Ситуація в Україні. Новини

Der Spiegel: Кто-то намерен построить стену.

Украинское правительство не доверяет перемирию с сепаратистами. Вступление в ЕС и деньги из Запада должны помочь против российского влияния на востоке. Но Европа тянет время.
В своей статье «Кто-то намерен построить стену», опубликованной на сайте немецкого издания Der Spiegel, Бенждамин Биддер и Маттиас Гебауэр пишут, что Киев – город в подвешенном состоянии, между золотой осенью и приближающейся военной зимой. Дни еще теплые, в уличных кафе много людей. Но, несмотря на перемирие, продолжающиеся бои на востоке Украины имеют последствия: горячая вода отключена уже в течение нескольких недель, в декабре школы будут закрыты в целях экономии газа. Резервистов призывают на военную службу, среди которых много бухгалтеров, журналистов и мужчин, у которых есть семьи, но не боевой опыт.
Поздно ночью в итальянском ресторане недалеко от Майдана сидит человек и спрашивает себя, удастся ли украинскому президенту спасти страну - и его собственную политическую карьеру. Имя человека – Юрий Луценко, он один из ближайших советников Петра Порошенко. Луценко (49) когда-то был министром внутренних дел при Юлии Тимошенко, которого уже свергнутый президент Виктор Янукович на несколько лет посадил в тюрьму.
Луценко считает, что в Кремле речь идет не просто о Восточной Украине, но и о Киеве. «Путин хочет, чтобы мы продолжать борьбу», говорит он. Тогда страна истекла бы кровью, демократы перессорились бы, а радикалы окрепли. Затем Кремль мог бы спровоцировать восстание и «получить власть в Киеве без единого выстрела», предупреждает Луценко.
Поэтому он хочет построить брандмауэр, защитную стену вокруг районов повстанцев в Восточной Украине. Они как «пораженная раком часть тела». У Киева сейчас нет средств, чтобы оплатить врача, но он должен предотвратить «распространение болезни по всему телу». Луценко предупреждает, что сепаратисты могут просочиться в соседние регионы.
Его начальник Порошенко получил много похвал от Запада, потому что принял соглашение о прекращении огня. С внутриполитической точки зрения, однако, президент находится под давлением: сторонники жесткой политики в Киеве хотят воевать дальше, предпочтительно с оружием НАТО. Политологи называют этих «ястребов» «партией войны», многие сидят в правящей коалиции, Порошенка они считают либо слишком слабым, либо предателем.
Модель немецкого воссоединения
Глава государства стоит перед дилеммой: Он три месяца вел войну, без успеха, вместо этого более 2600 жертв. Украинская экономика остро нуждается в реформах, но конфликт с Россией связывает практически все силы. Если Порошенко сложит оружие и удовлетворит требования сепаратистов, националисты начнут распространять легенды об ударе ножом в спину.
Накануне парламентских выборов в конце октября рейтинг избирательного союза Порошенка составляет около 37 процентов, слишком мало, чтобы создать широкую коалицию для реформ. Премьер-министр Арсений Яценюк должен добавить несколько процентных пунктов. Он также выступает за жесткую позицию в отношении Москвы и хочет вступления Украины в НАТО.
В немецких правительственных кругах знают о сложной ситуации Порошенка. В последние недели президента, где только возможно, толкали на компромиссы, «которые в худшем случае означали бы его политическую смерть», заявляет Берлин. Канцлер Ангела Меркель неоднократно призывала нового человека в Киеве в последние недели в телефонных разговорах пойти на уступки, чтобы помочь представителям ОБСЕ. Порошенко ни при каких обстоятельствах не должен пытаться разрешить кризис военным путем.
Насколько мало помощи может ожидать Порошенко, можно было также наблюдать на саммите НАТО. Внешне фотографии президента среди 28 глав государств казались сильным знаком солидарности. Но у альянса для президента не было ничего, кроме теплых слов. Только Генеральный секретарь Расмуссен бодро болтал о поддержке украинской армии. Но все, прежде всего немцы, исключили поставки оружия в Украину.
После саммита НАТО Порошенко поехал в портовый город Мариуполь, где, несмотря на перемирие, идут бои. «Это наша украинская земля», сказал Порошенко. «Мы ее не отдадим».
Мариуполь находится на берегу Азовского моря. Большая часть экспорта восточноукраинской промышленности осуществляется через Мариуполь. Около 20 процентов валютных поступлений Украина получает от экспортных сделок. Если город падет, Киеву не будет хватать большого количества денег для реформ и - на покупку нефти и газа в зимний период.
Советник Порошенко Юрий Луценко надеется, что Европа предоставит экономическую помощь для его страны. Он говорит о «втором плане Маршалла», о миллиардных инвестициях. Только с помощью экономического успеха Киев сможет когда-нибудь вернуть Донбасс. Воссоединение Германии - образец для подражания, говорит Луценко. Если бы Украина процветала, то регионы повстанцев рано или поздно снова присоединились бы к Киеву, «как Восточная Германия к Федеративной Республике в 1990».
В этом должны помочь переговоры о вступлении в ЕС, и в 2024 году Украина может стать членом союза. Без помощи Украине, напротив, грозит распад, как когда-то Югославии. Запад, говорит советник президента Луценко, должен понимать, «что это война Европы, и мы, украинцы, первыми сидим в окопах».

http://www.unian.net/politics/961432-der-spiegel-kto-to-nameren-postroit-stenu.html

 

Президент Украины Петр Порошенко подписал закон, регулирующий введение Украиной санкций против стран-агрессоров. Об этом говорится на сайте Верховной рады.

