14-й БРО - 105-й як він є

Та ну, які Гатне, Хотів і північніше Лісники 3 серпня 1941 року? Це якась помилка. Є скан цього документа?

 

Я теж це сприйняв з недоумінням, але... треба згадати по прорив, з ранку цього дня, німецьких танків та піхоти в напрямку с. Лісники перед розташуванням споруди № 127,
коли по даних все тих же німців, міст через р. Вета був підірваний більшовиками ще до їхнього підходу і заболочену пройму в дамбі з напругою змогла здолати лише піхотинці... а навкруги болото, де танки... та що тут казати.
"Краснюки", мені вже стало зрозуміло давно, писали в своїх донесеннях 50% брехні та 50% перебільшення... що їм заманеться та померещиться "в тяжьолой обстановкє".
Але спомин про Гатне, Хотів та Лісники в сповідь про номер стоп'ятий на 3.8.41-го недоречні... бо це інформаційна штабна бєлібєрда.

 

ІНФОРМАЦІЯ ВІД КРОВОПИВЦІВ ПРО РАЙОН № 105 (... що колись була надана колишніми колегами та однодумцями):

Звіт 2-ї роти 51-го штурмового саперного батальйону від 3.8.41 р.:
«… О 05.20 3.8.41 рота отримала наказ негайно виступити маршем на допомогу передовому мобільному загону майора Коба в його оборонному бою на північ від с. Козине.
Вихід роти відбувся о 06.30.
Через поганий стан доріг рота прибула на КП загону майора Коба лише об 11.00.
Роту негайно кинули на лівий фланг загону.
Під час висування до зазначеної ділянки більшовики провели контратаку на лівому фланзі загону і відбили бункер, найбільш висунутий на південний захід.
Рота негайно атакувала силою двох взводів і о 12.15 вибила ворога з його позицій у лісі.
Тут рота зайняла оборону.
У період 15.00-16.00 були відігнані сильні розвідгрупи ворога.
О 17.30 на правому крилі роти більшовики провели атаку, яка була відбита в контратаці силами 3-го взводу.
За вказівкою командира передового загону рота непомітно для противника відійшла та зайняла оборону в 300 метрах південніше від лісової галявини.
На цій позиції рота була піддана більш сильному вогню ворожих мінометів.
Протягом вечора відбувалися лише незначні перестрілки».

«… – бункер № 103d ( ДОТ № 105) – 1 поверх, ********* ; 3 амбразури; 3 кулемети; захоплений 3.8.41 о 12.00».

Денне оперативне зведення штабу 95-ї піхотної дивізії від 3.8.41 р. в штаб 29-го армійського корпусу 6-ї армії про результати бойових дій підрозділів:
«… Передовий загін вийшов на рубіж протитанкового рову на північний захід від бункера 103 та відбив ворожу атаку.
Увечері – спроба більшовиків відбити бункер 103, яка все ще триває.
Спроба встановити зв'язок з передовим загоном від с. Ходосівка і через болото не вдалася через частково саме болото, а частково через бункери, що заблокували шлях».

Ось і вся інформація з обох протиборчих сторін, яку особисто маю на цей час та спробую, спираючись на неї, та на колишні особисті блукання та знахідки в районі № 105...
зробити чи спробувати зробити, можливо, якісь висновки стосовно розвитку подій в районі 105-го.
Як це бачу особисто... долучайтесь, якщо є кому щось путьнє додати... це вітається.

 

Ще з ночі на 3 серпня на лівому фланзі передового загону 95-ї ПД майора Коба йшли бої з контратакуючими підрозділами більшовиків, які намагалися відбити втрачені позиції в районі ДОТу № 101.
Під час блокування та штурму цієї бетонної споруди, його центральна амбразура, разом з частиною фронтальної стіни, була повністю знищена потужним підривом накладних зарядів саперів 195-го ОСБ –
споруда була повністю виведена з ладу і могла використовуватися, при бажанні, лише як бетонне укриття при артилерійсько-мінометних обстрілах.

Бій за володіння висотою 100.1 та її західними схилами, на якій розташовувався № 101, був запеклим і кровопролитним для обох сторін.
Німці облаштувалися в раніше покинутій більшовиками системі кіуровських траншей на північ від протитанкового рову, де австрійці навіть примудрилися встановити на пряму наводку,
серед осередків стрільців та кулеметників, кілька протитанкових гармат 3.7 cm Pak 35/36 і на додачу до них – міномети 5 cm l.Gr.W. 36.
Зайняті німцями позиції були досить ґрунтовно засипані відстріляними гвинтівочними та кулеметними гільзами, артилерійськими гільзами ПТО та порожніми мінометними ящиками.
Подекуди зустрічались пусті кулеметні стрічки, гранати в асортименті, цілі патрони зі слідами утикання та з відмовами капсуля, зіпи від М98 та МГ.

