Герої України. Доска пошани

......................

 

....................................

 

Евгений Межевикин, позывной «Адам». Майор, командир 1-го танкового батальона, 1-й танковой бригады.
С августа 2014 по февраль 2015 года - в составе 93-я отдельной механизированной бригады ВСУ принимал участие в боевых действиях зоне АТО. Начальник штаба танкового батальона, после ранения штатного командира батальона - исполняющий обязанности командира батальона.
Тот самый «Адам», который лично, на танке кошмарил сепаров, уничтожал вражескую боевую технику в том числе танки, в районе взлетно-посадочной полосы, диспетчерской башни и терминалов. Тот майор–танкист, экипажи которого выполняли боевые задачи в районе Песок, Авдеевки, Зенита, воинской части ПВО, в периметре аэропорта, помогали нашим бойцам уничтожать боевиков, технику и вообще все, что двигалось в нашу сторону, и делали это вполне успешно. Чьи машины обеспечивали огневую поддержку наших подразделений, сопровождали колонны с боеприпасами и личным составом, заходившие в аэропорт. Который в боях за Донецкий аэропорт применил тактику мобильных танковых групп. Ранее боевые машины закреплялись за стационарными постами и постоянно находились на переднем крае, непосредственно на линии соприкосновения, где были удобной целью для вражеской артиллерии и разведывательно-диверсионных групп. Это приводило к потерям, как боевой техники, так и личного состава, особенно после того, как у противника появились новые противотанковые управляемые ракеты. Тактика мобильных танковых групп позволила отвести технику из-под удара и использовать более эффективно на наиболее опасных направлениях.
4 июня 2015 г. Евгений Межевикин, удостоен звания «Народный Герой Украины» и награжден первой негосударственной наградой - орденом «Народный Герой Украины».

 

Я весьма горд тем, что мне повезло, выпала честь сражаться с этим умным и храбрым воином плечом к плечу, вернее лучше сказать броня к брони. Адам также награждён двумя степенями 3 и 2 Ордена Богдана Хмельницкого. Да хранит лучшего танкового комбата Украины Господь и сопутствует удача! Героям слава!

 

Честь и слава Героям УКРАИНЫ .

 

Десять героев Украины (спецпроект).
http://www.liga.net/projects/10heroes/

 

https://uk.wikipedia.org/wiki/Міхнюк_Олег_Іванович
2а рота Айдара.... афганці... Мамонти........
Срана Війна..............
ЗІ: там золоті зірки усім тре давати........ усім!

 

24 героїчних вчинки українців, у які важко повірити.

Українці без гучних прізвищ і талановитих піарників стають справжніми героями України за мужність, відвагу та здатність до самопожертви заради інших.

Вони не ходять по червоних доріжках – вони просто роблять свою справу.

У цьому матеріалі ми зібрали для вас 24 героїчні вчинки маленьких та дорослих українців, у які важко повірити.

Дитяча мужність
Андрій Жовтоног



Про 12-річного Андрія Жовтонога Україна дізналася у грудні 2010 року. Цей хлопчик не роздумуючи стрибнув у колодязь за молодшим братиком, який провалився туди за відсутності люка. Аби маленький братик не замерз, Андрій взяв його собі на плечі.

Маленький герой провів у крижаній воді, яка сягала йому плечей, аж 7 годин, поки їх не знайшли батьки та міліція. Весь цей час хлопчик розповідав братику казки, аби той не плакав.

Анастасія Овчар



Подія, що сталася 15 березня 2005 року в Харківській області, сколихнула весь світ.

Маленька 5-річна Настя Овчар врятувала від вогню свою 2-річну сестру, при цьому дістала 80% глибоких опіків тяжкого ступеня.

З такими травмами в Україні важко залишитися в живих. Завдяки тому, що про її подвиг дізналася вся країна, багато кинулися на допомогу. Грошей вистачило на операцію в престижній американській клініці в Бостоні.

