Будні і побут копаря

Заздрю мовчки.

 

Ваш апарат ? Я вже плачу і вмиваюсь зеленими соплями І чесно скажу - заздрю
А я все мрію про
Honda Steed Але з моїми заробітками я так і буду мріяти

 

Бог високо.бачить далеко....................................................................................................................................................

 

Головне що ми пану Veter-59 надали вичерпну інформацію по зацікавленому питанню

 

Тож Митци жеж!

 

чесне ні!тридцять тонн вартує.мотор літр!

 

Та й хмарки не погані,та стежка там краща,а надпис на хмарках-

 

Мереканських?

 

Штука класна,моя братва прилипла до монітору,я й сама б не відмовилась від такого...

 

Усім дякую за компанію,пан прийшли спати і я за ним.Добраніч!

 

А де пан Касио?Вернувся з качалки,чи барсика пишов прогуляти?

 

А заснньотэ?Писля такого ровера?

 

що спите чи що? а я вирішив прогулятись поки не спекотно та заразом хомячка вигуляти, мо трапиться якийсь перехожий то мо і не годуватиму хомячка. якщо цією нічью нічого з того не вийшло

 

У мого батька цигарка товстіша за його біцепс.
Про тріцепс, дельтовидну, і трапецію я взагалі мовчу.

 

Я наприклад на роботі ще.

 

знов на смітнику пляшки з під кіхвіру збираєш, чи цього разу з під пива?

 

Книжки тобі збираю В тебе ще трохи томів не вистачає За тебе переживаю як бачиш

 

Добрего вечура.Теж вийшов зі своєю кральою, це таке задоволення,спіїмати та зжерти якогось підмоскалика.
До речі,трохі крапає в нас ...

 

Крану напиши,можливо допоможе.

 

Доречі,може кому цікаво буде. Українську еміграцію у Румунії започатковано у другій половині 1919 р., коли українські вояки поверталися додому з італійського полону.


