"Если завтра война, если завтра в поход.Ты сегодня к походу готов?!"

Насчет спирта - 100%. В аптечку закинул "пизурок" от средства для дезинфекции рук. Когда средство кончилось, туда залил спирт. Очень универсальная вещь получилась. Удобная. Там кнопка распылителя есть, и крышка закручивается. Можно найти много вариантов применения. Одно плохо - маловат тюбик, зараза. Даже если развести, на стакан не хватит

 

Зажигалка своими руками.

 

Стаття про Пост-Травматичний Стресовий розлад
Звідки він береться і як його розуміти.
зараз хлопці будуть вертатись з ротації. і нас це не омине

Чому солдати тужать за війною
Нолан Пітерсон

Сержант Американської Армії Джефрі Мартін зупинив машину біля високих бетонних блоків, з яких складено оборонну стіну навколо американського тактично-опертивного центру Шанк в Афганістані. Шар дрібної коричневої пилюки завис у повітрі. Вдалині на обрії виднілися гори з засніженими вершинами що оточують об’єднану американсько-афганську базу.
Транспортні літаки С-130 і бойові гелікоптери Апач* регулярно пролітали над головою.
“Хочеш подивитися де впала ракета?” спитав він мене.
“Певно що так” відповів я
“Ти як?” запитав він, знаючи що на мене чекає.
“В порядку” відповів я автоматично, не до кінця розуміючи чи правда це. “Це стопроцентно відгукнеться пізніше”
Він нічого не відповів.
Через часті атаки Талібану*, передову оперативну базу Шенк солдати жартома називали “Містом Ракет”. Близькість пагорбів і широко розкинутих районів міста навколо долини, де розташована база надають бійцям Талібану багато схованок, з котрих можна нишком запускати ракети і міни.
Базу було збудовано як середньовічний замок. Армовані бетонні бункери викладені мішками з піском і споряджені медичними аптечками. До більшості з них можна добігти протягом секунд коли починає вити сирена бомбового попередження. А вона виє кілька разів на день. Тоді в тебе є два варіанти:Якщо ти далеко від бункеру ти просто падаєш на землю, закриваєш голову руками і тихо молишся щоб падаючий снаряд не впав поблизу тебе. Втуплюєшся очима вниз і роздивляєшся тріски на фанері, с котрої зроблена підлога твоєї кімнати, або травинки в полі де ти впав. Фокусуєшся на звуці сирени і чекаєш на звук вибуху талібської міни. Сподіваєшся, що це буде далекий гук, а не червоно-білий спалах і жар, а тоді темінь...Виживання скорочене до кількох секунд чекання і звичайного везіння.
Якщо ти опинився поблизу бункеру, тоді ти біжиш до нього. Кидаєш все що ти робив і стрімголов біжиш в укриття. Входи до бункерів відкриті але на відстані кількох метрів від входу лежить поперечний бетонний блок, щоб захищати від осколків, одночасно даючи відкриту дорогу до бункеру. Звичайно через прохід видно блакитне небо, що завжди змушувало мене думати, що-б сталося якби один точний снаряд залетів всередину між захисним блоком і входом. Така ситуація перетворила-б схованку в смертельну пастку. Але ймовірність такого надзвичайно мала, бункери сконструювали так тому, що швидкий доступ є більш важливим ніж щільне закриття.
Мартін і я залишили автомобіль і пішли до метрового кратеру у гравії на відстані близько 20 метрів від стіни форту. Це була середина дня і ми щойно поїли обід. Стандартний пайок якогось м'яса і сируватих овочів, запитий кількома пакетиками солодкої води, щоб зарядитися кофеїном.
“Боже”, сказав Мартін, як тільки ми глянули на кратер, де талібська ракета вдарила в землю. “Нам капєц як повезло що ми живі”.
Як по команді ми подивились вверх, в напрямку польоту ракети. На шляху цієї лінії стояла висока радіо-антена всередині армійської бази, приблизно 100 метрів від кратеру. Ми з Мартіном стояли під височіючою сталевою конструкцією і попивали енергетичний напиток Блю Монстер коли почався обстріл. Ми вижили тільки тому що встигли добігти до укриття, яке на щастя було поблизу.
Вдалині, за антеною, і шаром вічної коричневої пилюки виднілися низькі афганські будинки. Апачі все ще літали в небі над цим районом.
“Напевне це звідтам козли стріляли,” заявив Мартін. “Хоча вони завжди ставлять ракету на таймер і тікають перед тим як вона вистрелить. Не знаю чого вони ще його шукають, він давно втік.”
Мартін прикинув що таліб цілився ракетою в антену, оскільки її легко помітити на місцевості. Це був добрий постріл, зазначив Мартін. Ракета попала б в вишку, якби не була збита Фаланксом* - автоматичною системою що захищає базу від обстрілів.
“Ми повибивали більшість досвідчених бойовиків уже давно”, Сказав Мартін. “Цей козел вміє цілитись, значить вже досить довго воює. То значить також що він дуже добре знає як сховатись, бо ми шаримо як швидко вбивати тих хто в нас стріляє.”
