Камрады, если у кого есть подробная информация о крупной неудаче Красной Армии в р-не Мацеев (теперь Лукив) возле Ковеля 8 июля, где 11-й т.к. понес тяжелые потери ( до 103-х Т-34) попав в засаду, устроенную дивизией СС "Викинг"?
Танкове побоїще під Ковелем Причини крупної поразки наступальної операції у липні 1944 р. розслідував особисто Йосип Сталін! Історія Другої світової війни знає кілька боїв, у яких масово застосовували радянські та німецькі танки. Два з них відбулися на Волині, проте про одне з найголовніших і найкривавіших побоїщ – під селищем Мацеїв (тепер – Луків Турійського р-ну) майже не згадують. А дарма! Бо кров, пролита радянськими танкістами на Волині, допомогла знайти причину помилок та успішніше виграти Велику Вітчизняну війну… Отже, перше танкове побоїще сталося в червні 1941 р. у трикутнику Луцьк – Дубно – Броди і закінчилося загибеллю кількох механізованих корпусів Червоної Армії (це майже 3000 танків). Про нього історіографія розповідає доволі часто, пояснюючи велетенські втрати не бездарністю командування військами Південно-Західного фронту, а необхідністю будь-якими засобами призупинити наступ вермахту на Київ. Техніку та людей втратили, а столицю України, врешті-решт, від окупації так і не вберегли… Друга масова битва броні, двигунів і гармат відбулася в липні 1943 р. на Курській дузі, де з обох боків (особливо під с. Прохоровка) зійшлися на зустрічних курсах по кілька тисяч бронемашин. І хоча німці відступили, у кілька разів більше на полі битви знищених танків залишили радянські генерали. Щоправда, згодом потребу виконувати наказ, не рахуючись із колосальними втратами, пояснили перехопленням стратегічної наступальної ініціативи. Про цих два епізоди війни, загалом відомо. А от про трагедію 11-го танкового корпусу в липні 1944 р. на півдорозі від Ковеля до Любомля – майже нічого. Що ветерани-переможці не хотіли про це згадувати, то дивуватися не доводиться. Але чому про смертельний подвиг сотень танкістів мало говоримо навіть у переддень 70-річчя звільнення Волині від гітлерівських загарбників, то тут провину перекласти немає на кого… Отже, багатомісячна облога німецького гарнізону в Ковелі закінчилася тим, що на початку березня 1944 р. гітлерівці зуміли прорвати блокаду і знову оволодіти майже повністю зруйнованим Містом залізничників. До початку липня тут тривали бої місцевого значення. Усе змінилося на початку липня 1944 р. Що сталося з боку радянських військ, найкраще відображають спогади маршала Сергія Штеменка в мемуарах «Генеральний штаб у роки війни», де замальовується така картина подій: «Командуючий Першим Білоруським фронтом Костянтин Рокосовський готував наступ під Ковелем, який повинен був остаточно, причому з флангу та тилу, зруйнувати останні надії ворога закріпитися на білоруській землі. Мета цього удару полягала насамперед у розгромі ковельського угрупування німецько-фашистських військ, яке, за нашими розрахунками того часу, складалося щонайменше з 10 дивізій із засобами підсилення… За планом операції на першому її етапі три загальновійськові армії (47-ма генерала М. І. Гусєва, 8-ма гвардійська – генерала В. І. Чуйкова і 69-та – генерала В. Я. Колпакчі) проривали оборону німецько-фашистських військ»… Щоправда, як визнає радянський маршал, призначений на посаду командуючого групи німецьких армій «Центр» генерал-фельдмаршал Модель заздалегідь залишив Ковель і в ніч на 5 липня відвів війська на лінію Паридуби – Торговище. «Помітивши відхід противника, командарм-47 Гусєв одразу ж кинув уперед передові загони трьох дивізій, які легко збили незначне прикриття ворога, оволоділи Ковелем та іншими населеними пунктами. Одночасно командарм доповів про обстановку командуючому фронтом Костянтину Василевському, котрий перебував під Ковелем, оцінивши її як загальний відступ німецько-фашистський військ. Той у свою чергу доповів