национальные курени УПА

Как то давно, кажись в многотомной истории УПА читал о национальных куренях УПА (кажется там число 13 фигурировало) но сдуру не отксерил. Есть ли у кого подробная инфа по ним?

 

Ответ: национальные курени УПА

Из "Википедии":

Первыми национальными подразделениями УПА стали узбекский и грузинский курени и кубанская казачья сотня, а затем — азербайджанский курень. К 1944 году в составе УПА действовало 15 интернациональных подразделений. Неудачей закончилась попытка сформирования русских отрядов. В 1943 г. была создана русская сотня, которая принимала участие в боях с немцами и отличалась высокой храбростью, но постоянные её конфликты с другими отрядами вынудили руководство УПА распустить её как самостоятельную боевую единицу.

21—22 ноября 1943 по инициативе ОУН на Ровенщине в условиях строжайшей конспирации проводится так называемая Конференция порабощённых народов Востока Европы и Азии, на которую собрались члены УПА — представители народов, «порабощённых советской империей» — 6 грузин, 6 азербайджанцев, 5 узбеков, 4 армянина, 4 татарина, 2 белоруса, 2 осетина, казах, черкес, кабардинец, чуваш, башкир и 5 украинцев — представителей руководства УПА и ОУН. Кроме официальных делегатов на конференцию прибыл также главнокомандующий УПА Роман Шухевич. Что характерно, несмотря на последующие заявления некоторых украинских исследователей об «интернационализме» УПА и участии в её борьбе наряду с украинцами евреев и русских, эти народы не были представлены на конференции, имевшей целью заложить основы для «координации всех национально-революционных сил народов Восточной Европы и Азии и выработки единой линии борьбы с общим врагом».

На конференции был сформирован Комитет порабощённых народов, в чьи функции входило формирование национальных повстанческих армий, объединение и организация национальнo-политических сил в местах их проживания, а также на земле Украины, куда война их забросила.

По нац. формированиям есть инфа в "Літописе" да и в нете посмотри - инфы полно.

Что интересно, Азербайджан уже поднимал вопрос по поиску своих соотечественников, погибших в рядах УПА:

http://www.echo-az.com/archive/2006_09/1403/politica06.shtml

 

Ответ: национальные курени УПА

Вкратце (цитата из работы Ткаченко):

Первыми (еще весной 1943 г.) примкнули к УПА татары. Они пополняли отделы УПА и не желали организовывать свои собственные подразделения. Волжские и крымские татары являлись убежденными врагами большевизма. Они сражались и с советскими партизанами, и с внутренними войсками НКВД.

В последующем на сторону УПА перешли многие бойцы национальных батальонов грузин, узбеков, армян и северокавказских народов. Они составили отделы грузин и узбеков (командиры Карло, Гогик и Ширмат). Уже в июле 1943 г. отдел, состоявший из грузин, армян и черкесов (входил в состав загона Крука на Кременеччине), отличился в боях с партизанами из соединения Михайлова в Сурозких лесах, возле села Теремное.

С осени 1943 г. в связи с непрерывным увеличением количества перебежчиков из них стали формировать новые части. Причем эти национальные части все чаще выступали под собственными национальными знаменами, получали командиров и политвоспитателей своей национальности. Смешанные в национальном отношении отделы стали распадаться, вместо них создавались однородные по этническому составу части. Первыми отделились азербайджанцы, которые прославили себя разгромом немцев в Гощинском районе в конце августа.

Апогеем пропаганды УПА явился переход в повстанческую армию целого азербайджанского батальона из города Здолбунова 29–30 октября 1943 г. Уже на следующий день он доказал свою боеспособность в бою у села Гочивка Острожского района, где разгромил карательную экспедицию районного ландвера.

Благодаря пропагандистской деятельности ОУН — УПА удалось провести Первую конференцию угнетенных народов Восточной Европы и Азии. Она состоялась 21–22 ноября 1943 г. на территории, занятой повстанческой армией. В работе конференции приняли участие, кроме украинской (5 человек), 12 других национальных делегаций: грузинская — 6 человек, азербайджанская — 6, узбекская — 5, армянская — 4, татарская — 4, осетинская — 2, белорусская — 2, казахов, чеченцев, кабардинцев, башкир, чувашей — по одному человеку, а всего 39 делегатов. Конференция приняла несколько политических и организационных постановлений, одобрила обращение «Ко всем народам Восточной Европы и Азии», в котором разъясняла политическое положение этих народов, задачи, стоящие перед ними и перспективы совместной борьбы. Материалы о работе конференции были немедленно опубликованы в печатных изданиях ОУН и УПА.

Кроме того, УПА вела пропагандистскую работу на итальянцев, бельгийцев, венгров, голландцев, итальянцев, литовцев, румын, словаков, французов, хорватов, чехов, служивших в частях вермахта либо привлеченных к работам военного характера на территории Украины. Реальным ее следствием стал фактический отказ представителей этих наций от борьбы с УПА. Многие из них перешли на сторону УПА, хотя и не создали своих национальных частей.

