на львовщине перезахоронили 16 ссовцев

на львовщине перезахоронили 16 ссовцев,которых нашли поисковики и перезахоронили с почестями,интересно-какой ПО?
http://www.odnoklassniki.ru/video/62288529014823-1

 

Так прокомментировали же - "Доля"...
Уже было кагбэ http://reibert.info/threads/На-Львівщині-перепоховали-останки-воїнів-різних-воюючих-сторін.444895/

 

Хоронили не Эсесовцев как замечено в пропагандистском сюжете снятом для России.. а Бойцов Галичан..можно сказать Патриотов Освободительной Войны на Западной Украине.Зрите в корень .

 

Из дивизии СС....К чему бы это??

 

Как всё гениальное - просто.
Так и в этом....
Отмывание бюджетных средств спецпредприятием в конце года...
Осталось только узнать, сколько денех у нас украли под эту лавочку?

 

Та да, Гитлер-вызволитель и все дела...
(Интересно Гитлер возглавляя освободительную войну в Украине- хоть сам то знал об этом?)

А 14-дивизия СС "Галичина" разве не входила состав СС? И присягу Гитлеру разве не давала?

Вы хотите сказать что украинцы это - те кто большую часть существования просидели то под австрийцами, то под поляками, ассимилировались.......А остальная часть украины т.е приблизительно 4/5 Украины - не украинцы?

 

По инициативе Гимлера?

 

ну,украинец- просветите нас сирых,о причине создания и что делала данная дивизия до того,пока щирых вояк не раздолбали?

 

Подразделения этой дивизии с осени 1943 участвовали в антипартизанской войне по всей территории Европы. В середине июля 1944 года дивизия первого набора была разгромлена Красной армией в боях под Бродами. В конце сентября 1944 года боеготовые полки дивизии были переброшены на подавление Словацкого восстания, к середине октября 1944 дивизия была задействована в Словакии в полном составе. В начале 1945 года дивизия была переброшена на Балканы, где вела борьбу с югославскими партизанами. В середине марта дивизию должны были разоружить, передав её вооружение формируемому германскому соединению, но быстрое продвижение Красной армии вынудило перебросить её на фронт, где она действовала с 1-м германским кавалерийским корпусом и перед капитуляцией входила в подчинение 4-го танкового корпуса. В последних числах апреля 1945 года дивизия формально была преобразована в 1-ю Украинскую дивизию Украинской национальной армии, хотя на германских картах и документах она все ещё имела прежнее название и командование войск СС считало её своим соединением войск СС. В период с 8 по 11 мая1945 года части дивизии сдались американским и британским войскам.

 

Хорошее обсуждение для археологии...

 

вы на личности не переходите-или вы считаете,что перезахоронение с почестями ссовцев-это нормально?салют в униформе сс и отдавать команды на немецком-это нормально?особенно перезахоранивать тех-кто большую часть времени боролся с мирным населением,производил расстрелы и т.д
В «хронике СС стрелковой дивизии «Галичина», которую вела ее Войсковая управа, имеется следующая запись: «20.03.44 г.: есть на Волыни, который, вероятно, уже в Галичине, украинский повстанец, который хвалится, что своей мотузкой удавил 300 душ поляков. Его считают героем».

 

У березні 1943 р. губернатор Дистрикту «Галичина» бригадефюрер СС Отто Вехтер, який прихильно ставився до українського національного руху, налагодив співробітництво з Центральним Комітетом Володимира Кубійовича (Українські Представники) і попросив дозвіл на формування поліційного полку «Галичина». Г. Гіммлер підтримав ініціативу Вехтера і запропонував у подальшому розгорнути полк у дивізію. Створену у Львові для цієї мети Військову Управу очолив галицький німець Альфред Бізанц, колишній полковник УГА, людина, досить знана в Західній Україні. Але насправді повноваження Управи були мінімальні, навіть ті поради, котрі вона давала німцям, залишалися ними без уваги.
У переговорах з д-ром Отто Вехтером представники української сторони наполягали на виконанні таких вимог:

• Дивізія повинна бути українською у складі німецької армії (а не німецькою, складеною з українців), що повинно знайти відображення у назві, зовнішніх відзнаках і у командному складі;
• Дивізія має формуватися у складі Вермахту, оскільки частини «Waffen-SS» не мали духовної опіки над військовослужбовцями, а це мало велике значення для українських вояків;
• Моторизація дивізії до такого ступеня, щоб вона мала всі види зброї, включаючи танки;
• Дивізія в цілому та її окремі частини не можуть використовуватися проти власного народу.

Лише невелика частина цих вимог була виконана. За рішенням Гіммлера, дивізія не мала права носити назву «українська»; щоб не пропагувати ідею незалежності України, вона повинна зватися «галицькою» і складатися з жителів тієї країни, яка раніше належала Австрії, тобто з «австрійських галичан», а не з українців. Сучасний державний герб України — «тризуб» — був тільки на прапорі дивізії, а основною відзнакою дивізії став «галицький лев». Всі командні пости від батальйону і вище тимчасово передавалися до рук німців.

