"Балада про сіль" Розсипано зорями солі по небу По чорному шляху та білим піском Скажи мені, Діду, мені знати треба Чумацьким чому називають його. Чом серце стискає обіймами туги Коли на одинці безодня і я Проймає до п`ят, і тоді добре чути, Щось хоче сказати та стогне земля Історія роду Наш зоряний шлях У тебе як лінія долі На лівій долоні. Це прадіди наші, Тому наша кров Сльози і піт солоні. Від самих Варяг аж у Греки дорогу Своїми кістками мостили брати, Померлих ховали, молилися Богу І далі рушали, бо мусили йти. Хтозна, чим дорогою доля зустріне, Пірнач гайдамаки, татарська стріла. Хтозна, чи заробить чумак копійчину, Чи стрічку червону на роги вола. Де кроком останнім у вічність ступали, Узбіччям трухлявіють чорні хрести. А душі чумацькі до неба злітали І досі зірками нам світять вони.
Dzidzio - Буську принеси Гануську Кумедна пісенька: Запитала внучка: де беруться діти? Я почервонів, не знав ся де подіти, Закурив си дзигар, став розповідати, Навесні летіли бузьки коло хати, Тато злапав бузька і приніс додому, Заховав під ліжком, не сказав нікому, Вечір тато з мамов полягали спати, І на ліжку бузька стали намовляти. Приспів: Бузьку, принеси Гануську! Бузьку, принеси Гануську! Бузьку, принеси Гануську! Бузьку, принеси Гануську! Місяці минають, всі весни чекають, З вирію вернулись, над селом літають, Сіли на капусті, стали клекотати, Відгадайте хто то? - Бузьки! Мама бігла перша і в капусту впала, Збоку в кукурудзі зозуля кувала, Накувала мамі ще одну дитину, І понесли бузька в ліжко під перину. Приспів. (2) Далі місяць пили, бузьків прихвалили, Діти, як курчата, по селі ходили. Пів села Ганусьок, пів села Марусьок, Отакий кавалєр - довгодзьобий бузьок!
"ЛІРА" - гурт КОМУ ВНИЗ Світало. Тихо диха Між росами тіло. Упале, заспале тіло душу білую гріло. Над тілом зійшли вишні -- Не марило тіло -- Росою рясною тіло душу білую вмило. Там -- неба води, Як світ променистий, Світ прозорий, чистий -- Плід неба вроди. Там сонце встало, Там сонце сіло -- То все-вишні бавили тіло. Приспів: Зітхай, востаннє зіграй, Лірнику снів неземних. Україною вишні Кольору злив рясних. Світало. Вигравало Над росами тіло. Красою ясною тіло душу вабило сміло. Шляхами, під небесами Гуляючі мрії, Як вії повії, як аркан у зайди на шиї. Там -- неба води, Як світ променистий, Світ прозорий, чистий -- Плід неба вроди. Там сонце зій шло, Там сонце сіло -- То все-вишні бавили тіло. Приспів Світало. Рівно диха Блукаюче тіло. Світання вітало, як арканом бавилось уміло. А небо -- сонця зливи -- Потоками било, Красою рясною -- То все-вишні бавили тіло. Приспів.....
Ой віє ж вітер Кадри з фільму "Поводир" Віє вітер, віє буйний, Дуба нагинає, Сидить козак на могилі Тай вітру питає. "Скажи вітре, скажи буйний, Де козацька доля? Де фортуна, де надія, Де слава і воля?" Йому вітер одвічає, "Знаю - каже - знаю, Твоя доля козацькая В далекому краю. Твоя доля затоптана Сірими волами." Ой сів козак тай заплакав Гіркими сльозами. Породила мене мати В зеленому полі, Дала мені чорні брови, Та не дала долі. Слова Івана Коцюбинського Музика - народна.
вот случайно увидел ссылочку, послушал раз, другой, третий..... впервые такое вот что украинская группа пошла как по маслу..... чудо-чудное в общем. Ген там, за морями глибокими явір стоїть, На його вершечку високому сокіл сидить. Сидить, не літає, чекає дві тисячі літ... Мовчить, виглядає, де є його діти малі. Ген там, за горами високими камінь лежить, Від нього на чотири боки стежка біжить. По одній приходять, а далі - по одній із трьох... На котрій є Мара, на котрій чека на нас Бог? Важка, терниста Дорога воїнів. Вузька, кам'яниста Стежка святих. А широка й чиста - Шлях у безвістя: Тих, хто відрікся Мертвих своїх! Спочинь, наша мати, У зорянім небі. На променях сонце Колиса тебе. Твій подих блакитний Вже спить-сутеніє. Най тобі насниться Зерня золоте. Впала крапля та й червона, Додолу впала. Най тій краплі царство чорне До неба стало. Ой чого ж тамтії мури тріщать-хитаються? Трави ген до сонця пробиваються. Згадай, наша мати, Ту річку молочну, Що нею пливемо До сьомих небес. Загояться рани Та болю не стане. Невдовзі минеться Той морок увесь. Либідь білая Чотирма крилами Змахнула, Пір'ячко однє У чорню безодню Вкинула. Та пірїна Ой змарніла та й почорніла. Як пропала- Зіркою ясною стала. Пробач, наша мати, Що кров твою пили, Тебе катували, Губили себе. То чорнеє сонце Наш розум забрало- Ген бачиш у небі Те сяйво сліпе.
