Народна ікона Середньої Наддніпрянщини. Альбом-монографія, в якій досліджується феномен народної ікони, розповсюдженої на території Центральної України, а саме в Черкаській, Полтавській, Кіровоградській областях і на півдні Київщини. Краща книга Форуму видавців у Львові у 2009 році. Гран-прі і перше місце в номінації "Візитівка" ХІ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2009». У 2010 р. автори книги, художник М. Бабак і мистецтвознавець О. Найден, стали лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Пересо́пницьке Єва́нгеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один із перших українських перекладів канонічного тексту Четвероєвангелія. Один із символів української нації. Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська Гольшанська Дубровицька. Відомо, що над перекладом і переписуванням євангелія працював Михайло Васильович зі Сянока (Лемківщина). Крім нього, в записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, щоправда його роль у створенні книги залишається нез'ясованою. Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі (Заслав на Волині, нині місто Ізяслав Хмельницької області), завершили — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі (тепер Рівненський район Рівненської обл.) http://uk.wikipedia.org/wiki/Пересопницьке_Євангеліє
На двох станціях КП "Київський метрополітен" встановлять полиці для безкоштовного обміну книгами. "Київська підземка приєднається до популярного соціального руху - буккроссинг. Полиці для безкоштовного обміну книгами будуть встановлені на станціях "Золоті ворота" і "Політехнічний інститут", - говориться в повідомленні. Акція стартує 29 квітня разом з відкриттям фотовиставки "Підземне київське читання", створеною в співпраці з однойменним фейсбук-сообществом. У експозиції будуть представлені знімки людей під час читання в метро. Соціальний рух " буккроссинг" з'явився ще в 2002 році. Зараз до нього приєдналися більше 2 мільйонів учасників, а " бібліотека" налічує близько 15 млн видань https://www.facebook.com/pages/КП-Київський-метрополітен/1384656481781763
Друкарня Києво-Печерської лаври 1615 р. при Києво-Печерській лаврі Єлисей Плетенецький створив друкарню, використавши для цього обладнання Стрятинської друкарні, купленої у Г.Балабана. 20 грудня 1616 року в Києві видали першу книгу — «Часослов». 1616—1624 — Є.Плетенецький видав 11 значних творів релігійного, історичного та полемічного характеру, зокрема, Антологіон (1619), Номоканон (1620, 1624), Служебник (1620). Протягом короткого часу при друкарні утворився гурток учених, просвітників, письменників. Активну роль у ньому відігравали Захарія Копистенський, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, Тарасій Земка та багато інших. Друкарня Києво-Печерської лаври випускала літературу таких тематичних напрямків: Церковно-службова Богословська Навчальна Світсько-полемічна література та віршовані твори Більшість видань складала церковно-службова література. У Києві кількома виданнями вийшли «Служебник», «Псалтир», «Номоканон», «Тріодь», «Акафіст» тощо. Більшість видань друкарні виходило старослов'янською мовою, але друкувались книги й іншими мовами. Характерною особливістю було намагання видавців наблизити книги до читача через переклад деяких розділів на мову, близьку до розмовної. Діячі вже згаданого київського гуртка переклали та відредагували «Бесіди Іоана Златоуста на 14 послань Св. Ап. Павла» (1623) та «Бесіди Іоана Златоуста на дії Св. Апостолів» (1624). 