Отаман Григор'єв

Хорошо, почему Коновалец не пытался поатаманить всем чебурекам в правительстве на зло.Я думаю сил то у него было куда поболее чем у нашего наполеона.Но человек честно выполнил свой долг, прекрасно понимая что другого правительства пока не предвидиться а краснопёрых и прочих бить надо уже сегодня не ломая общего направления в развитии УНР.

Ну это же всё бред, не смотря на то что моё отношение к полит. корпусу УНР мягко скажем негативное.Какая антанта, какая еще мелкая буржуазия, он откололся от комуняк так же как от УНР потомучто никто не признавал его наполеоном таврическим, пришлось откалываться -" а шо робить синку".Товарисч заигрался в царька, и не имея к этому великого таланта очень быстро сдулся.Конечно атаманские способности петлюры меньше чем у квочки над яйцами, но то что учудил Григорьев это бред полный, аля Волох и никакого оправдания его действиям нет,для меня лично он очередной предатель в списке, это вам далеко не Болбочан.

 

С таким мнением я полностью согласен.

 

откуда цитата?

 

Виктор Савченко .

 

Григор'єв Матвій Олександрович (справжнє імя Ничипір Олександрович Серветник)

Український військовий діяч, офіцер російської імператорської армії, підполковник Армії Української Народної Республіки (1918), полковник Армії Української Держави (1918), повстанський отаман (1918), командир Херсонської дивізії Армії УНР (1919), командир 6-ї Української стрілецької дивізії Червоної Армії (1919), Головний Отаман повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії (1919),керівник антирадянського повстання на Півдні України (1919), Гетьман України (1919).​

Народився 9 лютого 1884 року у селі Верблюжка, поблизу міста Олександрія, Херсонської губернії (зараз Кіровоградська область).

Закінчив початкову двокласну школу села Верблюжки Олександрійського повіту Херсонської губернії.

Навчався у фельдшерській школі в Миколаєві.

Учасник російсько-японської війни (доброволець). За хоробрість в боях нагороджений Знаком Відзнаки Військового ордена Святого Георгія 4 ступеня.

Після війни - акцизний чиновник в Олександрії Херсонської губернії, прапорщик запасу (60-й піхотний полк).

Учасник Першої світової війни. На початку війни мобілізований до Російської армії. Прапорщик (1914 рік), потім штабс-капітан 56-го Житомирського піхотного полку (Бердичів, 1917 рік). Брав участь в боях на Південно-західному фронті. Активний учасник українізації частин російської армії (1917 рік) та створення на їхній основі регулярних частин армії Української Народної Республіки. Підполковник Армії Української Народної Республіки (1918 рік).

З приходом до влади Павла Скоропадського, у чині полковника залишив армію в знак незгоди з політикою гетьманату (підтримка німецького окупаційного режиму та виплата Німеччині надзвичайно великої контрибуції, відновлення поміщицьких латифундій, військова диктатура). Підтримуючи зв'язки з Симоном Петлюрою та Українським національним союзом, стає до боротьби з гетьманатом та німецькими окупантами, направляється до Верблюзької волості Олександрійського повіту Херсонської губернії та формує там із дрібних повстанських загонів боєздатне повстанське військо.

В листопаді 1918 року, об'єднавши під своїм командуванням численні повстанські загони, стає до лав війська Директорії УНР. Ведучи боротьбу проти білогвардійських військ, повстанська армія під командуванням Григор'єва (бл. 20 тис. чоловік) в грудні 1918 року зайняла Миколаїв і продовжила наступ у напрямі на Херсон.

У січні 1919 року - командир Херсонської повстанської дивізії Армії УНР (до 29.1.1919 року). Назначається С.Петлюрою Головним Отаманом військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії.

В січні 1919 року, через два дні після арешту Петра Болбочана, отаман Григор'єв надіслав до штабу Запорозького корпусу в Кременчук таку заяву:

« В Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерви, сільські вчителі та всякі кар'єристи і авантюристи, які хочуть грати роль державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полковника Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини. »

Після відступу Директорії УНР з Києва, Григор'єв 18.2.1919 року розпочав переговори з більшовицьким урядом України і наприкінці лютого очолив Задніпровську стрілецьку бригаду Червоної Армії, сформовану з повстанських полків Херсонщини.​

З квітня 1919 року — начальник 6-ї Української стрілецької дивізії Червоної Армії. Провів операцію по звільненню півдня України від військ Антанти, здобувши 10 березня 1919 року Херсон, а 15 березня 1919 року Одесу.