Позиції декількох німецьких мінометів 8 cm s.Gr.W.34 розташовувалися трохи південніше від кіурівської системи траншей, прямо в протитанковому рові,
де вони знаходилися під прикриттям досить крутого південного схилу висоти 100.1 і високого зрізу північного схилу згаданої інженерної перешкоди.
Це і донині досить мальовниче місце – глибина рову до 3-х метрів (нині 1,5-2 м) + метрів 7 зрізу висоти =, можливо, це більше 10 метрів зрізу північного схилу висоти...
і серед цього рукотворного нагромадження відкопаного ґрунту, а тут дикий пісок,
з моменту будівництва рову тут росли вікові щоглові сосни (на жаль, нині багато з них засохли, впали або були зрізані лісниками).

 

Перша лінія оборони 14-го БРО на захід від висоти 100.1, в районі ДОТів № 102 і № 104, в цей час все ще перебувала під контролем більшовиків, судячи зі зберігшихся піхотних осередків і всякого в них залізного мотлоху,
в них все ще могла займати позиції якась частина бійців з окремої стрілецької роти 795-го СП 228-ї СД (на початку по першій лінії БРО було розтягнуто 130 стрільців, 2 руч. кулемети і 9 вершників = 143 чол.).

Частини 147-ї СД, які перебували в польовому заповненні східного флангу південного сектора КіУР, ріденько займали позиції від с. Вета-Поштова до східного флангу 8-го БРО в районі с. Ходосівка.
В документах більшовиків ще є згадка про присутність в 14-му БРО деяких ротно-батальйонних частин 206-ї СД і 3-ї ВДБр, але підготовлені перед боями та під час боїв стрілецькі осередки більшовиків тут цього факту не підтверджують –
немає тут такої кількості осередків, немає на позиціях і на лініях бойових зіткнень такої кількості відстріляних гільз від різноманітності стрілецької зброї, що була у більшовиків.

При знаходженні піхотинця на лінії зіткнення з противником, в першу чергу йому потрібно викопати укриття – це окоп на рівній місцевості або осередок в стінці урівської траншеї,
але значної масовості індивідуальних укриттів стрільців на лініях оборони 14-го БРО, що фігурує в документах, абсолютно не спостерігається.
Для того, щоб на лініях оборони 14-го БРО було задіяно 300-400 осіб, а то і більше, їх, швидше за все, потрібно було б розмістити в кожному наявному тут осередку по 2-3 людини а то і більше.

 

Як відомо з донесення кропивці ще 2.8 чи 3.8 якимось чином втратили перед 101-м своїх розвідників, можливо, радфаршвадронці з 95-ї зловили гаву намотоючи пендалі по бруківці в сторону Києва, чи їх використали як піхоту,
але їх більшовики нещадно зрубали... а могли б їх "таваріщі - коняров, матвєєв та лазарєв та котов", з гарнізону 101-го, ще й на багнетах пришампурити, як вони це вже якось зробили з "лазутцікамі",
які вночі перли на собі ящики з вибухівкою щоб підірвати 101-й... що цікаво - більшовики ПІШЛИ в розвідку, а лазутчікі в цей час ПОВЗЛИ назустріч.
Але все це і не тільки про 101-й, а ще й про знайомий вже вам "подвіг" під 131-м іржавим ПНЕМ, надумав та залітиратурив старий киуряцький камісар євдокімов - відомий киуряцький Рей Бредбері.

Здуріти можна... скільки всяких лахів було припнуто та нічіпляно на швабського ровєра + ще ситий кровопивця в чоботях з димлячою цигаркою в оральному отворі...
але по ашхфальтній шосі крутити пендалі, це одне, можна зрозуміти, а от як все перти по пісочку...???
Напевно, м'язи на ногах швадронців мали були як ляхи у породистих жеребців... чи як у коней-ваговозів.