В частности, закон под № 1644-VII (законопроект № 4453а) 10 сентября с подписью президента был возвращен в Раду.

Напомним, 14 августа 2014 г. Верховная рада приняла в целом правительственный законопроект № 4453а "О санкциях". За соответствующее решение проголосовали 244 нардепа при минимально необходимых 226.

Согласно закону, он принят для эффективного реагирования на "существующие и потенциальные угрозы национальным интересам и национальной безопасности Украины, включая враждебные действия, вооруженное нападение других государств или негосударственных образований".

Согласно статье 1 закона, отныне Украина может применять специальные экономические и другие ограничительные мероприятия, т. е. санкции, по отношению к иностранному государству, иностранному юридическому лицу, юридическому лицу, в котором иностранное юридическое или физическое лицо является владельцем существенного участия, иностранцам, лицам без гражданства, гражданам Украины, юрлицам, созданным по законодательству Украины, а также другим субъектам, осуществляющим террористическую деятельность.

При этом в законе не упоминается Россия, хотя власти Украины неоднократно заявляли, что данный закон принимается в связи с действиями РФ в отношении Украины.

Таким образом, закон создает основу для введения Украиной санкций против РФ.

По словам премьера Арсения Яценюка, правительство подготовило список из 172 граждан Российской Федерации и граждан других государств, которые подрывают территориальную целостность и независимость Украины, и 65 преимущественно российских компаний, которые финансируют терроризм и поддерживали аннексию Крыма. Этот список направляется на утверждение в СНБО.
Читать полностью: http://news.tut.by/world/414874.html

 

Порошенко наступного тижня виступить на засіданні Конгресу США.

Президента Петра Порошенка запрошено виступити перед спільним засіданням Конгресу США

Про це на своїй сторінці у "Фейсбуці" повідомила журналіст Мирослава Гонгадзе, посилаючись на спікера Конгресу Джона Бонера, передає Еспресо.TV.

"Рішення ухвалене. Президента Порошенка запрошено виступити перед спільним засіданням Конгресу США 18 вересня", - написала вона.

"Запрошення виступити на Конгресі ще раз демонструє нашу прихильність до устремлінь українського народу", - написав Джон Бонер.

У коментарі зазначається, що Порошенко - другий президент України, який після Віктора Ющенка, виступить в американському Конгресі.

Як повідомляло Еспресо.TV, конгресмени США звернулися до керівництва Палати представників та Сенату із проханням запросити Президента України Петра Порошенка виступити на спільному засіданні обох палат Конгресу.

 

Момент истины: депутаты горсовета не захотели присваивать защитнику города звание Почетного гражданина.

Сегодня, 10 сентября, в Краматорске прошла очередная сессия городского совета. Помимо плановых хозяйственных вопросов, на ней должно было рассматриваться предложение о присвоении звания Почетного гражданина Краматорска майору 8-го отдельного полка специального назначения Вооруженных сил Украины Павлу Александровичу Балову.
Формулировка - "За мужество и отвагу во время блокады Краматорского аэродрома и личное содействие сбережению объектов инфраструктуры и жилого фонда города Краматорска".
Итог: депутаты горсовета Краматорска, в большинстве своем, присваивать звание Почетного гражданина города геройскому майору... отказались.

По информации присутствующих на сессии, с претензиями по поводу внесения данного вопроса в повестку дня сессии, на трибуну вылез депутат от Коммунистической партии Украину Владимир Зуев. По его требованию, вопрос стали переголосовывать, и выяснилось, что большинство из 34 присутствующих на сессии депутатов (большинство из которых, как известно, представители Партии регионов), от голосования 9 просто воздержались, сделав, таким образом, сессионный проект неактуальным.

"Это просто мерзость и позор", - прокомментировал нашей редакции по телефону все произошедшее один из оппозиционных депутатов.

Зато звание Почетного гражданина Краматорска тут же присвоили директору 22-й школы Николаю Крупченко. Который теперь составит в списке Почетных граждан Краматорска компанию такому известному ныне украиноненавистнику, как российский певец Иосиф Кобзон.
Что ж, наверное, майор Павел Балов в особой претензии к Краматорску не будет. Как настоящий мужик, он под обстрелами выполнил свою задачу, и будет защищать Родину дальше без всяких там почетных званий.

А вот что касается большинства краматорских депутатов...

Все верно. Это какой-то позор.
http://obs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=5899:ukr-world&catid=1:kram-news&Itemid=54

 

Біженці з Донбасу залишилися в Бурятії без житла і роботи.
Біженці, що виїхали з України до російської Бурятії, залишилися без житла і роботи, обіцяних владою Росії.
Про це повідомляє Новое время.
«Так, в Бурятії група з 27 українців з Донбасу повернулася з Гусино-Озерська в Улан-Уде. Вони стверджують, що місцева влада не змогла надати їм прийнятні умови для життя», - йдеться в повідомленні.
Місцеві чиновники змогли запропонувати переселенцям з України тільки готелі, за проживання в яких біженці мали самостійно платити.
За словами біженців, що проживають в реабілітаційному центрі, умови життя з кожним днем стають все гіршими: «немає речей, а попереду холоди», складно купити і засоби гігієни.
Раніше повідомлялося, що користуючись складною ситуацією на Донбасі, Російська Федерація намагається надати якомога більшій кількості українців статус біженців і переселити їх в депресивні регіони Сибіру.

