Смолет

Козаки склали нужденну Сироватчину бутру, зняли з полика двi вовчi шкури, а зi стiн — кiлька сайгачих, якi захищали Сироватку вiд холоду, були сухi, годилися на товар (живому — живе), вiдшукали за стропом тестамент у дерев'янiй скриньцi, прочитали його."Вручаючи душу свою вседержителю моєму богу — вiтцю, своїм останнiм тестаментом, — писав Сироватка, — заповiдаю, скiльки моєї мiзерiї, щоб по смертi моїй наглiй од татарського чи турецького меча турбацiї не було, i зголошую: ратище, жупанок зелений, сливе новий, без дiрок, коня з кульбакою — кумовi Шевчику. Курiнному — шаблю — домаху, кошовому. Сiрку Iвану Дмитровому, — люльку — стамбулку зi срiбним обiдком. Маю грошi, закопанi в Вiйськовiй Скарбницi, в урочищi Крутий Луг над єриком Ґавиним, в трьох ступнях на схiд од дубового пнища при дубовi з приламаним верхом — сорок срiбних талярiв. П'ятнадцять заповiдаю на курiнь, обiд справити, п'ять — поповi у церкву на спомин душi… — В цьому мiсцi козак затнувся, слово було замазане, намагався прочитати проти свiтла: перша лiтера — "с", друга" и", а двi останнi зовсiм перекресленi, й так, не розiбравши, докiнчив: — …мого Лаврiна Перехреста, а всю решту — на малих дiтей на Сiчi, сирiч сирiт".