представнику Ставки Верховного головнокомандування Георгієві Жукову. Маршал не заперечував можливості такого маневру, але вважав доцільним встановити факт відступу з повною визначеністю. Він наказав командуючому фронтом у випадку підтвердження відступу ковельського угрупування противника негайно перейти в наступ, ввівши в дію 47-му, 69-ту армії, 8-й і 11-й танкові та обидва кавалерійські корпуси. Наступного дня гітлерівські війська продовжували відступати. За 6 липня армії Гусєва та Колпакчі просунулися вперед до 9 км. У вбитого офіцера 342-ї піхотної дивізії було вилучено карту з позначками рубежів відходу цього підрозділу аж до річки Західний Буг. Тепер у командування фронтом не залишилося жодних сумнівів». А в цей час у штабі німецьких військ розмірковували інакше. У книзі Франца Куровські «Німецькі танкові аси» (передрук із англійської московського видавництва «Яуза» 2008 р.) сказано про таке: «Панове, ситуація групи армій «Центр» примушує також нас відступати крок за кроком. 6 липня ми відходимо на «Червону лінію», наступного дня – на «Зелену» і так далі. Бойова група «Мюленкамп» залишається в районі Ковеля прикривати наш відхід, поки не відійдуть усі піхотні підрозділи. Штандартенфюрере Мюленкампе, ваше завдання – стримувати противника», – поставив завдання перед командиром полку дивізії СС «Вікінг» командир 56-го танкового корпусу вермахту генерал Хоссбах. Радянське командування, за словами маршала Штеменка, діяло на власний розсуд: «Командуючий 47-ю армією Гусєв поставив перед командиром 11-го танкового корпусу генерал-майором Пилипом Рудкіним завдання діяти негайно та сміливо. Але той не здійснив заходів задля глибокої та всебічної розвідки, не забезпечив наступ корпусу вогнем артилерії та авіації, хибно вважаючи, що тепер гітлерівцям «не до жиру»... Командир корпусу та командири бригад також думали, що противник ледь не втікає, і через брак часу поспішили ввести свої з’єднання в бій, також не подбавши про взаємодію з артилерією та авіацією, не проводячи достатньої розвідки. І в 11 год. ранку 8 липня корпус ринувся вперед. Дві танкові бригади розгорнулися без попередньої розвідки місцевості і діяли, по суті, всліпу. Піхота за танками не наступала…». Яку ж картину побачили танкісти з дивізії СС «Вікінг»? Франц Куровські подає таку інформацію: «7 липня об 00.15 головній лінії німецької оборони було завдано дуже потужного удару. Але важкі бомби падали південно-східніше збору танків, які перебували з іншого боку висот біля Мацеєва. Це було наступом! – Увага, попереду ворожі танки! Командир 8-ої роти першим помітив 17 важких танків і піхоту, що слідувала за ними. Вони вийшли з лісу південніше Нових Кошар. – Усім танкам! Стріляти самостійно! Радянські танки, що вціліли, почали відступати. На позиції Мюленкампа налетіли сотні радянських бомбардувальників і штурмовиків, але він, умілий гравець у шахи, знову пересунув свої танки… Проте основні сили радянських танків – понад 400 машин – атакували північніше Мацеєва. Вони рухалися строго на захід. «Пантери» з 2-го батальйону чекали їх у напівзакритих позиціях. Командири та навідники гармат майже не вірили своїм очам, коли бачили цю масу сталі, що, здавалося, не мала кінця. – Олін, де ти? Ти зайняв свою позицію? – радирував Мюленкамп фінові, оберштурмфюрерові. – Олін – командирові: досягнув позиції, бачу танки, на дистанції пострілів. Прошу дозволу відкрити вогонь моїми п’ятьма «Пантерами». – Нехай перших десять радянських машин пройдуть. Потім знищуй перший та останній танки, інші застрягнуть. – Слухаюся, штандартенфюрере. Через кілька секунд Мюленкамп почув звук і побачив спалах пострілу з позиції фіна, і перший радянський танк спалахнув. Через півхвилини знищили десятого, а потім «Пантери» Оліна успішно добили решту. Вся увага радянських танкових підрозділів була звернута на позицію Оліна, і Мюленкамп також почав