Таким чином Мартін переконав мене що скоріше всього я не загину від точного ракетного удару коли я вперше прибув на тактично-оперативну базу Шенк. Таліби не живуть настільки довго щоб навчитись точно цілитись своїми ракетами і мінами, запевнив він мене. Вони швидко поновлюють свої ряди, але їм бракує досвіду.
Тоді мене трохи відпустило.
Після нападу ми оглянули зовнішню стіну бункера в котрому ховалися і побачили що він весь порубаний осколками шрапнелі розміром з монету. Будь який з цих розпечених металевих шматків міг бути смертельним. Це було чудо що ми з Мартіном живі, і вага цього нашого близько смертного досвіду почала на мене тиснути. Голова почала крутитись як у п'яного, час і відчуття працювали на якихось інших швидкостях коли я уявляв що могло б бути і нудотне розуміння того наскільки близько я був від смерті.
“Цей звук,” Мартін продовжував, посилаючись на цей пискучий звук що видають кулі і осколки коли пролітають над головою, схожий на те як коли швидко проводиш нігтями по натягнутому нейлоні. “Я знаю цей звук. Це було близько - аж заблизько”. Це специфічний звук, котрий раз почутий в бою, завжди буде включати в тобі древню, примітивну частину мозку, котра керує твоїми рефлексами що вирішують питання життя і смерті. Напевне саме тому Мартін випередив мене по дорозі в бункер на кілька секунд. Будучи бойовим ветераном двох війн і восьми відряджень йому довелося повоювати набагато більше ніж мені.
Кажуть що коли починається “жара” тоді включається те що ти вчив на вишколі і ти більше не думаєш про те що ти робиш. Працює виключно м'язова пам'ять. Ти просто працюєш на автопілоті. І це до певної міри правда. Вишкіл, в кінці кінців це просто безпечна симуляція смертельно небезпечних ситуацій.
Журналіст Мальколм Гладвелл в своїй книжці “Outliers” робить висновок про те, що щоб зробитися експертом в якійсь навичці потрібно вправлятися 10 000 годин. Можливо це і правда. Але одна смертельно небезпечна ситуація має подібний ефект як ті самі 10 000 годин, випалюючи в твоїй пам'яті кожен рух що врятував тобі життя. І коли будь-яка частина цієї небезпечної ситуації повторюється — звук повітряної тривоги, писк пролітаючої шрапнелі, звук коли куля пролітає над головою — ці підсвідомі реакції, котрі колись врятували тобі життя, автоматично включаються, ніби вони були викарбувані десятками тисяч годин тренувань.
Як колишній військовий пілот, я знаю про цей феномен. Під час вишколу пілотів на симуляторах інструктори раз за разом ставлять пілотів в безвихідні фатальні обставини. Ми вибиралися з кабін симуляторів стікаючі потом і з серцями вискакуючими з грудей. Хоча ми просто сиділи в симуляторах, рухаючи тяги і клацаючи кнопки, наші тіла працювали ніби ми бігли тріатлон. Але власне в цьому суть. Гормони що викидаються під час високо стресових ситуацій дають сигнал мозкові щоб записувати все в найбільших деталях. Еволюція навчила нас цьому фокусу. Печерна людина котра найкраще запам'ятала як вона вирвалась з лап шаблезубого тигра статистично має більші шанси вижити наступного разу.
Саме тому час зупиняється під час автомобільної аварії, чи коли тебе пробують пограбувати. Адреналін що викидається в кров запускає гіперактивний режим мозкової пам'яті. Твій розум і відчуття починають працювати на підвищених оборотах, сприймаючи всі навколишні деталі з надлюдською чіткістю і комплексністю. Через те подія, що займає долю секунди займає стільки само місця в пам'яті як тиждень чи місяць. Через багато років ти можеш згадати дрібниці — почуття, кольори, запахи більш яскраво ніж ти пам'ятаєш сьогоднішній сніданок.
Через рік часу я чудово пам'ятаю деталі виразу лиця Мартіна коли над нами вибухнула ракета. Я можу згадати волосинки на лиці котрі він пропустив під час гоління. Цього вересня в Україні на мене був націлений АК на блок-пості сепаратистів. Мені чудово запам'ятався узор судин на руці солдата.
І ця надмірна уважність часто розширюється поза сам інцидент що її включив. Протягом годин, а часом і днів після того як ти майже вмер, життя просто видається...кращим.
Ти смієшся легше. Навколо краще пахне. Ти помічаєш маленькі нюанси речей на котрі ти сто разів дивився. Тобі хочеться говорити про те що сталося, тобі хочеться сказати дідним і близьким як ти їх любиш. Тобі хочеться кохатися як останній раз.
Ти живеш жорсткіше і правдивіше ніж будь коли перед тим. І це приємно.
У вечір коли я повернувся на Флориду після відрядження в Афганістані в якості військового журналіста я проїхався через дюни в сторону заходу сонця. Зупинився біля дороги, простягнув руки і відчув сонячне тепло на шкірі. Закрив очі і було видно червоне сонце крізь повіки. “Я відчуваюся таким живим” думав я тоді. “Хотілося б все життя так прожити.”