 

Украина в отношениях с НАТО выбирает "срединный путь".

В отношениях с НАТО Украина хочет придерживаться "срединного пути".
Об этом заявил министр иностранных дел Украины Павел Климкин после встречи с министром иностранных дел Словакии Мирославом Лайчаком, передает "РБК-Украина".
"Что такое "срединный путь"? Мы хотим развивать все то, что позволит нам поднять нашу армию, наш военный сектор на уровень стандартов НАТО. У нас есть важные договоренности по результатам последнего саммита. Это трастовые фонды, которые будут направлены на важнейшие секторы, это военно-техническое сотрудничество, это особая программа расширенных возможностей. И мы будем иметь уникальную дорожную карту, чтобы идти этим путем к полной оперативной совместимости. И это только несколько наиболее важных вещей", - заявил Климкин.
Он отметил, что сейчас Украина работает по всем направлениям, которые продвинут страну как можно ближе к стандартам НАТО.
"А политические решения, которые будут приниматься, они конечно важны, но они должны быть направлены на консолидацию НАТО и консолидацию поддержки и солидарности НАТО, и консолидацию поддержки в украинском обществе", - сообщил Климкин.

http://focus.ua/country/315234/

 

Ярема не заметил в высказываниях Добкина призывов к сепаратизму.

В высказываниях экс-губернатора Харьковской области не обнаружено призывов к сепаратизму.

Об этом в кулуарах Кабинета министров заявил Генеральный прокурор Украины Виталий Ярема.

По его словам, все высказывания экс-губернатора были направлены на лингвистическую экспертизу, в результате которой не было обнаружено высказываний, направленных на смещение власти, развал страны или сепаратизм

Напомним, что ранее уголовное производство в отношении экс-главы Харьковской областной государственной администрации Михаила Добкина было закрыто.

«Дело закрыто постановлением следователя от 20 августа за отсутствием состава преступления в действиях Михаила Марковича», - заявила адвокат Ю. Плетнева.

По ее словам, заканчивались сроки досудебного следствия, отведенного Уголовным процессуальным кодексом.

«Доказательств вины Михаила Марковича не нашли и дело закрыли за отсутствием состава преступления, потому что нет доказательств», - добавила Ю. Плетнева.
http://news.kh.ua/kharkov/39667-yare...paratizmu.html

 

Сегодня занесло меня за город.Степь кругом.Железобетонная плита у обочины грунтовки вдали от людей.Эту плиту еще поискать нужно.Надпись сделана не мной,что еще раз подтверждает,что мы победим.Слава Украине!

 

Не понимаю таких статей. Наоборот. Нужно всячески говорить езжайте! Вы ж так хотели! Там дают мерседесы, должность в Газпроме и белые булки с колбасой по 2.20!
Чем больше уедут в Россию, тем меньше будет нагрузка для нас.
Сейчас мы уже имеем около 200 тыс. переселенцев. Вижу ситуацию непосредственно. Сейчас пошла волна людей небогатых. (Состоятельные двинули раньше). Очень многие реально выехали в чем были. Благодарны любой помощи. Просмотрите свои кладовки. Людям остро нужны посуда, постели, утюги, обогреватели, теплая одежда. Сделайте своё маленькое доброе дело.

 

Цілісність. Особливий статус
14

Сергій Рахманін 12 вересня, 22:00
Кожна війна має закінчуватися миром. Але, за підсумками війни, завжди хтось виявляється переможцем, а хтось — переможеним. Війну не можна зупинити. Її або виграють, або програють. Війну можна призупинити.

ПЛАНка

"Так звані "яструби" хочуть швидких, жорстких воєнних дій, інші вимагають масштабних компромісів — тільки б не було війни. Відповім обом сторонам: наша мета — не війна. Не ми, не Україна її розпочала. Наша мета — мир. Але підкреслюю: мир не за будь-яку ціну і не на будь-яких умовах". Це цитата Петра Порошенка. Від
25 червня цього року. Слова правильні. Днями Петро Олексійович перейшов від слів до діла. Він оголосив похід по мир. Але ціна й умови досі не ясні.

З формальної точки зору, ми маємо три плани. Мирний план Порошенка, оприлюднений ще 20 червня під час робочої поїздки на Донбас. Так звані "ініціативи Путіна", текст яких був озвучений 3 вересня. І, нарешті, протокол консультацій тристоронньої контактної групи в Мінську, підписаний 5 вересня представником ОБСЄ Тальявіні, другим президентом України Кучмою, послом Росії в Україні Зурабовим та емісарами "ДНР і ЛНР" Захарченком і Плотницьким. Останній документ узятий за відправну точку для наступних кроків із врегулювання. І, якщо вірити офіційній назві документа, "спрямований на імплементацію" як мирного плану Порошенка, так й ініціатив Путіна.

Вітчизняні песимісти і оптимісти по-різному оцінюють підсумки мінських угод. Перші стверджують, що Україна йде на фактичну капітуляцію, "здаючи" Донбас за "планом Путіна". Другі — що виконується саме "план Порошенка", а Путіну дають можливість зберегти обличчя. Частково мають рацію і ті, й інші. Пояснимо, чому.

План Путіна має неофіційний характер. Але саме він ліг в основу початку переговорного процесу. Частина його вимог врахована в "мінському протоколі", частина — ні, але де-факто дотримується. Ідеться насамперед про взаємне припинення вогню та взаємний обмін силоміць утримуваними особами. У "плані Порошенка" йшлося про роззброєння та звільнення заручників, відчуйте різницю.