Radfahrschwadron — це німецький військовий термін, що означає самокатний (велосипедний) ескадрон.
Вперше подібні підрозділи масово з'явилися наприкінці XIX століття, але найширше вони використовувалися в німецькій армії (Рейхсвер, потім Вермахт) до середини Другої світової війни.
Велосипедні ескадрони виконували функції, традиційно властиві кавалерії, але з використанням велосипедів замість коней.
Їх основними завданнями були:
Розвідка: велосипеди рухалися майже безшумно, що дозволяло групам розвідників таємно наближатися до позицій противника.
Зв'язок: велосипедисти використовувалися як кур'єри для доставки повідомлень.
Мобільність: в умовах хороших доріг (наприклад, у Західній Європі) Radfahrschwadron могла пересуватися майже зі швидкістю танкових колон, забезпечуючи піхотну підтримку проривів.
У Вермахті Radfahrschwadron зазвичай входив до складу розвідувального батальйону (Aufklärungsabteilung) піхотної дивізії.

 

Ранок недільного дня 3 серпня для більшовиків, які оборонялися на західному фланзі 14-го БРО, почався тривожно та неоднозначно.
Передовий загін німців промацував район хутора Мриги, висилаючи дрібні розвідгрупи вздовж східної окрайці заболоченої заплави р. Віта,
та чекав на підхід підрозділів 278-го піхотного полку.
Уздовж заплави річки проходила друга за значимістю дорога в секторі оборони 14-го БРО з напрямків Обухів – Козине та Безрадичі – Романків,
хоча ця дорога і була ґрунтова.

На старих довоєнних мапах вдалося уточнити невелику розбіжність у назвах р. ВЕТА – р. ВІТА, виявляється,
що в районі витоків річки в районі с. Юрівка та до дамби на північ від с. Ходосівка – річка має назву ВЕТА,
а вже в районі від болотистої заплави на північ від с. Віта-Литовська і до її злиття з р. Дніпро – річка має назву ВІТА.
Води фантомної річки Сіверка в районі сіл Юрівка – Ходосівка ніколи не протікали, ця назва річки була навмисно вигадана ідеологами влади в післявоєнний час,
як тоді ж село Віта-Литовська було перейменовано в село Чапаївка, можливо, і, швидше за все, це було зроблено для того,
щоб стерти в пам'яті майбутніх поколінь ганебне минуле історії Києва часів Другої Світової війни з яскравим німецьким терміном «WETA STELUNG».

Близько 06.00 для нормалізації ситуації в район хутора Мриги була терміново висунута стрілецька рота 147-ї піхотної дивізії, незабаром туди ж були спрямовані –
посилена рота 2-ї повітряно-десантної бригади та саперна рота 409-го окремого саперного батальйону.
Судячи зі збережених окопів в районі хутора, на цей напрямок цілком могли бути підтягнуті не повноцінні частини, а лише їх окремі підрозділи,
так як в КиУР катастрофічно відчувався голод на підконтрольне «гарматне м'ясо».
У цей же час пошарпаний та проріджений в ранкових боях в районі с. Ходосівка зведений загін генерала Матикіна займав оборону на північній околиці лісу,
що південніше с. Лісники, і до другої половини дня в боях в 14-му БРО участі не брав.
Вранці 3 серпня, час не встановлено, незначні підрозділи 278-го піхотного полку ротного складу атакували західний фланг 14-го БРО в напрямку хутора Мриги
та увійшли в населений пункт.



Несамовито відстрілюючись куди попадя, а скоріше в темпі скаженого галопу з гиканням та йоканням, більшовики дреминули з населеного пункту
в район листяного лісу та заболочених улоговин на північ від хутора.
Можливо, в цей час здались в полон якісь умисно відставші та зневірені захисники в безперспективності опору німцям, тому що...
У цих місцях було виявлено деяку кількість виведених з ладу «трьохлінійок» та «севетівок» – без затворів та магазинних пружин,
їх приклади були розбиті німцями ударами об дерева та валялися неподалік – під шаром листя поза окопами.
Гранати «РГД-33» в уламкових «сорочках», в стадії зберігання без вставлених детонаторів, зустрічалися досить рідко в поодиноких екземплярах, швидше за все,
гранати були залишені або загублені при переміщенні стрільців.
У районі хутора та на місцях боїв кісткові рештки більшовиків, що оборонялися, не зустрічалися, ні в поодиноких одиночних окопах, ні як «верховики» на рівній місцевості,
а ось невеликі гарматні ядра 200-річної давності дивували своїми чавунними округлостями на ближніх підходах до болота.