1625 — у Лаврській друкарні видали ще один значний богословський твір «Тлумачення Андрія Кесарійського Апокаліпсису Іоана Богослова». Великою популярністю користувалось «Євангеліє учительне» (1637) — збірник повчань у недільні дні, вибраних із творів Іоана Златоуста. Лаврська друкарня видавала і навчальні книги. Поряд з «Часословом» видала «Лексикон слав'янороскій», укладений Памвою Бериндою. Видання богословських книг було одним із засобів боротьби проти католицизму й унії. Видання Києво-Печерської друкарні відзначались високою поліграфічною технікою. Більшість із них, особливо богословські твори, видавались форматом «в аркуш». Такі книги мали парадний вигляд, а, отже, коштували дорого. Книги, розраховані на масовіший вжиток («Часослов», «Псалтир», «Лексикон»), віршована література друкувалась в піваркуша. Лаврські видання починались з титульного аркуша, прикрашеного гравюрами на сюжет книги. Крім назви книги, на ньому зазначалися рік і місце видання. Зі зворотної сторони вміщували герб меценатів друкарні і вірші, які тлумачили геральдичні знаки. Як правило, книги супроводжувались передмовами, присвятами, післямовами. Папером Лаврську друкарню забезпечувала папірня в Радомишлі. http://uk.wikipedia.org/wiki/Друкарня_Києво-Печерської_лаври
Свята Гора Афон і поява Київо-Печерського манастиря Пророк Ілля на поклик ангела йшов "сорок день та сорок ночей аж до Божої гори Хорив. І прибув він туди до печери, і переночував там, аж ось Господнє слово до нього. І сказав Він йому: ...Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні тихий лагідний голос". (З Царств 19.8-12). Гора, як і пустеля, стає улюбленим місцем аскетичного подвигу християн, котрі прагнуть до подолання перешкод, що заважають їхній розмові з Богом. Стародавній манастир вмц. Катерини прикрасив гору Синай, звідки вийшли у світ навчання прп. Григорія Синаїта й прп. Іоана Ліствичника. Узвишшя Єгипту, Палестини, Малої Азії ваблять давніх аскетів. Визначною віхою в становленні західнього чернецтва стала Монте Кассіно з манастирем прп. Венедикта Нурсійського. Але найвеличнішим місцем молитовного подвигу в світі можна вважати святу Афонську гору, котра з X ст. перетворилася на визнаний центр східнього чернецтва. Свята Гора Перші монаші спільноти, звідки чернече життя поширилося в цілому світі, з'явилися в Єгипті, Сирії, Малій Азії, а пізніше - в Палестині й Константинополі. Відтоді збереглися лише кілька монаших громад у Коптській Церкві та Східніх Патріярхатах. Згідно з переданням, Пресвята Богородиця та євангелист Йоан пропливали біля Афону, прямуючи на Кіпр до праведного Лазаря. Тут їх спіткала морська буря, з огляду на яку корабель пристав до афонського берега там, де тепер міститься Іверський манастир. Богородиця зійшла на берег і була захоплена незрівнянною красою цих місць. Вона звернулася до Сина, просячи віддати їй у дарунок усю Афонську гору. Тоді почувся голос: "Нехай буде це місце твоїм уділом, твоїм садом і раєм, а також спасительною пристанню для тих, хто бажає спастися". Рік появи перших монахів на Афоні лишається невідомим. Святогірське передання приписує заснування деяких манастирів рівноап. Константинові Великому. Втім можна з великою долею певности припустити, що в VII ст. на Афоні вже існувало чернече життя. З IX ст. Свята Гора входить в історію як манастирський центр. Свідченням цього стала участь святогірських монахів у соборі 843 р., скликаному імператрицею Феодорою для відновлення шанування ікон. Перший устав Святої Гори було складено Афанасієм 971-972 рр. У X ст. будуються Велика Лавра, Ватопедський та Іверський манастирі, кілька менших манастирів - Дохіярів, Филофеїв, Ксенофонтів. До XI ст. загальне число манастирів досягло 180, але чимало було зруйновано під час численних піратських набігів на Афон. У XII ст. заснування нових манастирів було обмежене. Разом з тим при манастирях будують скити, каливи, окремі келії. Прибувають і оселяються на Афоні монахи різних національ-ностей. Серед інших, прибув на Афон і любечанин, котрий дістав у монашестві ім'я Антоній. "Повість временних літ" про заснування Печерського манастиря Наприкінці першого сторіччя після заснування Великої лаври на Афоні навколо прп. Антонія формується монаша спільнота, що згодом перетворилася на Київо-Печерську лавру. Місцем заснування манастиря стали пагорби на березі Дніпра, що чимось нагадували пустельний півострів в Егейському морі. "Повість временних літ", сповіщаючи