Але оприлюднений план Путіна — це тільки частина плану, нав'язуваного Москвою Києву. Про його суть ми можемо судити тільки з уривчастих відомостей, оскільки перелік та характер вимог уточнюється постійно в ручному режимі й під час безпосереднього спілкування. На наш жаль, у цьому непростому процесі в цей непростий час Україна залишилася, по суті, без союзників. Так званий "женевський формат" передбачав участь у переговорному процесі представників України, США, ЄС і Росії. Далі коло учасників обговорення врегулювання невпинно звужувалося, втративши спочатку США, потім ЄС, потім — ОБСЄ, яка виникла, і врешті-решт Петро Олексійович залишився сам на сам із Володимиром Володимировичем. Формат — гіршого не придумаєш...

Чому так сталося? Вітчизняні чини нарікають на угодовство Заходу, який хоче за всяку ціну уникнути Третьої світової. Дипломати у приватних розмовах картають українську владу, яка формально просить допомоги для боротьби з агресором, але реально не демонструє ні готовності, ні бажання захищатися. Яка закликає до нових санкцій, але при цьому досі сама не запровадила жодної. "Дивно, коли риторика президента країни, яка страждає від агресора, звучить набагато миролюбніше, ніж риторика Меркель, якій ця війна вже точно не потрібна.

Ваш президент просить у Заходу одне, а потім безпосередньо домовляється з Путіним, главою держави-агресора, про протилежне...", — заявив DT.UA один високопоставлений дипломат.

Наскільки можна судити, роль основного перемовника з боку Росії в цьому складному процесі виконує помічник Путіна Владислав Сурков, який провів кілька зустрічей із Петром Порошенком, а тепер активно контактує з головою АП Борисом Ложкіним. Човникову дипломатію з нашого боку, за деякими даними, здійснював Віктор Медведчук, який втратив статус учасника контактної групи, але не втратив завзяття і, схоже, довіри з боку української влади.

Перевага Росії в цій ситуації в тому, що, будучи найактивнішим (я б сказав — найагресивнішим) учасником переговорного процесу, вона де-юре не є учасником конфлікту. Ми не можемо вимагати від РФ виведення її військ із нашої території, оскільки формально вона не визнає їхньої присутності. І коли Берлін говорить про неформальну обіцянку Москви вивести з Донбасу своїх вояків, Москва публічно бере Берлін на сміх. Київ говорить про готовність Москви звільнити Сенцова та Савченко, а Москва знизує плечима: який стосунок ми маємо до обміну бранцями? При цьому Москва не соромиться називати запровадження санкцій проти неї ударом по процесові мирного врегулювання на Донбасі. Кремль у вигіднішому становищі: будь-який зрив будь-яких домовленостей він може списати на "самодіяльність" днрівців та інших лнрівців.

Путін формально не воює, і Порошенко фактично не спростовує цього. Порошенко не готовий реально воювати, і Путін це чітко бачить. Вгадайте, хто в діалозі цих двох державних мужів має перевагу? І хто постійно піднімає планку вимог?

Російський дух
і буква закону

У чому суть уже досягнутих домовленостей, і про що домовляються Москва та Київ?

Про деякі деталі можна судити вже тепер. Частину планів озвучив Петро Олексійович, зокрема, на недавньому засіданні Кабміну. Він заявив про готовність надати неконтрольованим територіям особливий законодавчий статус і провести там місцеві вибори. Один із учасників наради запевняв, що президент говорив і про можливість проведення на фактично окупованих територіях парламентських виборів, але в офіційних повідомленнях ця інформація підтверджена не була .

З поінформованих джерел стало відомо: досягнуто попередньої домовленості про одночасне проведення 26 жовтня дострокових парламентських і місцевих виборів на територіях Донбасу, неформально керованих Москвою. Росія зацікавлена в такому кроці, оскільки він дозволяє легалізувати в регіоні владу сепаратистів і узаконити прихід у вищий законодавчий орган країни цілком офіційної п'ятої колони. Зрозуміло, забезпечити проведення повноцінних виборів Київ не зможе. У кращому разі, на цих територіях здійснюватиметься моніторинг ОБСЄ — організації, до діяльності якої впродовж цього конфлікту нагромадилося чимало запитань.

Крім того, розглядається питання про відновлення на фактично окупованих територіях офіційної діяльності СБУ і прокуратури. Передбачається, що на відповідні посади Київ призначатиме осіб, узгоджених із місцевою владою, читай — із сепаратистами та Москвою.

На порядку денному — розмір і характер бюджетних коштів, які, слід гадати, виділятиме Київ для відновлення зруйнованої інфраструктури на територіях, що Києву не підконтрольні. Питання повномасштабного відновлення виплат пенсій та зарплат бюджетникам на цих територіях обговорюється вже тепер.