Це Пост Травматичний Стресовий Розлад*
Це наздатність звичайного життя навіть близько зрівнятися з амплітудою життя на війні. Це залишки стресу і переживання що звичайне життя це просто відлік часу до повільного згасання.
Спитайте більшість ветеранів, який їхній настрашніший момент в житті, і вони швидше за все скажуть що це війна.
Але також є дивний момент. Якщо спитати їх про найкращі моменти з їхнього життя, вони звичайно відповідають що це також війна.
Це майже неможливо до зрозуміння тому хто ніколи не був на війні. Але висновок, котрий ми можемо зробити з цієї дивної правди є ключовим для розуміння почуттів 0.75 відсотка населення США у війську і біля семи відсотків бойових ветеранів.
Напроти тому як показують цю проблему реклами Фонду Поранених Воїнів, бойові ветерани не зламані, вони не є жертвами. Не треба над ними жалітися і дивитися на низ похитуючи голову “Ой, як жаль”. Жаль над ними применшує їх заслуги і спотворює труднощі котрі вони пережили у війську.
Бойові ветерани пережили такий спектр емоцій, розмах котрих в десятки разів перевищує емоційні коливання звичайного життя. Саме тому надзвичайно важко перейматись за якість звичайні дурнуваті справи після повернення з війни. Спитайте ветеранів про це. Це дуже поширене відчуття.
“Коли Кріс перший раз вернувся додому його все противило” Тая Кайлі написала про свого чоловіка — морського котика і снайпера Кріса Кайлі в “Американському Снайпері” “Особливо Америка. В машині по дорозі додому ми слухали радіо. Люди не говорили про війну, життя продовжувалось ніби в Іраку нічого не відбувається” . Люди говорять про якусь хєрню — сказав він. “Ми воюємо за цю країну, а всім то до сраки.”
Нормальне життя, яке-б воно не було, видається дурнуватим і беззмістовним. Це сіре повернення що спустошує тебе. Відчуваєш ніби існуєш на межі, тільки дотикаєшся до життя і ніколи не зможеш повернутися до всіх висот і падінь правдивого повного життя на війні.
Але Пост Травматичний Стресовий Розлад це не ностальгія. Ностальгія насправді то просто забування фігових частин пам'яті. А поганих частин війни ти ніколи не зможеш забути. Біль втрати друга чи образи мертвих відбиваються у всьому що ти бачиш і відгукуються у всьому що чуєш. Навіть, у моменти комфорту ти сумуєш за тяготами передової. Важкі часи принаймні давали тобі щось відчувати. І це те за чим ти найбільше сумуєш — відчуття що ти живеш.
Ти кажеш речі типу “Я був щасливіший в фанерному бараку в Афганістані де все моє добро вміщалося в рюкзак, ніж зараз в квартирі, де все що мені хочеться є на місці” Так казав один ветеран що зараз працює на Волл Стріт.
Але це не має сенсу. Чому мрії котрі підтримували нас у важкі часи видаються таким розчаруванням коли ми повертаємось до них додому?
Можливо для тих хто був на війні система координат котрою вимірюється задоволення і біль була цілковито зсунута.
Ти не сумний. Ти просто ніякий. Тобі починають подобатися відчуття котрі тебе ніколи не цікавили, і котрі потребують найгірших подій в житті щоб їх досягти.
Ти щораз більше ображентй на тих хто живе свої життя не дбаючи про твої жахи і про побратимів з котрими ти служив. Дрібні радощі і досягнення котрі керують життями більшості людей і перешкоди котрі вони нібито долають видаються несуттєвими. Ти бачиш відбиття спогадів війни у кожній частині свого життя,і думаєш, згадуючи війну, як ці люди навколо тебе можуть просто так жити.
Це Пост Травматичний Стресовий Розлад
Бойові ветерани не зламані. Вони просвітлені, глибокі душі змушені жити своє життя згідно правил і шаблонів, котрі не дають тобі можливості стати щасливим в цьому світі.
І ті хто безповоротно відійдуть у пітьму, з котрої самі не зможуть вибратися. Це не війна їх зламала — це Мир, в котрий вони повернулися, але котрого ніколи не знайшли.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
*AH-64 Apache - основний бойовий гелікоптер армії США
*Таліба́н (араб. طالبان‎ — «студенти») — радикальний ісламістський рух сунітського напрямку, що зародився у Афганістані серед пуштунів у 1994 році, керував Ісламським Еміратом Афганістан з 1996 до 2001 року та регіоном Вазірістан на півночі Пакистану з 2004 року. Характерною рисою талібів є чорні тюрбани та білий одяг. В умовах громадянської війни, яка не припинялася після повалення прокомуністичного режиму Мухамеда Наджибули в 1992 році, таліби закликали афганське суспільство до єднання та миру під прапором ісламу. В США рух Талібан внесено до списку терористичних організацій.
*Phalanx Close-In Weapons System
*Posttraumatic Stress Disorder (PTSD) це проблеми з ментальним станом людини котрі можкть виникнути після травматичних переживань. Таких як війна, знущання, чи стихійні лиха.

