Карпати 1944 рік. Рейд підрозділу УПА з Волині.

28-30 червня 2013 року ВІК "Повстанець" провів реконструкцію рейду-переходу рою УПА з Волині в Карпати в 1944 році, під час переходу фронтів.

Рейд здійснювався в гірському масиві Горгани.



Легенда була наступна:

Попереду рейдуючої сотні, сотенний відправляє в розвідку рій вояків УПА. Їх завдання першими пройти на умовлене місце зустрічі зі зв'язковими
є прослідувати на верхівку гори Березовачка, зустрітись з полковником Громом, що має свій тимчасовий штаб в побудованій криївці - букрі, отримати подальші накази, та передати їх своєму зверхнику.
Здійснювати розвідку попереду рейдуючої сотні.

Ось як це вийшло...

 

Пройшовши долину біля річки Бистриця, ми увійшли в далекий присілок-хутір села Зелена, де нас зустрів зв'язковий та направив відповідним маршрутом на гору Березовачку, забезпечивши нас мапою із позначеним маршрутом.




Поповнивши запаси харчів та води (подяка дбайливому станичному ОУН) та перевіривши все наше спорядження ми вийшли в дорогу.

 

Початок підйому був дуже кртуий, подекуди більше 45 градусів, тому підйом був довгий та затяжний, із частимивідпочинками, та зміною вояків у передньому забезпеченні:

 

Наш кухар друг Стрий, протягом рейду думав не тільки про свій шлунок, а і як нагодувати підрозділ - весь час вишукував ягоди (в основному чорниці та суниці) та гриби.



На привалі хлопці кепкували зі своїх збитих ніг, та жратами підтримували один одного.

 

На привалах в безлісній частині гори, ми намагались розгледіти ситуацію довколо нас очима та в далековид, але все було марним, через велику хмарність та мряку. Ми навіть не змогли побачити свою сотню, яка йшла в яких 2-3 кілометрах позаду нас.



Тому доводилось в основному орієнтуватись по мапі.

 

І ось нарешті ми піднялись на верхівку гори Березовачка, де була стра закинута колиба-стодола, що її селяни використовують для укриття від негоди себе, та худоби.



Але піднявшись на саму верхівку гори, ми тим самим опинились в хмарі, і весь вечір, ніч та ранок прожили в ній.

 

АААААА!

 

Тут наш сотенний фотограф друг Змій зробив декільки фото вояків за завданням командування. Ці фото планували використати в пропагандивних цілях.

 

На південному схилі гори, було поховання вояків УПА, над могилою яких побратими виклали камінний хрест.
Ми помолились за їх душі та нашу перемогу, а також віддали їм останню військову почесть сальвою! (благо хмара ковтала всі звуки як вата)

 

Завдяки друзям Стрию та Орлові наш обід доповнився білими грибами та ягодами.



При цьому джерело води, в якому ми розраховували поповнити запаси води було дуже забрудненим, і нам довелось їсти досить круту кашу, з не дуже розвареними зернами. А на ранок збирати дощову воду з розставлених казанків та наметних плахт, бо тоді це була єдина вода (не рахуючи хмари в якій ми знаходились )

 

Опісля руханки, ранкової молитви та сніданку із ерзац кави і німецьких трофейних галетів ми зібрались і відправились вниз згідно нового наказу, що його отримали від командування.



Ночували в наметах іхз плахт та закинутом деревяному даху (оборіг) із залишками сіна.

А наш кулеметник Орел дуже любить свій Діхтяр і весь час за нього дбає

 

На початку спуска з гори ми наштовхнулись на закинуті та зарослі шанці з Першої світової війни та розвалені бліндажі.

 

Сам спуск з гори відбувався стежкою, яку навіть важко так назвати. Це було русло потічка по якому під час танення снігів та великих злив несеться вода тягнучі за сробою каміння, колоди дерев, тощо.

Тож спускатись було навіть важче ніж підніматись. Довколо все було мокре через хмару та дощь, а каміння та дерева дуже слизькі.

