотний відповідав на це терором, про що свідчить його лист до Балтського ревкому і парткому, текст якого подаємо нижче (правопис і мова оригіналу):
Re: Атаман Заболотный. У ніч з 2 на 3 червня повстанцями С. Заболотного силою до 25 бійців зроблено наліт на Шендерівський млин, що в 3 верстах північно-західніше містечка Вороновиці. Захоплено велику кількість зерна. На 4 червня 1921 року в долині біля Шляхової Тернівки було помічений під час ночівлі загін з 60 бійців із 2 кулеметами, який після відпочинку попрямував в ліс Колондішки Уманського повіту . За даними Брацлавського політбюро, 6 червня “банда” з 9 осіб, імовірно отаманів Лиха і Заболотного, знаходилась на річці Буг, переправилась через неї біля села Михайлівки (24 версти північно-східніше Тульчина) і увійшла в нього, зненацька знищивши продзагін . 8 червня С. Заболотний на чолі 20 (за іншими джерелами 30) кінних і 15 піших вояків мав бій із красноармійським роз`їздом в селі Татарка (нині село Бережанка теперішнього Тростянецького району Вінницької області). Результат бою: з-боку червоних – 1 вбитий, 1 поранений, з-боку повстанців – 1 убито, 6 поранених. Підоспілою на підмогу сотнею 44-го полку Червоного козацтва атаку повстанців було відбито. Загін отамана відійшов у ліс південніше Татарки, втративши під час відступу трьох бійців. Серед вояків повстанського загону селяни впізнали дезертирів 44-го червонокозацького полку. Жителі села під час переслідування повстанців більшовиками допомагали народним месникам, за що після закінчення бою були пограбовані красноармійцями . Пізніше запалили село, внаслідок чого вигоріло дві третини всіх будівель Татарки . Увечері 9 червня і 10 вдень червоні зафіксували неподалік села Куренівка загін повстанців С. Заболотного силою в 30 шабель, переодягнений у красноармійську форму із червоним прапором та стрічками на грудях. 12 червня загін отамана, озброєний шаблями, гвинтівками і кулеметом системи “Льюїс” атакував розвідку 3-го красноармійського полку, яка їхала на станцію Вапнярка, вбито 7 червоних козаків. Більшовики повідомляли, що населення Брацлавського і Ольгопільського повітів налаштоване проти совєтської влади і ці настрої підігріваються успіхами повстанців . Наступного дня в районі села Поташня теперішнього Бершадського району об`єдналися загони отаманів Підкови, Блохи, Кощового і Заболотного під загальним керівництвом останнього. 14 червня по дорозі між селами Капустяни і Кирнасівка, що 12 верст на північний схід від Тульчина, загін С. Заболотного чисельністю у 20 вершників атакував продзагін, захопив 7 підвод із борошном і вбив красноармійця. Потім відступив до Тиманівського лісу, що в 12 верстах від Тульчина. У ніч з 14 на 15 червня частина цього з`єднаного загону у 20 шабель здійснила атаку на взвод 45-го полку Червоного козацтва, який грабував населення містечка Ободівки. В ході бою було вбито красноармійця, частину взято у полон. 15 червня загін С. Заболотного силою до 100 шабель знаходиться в районі села Михайлівка. 16 червня у селі Лісниче 10 верст на північний схід від Ольгополя він вчинив наліт на летючий загін красних, змусивши його відійти і залишити повстанцям кулемет системи “Максим” . 22 червня 1921 року повстанці С. Заболотного силою 30 шабель, 40 багнетів із 2 кулеметами на тачанках здійснили напад на саперну команду 208-го стрілецького полку Красної армії, яка вирубувала Любомирський ліс. Підрозділ більшовиків, висланий на допомогу, вступив у бій, але повстанці його не прийняли і відступили в напрямку села Березівка. В лісі було знайдено 8 убитих і 3 поранених красноармійців . У червні 1921 року повстанським організаціям було нанесено важкого удару – більшовики розкрили багато повстанських організацій та розгромили Всеукраїнський Повстанський Комітет з осідком на Брацлавщині на чолі з отаманом А. Бондаренком, який об`єднував повстанські загони отаманів Заболотного, Вовка, Біди, Трейка, Богуна, Лиха, Орла-Гальчевського, Пугача, Хмари, Сірка, Черкаса, Дубчака, Могили, Волинця, Струка, Клепача, Наливайка, П`ятенка, Хрестового та інших, що діяли головно на Поділлі під загальним керівництвом призначеного Головним Отаманом Симоном Петлюрою полковника Карого-Яворського . Однак і за цих важких втрат, позбавлені єдиного керівництва і зв`язку із центром, повстанці продовжували боротися… На початку липня 1921 року з`єднання отамана С. Заболотного збільшилось до 3 тисяч бійців, в основному за рахунок загального призову озброєних національно свідомих селян. Значні повстанські підрозділи, кількістю 300-500 багнетів було розосереджено у Савранському, Будейському, Черницькому, Кишевському, Бондурівському і Переймському лісах . За донесенням агентури 8-ї дивізії Червоного козацтва “банда Заболотного зі штабом в Баланівському і Суманівському лісі в 15 верстах південно-східніше м.