Світе тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась, Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? «Молилася, турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись На широкім світі, Панувала… Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю. Ой Богдане, Богданочку, Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала. Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває... Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати». Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, Не плакали б діти, мати не журилась. --------------------------------------- Cлава Українi
У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає,— Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину. Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата. А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка, підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки,— І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка. А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята; «Нехай,— каже,— Може, так і треба». Так і треба! бо немає Господа на небі! А ви в ярмі падаєте Та якогось раю На тім світі благаєте? Немає! немає! Шкода й праці. Схаменіться: Усі на сім світі — І царята і старчата — Адамові діти. ... ________________________________ Далі кожен може почитати сам, але Кобзар дійсно бачив на двісті років наперед. З Днем Народження! Слава Україні!
А це не буде "політікою"? Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, Жартуючи кине; Піде в свою Московщину, А дівчина гине — Якби сама, ще б нічого, А то й стара мати, Що привела на світ божий, Мусить погибати. Серце в'яне співаючи, Коли знає за що; Люде серця не побачать, А скажуть — ледащо! Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Знущаються вами. З днем народження пане Тарасу!
Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Живе… умирає… одно зацвіло, А друге зав'яло, навіки зав'яло… І листя пожовкле вітри рознесли. А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили, Попливуть і потім, і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться в жолобок, криницю І в море безкрає, і будеш сіять, Як над Вавілоном, над його садами І над тим, що буде з нашими синами. Ти вічний без краю!.. люблю розмовлять, Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою, Співать тобі думу, що ти ж нашептав. Порай мені ще раз, де дітись з журбою? Я не одинокий, я не сирота,— Єсть у мене діти, та де їх подіти? Заховать з собою? — гріх, душа жива! А може, їй легше буде на тім світі, Як хто прочитає ті сльози-слова, Що так вона щиро колись виливала, Що так вона нишком над ними ридала. Ні, не заховаю, бо душа жива. Як небо блакитне — нема йому краю, Так душі почину і краю немає. А де вона буде? химерні слова! Згадай же хто-небудь її на сім світі,— Безславному тяжко сей світ покидать. Згадайте, дівчата,— вам треба згадать! Вона вас любила, рожевії квіти, І про вашу долю любила співать. Поки сонце встане, спочивайте, діти, А я поміркую, ватажка де взять.
Не завидуй багатому, Багатий не знає Ні приязні, ні любові — Він все те наймає. Не завидуй могучому, Бо той заставляє. Не завидуй і славному, Славний добре знає, Що не його люди люблять, А ту тяжку славу, Що він тяжкими сльозами Вилив на забаву. А молоді як зійдуться, Та любо та тихо, Як у раї, — а дивишся: Ворушиться лихо. Не завидуй же нікому, Дивись кругом себе, Нема раю на всій землі, Та нема й на небі.
Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. Сем'я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає. Поклала мати коло хати Маленьких діточок своїх; Сама заснула коло їх. Затихло все, тілько дівчата Та соловейко не затих.
ХОЛОДНИЙ ЯР У всякого своє лихо, І в мене не тихо, Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо. Нащо б, бачся, те згадувать, Що давно минуло, Будить бознає колишнє — Добре, що заснуло. Хоч і Яр той, вже до його І стежки малої Не осталось; і здається, Що ніхто й ногою Не ступив там, а згадаєш, То була й дорога З манастиря Мотриного До Яру страшного. В Яру колись гайдамаки Табором стояли, Лагодили самопали, Ратища стругали. У Яр тойді сходилися, Мов із хреста зняті, Батько з сином і брат з братом Одностайне стати На ворога лукавого, На лютого ляха. Де ж ти дівся, в Яр глибокий Протоптаний шляху? Чи сам заріс темним лісом, Чи то засадили Нові кати? Щоб до тебе Люди не ходили На пораду, що їм діять З добрими панами, Людоїдами лихими, З новими ляхами? Не сховаєте! над Яром Залізняк витає І на Умань позирає, Гонту виглядає. Не ховайте, не топчіте Святого закона, Не зовіте преподобним Лютого Нерона. Не славтеся царевою Святою войною. Бо ви й самі не знаєте, Що царики коять. А кричите, що несете І душу і шкуру За отечество!.. Єй-богу, Овеча натура; Дурний шию підставляє І не знає за що! Та ще й Гонту зневажає, Ледаче ледащо! «Гайдамаки не воины — Розбойники, воры. Пятно в наший истории...» Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане, Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина, Не розіб’є живе серце За свою країну. Ви — розбойники неситі, Голодні ворони. По якому правдивому, Святому закону І землею, всім даною, І сердешним людом Торгуєте? Стережіться ж, Бо лихо вам буде, Тяжке лихо!.. Дуріть Дітей І брата сліпого, Дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть Бога. Бо в день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру. повіяв....
Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу Та й більш нічого. Кричите, Що бог вас создав не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. Якби взять І всю мізерію з собою, Дідами крадене добро, Тойді оставсь би сиротою, З святими горами Дніпро!
Ю.Яремко Т.Г Шевченкові (розрита могила)І могили мої миліМоскаль розриває... Нехай риє, розкопує,Не своє шукає, А тим часом перевертніНехай підростають Та поможуть москалевіГосподарювати, Та з матері полатануСорочку знімати. Не згинула мати,батьку Недавно воскресла. Та свої нові знамена Між людей понесла. Пам'ятають й тебе батьку Твої настанови. Тільки батьку не всі люблять Рідненької мови. Москалі знов розривають Козацькі могили. Розривають та сміються Що таке в творили. Бо так батьку і все сталось Як Ви нам писали. Перевертні до москаля Всі на службу стали. Й помагають москалеві Господарювати. Та й знов хочуть з свої мами Нову одіж зняти. Хочуть зняти з мами одіж Кинути за грати. Щоби замість вишиванки У куфайку вбрати. Та не все погано батьку У нашій домівці. Підійнялись проти зайди Хлопці-бандерівці. Жаль не склалось тоді в них Москаля прогнати. Та зате побачив люд Як треба кохати. Як кохати свій нарід Свою Батьківщину. Як за це своє кохання Боротись до згину. Спи ж спокійно батьку наш В своїй домовині. Не дамо зганьбити Неньку! Слава Україні!
Мій краю прекрасний, розкішний, багатий! Хто тебе не мучив? Якби розказать Про якого-небудь одного магната Історію-правду, то перелякать Саме б пекло можна. А Данта старого Полупанком нашим можна здивувать.
З днем народження дорогий Тарасе , душа нашого народу . Твої вірші не втратили своєї актуальності і досі .
Сьогодні визначний день для кожного українця, день, який має відродити і скріпити віру і любов наших душ, розпалити і підтримувати вогонь Визвольного повстання у наших серцях. Сьогодні- двохсотріччя з дня народження Великого Кобзаря, батька української нації, Тараса Григоровича Шевченка. Будьмо гідними синами його, не зрадимо заповідей його, виборемо свободу і правду для нашого народу, не пізнаємо стаху перед мечем і брехнею, так як не пізнав він.
