Герої України. Доска пошани

БОЙОВИЙ «УКРОП» З ДОНБАСУ.

Кавалер ордена «За мужність» підполковник Андранік Гаспарян командує гаубичним самохідно-артилерійським дивізіоном із грізною САУ 2С19 «Мста-С» на озброєнні. Цим підрозділом 26-ї артилерійської бригади 30-річний офіцер керує вже два з половиною роки, хоча офіційно був призначений на посаду незадовго до початку неоголошеної війни — у січні 2014-го.

Сам командир дивізіону родом із Донбасу, тому для нього «захист рідного краю» — не красиві слова, адже на Сході країни він не лише боронить незалежність та територіальну недоторканність України, а й батьківську домівку…

На війні — як на війні… Тут швидко зростаєш професійно, швидко розумієш ціну бойовому братерству. Недарма кажуть, що війна виявляє як позитивні, так і негативні риси характеру людини. Тож факт, що близько сімдесяти відсотків особового складу дивізіону за півроку перебування в зоні проведення антитерористичної операції нагороджені урядовими нагородами, а чимало офіцерів достроково отримали чергові військові звання — більш ніж красномовний.

На відміну від переважної більшості військових частин української армії, 26-та артилерійська бригада є молодою. Лише влітку цього року, вже в боях, воїни-артилеристи відзначили перше 10-річчя частини.

На початку березня дивізіон перемістився до північного кордону. Там, на полігоні 1-ї окремої танкової бригади, його техніка й особовий склад взяли участь у тактичних навчаннях з 80-ю окремою аеромобільною бригадою. А після цього гармаші вирушили вже до південного кордону, зайнявши 120 кілометрів по фронту і прикриваючи розмежувальну лінію між материковою Україною та тимчасово окупованим Кримським півостровом.

У зоні бойових дій дивізіон перебуває майже півроку. За цей час підрозділ, що напряму підпорядковується штабу АТО і своєю грізною зброєю щодня робить вагомий внесок у справу перемоги над ворогом, пройшов через Слов’янськ, Краматорськ, Сіверськ, Попасну, Дебальцеве, Шахтарськ, Жданівку, Вуглегірськ та низку інших населених пунктів Донбасу.

Бойове хрещення підрозділу відбулося під Слов’янськом, який терористи називали неприступною фортецею та «другим Сталінградом». За безпосередньою участю артилеристів підполковника Андраника Гаспаряна українські воїни декількох військових частин та добровольчих батальйонів показали російським найманцям, як вони вміють бити ворога й гнати його зі своєї землі! Перший бій артилеристів з Житомирщини відбувся на підступах до Слов’янська. Тоді вогнем дивізіону на відстані 15 кілометрів була зупинена колона танків противника. Зупинена назавжди.

Як вже згадувалося, сам командир дивізіону родом із шахтарського краю. На Донбасі проживають його мати та брат. Ще один брат, молодший сержант, також проходить службу в артилерійській бригаді. Спочатку, згадує Андраник Георгійович, брати після тривалого перегляду телепродукції російської пропагандистської машини «Кисельов-ТВ» не були налаштовані проукраїнськи, та офіцер багато чого їм пояснив та переконав.

У поданні на нагородження підполковника Андраника Гаспаряна орденом «За мужність» зокрема зазначалося:

«26.08.2014 року артилерійський гаубичний дивізіон забезпечував артилерійську підтримку дій підрозділів Національної гвардії України з визволення міста Первомайськ Луганської області. Командир гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону здійснював коректування вогню. Під час виконання бойового завдання позицію, на якій знаходився офіцер, атакували близько 100 терористів під прикриттям мінометного вогню. Командир дивізіону викликав вогонь на себе. Під час бою завдяки вмілим діям командира дивізіону Гаспаряна противника було повністю знищено. Завдяки рішучим та вмілим діям офіцера вдалося виконати бойове завдання з ураження терористів поблизу міста Первомайськ, відбити напад російських найманців та уникнути значних втрат серед особового складу підрозділів Національної гвардії України…»

Втім сам офіцер не вважає, що тоді на Луганщині вчинив щось героїчне. «Звичайна бойова робота», — говорить він.