Віолетта Коваленко



Лікарі вважають дивом те, що восьмирічна Віолетта Коваленко вижила після того страхіття, що сталося з нею та її бабусею.

Того страшного вечора до їхнього будинку прийшов п'яний сусід, який з ножем налетів на бабусю. Вона знепритомніла та впала на землю. Після цього чоловік наніс ножові поранення й маленькій дівчинці й підпалив будинок. Маленька Віолетта у стані шоку забула про біль – вона загасила своїми силами пожежу та викликала сусідів на допомогу.

На тілі дівчинки було багато колотих та різаних ран. Але навіть у такому стані, вона просила лише врятувати її бабусю.

Ганна Войціховська



Дві подружки-першокласниці гралися біля ставка. 6-річна Іринка необережно ступила на лід і крига тріснула. Важкий зимовий одяг умить намок і потягнув дівчинку на дно.

Маленька Ганна спробувала схопити дівчинку за руки, але в неї не вийшло. Тоді вона притягнула санчата, які й подала Іринці. За допомогою такого механізму їй вдалося витягнути дівчину на поверхню.

Олексій Медведев та Данило Клинков

Літом 2004 року семикласники Олексій Медведев та Данило Клинков із села Ароматне Бахчисарайського району врятували дівчинку, яка тонула. Інна та її подруга трималися берега, проте дно водойми виявилося підступним.

Коли хлопці запримітили, що дівчинка тоне, то побігли до рибалки, що був неподалік. Але дорослий чоловік відмахнувся. Хлопці тоді самотужки кинулася рятувати дівчину, вона вже була непритомна, на щастя, її вдалося врятувати.

Андрій Шевчук

Десятирічний Андрій Шевчук разом із друзями катався на санчатах по замерзлій місцевій річці Чечва. Раптом п'ятирічний Петрик провалився під кригу. Діти кинулася до села, аби сповісти дорослих.

Але Андрій розумів, що може пройти дуже багато часу, тому кинувся самотужки рятувати хлопчика. Коли він намагався дотягнутися до Петрика і сам пішов під воду. Він роздягнувся, адже зимовий одяг тягнув донизу. Петрика несло течією, тому малий рятувальник ламав кригу руками, аби дотягнутися до нього.

Врешті йому вдалося схопити малого. Андрій взяв Петрика на руки і побіг до найближчої хати, а це 600 метрів. Завдяки Андрію, Петрик не отримав ніяких травм, більше того, він навіть не захворів.

Неймовірна сила духу
Павло Бондарев



24-річний Павло Бондарев із Севастополя ціною власного життя врятував двох дітей, що чекали на зупинці маршрутку. Діана та Артем не помітили, як просто на них мчав автомобіль. Павло в той момент переходив дорогу, і тільки як побачив неминучу катастрофу, кинувся рятувати дітлахів.

Артема він відштовхнув, а Діану прикрив собою – весь удар Павло взяв на себе. Травми, які він отримав, виявилися несумісними з життям. І через декілька годин він помер у реанімації, якраз на день народження своєї мами.

Василь Питлик



Рятуючи людину, лікар забув про власні травми і майже не відчував болю.

13 січня Василя Питлика вночі викликали на операцію, але вийшовши на вулицю він провалився у каналізаційний люк. Він відчув жахливий біль, проте самотужки вибрався і поспішив до машини.

У лікарні йому наклали гіпс, але він не відмовився від участі в операції. На спеціальному стільці він провів півтори годинну операцію і врятував свого пацієнта.

Згодом додаткове обстеження виявило у нього перелом ребер та компресійне стиснення шийного хребця. Він лікувався майже півроку та отримав ІІІ групу інвалідності, проте й досі працює хірургом, його вважають одним із кращих фахівців Івано-Франківщини.

Володимир Мнішенко



Володимир Мнішенко командир Дніпропетровського воєнізованого гірничорятувального загону. Коли у жовтні 2006 року завалився десятиповерховий будинок на вулиці Мандриківській у Дніпропетровську, чоловік тиждень не йшов з місця трагедії.