про це місце, наголошує на його відосібненості від людського житла, хоча насправді поряд із лісом і печерою в нім було село Берестове - княжа заміська резиденція. Однак самотня печера в лісі біля Берестового стає аналогом афонської пустелі для священика - очевидно, ієромонаха, - Іларіона, котрий усамітнюється тут для молитви. Вже перше літописне повідомлення про початок монашого життя в лаврських печерах під Київом, вміщене в статті за 1051 р., підкреслено пов'язує руську чернечу громаду з афонськими традиціями. Його характерний мотив - благословення Афонської гори, принесене Антонієм. Перша згадка про київські манастирі датується 1037 р., коли князь Ярослав Мудрий (в хрещенні Юрій) заснував манастирі свв. Юрія та Ірини на честь небесних покровителів себе самого та другої дружини - доньки шведського короля Олафа Інґіґерди, в хрещенні Ірини. "Повість временних літ" зазначає: "І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і мана-стирі почали з'являтися. І любив Яро-слав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорнориз-ців". Таким чином, перші манастирі в Україні постають як ктиторські, тобто фундовані багатим опікуном на жертву Богові для молитви за нього. Київо-печерська традиція наголошує на принциповій відмінності цього манастиря від його руських попередників. XI століття - коли на Афоні перебував, за переказом, любечанин, там же наречений Антонієм, - час динамічного розвитку манастирського центру, зростання його авторитету. Всі ці процеси мали імпонувати новонаверненій Русі, для якої уявлення про християн-ство й проґресивні зміни в суспільстві були неподільними. Важливим чинником сприйняття культу Святої Гори була типологічна близькість тих особистостей народної ментальности, які пов'язувалися з первісними екологічними уявленнями. Київські гори, як і Афон, могли сакралізуватися вже в дохристиянські часи. У житії прп. Феодосія Печерського з'являється мотив запровадження в Київо-Печерському манастирі Студійського уставу - того ж, котрий був взірцем для Афанасія Афонського і з його лаври поширився на Афоні. Оповідається про направлення прп. Феодосієм свого представника в Грецію й принесення на Русь уставу, що й ліг в основу устрою печерської кіновії. В "саду Пресвятої Богородиці" Даміян лікує недужих, Єремія та Матфей викривають порушників чернечих норм; кожного з них бачимо в дії, в спілкуванні з іншими. Феодосій до останнього дня навчає ченців, якщо ж і усамітнюється, то лише на період Великого посту. Підкреслюються його контакти з князівським родом, під опіку якого передає ігумен Печерський манастир перед своєю смертю. Найпоказовіший сюжет про Ісаакія. Тільки він обрав відлюдницький спосіб життя, і саме він стає офірою диявола. Порятунок душі приносять Ісаакієві повернення до чернечої кіновії (спільного життя) і прийняття подвигу юродства, котрий передбачав дуже активне втручання в довколишнє життя. Тенденція перших агіографічних творів очевидна: не заперечуючи значення затворництва як такого, що означало б вступати в суперечність зі східньою християнською традицією, давньоруська версія православної моралі надавала рішучу перевагу людині активній, котра реалізує себе в колективі як особистість. Діяльний тип давньоруського подвижника-студита демонстрував самобутність релігійних ідеалів слов'ян, що поставали не як механічне пересадження візантійсько-близькосхіднього духовного досвіду на Русь, а як спроба ориґінальної інтерпретації цього досвіду відповідно до закріплених традицією стереотипів народного мислення. Цим же почасти можна пояснити й ту обставину, що перший відомий нам варіянт житія Антонія Печерського датується щойно 1635 р. (СК, с. 17-24). Не можна вважати абсолютно переконливими судження О. Шахматова про існування в минулому згодом втраченого житія Антонія Печерського, а тим більше твердження М. Приселкова про вплив на історичну долю житія Антонія Печерського боротьби грекофільської та патріотичної орієнтацій в давньо-руському