діяти. – Всім танкам відкрити вогонь! Максимальний рівень вогню, цілитися ретельно. «Пантери» майже одночасно вистрелили зі своїх позицій. Після першого залпу поле бою перетворилося на кладовище танків. Десятки ворожих машин стояли на рівнині, диміли, палали і вибухали. Настав другий залп, який завдав противникові нових втрат, і невдовзі 50 із не менш як 400 танків горіли чи перетворилися на руїни. «Пантери» с стріляли 30 хвилин, і весь цей час радянські танки намагалися втекти. Вони з’їжджали в яруги, але снаряди знаходили їх і там»». Катастрофа під Мацеєвом буквально шокувала радянське командування на чолі з маршалом Георгієм Жуковим. Його колега Сергій Штеменко в мемуарах пише про це так: «Танкові бригади 11-го корпусу зненацька натрапили на міцну оборону противника, намагалися прорвати її власними силами під кинджальним вогнем закопаних у землю танків, але, зазнавши великих втрат, так і не могли виконати бойового завдання. Урок був жорстоким. «Поранений звір» безжально огризався… Г. К. Жуков, дізнавшись про це, негайно запропонував провести розслідування та доповів Й. В. Сталіну. «Я вважаю, – підсумував Георгій Костянтинович свою доповідь, – командира корпусу генерал-майора Рудкіна треба зняти з корпусу і на його місце призначити більш талановитого та більш турботливого командира. Гусєву за проявлену халатність оголосити догану. Верховний Головнокомандуючий поставив вимогу додатково надати інформацію про причини невдачі, що й було зроблено командуючим бронетанковими військами фронту генералом Г. М. Орлом. Командира корпусу зняли з посади». Зовсім іншим був настрій у гітлерівського командування. «Доповідь командира полку Мюленкампа про знищення 103-х ворожих танків викликала недовіру з боку генерала Хоссбаха. Він відіслав підполковника Петера Зауербруха перерахувати втрати противника на полі бою. Той нарахував 103 розбитих танків. Ще понад 15 ворожих машин зазнали ушкоджень і сховалися в лісах. В одному з розстріляних танків знайдено мертвого командира полку, а при ньому – карту: головний напрямок наступу в них був Ковель – Буг-Холм… За це досягнення штандартенфюрера СС Мюленкампа представили до нагородження Дубовим листям до Рицарського хреста, які він отримав 29 вересня 1944 р. А про другий великий успіх під Ковелем навіть оголосили в комюніке Вермахту від 11 липня 1944-го. Через кілька днів в інтерв’ю німецькому радіо Йохан Мюленкамп сказав: «Там з’явилася велика маса танків, раніше просто небачена. У них були нові гармати та посилена броня. Але ця битва небагатьох проти багатьох продемонструвала переваги наших «Пантер». Особливо важливо, що жоден із німецьких танків не був знищений в цій трудній битві!». Знищені з обох боків під Мацеєвом танки переплавлено в доменних печах. Місця, де покоїться прах убитих під Ковелем німецьких солдатів, заросли травою небуття. А от монумент загиблих радянських танкістів і піхотинців біля навколишніх сіл зберігся й донині. Серед викарбуваних на граніті прізвищ загиблих – два Герої Радянського Союзу: капітан О. П. Мін (командир батальйону 132-ої стрілецької дивізії) і старший лейтенант А. О. Молєв. Є згадка й про інших убитих офіцерів: полковник Є. І. Зайцев, майори І. А. Голодухін та В. М. Одінцов, капітани Д. П. Антошко, М. А. Борисов, Д. Ф. Демидов, І. К. Доманицький, Н. М. Жарков, А. В. Клименко, Р. М. Кривицький, Н. К. Леонов, В. С. Ліханов, В. Ф. Немальцев, А. Н. Пашков, Н. С. Родін, Ю. А. Роде, А. К. Родіонов, Н. П. Смірнов, П. Є. Смірнов, Н. В. Шалімов, Н. Г. Шапошніков… Проте більше нічого не нагадує тепер про «Волинську Прохоровку» – запеклий танковий бій між Ковелем та Любомлем. Один із багатьох, який наблизив визволення Волині від нацистських загарбників! Але навіть інформаційної таблиці, котра б розповіла про трагізм і героїзм минулого, тут немає. А без цього пам'ять про минуле стає абстрактною… Роман УСТИМЧУК.
