УПА: дискусійні питання

«Я, Вдовиченко Надежда Тимофеевна, уроженка Волыни... Я и моя семья просим простить нас всех посмертно, потому что, когда люди будут читать это письмо, меня уже не будет (подруга выполнит мое поручение).
У родителей нас было пятеро, мы все были завзятые бандеровцы: брат Степан, сестра Анна, я, сестры Оля и Нина. Мы все ходили в бандерах, днем отсыпались по хатам, а ночью ходили и ездили по селам. Нам давались задания душить тех, кто укрывал пленных русских и самих пленных. Этим занимались мужчины, а мы, женщины, перебирали одежду, отбирали коров и свиней у погибших людей, скот резали, все перерабатывали, тушили и укладывали в бочки. Однажды за одну ночь в селе Романове задушили 84 человека. Старших людей и старых душили, а детей маленьких за ножки − раз, ударил головкой об дверь – и готово, и на воз. Мы жалели своих мужчин, что они крепко намучаются за ночь, но за день отоспятся и на следующую ночь − в другое село. Были люди, которые прятались. Если мужчина прятался, принимались за женщин...
Других на Верховке убрали: жена Ковальчука Тилимона долго не признавалась, где он, и открывать не хотела, но ей пригрозили, и она вынуждена была открыть. Сказали: «Скажи, где муж, и мы тебя не тронем». Она призналась, что в стоге соломы, его вытащили, били, били, пока забили. А двое детей, Степа и Оля, хорошие были дети, 14 и 12 лет... Младшую разодрали на две части, а мать Юньку уже не надо было душить, у нее разрыв сердца случился. В отряды брали молодых здоровых парней, чтобы душить людей. Так, из Верховки два брата Левчукив, Николай и Степан, не захотели душить, убежали домой. Мы приговорили их к казни. Когда поехали за ними, отец говорит: «Берете сыновей – и я иду». Калина, жена, тоже говорит: «Берете мужа – и я иду». Вывели их метров за 400 и Надя просит: «Отпустите Колю», а Коля говорит: Надя, не проси, у бандеров никто не отпросился и ты не выпросишься». Колю убили. Надю убили, отца убили, а Степана живым забрали, две недели водили в хату в одном белье − рубашка и штаны, били шомполами железными, чтобы признался, где семья, но он был твердый, ни в чем не признался, и последний вечер побили его, он попросился в туалет, один повел его, а была сильная метель, туалет был из соломы, и Степан прорвал солому и убежал из наших рук. Нам все данные давали из Верховки земляки Петр Римарчук, Жабский и Пучь.
...В Новоселках Ривненской области была одна комсомолка Мотря. Мы ее забрали на Верховку к старому Жабскому и давай доставать у живой сердце. Старый Саливон в одной руке держал часы, а в другой сердце, чтобы проверить, сколько еще будет биться сердце в руке. И когда пришли русские, то сыновья хотели поставить ему памятник, дескать, боролся за Украину.
Шла еврейка с ребенком, убежала из гетто, остановили ее, забили и в лесу закопали. Один наш бандера ходил за девушками-полячками. Дали ему приказ убрать их, и он рассказал, что сбросил в ручей. Их мать прибежала, плачет, спрашивает, не видела ли я, говорю, что нет, идем искать, идем над тем ручьем, я и мать туда. Нам был дан приказ: евреев, поляков, русских пленных и тех, кто прячет их, всех душить без пощады. Задушили семью Северинов, а дочка была замужем в другом селе. Приехала в Романове, а родителей нет, она плакать начала и давай вещи откапывать. Бандеры пришли, одежду забрали, а дочку живьем в тот же ящик закрыли и закопали. И осталось дома двое ее маленьких детей. А если б детки приехали с матерью, то и они были б в том ящике. Был еще в нашем селе Кублюк. Его направили в Котов, Киверцовский район, на работу. Поработал неделю и что же – отрубили голову Кублюку, а дочку взял соседний парень. Бандеры приказали убить дочку Соню, и Василий сказал: «Идем в лес за дровами». Поехали, привез Василий Соню мертвой, а людям сказал, что дерево убило.
Жил в нашем селе Ойцюсь Тимофей. Старый-старый дед, что он сказал, так оно и будет, был то пророк от Бога. Когда пришли немцы, им сразу донесли, что есть такой в селе, и немцы сразу же поехали к старому, чтобы тот сказал, что с ними будет... А он им говорит: «Ничего я вам не скажу, потому что вы меня убьете». Переговорщик пообещал, что пальцем не тронут. Тогда дед им и говорит: «До Москвы вы дойдете, но оттуда будете убегать, как сможете». Немцы его не тронули, но когда старый пророк сказал бандерам, что удушением людей Украины они ничего не сделают, то пришли бандеры, били до тех пор, пока не забили.
Теперь опишу про свою семью. Брат Степан был завзятый бандеровец, но и я не отставала от него, ходила везде с бандерами, хотя была замужем. Когда пришли русские, начались аресты, вывозили людей. Нашу семью тоже. Оля договорилась на вокзале, и ее отпустили, но пришли бандеры, забрали и задушили ее. Остался отец с матерью и сестрой Ниной в России. Мать старенькая. Нина наотрез отказалась идти работать на Россию, тогда начальство предложило ей работать секретарем. Но Нина сказала, что советского пера в руках держать не хочет. Ей снова пошли навстречу: «Если ты не хочешь ничего делать, то распишись, что будешь выдавать бандеров, и мы тебя отпустим домой. Нина, долго не думая, расписалась, и ее отпустили. Еще Нина не приехала домой, как ее уже ждали бандеры, собрали собрание парней и девушек и судят Нину: смотрите, мол, кто поднимет на нас руку, со всеми так будет. По сегодняшний день не знаю, куда ее дели.
Всю свою жизнь носила тяжелый камень в сердце, я ведь верила бандерам. Я могла продать любого человека, если кто-то что-то скажет на бандеров. А они, окаянные, пусть будут прокляты и Богом, и людьми на веки вечные. Сколько людей порубили невинных, а теперь они хотят, чтобы их прировнять к защитникам Украины. А с кем же они воевали? Со своими соседями, душегубы проклятые. Сколько крови на их руках, сколько ящиков с живыми закопано. Людей вывозили, но они и теперь не хотят возвращаться на ту бандеровщину.
Слезно умоляю Вас, люди, простите мне мои грехи» (газета «Советская Луганщина», январь 2004, N 1)...".
http://topwar.ru/2467-zverstva-banderovcev.html