За дивним збігом обставин, частина заходів, запланованих Петром Порошенком, збігається з пунктами його мирного плану, озвученого, як ми пам'ятаємо, ще в червні. Отже, захисники президента частково мають рацію — мирне врегулювання, у певному сенсі, здійснюється в рамках його "мирних ініціатив". Але є один істотний нюанс: розробляючи плани, верховний головнокомандувач виходив із того, що вони реалізовуватимуться на території визволеного Донбасу. Реалізація тих самих пунктів, але на окупованих територіях, дає зовсім інший результат. Поінформовані особи запевняють: президента переконали, що до кінця літа весь Донбас, як мінімум — Донецьку область, буде повністю зачищено від сепаратистів. Мене запевняли, що на 24 серпня паради були заплановані не тільки в Києві та Одесі, а й у Донецьку. Особисто мені повірити в це важко. Але людина, котра повідомила про це, мало схожа на жартівника. Зрештою, "парад" у Донецьку все-таки відбувся. Але це був зовсім інший парад.

Текст закону про спеціальний статус де-факто окупованих територій існує лише в чернетках і постійно коригується. Можна говорити тільки про те, що йдеться про надання особливого статусу приблизно 13 районам Донбасу, де сепаратисти і Москва отримають право самостійно розпоряджатися місцевим бюджетом; контролювати органи місцевої влади та місцевого самоврядування; вирішувати майнові й земельні питання, використовувати транші центрального бюджету та узгоджувати силовиків.

Відомо, що Москва наполягає на наданні особливого статусу всій території Донбасу і підштовхує Київ до виведення всіх силовиків з усієї території Донецької та Луганської областей. Порошенко в цьому питанні поки що демонструє виправдану впертість і наполягає на тому, що особливі повноваження буде надано лише тим територіям, котрі перебувають за фактичною лінією фронту на момент припинення вогню. Як можливий компроміс, свого часу пропонувався такий варіант: надання широких повноважень територіям Луганської області, за умови повного виведення незаконних збройних формувань та російських військ із території Донецької області. Але Москву цей варіант, цілком природно, не влаштував. Поки що українська влада відмовляється від надання дотацій та преференцій відчуженим територіям і наполягає, аби кошти, котрі планує виділяти на відновлення зруйнованої інфраструктури, витрачалися під контролем міжнародних спостерігачів. Київ усвідомлює, що в нього механізму контролю над витрачанням цих коштів не буде.

Москва, своєю чергою, наполягає на тому, аби особливий статус неконтрольованих Києвом територій згодом розчинився в додаткових повноваженнях, якими вже весь Донбас наділить нова Конституція. За обопільною згодою Кремля і Банкової, у документі не буде слів на кшталт "автономія" чи "федералізація", але елементи федералізму можуть бути введені в суть документа. Росію влаштовує, щоб нові квазідержавні утворення мали відмінну від інших українських регіонів назву. Наприклад, слово "край" замість слова "область". Те саме стосується й структур влади місцевого самоврядування, які називатимуться, скажімо, законодавчими зборами, а не місцевими радами, чи урядами краю замість виконкомів. Серед інших обговорюваних радикальних пропозицій — запровадження на територіях, підконтрольних сепаратистам і Москві, формального інституту представників президента, які, на відміну від глав адміністрацій, виконуватимуть роль префектів. І то — на пташиних правах.

Наскільки відомо, своєї згоди на такі ініціативи Київ поки що не дав: постконституційний устрій у повному тумані — тут би з доконституційним "особливим статусом" розібратися.

І Путін, і Порошенко, з різних причин, зацікавлені в невеликій передишці. Українському президенту потрібне призупинення війни на час виборів. Бо він обіцяв мир. А на тлі війни шанси отримати бажаний результат істотно знижуються. Про те, що обіцяний мир, швидше за все, нетривалий, він воліє не говорити. Щоб не засмучувати виборця. Російському президентові необхідно владнати локальні внутрішні проблеми, провести безболісну ротацію військ і забезпечити плацдарм для нової атаки, причому не тільки військової. Тимчасовий, проміжний особливий статус частини Донбасу його не влаштовує. У середньостроковій перспективі йому потрібен особливий статус усього Донбасу. У довгостроковій — йому потрібна вся Україна. Якщо вийде. Як гірко пожартувала моя колега: "Росіяни вирішили стати "хохлами", — якщо їм не вдасться з'їсти всю Україну, вони її понадкусюють". Тим, хто розраховує, що "зона зі спецстатусом" існуватиме довго, пропонуємо не плекати ілюзій. Після виборів атаки на нашу цілісність відновляться з новою силою.

Болючим залишається й питання проведення фактичного адміністративного кордону всередині Донбасу. Територія, підконтрольна бойовикам, повільно, але невпинно розширюється навіть під час перемир'я, всупереч укладеним угодам. Питання наявності й величини так званої буферної зони, доступу України до прикордонних пунктів, форм та способів патрулювання адміністративного і державного кордонів залишаються відкритими.

Абсолютно очевидно, що закон про надання частині території Донбасу особливого статусу буде лише першим кроком до подальших переговорів про фактичні умови укладання тимчасового миру між воюючими сторонами, якими насправді є Україна і Росія.

Війна і мир

Фактичну готовність президента Порошенка відмовитися (хай ніби й тимчасово) від частини українських територій багато хто в Україні вважає ледь не зрадою. Умовна "партія війни" наполягала, що необхідно було, зібравши всі можливі зусилля, замінивши неспроможне військове керівництво та заручившись підтримкою західних союзників (насамперед військово-технічною), продовжувати опір агресорам — хоча б для того, аби мати можливість укласти таке необхідне для України перемир'я на більш вигідних умовах. Ряд експертів вважає, що Путін блефує. Він зацікавлений у маленькій переможній війні, а вести затяжну кровопролитну кампанію йому не під силу. В умовах санкцій військові витрати вже стають непомірним тягарем для російської економіки, що проявляється в падінні обсягів виробництва, впровадженні додаткових податків, зростанні цін, зменшенні кількості робочих місць та відпливі капіталу з країни. Навіть тотальна цензура не в змозі приховати факту присутності російських військ на території України. І зростання кількості жертв цієї війни серед російських військових уже позначається на настроях суспільства. Нові втрати, за словами ряду спеціалістів, неминуче привели б до зростання антивоєнних настроїв у путінській Росії.