суспільстві. Все стає на свої місця, коли врахуємо належність Антонія до прихильників чернечого уса-мітнення, самоізоляції. Його індиві-дуальні аскетичні подвиги не могли на час давньоруського середньовіччя зо-бражуватися як предмет наслідування. "Він не був наставником й ігуменом братії, крім найперших пришельців, і його самотні подвиги не привертали уваги". (Федотов Г. Святые Древней Руси (X-XVII ст.). Нью-Йорк,1959. Натомість діяльна натура Феодосія якнайповніше втілювала ідеал цер-ковного діяча періоду зрілого середньовіччя на Русі. Феодосій лишився в історії як другий після Варлаама настоятель Київо-Печерського манастиря (1062-1074), який зреформував побут ченців, запровадивши Студійський статут, активно втручався в політичне життя Київа, виступаючи прихильником детронізованого братами Святославом і Всеволодом 1073 р. старшого сина Ярослава Мудрого Ізяслава (Великий Князь Київський 1054-1073 та 1077-1078), провадив релігійно-виховну діяльність, брав участь у антика-толицькій і антиюдаїстській полеміці. Збереглося кілька літературних творів Феодосія - два послання до Ізяслава, низка повчань до ченців і молитва "За всіх християн". Особі Феодосія відводиться чимало місця в "Повісті временних літ": у статтях 1051, 1074 років він виступає як один з персонажів - керівник і ре-форматор манастиря, засновник Печерської церкви, наставник ченців. Статті ж 1091 і 1108 років розповідають про посмертне шанування Феодосія, про відкриття й перенесення його мощей, про включення його імени в синодик для поминання. Все це історики Церкви вважають за свідчення канонізації Феодосія. В них відзначається побож-ність Феодосія, яка характеризується засобами середньовічної топіки: "Поча иміти вьздержание, велико пощение, и молитвы сь слезами" (ПСРЛ, т.2, с.148), "и вшед в пещеру, и затворяше двери пещеры и засыпаше пьрьстью, и не глаголаше никомуже; аще ли будяше нужное орудье, то оконцемь мало бісідоваше в суботу или в неділю, а по иныи дьни пребываше в пості и вь молитві, и вьздержашеся кріпко" (ПСРЛ, т. 2, с. 175).Розкриття релігійної психології унеможливлюється як самим характером літописного жанру, так і середньовічними принципами зображення людини, тогочасним рівнем вітчизняних філософських і теологічних уявлень. Значно ширші можливості для створення образу святого-ченця дає відповідний агіографічний жанр. Першим його зразком, відомим нам сьогодні, було "Житие преподобнаго отца нашего Феодосия, игумена Печерьскаго", написане Нестором на початку XII або, що значно менш імовірно, у 80-х роках XI ст. Житіє Феодосія Печер-ського збереглося в складі так званого Успенського збірника, датованого кінцем XII - початком XIII ст., де вміщене на арк. 26а -67в. Історико-літературне значення житія Феодосія Печерського в східньосло-в'янському письменстві багато в чому аналогічне ролі житія Антонія Великого в історії всієї европейської агіографії. Ним започатковується жанр монашого житія, який на довгі роки стає провідним різновидом вітчизняної рефлективної прози. Твір з'явився в річищі літературної традиції, важливим складником якої виступають патерики. Риси патерикового жанру помітно позначилися на його проблематиці, поетиці й особливо композиції. Це дає змогу розглядати житіє Феодосія Печерського як один з центральних етапів у засвоєнні давньоруською книжною культурою жанру патерика та в історії формування про-відного твору давньоруської агіографії - Київо-Печерського патерика. Синтетичність жанрового змісту житія Феодосія Печерського добре виявля-ється в структурі його сюжету. З одного боку, як неодноразово підкреслювалося, тут помітний вплив вимог візантійського агіографічного канону, котрі обумовлю-ють введення традиційного вступу, ви-кладу біографії героя, в якій виділяються епізоди, що відповідають стереотипові життя ченця-подвижника, переказів про низку здійснених героєм чудес, деталь-ного опису побожної смерти. З іншого ж боку, сюжет, особливо в другій частині твору, де йдеться про