Тростянця. Чисельність банди 300 кінних і 300 піших. Заболотний, начебто, збирається зробити наліт на м.Бершадь” . 8 липня 1921 року невеликий відділ повстанців силою до 15 багнетів із загону С. Заболотного з лісу, що в 2 верстах на південний захід від Бершаді наскочив на 3 червоноармійців, роззброївши і роздягнувши їх. Відомості, зібрані штабом 1-го кінного корпусу Красної армії, датовані 8 липня 1921 року, свідчать, що невідомий повстанський загін зі 150 шабель і 30 багнетів, яким, імовірно, командує отаман С. Заболотний, знаходиться в лісі біля села Бандурівки, намагаючись перешкодити збору продподатку, який здійснюється 48-м кавалерійським полком у названому населеному пункті. Під тиском повстанців, ворог у паніці залишив продподаток і панічно втік із села в район Ободівки. 9 липня загін отамана С. Заболотного чисельністю до 500 осіб знаходився в районі Кишівської дачі Балтського повіту . Усвідомлюючи небезпеку загальнонародного зриву, більшовики прикладали максимум зусиль для локалізації повстанського руху. Вони почали прочісування лісів великими силами регулярного війська. За таких обставин повстанці намагались не вступати у фронтальні бої з Красною армією. Але бували й винятки. Так, 6 липня 1921 року Семен Заболотний контратакував ворожі підрозділи, що прочісували Будейський ліс. Красноармійські частини понесли важкі втрати і змушені були відступити. 7 липня повстанці у кількості 40 шабель із 4 легкими кулеметами відбили у продзагону 60 пудів зерна і обстріляли з кулеметів і гвинтівок 2-й батальйон 467-го красногвардійського полку. За більшовицьким зведенням бій тривав до світанку, “батальйон був розбитий, розсіяний і відступив невідомо куди” . У свідченнях штабу 1-го кінного корпусу Красної армії від 18 липня зафіксовано, що в ніч з 14 на 15 липня “невідомою бандою, одягненою у форму червоноармійців” чисельністю до 20 шабель вчинено наліт на взвод 45-го полку Червоного козацтва, який здійснював продподаткову роботу в містечку Ободівка. Червоні стверджують, що “бандити були добре обізнані і приведені провідником-селянином з місцевих”. У зіткненні вбито одного козака, тіло якого повстанці забрали із собою. Кінний дивізіон 45-го полку Червоного козацтва наздогнав його в лісі біля Куренівки 7 верст східніше містечка Городище під час бою із загоном 70-ї бригади Красної армії, що вийшов повстанцям навперейми. В бою, на твердження більшовиків, було вбито 5 повстанців, захоплено 7 коней. Опитування місцевих жителів дало змогу встановити, що атаку здійснено підрозділом загону отамана С. Заболотного. У цей час загін отамана С. Заболотного не припиняв політпропагандивної роботи серед місцевого населення. Фонди Державного архіву Вінницької області, де збереглися копії повстанських звернень до селянства, переповідають нам слова отамана С. Заболотного до знедоленого люду і представників совєтських органів влади. Так в наказі за № 3, підписаному отаманом Балтсько-Ольгопільського повстанського загону С. Заболотним, начальником штабу І. Кіршулом та завідувачем політагітаційним відділом М. Верещакою, “пропонується всім радянським працівникам, згідно розпорядження Української Повстанської Дієвої Ради, у двотижневий термін припинити свою злочинну роботу. У противному випадку вони будуть оголошені ворогами і зрадниками українського трудового селянства, розстріляні на місці, а їх майно конфісковане.
Re: Атаман Заболотный. Реферат Олеся Янчука об Атамане Семене Заболотном выпущен недавно мизерным тиражем Одесским гос.архивом,поэтому я посчитал нужным некоторые данные выложить здесь.С ув.
Re: Атаман Заболотный. Думаю в Одесском гос архиве есть.Мне эту брошюрку на один день принесли,я ее отксерил для себя и оригинал отдал.Хотя у Янчука тоже не полное исследование(ничего не сказано о противостоянии Заболотного и атамана Божко в Балте),но перед ним я шляпу снял-бы,молодец,систематизировал материал.