Готовність України до активного опору, а не до безвольної здачі своїх територій і своїх громадян могла б спонукати Захід бути активнішим у питаннях політичної та військової підтримки України. Ефективна, а не хаотична мобілізація і можливе запровадження воєнного стану; переведення економіки країни на воєнні рейки та створення відповідного патріотичного тла могли б дозволити, як мінімум, стабілізувати становище на фронті й нав'язувати Путіну порядок денний на переговорах. Дехто резонно вважає, що, як мінімум, вирівнявши становище на фронті, Україна могла б дозволити собі не брати на себе юридичну та фінансову відповідальність за території, яких вона не в змозі контролювати. Відмінність умовної "Новоросії" від Придністров'я, Абхазії чи Південної Осетії полягатиме в тому, що тягар витрат на її утримання братиме на себе держава, котра реального впливу на ці території не матиме.Був би сенс вчинити так, як вчинили Молдова й Грузія, — покласти фактичну відповідальність за долю невизнаних республік на Москву. Годувати ще одну заморожену гарячу точку Росія нині навряд чи в змозі. Київ про це знав, але цим знанням із якихось причин не скористався.

Очевидні поступки Кремлю, на які йде Київ після стількох місяців війни та стількох жертв, на думку багатьох, фактично знецінюють загибель тисяч людей — військових і цивільних. І завдають удару по патріотичних настроях у країні, таких помітних після перших воєнних успіхів. У сухому залишку виходить, що Україна, зазнавши колосальних людських і фінансових втрат, фактично погоджується на те, що їй пропонували ще до початку бойових дій. Умовна "партія війни" переконана, що реальна, а не номінальна територіальна цілісність країни стала заручницею впертого бажання Петра Порошенка за всяку ціну провести вибори і здобути контроль над законодавчою й виконавчою владою. Фактично, Порошенка обвинувачують у тому, що він проміняв державу на владу, а інтереси країни — на власні.

Своєю чергою, така ж умовна "партія миру" вважає, що в глави держави не було іншого виходу. Повномасштабна агресія Росії, відчутні поразки, яких зазнала українська армія, деморалізація військ, знищення значної частини бойової техніки, дедалі більша непопулярність війни серед населення, відсутність необхідних резервів — усе це перетворювало продовження бойових дій на формене самогубство, яке загрожувало не тільки дальшим захопленням нових територій, а й практично повною втратою обороноздатності та прямою загрозою незалежності. У таких обставинах, вважають адвокати Порошенка, в нього не залишалося іншого виходу, як погоджуватися на перемир'я на будь-яких умовах, зволікати час, виторговувати нові умови, збиратися на силах, зміцнювати армію й вибудовувати стратегію повернення втрачених територій, розуміючи, що найближчим часом відвоювати їх не вдасться.



http://gazeta.dt.ua/internal/cilistnist-osobliviy-status-_.html

 

З цими аргументами можна було б посперечатися. Можна було б поставити багато обґрунтованих запитань керівникам різного рангу й представникам різних відомств. Запитань про планування воєнних операцій, про забезпечення вояків зброєю і спорядженням, про характер використання тих чи інших частин і підрозділів, про "специфіку" мобілізаційної роботи. Можна було поставити риторичні запитання. Чому колони бойовиків безперешкодно залишили Слов'янськ і Краматорськ? Чому колони російських військ так само безперешкодно входили на територію України, незважаючи на отримані розвіддані і незважаючи на можливість ці колони знищити? У кожному разі, як мінімум два джерела таку інформацію підтверджують.

Можна сперечатися, наскільки ефективним виявилося б запровадження воєнного стану в умовах очевидної безпорадності влади. Можна гадати, як би склалися переговори про перемир'я і наскільки поступливим виявився б Путін, якби Київ нав'язав ці переговори Москві на тлі військових успіхів, а не після нищівних поразок. Але історія не терпить умовного способу. Спробуймо не приставати ні до "партії війни", ні до "партії миру" і запишімося в "партію здорового глузду". Ми виходимо з того, що переговори в Мінську вже відбулися, що воєнного стану в Україні не запроваджено, що вибори практично неминучі і що на сьогодні українські силовики не мають достатнього потенціалу для ведення повноцінних бойових дій. Але навіть у цих умовах деякі кроки, до яких вдається українська влада в рамках мирного врегулювання, видаються трохи дивними. Який смисл Україні проводити вибори на територіях, котрих вона не контролює? Згадаймо: офіційний Київ і весь цивілізований світ абсолютно обґрунтовано не визнавали підсумків референдуму в Криму й на Донбасі, мотивуючи це тим, що під дулами автоматів волевиявлення неможливе. Що змінилося тепер? Тільки одне: автомати замінили на "Гради" й танки. Вибори будуть знущанням. Але це знущання Київ навіщось готовий санкціонувати. Київ готовий наділити необхідними мандатами сепаратистів, визнати їхнє право розпоряджатися долями людей, територіями та коштами, і навіть готовий із цією метою піти на амністію низки осіб. У чому сенс такого задуму? Якщо не називати це злочином, то дурістю — як мінімум.