Приказ Ставки ВГК № 220146 о недостатках в организации ввода в бой 11-го танкового корпуса (16 июля 1944 г. 16 ч 00 мин) В последних наступательных операциях наши войска и командиры всех степеней получили большой опыт по выбору момента для ввода танковых соединений в бой и организации этого ввода. Однако повторяются случаи, когда танковые соединения вводятся в бой без артиллерийского обеспечения, без поддержки пехоты и без необходимой разведки, что влечет за собой большие, ничем не оправданные потери. Так, на 1-м Белорусском фронте при отходе противника из района Ковеля 11-й танковый корпус получил задачу преследовать отходящего противника. Ни командующий 47-й армией генерал-лейтенант Гусев, получивший в свое распоряжение 11 тк, ни командир 11 тк генерал-майор танковых войск Рудкин, не зная действительной обстановки, разведку противника и местности не организовали. Противник же отвел свои войска на заранее подготовленный рубеж и организовал там сильную противотанковую оборону. 11-й танковый корпус пошёл в бой без поддержки артиллерии и даже не развернул своих самоходных полков. Пехота танкового корпуса и пехота стрелковых дивизий за танками не наступала. Командующий войсками 1-го Белорусского фронта Маршал Советского Союза Рокоссовский, лично руководивший действиями войск на ковельском направлении, организацию боя 11-го танкового корпуса не проверил. В результате этой исключительно плохой организации ввода в бой танкового корпуса две танковые бригады, брошенные в атаку, потеряли безвозвратно 75 танков. Ставка Верховного Главнокомандования предупреждает Маршала Советского Союза Рокоссовского о необходимости впредь внимательной и тщательной подготовки ввода в бой танковых соединений и п р и к а з ы в а е т: 1. Командующему 47-й армией генерал-лейтенанту Гусеву Н. И. за халатность, проявленную им при организации ввода в бой 11-го танкового корпуса объявить выговор. 2. Генерал-майора танковых войск Рудкина Ф. И. снять с должности командира 11-го танкового корпуса и направить в распоряжение командующего бронетанковыми и механизированными войсками Красной Армии. 3. Назначить командиром 11-го танкового корпуса генерал-майора танковых войск Ющука. Ставка Верховного Главнокомандования И. Сталин А. Антонов
"— А мы в это время в составе танкового корпуса наступали на Торговище и Мациюф, — как-то сдержанно сказал Анатолий, — и тоже тяжелое было дело. Перед атакой митинг был, замполит вещал: «Вшивый немец в панике бежит, бросил Ковель, драпает дальше на запад! Сегодня мы выйдем на Государственную границу!..» А пошли в наступление, так три с половиной часа две бригады пытались прорвать оборону немцев, но так и не смогли. «Вшивый немец» так нам дал, что две наши бригады оставили на поле боя 90 новеньких 85-х «тридцатьчетверок», мы только-только их получили. Ну а я вот живой, видно, в рубашке родился. Комкора генерал-майора Рудкина за такие потери вызвали в Москву и сняли с должности. Потом опять нас пополнили новыми танками..." Крысов В.С. "Батарея,огонь!" Гл.11 - "На польской земле"