Хоча надії відкопати людей живими практично не було. Холодильники та іншу побутову технику, яку витягли з-під руїн, сплюснуло у прямокутники завтовшки у чотири сантиметри. Рятувальники розбирали уламки і одного дня почули слабкій стогін.

42-річного чоловіка знайшли на третьому поверсі, він разом із перекриттям падав аж з сьомого поверху. Його вдалося врятувати.

Рятувальник щороку приїжджає до місця трагедії, щоб поставити свічку на пам’ять про тих, кого не вдалося врятувати.

Ян Крюков

Бізнесмен Ян Крюков в один із вечорів зі свого вікна побачив маленького хлопчика, який перелазив через перила третього поверху сусіднього будинку. Він прожогом вискочив із квартири.

Шансів встигнути практично не було, але саме в ту мить, коли трирічний хлопчик упав, Ян добіг. Малюк впав прямо йому в руки. Удар був такої сили, що Ян не втримався на ногах, але, навіть падаючи, не випустив хлопчика.

Завдяки блискавичній реакції чоловіка дитина не отримала жодної подряпини.

Володимир Малянчук



Мешканець Дніпропетровська Володимир Малянчук врятував життя півторарічного хлопчика, що випав із шостого поверху. Ціна цього героїчного вчинку – здоров'я рятівника.

Адже коли Володимир спіймав хлопчика, то відчув удар у грудну клітку. Якийсь час рятівник почув себе добре, але через п'ять років йому поставили діагноз – відбиті серцеві клапани внаслідок порятунку хлопчика.

Він отримав інвалідність, але каже, що навіть якби повернути час назад – вчинив би так само.

Революція гідності
Козак Гаврилюк



Над активістом Майдану Михайлом Гаврилюком під час Революції гідності жорстоко знущалися спецпризначенці "Беркуту": вони його роздягли до гола, на морозі його били, "футболили" по голові, коли той падав, змушували кричати: "Я люблю "Беркут".

Звісно, Гарилюк того не зробив. Він з мужністю витримав на собі звірські знущання, його врятували афганці та "автомайданівці".

Попри численні забої та струс головного мозку чоловік приєднався до лав самооборони знову.

Небесна сотня



Їх назвали Небесною сотнею – ті, хто загинули за свободу і власну державу у центрі столиці. Досі невідомо скільки людей насправді загинуло під час кривавої зими 2013-2014 років.

Це не тільки ті, кого вбили в центрі української столиці в кінці лютого. Це також і всі ті, хто виступив проти режиму Януковича в різних куточках країни, а потім пропав без вісті, чи був замордований.

Описати, а тим більше відчути глибину трагедії і болю, які впали невимовним тягарем на Україну, нині не під силу нікому.

Військові подвиги
Перший український корабель



Сторожовий корабель СКР-112 першим серед кораблів Чорноморського флоту колишнього СРСР проніс Державний прапор України Чорним морем 21 липня 1992 року.

Не зважаючи на збройну протидію, він став першим бойовим кораблем сучасних Військово-морських сил України.

Цей корабель не просто легенда вітчизняного флоту, його екіпаж – це герої у боротьби за відродження Українського флоту у Чорному морі.

Надія Савченко



Вся Україна слідкує за долею української льотчиці Надії Савченко, яка влітку 2014 року опинилася у полоні бойовиків на сході України, де вона воювала проти окупантів у батальйоні "Айдар".

Російська влада підозрює її у причетності до загибелі на Донбасі двох журналістів. Відстоюючи свою невинуватість, мужня жінка на судових засіданнях у Росії тримається гідно й сміливо.

Донецький аеропорт



Оборона, за якою стежили мільйони, смуга землі, в яку вгризлися сотні бійців, 15 потужних атак ворога, легенда про "кіборгів" – такою ми назавжди запам'ятаємо оборону Донецького аеропорту. Такою вона увійде в історію.

З першими відбитими потужними атаками бойовиків і народилася легенда про "кіборгів". І першими українських бійців так почали називати саме бойовики.