За деяким даними, турбуючись про певну інформаційну підтримку майбутніх кроків, Банкова "рекомендує" тлумачам своїх планів не вживати слів "Придністров'я" чи "Абхазія", а вживати слово "Ольстер". Очевидне лукавство. Гарячу точку Британської імперії офіційний Лондон усе-таки контролював і контролює. Просто контроль над цією територією був серйозно ускладнений. Зону з "особливим статусом" Київ контролювати не зможе. Там не буде українських військ, зате будуть російські. Там не буде української СБУ й прокуратури, а будуть сепаратисти з посвідченнями відповідних структур. Там не буде української міліції, а будуть зрадники у формі, яким держава, наскільки відомо, платитиме зарплату з українського бюджету. Туди не пустять незалежних спостерігачів та офіційних представників Києва. Там не буде депутатів, обраних народом, а будуть сепаратисти, призначені в депутати за погодженням із Москвою.

За інформацією, що уточнюється, складається список підприємств на території майбутньої "зони з особливим статусом", які можуть отримати державну допомогу та (або) залучені ззовні кошти для відновлення зруйнованої інфраструктури. За певними даними, окремі з цих підприємств не існують фізично — їх або повністю знищено внаслідок обстрілів, або демонтовано й перевезено в Росію. Якщо буде реалізований гірший сценарій, ми не тільки не зможемо примусити Росію взяти на свій баланс сепаратистський анклав, а й утримуватимемо його за власний кошт

 

Якщо вже вдаватися до історичних аналогій, то напрошується ще одна — Хасавюрт. Нагадаємо: в цьому дагестанському селі свого часу було підписано мирну угоду, яка фактично поклала край першій чеченській війні. Попри очевидну відмінність двох військових конфліктів, схожість низки обставин просто лякає. За підсумками Хасавюртських угод, невизнана Чеченська республіка, по суті, отримала те, чого вимагала до початку бойових дій. Росії довелося заплатити за власні військові та політичні прорахунки життями тисяч російських громадян і значними сумами з держбюджету. Відповідно до угод, підписаних у розвиток Хасавюртських домовленостей, Москва виділяла кошти для відновлення зруйнованої війною Чечні. Але ці кошти за адресою не доходили. Їх "розпилювали" кремлівські чиновники та чеченські ватажки. Хто сказав, що такий розвиток подій неможливий у нашому випадку? До речі, після закінчення першої чеченської війни в Чечні відбулися вибори, не контрольовані Москвою, але нею визнані. Особи, котрі
де-юре отримали мандати від російської влади, невдовзі стануть польовими командирами, керівниками загонів, які вбиватимуть російських бійців у новій війні — другій чеченській.

Цікаво, що події й настрої першої чеченської війни дуже скидаються на події й настрої першої російсько-української. Той-таки патріотичний настрій спочатку. Той-таки шок після перших великих втрат. Той-таки зашкалюючий оптимізм після перших перемог. Те ж таки прокляте запитання матерів і дружин: "Чому наші діти (чоловіки) мають помирати за чужу землю? Хочуть жити окремо — хай живуть". Ті ж перекриття доріг і ухиляння від призову. Те ж відео з кадрами спаленої техніки і переляканих полонених. Ті ж заклики до миру за всяку ціну. Таке ж перемир'я після несподіваної й нищівної поразки військ у боях, що завершилися здачею низки стратегічно важливих населених пунктів. А після війни — розмови про зраду і невдоволене нарікання, що й так голодна Росія годує бандитську Чечню. І — нова війна.

Люди, близькі до оточення українського президента, стверджують, що глава держави переконаний: його мирні ініціативи будуть із належним розумінням зустрінуті в суспільстві. Кожен день війни збільшує кількість прибічників миру за будь-яку ціну. Але хто сказав, що йдеться про мир? Ідеться лише про перемир'я, причому укладене на невигідних для Києва умовах. Цілком очевидно, що в цих умовах Київ мав вчинити бодай так, як вчинив щодо Криму, як вчинила Грузія щодо Абхазії та Південної Осетії. Українська влада мала визнати де-факто відчужені територіїтимчасово окупованими. І відгородитися від них, якщо й не фізично — парканом та колючим дротом, як тепер дехто пропонує, то фінансово і юридично. Такий статус, з одного боку, позначив би небажання Києва миритися з втратою цих територій; з другого — фіксував неможливість ці території контролювати і забезпечувати. Влада мала відкрито визнати, що доти, доки в зазначених населених пунктах стоїть ворожа армія, а українська армія не має фізичної можливості її звідти вибити, Київ не може брати на себе тягар відповідальності за ці території і за цих людей. Тим більше в умовах жорстокої економічної кризи і фактично не припиненої війни. Не може бути й мови ні про вибори на цих територіях, ні про функціонування там якихось органів під егідою Києва, ні про фінансування. Максимум, на що міг піти Київ, — на погодження з Москвою організації гуманітарного коридору, яким фактично окуповані території могли залишити ті, хто не хоче співіснувати з незаконною владою та окупантами. І яким могли б повернутися на "російський Донбас" ті, хто виїхав звідти під час бойових дій і відмовляється вважати Україну своєю батьківщиною. Це було б чесно.