18 липня 1943 року у Львові відбувся парад рекрутів до дивізії СС Галичина. На ньому виступив з промовою губернатор Галичини доктор Вехтер. Цивільне населення прощалося з добровольцями. Після параду добровольці поїхали потягом на вишкіл.

Командиром дивізії було призначено бригадефюрера СС Вальтера Шиммана, якого змінив 20 листопада 1943 р. бригадефюрер СС Фріц Фрайтаг, колишній офіцер таємної поліції, пізніше командував полком у єдиній дивізії поліції на фронті (4. Ss-Polizei-Panzergrenadier Division).Фрайтаг був дуже честолюбною людиною, підозріло ставився до своїх колег і за своїм характером взагалі мало підходив для керування дивізією. Дивізія увійшла до складу «Waffen-SS» разом з іншими національними формуваннями, але для неї було зроблено виняток і«Галичина», єдина з усіх різнонаціональних дивізій СС, отримала опіку католицьких, а потім і православних священиків.Сформована дивізія була як напівмеханізована, але не як «Panzergrenadierdivision». Обіцянку використовувати українців тільки на східному фронті також не до кінця виконано. Українська сторона погодилася на всі ці обмеження, вважаючи їх тимчасовими і такими, що будуть зняті після того, як дивізія покаже себе у боях.

Набір добровольців проводився у травні-червні тільки серед українців, що проживали на території нинішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Пізніше в дивізію вступали представники інших регіонів, наприклад, т. зв. Волинський легіон, і навіть полонені червоноармійці.

На 18 червня 1943 р. записалося 84 тис. добровольців, 52 тис. з яких пройшли медкомісію, але у дивізію зараховано тільки 13 тисяч. Після комісування тих, що захворіли, та тих, що отримали «бронь», чисельність майбутньої дивізії становила 11,5 тис. осіб, і у листопаді 1943 р. додатково призвано ще 6 тис., так що в навчальні табори відправили 17 200 осіб. Після наближення фронту бажаючих записатися до дивізії стало набагато більше, тому що молоді залишалося або бути мобілізованим до Червоної Армії, або «йти до лісу». Тому із добровольців сформували ще п'ять поліційних батальйонів.
17 червня 1943 р. колишні офіцери та підофіцери першими відправилися на перепідготовку: піхотинці — в Лешани, артилеристи — в Бенешов у Чехії, піхотні артилеристи — в Бреслау-Лісса в Сілезії. 18 червня транспорт відправився також у Брно і на польський військовий полігон «Гайделягер» біля Дембиці, куди через два тижні доставили вже обмундированих рекрутів із Брно. За статутом, дивізія мала складатися із 480 офіцерів, 2587 підофіцерів і 11 622 стрільців, разом — 14 689 осіб. На 20 вересня реально дивізія складалася з 261 офіцера, 673 підофіцерів і 11 967 стрільців, разом — 12 901 осіб. Після закінчення рекрутської перепідготовки і прийняття присяги в Гайделягері найздібніших рядових скерували до підстаршинських шкіл. Відчувалася нестача українських командних кадрів, тому дивізійний штаб домігся дозволу вислати в офіцерські школи кількасот молодих кандидатів, що не мали бойового досвіду, необхідного в таких випадках. У травні 1944 р. відібрані поїхали на курси до Чехії. Всі, що пройшли перепідготовку, дістали відповідні звання, що не завжди відповідали тим, які вони мали в інших арміях. Найвище звання майора отримали: командир дивізіону важкої артилерії артполку Микола Палієнко і Євген Побігущий — командир 29-го піхотного полку.
Бойові дії на східному фронті, бій під Бродами
На початку лютого 1944 р. в Гайделягері була сформована бойова група, яка трьома ешелонами виїхала до України і включилася в бойові дії у північно-західній частині Галичини і Холмщини, а через місяць повернулася до дивізії, яка на той час вже була переведена до Нойгаммеру для завершальної частини формування. У травні 1944 р. дивізію відвідав Г. Гіммлер, який тоді вперше назвав добровольців не галичанами, а українцями. Гіммлер залишився дуже задоволеним бойовою підготовкою дивізії, і у промові закликав «кріпити у боях дружбу українського та німецького персоналу дивізії». Військовий статут, за яким дивізія формувалася як «піхотна кінно-упряжна» (тип 44 з деякими модифікаціями) мав дату «4 січня 1941 р.», змінену пізніше на «15 червня 1943 р.» До червня 1944 р. дивізія носила назву "SS-Freiwilligen Division «Galizien» ("СС — добровільна дивізія «Галичина»), на початку травня вона отримала номер «14» і назву «14. SS- Freiwilligen Grenadier-Division (galizische Nr. 1)» — («14 СС добровільна гренадерська дивізія (галицька N1)», а 27 червня її присвоєна назва «14.Waffen— Grenadier- Division der SS (galizische Nr.1)» — «14-а гренадерська дивізія СС (галицька N1)».

