14-й БРО - 105-й як він є

Може виникнути питання: а що зараз з вищезгаданими колодязями... адже всередину порожнини бетонного резервуара могли в якийсь післябойовий час скидати...
зброю, боєприпаси, прапори частин і сейфи з документацією та... золотом.
Шановні, не обтяжуйте свої мізки здогадками та іншими особистими колекційно-збагачувальними фантазіями.
На фінальному етапі існування бетонних колодязів у 14-му БРО все було набагато простіше і сумніше.

Десь наприкінці 40-х або в першій половині 50-х років до колодязя біля 105-го приїхала на волах, запряжених у кілька потужних возів класичного сільського виготовлення, група ділових господарських мужиків.
Як охарактеризував прибульців дядько Грицько у своїй розповіді:
«Це була справжня ходосівська "банда"... правду тобі кажу... "банда" живодерів... я більше за все був упевнений, що у них навіть з собою обрізи були, а патронів у них завжди мало було!»

 

Не за кілька днів, а може навіть за тиждень, працьовиті представники ходосівської «озброєної банди» по черзі лопатами викопали всі бетонні кола з колодязя, витягуючи їх волами з розкопу,
завантажували їх на вози і відвозили в невідомому напрямку...
Звичайно ж, тільки через болото, що по дорозі на південь від 106-го... в Ходосівку.
Незабаром така ж доля самовільного демонтажу спіткала колодязь і в районі 108-го.
А щоб мригівчани не лаялися та не чинили опір, та ще й не з порожніми руками малоліток,... приїжджаюча «банда» ходосівців місця своїх нелегально-мародерських «робіт» ретельно засипала і спланувала...
щоб хуторські корови або лісова живність ноги не поламали.

«Мригівська «банда» була ой навіть яка... про нас всі в окрузі аж до Обухіва знали і поважали навіть у Чапаївці та Пирогові, а в Ходосівці та Козиному нас просто навіть боялися, бо ми були відчайдушними!» –
закінчив свою спогадову розповідь дядько Грицько, смачно закушуючи та пережовуючи темно-зеленим квашеним огірком,
зморщений від довгого лежання в давно відкритій трилітровій банці розсолу, покритій тонкою плівкою шляхетної цвілі.
Ми закурили, але нині вже покійний дядько Грицько ніколи в житті не курив, а тільки вживав дозовано «смачне», при цьому він досить рідко ним перевживав і повчав:
«Горілка дуже сало любить, а якщо сала немає, то і гурок у нагоді стане!»

 

За розповідями дядька Грицька, в районі 105-го ДОТу і по траншеях навколо нього, мригівські малолітки активно займалися «пошуком» військового залізаччя, застосовуючи при цьому прості гвинтівкові шомполи.
Більш вдалими та результативними були пошуки в одиночних окопах – там на той час було набагато легше щось знайти в злегка засипаних ямах.
Вони знаходили патрони, патронні ящики, ну а гвинтівки траплялися під опалою хвоєю або листям, їх випадково вигрібали за допомогою граблів, коли батьки виганяли малоліток на заготівлю сушняка для господарських потреб.
Гвинтівкам різали стволи у знайомого коваля за самогон, обрізи були тільки з «трилінійок», патронів до них можна було накопати в окопах.
Людських кісток в районі 105-го їм знаходити не доводилося, а в інших місцях, якщо вони натикалися на кістки в окопах, вони лише перевіряли шомполами окружність на наявність металу... кістки не чіпали... гребували і боялися.
Улюблене заняття малоліток того часу було знайти великі артилерійські снаряди і покласти їх у багаття, за описом свідка,
в основному це були німецькі 105-мм осколково-фугасні гранати від легкої польової гаубиці leFH 18M батарей 195-го артполку 95-ї піхотної дивізії, які займали тут позиції під час серпневих боїв 41-го року.