Последовательная политическая работа УПА среди союзников Германии привела, в частности, к тому, что летом 1943 г. немцам пришлось отозвать венгерские подразделения, противостоявшие УПА. Через год командование 6-й венгерской армии в Карпатах заключило с УПА договор о взаимном нейтралитете, который утвердило верховное командование венгерской армии. Делались также попытки заключить аналогичное соглашение между ГК УПА и румынской армией. Но переговоры провалились из-за взаимных территориальных претензий (споры из-за Буковины и Бессарабии).

Незадолго до вступления Красной Армии на территорию Западной Украины в УПА насчитывалось 15 национальных отделов различной численности — от сотни до куреня. Однако после начала борьбы УПА против советской власти среди них стали отмечаться факты измены. Например, к большевикам ушел целый азербайджанский курень во главе с командиром Чавли. Были случаи дезертирства отдельных бойцов.

Все же большинство национальных отделов осталось в рядах УПА и боролось против советской власти, НКВД и НКГБ. Ярким эпизодом этой борьбы стали бои в Гурбенских лесах, где отличились национальные отделы под командованием майора Ястреба — организатора и командира национальных сил УПА. Национальные части существовали в УПА почти до конца мая 1945 г. Затем ГК УПА после совещания с их командирами официально распустило эти формирования. При этом всем воинам-иностранцам было предоставлено право самим решать свою дальнейшую судьбу. Многие остались и дальше воевать вместе с украинцами.

http://militera.lib.ru/science/tkachenko_sn/04.html

 

Ответ: национальные курени УПА

Спасибо, Вано

 

Члены украинской делегации на Конференции порабощенных народов, с. Будераж Ривненской области, 21-22 ноября 1943 г.

Член УГВР и Проводу ОУН Омелян Логуш–“Іванів”; неизвестная; Голова Великого Збору УГВР, Генеральный Секретарь Внутренних дел УГВР, член Бюро Проводу ОУН, полковник Ростислав Волошин - “Горбенко”, “Павленко”, “Чепіга”; член УГВР Катерина Мешко-Логуш–“Верещак”; член Проводу ОУН и ГВШ УПА, подполковник Яков Бусел–“Київський”, “Галина”, “Заславський”.

 

Ответ: национальные курени УПА

на той час напевне ще не член. УГВР утворилася пізніше.

ось доречі по татарам
http://oun-upa.org.ua/articles/kr_tatary.html

 

Ответ: национальные курени УПА

Вот, кстати, любопытный факт:

Летом 1941 года под Шепетовкой в окружении оказался 36-й корпус РККА (КОВО) под командованием генерал-майора Сысоева Павла Васильевича, кавалера ордена Красной Звезды (1936 г.), члена ВКП(б) с 1919 года, профессора Московской военной академии им. Фрунзе. Корпус был разбит и в итоге расформирован, остатки личного состава попали в плен вместе с командиром. 11 июля 1941 года при попытке выхода из окружения Сысоев был контужен и захвачен в плен. Перед пленением он успел сжечь документы, переодеться в гражданскую одежду и выдал себя за рядового красноармейца. В итоге Сысоев бежал из лагеря военнопленных и... попал в сотню УПА (к сожалению, неустановленную), опять выдав себя за рядового красноармейца Петра Скирду. Осенью 1943 года второй номер пулемета "Петро Скирда" дезертировал к красным партизанам Федорова в районе Колки. В дальнейшем, естественно, он был репрессирован, но в 1946 году дело было прекращено за отсутствием состава преступления. В январе 1947 года генерал Сысоев окончил Высшие академические курсы при Военной академии Генерального штаба и назначен старшим преподавателем этой академии. Был также награжден орденами Ленина (1946 г.), Красного Знамени (1947 г.). 28 ноября 1953 года он был уволен в отставку по болезни. Умер Сысоев 24 апреля 1981 года в Москве.

Федоров в своих воспоминаниях пишет:

«...комбат Николенко ... доложил, что Петро Скирда непременно хочет меня видеть. Скирда перешёл к нам с группой националистов, когда основная часть соединения находилась за Стырью, а в районе Лесограда оставался лишь 5-й батальон.
... (Скирда) – советский генерал Сысоев Павел Васильевич, бывший командир тридцать шестого стрелкового корпуса: «...на бандеровцев мы наткнулись неподалёку от Буга. ... они назвали себя украинским партизанами. На вопрос: с кем им больше воевать приходится отвечает: «Со всеми понемногу воюем - с немцами, с полицаями, с московскими парашютистами»... Больше двух лет не слышал собственного имени-отчества ... Постепенно набралось ещё десять человек, готовых в первом же бою перейти к партизанам. Шесть из них – донские казаки, остальные - украинцы, местные жители.