діяльність Феодосія-ігумена, розпадається на ряд не завжди пов'язаних між собою епізодів, що робить можливим виділення частин, відносно автономних, сюжетно завершених, зосереджених довкола образу Феодосія і здатних функціонувати поза загальним контекстом. Побожність Феодосія виявляється головним чином не в аскетичних подвигах, а в конкретних вчинках, у фізичній праці, в напучуванні ченців і поданні їм прикладу покори й терпіння. Ставши настоятелем, він допомагає місити тісто й пекти хліб, носить воду, рубає дрова, пряде нитки, править конем, доки спить візник. Отже, в житії продовжує формуватися нова ідеальна модель святого - трудівника і громадського діяча, що відповідала ідеологічним потребам давньоруського суспільства, тип героя, метою життя якого було не молитовне самовдосконалення, а діяльне служіння іншим. Цей тип пов'язується літературою з Печерським мана-стирем. І вже житіє Феодосія Печерського долає жанрові межі й безпосередні функції цього різновиду агіографічної творчости, набуває ознак патерика і стає першим у східньо-слов'янській літературі твором, цілком присвяченим пропаґанді вітчизняного духовного досвіду, осередком якого зображено Печерський манастир. http://nashavira.ukrlife.org/09_2001.html
АЛІМПІЙ (Аліпій, Олімпій; бл. 1050—17.08.1114) — чернець-ізограф Києво-Печерського монастиря. Канонізований правосл. церквою як преподобний. Можливо, учасник розпису Успенського собору Києво-Печерської лаври. Зажив слави серед своїх сучасників написанням чудотворних ікон. Дві з них, як вважають фахівці, збереглися до наших днів: «Печерська Богоматір з предстоящими Антонієм і Феодосієм» і «Ярославська Оранта» (остання зберігається в Третьяковській галереї в Москві). Практикував як лікар. П. у м. Київ. Мощі А. лежать у Ближніх печерах КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА http://www.history.org.ua/?termin=Alimpij_P
Острозька Біблія 1581 р. — перше повне друковане видання всіх книг Св. Письма церковнослов'янською мовою, здійснене в Острозі друкарем Іваном Федоровичем (Федоровим), заходами князя Костянтина Острозького і підготовлене гуртком учених при Острозькій школі. Надрукована на папері з філігранями Буської папірні і містить 628 аркушів, з численними заставками, кінцівками та ініціалами. Історія пам'ятки Острозька Біблія відіграла важливу роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на православ'я. Видавець зібрав церковно-слов'янські та грецькі списки з монастирів усього православного Сходу. Зокрема Діонісій Раллі Палеолог за вказівкою папи Григорія XIII близько 1578—1579 рр. привіз з Рима до Острога список Біблії[1]; в тому числі з Москви привезено копію повної Біблії Новгородського архієпископа Генадія з 1499 р. Зібрані списки звіряли з Грецькою Септуаґінтою або наново перекладали, хоч не обійшлося й тут без помилок. З уніфікованим правописом була передрукована 1663 р. в Москві, а з дальшими текстовими виправленнями гуртка під проводом Є. Славинецького, а згодом Я. Блотніцького та В. Лящевського, стала основою Синодальної (Єлисаветинської) Біблії 1751 і 1756 рр. (справлене видання, з якого передруковані усі наступні). Над текстом О. Б. працював П. Беринда і з неї виписував матеріал для свого «Лексикону» 1627 р. Редакційно-перекладацька робота над О. Б. свідчить про високу мовну культуру в Україні в кінці 16 ст. У перередагуванні Острозької Біблії брав участь і Лопатинський Теофілакт. Поліграфічні та мистецькі особливості За обсягом це надзвичайно велике видання, проте завдяки майстерності набору та застосуванню дрібного шрифту книга не видається такою масивною чи незграбною. Надрукована О. Б. форматом в аркуш, двома шпальтами і складається з 1256 сторінок. Текст організований у декілька рахунків у відповідності зі змістом. На аркуші вміщено 50 рядків тексту. При друкуванні О. Б. використано 6 різних за розмірами та графікою шрифтів (4 кириличних та 2 грецьких), спеціально виготовлених для цієї книги. За підрахунками книгознавців, О. Б. містить 