Легальні видання під час німецької окупації

оскільки не знайшов відповідної теми - створюю цю. пропоную скидати сюди матеріали по легальним виданням націоналістів (або таким що служили офіційною "кришою" для їх діяльності).

Сидять: зліва — Аркадій Любченко, Софія Царинник (Щадківська),
Петро Сагайдачний, Всеволод Царинник (головний
редактор). Стоять: третій — Віктор Царинник, член ОУН (м),
п’ятий — Олекса Варавва (О. Кобець).

Уже в середині листопада 1941 року близько Сумської вулиці, де була Міська управа, діяли друкарня і редакція „Нова Україна". Організатором і ентузіястом її був П. А. Сагайдачний, галичанин, колишній побратим полковника А. Мельника з Корпусу Київських Січових Стрільців, ветеран УВО і ОУН П. Сагайдачний був відповідальним редактором. Головним редактором був Всеволод (Царинник (колишній редактор журналу ,,Пу-гy", живе у Німеччині); членами редакції були: дружина В.Царинника, Софія Щадківська, і брат Всеволода, Віктор
Царинник (помер у Філядельфії); письменники: О. Варавва, Анатоль Гак (Антипенко), Павленко (псевдо проф. Ю. Г. Бойка) та інші.
Це був мізковий штаб української еліти, а „Нова Україна" була сонцем і трибуною української самостійницької ідеї.
Недарма на весні 1942 року совєтський бомбардувальник збомбив двічі подвір'я редакції, але невдало: тематика писань „Нової України" дратувала совєтських комісарів біля фронтової лінії. У летючках, скинених з бомбовика, писалося: „Оце вам, парки, варавви, гуки і всякі павуки".
Зерна української самостійницької Ідеї, засіяні серед українців Харкова і всієї Слобожанщини „Новою Україною", зробили злам і переворот у національній свідомості та політичній думці.
більше тут

 

З весни 1942 р., коли німці повиганяли більшість мельниківців із Харкова, "Нова Україна" перейшла цілковито під німецький контроль і стали звичайною німецькою окупаційною газетою.

Ще з відомих періодичних видань такого типу можна назвати рівненську "Волинь", яку редагували У.Самчук, потім інші люди, зокрема Андрій Мисечко - "Май", що перейшов потім до УПА.

А так - всі легальні націоналістичні газети тоді існували під егідою колаборантів з ОУН(м). Усі бандерівські видання виходили підпільно.

Цікаво, один із Царинників - батько канадського історика Марка Царинника. Тепер я не дивуюся звинуваченням Марка Царинника на адресу бандерівців щодо участі в Холокості - його ж батько був у протилежному таборі мельниківців.

Буквально вчора у збірнику "На зов Києва" бачив список україномовних окупаційних газет. Якби знав, то зробив би копію.

 

...Аналогічну роботу колабораціоністські сили українства проводили й на Волині—Поліссі, де дії ОУН-УПА розхитували окупаційний режим. У цьому контексті показовими є пубілкації на шпальтах часопису «Волинь» за листопад—грудень 1943 р. Ось деякі їх назви: «Документ виняткової ваги», «Політична істерія», «Схаменіться, що ви робите?» і т.п. У цих публікаціях засуджувались «підпільні агітатори, що прикриваються ім'ям українських націоналістів», діяльність котрих цілковито суперечить українським інтересам, що пов'язані з долею Німеччини. Ці «псевдо націоналісти», на думку часопису, «у своєму сліпому стремлінні до влади і авторитету…користають серед сумнівних верств населення з тих самих методів, якими свого часу оперували більшовики», «воліють підпорядкувати собі народ кривавим терором».

Автори згаданих публікацій обурені з того факту, що ті українські юнаки, котрі «22 червня 1941 р. віддавали в розпорядження німецьких збройних сил своє життя і свою працю, тепер раптово стали ворогами сучасної політичної дійсності і пішли в ліс». Через свою політчину короткозорість ці «ідейні українці», на зразок більшовиків, стали на шлях здійснення актів саботажу, зривання потягів, вбивств німецьких урядовців, хоч і вважають «себе за ворогів більшовиків». Але така, «беззастережно яскрава більшовиьцка робота», якою займаються українські націоналісти, не відповідає інтересам українства. Бо «національний інтерес українців у сучасній твердій воєнній ситуації є якраз – твреді нерви, вичекання, гарт, а не істерія».

(Волинь.— Ч.87(217). – 7 листопада 1943 р.; Ч. 88(218). – 11 листопада 1943 р.; Ч.98 (228). – 16 грудня 1943 р.)

Цит. за: Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. — Т.2. — Київ, 2008. — С.122.

Застереження проти повстанського руху в німецкьому тилу містилися й на сторінках «Крем’янецького вісника». Зокрема, в публікації під назвою «Що їх чекає?» (№88/203. – 7 листопада 1943 р.) підкреслювалось, що «бунтарські починання людей з лісів у даний момент потрібні Москві. Ними Москва хоче розладнати запілля німецького фронту, здезорганізувати німецькі постачання, зруйнувати господарчо і роззброїти духовно населення. На думку автора публікації, вожаки і пропагандисти «повстанців» глибоко помиляються, коли вважають, що позбувшись німців, зуміють дати собі раду з більшоваками. Останні, маючи величезну збройну силу й досвід двох років збройної боротьби, легко справляться з «повстанцями». І наступ червоних на «лісовиків» буде напевно «безоглядніший і жорстокіший», ніж виступ німецьких карних загонів».

В іншому номері «Крем’янецького вісника» за 9 грудня 1943 р. у публікації «Мирна праця чи знищення» волинські повстанці або «люди з лісу» протиставляються «мудрішим людям» з теренів Латвії, Естонії й Галичини, які «не організовували ніяких національних банд і не стріляли у німців», а навпаки, «радше виганяли більшовицьких бандитів з лісів й всюди допомагали німцям в боротьбі з більшовиками».

Цит. за: Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. — Т.2. — Київ, 2008. — С.122.

 

В Харкові, а потім в Кіровограді у 1942 — 1943 рр., виходив журнал "Український Засів".
Його редактором був Петров Віктор Платонович -- один із найзагадковіших українських літераторів ХХ ст.

 

і заодно радянський агент