 

Було згадано про один яскравий випадок у рутинному повсякденні життя Мригів.
Один із хутірських підлітків, на ім'я Яків або Яким, знайшов десь біля 105-го гвинтівочні патрони з червоними «головками» і почав
їх забивати молотком всередину вихідної труби антени радіостанції біля обсадної труби перископа, що поряд розташовані в центрі бетонного даху споруди.
Можливо, це були більшовицькі патрони з запальними кулями за маркуванням куль, які від ударів по них молотком, в замкнутому просторі труби, напевно, сталася детонація декількох патронів і невеликий спрямований вибух.
В свій час не багато... але в достатній кількості такі патрони знаходили в траншеях східніше району 102-го... в пачках поряд з ящиками з ампулними пляшками "КС"... на той час це... ОГО-ГО в якому стані збереження вони були.
В результаті пальці на лівій руці малолітки, в якій він затиснув патрони, розірвало та засмітило пороховим брудом.
Медична допомога потерпілому була надана тільки через деякий час, коли вже було пізно.
У районній міській лікарні якусь частину фаланг на великому, вказівному і безіменному пальцях потерпілому довелося ампутувати, щоб уникнути зараження крові і гангрени,
моментально з лікарні був поданий сигнал в міліцію про випадок вогнепального поранення пересічного громадянина в побуті (в такому випадку, по статті з трьох 222 вік люди не їбе... попав сука і все... сиди від 3-х до 7-ми, що і зараз!).

 

Згодом, після сигналу з міліції, в район 105-го нагрянули армійські сапери і металошукачами тих часів досить ретельно зачистили траншеї в окрузі ДОТу.
Після закінчення армійської зачистки, в траншеї недалеко від входу в 105-й, сапери спалили у великому багатті більше десятка повних цинкових коробок з патронами...
а може там їх могло бути і більше.
Ящики розкривалися прямо біля ДОТу і їх вогненебезпечний вміст періодично засипався розсипом у жар багаття, процес утилізації розтягнувся на досить тривалий час.

Ще в кінці 70-х років майбутні малолітні місцеві «копачі» періодично ходили пішки або їздили на велосипедах до Мригівського ДОТу, щоб накопати там собі в «колекцію»
нескінченні поклади великих і малих гвинтівочних куль і погнутих гільз без капсулів...
«Кульовий клондайк», який приносив підліткам того часу незабутні відчуття радості і... неймовірного щастя від заволодіння військовим раритетом.
Згодом, тільки у вузькому колі «колег» по розкопках, знайдені кулі можна було обміняти на щось більш цінне або просто похвалитися кількістю...
виставляючи перед друзями свою повну колекцію кульово-гільзових предметів, що були в особистому користуванні та зберіганні.
Ех-х-х... дитинство...

 

З погодженого дозволу правовласника... обміри "пляшкоподібного" колодязя на північний-захід від руїн № 210.
Але... але в 14-му БРО все було зроблено з простих бетонних кругляків, а біля 210-го... це ж з скільки треба було копати навколо... щоб встановити обриштовку та залити все це бетоном.
Грандіозно... неперевершено... це можливо було здійснити тільки в совдєпіії.

 

Одного разу влітку, десь в средині 70-х, ми годинами продірявлювали ґрунти траншей пошуковими щупами в районі 105-го в надії знайти військове залізячча,
але нічого путнього не знаходили... тут було навіть дуже мало стріляних гільз і тут навіть був відсутній основний індекатор бойових дій... не зустрічались РГД-33.
Один з колег по копанині на прізвище Караульний, старший за нас на пару років, часто принижував і знущався над молодшими за віком, присвоював знайдене кимось,
нацьковував молодших один на одного, обмовляв... і за це його багато хто з молоді зненавидів.
В кожному колективі в побуті існували прізвиська, і цей Караульний був всім відомий під прізвиськом «КЕРЯ».
З вже забутої причини свого приниження, щоб висловити свою неприязнь до цього мудака, на стіні всередині ДОТу я написав вугіллям по вапняній побільці:
«Капитан Киреев умер в ДОТе от гангрены правой ноги… август 1941 г.».
З часом цей напис мною забувся, а вугільні літери поступово зникли... на початку 2000-х і сліду не залишилось.

