Ситуація в Україні. Новини

У Дніпрі стався вибух у відділі поліції. Це вже третій вибух в Україні за два дні, спрямований проти поліцейських.
Постраждалих після вибуху в Дніпрі, за попередньою інформацією, немає, проте будівля поліцейського відділу зазнала пошкоджень. Слідчі встановлюють обставини події.
Кілька годин тому вибуховий пристрій спрацював на непрацюючій заправці на Миколаївщині, де також зупинилися поліцейські. Семеро правоохоронців постраждали, двоє з них перебувають у тяжкому стані. Нацполіція вже кваліфікувала те, що сталося, як теракт.
Ще один теракт стався у ніч проти 22 лютого у Львові. Там через вибухи у торговельного центру загинула одна співробітниця поліції, ще 24 особи постраждали. Українська влада звинуватила у події російські спецслужби.

 

Зʼявилися деталі від поліції щодо вибуху у Дніпрі.
Близько 20:30 в Амур-Нижньодніпровському районі Дніпра стався вибух в адміністративній будівлі поліції: унаслідок події постраждалих немає.
Вибуховою хвилею пошкоджено вікна приміщення, меблі та комп’ютерну техніку. Також пошкоджено автомобіль, припаркований поруч із будівлею.
На місці події працюють фахівці вибухотехнічної служби, криміналісти та слідчо-оперативна група. Триває встановлення всіх обставин інциденту.

 

ВАЛЕРІЙ ЗАЛУЖНИЙ:

О четвертій годині ранку 24 лютого 2022 року свіже морозне повітря нашої мирної країни, що спала, розрізав страшний гуркіт ракет і бомб ворога. Цей ворог прийшов нас вбивати. Ще до цього, майже 10 днів, тисячі їхніх снарядів в умовах заборони на ведення вогню і швидкого миру перекопували наші позиції разом із захисниками на території Донецької і Луганської областей. Україна з її жінками та дітьми під розриви ракет і бомб та гуркіт танків прокидалася. Так починалася наша війна. Справжня історія саме цієї війни ще буде написана. Вона того варта, бо буде наповнена історіями мужніх і мудрих людей, які врятували не лише життя багатьох, а й цілу державу, що не давала спокою як споконвічним ворогам, так і байдужим, зрадникам та корупціонерам, які роками використовували її як місце наживи, живучи в режимі "какая разница" і чекаючи "русского мира". Ключовим героєм цієї війни, звісно, є наш український народ та наші Збройні Сили, які попри зневіру, обман і політичні маніпуляції, що вміло проводяться рукою ворога, продовжують боротьбу вже не тільки за своє майбутнє, а й за свою історію. На нашу біду, попри шалений спротив усе тих же ворогів, долаючи ворога у битвах, ми отримали нову війну, що стала наслідком страху старого світу проти нової чуми. Ця війна, не вгамувавши своїх апетитів, відкриває все нові й нові фронти - від енергетики та власної історії до фронту за спокій на вулицях. Ворог, як і все та ж п’ята колона, не має ні честі, ні совісті і, на жаль, страху. Хтось у цьому світі, як і 100 років тому, вважає, що зло можна накормити і заспокоїти. Проте нас вже не зламати і не обдурити, бо вибору в нас немає. Наша головна зброя - наша єдність. Нам ще буде важко, проте точно вже не буде соромно.

 

Нарешті відверто.

Чи зацікавлений Зеленський у збереженні влади? Однозначно, так. Від цього залежить його перебування на свободі і навіть життя.
Чи зацікавлений Зеленський у закінченні війни? Однозначно, ні. Бо війна - це запорука його влади.
«Моральна потвора» стосовно Зеленського - це не образа. Це характеристика людини, яка використовує війну, аби цементувати свій бункер тілами загиблих українців.
Я не знаю, яким буде завершення його каденції, що вони там собі нагадали на трупній воді і ляльках вуду.
Але є передчуття, що Зеленський, який абсолютно втратив береги і відчуття реальності від безкарності, дограється до якогось дуже ефектного варіанту складання повноважень.

Svitlana Samarska

 

Сьогодні, 25 лютого, 48 років виповнюється героїчному генералу Дмитру Марченку,
який керував обороною незламного Миколаєва!

