Переяславські угоди з‘їли миші! Ніякого об‘єднання України і Росії не було!

Переяславські угоди з‘їли миші! Ніякого об‘єднання України і Росії не було!
http://kavkaz.in.ua/?p=249
Віктор Тригуб, редактор журналів «Нова Січ» і «Музеї України», член Національної Спілки журналістів.

Найбільша історична фальсифікація ризикує перетворитися в потужну політичну сенсацію! Далі обійтися без висловів «ми не повірили», «такого не може бути», «шок» просто не можна.
Коли ми співставили факти, проаналізували хроніку подій, задали прості питання, на які ніхто не зміг дати відповіді, пережили справжній емоційний шок. Бо рівень цієї імперської фальсифікації, перевищує всі можливі уявлення.
Отже, все почалося з єфимків з ознакою. Це срібні талери, які ходили середньовічною Європою. Повноцінні гроші з високим вмістом срібла. Ставши Гетьманом, Богдан Хмельницький, в боях та результаті, як нині говорять, господарсько-фінансової діяльності, отримав дуже багато таких монет. Тривала виснажлива війна з Польщею, тож гроші були потрібні. Шукав Гетьман і союзників. Зрозуміло, не за спасибі. Військова підтримка щедро оплачувалася. В основному, талерами. Часто, за гроші, воювати підряджалися і козаки. Така тоді була загальноприйнята практика.
Отаман Американського козацтва Сергій Цапенко, фанатичний колекціонер козацьких речей, отримавши кілька старовинних талерів, звернув увагу на дивну чеканку – 1655 рік і зображення вершника. В середньому, одна така монета нині коштує від 1500-2000 доларів. Відома як єфимок з ознакою. Фактично, стала першою нормальною грошовою одиницею Росії. Тираж перечеканених талерів, за різними джерелами, склав від 800 до 1 млн. примірників. Як виявилося, саме скільки Богдан Хмельницький заплатив царю за військовий союз проти Польщі! Росіяни просто тупо нанесли свої символи на гроші об'єднаної Європи, отримавши власну монету.
Коли оприлюднена нами версія дійшла до офіційних істориків Росії та України, вони не повірили. Полізли в літературу – отримали підтвердження. Шок. Чекаємо перших публікацій від професіоналів.
Підкреслю, автор цих рядків, як і команда, що працює в часописах «Нова Січ» і «Музеї України» не є істориками. Ми – журналісти. І наше завдання, аналізувати факти, створювати сенсації, інформувати суспільство, проводити розслідування... А писати дисертації – то справа інших діячів, які, здається, крім власної наукової кар'єри і звань, більше нічого не помічають... Вийшло так, що подивившись трохи під іншим кутом на українську історію, ми почали регулярно здійснювати наукові відкриття. Як співав О.Бендер: «Совершите Вы массу открытий, иногда не желая того!». Козацькі регалії в США, епопея з шаблею Мазепи, скарби Кубанської Народної республіки, Парутинський десант, скарби Сагайдачного, Апостола, Хмельницького, Мазепи, архіви УНР вже встигли стати частиною офіційної української історії. Студенти пишуть по нашим статтям реферети і курсові, вводячи в ступор старих викладачів історії, які пунктирно прочитали лише кілька книжок. Більше і нема...
Отож, зрозумівши, що ніякого злиття України з Росією не було – Богдан просто найняв росіян у військовій кампанії проти поляків, не бажаючи того, створивши їм грошову систему, ми задалися простим питанням – а що відбулося у Переяславі 1654 року?
Імперські лизоблюди, сталінські посіпаки і вже більш сучасні гебнячеські стукачі, які чомусь обзивають себе «істориками», встигли написати про цей «величний акт об'єднання», тисячі книг, мільйони статей. Інші зліпили пісні, вірші, картини, фільми... Щороку і Незалежна Україна і незалежна Росія щось помпезно відмічають.
Захотілося дізнатися – а де ж ті загадкові документи? В якому архіві? Чи може на аукціоні? І скільки вони можуть коштувати? Почали шукати.
Ви не повірите!
НІЯКИХ ОФІЦІЙНИХ ДОКУМЕНТІВ З ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ РАДИ НЕ ІСНУЄ!!! Нема! Аби читач хоч трохи заспокоївся після такого відкриття, наведу цитату:
«Переяславский акт 8 (18) января 1654 г. принадлежит к числу одного из наиболее заидеологизированных, политизированных событий истории взаимоотношений двух наших народов, международной и политической жизни в ареале XVII в.
