Сумні звістки про ветеранів. Мартиролог / In Memoriam

23 мая 2017 года в Шведской столице Стокгольм скончался донской казак Георгий Иванович Нестеров, один из последних в живых ветеранов Русского Корупса в Сербии. Георгий Иванович, сын донского атамана станицы Верхне-Курмоярской Ивана Афанасиевича Нестерова, родился на пляже в Евпатории первого мая 1920-ого года во время эвакуации. Младенцем он с семьей покинул Россию через Туапсе. Семья Нестеровых поселилась в Королевство Сербов, Хорватов и Словенцев. Там он вырос в посёлке Панчево, и закончил в 1938 году первую русско-сербскую гимназию в Белграде. Когда наступила война, Георгий Иванович записался в донскую казачью сотню которая влилась в первый полк Русского Корпуса в Сербии. Георгий Иванович служил в ветеринарной части, и принимал участие в боевых действиях вплоть до конца войны. Избежав репатриацию, он поселился в Англию где пару лет работал на руднике, затем переехал в Швецию где встретил матерь и сестру. Там он познакомился и поженился на своей супруге, Марине Алексанровне, русская немка из Санкт Петербурга. Много лет, Георгий Иванович прислуживал в алтаре православного храма в Стокгольме где он регулярно читал Апостола. Хотя покинул Дон в утробе матери, его любовь к казачесту сопровождала его всю жизнь. Георгий Иванович любил казачие песни, читал казачие газеты, и до последнего своего дня интересовался происшествиями в России и на Дону. В 2012 году Георгий Иванович принял участие в фильме Михаила Ордовского Танаевского «Русский Корпус: Свидетельства» где он вместе с своими другими сослуживцами рассказал о своём боевом пути в рядах корпуса, а также о бытовой жизни русских эмигрантов в королевской Югославии. До своего 97-летия Георгий Иванович самостоятельного передвигался по городу не смотря на его множество старческих немощей. Его кончину переживает его вдова, Марина Алексанрова Нестерова. Вечная память новопреставленному рабу Божьему Георгию и всем его почившим сродникам!

 

...

 

Групповое фото выпускников Русско-Сербской гимназии.
Опознать Г.И. Нестерова,
наверное уже не реально. Интересен тот факт, что он учился в одном классе с Героем СССР А.Мери. Вот так судьба развела одноклассников.

 

R.I.P.

 

R.I.P.

 

RIP

 

Мав нагоду з паном Буртиком спілкуватися, був дуже зичлива та світла людина.


Андрій Чорний


Відійшов у свій вічний похід останній ветеран 2-ї дивізії Української національної армії.
Сьогодні отримав сумну звістку про смерть Івана Буртика, який упокоївся 31 жовтня у Каліфорнії США. В грудні йому ось мало би виповнитися 97 років.
Іван Степанович Буртик лишався до цього часу єдиним останнім ветераном 2-ї дивізії УНА.
Народився на Прикарпатті 13 грудня 1924 р. В УНА воював зв'язківцем 2-ї піхотної бригади.
2-а Піхотна бригада була сформована в березні-квітні 1945 р. у Берліні. Командиром бригади було призначено майора Івана Пітулея. Бригада увійшла до складу 2-ї дивізії УНА, під командуванням полковника Петра Дяченка.
Командир Петро Дяченко з 1-ю протитанковою бригадою «Вільна Україна» від'їхав на фронт під Бауценом ще на початку квітня. Друга бригада мала ще завершити доукомплектацію та приєднатися згодом до складу дивізії. Але більшовицький фронт, який стрімко наближався до Берліну, змусив командування Вермахту бригаду негайно кинути в бій під Бранденбург.
13 днів у Бранденбурзі проти наступаючих частин Красної армії, українські вояки вели важкі вуличні бої, з нестачею води та провіанту, а також необхідного боєприпасу.
Їх змогла деблокувати група військ, що відступала з Берліну. Потім була спроба прорватися на захід в полон до союзників. Більшість особового складу бригади було знищено ще в боях за Бранденбург, тим же що дочекалися деблокади, належало ще пройти важкий шлях до західних військ союзників у полон. Лише деяким одиницям пощастило успішно дійти до мети. Іван Буртик був одним з них.
Після війни він став відомим дуже щирим, активним та жертовним меценатом у діаспорі. Написав декілька книг з історії УНА, був Головою фундації УВУ в Мюнхені. Останні роки життя обіймав посаду Голови Ради Оборони й Допомоги Україні. Також активно сприяв українській громаді Казахстану, перечисляв грошову допомогу українцям Казахстану, де підтримував культурні ініціативи та відкриття пам'ятників, бо саме там помер його батько який карався в ГУЛАГУ, та брат що доживав підірванного здоров'я.
Вічна Слава!

 

Вчера на 96 году жизни скончался Леонид Муха, ветеран дивизии "Галичина"

 

.....................................................

 

R.I.P.

 

.................................

 

Пан Богдан Острожинський Дивізія Галичина