Героїчна оборона тривала 242 дні, а точних даних про втрати так і не відомо.

Самопожертва танкістів



18 червня український танк Т-64БМ потрапив у засідку в селі Станиця Луганської області. Бойовики розбили приціли і перископи у танка, тому машина виявилася практично беззахисною.

Коли сепаратисти підійшли до танка з метою захопити його, екіпаж підірвав себе і машину гранатами, аби не потрапити в полон.

33-годиний бій під гімн України

У ніч на 2 червня сепаратисти напали на пост прикордонників в Луганській області. Спочатку вони підірвали бензосховище на території частини, а потім почали обстрілювати.

Незважаючи на постійний обстріл, прикордонники вирішили не здаватися – бійці увімкнули гімн України і боролися під нього протягом 33 годин.

Згодом до них прийшла підмога від сил АТО – був відправлений загін спецназу, а також авіація, яка "зачистила" бойовиків. У бою постраждали семеро українських військових.

Українські міліціонери

У середині травня сепаратисти штурмували райвідділ міліції в Горлівці і намагалися переконати правоохоронців перейти на бік "ДНР".

Незважаючи на погрози з боку бойовиків, багато міліціонерів билися до останнього, тримали оборону відомства дві доби і залишилися вірні присязі.

Мужні танкісти



Справжній героїзм проявив танковий загін у складі молодшого сержанта Сергія Ісаєва, солдата-навідника Ігоря Іванченко і механіка-водія солдата Євгена Мартинюка.

Наші бійці наступали на справжню стіну вогню – по них била мінометна батарея, з кожного підвалу і з кожної даху стріляли гранатомети, кулемети, снайпери. Більшу частину того, щоб могла б отримати наша піхота, прийняв на себе Т-64 сержанта Ісаєва.

П'ять попадань реактивних протитанкових гранат і сотні влучень від куль, в тому числі великокаліберних снайперських гвинтівок. Хлопці перев'язали один одного, але танк з бою не вийшов. Всі поранені були доставлені на базу.

Єдиний неушкоджений танкіст Євген Мартинюк передав медикам поранених товаришів, обхопив руками бойову машину і заплакав.

Дмитро Махов

Вісімнадцятирічний солдат Дмитро Махов отримав вогнепальне поранення обличчя, однак не залишив своїх товаришів без вогневого прикриття. Не зважаючи на нестерпний біль, напівсліпий від кровотечі військовослужбовець лише міцніше стискав руків’я кулемета.

Сміливі та рішучі дії контрактника дозволили особовому складу зайняти кругову оборону, організувати евакуацію загиблих і поранених бойових побратимів, а також дати гідну відсіч терористам.

Олег Кузьміних



Командир десантно-штурмового батальйону 81-ї десантної бригади підполковник Олег Кузьміних ще з початку березня 2014 року був вже на Донбасі.

У жовтні, вже на чолі штурмового батальйону, пішов захищати Донецький аеропорт. Він потрапив у полон до терористів на довгих чотири місяці.

Він пережив знущання скаженого "Гіві", котрий, на відміну від українського підполковника, своїх ні разу не рятував, а лише кидав сотнями на загибель, він витерпів терзання натовпу у Донецьку. Його принижували й били. Однак добити не наважилися.

Зараз мужнього "кіборга" вже визволили з полону.

Валентин Цигульський



Подвиг пілота гвинтокрила Валентина Цигульського вражає готовністю до самопожертви. Палаючий бойовий гвинтокрил падав, однак екіпаж не здавався. В нижній кабіні вже палав вогонь, зібравшись з останніми силами, командир все ж таки витягнув свого штурмана.

У самого ж сильно обгоріли руки, проте, не зважаючи на біль, він зумів врятувати життя бойовому товаришу.

Варто зазначити, що кожен день перебування в зоні АТО наших відважних військових, волонтерів та медиків – це вже подвиг. Хтось рятує цілі екіпажі, хтось – побратимів, а для когось герой той, хто допоміг місцевому населенню в скрутний час із харчами. Поки їхні подвиги живуть у нашій пам’яті, доти вони будуть жити, доти наша країна зберігатиме свою незалежність.

