Добрі справи німецьких вояків під час війни

фото одного квартиранта в России

 

в русской деревне с местной девушкой - хорошо демонстрирует реальное отношение "высшей" расы к "унтерменшам"

 

ещё интересные выразительные фото из России с детьми и барышнями
Sächsische Landesbibliothek - Staats- und Universitätsbibliothеk Dresden

 

их этого же дрезденского фотоархива две выразительные фотки из Нидерландов с местными девушками

 

Добавлю ещё пару архивных фоток квартирантов Вермахта в России
1 с крестьянками около их дома
2 с русскими детьми

 

ещё солдатские фото
квартиранты около крестьянского дома с хозяйкой и её детьми
квартирант с хозяйским ребёнком
солдат Вермахта и местные крестьяне

 

немного цвета в тему и пара чернобелых

 

Где то в тогдашнем СССР

квартиранты и хозяйки

солдат и девушка что-то весёлое обсуждают (интересно, на каком языке)

 

Нидерланды, девушки захватывают бойцов Вермахта

 

Смоленск май -июнь 1943. Немцы асфальтируют дорогу.

 

1942, где то в России

 

.

 

Років 10-15 тому розповідав мені один чоловік як у війну, йому тоді було приблизно 10-12 років він збирав на місцях боїв зброю та боєприпаси, гранати для партизанів. Якось знайшов наган і запхнувши в штани, прикривши рубашкою, пішов до хати щоб сховати його. по дорозі зустрівся з німцями, які стояли в селі і один побачив як відтопирюється сорочка підізвав його. Діватися не було куди і він діставши наган віддав його німцю та пояснюючи як міг, що знайшов зброю та ніс віддати німцям. Німець забрав наган та повів його з собою,привівши на кухню йому насипали відро каші і дали йому за те що він віддав наган. Наказавши щоб приніс відро. Коли він приніс додому кашу, мати перелякалась і з відром каші та дітьми пішла назад до німців просячи щоб не карали її та дітей за те що старший син вкрав у них відро каші. Той німець який перед цим дав цю кашу побачивши це пояснив що син її нічого не крав і дав ще харчів. Після цього як підсумував розповідач, він що не знаходив зі зброї, шукав цього німця і віддавав йому,а німець взамін давав продукти. Ось так сімя і прожила кілька місяців допоки в селі стояли німці.
Не знаю скільки правди в даній розповіді, але побачивши дану тему вирішив розповісти і Вам шановні камради. За що купив за те й продав. З пов.

 

.

 

Дед раненым попал в плен, об этом каким то образом узнала бабушка , в хозяйстве было три курицы которых она взяла с собой и добралась к тому месту, где находился дед и поменяла его, тяжело раненого на этих кур, добирались они с дедом домой несколько недель, бабушка выходила деда, к стати на постое в доме у них стояли немцы , которые не препятствовали уходу за раненым дедом , и прикармливали двоих маленьких дочек ,когда немцы отступили, деда опять забрали в наступающую армию.
Войну он закончил под Кенигсбергом получив очередное ранение и контузию.
И вернулся домой .
На деда, бабушка получила две похоронки...
О войне, дед никогда не рассказывал ...

 

Вобщем история такая, жили немцы после аккупации в доме моего деда, на тот момент дедушке было 8 лет, рассказывал что двое говорили по руски неплохо, за все время ниразу мать не обидели и на него не кричали, всегда улыбались и были добродушными, помогали ухаживать за скотиной, управлялись по хозяйству, делали ремонтые работы по дому. Фотографии показывали со своими семьми, детьми, показовали дома свои, говорили что скоро и он будет так жить, когда они убьют сталина. Но дед мой не любил немцев, оно й понятно, батя то на фронте, и когда началось советское наступление и немцы начали спешно собираться,он решил украсть пистолет одного из солдат, но немец в последний момент заметив недостачу, начал кричать и спорить с его матерью, а он ствол за сундуком припрятал, и не выдавал, пока мамка не уговорилаи вобщем, тогда дед достал и немец его по голове погладил, достал початую упаковку круглых таких шеколадок и деду отдал. После наши пришли, да только отец его так и не вернулся, оказалось в знамянке в лесу партизанов прикрывал до последнего. К слову бвло это в Митрофановке, Кировоградской Обл. А шоколадку мамка выдавала ему еще долго, по крошке буквально...вот такая история.

 

В доме моей прабабки стояли немцы, а наши перешли в сарай. Старшие (мои бабушки) рассказывали, что никаких притеснений, издевательств и приставаний не было. Сахаром и шоколадом делились регулярно. Один самый добрый показывал фото детей и говорил, что война "пльохо". Остальные были угрюмы и не разговочивые. Когда в один из дней все сорвались начали спешно уходить из села, наши бабули на дороге соорудили "капканы" из граблей и серпов. Немцы разобрали, а детям сказали "ай-яяЙ". Не тронули.