 

ВОЛИНСЬКА ФАЛЬШИВКА БРОДИТЬ ПО СВІТУ
Петро БОЯРЧУК

Весною нинішнього року хтось прислав до редакції “Волині” ксерокопію публікації, що її надрукувала зареєстрована в Комітеті Російської Федерації по пресі газета “За СССР”, яка видається в Білорусі. Тим часом вона, випливає з тексту, передрукувала її з першого у 2004 році числа російськомовної “Правды Приднепровья”.

З’ясувалося також, що у вересні 2005 року цю публікацію, але під заголовком “Слізно благаю – простіть мене, люди!”, надрукувала ще й газета відомої проімперським спрямуванням партії прогресивної конотопської соціалістки Наталії Вітренко “Народна опозиція”. Ймовірно, з’являлася вона і в інших газетах подібного штибу. Однак уперше побачила світ під заголовком “Не може бути примирення з катами!” у вересні 2002 року в компартійній газеті “Радянська Волинь” в Луцьку. І майже в усіх випадках починалася звісткою про те, що редакцію “Радянської Волині” відвідала “літня жінка і передала цей матеріал – сповідь активної в минулому бандерівки”. І зважилася на таке (це випливає з тексту) уродженка Романова Луцького району Надія Вдовиченко, аби “спокутувати свій гріх перед людьми”.
— Мама не могла таке написати, — сказала мені дочка Надії Тимофіївни Ольга Оверчук, котра попросила “Волинь” допомогти розібратися в цій історії. – Раніше нікуди не зверталась, бо не думала, що знайду правду. Та коли ця брехня повторюється і повторюється, то вже нема як мовчати.
А ще до зустрічі з Ольгою я отримав листа від уродженки Романова, племінниці Надії Вдовиченко Марії Козачук, котра мешкає на Хмельниччині. “Це страшна брехня”, — написала вона про ту ж публікацію і підкріпила свій висновок конкретними аргументами.
Але вернімось до “сповіді”. “Нас було у батьків п’ятеро дітей, ми усі були запеклі бандери, брат Степан, сестра Анна, я, Надя, сестри Оля і Ніна… Ми дньом спали по хатах, а вночі ходили і їздили по селах, було нам дано заданіє душити людей”, — говориться у ній. Та саме ці рядки і засвідчують, що “сповідь” — звичайний фальсифікат. Бо хіба могла Надія Вдовиченко, аби писала вона, забути, що було у її батьків Тимофія та Одарки дітей не п’ятеро, а шестеро? У Романові і до початку дев’яностих жила ще одна її сестра Марія.
Козачук, котра підлітком жила разом з тіткою Надьою і бачила, що ніхто нікуди ночами не ходив, у своєму листі зазначила: “ В УПА був тільки Степан. Його за те розстріляли в Луцькій тюрмі. Крім дядька Степана, ніхто із сім’ї Вдовиченків у бандерах, як написано в тій статті, не був, а в Сибір вивезли за Степана бабцю, діда і сімнадцятилітню Ніну”.
Не треба й говорити, які думки викликали у читачів ось ці слова “сповіді”: “Душінням займалися чоловіки, ми, жінки, перебирали одежу, забирали корови і свині, усе переробляли, но коли за одну ніч в селі Романові задушили 84 душі, хоч ніч зимою велика, ми не могли з тим усім справитись”. Уродженець сусіднього з Романовим села Ботин мешканець Луцька Віталій Кондратюк, якого в жодних симпатіях до бандерівців не запідозриш, заперечив: такого, щоби за одну ніч в Романові чи навіть цілому тому кутку знищили “84 душі”, ніколи не було.
Ніколи не чули про такий масовий теракт у Романові і вчителі місцевої середньої школи. “На Червоній вулиці, — зазначила викладачка історії Жанна Магольон, — навіть і всіх, хто жив там, стільки не було”. Вигадкою назвав той теракт мешканець Ботина Сергій Бохонко. Заперечив він і окреслену “сповіддю” одіозну роль Надії Вдовиченко, яку знав особисто. Мовляв, неправда про неї. “Не було такого”, — сказала уродженка Романова Катерина Несмянович з Ківерців, котра знала і Надіїну сестру Ольгу, і була досить близько знайома з Ніною Вдовиченко.
Думаю, не зайве тут сказати ось про що. До 1939 року, коли перші совєти розпочали у нас тотальну боротьбу з “ворогами народу”, пам’ятає Романів тільки один-єдиний випадок, що в селі загинула від злочинних рук ціла сім’я. Від червня ж 1941-ого подібні трапунки потяглися цугом, хоч найчастіше ніхто достеменно не знав, чия і за що вершилася так мста. Без суду і слідства в перші дні нападу гітлерівської Німеччини у Луцькій тюрмі було розстріляно 30 романівців. Коли совєтська влада прийшла вдруге, всі ті злочини поклалися у провину оунівцям. Нерідко – без жодних доказів.