Re: Атаман Заболотный. http://reibert.info/forum/attachment.php?attachmentid=833291&stc=1&d=1297371290 Ось сам Заболотний
Re: Атаман Заболотный. Вiдозва козакiв-повстанцiв Заболотного. "Козак-повстанець - селянам. Батьки і брати! Чотири роки ми беремось проти ненависної вам комуни, проти Лейби Троцького, проти грабежів, проти чрезвичаєк, проти знущання. Чотири роки без втоми ми боремось за ваше щастя, за ваш спокій, за ваше добро, мерзнемо з холоду, гинемо від ран, від спраги сохнемо, але не кидаємо зброї. Чим більше мук, тим більше завзяття в наших душах, ростуть наші лави. Чогож Ви байдужі такі, батьки і брати наші? Чом Ви не хочете помогти нам, вимученим борцям, боротись з ворогом? У Вас же забрали все ваше добро, у Вас забирають останні крихти хліба і везуть в Москву годувати чекістів.У Вас забирають ваших діток і везуть на голодну смерть в далекий Сибір, а ви байдужі. Батьки і брати, прокиньтеся і поможіть нам! Поможіть побороти вашого ворога і не дати йому вивести ваш кривавий труд - хліб і загубити ваших синів. Ми, ваші діти, козаки-повстанці, просимо Вас, батьки, поможіть нам. Козак-повстанець." Верига В. Листопадовий рейд. - К.: "Видавництво ім. Олени Теліги", 1995-С.51
Re: Атаман Заболотный. [Із "Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів". - К., 2001. - Т. 6. - C. 355-362] С. Боган Чорноморське повстанське козацьке військо у боротьбі за Українську державність у 1920 - 1922 рр. Історія повстанського руху в Одеській губернії є невід'ємною частиною історії повстанського руху на Україні у 1919 - 1922 рр. На Одещині український антибільшовицький повстанський рух був найбільш організованим і чисельним у Балтському, Первомайському [частина сучасної Миколаївщини повітах і північній частині Тираспільського повіту [територія сучасної Приднестровської Молдавської республіки у складі Молдови. Велика кількість лісів і балок, сусідство з румунським кордоном і Поділлям робили цю місцевість сприятливою для партизанської війни проти радянської влади. Бійці повстанських загонів, які діяли в межах означених повітів Одеської губернії самі себе називали козаками-повстанцями і відмежовували себе від банд кримінальних злочинців. Дані червоної розвідки сповіщають, "що серед повстанців сувора дисциплина, злочини караються розстрілами і шомполуванням"1. Відомо, що більшість українських повстанських загонів на території Одеської губернії і суміжного з нею Ольгопільського повіту Подільської губернії були об'єднані у велике з'єднання, яке мало назву "Чорноморського повстанського козацкого війська" або "Наддністрянської дивізії". Повстанці використовували "обидві назви, але перша була приорітетнішою і набагато частіше вживаною."2. Керував цим з'єднанням отаман Заболотний,3 який був безперечно фігурою номер один у повстанському русі в цьому регіоні. Його прізвище найчастіше зустрічається в архівних документах, історичній літературі, спогадах. На початку 20-х років на півдні України це прізвище гриміло всюди. Про нього було написано повість, знято повнометражну кінострічку на Одеській кінофабриці4 - річь нечувана, коли врахувати, що українське радянське кіно було тоді лише в зародку. Дослідження біографії отамана Заболотного [як і інших аналогічних історичних постатетй наштовхується на типові проблеми, що виникають у цьому процесі. Прикладом є встановлення справжнього імені отамана, оскількіи у авторитетних джерелах не вказується його ім' я та ініціали і він у них фігурує саме як "отаман Заболотний ", "петлюрівець Заболотний" або просто "Заболотний". Уфондах колишнього Архіву Одеського обкому КПУ [нині філія Державного архіву Одеської області [ДАОО зберігаються копії листівок, відозв і звернень "отамана повстанських Чорноморських козаків", підписані "С.Заболотний".Радянский письменник Дмитро Бузько, автор написаної по свіжих слідах і виданої у 1924 році повісті "Лісовий звір", присвяченої отаманові Заболотному, рпотягом усієї своєї неприхильної оповіді, що має понад 150 сторінок, ім'я отамана згадує лише раз, називаючи його "Семен Федорович"5. Д. Бузько був агентом ДПУ в повстанському загоні Заболотного і мав [судячи з повісті з ним вельмидружні стосунки.Тому вирогідним є те, що отамана Чорноморського повстанського козацького війська звали Семеном. Точна дата народження С.