Вже десь у 80-ті роки, неодноразово переглядаючи архіви комісара Євдокимова в клубі «Пошук» за його листуванням з ветеранами оборони Києва...
і оп-па-пулічки… у мене мало не відвисла щелепа від подиву.
Якось в 70-ті, відвідуючи споруди в районі хутора Мриги, Євдокимов всередині 105-го виявив напис на стіні, з якого він дізнався про загибель капітана Кірєєва і почалися комісарські пошуки «героя».
Всі ветерани з колишнього загону генерала Матикіна у своїх листах 70-х років до комісара відповідали, що їм нічого невідомо про такого командира, який помер у ДОТі від гангрени ноги.
Але... пошуки капітана Кірєєва все-таки закінчилися для комісара позитивно.

Як завжди... одного дня все-таки знайшовся єдиний з ветеранів загону – Іван Мальцев, який повідомив Євдокимову в своєму листі, що в серпні 41-го він особисто добре знав капітана Кірєєва,
і що капітан був поранений в бою і на його очах він помер в ДОТі від гангрени, ім'я і вік з роками були ним забуті, тіло капітана однополчани поховали десь в районі 105-го, а місце могили він згадати не може.
Ось так, як би на порожньому місці, несподівано пошуки «героя» закінчилися для Євдокимова повним успіхом.

 

І ось що Іван Мальцев згадував в листах до комісара про бої в 14-му БРО:

«… Відходили з боями з-під Фастова, через Фастівець, Мотовилівку, хутір Шевченко, Васильків, Вета Поштова, Пирогів до КіУРа в районі Голосієво, Жуків острів.
Одного разу я приїхав в район баштанів (Дачі Уряду УРСР – район ДОТу № 102 – Примітка), де мені повідомили, що там було багато поранених.
Я побачив картину, яка не може бути мною забута.

Це було від укріпрайону за 500-800 метрів, ми залишили з шофером машину і пішли.
Назустріч нам бігла маса наших бійців і командирів усіх родів військ – прикордонники, піхотинці, артилеристи і зв'язківці.
Це був безладний відступ (а простіше кажучи – втеча! – Примітка).
Зібравши їх на перехресті трьох просік, я призначив старших, а шофера я відправив до штабу.
Потім пішов з ними і розташував їх по укріпленнях між ДОТами (приписка явних особистих бойових «заслуг», які вже неможливо перевірити, а простіше кажучи – брехня! – Примітка).
Деякий час залишався там, поки мене не змінили, і я знову займався пораненими.
Бої були дуже важкими, багато моїх однолітків загинуло на підступах до Київа.
Коли генерала Матикіна поранило, нас вже залишалося 118 осіб.
Залишки загону загинули у вересні на Жуковому острові.

Сильний бій був 6 і 7 серпня в лісі в районі Державних Дач УРСР (район оборони 14-го БРО КиУР на схід від хутора Мриги – Примітка).
Тоді наші підрозділи займали лінії оборони в окопах і траншеях біля ДОТів і ДЗОТів.
6-го числа німці двічі наступали п'яними. Йдуть на нас гуртом, щось горланять.
Ми підпускали їх на відстань 150 метрів і відкривали вогонь – і вони залишалися лежати купами набитих
(буйні фантазії старого ідіота, щоб спробувати наблизитися до ветеранського корита держблаг! – Примітка).
7-го числа німці пішли в наш фланг і нам було наказано відступити (адже основний вид тактики бою більшовиків це браві фронтальні атаки напролом! – Примітка)».

 

У своїх спогадах цей ветеран-матикінець згадав, що нібито він, як простий лікар-санітар, але в цей час він мало не командував зведеним загоном і неодноразово особисто керував бійцями та командирами загону в дуже складних бойових зіткненнях.
Цілком можливо, що свого часу комісар теж вчасно розпізнав марення сивого збожеволілого санітара і прізвище капітана Кірєєва було комісаром забуте і навіть не увійшло в жодний з його пошукових рукописів.
Пішов у небуття дух хороброго і завзятого капітана Кірєєва,
як давно вже склеїв ласти і колишній копач-невдаха, з часом розкритий стукач, з яким до його смерті вже більше ніхто не спілкувався... Сашко Караульний – ментівський сексот.
Від цих результатів пошукових досліджень і уявних успіхів особисто був приголомшений особливо від наслідків свого простецького напису на стіні 105-го і довелося наївно посміхнутися від несподіваних результатів пошуку через десятиліття.