 

- Нож короткий с лезвием до 100 мм толщиной 3.5-4.5 мм в чехле .
-Кстати, а почему в ноже толщина лезвия мин. 3.5 мм.? 2.5 мм уже не круто -
Не круто -2,5 Мора у меня в ходу постоянно, но в трудной ситуации слабоват будет.
- Фильтр водяной типа фронтер.
Это понятно при нашей то экологии .
- Две зажигалки Крикет в запайке.
Здесь без вариантов
- Два пакета мусорных по 240 литров.
А как Вам пакеты мусорные помогут добираться "максимально быстро"
Это вопрос риторический ,быстро..хотелось бы , но как получаться будет -час или несколько дней.
В первую очередь это мешок для воды - при хорошей жаре к вечеру никакой будешь. Он же и пончо и спальник.
- Таблетки обезболивающие, от поноса и антибиотик.
самая бесполезная вещь в назе.
Самая полезная -опять же при ранениях в антисанусловиях, он уже через сутки нужен.
- Антисептик в мази .
С этим понятно
- Тонкая стальная проволочка до 10 метров .
Чисто на растяжки - применительно к фроту
- Паракорд 5 метров .
Ну так на всякий случай носилки или сепаратюгу скрутить. Может повесить на вербу шо то ...
- Шарф пустынный или бандана (он же и перевязка)
С этим тоже все ясно.

Все это помещается в карман набедренный и не создает проблем. НАЗ это когда с тобой постоянно .
А то что в рюкзаке или даже в кармане куртки это носимый запас -причем легко теряемый.

 

На вкус и цвет...
Но "мусорный мешок для воды"?! Извиняюсь, нах... (для чего)? Как спальник? От скажите честно, Вы хотя бы раз пробовали использовать мешок в таком качестве? Если да, то снимаю шляпу.
Антибиотик - в его использовании намного больше вопросов для обычного человека (неспециалиста) Для разных видов ран, разные виды антибиотиков. И т.д.
Ну то такэ. Опять же каждый выбирает снарягу под себя. И нет универсальных советов. Например, чем использовать жутко грязную бандану в качестве перевязочного материала, то лучше лишний бинт вкинуть в карман. Лично для меня , а бандану использовать как мед. косынку.
Где то так. Но все вышеуказанное, сугубо имхо

 

Хорошо - Вы критикуете и правильно. Но..

Условие - один набедренный карман. 20 х 17 х 4 см и все ,никаких сумок подсумков !

Напишите чем бы Вы его наполнили..

Да по поводу антибиотиков - универсальных нет .
Поэтому один максимально широкого действия -ампиокс.

 

А я, между прочим, задал вопросы. А не критиковал А Вы не ответили
ЗЫ терпеть ненавижу набедренные карманы. Особенно если нужно быстро и много передвигаться. Предпочитаю нужные ништяки раскидывать по другим карманам. В "полях" в карманах находится самый минимум (то что Вы называете НАЗ): бинт, антисептик, нож (фиксед) на поясе, маленький фонарик, влажные салфетки (бактерицидные), зажигалка, батончик из рациона "качков". Все. Все остальное по подсумках и в рюкзаке.

 

По поводу приходилось ли .. Да разное было .
В 80е 4 дня в степи и порожние - жесть просто ...
А второй уже в 90е раз на Дальнем Востоке в пургу за 15 км от жилья оказался в модном прикиде с промокшими спичками . Разное было. В мусорном мешке как в спальнике не приходилось. а вот в рукаве полиэтиленовом как в палатке на рыбалке -так я Вам скажу очень даже неплохо.

Ну и чем оно Вам поможет-
бинт, антисептик, нож (фиксед) на поясе, маленький фонарик,влажные салфетки (бактерицидные), зажигалка, батончик из рациона "качков". Все. Все остальное по подсумках и в рюкзаке.