За найбільш кепського розкладу, українській державі доведеться платити не тільки за антиукраїнську частину Донбасу, а й "російському" Криму. Достеменно відомо, що гарантування життєзабезпечення півострова Україною (ідеться, зокрема, про відновлення повномасштабного енерго- та водопостачання) було однією з вимог, яку виставляв Путін в обмін на перемир'я. Ще однією вимогою було заморожування публічної дискусії про юридичний статус Криму.

Який вигляд матимуть підсумкові домовленості, поки що судити неймовірно складно. Хочеться вірити, що українська влада, яка й так припустилася непростимо багатьох помилок за останні півроку, виявить необхідну принциповість у безумовно непростому переговорному процесі. Бо кожна необґрунтована поступка загрожує обернутися новими невиправданими жертвами у майбутній, майже неминучій, війні. Країна не може дозволити собі оплачувати за рахунок дірявого державного бюджету чиїсь слабкості, дурощі, злочини і зраду. Країна й так уже оплатила це тисячами життів — цивільних і військових.

 

Helgi‏
Эти люди безнадежны!Щенячий восторг:"днр молодцы,воду привозят!"А ниче что раньше вода текла из крана?Воистину VATA SAPIENS!

 

Правительство России скомандовало марионеточным властям аннексированного Крыма, а также главам 11 субъектов РФ, пересылать пророссийских беженцев из Донбасса в Сибирь, Дальний Восток и крайний Север.

Как сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на Центр журналистских расследований, из пунктов временного размещения их отправят в трехдневный срок в те субъекты федерации, где проходит Программа содействия добровольному переселению соотечественников, проживающих за рубежом.Источник:http://censor.net.ua/n302635
Постановление от 12 сентября за подписью премьер-министра РФ Дмитрия Медведева опубликовали на официальном сайте российского правительства.
Кроме Крыма, подобные рекомендации направили главам Белгородской, Брянской, Воронежской, Курской, Ленинградской, Московской и Ростовской областей, а также Москвы, Санкт-Петербурга и Севастополя. Согласно документу, размещение донбасских беженцев в этих регионах минимальное или вообще не предусмотрено.
"Подписанным постановлением высшим органам исполнительной власти 11 субъектов федерации рекомендуется ориентировать граждан Украины на переезд к другим субъектам федерации. По мере переезда этих граждан необходимо обеспечить преобразование пунктов временного размещения. Эти пункты должны использоваться для пребывания граждан Украины только на срок, необходимый для организации их дальнейшего следования к другому субъекту федерации, но не более, чем на 3 суток", - гласит постановление.Источник:http://censor.net.ua/n302635Источник:http://censor.net.ua/n302635

 

Сер З-М

Начну все же с выборов, ибо война-войной, но любимая народная забава Украинцев - выбирать тех, кого будет проклинать вся страна в ближайшие несколько лет.

Итак, что мы имеем:

1) выборы состоятся, президент спешит их провести, пока его избирателям еще не слишком холодно и голодно, прикрываясь лозунгами о низком качестве этого парламента, при том что новый будет выбран по той же "смешанной" системе.

2) вероятней всего, новая коалиция сложится "на базе" президентского блока, при участии мажоритарщиков и арсенизированного сброда предателей из "Народного Фронта". При такой "конструкции" премьером должен остаться "обрезанный" с точки зрения влияния на кабинет министров и не только с этой точки зрения Яценюк, а вот пастор-предатель свое кресло уступит в пользу обещавшего в случае победы кондитера в 1 туре быстрый конец войны, специалиста по покраске БТРов Юры Луценко или еще какого нибудь "чудака" из окружения торговца сладкой смертью.


3) Юля уйдет в оппозицию и будет пытаться "раскачать" ситуацию на улице и набрать очки на неудачах и промахах команды "тефлонового" президента.

4) любимые собаки левочкина - гомосек Ляшко и параноик Гриценко уйдут в оппозицию, тк во власть их никто не позовет - президент боится увеличения влияния Левы и его безмозглых собак.

Итог:

Думаю этот парламент не просуществует больше 1-2 лет - уж слишком многое в этой стране изменилось, что б ею правили оторванные от реальной жизни, безвольные моральные уроды, народ уже другой, да и оппозиция после выборов подберется такая, которой не привыкать бороться и свергать - уж кому как не Юле и собаководу Левочкину лучше знать, как "уходят царей".

И запомните: после очищения от политического шлака, которое неизбежно произойдет в ближайшие несколько лет, главное - не имена новых героев, а правила которые Вы позволите им установить.

Не переставайте вникать в происходящее и будьте готовы выйти на улицу и сжечь очередную партию продажных мудаков!

Слава Украине! Верю в победу!

 

Папа Пороха и сын, три Балоги (витя,паша,ваня), Парцхаладзе, Зварич, Билозир, "тушка"Немилостивий и многие др. "Новые" лица! Совесть есть?

 

И это он говорит на полном серьёзе....

По мнению Сергея Лаврова, премьер-министр Арсений Яценюк своими инициативами хочет рассорить россиян и украинцев. "Яценюк выступил с соответствующей инициативой внесения на рассмотрение правительства документа об отказе от внеблокового статуса и о том, чтобы взять курс на вступление в НАТО ровно в тот момент, когда согласовывались Минские договоренности. Не могу расценить такие действия иначе, как прямой афронт президенту страны. Думаю, что он предпринимает усилия в интересах не своего народа, а тех, кто хотел бы рассорить украинский и российский народы", - заявил Лавров, добавив, что украинский премьер также пытается "вбить глубокий и широкий клин" между Россией и Европой.