Василь Семенович Стус — український поет, літературознавець, правозахисник. Народився 6 січня 1938р. в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Донецького педінституту, учителював, працював у газеті. 1963р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві, звідки його було відраховано за протести проти арештів у середовищі української інтелігенції. Належав до т. зв. «шістдесятників» — опозиційно настроєних представників творчої молоді, які активно боролися за відродження національної культури, протестували проти реставрації сталінізму. 1972р. В. Стуса арештовано разом з іншими українськими правозахисниками та засуджено до п'яти років таборів і трьох років заслання. Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії, продовжував творити поезію, писав заяви-протести проти переслідувань інакодумців в СРСР. 1979р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його знову заарештовано й засуджено на 15 років позбавлення волі. Помер під час голодування в карцері 3 вересня 1985р. 19 листопада 1989р. відбулось перепоховання праху Василя Стуса в Києві на Байковому цвинтарі. Перша поетична збірка «Зимові дерева» ще продовжувала поетичну традицію «шістдесятників»: тут переважала громадянська лірика з її пристрасними роздумами про долю української культури, протестом проти атмосфери гноблення, несвободи, яка панувала в тогочасному суспільстві («Дума Сковороди», «Останній лист Довженка», «Звіром вити, горілку пити»). Позбавлений можливості друкуватися на Батьківщині, видає ряд поетичних збірок за кордоном («Зимові дерева» (Брюссель, 1970), «Свіча в свічаді» (Сучасність, 1977)). Найвизначнішим досягненням Стуса-поета є збірка «Палімпсести» (1986). Глибинне проникнення у внутрішній світ людини, досконалість мистецької форми характеризують цю книгу віршів, яка стала однією з вершин української поезії XX ст. Стус відомий також і як літературознавець: його перу належать статті про творчість В. Свідзинського, Б. Брехта, Г. Белля, грунтовна розвідка про поезію П. Тичини «Феномен доби». Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся в передчутті недовідомих верств. Що жив – любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя. Своїм стражденним і незлим обличчям, як син, тобі доземно поклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і чесними сльозами обіллюсь. Так хочеться пожити хоч годинку, коли моя розів’ється біда. Хай прийдуть в гості Леся Українка, Франко, Шевченко і Сковорода. Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, уже не ремствуй, позирай у глиб, у суще, що розпукнеться в грядуще і ружею заквітне коло шиб.
Цікавий факт. Захисником на суді в Василя Стуса був всім нам добре відомий Віктор Медведчук. А де ж та правда? А нема. Бо ті, що розпинали Стуса, Козацькі запустили вуса, Навчились українських слів І записались до хохлів. Ю.Сегеда Віктор Медведчук був адвокатом відомих українських правозахисників і дисидентів - Юрія Литвина і Василя Стуса. Один з очевидців процесу над В. Стусом - Євген Сверстюк - свідчив: В. Медведчук зробив все, щоб посадити за ґрати українського поета. Підзахисний Медведчука Юрій Литвин отримав 3 роки позбавлення волі в колонії суворого режиму. І в останньому слові так оцінив захист з боку В.Медведчука: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він отримував "згори", і його підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець - це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політічних справ, де садять людей "інакодумаючих"... Адвокатом Василя Стуса Медведчука затвердили, незважаючи на численні протести самого обвинуваченого. Суд над поетом проходив за закритими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг В.Стуса Євген Сверстюк згадує: "Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. Василь Стус відмовився від цього адвоката". Про це свідчить і дружина Стуса Валентина. Але адвокат не відмовився від дорученого йому підопічного - нехтуючи професійною етикою і честю, Медведчук продовжив "захищати" поета, незважаючи на висловлену адвокатові недовіру, справедливі протести і рішучі заперечення. Як свідчить "Хроніка поточних подій" - відомий правозахисний журнал, що видавався "самвидавом" в Москві: "адвокат (В. Медведчук) у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те , що Стус, працюючи в 1979-1980 роках на підприємствах Києва, виконував норму; крім цього, він переніс важку операцію. І ще одна промовиста деталь, що характеризує Медведчука з точки зору моралі і професійної