Многим, наверное интересно, почему после 64 лет советской власти, прошедших после войны, остались живы многие полицаи, старосты, добровольцы и прочие коллаборационисты. Казалось бы, советская власть и без того жестокая к людям, к этим камрадам, должна была быть и вовсе беспощадна. Сегодня в инфодиске накопал такой документ. Видимо, был похожий и в отношении военнопленных, т.к. в основном они в 1955-м домой уехали. У К А З ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР Про амністію радянських громадян, які співробітничали з окупантами в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. Після побідоносного закінчення Великої Вітчизняної війни радянський народ добився нових великих успіхів у всіх галузях господарського й культурного будівництва і дальшого зміцнення своєї соціалістичної держави. Враховуючи це, а також припинення стану війни між Радянським Союзом і Німеччиною і керуючись принципом гуманності, Президія Верховної Ради СРСР вважає можливим застосувати амністію щодо тих радянських громадян, які в період Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 р.р. через малодушність або несвідомість виявилися втягнутими в співробітництво з окупантами. В цілях надання цим громадянам можливості повернутися до чесного трудового життя і стати корисними членами соціалістичного суспільства Президія Верховної Ради СРСР ПОСТАНОВЛЯЄ: 1. Звільнити з місць ув’язнення і від інших мір покарання осіб, засуджених на строк до 10 років позбавлення волі включно за вчинені в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. підсобництво ворогові та інші злочини, передбачені статтями 58-1, 58-3, 58-4, 58-6, 58-10, 58-12 Кримінального Кодексу РРФСР і відповідними статтями Кримінальних кодексів інших союзних республік. 2. Скоротити наполовину визначене судом покарання засудженим на строк понад 10 років за злочини, перелічені в статті першій цього Указу. 3. Звільнити з місць ув’язнення незалежно від строку покарання осіб, засуджених за службу в німецькій армії, поліції і спеціальних німецьких формуваннях. Звільнити від дальшого відбування покарання осіб, направлених за такі злочини на заслання і висилку. 4. Не застосовувати амністії до карателів, засуджених за вбивства і катування радянських громадян. 5. Припинити провадженням всі слідчі справи і справи, не розглянуті судами про злочини, вчинені в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р., передбачені статтями 58-1, 58-3, 58-4, 58-6, 58-10, 58-12 Кримінального Кодексу РРФСР і відповідними статтями Кримінальних кодексів інших союзних республік, за винятком справ про осіб, вказаних у статті четвертій цього Указу. 6. Зняти судимість і пораження в правах з громадян, звільнених від покарання на підставі цього Указу. Зняти судимість і пораження в правах з осіб, які раніше були суджені і відбули покарання за злочини, перелічені в статті першій цього Указу. 7. Звільнити від відповідальності радянських громадян, перебуваючих за кордоном, які в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. здалися в полон ворогові або служили в німецькій армії, поліції і спеціальних німецьких формуваннях. Звільнити від відповідальності й тих нині перебуваючих за кордоном радянських громадян, які займали під час війни керівні посади в створених окупантами органах поліції, жандармерії і пропаганди, в тому числі й втягнутих в антирадянські організації у післявоєнний період, якщо вони спокутували свою провину наступною патріотичною діяльністю на користь Батьківщини або з’явилися з повинною. У відповідності з діючим законодавством розглядати як пом’якшуючу провину обставину з’явлення з повинною перебуваючих за кордоном радянських громадян, які вчинили в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. тяжкі злочини проти Радянської держави. Встановити, що в цих випадках покарання, визначене судом, не повинно перевищувати п’яти років заслання. 8. Доручити Раді Міністрів СРСР вжити заходів до полегшення в’їзду в СРСР радянським громадянам, перебуваючим за кордоном, а також членам їх сімей, незалежно від громадянства, і їх працевлаштування в Радянському Союзі. Голова Президії Верховної Ради СРСР К.ВОРОШИЛОВ Секретар Президії Верховної Ради СРСР М.ПЄГОВ Москва, Кремль. 17 вересня 1955 р.
К сожалению, русского варианта нет. Это не современный перевод, ещё тех лет. Каким-то образом этот документ оказался в украинской законодательной базе Инфодиск Интересно, когда последний раз его применяли? ?
В основном ЕГО применяли в том же 1955 г. для отправки оставшихся в СССР немецких военнопленных на родину, в основном осужденных за военные преступления. Причем многих - как неамнистированных преступников.
Думаю, были случаи, когда уже в более позднее время кого-то амнистировали по похожим указам. А почему именно 55й? Чем он особенный? Типа юбилей с конца войны? Или это просто очередная инициатива Хруща?
Инициатива так тоже, но кроме того - прорыв во внешней политике - относительно передачи военнопленных. Тогда муссировался австрийский вопрос, к тому же на Западе военнопленных давно отпустили.
Есть ли у Вас информация по приговорам ВТ относительно немецких военнослужащих (без полицейщины) - Клейст, Раттенхубер и др.?
В сентябре 1955 г. федеральный канцлер Западной Германии Конрад Аденауэр прибыл в СССР с официальным визитом. На советского-западногерманских переговорах был затронут вопрос о немецких военнопленных. Председатель Совета Министров СССР Н. А. Булганин по этому поводу 10 сентября 1955 г. в Москве заявил: «Господин бундесканцлер первым делом затронул вопрос о военнопленных. Мы считаем, что это недоразумение. В Советском Союзе нет немецких военнопленных. Все немецкие военнопленные освобождены и возвращены на родину. В Советском Союзе находятся только военные преступники из бывшей гитлеровской армии, преступники, осужденные советскими судами за особо тяжкие преступления против советского народа, против мира и человечности. Действительно, в нашей стране на 1 сентября находилось 9 626 таких лиц. Но это люди, которые по законам и правилам человечности как преступники должны сидеть за решеткой. Это люди, потерявшие свое человеческое достоинство. Это насильники, поджигатели, убийцы женщин, детей и стариков. Они были осуждены советскими судами за их действия и не могут считаться военнопленными. Советский народ не может забыть тяжкие преступления, совершенные этими уголовными элементами… И эти 9 626 человек, о которых я упомянул, как раз те преступники, которые совершили эти зверства».
В советском официальном коммюнике, опубликованном 6 мая 1945 г., впервые названы имена арестованных советскими властями свидетелей Раттенхубера и Баура. Но советская сторона категорически отклонила просьбу союзников о допросе этих людей. 9 мая 1945 г. Раттенхубер был доставлен в центральную тюрьму г. Владимира (учреждение ОД-1/ст.-2). Там же содержались и другие высокопоставленные военнопленные. За время его нахождения в плену Раттенхубера посещали Берия и Власик, которых интересовали особенности организации охраны фюрера. В августе 1951 г. Раттенхубер был арестован, в отношении него велось расследование. В феврале 1952 г. Военный трибунал войск МВД Московского округа приговорил группенфюрера СС Раттенхубера к 25 годам лишения свободы. Для отбытия наказания он был направлен в особый лагерь МВД СССР. В 1955 г. в числе других осужденных и неамнистированных военных преступников Раттенхубер передали властям ФРГ. Умер Раттенхубер 30 июня 1957 г. в Мюнхене. В 1996 г. Главная военная прокуратура РФ намеревалась реабилитировать Раттенхубера, но дальше намерений дело не продвинулось. Других материалов у меня нет.