А.Ф.Фёдоров. Последняя зима. - М.: Воениздат, 1985. - С.30

Отмечу на удивление точную формулировку врагов УПА - немцы, полицаи, красные парашютисты. Даже странно такое слышать - а как же обязательные в советских источниках "москали"?
Конечно, ничего другого от Сысоева ожидать не стоило , но генерал-майор и профессор академии им. Фрунзе в рядах УПА - случай уникальный.

З.Ы. "Красные" источники в один голос трубят, что "Сысоев из плена бежал, достал документы рядового. Был пойман и помещен в лагерь военнопленных в Житомире. Затем под чужой фамилией прошел через лагеря в Ровно, Драгобыче, Львове, Грубешеве (Польша). Из последнего в августе 1943 года с группой товарищей бежал. Не только организовал этот побег, но и сумел перед ним взорвать лагерный склад с оружием. Через Польшу прошел в Белоруссию, где возглавлял группу партизан в 25 человек. В октябре 1943 года стал помощником начальника штаба партизанского соединения генерал-майора А.Ф.Федорова". Как видим, про УПА - ни слова. В свою очередь "украинско-патриотические" источники взахлеб нахваливают "Петра Скирду" как отличного бойца УПА

 

Ответ: национальные курени УПА

Профессор Киевского национального университета им. Т.Г. Шевченко В. Сергийчук:

В одном из отделов УПА на Волыни воевали узбеки Ашарала Арибаров и Бетмерза Барабайов, Дижожель Голисмо и Якобжан Усманов, белорусы Григорий Билецкий и Иван Иванов, Алексей Лобисенко, Владимир Марицак, россияне Михаил Андреев и Иван Войнов, Владимир Гуторов и Николай Голубов, Александр Золотухин и Николай Угонов, Григорий Коштелин и Иван Мозалов, Гавриил Микулин и Сергей Петров, хотя, не уточнено пока, были ли среди этих лиц только русские, или были и представители Донского и Терского казачества.

 

Ответ: национальные курени УПА

По азербайджанцам оооочень интересная ссылка:

В Украине началась научная экпедиция по поиску мест захоронения бойцов Украинской повстанческой армии (УПА), активно воевавшей в 40-50-х гг. прошлого столетия с фашистcкой Германии и одновременно с Советской властью. В ряды УПА входили представители различных народов, проживающих на просторах СССР. В рядах повстанческой армии, членов которой часто называют "бендеровцами", были представлены и наши соотечественники.

В сообщении украинских СМИ отмечается, что в составе УПА имелись, азербайджанские батальоны и роты. Вот цитата из выходившей на оккупированной немцами территории газеты "Вести Украинской информационной службы": "... Ночью с 29 на 30 октября 1944 года к УПА перешло подразделение азербайджанцев в составе 160 человек в полном боевом снаряжении. Это событие вызвало радостные настроения как среди украинских, так и азербайджанских отделов УПА, которые искренне приветствовали своих земляков. В первом бою около села Гочевка, Острогского района, в котором принимали участие как одна наша, так и две азербайджанских роты, повстанцы ударили по силам немецкой бригады и заставили их бежать. Храбрые азербайджанцы, видя перед собой ненавистного врага, с огромным мужеством ринулись в бой и своим героизмом придали мужества нашим молодым бойцам, впервые участвующим в боевых действиях. Дорого заплатили немцы за свою вылазку: 50 бойцов убито, несколько десятков ранено, а двадцать немецких "героев" спаслось бегством. Население радостно приветствовало повстанческие отделы, радуясь дружественным отношениям и совместной борьбе азербайджанских и украинских отделов против немецких захватчиков."

Работы по определению мест захоронения все еще идет и пока еще непонятно, как сложится дальнейшая судьба останков наших соотечественников, которые могут быть обнаружены в ходе проведенных раскопок.

Мнение представителей азербайджанской общественности в целом сводится к тому, что независимо от того, в каком лагере были представлены уроженцы нашей страны, они заслуживают того, чтобы их останки были перевезены на историческую родину.

Как отмечает депутат ММ от правящей партии Айдын Мирзазаде, порой историческую оценку отдельным событиям дает сама история, спустя некоторое время. При этом депутат оговаривается, что плохо знаком с историей УПА, чтобы давать оценку ее деятельности. "Хотя общеизвестно, что в Украине на эту тему идут довольно горячие споры: одни считают их героями, другие врагами народа",- рассказывает народный избранник.

Что касается наших соотечественников, входивших в ряды УПА, то, по словам члена ММ от правящей партии, необходимо выяснить, сотрудничали ли они с фашистами, так как "этому нет оправдания". При этом депутат подчеркивает, что если наши соотечественники в рядах УПА воевали как против фашистов, так и против советской власти, то "их можно понять".