Дмитро Марченко народився у Вознесенську на Миколаївщині. «У цих краях він орієнтується без мапи, – каже генерал Сергій Кривонос, колишній командувач Сил спеціальних операцій. – Він на півдні розуміється краще, ніж ми у власній кишені».
Війну Марченко зустрів у Києві. Друзі з півдня завалили його відео, на яких колони росіян наближаються до Херсона. «Готовий виїхати на південь, не можу просто спостерігати», – написав Марченко заступнику главкома Євгену Масюку. Після розмови з головнокомандувачем Валерієм Залужним той відповів: «Їдь швидше, бо вони вже заходять у Херсон».
У свій 44‑й день народження, Марчелло дістався Миколаєва. Місто було охоплене панікою. У центрі міста генерал побачив, як чоловік знімає з будинку жовто‑блакитний прапор.
«Що ти робиш?» – спитав він, вийшовши з машини. «Так вони вже Херсон взяли, завтра тут будуть!» – відповів містянин. «Ми будемо битися, – відповів Марченко. – Припини!»
Страх поширився не лише серед цивільних. «У перші ночі з Миколаєва виїжджали колони з технікою та силовими структурами, – розказує Марченко. – Одного з таких керівників бійці повернули до міста. Я сказав йому: «Наступного разу будеш визнаний зрадником та розстріляний за законом воєнного часу». Аби зупинити втечу, Марченко наказав на ніч розводити міст через Південний Буг, за яким лежить дорога на Одесу. «Доки я тут, місто ніхто здавати не буде», – заявив він.
Передові загони росіян зайшли в Херсон та збиралися атакувати Миколаїв. За ним відкривалися два важливих напрямки – на Одесу та Південноукраїнську АЕС.
Росіяни наступали двома угрупованнями. «Близько 2000 машин – танків, БТР тощо – та відповідна кількість особового складу рушили з Херсона на Миколаїв, – пригадує генерал. – Інша група – 1200–1300 одиниць техніки – почала обхід».
Марченко поділив місто та його околиці на зони. Оборона кожної була закріплена за конкретним військовим підрозділом. Усі наявні екскаватори були «мобілізовані» рити окопи.
Спочатку захисникам Миколаєва бракувало координації. Марченко мало не загинув від «дружнього» вогню.
На початку березня росіяни почали обходити Миколаїв з півночі та впритул наблизилися до рідного міста Марченка – Вознесенська. Це вже була загроза оточення та виходу до АЕС: від Вознесенська до Південноукраїнська 27 км.
Вознесенськ обороняли бійці 80‑ї окремої десантно‑штурмової бригади ЗСУ. Вони підірвали міст через річку Мертвовод, унеможлививши подальший рух колон ворога. Колони з танків та БТР, що рухалися дорогами, немов у себе вдома, були розшматовані українською артилерією.
А 4 березня до аеропорту Кульбакине у передмісті Миколаєва вдерся передовий загін росіян. Марченка здивувало, що на такий важливий об’єкт росіяни відрядили лише кілька танків та БТР із групою піхоти. Він вирішив, що мета атаки – змусити його перекинути до аеропорту найбільш боєздатні частини ЗСУ та послабити оборону на інших ділянках.
Відбивати Кульбакине генерал відправив патрульних поліцейських, озброєних РПГ радянського зразка та американськими Javeline. «Це не патрульні, це хижаки, – говорив Марченко. Атаку на інший аеропорт – Баловне, розташований у 13 км на північ від міста, – відбив зведений загін тих самих патрульних, Територіальної оборони та спецназу.
Марченко не страждає на зіркову хворобу. «Головну роль відіграють солдати в окопах, я лише адміністратор»
Коли спілкуєшся з мешканцями Миколаєва, одразу стає зрозуміло, хто є головним героєм міста.

Марченко у 2023 знову був в Миколаєві. Координував співпрацю між військовими та цивільними, керував партизанами на Херсонщині. Проти нього досі відкрита нікчемна політично вмотивована справа, перевзутою 24.02.2022 владою, серед якої купа колишніх антимайданівців та відвертих малоросів, більшість з цієї падалі + вся опзж, мають опинитися за гратами.
А слава героїчного Марчелло буде жити вічно!