Тож, шановні, ніколи не пишіть на паркані лайливе слово з трьох літер, бо серед випадкових перехожих все-таки знайдеться один довбанутий розумник, який почне вам доводити, що насправді це не паркан,
а добре знайомий йому особисто... чоловічий статевий орган.
І раптом почнуться спогади в слинявих тонкощах та крокодилячих сльозах:
«Ось ми колись з ним потрапили в таку важку та критичну ситуацію... навіть і нині при згадуванні тремтіння і мандраж бере, хоча вже минуло з того часу стільки років...
але ми вижили, здоров'я та честь свою зберегли цілковито...
дай Боже кожному... не заради користі, а тільки заради тріумфу почуттів та пізнання барв і тонкощів житія всебічного!».

 

Як вже було сказано раніше, досі система водопостачання споруд кіурщини особистого інтересу не викликала, але настав час озвучити свої міркування з цієї теми.
Можливо, це буде простим особистим припущенням, а там думайте самі, правий я чи не правий.

Що вдалося помітити при огляді збережених споруд 14-го, 8-го і 6-го БРО:

№ 1. тип «М-2» – установка колонки Нортона в кулеметному казематі або у вхідному «тупику»;
№ 2. тип «М-2» кулеметній капонір – установка колонки Нортона у вхідному «тупику»;
№ 3. тип «М-1» – установка колонки Нортона в перископному приміщенні;
№ 4. тип «Б» 1-поверхові – установка колонки Нортона в спецприміщенні позаду кулеметних казематів;
№ 5. тип «Б» 2-поверхові – установка колонки Нортона в спецприміщенні підземного поверху під «продухом» верхнього поверху.

Можливо, ще під час земляних робіт у котловані майбутньої споруди типу № 1, № 2, № 3, на початку проводилися роботи з буріння артезіанської свердловини для визначення глибини підземного водоносного шару.
Якщо потрапляли на жилу, вже від цього могли відштовхуватися і починати будівництво бетонної частини споруди.
Ознака того, що під бетонною основою споруди є підземний колодязь, який був зроблений там ще під час будівництва споруди, це отвір для бетонної заглушки в даху споруди.
Якщо в даху немає отвору для бетонної заглушки – колодязь для водопостачання споруди повинен знаходитися на якійсь відстані від об'єкта.
Вода подається по трубі з колодязя в споруду за допомогою закачування колонкою Нортона.

Під час будівництва споруд типу № 4 і № 5 котлован підземної частини заглиблювався глибоко в ґрунт, можливо, так розраховували, що легше буде дістатися до водоносного шару.
Але тут виникає суперечність із колодязем біля ДОТу № 210 та з його великим внутрішнім об'ємом для води.
Легко спадає на думку, а що як цей колодязь був розрахований для водопостачання ще й сусідньої споруди – ДОТу № 209.

Багато хто знав під час обмірів споруд південного сектора по залізничне полотно на захід від с. Тарасівка – колодязь був тільки в районі № 210, який демонтувати просто таки було неможливо.
Можливо, колодязі з використанням бетонних кілець, про які вже ніхто і думки не має, були в повоєнний час таємно розкопані і бетонні кільця розтягнуті по дворах навколишніх сіл.

 

Це ракурс від 105-го на північний-захід, в сторону Мригівського кладовища, де раніше був в приболоченій місцині березняк, а як відомо - берези люблять високі водяні жили.
Панорамне фото зроблене від 105-го метрів на 15-20, спиною до споруди... і ось десь в напрямку цих берез і міг бути колодязь... по опису місцевості вже нині покійним свідком.