Що ж стосується справжніх проявів героїзму, то тут підполковник розповів про своїх підлеглих, один із яких був важко пораненим під Попасною, а другий під вогнем врятував йому життя.

— Разом із батальйоном «Донбас» наш підрозділ виконував артилерійську розвідку. Так у складі колони батальйону ми пішли і на штурм Попасної. Щойно артилерія обробила перший блокпост російських найманців, як нашу колону атакували на в’їзді до населеного пункту… Лише завдяки наявності в батальйоні «Донбас» бойових машин піхоти бійці змогли під прикриттям броні відійти. І у цей момент великокаліберна снайперська куля ворога вразила нашого розвідника-артилериста, старшого солдата Віктора Бойка. Вона сильно пошкодила бійцю праву руку, але він ще протягом години вів вогонь лівою рукою — ось де героїзм! Тоді наш молодий офіцер, начальник розвідки дивізіону старший лейтенант Костянтин Чурсін перев’язав пораненого. Хтось із бійців «Донбасу» дав свою аптечку, тож перша допомога Віктору таки була надана вчасно. І він, і старший лейтенант, і кілька інших військовослужбовців дивізіону за той бій були нагороджені орденами «За мужність». Ну, а Попасну з другої спроби таки взяли!

 

Четко и без сопель !!!

 

Додав у важливе!

Країна повинна знати Героїв, а вороги… боятися їх!!!

 

Ребят , заливай инфу (помятуя о паливе и военной секретности) - о тех , кем гордимся и уважаем ... Страна Должна знать Своих Героев .... и не только посмертно . Привет побратимам !

 

Юрій Весельський з перебитими ногами вивів БТР з-під обстрілу:

 

По словам разведчиков, за голову Шведа обещают 600 тысяч долларов:
http://news.liga.net/articles/polit...tazh_iz_prifrontovoy_bazy_pravogo_sektora.htm

Дорогие наши форумчане, если так далеше пойдет...

 

Лейтенант Богдан Завада - Герой України (посмертно) , командир роти 9-го окремого полку НГУ "Гепард" (м.Запоріжжя).

Героїчно загинув 16.07.2014 р. при обороні рубежів в районі с.Маринівка, в своєму останньому бою знищив ворожий БТР та застрелив більше 10 терористів

На фото - БТР російської терористичної банди Гіркіна , який 16.07.2014 знищив лейтенант Богдан Завада в районі с.Маринівка

 

И немного реального видоса

 

Меня тронуло, это нашее будущее :
Я, бы наверное не смог так сделать на враждебно настроеной територии. Видать и родители молодцы, спасибо и им !

 

Человеком 2014 года по версии GHN назван погибший в Украине Александр Григолашвили:

 

Погиб 19 декабря под Донецком

 

Володимир Рибак, депутат міськради, звіряче замучений нелюдами в квітні 2014р, за спробу встановити Український прапор на міськраді. Не побоявся озброєних бандитів, хоч і міг тихенько жити і нікуда не влізати. Планував відновлюватися на службу в міліції, в звязку з подіями в країні.

 

Под Мариуполем в бою погиб выдающийся воин - командир 73-го Морского центра спецназначения, капитан 1-го ранга Юрий Олефиренко.

Вчера во время разведывательного поиска под Мариуполем погиб выдающийся украинский воин, командир 73-го Морского центра специального назначения, капитан 1-го ранга Юрий Борисович Олефиренко.

Об этом сообщил на своей странице в соцсетиФейсбукглавредЦензор НЕТЮрий Бутусов.

