Загальні питання щодо Російсько-Української війни

Першим завданням новоствореного 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ визначено оборону Покровська, де наразі точаться важкі бої за передмістя.

Про це повідомив командир корпусу полковник Євген Ласійчук в інтерв’ю для Арміяinform.
Відповідаючи на питання про готовність з’єднання, комкор відвовів, що його корпус вже сформований та воював в якості органу управління. А його бригади вже виконують бойові завдання на одній зі складних ділянок фронту.
Вище військове командування вже визначило смугу відповідальності на лінії фронту для 7-го корпусу під командуванням Ласійчука.
«Не можу вам повністю все розказувати, але йдеться чи не про найгарячіший напрямок фронту – оборону Покровська. Усі поставлені задачі ми виконаємо», — розповів командир корпусу.

 

На болотах біля Рязані раптово вибухнув пороховий цех заводу "Еластік", який спеціалізується на виробництві зброї та боєприпасів.

РосЗМІ пишуть, що цех зруйнований вщент. Троє загиблих і щонайменше 20 постраждалих росіян.

 

Ніх#я не залишилось від порохового заводу "Еластік" на Рязанщині після раптового вибуху боєприпасу.

Відомо про 5 дохлих робочих, більше 100 постраждалих, є важкі

https://t.me/operativnoZSU/

 

Багато хто почав питати, що за нова піхотна доктрина у ворога — спільно з Mannerheims son (https://t.me/ukr_sisu) систематизували її

Використання плащів, як правильно помітили, вже існує давно, але це лише інструмент, а не ціль.
Загалом, виділяємо 4 ключових аспектів:
1⃣Збільшення кількості застосування НРК, ударних крил та важких FPV. Кацап відчуває проблеми з піхотою, тому робить ставку на роботизацію певних процесів. Якщо у 2024 у них дебіл з ТМкою йшов без стрілецької зброї і закидав у бліндаж міну, то зараз хочуть цю задачу повністю перекласти на безпілотну компоненту для недопущення виявлення штурмових груп.
2⃣Ворог відмовляється від застосування великої кількості особового складу. Вже нема колон по 30-60 рил. А штурмові дії силами 2-4 штурмовиків стало нормою. Груп звісно стає більше.
3⃣ Мінімізація стрілецьких боїв та лобових штурмів позицій Сил Оборони. Дійсно, кацап відмовився від своєї улюбленої тактики. Додаткову роль виділяють дронам, які мають стати підтримкою штурмовиків.
4⃣ Охоплення або обхід основних позицій Сил Оборони, а також прорив у тил диверсійних груп. Використання тактики step-by-step, як було біля Золотого Колодязя (). Просочування якомога глибше в тил, пошук і знешкодження пілотних та мінометних позицій.

 

Відразу два потяги зійшли з рейок у Ленінградській області рф. Машиніст одного з них помер.

 

Російські загарбники використовують тактику "дронової блокади" у всіх прифронтових районах українських міст, однак воїни ЗСУ навчаються протидіяти атакам безпілотників.

Про це розповів керівник медіагрупи 413-го батальйону "Рейд" Сил безпілотних систем ЗСУ Олексій Годзенко, передає Цензор.НЕТ із посиланням на LIGA.net.
"Приклад [тактики "дронової блокади"] – кейс з Покровськом, де вже практично не можна купити їжі. У місті вже рік немає світла, води, газу. Практично немає шляхів сполучення, а безпечних шляхів немає в принципі. Люди там живуть буквально на гуманітарці, яку завозять в основному вже навіть не гуманітарні організації, а військові на броні", - зауважив військовий.
За словами захисників, з якими поспілкувалося видання, навіть банальні FPV-дрони окупантів вже здатні долати відстані до 40 кілометрів: цього достатньо, щоб вибивати всю інфраструктуру й логістику та створити максимально нелюдські умови життя і для захисників, і для цивільних.
Однак, зауважили в СБС, на практиці для реалізації тактики "дронової блокади" потрібен час та ресурси, а ЗСУ опановують засоби протидії атакам БпЛА окупантів, у тому числі нейтралізуючи екіпажі безпілотників РФ.
"Відповідно, їм [загарбникам] теж це не дуже просто дається", - додав Годзенко. Джерело: https://censor.net/ua/n3574867

 

Він правий багато в чому стосовно корпусів, точніше він один з небагатьох, хто максимально точно розкриває їх проблематику.