маленький фонарик,- Куда светить? -выкинул
влажные салфетки (бактерицидные) -чистый и красивый -израсходовал
батончик из рациона "качков"-ну да съел и порядок

Осталось полезное
бинт,
антисептик,
Намазался забинтовался все..

Осталось
нож (фиксед) на поясе,
зажигалка,
Наз еще тот...

Пить из болота и отравиться и срачка . Воды с собой не взять, Солнце башку напекло . Или уши поморозил. Дождь пошел -мокрый до нитки . Простыл температура .. А не получилось за сутки лойти ..Ну и копай яму сам причем 2.5 мм ножом -вернее его огрызком так как поломался..

Все потому что - все остальное в подсумках и рюкзаке -а Вы их утратили по какой то причине.
Ну и ..

 

Миллион причин приведу, почему нужно с собой таскать скорую помощь, пожарную машину, полевую кухню и танк с эскаваторным ковшом.
А если серьезно, то спор абсолютно без перспективный. "Каждый баран носит свои яйца". Я редко ухожу от ППД дольше чем на сутки. Вот этим и обуславливается выбор такого примитивного НАЗа. Мне хватает.

 

Поддерживаю предыдущего оратора. Тут всё через слово "смотря". Смотря какой поход, смотря на сколько времени, смотря как далеко от "базы". Одно дело на дальнем востоке к усурийским тиграм, другое дело на один день покопать. Если покопать, то вряд ли будут обстоятельства где вы прокакаете рюкзак с ништяками. И как правило, с 5го-10го выхода лишнее из карманов, подсумков уходит, а нужное туда закатывается. Прикольно то, что порой самые бытовые и левые вещи оказываются намного полезнее профессиональных походных штуковин.
Так у меня из рюкзака ушла печка щепочница, есбит, сапеный щуп, охотничий нож, котелок ВДВшный. Пришли: нож китайский широкий длинный говенный (копать), маленький раскладной - колбасу резать, горелка газовая появилась с баллоном на 0.8л, моток паракорда, котелок ШАК, термос, маркеры из ПВХ труб.

 

"суровый ножег" тоже заменил когда то на небольшой складничек. Правда, потом складник заменил на (опять таки) маленький фикс. В складнике не понравилось, то что муторно чистить после нарезки сала-колбас-балабас (в месте соединения лезвия и ручки). Кстати, а почему отказались от щепотницы? Почему заменили котелок вдв на шак?

 

Кстати про ножики....мой товарищ, будучи в окружении под Изварино летом, рассказывал как лежа под БМП во время обстрела за пол часа выкопал себе окоп ножом.
По снаряге рассказывал что после того как весь его скарб сгорел в БМП-ходил с примотанными скотчем к каждой ноге по банке тушенки с галетами. Говорил что только то что было на себе то и осталось.
Я за принцип разделения снаряжения по линиям, и 1-я линия снаряжения это карманы и пояс формы, которые почти всегда на вас.
Я в АТО не расставался с чиФальком-китайским клоном Фалькнивен Ф1. Цена/качество отличное и с основной работой справляется отлично. Слегка переделал подвес ножен-разъемная петля на липучке, теперь можно вешать не снимая ремень и на ленты молле разгрузки.

 

Будучи курсантом, на полевых выходах всегда вызывало немало отрицательных эмоций, то что категорически обязывали носить на себе пехотную лопату (так называемая "мсл"). Сильно злила эта фиговина на поясе. Теперь то я точно понимаю зачем лопатка - что бы сдуру не копать окоп ножиком.
Ну а по поводу тушенки на ногах, примотанной скотчем (очень сильно удивленный смайл) - так это, похоже, из разряда армейских шуток. Как та корова в бомболюке

 