 

На привалі знову обсервували мапу та місцину, і дійшли висновку, що відхилились від маршруту та спустились не тим схилом гори.
Довелось відправляти 2-х вояків в розвідку до найближчого хутора, що виднівся під горою.

 

Розвідники повернулись, та підтвердили здогади, що нам таки треба знову дряпатись в гору, щоб пройти перешийок-сідловинуц поміж двома горами.

А в цей час зірвалась злива, і нам довенлось місити глину, оскільки наш шлях лежав через вирубку в лісі.

 

І ось ми на сідловині!
І Бог винагородив нас оскільки там виявилась величезна галявина чорниць яку міцеві називають Афинами (наголос на першу А).
Тут вже ми попаслись як слід...
Це і був наш обід...

 

Але дідько не хотів нам давати спокою, оскількипопереду був найгірший в нашому житті спуск.
Хоч ми і залишили наші речі в закинутій колибі, в яку планували повернутись ночувати, але спускатись було ДУЖЕ важко!

Спус відбувався по дуже крутих струмках з майже відвісними берегами, в яких була глина, мокре каміння та повалені дерева, а головне що градус на хилу зашкалював. Тож іти треба було дуже обережно, аби не поламати собі ноги..

 

Далі нашим завданням було пройти вздовжи річки Черник, що починалась з тих потічків, аж до одноіменного водограю Черник. Тим самим розвідавши дорогу для нашої сотні. Та повернутись назад на сідловину для доповідів та супроводу сотні кращою дорогою, яку нам також ще потрібно було шукати..

Дорогою довелось переправлятись через річку дуже слизькою переправою, та нарешті ми знайшли той водограй, що випадав з вистои кількох метрів у камяний мішок посеред скель...

 

Думали вже що доведеться ночувати нам мокрим без ватри теплого одягу та харчів, але Бог і тут нам допоміг і ми наткнулись на невеличкий будинок із цегляною пічкою, які селяни чомусь збудувалив горах (а може то поляки для туристів зробили у міжвоєнний час?)





Тож там ми і переночували покотом на підлозі та на лавках, перекусивши чим Бог послав.

 

Наступного ранку ми знайшли кращу дорогу на гору через вирубку по якій до війни трактор "тігав" (наголос на і) ліс з гори в долину. Піднявшись нею ми забрали свої речі з колиби та спустились трохи нижче зустрінувши там свою сотню.



Завдання було виконано, і сотенний подякував нам перед вишикуваною лавою сотні вояків УПА!

Слава Україні.

Постій село Черник, Горгани, 30.06.1944 року.

Ройовий Запорожець.


http://vlad965.io.ua/album624520

Тут повний альбом фотографій.

 

Якщо ви думаєте що повстанець не зможе собі влаштувати шматочок комфортного сну навіть в найважчих умовах, то ви помиляєтесь.
Дивіться як можно поспати і при цьому не намокнути, коли довкола все мокре і і де дощ...




Ну, а тепер можна обсерати та кидати лайно у вентилятор...

 

Це було русло потічка по якому під час танення снігів та великих злив несеться вода тягнучі за сробою каміння, колоди дерев, тощо- називається селевий потік!

 

Хлопці, все дуже файно, але маю одну пораду.
На світлині де ви робите сальву ваш кулеметник дуже нездало дехтяра тримає. Скажіт йому шо як так далі буде тримав під пружинов то йому до дідькової цьотки пальці відорвати може.

 

Друже Полин, зауваження прийнято!

Хоч я тримаю ДП за нижню трубку, яка є нерухомою і не може завдати шкоди, на відміну від затвора, який знаходиться перед трубкою.

Чи я щось не так зрозумів з порадою?

 

Так, звідти до ручки затвора досить близько. Мені вже довелося бачити як ота ручка ламає два пальці.
В крайньому разі за ремінь тримати безпечіше, подалі від опіків та механічної травми.