Вітаю з рибним днем! Послухайте мене, старого дурня, який має трохи досвіду. Навіщо вам ті безбашенні десантники? Вони нічому доброму не навчать. Навчайтеся тому, чому навчаєтеся, будете працювати з вихованими культурними людьми. Тим більше, війна зараз все більше переходить у віртуальну площину. І матимете професію, яку завжди зможете застосувати у народному господарстві. Адже хто зна, як воно завтра буде. "Може, совість нечиста?" (с)
гляньте на америкосів-там майбутнє/розвідка,управління дронами,збір і моніторинг подій та ситуацій,коригування співпраці підрозділів іт.д-там без телекомунікацій всім хана!а Ви кажете!!!!/.п.с.а за прогули-до п.К з пояснювальною!
в нас був такий підрозділ-сам туди б попер/будь молодшим/.і техніки там супер.персонал взагалі-профі.такі люди зараз нарозхват.при любих умовах без роботи не сидітимуть.во так!
пане К, я завжди за вас був, бачте даж неіду на погроми , вас погромлять тай розійдуться, а я тихенько на касу і % сяду , отакоєот. головне показать правильний напрямок де громить.
хана іскандерам.лосяче болото..../то коли з однією.якшо з двома-прийдеться наново створювати планету/
Доброго дня,то заснути не міг,а зранку тельафон підняв.Чую шось шумить,думав вода десь прорвала,а то дощик по даху сипе,таки весна наближається! Кріт паскуда знову 2 терикони поставив,як він знає кол у нас ніч...він жеж говорять ніхера не бачить....то чому риє по ночах,Га я вас питаю.
, зменшу %, вхід вільний в клуню наподивитись,кожному по каскі з колекції, лампи даром, кулиметики і т.д + супроводжувального раба , авто, сауна, дєвочки і т., все включено!
А з ружбайками хто бігатиме? гаяваспитаю П.С. Що-що, а пояснювальні писати у мене талант: Spoiler: Пояснювальна Наставнику С-64 групи солдату Такомуто В. В. Пояснювальна записка Щодо інциденту, який мав місце бути у кімнаті № 304, гуртожитку №12, 02.01.2017р. можу пояснити наступне: Ранок того дня не передбачав біди. По дорозі, яке веде до автобусної зупинки, йшов Студент, ніжно притискаючи до грудей фотографію коханої, з якою він не розлучався майже ніколи. Студент поспішав, адже сьогодні йому треба було бути у розташуванні його улюбленого курсу, де, він впевнений, його, як і всіх інших студентів, нетерпляче чекав дружній колектив стажерів разом зі світилою і прикрасою будь-якого колективу – старшиною. Він поспішав, щоб швидше опинитися в колі своїх бойових товаришів та командирів. Студент квапився, він вірив, що встигне зайти до розташування курсу вчасно, що не підведе своїх товаришів, своє командування, яке йому довіряє. А довірою Студент дорожив, і вважав, що цінується лиш те, що нелегко дістається. Студенту дуже подобався курс на якому він навчався, з його міцною дружбою, спаяною не однією лекцією, стройовою, і спортмасом. Студенту було на кого рівнятись і з кого брати приклад. Важливість майбутніх екзаменів не дозволяла Студенту звертати увагу на багаточисельні дрібниці, які заважали йому в дорозі, адже не всім випадає нагода навчатись на доблесному Курсі, у доблесному Інституті доблесного міста-героя К. Дійсність не завжди йде під руку з бажаннями, постійно вносить свої корективи (часом неприємні) на розвиток подій. Так. Те, що сталося в кінці шляху Студента важко сприймати навіть зараз, після того, як пройшов деякий час. Але так вже вийшло, радість від того, що нарешті дійшов, дістався, докарабкався до рідного курсу затьмарилась іншим фактом – на курсі панувало спустошення, тиша, темрява. Навіть звичної «тумбочки» і днювального біля неї не було. Все потьмяніло навколо, згасло сонце в очах майбутнього Офіцера, він не міг в це повірити, в те, що бачив на власні очі. Найважчі думки мучили майбутнього Офіцера, найсуперечливіші почуття народжувалися в його пораненій душі. Т.В.О. командира одного з відділень однієї з груп цього курсу, побачивши мої нестерпні душевні страждання, запитав від чого я такий кволий, адже я, зелений дрищ і гузка баклана, провчившись тут менше року, уже встиг прийняти участь у складанні присяги військовослужбовцями другого курсу, навчився ходити стройовим кроком, не отримав жодної неатестації, здивував одного з викладачів силою своєї телекомунікаційної думки; і все це має наповнювати такою гордістю, що груди треба стягувати ремнями, аби не луснули, а я похмурий, як погляд Горгони з похмілля. На що я йому відповів, що ні, мовляв, усе просто чудово, незважаючи на те, що буквально позавчора був Новий рік і моє День народження, який я так слід і не відзначив, і мені їх відзначити якось для повного, так би мовити, щастя і морального задоволення моїх фізичних потреб. Т.В.О. командира уточнив чи нормально я сплю, чи не мучать мене нічні жахи, і чи не падав я останнім часом головою вниз, адже залишати два таких свята, які до того ж відзначаються в один і той самий день, невідсвяткованими – це по найменшій мірі нерозумно. Удвох ми почали вигадувати план майбутнього культурного заходу. Коли наші наші плани дійшли до святкового артилерійського залпу із 17 гарматних стволів, до нашого дуету приєдналися студентка С. та студентка Т. Спільними зусиллями, ми здобули каталізатор для запланованого заходу. Розмістившись в кімнаті під номером 304, доступ до якої нам люб’язно погодилась надати студентка Т. (навіть бити не довелось), наш дружній квартет почав вводити у дію план, який ми склали ще будучи дуетом. Майже одразу після цього до нас завітав наставник однієї з груп солдат Б. він поцікавився чи нормально ми спимо, чи не мучать нас нічні жахи, і чи не падали ми останнім часом головою вниз. Студентка С. подумала, що солдат Б. бажає приєднатися до нашого культурного заходу, про що вона і повідомила його в усній формі. Солдат Б. зробив здивовані брови, сказав, що ми тут зовсім всі страх загубили, і поскаржився, що гади гуманісти відмінили таку чудесну профілактичну міру, як трепанація черепа. Наша спільнота настільки засмутилась, що майже одразу розійшлась спати. Студент С-63 групи Такийто Р.С. 03.01.2017р.
І зробите як колись мій сусід - залив кротячу нору газоліном з балона і підпалив. Через кілька хвилин у сусіда нижче по схилу (десь 150-180 метрів) під оброгом із сіном пролунав вибух. Що сталося з кротом - не знаю, а сіно згоріло