"В этом случае необходимо перенести их останки на историческую родину и похоронить в братской могиле", - полагает член высшего законодательного органа. Кроме того, в обязательном порядке следует провести просветительскую работу в нашем обществе относительно основной миссии, задачах и целях этих людей.


http://www.echo-az.com/archive/2006_09/1403/politica06.shtml

 

Ответ: национальные курени УПА

Пару лет назад смотрел один из томов Истории УПА кажется и видел в нем инфу о голландском генерале бежавшем из немецкого плена и бывшем в рядах УПА, он после войны оставил очень лесные отзывы о УПА.

В Москве щаз реконструкция частей УПА набирает обороты, вот и мои закадыки решили делать татарский курень УПА на страйк

Кстати, ночью в Пирогово общались с одним украинским камрадом, затронули и тему УПА, мы высказались на эту тему, а он нам потом сказал "вы парни - неправильные русские"

 

Ответ: национальные курени УПА

А кто-небудь из них (руководителей) остался в УПА после 45-го.

Есть кстати у меня предположение, что от тех, кто не ушел, а остался в УПА, во 2-й половине 1944 г. избавилось СБ.

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

Комрады, сколько русских было в УПА?

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

впевнений, що на це питання немає відповіді...
думаю, не лише точне, але й приблизне число буде вирахувати неможливо...
але тема не лише росіян, а й загалом представників інших національностей в УПА дуже цікава і, на жаль, маловивчена...

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

Некоторые сведения о представителях других народов в УПА дают публикации о конференции 1943 года. См., например, здесь:
http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=6086&page=17
Петро Дужий пишет: "У 1943 році в УПА налічувалося близько 20 відсотків військовиків неукраїнської національности".
Абсолютные цифры, скорее всего, не существуют. Я как-то обращался в различные специализированные научные университетские и общественные центры и организации в Зап. Украине и Киеве, пытаясь выяснить примерную численность кубанцев в УПА, но ни одного ответа (!) не получил - думаю, они сами ничего не знают.

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

скоріш всього так і є...
до кубанців, здається, видавали спеціальне звернення (як зрештою і до інших національностей); десь недавно зустрічав інфу, що командування УПА не було задоволене поведінкою в своїх рядах донських козаків; також щось бачив про роззброєння відділом УПА козацького батальйону, що відбулось за попередньою домовленністю...

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

Из спецсообщения Четвертого управления НКГБ СССР№ 4/3/5346 в НКГБ СССР "Об активизации деятельности созданной оуновцами так называемой Украинской повстанческой армии" (декабрь 1943 г.):

...Опергруппами НКГБ СССР доставлены с Правобережной Украины отпечатанные типографским способом две подпольные листовки на украинском языке, выпушенные в июле 1943 г. с обращениями «Украинцы!» и «Кубанцы, потомки запорожских казаков!», и четыре листовки на русском языке с обращениями «Русские!», «Грузины!», «Армяне и другие народы Кавказа!», «Узбеки, казахи, туркмены, таджики, башкиры, татары, народы Урала, Волги и Сибири, народы Азии!». Все листовки подписаны главной командой «Украинской повстанческой армии» и содержат в себе призыв к совместной борьбе против «Москвы и Берлина» за национальную независимость, к вступлению в ряды «Украинской повстанческой армии».
...
Начальник 3-го отдела Четвертого управления НКГБ СССР Маклярский

Цит. по: "Органы государственной безпасности СССР в Великой Отечественной войне". – Т. ІІІ. – Кн. 2: Великий перелом. 1 июля – 31 декабря 1943 г. – С. 651

Текст листовки:

"Кубанці!

Славні правнуки Запорізьких Козаків! Ваших прадідів – хоробрих лицарів України – вигубили московські царі. Запорізьку Січ з наказу московської цариці Катерини зруйновано дощенту. Московські царі боялися козачої України, ненавиділи захисників українського народу – войовничих запорожців. Як царів Романових не стало, то об’явився цар Ленін і цар Сталін, а замість Потьомкіна вилупились князі Кагановичі. Большевицькі царі і царята ще сильніше затягли петлю на шиї кубанських козаків. Большевицька наволоч не давала вам автономії в 1918 р., а вірних синів Кубані криваво завоювала. Багату Кубань большевицькі народи столочили брудними чобітьми, ограбили її, рознесли станиці. Червоні кровопивці нагаями заганяли кубанців у кріпацькі колгоспи, тисячами кидали в тюрми, висилали в сибірські тундри. Браття козаки! Поки живе Сталін, поки панує большевицький терор, - Вам не буде життя! Вільна Кубань разом з Вільною Україною буде тоді, як зникне з лиця землі большевицька гидра. Українська Повстанська Армія вже давно почала війну з усіма ворогами України. Прилучайтесь до наших повстанчих загонів! Творіть свої бойові козачі сотні! Жодні окупанти не дадуть Вам волі. Ми самі прорубаємо собі шлях до життя..."