Несколько слов о Переяславском акте. Вначале одно источниковедческое замечание. Широко известный и многократно публикуемый рассказ о раде воспроизводится обычно по тексту из статейного списка посольства, возглавляемого В. В. Бутурлиным. Не учитывается, однако, что это вторичный, несколько препарированный вариант. Меж тем, сохранился подлинник (4): именно его повез сеунщик А. С. Матвеев 21 января, именно он зачитывался царю неделю спустя. Разумеется, существенные различия отсутствуют, но некоторые детали не совпадают. В частности, в списке удалены украинизмы. Текст в нем расположен так, что создается впечатление записи со слов И. О. Выговского, именно так излагаются иногда события в литературе. Но фактически это отдельный документ, авторство которого требует дополнительных разысканий. Принадлежность его самому писарю генеральному вызывает сомнения, хотя вполне вероятно, что источник исходил из писарской канцелярии и составлен с его слов. В любом случае нет никаких оснований считать документ, как и запись в статейном списке, искажающими смысл говорившегося и происходившего на Переяславской раде.
Лев Заборовский»
Після цього, нормальні люди, а тим більше українські націоналісти переживають шок. Потім радість. Сором'язливо замовкають російські патріоти. Одного разу, цей короткий факт зірвав застілля у компанії кількох професійних істориків. Хлопці кинули щедро накритий стіл, почали гортати книги, полізли в Інтернет. Пляшку програли... Аби закінчити з фактами і цитатами, дамо слово українському авторитету:
«Опис Переяславської ради маємо у "Статейному списку", тобто звіті В. В. Бутурліна царю, що насичений подробицями, забарвлений риторичними прикрасами, хоча на Переяславській раді Бутурлін не був присутній і про її хід дізнався від інших. Протокольного документального запису про неї не існує. Взагалі щодо статейних списків, що складалися послами, посланниками, агентами московського уряду і які зосереджувалися потім у Посольському приказі в Москві, то їх об'єктивність і правдивість поставили під сумнів уже сучасники.
Бутурлінський звіт царю, який грішить неповнотою, а в деяких місцях неточністю, був розтиражований у безлічі радянських видань, особливо останніх десятиріч. Він відомий нам також і з підручників історії СРСР (історія України, як ми знаємо, довгий час у навчальних закладах України не викладалась)».
Ми тихенько опитали справжніх істориків, які реально працюють в архівах багатьох країн. Жоден про ОРИГІНАЛИ Переяславських Угод не чув і не бачив!
Один дослідник розповів, що дійсно, якісь папери колись були. Зберігалися в Москві і Києві. І зміст їх був зовсім не такий, як нам втокмачують росіяни. Доля тих грамот дійсно неймовірна. Одного разу, роблячи ревізію в якомусь кремлівському архіві, наглядачі помітили, що від тих старовинних грамот нічого не залишилося. З'їли миші! Скандал, ганьба! Адже, згідно тим папірцям, чи пергаменту, Україна ЗАКОННО втратила незалежність, а без них була просто окупована Росієї, що кардинально змінює геополітичні розклади.
Доповіли кудись на самий верх. Створили комісію. Почали шукати українські примірники. Як виявилося, їх теж з'їли, але вже жовто-блакитні миші! Нема!!!
Тож святкувати чергову річницю Переяславської Ради не треба. Бо ніхто не знає, що то було. І чи було? Та як?
А з тих політичних діячів, так званих істориків, які будуть щось булькотіти про «благословенний акт злуки України з Росією» у Переяславі, можна відкрито сміятися. Фальсифікатори. Дурять людей. Бо нічим свою тріскотню довести не можуть. Документи відсутні.
За великим рахунком, можна почати юридичний процес оформлення незаконної окупації України Росією. Подати перший позов до Печерського районного суду... Процедура вже відома. Вимагати компенсацію... Як не дивно, є люди, які можуть реально це зробити. Там може і нова влада України підтягнеться...
Прогнозів робити не буду. Може, нарешті, українські та російські вчені зрозуміють, що історія давно перетворилася на складову частину геополітичних процесів, які мають колосальне значення. Хоча, це так, черговий крик в пустоту. Треба підійти більш конкретно. Час відмінити всі оті безглузді пільги, доплати за наукові звання. І взагалі, скасувати оте шизофренічне «кандидат розтаких-то наук». Або, просто перестати платити за них з держбюджету. Тоді може хтось почне наукою займатися, а не дисертації передерати...