Заболотного невідома. Сучасники отамана оповідали, що він народився в останнє десятеліття дев'ятнадцятого століття в селі Тридуби Балтського повіту Херсонської губернії6. Майбутній отаман закінчив школу садівництва [імовірно в Балті, Одесі чи Тирасполі, служив унтер-офіцером у кінній гвардії Російської царської армії, брав участь у Першій світовій війні, де відзначився хоробрістю7. Лютнева революція 1917 року висунула С.Заболотного в число найбільш знаних людей Балтського повіту - земляки поважали його за те, що він був серед ініціаторів справедливого росподілу між селянами колишніх поміщицьких земель. Принципове відстоювання прав селянства додавали йому авторитету і підтримку населення. У другій половині 1919 року С.Заболотний фурмує збройне угруповання і очолює боротьбу Балтських повстанців проти білих і червоних. У січні 1920 року він власними наявними силами очистив від білогвардійців - денікінців Балтський повіт8 і виступає керівником і координатором білшості українських повстанських загонів в Одеській і частині Подільської губернії. Чорноморське повстанське козацьке військо [далі ЧПКВ складалося з окремих повстанських загонів, які зі зразком козацьких війскових частин поділялися на сотні9. Діями загонів Чорноморських повстанських козаків керувала Дієва повстанська рада і штаб війська, який у різний час очолювали: отаман одного з повстанських загонів Дерев'яга10, поручник Армії УНР Чехович [псевдонім Гуляй - Біда11 і колишній студент Лещенко12. При штабі ЧПКВ функціонувало цівільне управління, яке очолював урядовець Дороганич [псевдинім Перейдидорога, який також виконував обов'язки адьютанта штабу13. До складу штабу входили осавули14, яким з огляду на умови партизанської війни доводилось виконувати різні обов'язки військового, адміністративно-господарського і судового характеру. Командування ЧПКВ підтримувало зв'язок і координувало бойові дії з'єднення з політичним і військовим керівництвом Акраїнської Народної Республіки. Під час Першого Зимового походу військ УНР генерали М.Омелянович-Павленко і Ю.Тютюнник налагодили зв'язок з Головним Отаманом УНР С.Петлюрою через отамана Заболотного. Своєю чергою всі накази і роспорядження з Польші передавалися спочатку Заболотному, а він завжди знав де шукати Тютюнника і Омеляновича-Павленка, посилав до них своїх людей і передавав пошту15. При штабі ЧПКВ як і в іншиз значних повстанських угрупованнях на Україні діяв представник міністерства внутрішніх справ УНР, який займався підготовкою до організіціїт державної влади, законодавчив забеспеченням, консультуванням і боротьбою з особами, що дискредитували УНР16. ЧПКВ мало політичний відділ, очолюванний М.Крещаком, який проводив агітаційну роботу серед повстанців, населення і червоноармійців, про що свідчять численні копії листівок і прокламацій, виданих політвідділом війська і підписаних його отаманом Семеном Заболотним. Помічниками С.Заболотного і М.Крещака по політичній та організаційній роботі були отаман Я. Малий і колишній гимназист Гайдученко17. Крім повстанських загонів С.Заболотного, Я.Малого і Дерев'яги до ЧПКВ входили загони отаманів: Я.Кощового, Солтиса, Боровського, Кіршула, Карого, Коваленка, Стратіївського, Солоненка, І.Деркача, Десятника, Бондаренка, Левченка. Другим за значимістю у ЧПКВ після загону С.Заболотного був повстанський загін Якова Кощового, який у більшості радянських архівних джерел та історичній літературі, присвячеій історії ПК-ДПУ на Україні фігуруї як "отаман Кошовий". Яків андрійович Кощовий народився у 1890 році в селі Секретарка Кривоозерського повіту Херсонської губернії. Бра участь у Першій світовій війні, закінчив школу прапорщиків і командував ескадроном18. Разом з С.Заболотним воював з 1919 року. Слід зазначити, що з самого початку командуючим повстанського загону був Я.Кощовий, а С.Заболотний був начальником штабу19. Але пізніше С.Заболотний сам очолив велике повстанське угрупування і став керівником повстанського руху на Одещині. Одеські чекісти у своєму звіті до Четвертого Губернського З'їзду Рад намагалися зобразити взаїмовідносини між С.Заболотним і Я.Кощовим як якесь протистояння і ворожнечу20. Але реальні історичні події свидчять про протилежне. Коли червоне командування зробило спробу перешкодити передислокації загону С.