И в "Высоком Замке" была статейка Тараса Каляндрука по этой теме:

"...Мережа ОУН була створена на Кубанi на базi одного з роїв «Пiвнiчної походної групи», яку очолював Спиридон Ткаченко («Голуб»). 20 жовтня 1942 року вiн став головою Лиманського окружного проводу ОУН. Тіснi з'язки були встановленi з оунiвцями Марiуполя. Вiд квiтня 1942 року iснував канал старшин та пiдстаршин УПА, якi були уповноважені Проводoм ОУН створити Козачy Повстанську Армію Кубані. У початкiв даної армії стояли: сотник Василь Плетень («Шум», «Зорян», «Беркут»), колишнiй лейтенант Червоної Армії, уроженець Чернiгiвщини, лейтенант Дмитро Гречух («Дніпро»), а також Дмитро Коваленко («Мить») з Приамур'я. В осенi 1944 року на Кубанi дiяло двi повстанськи сотнi — «Шума» (85 люд.) i «Гомона» (125 люд.), а також окремi розвiдуальнi рої по 10 бiйцiв у кожнiй. Повстанська армiя на Кубанi проiснувала до 1950 року. (Вікіпедія: стаття "Українська повстанська армія")

(...)

Восени 1941 року, тільки-но більшовики відступили на Кавказ, на Кубань прибувають українські патріоти з Південної похідної групи ОУН (Б), і вже у 1942 році, в жовтні, створюється Єйський окружний провід на чолі зі Спиридоном Ткаченком – «Голубом». У групу входили “Схід” (Дмитро Матейчук) та “Зорян” (Василь Яворів). Підпільники мали зв’язок із Великою Україною через Маріуполь.

Від серпня 1942 року з українського берега на Кубань діяла конспіративна оунівська морська переправа. Керував нею кубанець Петро Глек («дід Очерет»), колишній вояк армії УНР, житель станиці Довжанської. В липні 1944 року, коли на Кубань повернулися більшовики, ОУН (Р) організувала десант на чолі із сотником «Шумом» (Василем Плетінем колишнім капітаном Червоної Армії, походив зі станиці Батуринської). Його група мала доправитися поїздом до Туапсе під виглядом солдат будівельної роти. Втім, до Туапсе вони не дістались, а вийшли на станції Хандиженській, і там, в горах Кавказу, почали збирати козаків, які тоді масово переховувались у лісах від сталінських карателів. Восени того ж року було сформовано сотні «Шума», «Гомона» та декілька розвідувальних роїв – загалом близько 300 осіб. Бойова структура – як і в УПА, бойове привітання – «Слава Кубані! – Слава героям!». Рядовиків називали “козаками”. Є відомості, що термін “козак” планував ввести Роман Шухевич і в УПА. Присягу вояки складали неньці-Україні і Українській Повстанській Армії. Ні жінок, ані осіб російського походження в КоПА не брали, не брали також і людей малоосвічених (межа була не менше семи класів). Тактика КоПА нагадувала легендарних козацьких пластунів, повстанці, регулярно ведучи сутички з загонами НКВС, боронили населення станиць та аулів від більшовицького свавілля, вдячні кубанці допомагали, своєю чергою, тим, що давали харчі, одяг, іноді переховували у себе поранених. Цікаво, що полонених енкаведистів повстанці не вбивали, а роздягнувши (у повстанців був дефіцит форми) і провівши виховну бесіду, відпускали. Інколи, якщо траплявся визначний чекіст, а особливо політрук - могли вимастити медом і, вивалявши в пір’ї, пустити - над ним тут же з’являвся рій бджіл чи ос, і мусив чекіст мчати щодуху, щоб врятуватися. Самі ж козаки в полон не здавалися.

Майже вісімдесят відсотків повстанців становили кубанські козаки, були також уродженці Великої України та галичани. Мовою спілкування була українська. Маршовою піснею була “Від Карпат по Кубань чути голос “Повстань!”. Співали “Розпрягайте, хлопці, коней!”, “Любо, браття, жить!”, “Ой наступала та чорна хмара!”, “А вже літ триста, як козак в неволі!”. Форму носили здебільшого радянську або шили собі з небіленого полотна, а потім, як давні козацькі пластуни, качалися в такій формі серед зілля і ягід, від чого вона починала нагадувати маскувальний халат. Інколи для цього варили зелені трави, а окремо - кору дерев. Взимку всі носили маскхалати з білого полотна. На шапках-кубанках та пілотках радянського взірця - українські тризуби.

Пан Пантелеймон розповів нам про одну з бойових операцій КоПА. Навесні 9 травня 1945 року повстанцям вдалося на перевалі Гойтх зупинити потяг, який перевозив репресованих до Москви, і визволити понад дві сотні в’язнів.

Трималася КоПА аж до 1950 року, коли, не маючи ресурсів для продовження боротьби, і судячи з усього, отримавши якусь команду від проводу УПА, саморозпустилася. Всі козаки легалізувались на нові заздалегідь вироблені документи в Закавказзі та на Поволжжі. Оскільки легалізація відбувалася планово і серед кубанців не було випадків зрадництва, то жодного члена КоПА не викрили."