От щепочницы отказался по причине отсутствия щепок в полях. А сушеными бурьянами топить не комильфо
Котелок ВДВ заменил потому что воду ношу в тонкостенном термосе. И для попить прохладного и для приготовить\разогреть.
Лить дополнительно в ВДВшную флягу воду смысла не находил - лишний вес. А котелок был нужен полюбому, поэтому сначала таскал обычный армейский САшный. Со временем заменил на ШАК. В ШАК отлично влез балон для газовой горелки и т.о. пришла экономия объема вместе с экономией веса. Для горелки сделал "затул" от ветра из тонкого брезента. Одевается на 4шт маркеров (которые я всегда ношу с собой). Маркеры это трубочка белая 40см длинной из 16мм водопроводной ПВХ трубы. Восновном с глубинником хожу - "названиваю" в поле места - ставлю маркеры, потом уже с обычным прибором их "обкапываю".
Тоже постепенно прихожу к необходимости фикса. Ваша причина. В складках\щелях подвижных частях складника со временем образуется некоторое накопление жира от колбасы, сала. Так сказать, естественные залежи. Потом туда добавляется обычная полевая пыль. Мыть обычно не получается, для этого моющее надо, а дома помыть забываю (не до этого). Ну и потом как то антисанитарно юзать этот нож для продуктов. Поэтому таки фикс, и именно для продуктов. Можно конечно и МПЛкой сало рубить, но все ж хочется цивилизации.
По поводу лекарств и средств. Набор не армейский, конечно, просто для выходов на сутки\двое.
- левомицитин 1 пластина
- НО-ШПА (или дешевый дротаверин) 1 пластина
- цитрамон\спазмалгон\ибупрофен\копацил (у меня цитрамон) 1 пластина
- кетанов 1 пластина
- пенкреатин 1 пластина (под личную болячку) имею еще со студ. общаги "посаженную" поджелудочную.
- пакет фервекса (один раз было на осеннем копе - реально спасло)
- пластырь 2-3шт
- бинт 1шт
- зеленка пузырек
ЭТО ВСЕГДА. Сам ношу и вам советую. Это все что когда-то использовалось, по каждому конкретному пункту могу сказать свою историю. Например, без НО-ШПЫ вообще не выхожу. Имел один раз такую граблю с желудком что думал так в лесу и останусь. Спасся ношпой и левомицитином. Ну и т.д. Недавно общался со своей гастроентерологичкой. Она рассказала как наши местные МВСники с АТО приехали. У всех один и тот же "зверинец" в кишках. Причина - не имели "рабочего" антибиотика в аптечке.
Гель на спиртовой основе для дезинфекции рук + маленькая пачка салфеток. Экономит воду, перед похавать - самое ТО!
На летнем копе имею при себе аэрозольный репеллент на одежду. Копаю в москитке, комфортно для рожи, но в позе "рекс" плечи и спину едят кровосиси - побрызгал москитку и красота. Потихоньку прихожу к необходимости наличия антиклещевого набора.
Гаджеты: всегда с собой ЖПС и Павербанк на 3х18650, телефон, ЖПС и прибор можно несколько раз зарядить.
Начал носить пукалку "сигнал охотника" и три "ракеты к нему". Еще не пригодилось, но было пару выходов туда где "не дай Бог что" - хрен бы нашли пропажу, есть у нас еще не покрытые сотой места.

 

Нормально. По антиклещевому - лежит в аптечке уже пару лет. Просто забыл упомянуть о нем. Две пластиковых вилочки (больше и меньше). Купил после того как два года назад, перейдя через небольшую поляну в лесу, снял с штанин больше десятка клещей, а через месяц, еще "выкручивал" уже с подмышки двух сразу. "Подручными" средствами, самому себе выкручивать было сильно неудобно. Вот и озаботился.
Ну и чисто имхо, но зеленку в Вашем наборе я бы заменил (или дополнил) более современным антисептиком. Например, мирамистимом. Плюс в том, что мирамистим можно использовать на слизистых. Ну и безцветный он, в отличие от зеленки Также очень желательно перед антисептиком рану обработать перекисью. Отлично очищает от грязи.
Почему спросил про котелок - вдвешным котелком сам пользуюсь, когда один на выходе. А вот ШАК у меня не прижился, как раз потому что для своего обьема тяжелый, как моя жизнь . Для группы из 2-4 человек используем алюминевые котелки разных обьемов.
Кстати, а какой реппелент от комаров используете?

 

Я еще не "выкручивал", но после того как с штанов тварей поснимал - понял что нужен наборчик.
Перекись ношу, забыл про нее. Зеленка устраивает, лишний камуфляж в лесу не помеха.
От комаров когда то пользовал Reppel, слабоват, перешел на зеленый аэрозольный Raid. Он хоть и вонючий до одури но рабочий на 100%. Также пробовал всякие "пищалки" ультразвук - ерунда - не работает.
ШАК у вас из нержи - от того и тяжкий. Они из люмуния есть - самое то.

 

Материал с сайта 1+1 о сборе рюкзака для мобилизованного.

Солдаты, которые уже изрядно понюхали пороху, объяснили, какие вещи в первую очередь необходимо взять на фронт.

Ситуация с вещевым обеспечением на фронте в этом году намного лучше, по сравнению с прошлым, но обеспечить новоприбывших на все сто процентов в Минобороны не смогут, говорят волонтеры и сами бойцы. Сбор так называемого "армейского рюкзака" и до сих пор остается заботой самого солдата, говорится в сюжете ТСН.

Солдаты, которые уже изрядно понюхали пороху, советами делятся охотно.

"Если вот, например, берцы взять за 800 грн, то через 2 недели можно их выбросить здесь. Это не та служба, где ты просто ходишь по плацу. Если ты натер ногу, то ты уже воевать не сможешь. Плюс одежду надо брать, которая не плавится, не горит", - говорят бойцы.

Очень важно то, чего не выдают в армии, говорят служивые, тепловизоры и приборы ночного видения, хотя бы один на группу бойцов.