За взяття Одеси він був нагороджений найвищої тодішньою радянською нагородою — орденом Червоного прапора, який йому вручив особисто Володимир Антонов-Овсієнко.

7 травня 1919 року в Єлисаветграді (нині Кіровоград) Григор'єв підняв антибільшовицьке повстання. 8 травня він звернувся з універсалом «До українського народу», в якому закликав до боротьби проти російських продзагонів і комісарів ЧК, та створення Рад без більшовиків. Як згадував Юрко Тютюнник, зразу ж після проголошення універсалу в штабі у Григор'єва з'явився політпрацівник 1-ї армії Давид Шафранський, який, після довгої розмови справив на Григор'єва позитивне враження, але остаточно не переконав його та не відмовив від боротьби. Григор'єв на прохання Шафранського звільнив заарештованих червоноармійців і надав потяг, на якому вони без перешкод виїхали.

9 травня повстанська армія розпочала наступ від Знам'янки — Олександрії — Куцівки на Катеринослав і Єлисаветград. 10 травня загони повстанців здобули Черкаси, 12-го — Кременчук, 13-го — Золотоношу. Але вже наступного дня Задніпровська бригада і загони Шафранського відтіснили повстанців. Тоді Григор'єв вирішив швидким маршем пройти Лівобережну Україну і оволодіти Харковом. Проте його подальшим успіхам перешкодили амбіції деяких керівників повстанських загонів, що не дозволило йому об'єднати всі антибільшовицькі сили. В кінці травня проти повстанців було кинуто добірні більшовицькі військові частини під командуванням Ворошилова і Пархоменка, які зупинили наступ. Після ряду кровопролитних боїв на Полтавщині Григор'єв зі своїми військами змушений був відійти на Херсонщину.

« Ми відкололися від Вас через те, що Ви повели на Україні мілко-буржуазну внутрішню і закордонну політику, яка давала змогу експлуатувати державам Антанти наш нарід і його багатства. Ми відкололися від комуністів і б'єм їх через те, що дев'яносто відсотків населення України не хоче комуни і не визнає диктатури партії, диктатури особи.

Зараз становище скрутне, на нашу дивізію навалилося п'ять дивізій комуністів. Три дивізії комуністів ми розбили дощенту, дві дивізії пощипали, зовсім розстроїли транспорт, телеграфну й телефонну зв'язь на Україні, розстроїли мобілізацію комуністів і їх снабженіє фронта, але ж і самі зійшли з залізниці, потеряли багато війська, гармати, майже все снабженіє і зараз перейшли на партизанську війну. Штаб має двадцять один партизанський отряд і чотири полки піхоти, всеї кавалерії в отрядах до двох тисяч. Гармат мало, кулеметів до трьохсот штук, прочого снаряженія мало, але авторитет штабу дуже високий.

Ви зараз ведете наступ на комуністичний фронт, ми теж наступаєм з тилу. Бажано було б знати, чи будемо ми битися, як комуністи розбіжаться, чи ні?

Отаман Григорьєв Помічники: Горбатенко, Терещенко, Бондар

Начальник штабу: Шевченко 28 червня 1919 р.

Штаб біля с. Бережинка »

Влітку 1919 року війська Григор'єва об'єднались з загонами Нестора Махна, сам він був обраний командиром об'єднаної армії, а Махно — головою реввійськради. Одночасно Григор'єв вів потаємні переговори з генералом Денікиним (згідно з Петром Аршиновим денікінські емісари були піймані та страчені). Це стало відомо Махну, який вирішив позбавитися Григор'єва.

25 липня 1919 року Махно з Григор'євим зустрілися в селі Оситняжка й домовилися через день провести мітинг в селі Сентовому, що у 12 кілометрах. 27 липня 1919 року у селі Сентовому за кілька хвилин до мітингу у приміщенні сільскої ради Григор'єв був звинувачений у погромах ординарцем Махна Чубенком, і був убитий Махном. Деякі загони військ Григор'єва приєднались до повстанців Нестора Махна, а більшість під ударами більшовиків і денікінців розсіялась.

Похований на кладовищі міста Олександрії (нині Кіровоградської обл.). Могила не збереглася.


Отаман Григор’єв. Універсал до українського народу
(9 травня 1919 р.)
_____________________
Універсал до українського народу

​

Народе український, народе замучений! Жорстока війна з германською коаліцією і державами Антанти вирвала з твоїх сел кращих синів землі.