"Вчера, 16 января, при выполнении боевого задания - разведывательного поиска под Мариуполем под огнем врага пал смертью храбрых один из выдающихся украинских воинов, талантливый и бесстрашный человек, которого коллеги-профессионалы называли "спецназовец №1", командир 73-го Морского центра специального назначения, капитан 1-го ранга Юрий Борисович Олефиренко. Для Олефиренко спецназ был делом всей жизни", - пишет журналист.

По данным Бутусова, Олефиренко закончил факультет спецназа Рязанского училища ВДВ СССР, и получил на значение в самую боевую часть - "кабульскую роту". Это была 459-я отдельная рота специального назначения, первое штатное подразделение спецназа 40-й армии в Афганистане.

"Олефиренко добровольно попросил продлить ему командировку - и отвоевал в Афганистане полных четыре года, за боевые операции награжден орденом и медалью. Выдающиеся интеллектуальные способности позволили ему во время войны, в ходе постоянных активных боевых действий в совершенстве изучить фарси! Олефиренко овладел сложнейшим языком свободно, читал стихи и пел песни, и общался с местными жителями как свой человек. У Юрия Борисовича было много способностей, но он не мыслил своей жизни вне армии и спецназа", - продолжает Бутусов.

В Украине всю карьеру Олефиренко также прослужил в частях спецназ, в Кировограде и в Очакове. "Много сил отдал 17-й бригаде, переформированной в 73-й центр. Олефиренко довелось вернуться в Афган еще раз - в 2007-м в течение года он работал в составе миссии украинской военной разведки, небольшого подразделения, которое принимало участие в операциях НАТО в составе литовского контингента. В начале войны Юрий Борисович находился на пенсии, но он не мог остаться в стороне в трудное для Родины время. Олефиренко добровольно явился в военкомат, и получил назначение на должность командира 42-го батальона территориальной обороны Кировоградской области. Он сформировал батальон, и сделал все, чтобы превратить добровольцев и мобилизованных в боеспособную воинскую часть", - следует из сообщения.





На фото у него гвардейская лента - фото сделано в то время, когда георгиевская лента была символом памяти о войне с немецкими агрессорами, и не была потом использована как символ российских агрессоров... На фотографии слева за Олефиренко стоит капитан 2-го ранга Алексей Зинченко - командир 73-го центра, который погиб 16 августа под Старобешевом. После гибели Зинченко, офицеры части обратились к командованию, чтобы их возглавил самый достойный - Юрий Олефиренко. "Юрий Борисович спланировал и возглавил разведывательную операцию, прекрасно понимая большой риск. Почему пошел сам? Он не мог послать людей на задание и не пойти вместе с ними. Такой командир был, настоящий. Переживал за каждого бойца, потому что... И верили ему поэтому всегда бойцы как самому себе... Он погиб как и жил - как настоящий воин и настоящий патриот. Вечная память герою Украины. Наш долг сделать все, чтобы помочь семье героя, чтобы его жизнь и его дела не были забыты...", - добавил Бутусов.

 

Указом Президента звання Героя України присвоєно Надії Савченко.
"Надія є символом незламності українського духу та героїзму, символом того, як треба захищати і любити Україну. Символом нашої перемоги"...
Порошенко відзначив мужність і стійкість українки, яку було взято в полон, злочинним чином перевезено до держави-агресора і яка тривалий час зазнає психологічного тиску і вимушена голодувати на знак протесту.
Президент також відзначив, що Надія Савченко є символом того, як багато залежить від однієї людини.
"Ми зробимо все можливе для того, щоб визволити вас з полону. Я дуже сподіваюся, що буду мати можливість вручити вам "Золоту Зірку Героя України", – сказав президент.
Як відомо, 33-річна українська військова, депутат Верховної Ради та член парламентської делегації у ПАРЄ Надія Савченко з липня 2014 року знаходиться у в’язниці в Росії. На знак протесту Надія Савченко голодує вже 80 днів. Єдине, що вона погоджувалася приймати - це розчин глюкози внутрішньовенно, воду і чай. Зараз вона відмовилася від глюкози також.