Українська політична еміграція в Румунії
В українській історії першої половини ХХ ст. важливе місце належить міжвоєнній українській політичній еміграції, яка з’явилася після поразки національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Її можна розглядати як альтернативу історичному процесу, що розвивався в умовах псевдодержавності в УСРР. Найширше суспільно-політичне і культурно-освітнє життя в еміграції розгорнулося в Європі. Діяльність розпочали емігрантські громадські організації, культурні установи, вищі та середні навчальні заклади, наукові інституції, преса; започатковано систему самооподаткування (сплата національного податку). В одних країнах сформувалися центральні органи еміграції, наприклад, Український громадський комітет у Празі, Український центральний комітет у Польщі, Генеральна рада у Франції тощо, в інших об’єднавчі процеси не були реалізовані.
Українська еміграція у Румунії хоча і займала проміжне місце між політичними центрами та периферійними осередками еміграції в Європі, проте вона однією з перших виступила за об’єднання всієї української еміграції в Європі, скликання Всеукраїнського емігрантського з’їзду та спромоглася створити об’єднаний центр – Громадсько-допомоговий комітет (ГДК). Історію міжвоєнної української політичної еміграції у Румунії частково вже відображено у науковій літературі. Загальні риси й особливості перебування її у цій країні порівняно з іншими визначені у працях з історії української еміграції в Європі.
Проте поза увагою дослідників залишилися питання участі української еміграції в цій країні у загально-емігрантському об’єднавчому русі, зокрема, у створенні Головної еміграційної ради та роботі її конференцій. Українську еміграцію у Румунії започатковано у другій половині 1919 р., коли українські вояки поверталися додому з італійського полону. На румунській території частину з них місцева влада інтернувала. Декілька місяців вони перебували у таборі в Бурдужень (нині Сучавський повіт - північ). У листопаді-грудні 1920 р. інтерновано козаків і старшин кулеметної бригади Армії УНР та цивільних осіб, безпосередньо пов’язаних з армією. Згодом до них долучилися старшини Української Галицької Армії, вояки армії Н. Махна, українці з армій Денікіна і Врангеля, члени повстанських загонів у підпіллі більшовиків, цивільні особи – біженці з України. Всіх їх розмістили у таборах у Брашові, Бухаресті, Орадя-Маре, Сіблеу, Тиргу-Жіу, Фегераш, поблизу повіту Нямц та Констанци. Поступово табори ліквідовували. Останній закрито у вересні 1923 р. Більшість емігрантів залишилася у Румунії, частина з них реемігрувала до інших країн, а дехто повернувся на Батьківщину.
Під час Голодомору 1932–1933 рр. в Україні українсько-румунський кордон перейшло декілька тисяч осіб. На початковому етапі існування української еміграції у Румунії її об’єднуючим центром була НДМ УНР на чолі з К. Мацієвичем. Завдяки її матеріальній підтримці було створено Філію Українського товариства прихильників Ліги Націй (ФУТЛН), Українське співоче товариство «Дума», Союз українських жінок-емігранток, Українське ощадно-позичкове товариство «Згода». Восени 1923 р. на І конференції української еміграції у Румунії засновано Громадсько-допомоговий комітет, який став головним центром в країні. До його складу входили представники різних політичних течій. Важливе місце у роботі ГДК займало питання про скликання всеукраїнського з’їзду та створення центрального органу всієї еміграції.
На щорічних конференціях української еміграції у цій країні К. Мацієвич виголошував доповіді на цю тему. Хоча питання створення головного емігрантського центру обговорювалося центрами української еміграції у Польщі, Румунії, Франції і Чехословаччині у 1927–1928 рр., проте першою ухвалила таке рішення на своїй конференції українська громада у Румунії, а згодом передала ініціативу скликання його Українському об’єднанню в ЧСР. Між іншим, голова ГДК Кость Мацієвич був одночасно й головою Українського республікансько-демократичного клубу у Празі – складової частини цього об’єднання. Саме це українське об’єднання створило організаційну комісію на чолі з К. Мацієвичем, яка налагодила відносини з відповідними емігрантськими організаціями у різних країнах, склала програму і регламент конференції, призначила доповіді і запросила доповідачів.
Комісія визначила такі завдання конференції: об’єднання української еміграції та координація діяльності емігрантських організацій; охорона своїх правових і матеріальних інтересів; організація різноманітної допомоги емігрантам як власними засобами, так і заходами еміграційного Бюро при Лізі Націй; задоволення культурно-освітніх потреб еміграції та розширення діючих українських культурно-освітніх інституцій; спільні акції української еміграції у загальнонаціональних справах і пропаганда державно-національної ідеї на міжнародній арені.
Перша конференція української еміграції відбулася 25–26 червня 1929 р. у Празі. У ній взяли участь 13 делегатів з 7 країн (Болгарія, Польща, Румунія, Туреччина, Франція, Чехословаччина, Югославія). Представники українських громад з Австрії, Бельгії та Люксембургу на конференцію не прибули. Із доповіді Дмитра Геродота про становище української еміграції у Румунії випливало, що ГДК зареєстровано близько 3 тис. емігрантів, розподілених по громадах у «старій» Румунії та Бессарабії.
До наступної конференції до складу пленуму ГЕР увійшли представники від українських громад країн перебування еміграції, у тому чис лі К. Мацієвич і Д. Геродот від Румунії. Через технічні й організаційні проблеми наступна конференція не скликалася два роки і відбулася лише 24–25 вересня 1932 р. у Празі. Впродовж цих трьох років сталися певні зміни на міжнародній арені та в емігрантському середовищі. Напередодні Другої конференції ГЕР відбулися з’їзди і конференції об’єднаних організацій української еміграції у Польщі, Румунії, Чехословаччині і Франції та зібрання українських громад в інших країнах перебування еміграції, на яких було схвалено доповіді про становище української еміграції в різних країнах. Машинописну копію доповіді делегата від української еміграції в Румунії на Другу конференцію Головної еміграційної ради було виявлено у Центральному державному архіві Болгарії. Вона зберігається в особовому фонді відомого українського громадсько-політичного і культурного-освітнього діяча, скульптора, одного з лідерів української еміграції в Болгарії, делегата від об’єднання українських громад у цій країні на конференцію, Михайла Паращука. Авторство доповіді у документі не зазначено, проте з матеріалів конференції випливає, що делегатами від української еміграції у Румунії були члени ГДК професор К. Мацієвич, полковник Гнат Порохівський (одночасно голова Товариства вояків колишньої Армії УНР у Румунії) і поручик Василь Трепке. Саме останній делегат і виголосив доповідь. Його перу належить низка наукових праць, присвячених питанню перебування гетьмана Івана Мазепи на території Румунії. Його доповідь відображає становище української політичної еміграції у період між І та ІІ конференціями Головної еміграційної ради (1929–1932). У ній змальовано різні аспекти діяльності української еміграції у Румунії та її ГДК як всередині країни, так і назовні.

 

Дак!хмари віддать.кому-кому,а я-дощ люблю.во.за тонни-то да.піндоських))))))).<тачка наших Бандерштадтського клюбу хуліґансс.=там ї емблємка з назвиском>.до монітора не липніть.мо будуть засоси))))))))) ну...ма моніторі))))))))))<перевірено на собі 2 години тому>

 

ну от я і вернувся з вечірнього шпацірування, прогуляли хомячка, нажаль москалі не трпились і тому прийдеться його вдома годувати. підкупив харчів у с-маркеті щоб в день по спеці не лазити та і прийшов додому. хоч і ніч але все єдно дуже спекотно та задушливо.

 

Усім добраніч я спати!