"Високий Замок", № 191(3598), 18 жовтня 2007 р.

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

Кстати, интересный момент. Я давно интересовался, где украинские подпольщики брали печатные машинки с украинским шрифтом, да еще в таких количествах. Оказывается, украинские литеры "Є", "І", "Ї" подпольно отливались казаками-подпольщиками КоПА на Ейском шрифтолитейном заводе и передавались в Украину через Мариуполь и Одессу на Буковину.

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

пост № 538...

а є інфа про бойові дії, в яких би козаки брали участь у складі УПА? чи імена (псевда) козаків в УПА? я ніколи не зустрічав...

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

Ну, деякі імена та псевда наведені у пості вище, а щодо бойових дій - це до Сергійчука, він колись досліджував цю тему (на жаль, не маю його праці).

Ще взірець звернення до казаків:

"Братья козаки!

К Вам обращаются бывшие товарищи по службе в немецкой армии: хорунжий Кулькин Дмитрий и козак Рыков Михаил.

Козаки!

Все, что Вам говорят и пишут лакии немецкого империализма о повстанческом движении украинского народа – есть сплошная ложь: украинцы искренние сыны своей родины, искренние патриоты. Они борятся за освобождение своего народа от иноземных поработителей – от немецкого фашизма и московского коммунизма. И то и другое является для украинского народа, а также и для других народов ненавистним игом.

Против этого ига, против поработителей, сегодня и возстал весь украинский народ. В рядах Украинской Повстанческой Армии плечо-в-плечо с оружием в руках сражаются з заклятыми врагами и другие свободолюбивые народы: русские, козаки, грузины и прочие.

Братья козаки!

Не верьте немецким прихвостням, которые говорят, что украинские повстанцы убивают всех и всякого, если он не украинец – это наглейшая ложь.

Мы, хорунжий Кулькин и козак Рыков – сами раньше думали, что украинские повстанцы уничтожают всех, и когда нам случайно пришлось попасть к украинским повстанцам, мы убедились, что УПА (Украинская Повстанческая Армия) является действительно народной, хороше организованной, сплоченной Армией, которая должна победить!

Нас приняли очень хорошо, хорошо кормят, хорошо обращаются з нами. Командование УПА не принуждает нас боротся вместе с ними за интересы Украины, оно (Командование) предоставляет нам право бороться против общих врагов за нашу козацкую землю, за нашу Родину.

Козаки!

Организуйтесь и с оружием в руках придите на сторону УПА! Уничтожайте немцев, которые Вам уже окончательно не верят.

Не медлите, Козаки, действуйте решительно и организованно! Не допустите до того, чтобы Вас немцы обезоружили и отправили за проволоку в Германию!

Козаки, не медлите! В противном случае будет поздно!

Ваши друзья: хор. Д. Кулькин, козак М. Рыков.

Привет:

К-ру дивизиона – Николаю Дерябину
К-ру сотни – Михаилу Девятке
Вахмистру – Ивану Ивановину
Козакам – Голдобину, Гаврилову, Бабянскому и другим друзьям.

Ожидаем Вас… "

Та до червоних казаків:

"Донцы!

Козаки други, люди вольные! Думайте с нами, украинскими повстанцами думушку единою! Поверните Ваше оружие против сталинско-большевистской клики палачей. Только тогда Вы освободитесь, и освободите своих родных, когда уничтожите этих всенародных пьявок.

Долой диктатуру Сталина!

Да зравствует дружба свободных народов!

Да зравствует вольный Тихий Дон! 1945 г.

Украинские Повстанцы"

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

Это тоже из баек Пантелеймона Василевського? Или есть серьезное подтверждение?
Дело в том, что его побрехеньки про Кубань кочуют из издания в издание (в т.ч. на них основана статья в "Высоком замке") - но абсолютно никаких подтверждений они не имеют. Все, кто в теме, считают это плодом его воспаленного воображения.

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

У Сергийчука "ОУН-УПА в роки війни". (К., 1996) - приводится список из 28 уроженцев России в одном из отделов УПА. Из них половина - из Ростовской обл. и Краснодарского края (вполне возможно, что казаки), остальные - украинцы из разных областей РСФСР (вплоть до Сибири) и русские.

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

а як вона називається? це окрема монографія? колись читав його статтю про іноземів в УПА - там в основному було про азербайджанців...

а звідки ці звернення, якщо не секрет?