 

Сколько пафоса)) Автор этих строк наверное скорее журналист больше и не историк. Все возражения пресекаются на корню! "далее обойтись без выражений"..... и с чем тут поспоришь после этого?

 

Віктор Тригуб, редактор журналів «Нова Січ» і «Музеї України», член Національної Спілки журналістів....

 

зараз почнеться. дуже шкода що тему знесуть бо тема цікава. а про те що оригінала угоди між Україною та росією нема казали іще у 90тих роках минулого сторічча.

 

зараз прийдуть товариші і розкажуть, що оригінали є.але вони дуже -предуже таємні і знаходяться у надсекретних архівах. а стаття суцільна вигадка,бо спокін віків Україна тільки й мріяла,як зміняти недолугу свободу на кріпацтво в обіймах " старшева брата".

 

А как же этот...

Что получили украинцы?

По «мартовским статьям», Украина включалась в состав Русского государства. Украинская местная администрация признавалась органом Русского государства и выполняла распоряжения царского правительства. Царь осуществлял свою власть на Украине при помощи гетмана, воевод, полковников и других представителей местной власти. Гетман сохранял свою административную власть и был зависим от царя. Из Москвы русское правительство прислало гетману булаву и другие знаки достоинства, а также печать с надписью: «Печать царского величества Малои Росии войска запорожского». Согласно «мартовским статьям», украинская казацкая старшина, шляхта и духовенство сохраняли право владения наследственными землями, а городское население — права самоуправления.
Малороссы получили от Москвы все, что они просили. Городам, хлопотавшим перед царем об оставлении за ними Магдебургского права, оно было предоставлено, духовенство, просившее о земельных пожалованиях и о сохранении за собою прежних владений и прав, — получило их, остатки уцелевшей шляхты получили подтверждение своих старинных привилегий. Казачеству предоставлено было все, о чем оно «било челом». Реестр казачий сохранен и увеличен до небывалой цифры — 60.000 человек, весь старый уряд сохранен полностью, оставлено право выбирать себе старшину и гетмана, кого захотят, только с последующим доведением до сведения Москвы. Разрешено было принимать и иностранные посольства.
В «мартовских статьях» подчёркивались права и привилегии гетмана, войскового писаря, полковников, судей, сотников, шляхты, казаков, зажиточных слоев городского населения. Все доходы с городов и сел Малороссии оставались в гетманской казне. Даже за короткое пребывание воевод в некоторых украинских городах, правительство не поживилось ни одним рублем из местных сборов — все шло на военные нужды Малороссии. Приходилось нередко посылать туда кое-что из московских сумм, потому что казачье начальство совершенно не заботилось о состоянии крепостей
На территории освобождённой Украины в результате освободительной войны было полностью уничтожено господство польских панов и магнатов. В то же время на украинских землях, остававшихся под владычеством Польши, Молдавии и Венгрии, продолжал господствовать неограниченный произвол шляхты и польских магнатов, где барщина достигала 5−6 дней в неделю, крестьяне выполняли многочисленные натуральные и денежные повинности. Тяжёлый гнёт вызвал переселение на протяжении всей второй половины XVII в. десятков тысяч украинцев из Правобережья, Волыни и Галичины, на Левобережную Украину — в Харьков, Чугуев, Сумы, Мерефу, Лебедь, Ахтырку, Богодухов, Гайворон, Золочёв, Змиев и многие другие города и селения. Левобережная Украина и Слобожанщина за несколько десятилетий превратились в густозаселённый край, где украинские переселенцы совместно с русскими жителями распахивали степи, луга, развивали сельское хозяйство, занимались ремеслом, промыслами, успешно вели совместную борьбу против турок и татар. На Левобережье быстро росла добыча железа, селитры, поташа, соли, развивалось ремесленное производство. За несколько десятилетий Харьков, Чугуев, Полтава, Киев, Переяслав, Нежин, Чернигов, Ромны стали крупными центрами ремесла и торговли. Украинские купцы вывозили в Россию поташ, селитру, кожи, лошадей, овец, шерсть, пеньку, табак, вино. Русские купцы привозили на Украину железные и деревянные изделия, выделанные кожи, меха, шубы, сёдла и предметы домашнего обихода. На Украине широко распространялась литература, издаваемая в Москве.
Что приобрела Россия?