Начавшееся 5 июля 1944 г. наступление под Ковелем нельзя было назвать успешным для Красной Армии. В изложении С.М. Штеменко оно выглядит так: «Командующий 47-й армией потребовал от командира переданного в его распоряжение 11-го танкового корпуса генерал-майора Ф.Н. Рудкина немедленных смелых действий, но не предпринял должных мер по более глубокой и всесторонней разведке, не обеспечил наступление корпуса огнем артиллерии и авиации, опрометчиво полагая, что теперь гитлеровцам «не до жиру, быть бы живу». Командир корпуса и командиры его бригад, со своей стороны, тоже полагали, что противник чуть ли не бежит, и ввиду недостатка времени поспешили ввести свои соединения в бой, тоже не подумав о взаимодействии с артиллерией и авиацией и не ведя достаточной разведки. В 11 часов 8 июля корпус ринулся вперед. Две танковые бригады развернулись без предварительной разведки местности и действовали, по сути дела, вслепую. Не посчитали нужным развернуть даже самоходные полки, входившие в состав корпуса. Пехота за танками не наступала. В результате такой недопустимо плохой организации боя корпуса его танковые бригады неожиданно наткнулись на прочную оборону противника, пытались прорывать ее собственными силами под кинжальным огнем закопанных в землю танков противника, но, понеся большие потери, так и не смогли выполнить боевую задачу. Урок был жестоким. «Раненый зверь» беспощадно огрызался. И малейшая оплошность в организации боя, недооценка противника могли стоить очень дорого…» (Штеменко С.М.Указ. соч. С. 310). Мифы Великой Отечественной (сборник) Мельтюхов М.И., Исаев А.
Помилка комкора Рудкіна. Вранці 7 липня після нетривалого вогневого нальоту 117-та, 77-ма гвардійська та 41-ша стрілецькі дивізії перейшли в наступ. Після відходу з Турійського плацдарму гітлерівці відійшли на підготовлений рубіж оборони з організованою системою вогню в районі села Растів на якому під вечір 7 липня і зупинили наступ з΄єднань 25-го стрілецького корпусу. Перед радянськими підрозділами у всій «красі» постала лінія оборони «Бюфаль», як почала будуватись німцями ще 20 травня 1944 року. Укріплення будувались радянськими військовополоненими (до 400 чол.), підрозділами німецьких штрафників та 85-м саперним батальйоном 4-ї танкової армії. Головна смуга оборони рубежу «Бюфаль» досягала 8 км по фронту. Перша позиція складалась з двох траншей повного профілю. Перед першою траншеєю були використані дротяні загородження (спіраль «Бруно» та інші), встановлені мінні поля. Всі основні дороги, підходи до населених пунктів, мостів в глибині оборони також були заміновані. З підходом радянських військ до обладнаних рубежів оборони опір німців зростав.У районі Смідин – Мацеїв – Нові Кошари рубіж оборони зайняли 2-й батальйон 5-го тп СС, 9-й панцергренадерський полк «Німеччина» та 5-й батальйон штурмових гармат. Цим німецьким частинам дивізії «Вікінг», які були виведені з Ковеля в район Мацеїва ще 8 травня 1944 року, вкотре належало зірвати задуми радянського командування в районі Ковеля. У цій ситуації, оскільки противник залишив укріплені позиції, створювалася нібито можливість ввести рухомі з'єднання із завданням вийти на оперативний простір. За наказом командуючого 47-ю армією генерал – лейтенанта Гусєва біля 11.00 8 липня для переслідування відступаючих сил гітлерівців був кинутий 11-й танковий корпус у складі 20-ї (полковник Константінов Микола Павлович), 36-ї (полковник Лук΄янов Олексій Власович), 65-ї (полковник Шевченко Олександр Йосипович) танкових, 12-ї мотострілецької (полковник Жаров Юхим Іванович) бригад, 1461-го та 1493-го самохідних артилерійських полків. Корпусом командував досвідчений воєначальник - генерал – майор танкових військ Пилип Микитович Рудкін. Трьохмісячне «сидіння» під Ковелем, успіхи військ правого крила фронту в Білорусії привели до втрати командуванням обачності. І хоча перша атака 17 танків у районі південної околиці Нових Кошар 7 липня потерпіла невдачу, 20-та і 36-та танкові бригади йшли вперед на повній швидкості. Вони