3 240 000 друкованих знаків. Ілюстративне оформлення видання вирізняється стриманістю, продуманістю композиції, художнім смаком. Видання розпочинається із титульного аркуша у гравійованій рамці, на звороті титулу уміщено герб Костянтина Острозького, у кінці книги — друкарську марку Івана Федорова. Потекстових ілюстрацій немає, однак при оформленні О. Б. широко викристовувалися традиційні для кириличних книг елементи декоративного оформлення — заставки, кінцівки, ініціали, числені композиції з виливних прикрас. У виданні уміщено 81 заставку з 16 дощок, 70 кінцівок із 17 дощок, 1384 гравійованих ініціали, а також числені композиції з виливних прикрас. Структура та варіанти тексту Текст О. Б. готувався до друку, звірявся та узгоджувався за різними списками, редагувався та доповнювався членами острозького літературно-видавничого осередку впродовж декількох років. При цьому використовувалися не тільки церковнослов'янські, а й грецькі, латинські, еврейські джерела та західноєвропейські видання біблійного тексту. Через те, що друкування О. Б. не було завершене в намічений термін, є варіанти видання з післямовами 1580 р. та 1581 р. О. Б. містить, окрім канонічного біблійного тексту, передмову від імені Костянтина Острозького, ще одну передмову й два вірші ректора Острозької академії Герасима Смотрицького та коротку післямову Івана Федоровича. Тираж і збережені примірники Тираж видання на книжці не зазначений, однак фахівці вважають, що О. Б. була надрукована у безпрецедентно великій, як на свій час, кількості примірників: 1500–2000. На сьогодні відомо більше 250 збережених екземплярів пам'ятки. У Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського зберігається 18 примірників О. Б., 16 — у відділі стародруків та рідкісних видань, 2 — у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій. Підбірка Острозьких Біблій НБУВ є однією з найбільших у світі. Значна кількість примірників дає широкі можливості для порівняльних досліджень, виявлення та зіставлення варіантів набору, відмінностей художнього оформлення, аналізу використаного паперу, вивчення текстологічної роботи читачів, провенієнцій тощо. У НБУВ зберігаються примірники О. Б., що в різний час належали до збірок Київської духовної академії, Київського університету св. Володимира, Києво-Печерської лаври, Києво-Софійського собору, Києво-Видубецького, Київського Пустинно-Микільського, Харківського Преображенського, Милецького Миколаївського, Жировицького Успенського монастирів, Волинської духовної семінарії, Кременецького ліцею. На деяких примірниках О. Б. збірки НБУВ містяться цінні власницькі записи, що належать видатному українському граверу Олександру Тарасевичу, архімандриту Києво-Печерської лаври Іоанникію Сенютовичу тощо. Примірник, що належав останньому польському королю Станіславу Августу Понятовському, має дві післямови — 1580 р. та 1581 р. У складі одного із примірників уміщено т. зв. «віленські аркуші», що додруковувалися до неповних примірників О. Б. бл. 1595 р., і на сьогоднішній день є рідкісними. Примірники О. Б. є також у збірках інших міст України — у Львові, Харкові, Одесі, Острозі, Ужгороді, Сімферополі, а також у Росїі, Білорусі, Польщі, Великобританії, Болгарії та ін. країнах. Перевидання Перевидання 1914 р. старообрядницької друкарні — Острозька Біблія = Библіа, сиріч книги Ветхаго и Новаго Завіта по языку словенску. — М: Московская старообрядческая печатня, 1914 . — 669, [1] арк. Факсимільне перевидання 1983 р.: Острізька Біблія. = The Ostroh Bible 1581. Видання Колеґії св. Андрея в Вінніпезі. — Winnipeg, 1983. Факсимільне перевидання 1988 р. — Комиссия по сохранению и изданию памятников письменности при Советском фонде культуры, М.-Л.: Слово-Арт., 1988. Перевидання із українським перекладом = Библіа, сиріч книги Ветхаго и Новаго Завіта по языку словенску / Пер. укр. м. ієром. архим. д-ра Рафаїла (Романа Торконяка). — Львів: Благодійний фонд «Книга», 2006. — 1058 с., [6] арк.