 

Героям Слава!!!

 

http://www.pravda.com.ua/articles/2015/10/30/7086925/ Нашего храброго и бессмертного комбата наградили звездой Героя Украины !

 

Командир танку, українець Артем Абрамович, пішов на таран російського Т-72. Це рішення коштувало йому життя, але допомогло врятувати побратимів, які відступали. Посмертно Артем був нагороджений орденом Героя України.

Абрамович Артем Володимирович.
Дата та місце народження: 21 квітня 1990 р., м. Житомир.
Дата та місце загибелі: 12 серпня 2014 р., с. Степанівка, Шахтарський район, Донецька область.
Звання: Cтарший лейтенант.
Посада: Командир взводу.
Підрозділ: 30-а окрема механізована бригада.
Наказом № 5 від 15 липня 2015 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).
Пам'ятаймо своїх Героїв, браття.
Автор,словацький художник, Радо Явор цю картину назвав "Соняхи".

 

Как мне жаль этого паренька. Он ведь совсем молодой. Но настоящий герой. Им должны гордится родители. Дело в том, когда начал отходить блок-пост, на котором он стоял, его экипаж остался прикрывать отход. С ним остался и экипаж БМП-2. Колонна сепаров ехала на 4-х танках. Впереди шел Т-64БВ с нашим флагом. Это и смутило. Воспользовавшись замешательством наших бойцов, сепары начали огонь и первым же выстрелом уничтожили нашу БМП-2. Экипаж погиб. Танк Артема тоже выстрелил, и подбил Т-72. Но другой Т-72 на большой скорости сблизился с нашей машиной. Произошел таран. 64-ка Артема по словам очевидцев загорелась. Артему удалось покинуть машину, но он вернулся за наводчиком. Тот потерял сознание и не мог покинуть горящую машину. В это время произошла детонация БК. Погиб Артем и его наводчик - солдат Барбух Петро Петрович. А мех. вод. сержант Антонюк Ярослав Васильович числится пропавшим без вести. Это было 12.08.14 возле села Степановка Шахтарський район, Донецька область.

 

Плакати "Герої України".
Якщо виникне потреба у цих плакатах в більшому розрішенні - пишіть in the lichka
Ч.1:

 

Ч.2:

 

Ч.3:

 

Кульчицкий погиб по одной причине, - его СЛИЛИ! Перед его прилетом на гору Карачун г.Славянск, прошло 2 борта Ми-8, их не трогали, они спокойно сели, разгрузились и ушли. А, третьим бортом шёл борт генерала. В общем ждали именно его, иначе валили бы первые 2 борта, какая им разница!?После разгрузки бк и харчей не успев набрать высоты Ми-8 был сбит выстрелом из ПЗРК, стреляли из зеленки, которая была рядом 1.5км. с блокпостом 1бат.НГУ, на который и прилетал Кульчицкий. В вертухе помимо генерала было отделение спецназа "Омега" 10 ребят и 2 бойца из "Беркут". В общем, рухнул борт, ребята выдвинулись с блокпоста, шли долго, когда добрались к ним, то спасать уже фактически не кого было! Было 2-3 бойца еще живых, но с травмами не совместимыми с жизнью, они просто истекли кровью. Единственный выживший в этой трагедии был второй пилот Ми-8, его год в госпитале реабилитировали. Вечная память ребятам, отдавших свои жизни за Народ Украины! Слава Героям!

 

2-я танковая рота 1 БТГР 93 бригада. Сектор "Б" Очень горд тем, что пришлось командовать этими парнями и воевать с ними плечом к плечу! Молодые, но очень храбрые мужчины! Настоящим Героям Украины слава!!!

 

Броня крепка и танки наши шустры! «Танки 93-й ОМБр отведены, но они всегда начеку. И их экипажи не теряют боевой дух»