обігнали відступаючу німецьку піхоту, але раптом з флангів та фронту по радянським танкам вдарили артилерійські та танкові гармати. Першими по «тридцять четвіркам» відкрили вогонь замасковані і зариті по башти в землю «пантери» танкового взводу (8-ма тр 5-го тп СС) під командуванням оберштурмфюрера СС Оліна. Фін за національністю, Ульф Ола Олін після офіційного припинення бойових дій Фінляндією та відкликання усіх фінських військовослужбовців з німецьких частин відмовився від повернення на батьківщину і продовжив службу у дивізії СС «Вікінг». Його командирський танк під номером 511 пропустив уперед перший десяток радянських бронемашин і тільки тоді вдарив по останній. Після пострілу Оліна вогонь відкрили «Пантери» і штурмові гармати «Hummel». Западня захлопнулась. Радянські бригади без підтримки піхоти і самохідної артилерії (обидва полки САУ навіть не були розгорнуті в бойовий порядок), не дивлячись на усі зусилля не могли ні прорватись вперед, ні повернути назад. Вже після першого залпу німецьких танків і самохідок поле на північно-східній околиці Мацеїва стало більш схожим на кладовище залізних монстрів – понад два десятки броньованих машин стояли вкриті вонем і димом. Після другого залпу кількість підбитих радянських машин збільшилась до півсотні. За півгодини фактичного розстрілу перехресним вогнем замаскованих танків та артилерійських батарей було підбито 103 радянські танки, з яких 75 були знищені повністю (тобто ціла танкова бригада). Тільки запізнілий удар радянських штурмовиків дозволив прорватись з вогневої пастки вцілілим екіпажам. Події в районі Мацеїва стали ще одним уроком для радянського командування і нагадуванням, що недооцінювати ворога не слід, ну а командування вермахту знову відзначило групенфюрера Гілле (згодом був призначений командуючим танковою групою СС) та штандартенфюрера Мюленкампа (у серпні 1944 був призначений командиром 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг»і нагороджений дубовим листям до Лицарського хреста). Лицарським хрестом також був нагороджений командир взводу 6-ї тр 5-го тп СС унтерштурмфюрер Альфред Гросрок. Альфред Гроссрок Затримка просування радянських частин виявилась недовгою, вже 9 липня частини 47-ї армії вийшли на рубіж Стара Вижва, Нова Вижва, Смідин, Торговище. З΄єднання 69-ї армії на усій ділянці смуги перейшли річку Турія і були зупинені гітлерівцями на оборонному рубежі «Бюфаль». Разом з тим мета засідки була повністю досягнута – радянські війська вимушені були відкласти продовження наступу на 10 днів. Сергій Яровенко
Дуде цікава інформація я сам з цих країв і від сарожилів чув про пантери закопані але це було в районі миляновичі, туровичі.
Дивизия "Викинг" была переброшена к Мацееву к 19 июля 1944 после отдыха и пополнения. Удары наносить 11 ТК начал раньше. Это была скорее не ловушка, а неожиданный ход командования Вермахта по стабилизации фронта в рацоне Мацеева. Соответственно 11 ТК получил встречный удар от дивизии "Викинг" практически неожиданно. С 11 мая 1944 по 18 июля 1944 дивизия "Викинг" находилась на отдыхе и пополнении в районе Люблина Truppenübungsplatz HEIDELAGER, также в Сокале и Холме и никак не могла в это время принимать участие в боях в районе Мацеева. Некоторым "историкам" неплохо бы для начала матчасть почитать. Разумеется, командующий 11 ТК не рассчитывал на такое внезапное для него появление дивизии "Викинг", которая по прибытии сходу была введена в бой. Описание выше душещипательно, но по датам по дивизии"Викинг" никак не соответствует