У цей же час німці вийшли в район низки протитанкових «ополонок» та навіть намагалися просунутись до поодиноких сосен, що проростали попереду ДОТу № 105.
Якась частина німецьких підрозділів, що просунулися на східному фланзі, тимчасово зупинилася і окопалася по гребеню схилу висоти в тому місці, де протитанковий рів,
що йде зі сходу на захід попереду і вздовж першої лінії оборони БРО, а потім різко повертає в південному напрямку і після чергового повороту знову йде в західному напрямку.
Німці створили лінію оборони піхотних осередків по висотах з південного боку на невеликій відстані від протитанкових «ополонок»,
незабаром продовживши її далі на захід до південної околиці хутора з вогневим контролем виходу з болота.
Можливо, саме в цей час піхота 278-го піхотного полку виявила і відчула на своїй шкурі кулеметний вогонь з центральної та західної амбразур 105-го,
про східну амбразуру сказати що-небудь важко.

Оскільки амбразури бетонної споруди були розташовані досить низько до рівня ґрунту, німецький вогонь у відповідь зі стрілецької зброї,
спрямований на придушення з великої відстані, лише безрезультатно довбав та щербив бетонні стіни навколо амбразур і істотно кришив їхні верхні частини.
Нині на внутрішніх металевих обшивках обох амбразур слідів кульових влучень знайти не вдалося, а їх бронезасувки були відсутні ще з полудня 3 серпня 41-го.

 

ЯК РАНІШЕ КАЗАЛОСЯ - ВСЬОМУ СВІЙ ЧАС... і він настав!
Перед вами частина знахідок, які були виявлені Steiner 1992 десь в 2013 році в районі протитанкового рову на схід від ДОТу № 105.
Вибірка світлин німецьких речей, але найголовніше це... німецький погонний ГУДЗИК з цифрою «2», яка означала номер роти підрозділу до якого був зарахований військовослужбовець.
Виходить, що цей гудзик відірвався в один з днів початку серпні 41-го року у якогось сапера старослужбовця з 2-ї саперної роти 51-го ОШСБ.
Якщо не помиляюсь, гудзики з різними номерами нашивались в Вермахті на погони переважно в ротних піхотних підрозділах та були відмінені в 1939 році.



Підборку світлин зі знахідками виявленими в районі боїв дивитися тут: #170

 

Багатокілометрові розгалужені мережі міфічних «киурівських» траншей, що простягаються у 14-му БРО від Дніпра до хутора Мриги, які насправді були створені ще до 1916 року
рабською працею тисяч австрійських військовополонених, на схід від хутірського кладовища в напрямку 105-го,
ці інженерні укріплення практично не мали слідів «героїчної» оборони більшовиків у 1941-му, як про це пишуть в книжках.
У більшовицьких архівних документах, мемуарах та спогадах очевидців звучить лише один незрозумілий «героїзм», але, насправді, як вказують знахідки на місцях боїв,
все було набагато простіше та занадто безбарвно.

Дуже схоже на те, що тих, хто оборонявся тут, було дуже мало за кількістю, вони були озброєні лише стрілецькою зброєю, розкиданих по на позиціях гранат «РГД-33»
та їх уламкових «сорочок» взагалі не доводилося знаходити – ближнього бою тут не було.
Стріляні гвинтівочні гільзи зустрічалися в дуже незначній кількості, в післявоєнний час, при згаданій вище зачистці місцевості саперами,
на гільзи ніхто б не звертав би уваги – це сміття не було вибухонебезпечним і… нехай собі там валяється.
Виходить, робимо висновок, якщо знайдена кількість гільз мізерна, а пусті гільзи ніколи нікому не були потрібні - дрібне сміття, значить з такою інтесивністю вівся тут бій.
Один знайомий 45-річний інженер Петро з Борщагівки, в 90-ті з району оборони плацдарму 43-го на північ від Києва, тягав «кравчучкою» одноразово в пункт металобрухту по 30-40 кг гільз,
але Петручіо пасся тільки по колібрам від ПТР, ДШК і до 45-мм... і так це було на протязі року чи більше.
Оце приклад інтенсивності та напруженості бойової ситуації, але це було в ті часи, коли конкуренції ще не було... тихо в лісах було і на пяти ніхто не наступав.
Як розповідали колись хутірські старожили, ліс у західному напрямку від ДОТу в бік південної околиці Мригів був вирубаний ще до початку боїв,
але в той же час ця місцевість мала безліч заболочених низин та улоговин з озерцями, які поросли вербовими кущами, молодими березами та поодинокими старими соснами.
Цілком можливо, що саме по цих низинах німцям вдалося потрапити в тил до 105-го, коли в «передчуттях чогось недоброго» більшовики втекли з мережі траншей на схід від ДОТ № 105
та окопалися в 500 метрах по висотах та пагорбах на північний захід від ДОТ № 104 фронтом на захід.

