Генерал-чотар УГА, член військової референтури Проводу українських націоналістів В.Курманович на балконі будівлі Головної Команди під час проведення ІІ краєвого з’їзду Карпатської Січі в Хусті 19 лютого 1939 р. Міністр оборони Карпатської України Степан Кочурак (ліворуч) разом із президентом Карпатської України Августином Волошиним Члени Карпатської Січі в строю. Другий зліва Олександр Блестів («Гайдамака»). Лютий — перша половина березня 1939 р. Хуст Колона карпатських січовиків марширує поблизу будівлі Головної команди Карпатської Січі в Хусті перед відправленням на фронт. 14–15 березня 1939 Петро Лисюк (з фотоапаратом) на вулиці в Хусті. Незадовго перед загибеллю 14 березня 1939 р.
Або в кепки відірваний козирок, або браві венгри виставили кепку представництва жіночої січі (безкозирки)
Я зовсим недавно почув за Карпатську Украину так дуже здивувався що така була,просто не мав ниякои информации. Як и ранише Украину рвали на шматки хто тильки миг румуны,угорци,поляки як писля цого ми залишилися як нация,наша мова культура,як можно було перемогти,а прйшло стильки часу а ми живи,скильки загинуло людей,простих людей,героив.Слава перемози!Слава героям!Слава Украине!
Наддніпрянець боровся за Карпатську Україну Олександер Панченко Історичні дослідження засвідчують, що серед провідних військовиків, які брали участь у поді- ях в Карпатській Україні 1938-1939 років, були вихідці з східніх та центральних українських земель. Зокрема – Антін Кущинський, сотник Армії Української Народної Республіки, близь- кий дорадник Гетьмана Павла Скоропадського й Військовий отаман Українського Вільного Коза- цтва в західній українській діяспорі. Народився він 14 лютого 1897 року у родині лохвицького православного священика Андрія Кущинського, правнука Дмитра Кущинсько- го, значкового товариша Війська Запорозького, близького соратника Гетьмана Івана Мазепи (це саме він переправив гетьмана після битви під Полтавою на рятівне Правобережжя). Після переїзду родини Кущинських до Кре- менчука Антін закінчив Кременчуцьку реаль- ну школу, а згодом – і Київську військову шко- лу ім. Князя Костянтина. Під час Першої світо- вої війни командував розвідкою, а після третьо- го поранення він став начальником навчальної команди 240-го Ваврського полку, відтак – стар- шим ад’ютантом штабу 60-ої пішої дивізії, на базі українізованих частин якої було створено Український полк ім. Гетьмана Пилипа Орлика. У своєму спогаді „Присяга 1918 року“ А. Кущинський не без хвилювання описав момент присягання українських вояків „на вірність Українській Державі і Його Світлості Гетьмано- ві усієї України, верховному вождеві української армії: „...Я всією істотою відчував і усвідомлював в ті хвилини, що коли навіть з Богом все гово- римо своєю мовою, то ми справді стаємо дійсно вільним народом, незалежним у психіці від Росії, робимося синами дійсно вільної України...”. На еміґрації А. Кущинський навчався в Укра- їнській господарській академії в Подєбрадах (1922-1927), під опікою проф. Бориса Мартоса, також уродженця полтавських теренів, захис- тив дипломну працю „Культурно-освітня діяль- ність кооперації“, був активним дописувачем до різних українських видань на чужині, працював секретарем Українського Вільного Університе- ту у Празі. Під час подій в Карпатській Україні в 1939 році сотник А. Кущинський очолив Гуцульський кіш „Карпатської Січі“, під час оборони краю потрапив у мадярську неволю, був ув’язнений у концентраку Варіо-Лопош біля Ніредґази. У 1940-1945 роках А. Кущинський працював адміністатором гетьманських видань на еміґра- ції, був членом Вищого проводу Гетьманського Руху, очолював військову референтуру гетьмана Павла Скоропадського на еміґрації. Жив у табо- рі для переміщених осіб у Міттенвальді, Німеч- чина, від 1958 року мешкав у Чикаґо США, де й упокоївся в травні 1992 року. Справжнім українським козаком, гарячим патріотом своєї знедоленої Батьківщини був лохвичанин Антін Кущинський. Олександер Панченко – адвокат, директор Інституту Українського Вільного Козацтва ім. А. Кущинського, заступник голови Полтавської обласної організації Всеукраїнського Об’єднання „Свобода“, Лохвиця, Полтавська область. http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/2012/Svoboda-2012-26-27.pdf
Панченко строчить по кілька книжок на рік (!). Я б дуже не довіряв таким "продуктивнивним" дослідникам, ще й отаманам "козацтва".
Знаю як билися наші воїни. Розповідав дід. 2 бандерівці потрапили в засідку, під Бродами, в лісі. Відбивалися від краснопузых. Одного убили вороги. Другий, поранений.дійшов до хати нашій. Дід його сховал. Говорив, крові багато втратив. Автомат дід його почистив, їжу зібрав. Уранці хлопець тихенько пішов. Може вижив. Назвався він Миколой з Житомира.Ставний говорив дід, хлопець був. Ніж, за халявою носив. МР закинув за плече і пішов. Своїх шукати, братів.
Ну загалом там все правильно написано. Про Кущинського ще писав Коваль вже давно у своїй книзі "За волю і честь" в розділі "Вільний і невільний козак Антін Кущинський". Між іншим саме тому через вдячність він і почав працювати в СГД і став гетьманцем,що Гетьман домігся звільнення групи січовиків разом з ним.
Документи органів влади Карпатської України та ін. http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=149&pc=50&sort=1&fd=date&pv=1 (там ще багато інших документів)