Заболотного з Подільської губернії в Одеську на весні 1921 року і кинуло навперейми 12 стрілецьку дивізію на допомогу Заболотному пришов загін Я.Кощового. Козаки-повстанці Я.Кощового нанесли червоним військам ряд відчутних ударів і зірвали їх оперативний план21. Було завдано удару штабові 12 стрілецкої дивізії в Ольгополі і вбито комдива А.Реву22. Основним полем діяльності ЧПКВ на протязі 1920-1922 рр. був Балтський повіт Одеської губернії. Більшовицьке зведення, в якому повідомлялося про політичне становище у вказаному повіті досить лаконичне: "всюди банди і обстріли"23. Козаки-повстанці відбивали конфісковане у селян збіжжя і худобу, повертали їх власникам, знищували продподаткову документацію, нападали на продзагони і військові об'єкти, ліквідовували радянський аппарат, здійснювали терор щодо представників радянської влади і чекистів. Інше зведення констатує, що "розворстку у Балтському, Савранському і кривоозерському районах повністю зірвана"24. Повернення повстанцями зерна та інших конфіскованих продуктів зміцнювало авторитет і підтримку повстанського руху серед місцевого населення. У звіті Одеського губернського ревкому про політичне і економичне становище в губернії за квітень 1921 року читаємо:"не дивлячись на перегрупування військових частин і надсилання нових боротьба з бандітизмом не дає потрібних результатів.Частини часто відступають перед добро озброєнними зграями бандитів, боєздатність яких дуже висока… Допомога, яка надається населенням волостей бандам, значною мірою ускладнює боротьбу червоних частин з бандитами… У місцях, особливо охоплених бандитизмом, населення користується покровительством банд."25. Варто звернути увагу не "куркулі", не якісь там ворожі "елементи", а саме населення користується покровительством "банд". Влітку 1921 року ЧПКВ нараховувало приблизно до трьох тисяч бійців, за рахунок мобілізації національно свідомих озброєних селян. Значні повстанські сили кількістю по 300-500 багнетів було розташовано у Савранському, Будейському, Черницькому, Кишевському, Бондурівському і Переймському лісах26.
Re: Атаман Заболотный. Були і втрати. Першого червня 1921 року в бою зі 132 червоною бригадою біля села Сеньки у 18 кілометрах на північний захід від м. Голованевська загинув отаман Я.А.Кощовий27. Чисельність Чорноморського повстанського війська різко скоротилася після того, як отаман Заболотний розпустив на три тижні бійців з'єднання для збирання врожаю 5 серпня 1921 року28. Але воно продовжувало становити значну силу і восени 1921 р. Існують достовірні відомості про те, що при підготовці Другого Зимового походу Повстансько-партизанський штаб на чолі з генерал-хорунжим Ю.Тютюнником у Львові разом з повстанкомом генерал-хорунжого А.Гулого-Гуленка в Кишиневі розробляли план прориву Бесарабської групи військ УНР з Румунії на територію Одещини з метою об'єднання з військами С.Заболотного і, в разі успіху, подальших спільних операцій у тилу червоних, спрямованих на піднесення повстання проти радянської влади на Україні29. Після поразки Другого Зимового походу із наближенням зими ситуація на терені ускладнювалася. Доводилося дробити великі загони, залишаючи лише тих, хто не міг легалізуватись. Крім того, введення більшовиками нової економічної політикі, яка дещо полегшувала життя селянина, а також жорстокість радянських каральних органів щодо непокірних поступово відвертали селянство від повстанців. Народ зневірювався і лише найвитриваліши продовжували боротьбу. В цей складний період козаки-повстанці Заболотного через листівки звертались до селян з такими словами [мова і правопис оригіналу: "Козак-повстанець - селянам. Батьки і брати! Чотири роки ми беремось проти ненависної вам комуни, проти Лейби Троцького, проти грабежів, проти чрезвичаєк, проти знущання. Чотири роки без втоми ми боремось за ваше щастя, за ваш спокій, за ваше добро, мерзнемо з холоду, гинемо від ран, від спраги сохнемо, але не кидаємо зброї. Чим більше мук, тим більше завзяття в наших душах, ростуть наші лави. Чогож Ви байдужі такі, батьки і брати наші? Чом Ви не хочете помогти нам, вимученим борцям, боротись з ворогом? У Вас же забрали все ваше добро, у Вас забирають останні крихти хліба і везуть в Москву годувати чекістів.