віні а чого це ти з рискалем? та я той. п'ятачка ховав(((( а чого рискаль у кров замазаний? та він курво три рази відкопувався©
Меч поверни Консерватору і ніяких кругів , а то викручуєшся як вужака , то золото , то луценко , наче з божевільним спілкуємося .
Як де брати мечі ? Той шо викопав здасиш пану К , а собі візьмеш в Кійові по пр. Перемоги 95 . От чого нема, того уже нема .
сусіде ти його зараз до інфаркта з інсультом доведеш. і що потім робити? на віночка по три рублі скидуватись?
Ше раз кажу-такого ґунцворта зїсти,то бузя мож уіссти.перекладу-кидайте ту потойбічку.фіскарь,мд+ почуття гумору.і - жага наживи.ну і хай щастить.
НЕ РВИ ПЛОТИНУ Некоторые участки мозга заросли паутиной. Другие - в напряге, являясь плотиной, Прорвав которую хлынет не кровь, А истина, которая в глаз, а не в бровь, Истина, правда-матка - режь в морду лица Всякого наглеца-подлеца, а сам будешь за храбреца. Но это не цаца, не гоп-ца-ца-ца. И ты не джигит, и не твой клич:"Асса!" Так что держи в напряжении нервы, Не стой под стрелой, если козыри-"червы".
Розкажу і я байку, яка була особисто зі мною. Було то вже давненько. Підняли ми колись німчика. Дуже молоденького. Років 15-16, а може і того менше. І росту він був куцого і каска 60 розміру. Ще дуже здивувались, бо лежав він в повній викладці і амуніції. А місце це було- бите-перебите. Болото, перед селом Бонишин, що в Бродівському котлі. Скільки років його просіювали, навіть і не знаю. Гільзочки уже не залишилось, цвяшка ніякого, а тут таке. І майже під самим верхом. Одним словом, викопали ми його. Німців у нас ховають на кладовищі в Жовкві. Назбирають їх пару і до якоїсь дати, або і без- хоронять. Так от, лежав той німчик в мішку, в когось з Товариства "Пам'ять" в гаражі і чекав свого часу. Декілька тижнів, чи може місяць, вже і не пам'ятаю. Одним словом- вже й забув про нього. А тут чую, серед ночі, відкриваються в мене двері в квартиру. Думаю, кого то несе посеред ночі. А потім ще думаю, чого то я двері не замкнув. Напевне забув. Отакоє от. Відкриваю я очі з такими думками і...стоїть переді мною хлопчик-реконструктор. Гарно світить місяць. Було таке враження, що навіть канапушки було видно. Волосся біле. Каска на ремені висить. Карабін К98, майже його росту, на плечі. Пам'ятаю, перша думка була: "Тобі б, хлопче, югенд реконструювати, а не вермахт!". А далі, уже професійні думки: міл-тек- не міл-так; вермахт, а камуфло СС на касці, форма трохи завелика, а черевики так нічого і далі в тому ж дусі. Він ніби прочитав мої думки. Засміявся. Засміявся, повернувся і...вийшов. Чую я, як він відкриває вхідні двері, чую як закриває за собою. Чую його кроки на сходовій клітці. Скільки я так лежав- навіть і не знаю, але підняла мене з ліжка думка, що треба встати і закрити за ним двері. Встаю, підходжу до дверей, а вони закриті. Закриті на 2 замки. Звичайно, до ранку я уже і не спав. Все лежав і думав, про наше життя і чого воно варте в цьому світі. З ранку подзвонив до керуючого пошуковою групою Товариства пошуку жертв війни “Пам'ять” у Золочівському районі з проханням дізнатись, як там той німчик. Як виявилось, він був день перед тим похований. Отакоє от. А ви тута про характерників.
Я? Да нікада,бо я чемна та гуманна людина,і на живих свинях сало не гризу,як нєкоторі під Винниківською горою..