точно є; це був, здається, відділ ВО "Богун":
Анісімок Іван ("Березенко"), Ростовська обл.;
Андрєєв Михайло;
Видний Іван ("Плебій"), ст Васюринська Краснодарського краю;
Войнов Іван ("Горобець"), с. Успенка Саратовської обл.;
Видний Гавриїл ("Азот"), ст Васюринська Краснодарського краю;
Гуторов Володимир ("Пугачов"), с. Вишня Курської обл.;
Голубов Микола ("Туров"), Ленінград;
Жарко Олексій ("Сосновик"), Ростовська обл.;
Золотухін Олександр ("Хмара"), Астраханська обл.;
Угонов Микола ("Вовк"), м. Вороніж;
Коштелін Григорій ("Бомба"), м. Орджонікідзе;
Кучеренко Ігор ("Ігорський"), хут. Лантієв Воронезької обл.;
Колесник Петро ("Бурлак"), с. Іванівці Краснодарського краю;
Литвиненко Василь ("Сосна"), Совецаніха Новосибірської обл.;
Мілішенко Микола ("Новий"), м. Сулін Ростовської обл.;
Матвійчук Петро ("Гук"), м. Сулін Ростовської обл.;
Мозалов Іван ("Граб"), с. Верхньососня Дроскевського р-ну Орловської обл.;
Маловічко Борис ("Наливайко"), м. Таганрог Ростовської обл.;
Микулін Гаврило ("Гаврушка"), ст. Красна Гора, Кубань;
Приходько Іван ("Яструб"), хут. Остапін Урицького р-ну;
Приходько Афанасій ("Кошовий"), хут. Остапін Урицького р-ну;
Петров Сергій ("Кубанець"), с. Карась Мінераловодського р-ну;
Пахода Іван ("Пахода"), с. Вигаданка Володимирської обл.;
Плісак Володимир ("Сибіряк"), с. Тайшет Іркутської обл.;
Сілюк Микола ("Грим"), м. Ставрополь;
Свиридов Дмитро ("Рябчик"), с. Димитрівка Орловської обл.;
Тисенко Олексій ("Король"), ст. Пашковська Краснодарського краю;
Шевченко Василь ("Ростовський"), м. Таганрог...
ще в цьому ж списку є 7 білорусів, 5 узбеків і 1 один українець з Казахстану...

чесно кажучи, також сумніваюсь в правдоподібності цих даних...
про підпілля ОУН (б) на Кубані пише Л. Шанковський в своєму дослідженні "Похідні групи ОУН. Причинки до історії похідних груп ОУН на центральних і східніх землях України в 1941-1943 рр." (Мюнхен, 1958 р.); згідно з ним, до його організації найбільш спричинився Є. Стахів (псевдо - "Борис"); разом з тим якихось конкретних даних він майже не подає: згадує, що на Кубані діяли українські перекладачі (багато з них або були самі членами ОУН, або були безпосередньо пов'язані з підпіллям), а також про те, що на Кубань було відправлено кілька "організованих підпільників", зокрема З. Ломацького та невідомого на псевдо "Тимко" (розстріляний німцями)...
більш детально він описує епізод з добровольчим батальйоном, сформованим в м. Сталіно (нині - Донецьк); до його складу входили і українці, і кавказці, але найбільше було саме кубанських козаків; перекладачем при цьому батальйоні працював Р. Антоняк (псевдо - "Гліб"), який підтримував контакти з Є. Стахівим; ними серед особового складу батальйону розповсюджувалась підпільна література, їх теж, по можливості, старатись залучати до діяльності - вони "здобували для підпільників зброю, відбували кур'єрські поїздки, давали для керівників підпілля охорону"; перед наступом РСЧА, 16 лютого 1943 р. відбулась спільна нарада керівників підпілля Донбасу та офіцерів батальйону, на якій вирішено, що вони покинуть службу у німців і повинні будуть перейти в район Холодного Яру, де в той час формувались відділи УПА; з того плану, однак нічого не вийшло - більшість учасників батальйону розійшлась, залишилась лише група з 3-х офіцерів та 24 солдат (всі кубанські козаки), яка під керівництвом Р. Антоняка 27 лютого 1943 р. пробралась в околиці Запоріжжя, але, не маючи змоги переправитись через Дніпро, була змушена перейти до Дніпропетровська, де на той час перебував В. Кук (псевдо - "Юрко Леміш"); від нього було отримано наступні вказівки: Р. Антоняка відправлено до Кривого Рогу, а кубанських козаків на Волинь з метою перейти до УПА...
до речі, інфу про це подає і Є. Стахів в своїх спогадах "Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого життя" (Київ, 1995 р.), а також в окремій статті під назвою "“Добровільний” поліційний курінь в м. Сталіно в 1942-1943" (Вісті Братства кол. Вояків 1-ї УД УНА, 1953 р., № 11-12)...