У Вас забирають ваших діток і везуть на голодну смерть в далекий Сибір, а ви байдужі. Батьки і брати, прокиньтеся і поможіть нам! Поможіть побороти вашого ворога і не дати йому вивести ваш кривавий труд - хліб і загубити ваших синів. Ми, ваші діти, козаки-повстанці, просимо Вас, батьки, поможіть нам. Козак-повстанець."30 Розуміючи, що лише одними військовими і репресивними заходами знищити з'єднання С.Заболотного неможливо, чекісти розкидали по району дій повстанців широку мережу інформаторів і почали збирати про отамана агентурні відомості, аби ліквідувати його особисто і тим обезголовити повстанський рух. Перебіг полювання за отаманом С.Заболотним можно простежити за двома джерелами. Це - звіт Балтського повітового НК-ДПУ губкомові КП[бУ та книга Д.Бузька "Лісовий звір". У цій книзі автор описує події, в яких сам особисто брав безпосередню участь. Обидва джерела відбивають комуністичну точку зору на події, але інших свідчень немає. Взимку 1921-1922 рр. до загону С.Заболотного було заслано агента ДПУ на псевдо "Професор". Ним був майбутній український радянський письменник Дмитро Бузько, автор згаданої повісті "Лісовий звір". У звіті Балтського ДПУ його чомусь називають прізвищем Гузько. Можливо це помилка секретаря. Аби впасти отаманові до ока, задля здобуття довіри і авторитету серед козаків-повстанців останній виявляв чудеса хоробрості, без жалю знищуючи комуністів і червоноармійців. Влітку 1922 року внаслідок важкого бою загін С.Заболотного було розсіяно. Загін поніс значні втрати. Невеликій групі на чолі з отаманом із боєм вдалося пробитися з оточення і зникнути. Однак ненадовго. За вироком долі в числі тих, хто врятувався разом із Заболотним був Бузько31. Група Заболотного, перебуваючи під постійним переслідуванням, змушена була швидко рухатись, маневрувати, часто змінюючи місця постою і уникати сутичок з червоними. За допомогою агентурної мережі чекістам вдалося вистежити район перебування Заболотного. По його слідах було надіслано так званий "летючий загін". Але отамана попередив власний агент у Балтському повітному ДПУ і йому пощастило уникнути пастки. Але через деякий час група Заболотного наштовхнулась на чисельний червоний загін, що вів пошуки повстанців. Під отаманом поранили коня, але йому і ще кільком бійцям вдалося вирватись. І знову біля Заболотного був Бузько. Діставши інформацію про те, що С.Заболотний планує кілька діб перепочити у селі Фернатія, Бузько передав її до Балтського ДПУ. Хату, в який перебували повстанці було оточено. Відбулася перестрілка. Заболотний відмовився здаватись і продовжував відстрілюватись. Тоді чекісти зігнали до подвір'я заручників з числа мешканців села, пообіцявши в разі продовження опору їх розстріляти. Отаман С.Заболотний і його побратими здалися. Це сталося 7 серпня 1922 року32. За вироком ревтрибуналу С.Ф.Заболотного було розстріляно. Ані Д.Бузько у своїй книзі, ані радянська історична література ясна річ не згадують про заручників. Але архівні матеріали, які в свій час знаходились під грифом "таємно" - показують, що чекісти використовували методи, які пізніше будуть застосовувати у боротьбі з радянськими партизанами німецькі фашисти. У період з осені 1921 р. по осінь 1922 року відбулося згортання діяльності ЧПКВ. Здалися радянській владі за амністією Я.Малий, Буровський, Солтис, Лещенко.Були захоплені в полон і розстріляні отамани Бондаренко, Солоненко, поручник Чехович [Гуляй-Біда. Загинули в бою отамани Левченко і І.Деркач. Скінчив життя самогубством отаман Дерев'яга33. Повстанські загони Чорноморського козацького війська були розгромлені, розсіяні, саморозпустились або відійшли за кордон. Поступово у більшості більшовицьких зведень про політичне становище у повітах Одеської губернії відзначалося, що проявів "політичного бандитизму" не помічається. Але боротьба ЧПКВ проти радчнської влади залишила глибокий слід і відповідні наслідки. Так радянські органи влади у 20-х роках постійно відмічали наявність "петлюрівського підпілля", яке "є у достатній кількості, але доки не виявляє себе" у Балтському окрузі34. За порівнювальною таблицею числа повітів, чисельності населення і кількосного складу комуністичної партії в Одеській губернії у 1923 році бачимо, що найменьшої кількість членів і кандидатів у партию була у Балтському і Первомайському повітах при тому, що за кількістю населення вони були на перших місцях35.