В інших місцях 14-го БРО, де точилися бої різного ступеня інтенсивності, за поодиноким та масовим відстрілом гільз навіть вдавалося зрозуміти
напрямки секторів вогню стрільців та їх подальше просування по місцевості в бойовій обстановці.
Зброя, що застосовувалася в обороні, – «трьохлінійки», «севетівки», «дегтярі», – візуально досить легко визначити
за своєрідним наколюванням капсуля бойком та вм'ятинами від екстракції викидачем.
Кількість залишених на місці бойового зіткнення гільз, різних боєприпасів, а також «РГД-33» і їх уламкових кожухів – може досить точно підказати про те,
що відбувалося на місцевості багато років тому, і вказати напрямки пошуку на майбутнє.
Правда, в одному місці на висотці на схід від кладовища, була знайдена позиція ручного кулемета «ДП-27» – лежачи за бруствером траншеї
кулеметник всадив по якійсь цілі близько двох дисків, можливо, в район південної околиці Мригів.
В іншому місці, за бруствером траншеї, виявлено досить багато спалених у вогнищі гвинтівочних патронів – швидше за все це сліди зачистки місцевості саперами в 50-ті роки.
Сліди німецької атаки вказували на активне застосування тут 50-мм мінометів, оскільки неодноразово серед ліній траншей зустрічалися вертикально стирчачі в землі
«нерозриви» ротних мін темно-червоного кольору з окисленими підривачами.

На дні «урівського» бліндажу, десь-там у центрі більшовицьких позицій, який обстежували металевими щупами ще в 70-ті роки, вдалося знайти пару порожніх кілограмових бляшанок
з-під солонини та порожню сплюснуту цинкову коробку з напіввідкритою кришкою, на якій виднілася скошена яскраво-жовтою смуга.
Можливо, в той час хтось із більшовиків намагався на цьому порожньому «цинкачі» посидіти, як на стільчику – поставив його вертикально на торець…
а він взяв і розплющився під вагою людського тіла.
По центру земляного укриття чорніли залишки горілої деревини і височів пагорб вугілля від багаття, тут же фрагменти розбитого сільського сірого глиняного глечика з ручкою
і цілий «стопарь», можливо, якогось каламутного дореволюційного скляного лиття.

Як розповідали колись хутірські старожили, ліс у західному напрямку від ДОТу в бік південної околиці Мригів був вирубаний ще до початку боїв,
але в той же час ця місцевість мала безліч заболочених низин та улоговин з озерцями, які поросли вербовими кущами, молодими березами та поодинокими старими соснами.
Цілком можливо, що саме по цих низинах німцям вдалося потрапити в тил до 105-го, коли в «передчуттях чогось недоброго» більшовики
дременули з мережі траншей на схід від ДОТ № 105 та окопалися в 500 метрах по висотах і пагорбах на північний захід від ДОТ № 104 фронтом на захід.

Після прориву та виходу німецької піхотної групи на північ, в тил від 105-го на 200-300 метрів, німці окопалися в осередках фронтом на північ та північний схід.
ДОТ № 105 був заблокований чисто умовно, але швидше за все не штурмувався – більшовицький гарнізон перебував всередині споруди в млосному очікуванні
непередбачуваної розв’язки закінчення бою в створеній ситуації.
У цей час німецькій піхоті було не до 105-го, кулемети бункера в бездіяльності мовчали, оскільки живі рухомі цілі ворога в секторах вогню не з'являлися.
У цей період ситуації, що склалася, у малочисельних німецьких підрозділів не вистачило сил і часу для одночасного ведення бою та повноцінного штурму бетонного бункера більшовиків.

 

Саме в цей час, озвучена ще раніше в 70-ті роки, фантомна персона пораненого «капітана Кірєєва», судячи з усього, мала перебувати всередині бетонного середовища 105-го,
«капітанський» організм все ще продовжував вперто боротися за своє існування, але прогресуюча гангрена повільно розповзалася по його пораненій правій нозі. АЛЕ...

Тут виникає часова колізія у спогадах про присутність 20-річного начальника медичної служби зведеного загону генерала Матикіна – військового лікаря Івана Мальцева,
який нібито перебував разом з агонізуючим «капітаном» всередині 105-го в момент смерті пораненого... і навіть міг бути свідком поховання померлого поруч з ДОТом,
але місце могили він вже пригадати не зміг.

Але найголовніше, у що не повірив навіть комісар Євдокимов у період листування зі свідком на початку 70-х, начальник медичної служби Мальцев в період подій в районі 105-го і 14-го БРО
бути присутнім не міг просто фізично, так як зведений загін Матикіна, до якого він був зарахований в той період часу, до полудня 3 серпня перебував в районі 8-го БРО
і лише згодом, в другій половині доби, в пішому порядку передислоковувався в 14-й БРО.