Согласие о принятии Украины в состав Московского государства было тяжелым и мучительным решением Земского Собора 1653 года. Все понимали, что принятие Украины «под высокую руку» русского государя означает войну с Речью Посполитой. На Соборе бояре, думные и служилые люди дали согласие «битися не щадя голов своих» с польским королем, торговые люди «ответили», что они будут воевать и обеспечат войну «вспоможением». Россия, не оправившаяся от последствий Смуты, вынуждена была вступить в 13-летнюю войну (1654—1667 гг.) с Речью Посполитой.
ЗЫ Даю ссылку...http://ru.wikipedia.org/wiki/Воссое...B3.D0.BE_.D0.A1.D0.BE.D0.B1.D0.BE.D1.80.D0.B0

 

С википедии... просто не хотелось искать материалы в сети. А мнений по этому поводу много с обеих сторон.

 

На территории освобождённой Украины в результате освободительной войны было полностью уничтожено господство польских панов и магнатов. В то же время на украинских землях, остававшихся под владычеством Польши, Молдавии и Венгрии, продолжал господствовать неограниченный произвол шляхты и польских магнатов, где барщина достигала 5−6 дней в неделю, крестьяне выполняли многочисленные натуральные и денежные повинности.
---
Стоп, єто что же - Советская власть и социализм пришли сюда из Московии еще в 17в.?

 

Вот сами рассудите... зачем тем переписчикам фальсифицировать документы. Чтобы потомки на форумах обсуждали это? Может и условия до Петра 1 и были несколько другие но время уже диктует новые правила и амбиции правителей, поэтому и получаем сейчас что имеем.

 

це добре що ви визнаєте що угода була сфальшована за часів пєтра.
тепер треба щоб росія виплатила компенсацію за фальшування угоди та окупацію нашої землі.

 

Ага.. и пускай Монголия платит за набеги Чингисхана и Америка отдаёт Аляску вспять)) сами попросились а теперь претензии выставляете. Посмотрите на лоскутную карту Европы 17 в... да там вообще друг другу все должны сейчас.

 

Все-то вам, евреям, мало.

 

"...І зміст їх був зовсім не такий, як нам втокмачують росіяни. Доля тих грамот дійсно неймовірна. Одного разу, роблячи ревізію в якомусь кремлівському архіві, ..."