і ще таке "Из справки НКВД по Краснодарскому краю о деятельности немецких разведывательных органов на окупированной территории Кубани" (15 марта 1943 г.): "Оккупантами в Краснодаре была создана небольшая группа украинских националистов во главе с доцентом Краснодарского пединститута Бескровным. В эту группу входили: Очерет В. К. - доцент пединститута; Рымаревич В. В. - доцент пединститута; Василенко И. И. - предподаватель пединститута и др., всего 10 человек. Создав вышеуказанную группу и боясь влияния ее на отдельные слои населения Кубани, немцы до предела ограничили "деятельность" украинских националистов, определив их на незначительные посты в городских учреждениях. На группу была возложена украинизация кубанцев, предполагалось создать украинские школы, организовать разъезды по станицах бандуристов, вести агитацию, что кубанцы - это украинцы, и, главное, оказать действенную помощь немецкому командованию в формировании казачьих "добровольческих" частей . В целях популяризации кампании "добровольчества" немцев в окупационной газете "Кубань" учредили украинский отдел, руководство которого возложили на Бескровного..."
Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне. Сборник документов/ Сост. В. Ямпольский, В. Антонов, И. Белик,, В. Виноградов и др. – М.: Изд-во “Русь”, 2008. – Т. 4. – Кн. 1. – С. 279-280.

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

цікавими стосовно питання іноземців в УПА є спогади М. Скорупського "Туди, де бій за волю. Спогади курінного УПА", який спочатку перебував у партизанському відділі ОУН (м), а після його роззброєння - в УПА:
"...крім українців було кілька росіян і один грузин. Росіянином був також наш таборовий лікар. Він ні слова не говорив по-українськи, але одверто заявляв, що він російський патріот, ворог комунізму і Сталіна.
- Я працюю для вас віддано, бо знаю, що ваша дорога правильна. Наші вороги - рівночасно мої вороги, казав він.
Його батько, російський аристократ, згинув під час революції з рук большевиків. Партизанам іншої національності давалося до вибору: бути в бойових сотнях, або в господарській частині. Два росіяни і один білорус займалися, напр., виправою шкір потрібних на взуття і сідла" - це про відділ ОУН (м) під командуванням М. Недзвецького ("Хрона"), що діяв в Кременецькому р-ні Тернопільської обл.;
"...крім хлопців з Західної України, був один із Карпатської України, псевдо "Незнаний", кілька із східніх областей, два узбеки "Петро" і "Арсен" і один вірменин "Міша"" - а це вже про УПА...
там і інше стосовно цього питання можна знайти - http://lib.oun-upa.org.ua/skorupski/

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

може й не козак, але родом з Кубані; зі спогадів ройового І. Гарасиміва ("Палія") "З юнацьких мрій - у ряди УПА": "Командиром відділу, що зупинився в нашому селі, був сотенний "Гамалія". Під його командою була одна чота, близько 50 вояків, татарів. Ці татари здезертирували з частини, що була утворена з полонених ЧА при німецькій армії. Вони стояли ціле літо залогою в Коломиї, де охороняли мости і залізничну дорогу на відтинку Коломия-Отинія... Командування УПА звернулося до татарів окремими летючками, закликаючи їх до співпраці. Врешті їм запропоновано перейти до УПА. Татари погодилися. Під командою старшого лейтенанта Сергія, наприкінці жовтня 1943 р. вони покинули свою касарню. Цієї ж таки ночі долучилися до нашого повстанського відділу, що перебував біля Коломиї. Командир Сергій відрізнявся від своїх вояків. Він був бльондин, тоді як всі його вояки - жовтошкірі й косоокі. Говорив тільки по-російськи. Був родом з Кубані. Німці нерадо хотіли бачити жовтого косоокого офіцера й тому поставили на командира татарського відділу не татарина"
цит. за В'ятрович В., Забілий Р., Дерев'яний І., Содоль П. Українська Повстанська Армія. Історія нескорених/ Відп. ред та упорядн. В. В'ятрович. - 2-ге вид., випр. та доп. - Львів: ЦДВР, 2008. - С. 121.

до речі, в ГВО УПА-"Північ" звичайних стрільців називали "козаками", але не знаю до якого часу; пізніше повинно було б бути уніфіковано за єдиним стандартом...

 

Re: Национальные партизаны. National partisans.

були від УПА і звернення до росіян; в одному з них - "Русские!" за червень 1943 р., - де серед іншого писалось таке: "Русские, мобилизованные германцами! Переходите с оружием в руках в наши национальные отряды при УПА. Поднимайте общую борьбу против общих врагов! Да здраствует самостоятельное Русское национальное государство!"...

такі звернення виконували свою роль; зі "Звіту ОУН про рейд відділів УПА на східну Україну навесні-влітку 1943 року" (вересень 1943 р.): "На міське змосковщене населення дуже великий вплив зробили летючки на російській мові зі зверненням до русскіх, народів Кавказу, Сходу і Сибіру. Після цього навіть багато русскіх до УПА ставляться прихильно..."

колись і десь читав, що якийсь генерал РСЧА, що втік з німецького полону, приєднався до УПА (видав себе за українця), а потім перейшов до радянських партизан; не можу зараз знайти конкретніших даних; хтось має інфу на цей рахунок?