Видатні українські гравери 1. Тарасевич Олександр — визначний мідеритник й офортист 2. Леонтій Тарасевич 3. Іван Щирський - визначний гравер на міді доби бароко 4. Левицький (Ніс) Григорій Кирилович 5. Мігура Іван Детесович - визначний український гравер кінця XVII - початку XVIII ст 6. Творчість Никодима Зубрицького Основоположником української школи граверства був Олександр Тарасевич (бл. 1640—1727) — найвидатніший митець мідериту й офорту в усій Східній Європі, автор портретів королів та інших знатних осіб, а також ілюстрацій, релігійних образів тощо. До його школи належали: Д. Галаховський — портретист гетьмана Мазепи, Л. Тарасевич — автор портрета І. Мазепи, І. Стрельбицький, І. Щирський, 3. Самойлович та цілий ряд граверів по дереву: М. Семенів, Л. Теодор, А. Тит та інші. Окреме місце серед них посідав Іван Мигура (1704—1772), що сполучав своєрідний стиль з елементами народного мистецтва. Українська граверська школа доби Мазепи, як і в XVII ст., сягала своїм впливом Польщі, Аитви, Білорусії, Молдови й Валахії, та найбільше Росії, куди українці виїздили на короткий час або працювали там постійно М. Карповський, Г. Тепчегорський, І. Стекловський та інші. Після 1709 р. почався занепад граверства, яке почало відроджуватися в З0-40-х роках XVIII ст. Найбільшим осередком його був Київ, де працювало до 50 граверів на чолі з Аверкієм Козачковським та Григорієм Левицьким (бл. І697 — 1769) — найвизначнішим українським гравером XVII., автором видатних «тезисів», з яких найкращим є зображення, присвячене Київському митрополитові Р. Заборовському. У Львові продуктивними мідеритниками були І. Филипович, а також Т. Корнахольський, І. Вишловський, М. Фуглевич, Т. Троцкевич. З середини XVIII ст. розвивається граверство в Почаєві, де в гравюрах поряд із потужними західними впливами зберігається народна орнаментика. Найкращі почаєвські гравери Й. та А. Гогемські і Т. Стрельбицький. З кінця XVIII ст. поширилось поимітивне популярне граверство на окремих аркушах. Головні осередки: Київ, Львів, Почаїв, Унів, Борзен-ський повіт на Чернігівщині. Гравюра на честь Івана Мазепи. Художник І. Мігура, 1706р Література: 1. Крип’якевич І. Причинки до словника українських граверів Бібліол. вісті. 2006. - № 4. – C. 35-37. 2. Нарбут Г. Посмертна виставка творів. - К.: Либідь, 2006. – С. 205-209. 3. Попов П. Матеріяли до словника українських граверів. - К.: Либідь, 2006. – С. 45-46. 4. Січинський В. Історія українського граверства 16 — 18 століття. - Львів: Думка, 2007. – С. 125. http://ua-referat.com/Видатні_українські_гравери
Музей книги і друкарства України Музей розташований у давній архітектурній пам’ятці Києво-Печерської лаври — будинку монастирської друкарні, що діяла безперервно з початку ХVІІ століття до початку XX століття (понад 300 років). У Музеї зібрані унікальні скарби книжкової культури українського народу. Експозиція висвітлює історію вітчизняної книги і книжкової справи від часів Київської Русі і до наших днів. У двох виставкових залах Музею періодично демонструються художні, книжково-ілюстративні, фотовиставки, а також проводяться заходи, присвячені важливим подіям у культурному житті України і зарубіжжя. Наукова робота є одним з основних напрямків діяльності Музею. Вона передбачає наукові дослідження, публікації, наукове опрацювання експонатів, участь у наукових конференціях тощо. Проводяться заходи в рамках музейної педагогіки: «Гра у казку», тематичні лекції. Офіційний сайт Музею книги і друкарства України
05.05.15 15:06 У Донецьку терористи самопроголошеної "ДНР"демонтували барельєф українському поету Василю Стусу, який був розміщений на корпусі філологічного факультету Донецького національного університету. http://blog.i.ua/community/662/1677574/