Также бывалые советуют узнать, как лучше вести себя во время обстрелов, потому что в такие моменты главное не растеряться. То, чего не напишут в учебниках - советуют бывалые бойцы.

"Для вашего здоровья: личная аптечка, брать надо те лекарства, которые принимаете постоянно и против тех болезней, к которым имеете слабость", - предупредили военные. Запас белья минимум на неделю, так как каждый день стирать вы не сможете, теплые вещи, которые, по мнению солдат, важны не менее бронежилетов, второй комплект формы, можно подержанную, ведь на фронте она очень быстро теряет свой вид, средства личной гигиены на первое время, обычно их привозят волонтеры, но это может произойти нескоро.

Рюкзак солдаты рекомендуют брать "натовский". Также стоит прихватить плащ-дождевик, их часто не выдают. Также рекомендуют иметь определенный запас продовольствия в дорогу, ведь голодный солдат вряд ли сможет полноценно воевать.

 

Советы от известного российского ВВшника RazvedosAAA по поводу сборов в зону БД на основе его чеченского опыта:

написано 27-2-2015 15:25 guns.ru

Тезисно, на "скоряк":
1. базовая концепция 7-ми слоев (одежды) рулит. Нет необходимости приобретать 2 и 4-й слой.
2. в первом слое необходимо 4-ре предмета.
3. кофта 3-го слоя безальтернативна.
4. в качестве "софт-шела" можно использовать "горку"
5. в качестве 6-го слоя - "шуршун", но лучше раз в жизни разориться на 6-ку ВКБО.
6. в качестве 7-го слоя вполне пойдут дешевые аналоги из синтепона, штаны лучше брать полукомбезом. Обязательно компрессионный мешок, но хранить на базе в расправленном виде.
7. от просто формы можно иметь только штаны (пару пар само-собой) и обязательно "комбат-ширт". Когда холодно таскать куртку от горки, когда жарко - соответственно "боевую рубашку".
8. очень желательно 2 рюкзака - 20-30 л "штурмовой" и 60-л "рейдовый"... Рюкзаки должны обеспечивать крепление спальника и коврика на "внешней подвеске".
9. носки, футболки и трусы - по желанию и возможностям.
10. шапка - только "флис", на лето - панама.
11. "шемаг" не помешает однозначно - в качестве того же полотенца.
12. обувь - лучше мембранная, без утеплителя. Можно носить круглый год. Но одной пары скорее всего будет мало.
13. спальник и коврик. Коврик - пенокаучук, спальник - на сколько хватит денег. Ориентироваться по температуре - как минимум "ноль" он должен держать.
14. мультитул обязательно
15. фонарь - лучше 2, один из них налобный.
16. нож - на вкус пользователя. Я за "складник" в таких вопросах.
С уважением. Александр.

 

В нас черевиків треба дві пари , літні і з мембраною демосезонні , бо літом в мембранних в нас зваришся .

 

Поделюсь своими наблюдениями и предпочтениями за время нахождения в зоне БД август-сентябрь,Тоненькое-Пески.
Одежда
Комплект BDU Woodland-куртка оригинал,штаны-милтек,кепка морпеховская тоже подделка.Штаны очень быстро разлезлись по швам и в месте где пришиты пуговицы под подтяжки.Были найдены штаны флектарн и хоть я терпеть не могу эту форму-штаны неубиваемые и пуговицы для подтяжек уже пришиты.Отдавайте предпочтение оригинальным вещам,даже если они выглядят немодно.
Свитер-полиция ФРГ с нагрудным карманом.Очень прочный комфортный.
Куртка непромокаемая армии Франции(300грн.брал в 2012году)очень прочная и толстая,только шуршит.Мембранных качеств не заметил,но рекомендую.
Обувь.На сухую погоду какие то итальянские гражданские берцы(180грн),замшевые с молнией на боку.Ничего не натёр,быстро одевались,в жару очень комфортно.После нахождения в них более суток ноги не гудели.Новую обувь лучше не брать. Носки-смесь х\б с синтетикой,старался брать потолще.Были носки кулмакс,но у них оказалась зверски тугая резинка от которой опухали ноги.
На сырость-резиновые сапоги(100грн),французская армия,короткие.Положил кожаную стельку.
Бельё-обычное гражданское трикотажное.Трусы лучше подлиннее и чтобы облегали бёдра иначе собьются наверх к поясу,что очень раздражает.Понравились трикотажные рубахи с длинным рукавом и воротником(гольф)-толстый трикотаж хорошо впитывает пот.
Очень важно!Всяческими способами избегайте потёртостей под мышками,в паху и между ягодиц-начинаются незаметно,но выбивают из строя надолго.Лучший способ-присыпать тальком(детской присыпкой)и носить бельё с рукавами.если нет длинных трусов-отрезать трикотажные кальсоны выше колена.
Шейный платок-было два,сетка швейцарская и косынка вроде чехословацкая.Шемаги не ношу из принципа-не хочу походить на бандита из Хамас,да и все что видел-подделка из вискозы,пот не впитывают и утереться тоже проблема,хотя дело вкуса...
Спальник швейцарский армейский-использовал как матрас,укрывался шерстяным одеялом армии Чехословакии.Когда возможно старался спать без одежды-была пара пододеяльников,стелил и укрывался.
Рюкзаки-было три,большой ALICE,голландский ранец на 30 литров и крошечный сербский рюзачок на 10 литров-всё олива.Очень хорошие и недорогие изделия,не разлезлись,ничего не сломалось,сохранили приличный вид.Армейское-сила!
Про остальное попозже.