Re: Атаман Заболотный. 1Державний архів Одеської області [ДАОО. - Ф.1. - Оп.3. – Спр.209.–Арк.23 2Там само. – Спр.210. – Арк. 14 3Одеса козацька. Наукові нариси. - Одеса: "Гермес", 2000. – С.126. 4Бузько Д. Вибрані твори. - К.: "Дніпро", 1971.-С.4 5Там само.–С.153 6Янчук О.Б. Боган С.М. Останній гайдамака Одещини. // Чорноморські новини. - 2001. - 15 березня. - С.3. 7Бузько Д. Вибрані твори...– С.153 8Доценко О. Зимовий похід. - Варшава: Б.в., 1932. – С.8 9ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.20. – Спр. 615.–Арк.138 10Отчет Одесской губернской ЧК к 4-му Губернскому съезду Советов. - Одесса: "Издание Одесской губчека", 1921 - С.46. 12Козельський Б.В. Шляхом зрадництва і авантюр. Петлюрівське повстанство. - Х.:"Державне видавництво України", 1927.– С.119 13Отчет Одесской губернской ЧК…–С.47 14Козельський Б.В. Шляхом зрадництва і авантюр...– С.119 15Там само.–С.119 16Там само.–С. 45 17Центральний державний архів вищих органів влади та управління України [ЦДАВО України. - Ф. 1092. - Оп.4 - Спр.11. – Арк.2 18Центральний державний архів громадських об'єднань України [ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.20. - Спр. 527.–Арк.15 19Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. - К.:"Правда Ярославичів", 1998.–С.285 20Там само.–С.286 21Отчет Одесской губернской ЧК…– С.46. 22Кучер О. Розгром збройної внутрішньої контрреволюції на Україні у 1921-1923 рр. - Х.: "Видавництво Харківського універсітету", 1971.–С.129 23Соловьев Г. Шишкин Е. Начдив Рева. // Военно-исторический журнал. - 1965-№10.–С.127 24ДАОО. - Ф.1. - Оп.1.–Спр.14.–Арк.87 25Там само.–Спр.14.–Арк.12 26Там само.–Спр.264.–Арк.32 27Там само.–Спр.265.–Арк.22 28Там само.–Спр.209.–Арк.28 29ЦДАГО України. - Ф.1. – Оп.20.– Спр. 615.–Арк.169 30Верига В. Листопадовий рейд. - К.: "Видавництво ім. Олени Теліги", 1995-С.51 31ДАОО.–Ф.1.–Оп.1.–Спр.210.–Арк.15 32Янчук О.Б. Боган С.М. Останній гайдамака Одещини…– С.3 33ДАОО. - Ф.1. - Оп.1. – Спр.118. – Арк.14 34Отчет Одесской губернской ЧК…–С.46 35ЦДАГО України. - Ф.1. – Оп.20. – Спр.1698.–Арк.71-72 36Там само.–Арк.128
Re: Атаман Заболотный. Дуже цікавим є зведення "Особого отдела" Киевского Военного Округа від 21 квітня 1921 року,що містило: По перше ,що цікаве на 1921 рік "Господар савранських лісів" представляв серйозну ще силу. 15 кавалерійських загонів. По друге. Вказано,що в Заболотного козаки це в основному солдати бувшої РІА.Тобто люди досить довгий час вже в повстаннському рухові.
Re: Атаман Заболотный. есть, но доступ к архиву закрыли для простых смертных. кстати, о Заболотном: в архиве села Обжилое Балтского района можно найти информацию, но там о нем, как о бандите. в селе Обжилое остались его потомки.
Re: Атаман Заболотный. да. внучка Анна. от второй супруги. поговаривают, что первая от него сбежала с любовником..) я буду собирать информацию о Заболотном на этой территории и писать МАНовскую работу..
Не могу утверждать,но по-моему на данном фото справа Заболотный.Очень похож,к тому-же эта фотография найдена в Балте на чердаке заброшенного ,уже почти развалившегося дома...
...А так Ободовка, разве создана она для событий, для крови. Кругом степи, холмы, зеленая свежесть тополей. Пушисто волнуются кучерявые дали, пыль лежит на дорогах и лениво протягивают к небу свои длинные руки журавли-колодцы. ...В лесах на шоссейных и проселочных дорогах появились банды из местных ребят. Они шли в лес к Коваленко, помощнику начальника станции на узкоколейке Рудница - Подгородная. Каждому, кто вступал в банду, Коваленко подносил стакан спирту. Он учил пить спирт залпом и не морщась. Перед налетом пили спирт. Больше всего Коваленко грабил поезда. Он начал со станции, на которой служил. Коваленко учил — кого грабить, а кого убивать. Убивали красноармейцев. Делали обычно так: клали наземь, сзади становился или сам Коваленко, или маленький, худощавый Фрек. И одним взмахом шашки рубили голову. — Хотели уничтожить Красную Армию. Думали так: немного выбить, а другие будут бояться и не пойцдут в Красную Армию. — вспоминает амнистированный бандит Фрек. В банду шли и удалые и смирные. В банде жизнь была. Семен Коваленко большим человеком был. В Польшу ездил, в Румынию. Говорил о том, что Украина будет самостоятельной. Деньги и добычу Коваленко делил поровну. Коваленко — высокий, чуть прихрамывающий, славился на всю тульчильщину своей красотой. В гайдамацком яру в лесной чаще приколотил он к дубу огромное зеркальное трюмо. Любил смотреться в зеркало. На нем все было английское: шинель, брюки, сапоги. А шапка черная с желтым верхом, с украинской кокардой. После набегов Коваленко становился перед зеркалом и пел: Ой, гуки, мати, гуки Де козаки поють Весела та дориженька Де вони идуть." Когда он кончал, песню начинали другие: Збирайтесь украинцы, пидем на раду Семена с собою визьмем на наряду! Над Коваленко тоже было начальство — КОЛЬТЕРМИШ. Лещенко Коля, Андрияшь Миша, Ключко Терень — вот и получилось одно слово, которое было самым страшным. Кольтермиши продавали захваченное имущество, руководили действиями банды и готовили наступление на части Красной Армии.