А про романівських Вдовиченків я вперше почув у 1993 році від нині покійної вже мешканки села Пустомити Горохівського району Олени Ступак. Розповідала, як у вересні 1945 тікала разом з Одаркою, Тимофієм та їхньою донькою Ніною із спецпоселення на півночі Росії. Про це і розповів у “Волині”. А невдовзі відгукнулась листом до Олени Тихонівни Марія Козачук. Повідомила і про подальшу долю Ніни, яку, написала, забрали свої ж, і про дев’ятнадцятилітню Олю, яку “також свої замучили, тільки раніше”, бо втекла до них ще коли виселяли. У “сповіді” ж Надії Вдовиченко несподівано прочитав, що Ніна із спецпоселення не втікала, що звідтам її відпустили, бо підписалася “видавати бандерів”, але “ще не приїхала до доми, як її чекають”. Звідки ж, аби дівчина підписалася на співробітництво з НКВС, “бандери” так хутко про це довідалися, якщо не мали зв’язку із спецслужбами чи самі не були енкаведистами?
Катерина Несмянович у сімнадцять літ оберталася в колі юнаків та дівчат, котрі володіли певною інформацією про місцеве повстанське підпілля. Спираючись на чуте в їхньому середовищі, вона припускає, що Ніну Вдовиченко могла зліквідувати СБ ОУН. Але дотепер пані Катерині пам’ятається, що після допиту службою безпеки Ніна залишалась у своєму селі. Несмянович ще не раз бачила її в товаристві сільського хлопця Івана Бондарчука, з яким Ніна дружила. І лише перегодом вона зникла. Пішов поголос – знищена бандерівцями.
А Олю Вдовиченко Катерина Несмянович особисто зустріла значно пізніше після її втечі в домівці своєї подруги юності Ольги Миколайчук. Ще через трохи від своїх друзів вона довідалася, що група повстанців, в якій знайшла собі прихисток Вдовиченко, наскочила на енкаведистську засідку і “всіх їх там постріляли”. Як бачимо, інформація про загибель молодших дочок Одарки та Тимофія Вдовиченків неоднозначна. У пропагандистському ж розумінні смерть їхня була не менш вигідною сталінщині, оскільки ставала жорстокою пересторогою для всіх, хто намагався в упівських боївках знайти порятунок від переслідувань влади і збільшував їхні ряди.
Як же з’явилася “сповідь”-фальшивка в “Радянській Волині”? Редактор цієї газети Ігор Кузьминський розповів мені, що у вересні 2002 року до редакції прийшла стара вже жінка, яка сказала, що вона з Романова, назвалася Надією Вдовиченко, “трясущимися” руками дала написаний “корявим почерком” матеріал, запевнила, що сама була свідком усіх подій, про які в ньому мова, але наполягла, щоби при публікації прізвище її в газеті вказаним не було. А перегодом сюди навідалась інша жінка. Вже з Маяків. Назвалась родичкою Надії Вдовиченко і забрала її рукопис, бо “хтось його авторці погрожував”. “Я вам кажу, ось хрест святий, що так воно є”, — підсилив свою оповідку Кузьминський.
Після такої клятьби можна було би й повірити. Але в дійсності Надія Вдовиченко померла ще у травні 2000 року, тому принести до редакції “матеріал” ніяк не могла. А від 1996 року, після чергового інсульту, їй, розповіла Ольга Оверчук, “навіть ложка з рук випадала”. Та й після першого інсульту в 1991 році до писання не бралась. А з 1956-ого, про що в “Радянській Волині”, здалося, навіть не здогадувались, і жила не в Романові, не в Маяках, а в селі Лище. Чому ж в редакції не перевірили авторство і зміст сумнівної “сповіді”?
– Я цей матеріал пам’ятаю, — розповідав Ігор Кузьминський. – З ідеологічної точки зору — сильний. Але просто так до друку його не дав би. Я дав почитати Пхиденкові, Наконечному. Ну, такий матеріал, що… Зразу ж на комп’ютері набрали. Виходить, благословили ту замішану на півправді брехню “у світ” тодішній депутат Верховної Ради України перший секретар Волинського обкому КПУ Станіслав Пхиденко і достатньо обізнаний, мабуть, в традиціях провокативної діяльності НКВС — НКДБ, оскільки в есесерівському минулому відав архівом тодішнього обкому КПРС — КПУ, колишній редактор “Радянської Волині” Владислав Наконечний.
Спираючись на оту фальшивку, “Радянська Волинь” ще раз доклалася до “розвінчування” вояків ОУН – УПА, яких “нахабно намагається реабілітувати влада”. “Правда Приднепровья”, публікуючи цю фальшивку, лякає своїх читачів, що “ідейні спадкоємці С. Бандери знову рвуться до влади”, а за “благообразним обличчям Ющенка криється звіриний оскал ОУН – УПА”. “За СССР” — фальшивкою “ілюструє”, “у що обійшлася тисячам людей “незалежність” катів”. Ось така продажна ідеологія.
звідси - http://www.volyn.com.ua/printver.php?rub=33&article=1&arch=547