28 червня 1944 р. за наказом командувача групою «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя дивізія була введена до складу 13-го корпусу 4-ї танкової армії, яка тримала оборону 160-км відтинку фронту біля м. Броди. Дивізія «Галичина» зайняла другу (запасну) лінію оборони фронту довжиною 36 км.

13 липня радянське командування силами 1-го Українського фронту почало Львівсько-Сандомирську операцію, метою якої було оточення німецьких військ у Галичині, взяття Львова, і вихід на лінію Вісла-Сян. У результаті наступу військ маршала Конєва 18 липня 13-й корпус попав у оточення, а «Галичина» була кинута на різні відтинки для ліквідації небезпечного становища. Після жорстоких боїв під Бродами 22 липня 13-й корпус припинив існування, а залишки «Галичини» (біля 1000 осіб) на чолі з генераломФрайтагом прорвалися із оточення і почали пробиватися у Закарпаття.

У с. Середнє зібралося біля 1500 бійців (разом із технічною сотнею та запасним куренем, які не попали в оточення) і після короткого відпочинку група повернулася до Нойгамера. Там до неї приєдналося ще 1500 осіб, вцілілих під Бродами, і навчально-запасний полк у кількості 8000 осіб і 5 поліційних батальйонів.

Частина бійців, яким вдалося уникнути полону, до дивізії не повернулась, а поповнила ряди різних підрозділів УПА.

Після закінчення Другої світової війни, протягом років лунали звинувачення у скоєнні воєнних злочиніввояками дивізії, зокрема проти поляків та євреїв. На вимогу Фонду Візенталя та деяких членів парламенту Канади у 1986 році була створена урядова комісія, відома під назвою Комісія Дешена, яка мала розслідувати факти переховування воєнних злочинців у Канаді, серед них також і колишніх вояків дивізії. Після вивчення архівних матеріалів та допит свідків комісія у своєму офіційному рішенні від 1987 року визнала, що:

• Не існувало доказів скоєння злочинів Дивізією Галичина
• Членство у дивізії не могло бути підставою для судового переслідування в Канаді
• Не існувало підстав для позбавлення громадянства чи переслідування ветеранів дивізії в Канаді

 

кстати очень хорошее,как поисковый отряд додумался до такого и стоит ли таким в дальнейшем выдавать разрешение на поисковые работы?

 

А его выдавали??

 

официально зарегеный по,и без разрешения?)))

 

Може ви надасте інформацію:- які завдання та які накази виконували "раздолбані" вояки? Відчуваю що володієте цікавими даними які змінять уявлення про Дивізію "Галичина".
Тільки прохання не писати про знівечені дитячі тіла, голови яких були розбиті злими українцями об одвірок.

 

Вполне возможно.Зарегить обчественную организацию не проблема,а вот получить дозвил от Минкульта,МВК-это уже другой вопрос.

 

Продолжу пана Опришка, Еще немного истории:
Присяга членов дивизии была такой же, как у членов других добровольческих подразделений Рейха: "...Я служу тебе, Адольф Гитлер, как фюреру и канцлеру германского рейха верностью и отвагой. Я клянусь покоряться тебе до смерти. Да поможет мне Бог!"

Хотя многие из офицеров дивизии были галичанами, большинство старших командных должностей занимали немцы (в том числе фольксдойче). Немцами были и два первых командира дивизии — бригадефюрер СС В. Шимана и сменивший его 20 ноября 1943 г. Ф. Фрайтаг. По общей номенклатуре войск СС дивизии был присвоен № 14, а трём её гренадерским полкам — 29, 30 и 31.

 

Пане модератор а до чого тут німці, йдеться про перепохоронення українців які воювали в дивізії СС"Галичина"

 

Вставлю свої 5 копійок. Якщо це все так, як Ви пишете, чому Фольксбунд не займається перепохованнями військових СС "Галичини"? Вони ж свої рідні.

 

С какой радости галичане родные высшей расе??Восточников(111 туркестанских, 30 грузинских, 22 армянских, 21 азербайджанская, 15 волжско-татарских и 3 северокавказских рот) Фольксбунд тоже вроде не хоронит-думаю понятно по чему??

 

присяга вояків дивізії «Галичина»: «Я присягаю Господу Богу на Святому Євангелії та Хресті, що, не дбаючи про своє здоров’я, завжди і всюди буду боротися зі зброєю в руках під українським національним прапором за мій народ та мою Батьківщину – Україну. Усвідомлюючи велику відповідальність, я як солдат Української Національної Армії присягаю, що буду без зайвих запитань виконувати накази моїх командирів, буду тримати ці накази в таємниці. Так допоможи мені, Господи Всемогутній та Матір Божа».