Они доставали фураж для лошадей, подводы для перевозки захваченных вагонов сахару. А сами Ключко, Терень, Левченко жили в Ободовке мирными селянами. Кроме красноармейцев они намечали к убийству председателей сельсоветов, комнезама, уполномоченных продразверстки. Налетали на почту, кооперативы. В сосне у балановского стана в один вечер зарубили семнадцать красноармейцев. Комсомольца Добровольского, уполномоченного по борьбе е дезертирством, бросили с лодки в воду к яачали "охоту". В Добровольского целились лучшие стрелки. Тому кто первым хлопнет его в темечко в награду — баба-коммунистка. Вторым человеком в банде был сын Левченко. Был он офицером военного времени. Приучил бандитов подчиняться команде. Звали его между собой "биноклем". В банду шли кулацкие сыновья. Все братья Мельники с Лозов пошли в банду. — Дождь идет, а мы все в лесу. На земле все спали на правом боку, чтоб сердце лучше сохранить. Сердце от сырости портится. А когда кто-нибудь из нас причалит в село, повечерять попросит, селяне нам лучшее давали. Мы селян никогда не грабили. Демуцкий Тимофей каждый день резал курицу и на стол ставил несколько стаканов водки. Может быть кто-нибудь из хлопцев заглянет. В Ободовке две власти. Одна с выборами, собраниями, признанная государством, но зта власть стыдливая. Собираются ее работники скрываясь от людей. Иногда ночуют в лодках, выставляют посты. А другой власти как будто и нет. Другая власть неожиданная. Это власть из-за угла, из леса. Она незримо присутствует и диктует свои предписания. Такому-то советскому работнику наказания столько-то ударов шомполами, у другого сжечь хату, третьего оставить без глаз. В 1922 году в Ободовку приехал Котовский. У телеграфных проводов были поставлены надежные люди. Отряд котовцев перед тем как уйти на мирные квартиры должен ликвидировать в лесах между Бершадью и Чечельником последние банды. Ще не вмерла Украина Слава й воля. Ще нам братци молоди Усмихнеться доля! — Если нас в плен заберут вое равно убьют, так уж лучше переберемся куда-нибудь за кордон, там будем жить. Я получил известие, что скоро выступят Румыния и Польша, красных не станет. Нужно бороться, хоть нас останется 2 или 3 человека, хоть одного убьем большевика или красноармейца. Мы погибнем, но и их погибнет несколько человек, — говорил Коваленко своим "братьям". Котовцы со всех сторон окружали лес. Бандитам было предложено сдаться. Все те, кто честно сложит оружие, будут амнистированы. В лес выезжали делегаты от села Ободовки. Лукавый Василь Куриленко пил с бандитами самогонку и уговаривал их сдаться по добру по здорову. Часть полупьяных бандитов целовалась с Василем — как не целовать его, бывшего старшину церковной общины, который говорит, что большевики вовсе не так жестоки. Другие бандиты бросились вплавь через балановский став, удирая от обещающих речей. Коваленко же на одком из дубов в гайдамацком лесу устроил наблюдательный пункт. Он не слезал с дерева, листва должна была скрыть его, первого и последнего бандита, от красных охотников. Красноармейцы знали, что Коваленко облюбовал себе последней защитой старое дерево. Они стреляла вверх, в листву. Одна из таких пуль сбила главаря банды. Он грохнулся наземь, изогнутый и небритый. Первый раз увидели Коваленко небритым. Попали ему в голову, кровь запеклась на пряди черных волос. — Каюк! — произнес про себя Василь Куриленко. Тело Коваленко привезли в Бершадь. По селам шла весть о его гибели. Слепцы стали петь, подражая матери бандита, песню со словами: "Погиб мой Сема". Стало спокойнее в гайдамацком бору, на узкоколейке. Коваленко подстреленный упал с высокого дуба, в селах же, в хатах оставалось много его почитателей. В церквах читали поминовение о рабе божьем Семене. Рабы же божии оставшиеся в живых продолжали мечтать о самостийности Украины, о завтрашнем дне, когда прискачет Семен Петлюра. Прискачет и наведет порядок. (повесть о Бессарабской коммуне)