Автор почему то верит, что в кремле находятся архивы.... Вообще вся аргументационная база - "одного разу по пьяному делу выспорил у кого-то бутылку....
Вообще все, что начинается с преамбулы "одного разу" к истории отношения не имеет.

 

Дешевая сенсация.

 

о! почалось. позлітались ворони. нєгадують.

 

Був ще один Переясловский договір- 'Переяславська угода 1630' – угода між польським гетьманом С.Конецпольським і українською козацькою старшиною, укладена 29.V (8.VI) під Переяславом. Угоді передувало селянсько-козацьке повстання під керівництвом Т.Федоровича (див. Федоровича повстання). Попри те, що вороже військо 15 (25).V.1630 р. зазнало поразки, частина козацької старшини і заможного козацтва (гетьманом запорізького війська тоді був представник угодовців А.Конашевич-Бут) погодилася піти на компроміс із польсько-шляхетським урядом. За умовами П.У. залишався в силі Куруківський договір 1625 р., проте реєстр було збільшено з 6 тис. до 8 тис.чол. Нереєстрові козаки зобов'язані були розійтися по домівках і повернутися під владу шляхти; їм гарантували амністію. С.Конецпольський вимагав видати Т.Федоровича, але козаки відмовилися виконати цю вимогу. Під час укладення П.У. гетьманом було обрано Т.М.Орендаренка, якого С.Конецпольский затвердив на гетьманстві. П.У. не ослабила суперечностей між селянсько-козацькими масами і шляхтою, які у зв'язку з дальшим посиленням соціального і національного гніту дедалі більше загострювалися. Незабаром боротьба українського народу проти польського панування знову переросла у народні повстання під проводом П.Павлюка (1637) Так що з поляками ми раніше об,єдналися.

 

не было? ну и пес с ней. и что?

 

начебто дурниці а приємно

 

Витя Тригуб опять отжигает.Сенсации он способен придумать на ура.Прямо после первой бутылки

 

Бредятина. Речь Посполитая в 17 веке это не "шавка пиндосская", как сейчас, а мощная империя с которой считалась вся Европа. Размерами меньше Руси, но по человеческим рессурсам не уступающая.
Русь же не успела оправится после Смутного времени и нападением на поляков рисковала потерять больше чем приобрести. Что-бы пойти на такой риск нужны галеоны золота, а не то что мог предложить Богдан.
Так что все к золоту сводить не нужно. Хотя передача каких-то денег вполне логична.

 

От вчепились ви в ту Переяславську раду... Були б в наявності оригінали - не було б цієї теми тут. Але цікавий не сам факт існування цих домовленостей, цікаве інше, адже сама Московія денонсувала ці угоди. Все просто до зубного болю:
6.05.1686 року було підписано Трактат про вічний мир. Тобто фактично Московія віддала Речі Посполитій Правобережну Україну. А пригадайте шановні на яких землях воював Хмельницький? Чому це Московія платить компенсацію за Київ Речі Посполитій? Цікаво виходить...
А виходить наступне:

1. За умовами Переяславської Ради Україна укладає угоду з Московією і та має надавати військову та іншу допомогу в Боротьбі проти Речі Посполитої.
2. Відповідно Р.П. та М., є ворогами.

Але за умовами Трактату про вічний мир ми бачимо наступне:

Нічого дивного не помітили? Де виконання умов Переяславської Ради?
Відповідно можна стверджувати:
Навіть, якщо і було підписано угоду 1654 в такому вигляді як нам це зараз подають і навіть існували оригінали цих домовленостей, то 6.05.1686 Московія денонсувала ці домовленості.

 

Та що ви кажете... Але щось ви підзабули що цю *мощную імперію*черви роз'їли, козаки Хмельницького так вімудохали в первому ж бою польське військо, що в Європі присіли від здивування.