Новоград-Волынский УР

Після Колодяжного, ми обминули Миропіль зі сходу та поїхали на північ в напрямку с. Ульха. Наш шлях проліг на висоту 226 де ми мали подивитись арт півкапонір 662. Висота сама по собі дуже класна з берізками та опоясана лінією траншей з часів 1941 року.

 

На висоту ми їхали з метою здійснити прив'язку АПК 662 до відомого фото з єсесівцями. Верніше, прив'язку я вже зробив по фото а тепер тільки в цьому треба було впевнетись на місці.
І все співпало! Саме цей АПК біл Улхи був зображений на відомому фото. Це солдати з ІІІ бітальйону СС зображені на ньому коли зачищали споруди 10-11 липня 1941 року!!

 

Після дослідження висоти 226 де ми переночували ви направились до с. Ульха де подивились старий млин. Він дужен нас потішив ще у 2003 році і тепер ми були раді побачити його знову!

 

Останнім нашим обєектом для пошуку був ДОТ 626 який ми шукали в лісі біля Баранівки. Але знайшли тільки оце кавалок грунту і все. Через 6 років, випадково, один добрий чоловік показав де він насправді знаходиться а на карті його намалювали приблизно +- 500 метрів ))

 

Наша друга экспедиція того року по укріпрайону. Поїхали втрьох. Досліджували бункери біля Новоград-Волинського які ще нами були раніше не досліджені до того часу. Почали з мосту через Случ Зробили його малюнок та план капоніру що збудований в опорі мосту.

 

Потім ми знову повернулись на ділянку передового рубіжу НОВУР. Останні допрацювання згідно карти цього УР яка в нас тільки тоді і з'явилась. Сліди бойових дій ми ще застали на металі та бетоні.

 

Незнаю, пане Олександр, але такий ракурс більшовицького "сімнадцятого" бачу вперше... і яскравих слідів "враження" щось не видно.



А це доволі зустрічаючий ракурс про Звягіль.

 

Вони розбили йому 2 "плащадку" ПЛ-35 та вагон з боезапасом. Контрольну платформу теж розїбали. Є звіт німецьких артилеристів та самого бепо. Вони його кинули бо дорогу заблокували німці.

 

Останній день пошукової єкспедиції ми провели біля с. Кикова, де є 5 цілих споруд. Ми всі їх передивились та зробили два креслення для книги.
Намет ми поставили біля озера, де нас намагались звинуватити у вилові риби якої ми взагалі не ловили. Довелось проводити виховну роботу і трохи побикувати. Але все обійшлось!

 

Зі спогадів колишнього баштового стрільця бронеавтомобіля Sd.Kfz 222 13-го розвідбатальйону 13-ї танкової дивізії I-ї танкової групи Групи армій «Південь» Вермахту,
старшого рядового Віллі КУБЕКА («В АВАНГАРДІ ТАНКОВИХ УДАРІВ» , 2010 р.):

«… Приблизно о 7 годині ранку підйом, ми вмилися і поснідали. Десь близько 9 години наш батальйон вирушив у дорогу.
Всі бронемашини нашої 13-ї танкової дивізії були вже далеко попереду.

По асфальтованому шосе мчимо чи не на граничній швидкості наших машин. І знову по обидва боки дороги стоять підбиті танки більшовиків, в різних позах розкидані тіла загиблих,
згорілі або догораючі вантажівки. Наші бронемашини, прямуючи вздовж головної дороги по обидва боки, підбивають більшовицькі танки, придушують вогнем розрахунки їх протитанкових гармат, атакують їх з тилу.
При можливості ворожі артилеристи розбігаються в різні боки, кидаючи свої гармати, як вже заслужені нами трофеї.

Вже близько опівдня ми проїжджаємо через місто Житомир, тут, як і в Луцьку, суцільні руїни. Наш батальйон вже висунувся за Житомир, де він повертає ліворуч.
Його завдання – забезпечення флангової оборони шосе (Київського шосе – Примітка), по якому слідують наступаючі підрозділи 13-ї танкової дивізії.

Попереду нас просувається мотопіхотний батальйон.
Ледве ми виїхали на кілометр ліворуч від головного маршруту слідування, як наша колона потрапляє під щільний обстріл більшовицького бронепотягу. Піднявшись на вежу своєї машини, спостерігаю в бінокль за тим, що відбувається.
Бронепотяг складається з локомотива, двох вагонів з артилерійськими знаряддями і вагона, в якому розміщені піхотинці. У кожному вагоні по дві 76-мм гармати в броневежах. Бронепотяг безперервно посилає в нас снаряд за снарядом.
Попереду впритул до мотострільців видно їхні часті розриви. Глухо торохтять ворожі важкі кулемети, які безперервно ведуть вогонь з бічних стін вагонів бронепотягу. Дехто з наших товаришів інстинктивно втискає голову в плечі.
На жаль, але ми нічого не можемо вдіяти в цій ситуації.