Венгры и румыны, дед рассказывал были на порядок грубее и дурноватее в наших сёлах.

 

Привіт. Моя прабабуся, розказувала що німці коли знаходилися в іхньому селі, шоколад міняли на молоко і яйця.
Жили вони в селі довго то всідіти були ситі шоколадом та й моя прабабця теж.
Але коли покидали село ( Польша) і шоколад закінчився, то обміняли дуже багато мила на яйця, все село зносило, поза як мило було великим дефіцитом. Одним мінусом було те, що коли даним милом попробували прати, ефекту від нього не було і повернути товар " підприємцям" не було змоги, вони були вже далеко.
Мило не прало одяг тому, що виявилося тротиловими шашками, з акуратно знятою упаковкою)

 

Дідусь також розказував що по неділях разом з селянами ходили в церкву на службу божу і вистоювали до закінчення хоча мало що розуміли. Конфліктів майже не було, але в 1943 році коли лінія фронту була поруч, у дідуся мала отелитись корова, і він вийшов вночі до стайні з запаленою керосиновою лампою і зразу з "кокурузника" полетіло вниз декілька бомб, ось тоді німець чуть його не пристрелив, але бабка якось виплакала і вимолила що лишився живий. Батько з сестрою попали в Німеччину, сестрі повезло бо визволили американці і майже все життя як нормальна людина прожила в Канаді. Батька на жаль визволили "совєти", спочатку Чортківська тюрма з постійними допитами про співробітництво з ворогом, а потім шахти Донбасу. Ось таке воно життя...

 

В сімї бабусі було 10 дітей то німці годували їх з своїх запасів. Але найяскравішим спогадом було порівняння відступу ЧА і Вермахту в свій час. Так от після того як відступила ЧА з села то залишила після себе гори зброї, яку потім селяни під страхом смерті мусили зібрати і здати. Коли ж відступали німці то навіть стріляні гільзи зібрали з землі. От такий порядок

 

Local History
3 hrs ·
Дарунок від німців

«Мій тато Іван у німецькому войську служив і вмів говорити по-німецьки. Бувало, німці у тата запитували щось, то він їм казав. Раз розпитували, де він служив, де фронт переходив і тато їм то все розказував. Один німець якось сказав свою фамілію, а мій тато: «З таким переходив фронт! Навіть маю фотографію, з ким служив». І дівчинка на тій знимці ще була. Така мала, може, зо п’ять рочків.

Й батько пішли додому, принесли тую фотографію. Той німець, як глянув, аж за серце схопився. І каже: «Та ж то мій брат і його дочка». (Плаче) І один постовий розказав про це старшині. Викликають маму до себе. Мама труситься, боїться, тож німці. Знаєте, страшно було. Тож ті німці могли і забити. Але вони татові дали коробку чоколяди, коробку печеня і коробку ще чогось. І принесли додому, а мама стала плакати і до батька: «Нащо ж ти брав? Та ж то німці! Ще заб’ють!»

Стефка Вус, 1934 року народження, с. Черчик Яворівського району.

 

Ukraine

 

Персонал 260-й пехотной дивизии Вермахта оказывает помощь раненному военнослужащему РККА

 

Завжди цікавила ця тема, не варто тулити всіх під одну копірку.
Недавно спілкувався з сусідкою, 34 року народження, старенька сама з франківської області ( Станіслав на той час ) 44 рік був жарким, бабуся на той час вже мала девять років і памятає деякі моменти. Найбільше мене цікавила поведінка фріців, які ж вони були насправді запитав я її. В відповідь я не почув нічого нового, були всякі відповіла вона. Згадала вона і за мадярів, памятає як сиділа біля річки-підійшов мадяр і почав з нею говорити, в кінці розмови він пригостив її апельсиною розповідає вона, апельсина була замотана в паперову обгортку.

З поганого памятає як німець, конкретно німець вона згадує-при відступі підпалив соломяну стріху її бабусі. Хату на жаль врятувати не вдалося.

 

Що стосується моєї рідні то фріци були розквартировані в хаті моєї бабусі на Житомирщині.
Ставлення до дітей було дуже гарним, один німець весь час грався з бабусеною сестрою 41 року народження. Німець часто показував прабабусі фотографію зі своїм кіндером і журився.
Одного разу лиш відругали найстаршого брата 38 року народження за те що взяв консерву без дозволу.

В цілому поганого враження ганси після себе не залишили.