 

Сьогодні, після важкої хвороби помер перший заступник командувача Повітряними Силами України генерал-лейтенант Василь Семенович Никифоров, відданий Патріот України. Льотчик від Бога. Генерал з великої літери. Воював в АТО. Здійснив не один бойовий виліт.Своїм прикладом виховував молодих льотчиків.
За словами товаришів по службі, Василь Семенович. який воював на Сході, став хворіти та після обстеження у військовому госпіталі, де йому поставили невтішний діагноз, боровся зі страшною недугою. Але лікарі виявилися безсилі.
Вічна пам'ять мужньому льотчику на справжньому патріоту.

 

Несколько слов о герое-танкисте Николае Тышике
24 августа 2014 год, во время наступления российско-террористических войск под Донецком, Николай на стареньком Т-64 сражался против четырех новых российских Т-72.
Во время боя наши танкисты уничтожили с первого выстрела один вражеский танк, два других загнали в болото, где один из них утонул, а четвертый успел удрать. В том бою экипаж Тышика уничтожил два танка, а третий, который застрял в болоте, захватили и пригнали на базу.

30 сентября 2014 года Николай Тышик был утвержден на получение наградного знака «За воинскую доблесть». На сегодня, 11 марта 2015 года, Николаю так и не была вручена награда за тот бой.

На фото, специально для "Первого Волонтерского", Николай Тышик посередине.
https://www.facebook.com/895954837122994/photos/a.899..

 

Про таких людей нужно знать. При чем не только про комбата, а и его подчиненных. Воины:

 

Микола Шваб

Хрещатик. На перон заходить чоловік з ціпком. Форма, шеврони. Згадую про вдячність, про їх вчинки і про те, що тут їм не так затишно, як на передовій. Йду дякувати. Підходжу з дурним запитанням:
— Воювали, батьку?,— у відповідь спокійно:
— Ні, бля, прогулявся...

Доганяю свою тупість:
— Та бачу, як прогулялися... Дякую, батьку.

тисну руку, вертаюся.

За мить підходить. Питає, чи священник. Тоді виливає пару жмень гіркоти у чеканній строфі про трьох полеглих з трьох конфесій, що вірили в Триєдиного Бога.

Я, вражений силою щойно відлитих слів, наче вони з полум’я, що замкнене часом, задаю ще одне дурне й невчасне запитання,— це ви написали? На що отримую таку ж різку, але незлу відповідь старого козарлюги, щось на кшталт — та ні, вночі приснилось, і він говорить далі. Тим часом підходить ще один воїн, якого бачу лиш боковим зором, бо вислуховую історію про те, як вони накрили ці три труни одним українським прапором - мусульманина, єврея і грекокатолика. Про те, що він знав хлопчиська цілих три дні...

Заходимо у вагон, рушаємо.
Не можу відвернутися. Продовжую дякувати і розповідати скільки вони для нас значать. Він каже, що може не доживе до вільної України, але я повинен. Що на халяву не буде, тому через кров’янку... Він намагається запалити в мені той вогонь, що бушує в його грудях і його слова пекучі, як полум’я, що застигло в тому вірші:
— Я може й не встигну, але ти мусиш дожити й бачити Україну вільною!
— Ми вже бачимо те, чого чекали тисячу років в Україні. Ви дали нам зразок, як слід жити.
— Вам не зрозуміти... Якщо не бачити. А може... ви й розумієте...
— Не думайте, батьку,— ми все розуміємо, все бачимо і все відчуваємо. Дякуємо вам...

Старий воїн спокійнішає, зазираючи мені в очі, дивиться на те, що горить в моєму серці... Велика заскорузла п’ятірня підполковника стискає мою руку:
— Тоді добре...

Я відходжу до дружини, що сидить збоку. У шибу вагона бачу, як до нього обережно підсідає ще хтось і починає розмову. Бачу стримані скупі відповіді. Не лише я — чути, як на обох лавах вся увага на тій людині. Україна їде в метро і Україна дивиться на своїх героїв. Атмосфера в вагоні наповнена якоюсь... святістю, яку майже чути, на межі слухового діапазону. Дуже дуже чисто, аж дзвінко...