 

По снаряжению,инструментам и др.
В пользовательском плане лучше себя показали оригинальные армейские РПС и жилеты(бронежилеты с разгрузками).Коммерческие поделки не выдерживают суровой действительности и начинают распадаться-пуговицы,кнопки,заклёпки и швы...Видел бойцов с древними РПС LC-2 и TLBV,а также им подобными-в пристойном состоянии несмотря на давнюю беспощадную эксплуатацию.
Гидраторы особого распространения не получили-в основном пользовались флягами,да и просто засовывали пет-бутылки с водой в свободные ячейки снаряжения.Лично отдаю предпочтение металлическим флягам со стаканом,но только "стоячим",с плоским дном и широким горлом-в них можно что то подогреть и например поставить под скудный источник воды,не парясь с "костылями"(очень напрягают мелочи).Вместо котелка была миска из нержавейки,хотя котлов есть несколько штук,но миска удобнее если постой в доме.
Выбор снаряжения очень зависит от характера БД-набитый жилет (на груди)создаёт большие трудности при переползании и маскировке лёжа,также этому мешает автомат с пулемётными длинными магазинами,а тем более смотанными по два.Хотя если ты на броне или на блокпосту-жилет удобнее,всё под руками.Сам был вооружён Маузером98,поэтому носил сборную кожаную РПС с рейховскими подсумками,ещё был патронташ под винтовочные(20шт) патроны,россыпом не носил.Снималось и надевалось это снаряжение считанные секунды и все сумки можно было передвинуть на поясницу,что удобно для перемещения лёжа.
По шлемам-много бойцов носило свои "Шуберты"на самой макушке,оставляя лоб.виски и затылок совершенно незащищёнными..Думаю.что каску следует подбирать чтобы она сидела "по брови",а также не гнушаться стальной каской если нет кевларовой-защиту от осколков она обеспечивает.Проверять бронепластины выстрелом в упор из СВД-считаю тупостью,главная функция БЖ-та же защита от осколков,которые зачастую не могут пробить деревянную дверь.Очки подойдут и лыжные и рабочие,главное чтобы не потели,но чем выше защита тем лучше.
Советские лопаты и топоры-УГ...В БСЛ быстро ломается держак,топоры или не держат заточку или лопаются,ломаются(болтаются) топорища.Туристические дешёвые топорики убиваются на другой день...Китайские ножики и мультитулы превращаются в металлолом после первого задания что то построгать и обмотать проволокой...Фирменный инструмент держит марку.Лезерман PST(самый древний)шведский лесорубный топор и бундесовская лопата с D-ручкой(куплены в Милитаристе)выдержали все испытания и вернулись целыми.Нож Ка-Бар модель 1217 (у меня уже 11 лет)пролежал без дела,а маленький ГДР-вский нескладной с ручкой "под рог"оказался самым востребованным для мелкой работы и резки продуктов- легко точился до бритвенной остроты и долго не тупился.Другой чудный ножик-брелок на ключи Викторинокс(толстенький)с ножницами и разными маникюрными лопатками очень помог в поддержании гигиены.Открывашка-крошечный Р-38 за 8грн.для жестяных банок-лучший консервный нож,стеклобанку открывал пассатижами мультитула.

 

Ампиокс- это позапрошлый век. Универсальный - Меронем. Антибиотик "запаса" - рифампицин.

 

Учитывая стоимость меронема, можно сказать, что для большинства украинцев его не существует.

 

Учитывая что применение антибиотиков предполагает лечение в госпитале , то иметь 2-3 флакона что бы ввести их на догоспитальном этапе , т.е. до транспортировки в госпиталь , в полевых условиях , вполне экономически возможно,(этого хватит на сутки), а в госпитале уже разберутся что вводить далее, скорее всего это будет деэскалационная антибиотикотерапия. А ампиокс - это самоуспокоение , препарат для "галочки". Вообще "хорошее дещёвым не бывает" , а антибиотик изначально должен быть хорошим, а не то просто антибиотиком из прошлого.

 

Камрады подскажите адреналин в свободной продаже?