відповідальності. Як свідчить процитована вище "Хроніка поточних подій", пізно ввечері 30 вересня 1980 року Михайлина Коцюбинська, Світлана Кириченко і Валерія Андрієвська отримали повістки на 1 жовтня до суду, на процес над Стусом, у якості свідків. Жінки одразу ж зв'язалися з дружиною Стуса Валентиною Попелюх, від якої з подивом дізналися, що їй про суд нічого не відомо. Суд йшов вже два дні (29 і 30 вересня), але адвокат Медведчук навіть не проінформував родичів, у тому числі - дружину поета, про це. На судовому засіданні Василь Стус заявив, що його на слідстві катують. Ця заява не викликала жодної реакції "адвоката" Медведчука. Сам Медведчук відкидає ці звинувачення: "Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі і не знає, що це таке. Рішення по таких справах приймалися не в суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок" - стверджує В. Медведчук на своєму сайті. uainfo.censor.net.ua Суд засудив Василя Стуса до максимального покарання - 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Закінчивши читати вирок, суддя без всякої паузи заявив: "Суд закінчений". "Кати! Ви мені і останнього слова не дали сказати!" - вигукнув Василь Стус і процитував М.Лермонтова: "И вы не смоете всей вашей черной кровью поэта праведную кровь!". Не думаю, що він мав на увазі лише прокурора. Як згадували друзі, Стус виглядав дуже змучено, на лиці ні кровинки, блідий. На побаченні після суду сказав дружині, що такого терміну він не витримає. Тоді поетові було 42 роки. 4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму ВС-389/36 села Кучино Чусовського району Пермської області Василь Стус помер. Очевидно, що роль Медведчука, як адвоката, у процесі над Стусом не була вирішальною. Але, людина з совістю та професійною честю не мала би братись за справу, у якій не збиралася докласти всіх зусиль для захисту свого підзахисного. А тепер розповідати про те, що "я не міг" - низько й гидко. Навіть якщо нова хвиля появи цих матеріалів є спланованою кимось акцією проти Медведчука, проти його "повернення в політику" - її слід підтримати. В політиці такі персонажі не потрібні, і для України вони нічого не зроблять. "Перевидання" Медведчука Україні не на користь.
Товариство! Сьогодні День Народження Василя Стуса! Це не реквієм. Сьогодні ми повинні бути щасливими від того, що в нашій нації були... та чому були... є, звичайно є- такі люди. Сьогодні, в його день- ми повинні бути горді цього!
Як добре, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражданням і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Стус, учитель из Горловки, это настоящий националист, не в пример современным экстримистам от политики и искуства. Это человек положивший жизнь в борьбе с преступным строем, пример для подражания любого человека противостоящего бесправию, образец мужества и человеколюбия. Если придётся пострадать за державу, я знаю на кого ровняться. Я знал о нём ещё в 80-е.
О вороже, коли тобі проститься Гик передсмертний і тяжка сльоза розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах? Державо тьми і тьми, і тьми, і тьми! Ти крутишся у гадину, відколи тобою неспокутний трусить гріх і докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, усі стежки до себе захаращуй, бо добре знаєш - грішник усесвітній - світ за очі од себе не втече. Це божевілля пориву, ця рвань всеперелетів - з пекла і до раю, це надвисання в смерть, оця жага розтлінного весь білий світ розтлити і все товкти, товкти зболілу жертву, щоб вирвати прощення за свої жахливі окрутенства - то занадто позначене по душах і хребтах. Тота сльоза тебе іспопелить і лютий зойк завруниться стожало ланами й луками. І ти збагнеш обнавіснілу всенищівність роду. Володарю своєї смерти, доля - всепам'ятка, всечула, всевидюща - нічого не забуде, ні простить.() http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/09/4/53998/
Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, і сподівань, і вір, і крові синів, що за любов тавровані, сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, із шаровар, з курної хати раби зростають до синів своєї України-матері. Ти вже не згинеш, ти двожилава, земля, рабована віками, і не скарать тебе душителям сибірами і соловками. Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі, ти гнівом виросла. Тепер не матимеш од нього спокою, йому ж рости й рости, допоки не упадуть тюремні двері. І радісним буремним громом спадають з неба блискавиці, Тарасові провісні птиці — слова шугають над Дніпром.