Міждуусобна війна та гетьманщина кращих синів твоїх загнала в могили та в’язниці. Коли у тебе забракувало сили більше терпіти, ти залишив рало та станок, викопав із землі іржаву рушницю і пішов боронити право своє на землю та волю. Але і тут політичні спекулянти обдурили тебе і хитрими заходами використали твою довірливість: замість землі і волі тобі насильно нав’язують комуну, чрезвичайку і комісарів з московської “обжорки” і тієї землі, де Христа розп’ято було. Ти працюєш день і ніч, ти світиш каганцем, ти ходиш в постолах і штанях з мішка; замість чаю ти п’єш гарячу воду без цукру, але ті, що обіцяють тобі світлу будучність, експлуатують тебе; тобою воюють зі зброєю в руках, забирають твій хліб, реквізують твою скотину і запевняють тебе, що все те на користь народу.

Працьовитий, святий, Божий чоловіче! Подивись на свої мозолясті руки, подивись: навкруги – неправда, брехня і наруга. Ти – цар Землі. Ти – Кормилець Світу, але ж ти – раб, дякуючи своїй простоті і доброті святій. Селяни і робітники! Вас 92 відсотки на Україні, а хто керує вами? Все ті ж кровопійці народні.

Народе український! Бери владу в свої руки! Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе диктатура правлячого люду! Хай живуть мозолясті руки селянина та робітника! Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва. Хай живе влада Рад народу України.

Перед вами нова боротьба. Борітеся – поборите.

Я, отаман Григор’єв, і мій штаб голови свої покладемо за право працюючого люду. Для себе ми не шукаємо нічого. Дайте нам піддержку і тим спасете своє право. Ось вам мій наказ: в три дні мобілізуйте всіх тих, хто здатний володіти зброєю, і негайно займайте всі станції, поставте своїх комісарів. Кожна волость, кожне село формуйте отряди і ідіть в своє повітове місто; від кожного повітового міста з ваших отрядів по 400 чоловік кращих бійців пошліть на Київ і по 200 на Харків, коли є зброя – зі зброєю, нема зброї – пошліть з вилами, але наказ мій прошу виконати, і побіда за нами.

Все останнє – я зроблю сам.

Головний штаб наш при мойому штабові. Тільки з вашою піддержкою ми доб’ємося права народу. Негайно організуйте владу народню! В кожному селі виберіть селянську раду, в кожному повіті – повітову раду, в кожній губернії – губерніальну раду. В раду мають бути обрані представники всіх партій, що стоять на радянській платформі і ті, що признають себе безпартійними, але підтримують радянську владу. В склад рад можуть входити представники всіх національностей, пропорціонально їх числу на Україні, себто: для українців предоставляється в раді 80 відсотків місць, для євреїв – 5 і для всіх інших національностей 15 процентів місць. При такому розподіленні не буде засилля ні партій, ні націй. Глибоко вірю, що це буде дійсно влада народна! Хай живе свобода слова, друку, совісті, зібрань, страйку, професії, недоторканість особи, .думки, оселі, переконань та релігії.

Народе Божий! Любіть один одного, не проливайте братерської крові, забудьте партійну ворожнечу, преклоніться перед владикою чесної праці.

Хай живе чесна праця!

Хай згине всяке насильство і влада капіталу! Залізничники, почта і телеграф – Ви замучились. Зрозумійте нас! Перемога наша – перемога ваша. Народ український завоювань поза межами своєї землі не шукав, але твоїм братам по праці, де б вони не були, завжди поможе і рушницею і останнім шматком хліба. Уряд авантюриста Раковського і його ставлеників просимо йти од нас і не силувати волю народну!

Всеукраїнський з’їзд рад дасть нам уряд, якому ми підляжемо і свято виконаємо його волю.

Я йду вперед, бо так велить народна совість!

Резерв мій – Ти, Народе Український, і від тебе залежить доля твоя!

Всякі вбивства без суду народного, мародерство, безчинство, вторгнення в чужу оселю, незаконні реквізиції, агітація проти окремих національностей присікатися будуть на місці силою народу і зброї. Порядок необхідний – геть сваволю!

Своїми заступниками призначаю товариша Тютюнника, товариша Горбенка і товариша Масенка, котрим довіряю важке завдання.

Отаман партизанів Херсонщини і Таврії Григор’єв.

Помічники отамана: Горбенко, Тютюнник, Терещенко, Масенко, Ясінський, Бондаренко, Павлів.

9 травня 1919 року.

 

...

 

Письмо брата атамана Григорьева - Александра Григорьева к крестьянам и рабочим Украины.

 

Других идей в 1919 г. в Украине на селе быть не могло. Анархизм был единственной идеологиеы, понятной на селе. Тем более, только анархисты на юге после 1907 г. присутствовали в народе и действовали.

 

І до того теж