 

... 2007 року мені знову довелося побувати в Романові і провести розслідування з приводу все тієї ж «сповіді». Цього разу на настійну вимогу однієї з прокомуністично налаштованих читачок. До перелічених там нібито злочинів націоналістів був доданий і звичайний нещасний випадок. Усі ж аргументи з приводу бандерівської активності Надії Вдовиченко, яку ніхто й ніколи до відповідальності за це не притягував, виявилися голослівними. Як же назвати таку «сповідь», як не відвертим знущанням із правди, блюзнірством над мораллю і крайнім цинізмом? Але «Радянська Луганщина» стрибнула ще вище. Невідомо звідки передрукувавши цю фальшивку, у преамбулі до неї повідомила: «...в редакцию нашей газеты зашла пожилая женщина и передала пакет от своей ушедшей недавно из жизни подруги, жительницы Луганска». Чи треба казати, що мовиться все про ту ж Надію Вдовиченко, яка в Луганську навряд чи бувала навіть у снах? І ось це справді «не може не викликати страху». Особливо коли уявити, що, можливо, цієї самої хвилини без жодних докорів сумління хтось підписує до друку все ту ж «сповідь» нібито все тієї ж Надії Вдовиченко. Але вже як недавньої жительки Харкова, Донецька, Миколаєва...
Петро БОЯРЧУК,
член Національної Спілки письменників України.
Волинська область.
http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7017