 

Почнемо огляд зовнішньої поверхні 105-го з ЗАХІДНОЇ СТІНИ ТА АМБРАЗУРИ і поступово, але всьому свій час, рухаємось до вхідної частини споруди.
Мабуть видно і сліпому в окулярах, що на стінах вище амбразур іде рівно-хвилясте потовщення бетонної стяжки реставраційних робіт кінця 50-х років... дя чого?
А для того, щоб зрівняти та знищити відмітини бойових дій серпня 41-го...
"... чтоби в новам баю наші салдатікі не відалі і не ащющалі какой либо діскамфорт, как да єтаго здєсь да ніх другія дохлі... маць іх так".
Найбільший по товщині шар реставраційного бетону був нанесений вище амбразури та по стінах навколо отворів, куди найбільше попадало німецьких кульових попадань та відзначились наслідки підриву амбразури.
Реставраційний бетон кінця 50-х зовсім інший за якостями та відрізняється від якості бетону, який застосовався тут під час будівельних робіт початку 30-х років.
Особисто перевірено... якість 30-х - зовнішній шар залізніння товщиною в 1.5-2 см, а далі іде в глибину... легкопіддатлива цементно-пісочна суміш в переміш зі щебенем... якість - так собі.
А от в 50-ті бетонна суміш... як скала... від зубила іскри зіроньками сиплються додолу... трава та хмиз спалахують і автобочка червоного кольору тут як тут з похмільними лісниками ... це пожежею зветься.



Від багаторазових попадань кульвих попадань... п,яних німецьких автоматників, які традиційно валили тільки з гвинтівок 98К, шар залізніння поступово руйнувався в глибину,
але був непорушним в місцях виходу поверхні гранітного щебеню.
Від цього стіна ставала жорсткою та нерівномірною по поверхні... десь поверхня залишалася цілою і неушкодженою, а в якихось місця нерівномірно заглиблювалась.
А ось після підриву німецькими саперами накладних зарядів вагою більш як 10 кг, а як відомо для підриву та знищення амбразури використовувалось до 30 кг тротилу (згадайте фото 101-го)...
тоді навколо всієї амбразури вищерблиний шар обвалювався та обсипався.
Що зараз і видно на сінах, на мій погляд, навколо західної та центральної амбразур.

 

А тепер давайте заглянемо всередину західної амбразури... ой-йо-йой, а тут таке... ліва частина внутрішньої вертикальної обшивки захисту ціла і має тільки сліди від наслідків вибуху при опущеній бронезасувці,
причому німецький «піонер» 95-й ПД був правшою і всунув всі підготовлені до підриву додаткові заряди тротилу, більше впираючи їх у ліву частину опущеної бронезасувки 105-го.



Центральний отвір західної амбразури 105-го – класика підриву... лівий вертикальний опорний стояк бронезасувки вирваний наднадзвичайним тиском під час підриву накладного заряду,
але правий стояк, на здивування, все ж таки встояв.
Цілком можливо, що маса 40-кілограмової бронезасувки всередині амбразури, в момент вибуху, видавала звуки, що можливо нагадували падіння з вершини дзвіниці дзвону на приглушених низьких частотах,...
на що у мене фантазій уявлення польоту залізяки в обмеженому просторі просто таки не вистачає.



Права сторона внутрішнього вертикального противідкольного захисту амбразури 105-го... тут представлені ті ж самі наслідки підриву, як і з правого боку...
виразні сліди після вибуху при опущеній бронезасувці.
З обох внутрішніх сторін вертикального захисту амбразури слідів кульових або інших влучень під час бойових дій – немає... тільки сліди саперного підриву.

В результаті підриву «піонерського» допзаряду нижня горизонтальна плоскість амбразури була практично вирвана... верхня горизонтальна злегка деформувалась, але вся таки встояла...
обшарпана кульовими попаданнями навколішня поверхня стін навколо амбразури... від потужного струсу обсипалась та оголилась до якоїсь нині невідомої міри.

Нинішній стан нижньої горизонтальної частини отвору амбразури та зовнішних стін навколо неї - це відновлюванна бетонна стяжка реставраційних робіт кінця 50-х років.