Бреше Мальцев, як і більшість ветеранів у своїх післявоєнних спогадах, безсоромно перебільшуючи свої особисті звитяги з «героїчними» подробицями свого бойового минулого,
факти яких неможливо було перевірити,
але в цьому випадку з «кірєєвим» – явна і кострубата невідповідність за часом подій та присутностю свідка в подіях недільної доби 3 серпня.

За згаданими раніше більшовицькими повідомленнями, близько 09.00 німці були вибиті з Мригів, контратакою рот 147-ї ПД, 2-ї ВДБр і 409-го ОРБ, що підійшли.
Сапери розпочали, або мали завдання це зробити, мінування підступів і самого хутора Мриги.
У повідомленні навіть фігурували подробиці відважної контратаки більшовиків, де вказувалося, що «... противник відійшов у паніці, кинувши частину мотоциклів та озброєння».
Рятуючись у паніці, традиційно «п'яні автоматники» викидали свої М98k, але, що цікаво, на місцях боїв в районі хутора Мриги німецької зброї знайти не вдавалося.

Правда, лише в районі південної околиці хутора знайшлася гола маузерівська рама... дуже короткий обріз без будь-яких частин, щоб зробити з нього постріл.
Післявоєнна заготовка «шпалера», яку колись тут сховали або викинули мригівські підлітки, а точніше «мригівська банда».
Іржаві вдризг беззатворні «трьохлінієчні» обрубки зустрічались декілька разів, скоріш за все, це були нички місцевої «банди»… колись сховані та забуті на десятки років.

Німецька піхота планомірно відійшла на південь на відстань 300 метрів до лінії своїх окопів у районі протитанкових «ополонок».
Нескорений гарнізон ДОТу № 105 був у повному складі, як зазначено у зведенні більшовиків, «деблокований» та активно готовався до нових боїв під прискіпливим оком політбійців та комісарів.
Саме в цей період часу міг би бути навіть похований гангренозний труп фантомного «капітана Кірєєва», але начмед Мальцев, виходячи з його брехливих спогадів,
міг би бути там присутнім лише на астральному рівні і тільки в мареві його божевільних післявоєнних фантазій.
Ось до чого в результаті можуть привести дитячі витівки з написами на стінах в історичному місці… в наслідках простих хлопчачих помст кривднику.
Але… як тут не згадати відому багатьом фортечну цеглину з видряпаним написом «Помираю, але не здаюся. Прощавай Батьківщино»… все може бути, але... могло бути і замовлення ідеологічного характеру.

 

У доповіді 2-ї саперної роти 51-ї ОШСБ сказано, що рота прибула в район боїв району Мригів і ДОТ № 105 близько 11.00, якраз в той час більшовики провели контратаку
і на якийсь час відбили район 105-го і захопили хутір Мриги.
«... О 05.20 3.8.41 рота отримала наказ негайно виступити маршем на допомогу передовому мобільному загону майора Коба в його оборонному бою на північ від с. Козине, вихід роти відбувся о 06.30.
Через поганий стан доріг рота прибула на КП загону майора Коба лише о 11.00, роту негайно кинули на лівий фланг загону».

Згодом була проведена німецька контратака, піхота, посилена досвідченими саперами, протягом години зачистила хутір від більшовиків та змогла приступити до повноцінних дій з блокування та штурму 105-го.
«… Під час висування до зазначеної ділянки більшовики провели контратаку на лівому фланзі загону і відбили бункер, найбільш висунутий на південний захід.
Рота негайно атакувала силою двох взводів і о 12.15 вибила ворога з його позицій у лісі».

Залишаючи вкотре за першу половину дня Мриги, більшовики застосували властивий їм підлий тактичний прийом, тікаючи вони прикрилися щільною димовою завісою від підпалених ними ж хутірських хат.
Якась частина з дременувшої юрби захисників перебігла в район висот на північному узліссі старого соснового лісу на північ від хутора – викопані осередки фронтом на південь.
Інша частина більшовицьких підрозділів втекла та зайняла оборону на своїх старих позиціях – півкільцем по висотах і пагорбах на північний захід і схід від ДОТу № 104 фронтом на захід.
У цей період часу обидві протиборчі сторони вели досить млявий бій, перестрілюючись з дальніх дистанцій.
За зберігшимися слідами блокування і штурму 105-го, виявилося, що німецькі сапери одного із взводів 2-ї роти 51-го ОШСБ в районі 12.00 підійшли до споруди із західної сторони.
На відстані 50-100 метрів «піоніри» на якийсь час залягли під прикриттям стовбурів старих сосен, де в наш час вдалося виявити невикористані на той час 3-кг допзаряди,
набиті патронами кулеметні стрічки зі слідами деформації в бою, стріляні гільзи різних видів стрілецької зброї та невикористані гранати двох видів,
довгий багнет-ніж від чеського маузера зі слідами деформації при близькому вибуху боєприпасу.