Раптом лунає команда: «Протитанкові гармати вперед!» Команда виконується – гармати разом з розрахунками висуваються в голову колони.
Але і їм, на жаль, не вдається виправити ситуацію. Бій триває.

Через півгодини бронепотяг, залишивши на коліях свій останній вагон, повзе далі за поворот залізничної колії, мабуть, у нього був пошкоджений шлях. Останній вагон ніби застряг на місці, більшовики звідти вогню вже не відкривали.
Лейтенант Борг посилає туди пару снарядів з 20-мм протитанкової гармати, але це безрезультатно.

І ось приблизно через півгодини раптом гримить вибух і залишений вагон бронепотяга злітає в повітря. Не можу збагнути, як це сталося. Вагон охоплений бурхливим полум'ям, всередині нього гримлять вибухи боєприпасів.
Бронепоїзд знову повертається і, пару раз вистріливши, ховається за поворотом.

Пізніше ми дізналися, що з ним розправилися за допомогою 88-мм зенітних гармат. Ймовірно, бронепотяг прямував до складу боєприпасів, який теж виявився підірваним – здалеку видніються величезні, схожі на гриби клуби сіро-чорного диму.

Через три години ми знову звертаємо на головну дорогу. Ворожі бомбардувальники і винищувачі постійними нальотами і обстрілами істотно ускладнюють наше просування. До того ж вони скидають на нас і пропагандистські листівки.
Частину таких листівок я зібрав, а потім польовою поштою відправив їх додому. Напевно, ворожій авіації долетіти до нас не складає великих труднощів – швидше за все, вони базуються на аеродромах в районі Києва.
Іноді я відкриваю вогонь по них зі свого кулемета, але це досить важке завдання.

Головна дорога, як ніколи раніше, рясніє слідами невдалого наступу ворога. Всюди стоять підбиті, понівечені більшовицькі танки, вантажівки, гармати різних калібрів і видів, лежать трупи ворожих солдатів,
загиблі коні з роздутими животами, димлячі остови машин і тому подібні сліди війни.

Назустріч нам тягнуться колони полонених більшовицьких солдатів. На них вже ніхто не звертає уваги – в тилу ними є кому зайнятися. Деякі групи рухаються навіть без наших конвоїрів.

Приблизно о 20 годині розташовуємося на ночівлю по обидва боки якогось села. Доводилося не раз відкривати вогонь по ворожих літаках, але без особливої користі.
З настанням темряви майже вся наша техніка відправляється в бойову охорону – ми займаємо кругову оборону. Час від часу доноситься віддалена стрілянина.
Праворуч і ліворуч від нас зайняла позиції мотопіхота.
На цій місцевості далеко не безпечно – вздовж маршруту нашого просування повно бродячих розрізнених ворожих груп, які не встигли відступити і в метушні наших атак відстали від своїх частин».

 

Це все 15й Бепо та 17й. Вони в Житомирі в той час були. А ці події відбулись 9-липня.
15й відійшов на Ушомир а 17 пішов на Мартинівку. Там йому 10 липня і капець настав.

 

Наша чергова єкспедиція в НоВУР відбулась в травні 2011 року. Це була остання єкспедиція Олега Продана.
Почали з закривання пропущених та невивчених споруд в 2 батрайоні.
А саме ДОТ 316. Це ціла МС-ка яку ще треба було знайти серед дачних ділянок.

 

Ну а головна задача саме цієї єкспедиції була у нас в 4 БРО. Тут ми пройшлись від села Рудня і до самого кінця цьго батрайону на півдні.
Перше фото - це ПП -601 біля с. Рудня
Дрегу- це цілий ДОТ МС на старому хуторі в Рогачів.

 

Споруди в цьому районі мми колись досліджували але прийшов час зробити це більш ретельно і на цифровий фотоаппарат.

 

І нарешті ми вийшли до ОПК № 604. Я давно хотів зробити його креслення і нам це нарешті вдалось. Допомогав Андрій і ми швико подужали цю роботу. Сам ОПК мав кілька цікавих планувальних рішень. Про це буде в книзі про укріпрайон.

 

Однією із цікавих знахідок був ДОТ який слугує місцем для утримання підвісного мосту!! Дивіться самі!!
Підірвану споруди пристосували у якості стопору для затягування тросу..

 

Ну а далі повернулись у Новоград. Нас чекало дослідження одного дуже цікавого обєекта- компіляції арт Півкапоніра та 2х амбразурного ДОТу. Ми не знали де він знаходиться і те що він цілий!!!

 

Всередині цей гібрідний ДОТ виглядав дуже цікаво. Збереглись оригінальні двері, амбразурні вузли та агітплакати радянської доби. ДОТ був побілений та доглянутий..

 

Незважаючи на невеличкий дощ що пройшов в той момент поки ми обміряли цей ОПК - ми поперлись досліджувати мінну групу. Все що ми знайшли - це шахтний вхід до неї і він виявився замурованим звичайно. Тому намалювали наше явлення цього обїекту виключно на папері та окомірно. Все що ми знали про нього це те, що в нього було три клумети і він працював як капонір.