 

Так в ночь на 8 января 1947 г. в Иваничском (Іваничівському) районе Волынской области местное подразделение Украинской повстанческой армии (УПА) похитило и казнило за уголовный бандитизм двух своих бывших сослуживцев - В.С.Тхорика и Н.А.Лукашука. Оба бандита были повешены, их трупы изуродованы, а около их тел был установлен знак: "Тхорик и Лукашук казнены УПА за воровство и бандитизм"36.
36 ГАРФ. Ф. Р-9478. Оп. 1. Д. 888. Л. 111-112. Зашифрованная телеграмма с
места происшествия, датированная 27 января 1947 г.
Джеффри Бурдс
СОВЕТСКАЯ АГЕНТУРА
Очерки истории СССР
в послевоенные годы
(1944-1948)

 

С марта по 01 июля 1944 года УПА совершила 134 нападений на обозы с боеприпасами и продовольствием и на части РККА(ЦАМО, ф. 393, оп.9023, д.23, л.148)

 

Ви забули вказати на звязок підпілля ще часів УНР та Холодного Яру. Багато вояків якого воювали в УПА, як наприклад, прадід моєї дружини. В селі прозвісько було дід - Петлюра...учасник Зимового походу..був Хрест..але безнадійно втрачений..у 1944 будинок згорів...В органах справа про Холодний Яр велася аж до 50х років...як не дивно. Досвід передавався і ідеї також....марно змагатися було це тупе твердження. Імперські політики і не таке будуть розказувати а Столиця буде нагороджувати таких чеченців та інших які різали російських хлопців, будуть робити все аби утримати владу...політика підла штука, особливо політика остатків імперії яка тріщить по швах..., дивіться що за істерія через ЄС інтеграцію...то може не треба паритися перед розпадом недоімперії, вона і так приречена???
З пов.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Холодноярська_республіка

 

Таке також чув...і подібне..були мародери у нас в селі...називалися бандерами..всіх грабували...мої старші розказували що їх перебили "свої ж хлопці" ...ну чого дивуватися, це як трибунал...значить злочини і самодіяльність не поощирялися.

 

Вот непонятно почему надо было уродовать трупы, или это уже вошло в привычку?

 

Звичайний елемент залякування.

 

Так! Старишина УПА М. Данилюк, в своїх спогадах -- "Повстанський записник", згадує, шо прийомам партизанки їх навчав колишній холодноярець, який, після закінчення боротьби перебрався на Волинь.

 

К организации отрядов УПА относятся наверняка в основном украинцы, которые пытались добиться самостийности Украины, но их ошибочными и совсем не правильными действиями можно сказать считались всякие зверства, которые они устраивали даже против своих же украинских сограждан, будто-бы помогающих советам. Но хоть такая партизанщина и существовала будто-бы и долго после войны, будущего у них все равно не было. Их отряды никогда не сравнятся с советскими партизанами, того же Ковпака и других, которые насчитывали большое количество и воевали везде, даже на территории врага.

 

Ідіть почитайте історію шановний, з незаангажованих, не совєтських джерел і тоді щось стверджуйте

 

Це Ви де таке прочитали? В комуняцьких газетках...? То, справа у тому, що в українських комуняцьких газетках обманюють українців, а в російських комуняцьких газетках обманюють росіян... Обман, він і є обман!

 

Их отряды никогда не сравнятся с советскими партизанами, того же Ковпака и других, которые насчитывали большое количество и воевали везде, даже на территории врага............дак підтримка була інша...Але раджу почитати Де Голя про УПА.
Сьогодні справедливості сказати, багато росіян якби нормально починають розуміти УПА і їх роль для України, але є люди які ще не сприймають. Але це питання до кожного. Думаю В Польщі, Чехії, Балтиці, Грузії...так само є люди які не сприймають визволення....радянщину.
З пов.

 

"Их отряды никогда не сравнятся с советскими партизанами..." - це якщо складати уявлення про тодішній партизанський рух лише по книжках гебіста Мєдвєдєва та "Від Путивля до Карпат", НМД!

 

Да, но Карпатский рейд преподают во всех академиях, его изучают и америкосовские историки и австралийские. А извените за границей про УПА вспоминают лишь поляки да росияне да и то с проклятиями.