 

Так виглядає західна (права) амбразура зсередини кулеметного каземату 105-го, якщо ви дивитесь в напрямку хутора Мриги.
Після проведення волонтерських малярських робіт... все цікаве, що можливо було ще розгледіти на противідкольному захисті стін - остаточно знищено.
Радує, що фарбувальники не замалювали сліди від опалення вогнеметом на кулеметному столі... мабуть вже добродії вчаділи чи полінились в очікуванні завершення..."творчого оргазму".
Чи було видно південну околицю Мригів з цієї вогневої шпарини, місцеві казали, що було видно... але це можливо буде перевірити десь так років через 50... коли сосняк зникне.
Але... але перед ДОТом може з,явитись стіна забудови якогось, скажімо... "МРИГОТАУНА" чи маєткового містечка... "МРИЖНЯКИ" для нашої сраної бидлоти, що називає себе "елітою".

 

Все вигнуто, покручено та погнуто, чи зовсім вирвано під час підриву накладного заряду німецькими саперми з 51-го ОШСБ всередині зовнішньої частини амбразури, як раз під правою стороною закритої бронезасувки.
Правий вертикальний стояк опорної частини бронезасувки... колись пролітав всередині каземату, хоча ТТХ в його фунціях цього не передбачено... але... німці залізяку запустили в політ.
Західна амбразура повністю виведена з ладу підривом та носить свіжі сліди бетонування кінця 50-х років, кулеметний стіл та особливо станок знищені напалмовою сумішшю вогнемета.

 

Центральна (південна) стіна та амбразура 105-го... тут знову, як і на західній, було безліч кульових влучень вище пройми... все обсипалось після підриву та було реставровано в кінці 50-х.
На своєму досвіді в 14-му БРО, ой-йо-йой... бетонна стяжка реставрації 50-х, як вже було висловлено раніше... ЦЕ СКАЛА, яка не піддається сучасному втручанню зубила та кувалди.
За рахунок того, що німецькі "автоматники" вели вогонь з району "ополонок" з відстані більш як 300 метрів, а для 98К та МГ34 ця дистанція виглядає досить смішною, але...
але за рахунок відстані та низької посадки амбразури до поверхні грунту була невелика похибка в прицілюванні, коли кулі з цієї відстані потрапляли не в всередину амбразури, а дзьобали та крешили бетон стін
вище (як це видно на багатьох німецьких фото під час блокування більшовицьких бункерів).
Але знову "АЛЕ"... ця амбразура, можливо, й не досить сильно змушувала віденьських кровопивців страждати від "свинцевого дощику" та могла досить ліниво огризалася вогнем.
А якщо було б навпаки, то їй би досить швидко заткнули пащеку прямим влученням бронебійного 37-мм снаряду протитанкової гармати... на що німецькі гармаші були майстрами влучань
(згадайте снайперські влучання 37-мм бронебійних в західну амбразуру № 137 з 8-го БРО).

 

Ракурс південної амбразури 105-го з середини кулеметного каземату... і що тут... а більш схоже на те, що бронезасувка в момент підриву була піднята догори, а чому... хрін його знає.
Як видно по залишках руйнування вертикальних упорів бронезасувки амбразури... вибух був досить солідної сили... але своєю силою він виніс всю нижньою горизонтальнальну частину зовнішньої частини пройми.
Це не були наслідки німецьких штурмових дій, а лише послідовність планомірного знищення бойового осередку бетонної вогневої точки більшовиків.
Досі виникає питання, чому 51-й ОШСБ не розшматував 105-й на бетонні глиби та шматки, як це вони зробили з 102-м, 103-м, 108-м та 109-м... ЧОМУ?
Можливо, 105-й в системі 14--го БРО був і не таким значущим обектом, щоб на нього звертали увагу з його розташуванням!