Протиштурмові гратчасті двері на вході в споруду до цього часу збереглися в ідеальному стані та обидві провушини від навісних замків, які знаходяться без явних слідів примусового зламу,
а це може вказувати на наступне.
Передчуваючи, що вдруге за вранішні години подій цієї доби, «фортуна» може повернутися до них паленою дупою, гарнізон 105-го вирішив випередити можливу
негативну розв'язку наслідків для свого існування... і здатися на милість ворога.
Гарнізон з власної волі відкрив внутрішні двері і в покірній черговості вийшов зі споруди з піднятими догори руками.
Можливо, гарнізон 105-го добре розумів, що незадовго до цього вогонь їх кулеметів дошкуляв противнику лише тривалим гуркотінням звуків стрільби,
але без будь яких явних наслідків для живої сили ворога, а це було величезним плюсом у вирішенні їх подальшої долі… потрапивши в полон.

Можливий ще один варіант наслідків дій німецьких саперів, який міг змусити заблокований гарнізон 105-го здатися.
Оскільки західна амбразура має найбільш сильні сліди від підриву, до того ж до неї найбільш легко підібратися з тилу, підрив близько 10 кг вибухівки з руйнуванням амбразури
міг примусити частину гарнізону, що вижила після вибуху, прийняти розсудливе рішення і капітулювати.
Але ця послідовність подій, що відбувалася біля 105-го, є лише можливим припущенням, а що і як там було насправді – швидше за все, назавжди залишиться таємницею.
Колись у минулому опитані хутірські старожили на питання про те, як воював ДОТ, чіткої відповіді так і не дали.

Щоб остаточно забути про існування більшовицького бункера в майбутньому з непередбачуваними наслідками бойової обстановки, командування передового загону наказало
саперам привести захоплений бункер в повну непридатність для подальшого використання його більшовиками.
Саперам довелося все це робити, як то кажуть, на швидку «руку», але з традиційною німецькою педантичністю та якістю виконаних робіт.
Головне, часу і необхідних засобів для повного знищення бункера у німецьких саперів на той момент не було, а з півночі і сходу все виразніше долинала наростаюча стрілянина
з войовничим горловим ревом атакуючих більшовиків.
Парами 3-кілограмових накладних зарядів або більше були підірвані західна і східна амбразури при опущених на них бронезасувках.
Внутрішні отвори амбразур були зруйновані і повністю вибита частина бічних упорних стояків бронезасувок, нижня бетонна частина всередині обох амбразур перетворилася на безформну воронку.
Всередині споруди, силами вибухів в обох амбразурах були повністю знищені дерев'яні рухомі частини станків, на яких кріпилися станкові кулемети... все розлетілося на друзки і щепи.

З центральною амбразурою у саперів щось пішло не так, з якоїсь незрозумілої причини ця амбразура підривалася, можливо, за відсутністю самої бронезасувки,
а 3-кг допзаряди були встановлені у внутрішньому отворі амбразури з опертям на бічні стояки засувки.
Вибух лише розірвав рухому дерев'яну частину станка кріплення кулемета і перетворив на воронку нижню бетонну частину всередині амбразури.

Досвідченим німецьким саперам підриву амбразур виявилося замало, щоб закріпити досягнутий успіх і привести в повну непридатність більшовицький бункер,
всередину каземату увійшов вогнеметник та зробив яскравий і гудячий заключний «мазок».
Струменем палаючої суміші вогнемета FmW.34 були підпалені всі три дерев'яні упорні столи для кріплення кулеметних станків, а також дубова рама кріплення бронедверей – так звана «завіса».
У ДОТах типу М2 бронедвері складалися з дубових брусків товщиною 10 сантиметрів і ззовні оббивалися оцинкованим залізом.
Всередині споруди палало все, що могло горіти, протяг при відкритих амбразурах і дверях інтенсивно сприяв цьому процесу.
Якщо в бункері був перископ зовнішнього спостереження – німці знищили і його.