 

Дак СРСР все зробив аби і про УПА, і Зимовий похід, і про Холодний Яр, і про Махна знали тільки погане-буржуазне...
Я по Гурбах про діда дружини шукаю..по РФ запити...і інформації немає...а ви хочете про операції....
Проте, визнання Шарля Де Голя, думаю про щось та говорить.
Проте, досвід УПА вивчали і Ветнаму, і вивчають Чеченці у своїй війні.

 

Німці були ворогом для всіх...спільним, ому і вивчали як їх били...але не вивчають так широко питання боротьби нації...
Треба памятати і еміграційний уряд поляків у Лондоні, І результати домовленостей Заходу з СРСР...тому що могли вивчати?
А по накатаній схемі і сьогодні вчать багато ...хоч спецпризначенці.. РФ вивчають досвід боротьби проти УПА для роботи на Кавказі...

 

А ви так часто буваєте в загранічних Гарвардах, що знаєте що там вивчають? А ваш Кольпак з своїм рейдом заграніцам до дупи, у них своєї військової історії вистачає без червоних бандитів

 

Ось тільки мало хто знає, що Ковпака робило УПА! А сам Ковпак врятувався тим, що за дуже добру плату його провіз через стежі УПА під купою гною один хлоп! Та й мало хто знає, скільки сіл було спалено німцями по вині ковпаківців, які свідомо провокували німців до каральних акцій проти мирного населення! Одне з таких сіл- польське село Гута Пеняцька, яке було спалено німецькими карателями через п'яну стрільбу ковпаківців по відступаючих військах Вермахту! Ковпаківці, в основній масі, втекли, а село і людей німці спалили!
Основною метою Ковпака в рейді на Західну Україну- були провокації і озлоблення німців і місцевого населення!

 

Ну не скажите, а как же сорваный план заселения фольксдойчами земель Западной Украины,склько было оттянуто войс с передка . Да и заодно показали что от Советской власти не один предатель не скроется. Рейд такого масштаба это чтото . Даже сейчас не смотря на попытку обосрать всё что было хорошего и достойного при СССР тяжело измазать грязью такое событие как Карпатский рейд. Вдумайтесь колнна партизан составляла 10 км. И это действительно масштаб. А по поводу провакаций, война есть война и грязь была совсех сторон. И ненадо изображать УПАб и УПАМ ангелами во плоти. Единственно показали себя Бульбовци они хоть в своих братьев Украинцев не стреляли и не устраивали такие ужасные расправы как УПАб .

 

Ви цей план бачили?
А з таким відношенням до "предателей" ви ще й фінів запишіть! Кого зрадили вояки УПА? Вони Радянському Союзу військової присяги, на відміну від власівців не давали! Вони навіть не були громадянами Совка! Зрадили тих, хто за 39-41 рік вимордував тисячі мирних громадян Західної України? Це хіба зрада? Та й ви уявлення не маєте, що таке колона в 10 км! Який це масштаб? Не смішіть! Не відкрию вам великого секрету, що відношення до ковпаківців з боку населення Західної України (за винятком поляків, які ладні були чорту служити лиш би зберегти Польщу в її кордонах до 39 року!) як до звичайних бандитів! Тому й розбили їх відносно швидко!

 

"С передка" можна хіба волосся "оттягивать".

А стосовно гЭроїв Ковпака прочитайте тут: Сталинские коммандос. Украинские партизанские формирования, 1941–1944 / А. Гогун. – 2-е изд., испр. и доп. – М. :Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2012. – 527 с.

 

Понимаю что не по теме но хватит уже создавать мифы и сказки что кто где-то изучает опыт ведения партизанской войны на примере УПА. Уже кого только не приплетали. В том числе и ЧЕ ГЕВАРУ. Для кого и зачем это ВЫ это сочиняете. Хотите показать значимость борьбы с УПА. Не смешите людей. А лучше поинтересуйтесь у тех кто служил в подразделениях ГРУ и КГБ чему они учились у кубинцев вьетнамцев и никарагуанцев. Нигде и никогда не встречал упоминания и ссылки на опыт борьбы с УПА. Хотите показать свою осведомлённость то просьба ссылки где и в каком учебном спецподразделении этот опыт изучают.

 

Ви хоч читайте попередні пости перед тим як щось ляпнути. Тут один камрад стверджує що рейд Ковпака вивчають на Заході. Не меліть дурниць коли не знаєте про що йдеться