 

Для порівнянням з супротивом бетонного вогневого осередку № 135.... подивіться, яка кількість кульових попадань потрапила вище та поряд з цетральною амбразурою 135-го,
кровопривці погризли зовнішні стіни споруди кульовими попаданнями і це тільки перед тим, як його блокували... а потім вже штуманули.
До речі, № 105-й та № 135-й - це споруди по одній і тій схемі конструкції - тип М2, як і № 108, правда ще до цієї когорти треба долучити... № 137.

 

Східна (ліва) амбразура 105-го - вище пройми трохи меньше попадань, але досить солідно під виход скосу на дах зліва.. та ще й трохи справа... навколо цієї амбразури трохи меньше реставрації 50-х по товщині бетонної стяжки.
Всередині амбразури немає ярковиражених слідів від влітання ворожих кульових або мілко-середніх артпопадань... ну немає, бо можливо ця амбразура не допікала німцям своїм вогнем,
щоб вони звернули на неї свою надмірну увагу.

 

А якщо ми ретельно заглянемо всередину внутрішньої частини східної амбразури... то тут вже інші залишки слідів від подій серпня 41-го.
Саме на цій амбразурі вдалось виявити яскраво виражені залишки слідів, які відпечатались на металевій частині внутрішнього вертикального захисту амбразури після підриву німецькими саперами бронезасувки.
Після підриву лівий вертикальний стояк упору бронезасувки та вона ж сама рідненька, більш як 40-кілограмова залізяка,... з шаленним цзенькотом та ревінням покинули свої законні місця з передбачених кресненнями споруди.
Нижня горизонтальна бетонна площина амбразури була винесена руйнівними силами вибуху в хлам... а зараз можливо бачити лише "охайні" наслідки реставрації 50-х років.

 

Ракурс на пройму східної амбразури 105-го зсередини кулеметного каземату... і що ми тут спостерігаємо... повне та остаточне знищення амбразури.
Верхній металевий горизонтальний бронезахист внутрішньої частини амбразури здеформований та спотворений неймовірними силами вибуху накладного заряду саперів, права частина ступору бронезасувки вирвана
(просто неймовірно дивитися на товщину бовтів кріплення та рахуватися з силою вибуху, яка могла зірвати це кріплення при товщині ступору бронезасувки), нижня частина ступорної плити вирвана всередину каземату.
Так що тут вже казати про нижню частину виходу назовні амбразури... вона знищена ямоподібною вирвою, яка піздніше була відреставрорувана.
Судячи з шматка дерев,яного залишку кулеметного станка ПС-31, який був навмисно спалений з вогнемету, він вигорів повністю, а от кулеметний стіл лише обсмаливля досить глибоко та чадів якийсь невизначений час.

 

Зовнішня стіна на північ, праворуч від східної амбразури, не носить на собі явних слідів від будь яких пошкоджень в період серпневих подій навколо 105-го... вона просто чистенька.
Але саме на цій частині споруди розташований вертикальний проріз виходу продуха з глушникового (по руському - тупикового) приміщення, через який під час блокування ворог міг контролювати
вогнем стрілецької зброї вхідне приміщення з кулеметного каземату... пройма дає можливість шпурляти всередину ДОТу гранати та і... при нагоді сернути всередину глушника струмінем напалму з вогнемету.
В дальньому кутку ліворуч від протиштурмової решітки колись з полу стирчала труба водяної колонки Нортона... колись.

 

Тилова частина споруди з проймою входу в глушникове приміщення 105-го бойових відмітин не має... як видно на ферумі протиштурмової решітки, вона знаходиться в ідеальному стані...
на ній ви не знайдете хоч якогось слідочку, щербинки чи здеформованості від нахабних та нечемних дій німецьких саперів 51-го ОШСБ, які б по-звірячому та хижо відчиняли решітку.
Схоже на те, що більшовицький гарнізон без будь якого примусу, з одностайного рішення "колективу" однодумців, сам вийшов з бетонної товщі споруди з піднятими до гори рученьками.
Досі незрозуміло, чому кровопивці не перетворили 105-й в такий же квіткоподібний стан глиб та щебеню, як це вони зробили з 102-м, 103-м, 108-м та 109-м... якась головоломка в цьому є?