*****************************************
І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього.
(Ісая 11:2)


В нас тут немає віросповідань.
Й конфесій об’єднання - не на часі.
Святая трійця - християнин/, мусульманин, іудей
Учора підірвались на фугасі.
Господь зібрав докупи усіх трьох.
Бо Він - Творець Один, для всіх — Єдиний.
Й забрав до себе з символом одним —
Під прапором моєї України.

Тут - у виконанні автора з історією...

 

Іван Іванич - жива між нами легенда!!!!Спочивай з Богом Герой нашої Батьківщини.
Тільки,що вчора твої хлопці приїджали до нас із нагородами від Пороха , але день просто очорнився для мене , я не повірив , не може такого бути,але.
Стало відомо , що загинув мій і твій побратим справжній Герой і Офіцер Саша Шип .
Двое малят , прекрасна сім"я ,прекрасні і дуже добрі браття по зброї,кращого в 93 просто немає , немаю слів ...ти ж обіцяв висоту показати ,як так ...Санька.
Спочивай з Богом брате.
R.I.P.
...

 

Порошенко нагородив загиблих в АТО журналістів Дмитра Лабуткіна і Олександра Чернікова.


Президент України Петро Порошенко нагородив орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня капітан-лейтенанта Дмитра Лабуткіна (посмертно) і орденом «За мужність» ІІІ ступеня журналіста товариства «Телевізійна компанія "Приват ТБ Дніпро"» Олександра Чернікова (посмертно). Про Про це йдеться в указі глави держави №366/2015 від 27 червня і в указі №367/2015 від 28 червня відповідно, опублікованих на офіційному сайті президента.
Загиблий поблизу Дебальцевого (Донецька область) Дмитро Лабуткін, як йдеться в указі, нагороджений «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».
Загиблий у бою поблизу Донецького аеропорту Олександр Черніков нагороджений «за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм».
Нагадаємо, Дмитро Лабуткін був репортером телерадіокомпанії Військово-морських сил України «Бриз» у Севастополі. Під час окупації Криму він разом зі своєю родиною виїхав до Одеси, куди переїхала й ТРК «Бриз». Він загинув 16 лютого під Дебальцевим на Донеччині.
Представлення на звання Героя України загиблого військового журналіста, кореспондентателерадіокомпанії Військово-морських сил України «Бриз» Дмитра Лабуткіна включено до проекту Указу Президента України про присвоєння звання Героя України. Про це повідомляється на сайті Міністерства оборони (МОУ). У відомстві повідомили, що Департаментом кадрової політики МОУ за поданням Управління комунікацій та преси були подані документи до Адміністрації Президента (АП) з проханням присвоїти загиблому Дмитру Лабуткіну звання Героя України посмертно (вих.№ 220/5624 від 26.05.2015). Наразі документи пройшли всі етапи погодження, зокрема і глави АП.
Нагадаємо, 28 січня стало відомо, що в бою в зоні АТО поблизу Донецького аеропорту загинувмобілізований до армії дніпропетровський журналістОлександр Черніков. Він працював в дніпропетровських медіа nctv.in.ua, «Резонанс ТВ», «Приват TВ Днепр», 9-му каналі, виданні The Kyiv Times. У березні 2014 року, коли розпочалася антитерористична операція, Олександр Черніков був мобілізований до Збройних сил України. Воював у складі 25-ї повітрянодесантної бригади.
Голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації Валентин Резніченко запропонувавназвати одну із вулиць у Дніпорпетровську на честь загиблого журналіста Олександра Чернікова.
«Телекритика»

 

Только что просмотрел выпуск Спецкора на 2+2 и обомлел погиб на 29 блок-посту(подорвался на растяжке) реконструктор Артем Романов Вечная память собрату и просто классному парню и реконструктору камраду Артему Романову! похороны 7 .07.15