Німецьке застереження щодо можливого розвитку подальших подій доби незабаром виправдалося, близько 17.30 відбулася чергова контратака більшовиків.
Удар був завданий з ділянки оборони більшовиків, розташованої північніше і західніше ДОТу № 104, ворожа атака проводилася в напрямку правого флангу німецької оборони і з одночасною зачисткою хутора.
«... У період 15.00-16.00 були відігнані сильні розвідгрупи ворога. О 17.30 на правому крилі роти більшовики провели атаку, яка була відбита в контратаці силами 3-го взводу.
За вказівкою командира передового загону рота непомітно для противника відійшла і зайняла оборону в 300 метрах від лісової галявини.
На цій позиції рота була піддана більш сильному вогню ворожих мінометів. Протягом вечора відбувалися лише незначні перестрілки».

Сапери 2-ї роти 51-го ОШСБ планомірно відійшли на лінію оборони в район «ополонок», де зайняли оборону, вони продовжували вести бойові дії на території 14-го БРО до 8 серпня,
коли були заблоковані і придушені штурмом три бункери, що якийсь час чинили опір на 2-й лінії оборони більшовиків.

 

Ось, на мій погляд, можливий ракурс підходу німецьких саперів 2-ї роти до споруди № 105... де повністю неможливий вогневий контроль з західної амбразури та амбразури захисту вхідної решітки.
Та головне, в той час, під час блокування та зачистки ДОТу було повністю відсутне заповнення траншей цієї частини укріпрайону піхотою більшовиків...
105-й залишився в повній неприкритій тиловій САМОТНОСТІ перед противником.

 

Німецькі оборонні позиції в районі від східного кінця протитанкових «ополонок» і аж до району 105-го були досить щільно встелені стріляними гільзами всіх видів стрілецької зброї;
тут також активно використовувалися 50-мм та 80-мм міномети та 37-мм ПТО.
У німецьких окопах і осередках, серед маси чудово зберігшихся відстріляних гільз, станом на 70-ті роки, неодноразово траплялися патрони зі слідами утикання куль і затримок, як від «маузерів»,
так і від «емгачів», порожні кулеметні стрічки, а також в поспіху залишені розрахунком сошки від «тридцять четвертого», в дай боже кожному,... ідеальному стані збереження.

Ще наприкінці 70-х, у жовтому сухому піску на півтораметровій глибині піхотного осередку з показовим насипом бруствера, серед розсипу гвинтівочних гільз було знайдено бензинову запальничку довгастої форми,
коли відкрили її нутрощі… були здивовані побаченому.
За 30 років перебування в землі запальний гніт і вата для просочення бензином збереглися в дуже хорошому стані.
Окрім ідеального стану збереження, вата була сильно забруднена медичною зеленкою і все ще видавала легкий душок німецького петролеуму літа 41-го року.
.... лежиш на піщаному відвалі свіжовикопаного бруствера колишнього німецького осередку, внизу по схилу висоти добре помітні стіни протитанкового рову, що з часом оплили донизу,
брудні пальці рук не поспішаючи очищають від налиплого піску «тільця» і «задки» тьмяно блискучих «гансівських» гільз.
Як завжди, тут знову зустрічається типовий відстріл тутешніх місць, де по крайцях площини наколотих ударниками капсулів – виблискує зелена і червона кольорова окантовка типу куль.

Цього разу більшовики контратакували мляво й кинулися вперед з тупим натиском, як завжди фронтально — у лобову атаку; скільки їх тут німці назавжди втихомирили — нікому невідомо.
Зі згаданої контратаки 3.8.41 р. вдалося підібрати лише одного вбитого більшовика, після бою його труп був скинутий у воронку і чисто умовно присипаний землею, амуніція та взуття зняті, приблизний вік – близько 25 років.
Наприкінці 90-х безіменний захисник 14-го БРО був раніше кимось знайдений і безсистемно розкопаний, череп виявився навмисно порубаним сокирою, напевно, з злої примхи, а кістки були розкидані навколо ями розкопу.
Останки підібрали і з часом поховали в загальній могилі біля каплиці в районі на схід від ДОТу № 107.
Швидше за все, невизначена кількість вбитих більшовиків під час вечірньої контратаки була після боїв закопана німцями в санітарних ямах з використанням праці військовополонених або перебіжчиків –
місця «могил» залишаються невідомими дотепер.

Як колись розповідали старожили с. Козине, на прямій видимості зі східного боку шосе на Київ, південніше ДОТу № 101, якийсь час існували дві величезні санітарні могили вбитих у тутешніх боях більшовиків.
Можливо, наприкінці 50-х років ці останки були вилучені й кудись вивезені працівниками військкоматів або ж кісткові ями досі знаходяться у внутрішній частині території «єлітного запаркання».