Треба було створити - де-юре створили, навіть поспіхом нарізали операційні зони, але є нюанс - треба ж вишикувати бригади в одну лінію, що, на жаль, зараз дуже складно уявити.
Вирішили піти по найлегшому і найулюбленішому шляху - затикання дірок за рахунок приданих підрозділів; і якщо раніше то бути батальйони придані бригадам, то зараз - це бригади, придані корпусам
Концепція корпусів ризикує бути повністю нереалізованою та проваленою, тому потрібно негайно діяти, поки не занадто пізно.
Офіцер ✙

Богдан Короткевіч
«Такі кадрові рішення Головнокомандувача пов'язані з упущеннями двох командирів в управлінні військами. Наслідками неефективного керівництва у їхніх смугах відповідальності стали, найголовніше, втрати особового складу та втрата територій на Запорізькому й Новопавлівському напрямках», — зазначили у Генштабі.
Знаєте, мені насправді щастить, що мій графік забитий різними проєктами — і приватними, і соціально вагомими. Через це в мене зазвичай мало часу рефлексувати над тим тотальним мороком, який відбувається. Але я людина, яка не може пройти повз такі новини, бо вони викликають у мене відчуття оксюморону. Спробую пояснити що я маю на увазі.
Одразу відзначу: оцінку цим двом командирам корпусів (яких, до речі, пан Головнокомандувач сам особисто і призначив) я давати не буду. Розгляну ситуацію як таку, яка абсолютно повинна існувати у будь-якій структурі, особливо в Збройних Силах, особливо під час війни – звільнення за неефективність.
Коли я прочитав цю новину, мені стало цікаво: як проводиться оцінка «неефективного керівництва, втрат особового складу та територій»? Логіка підказує: взяли цифри, порівняли, зробили висновки – звільнили.
І воно ніби так, але й не зовсім. Бо якщо оцінювати підрозділи виключно за втратами, то можна згадати приклад: у одному з штурмових підрозділів за місяць втрат було більше, ніж у одної бригади за два роки. А за результатами – ця бригада має більші досягнення при меншій забезпеченості.
У випадку корпусів смішно навіть говорити: комкори фактично командували не своїми корпусами, а зведеними підрозділами, як і ОТУ чи ТГр, у складі яких був мікс з різних бригад, полків і батальйонів, та ще й з «оперативним підпорядкуванням». А це означає, що частини виконують задачі лише або коли хочуть, або після дзвінка покровителя. Додайте до цього повний хаос із системою є-балів — і отримаєте катастрофу управління.
Але ж ця вся ситуація створена не комкорами, а в тому числі системою розподілу мобілізаційного ресурсу. Навчальні центри мають задачу поповнювати штурмові підрозділи, тоді як на фронті знайти бригаду з укомплектованістю 50+% — нереальна рідкість (якщо такі взагалі існують).
Я це все веду до того, що в оцінці системи управління головне умови та вихідні дані. Якщо б ці комкори отримали власні підрозділи, могли б самостійно маневрувати ними у своїй смузі оборони, якщо б їх забезпечили ресурсом і людьми і вони все одно провалили б напрямок — тоді так, варто знімати. Але спостерігаючи, як реально розподіляється ресурс, після хвалебних постів у фейсбуці та коментарів в інтерв’ю — у мене є сумнів, що нині доцільно звинувачувати лише цих комкорів. Тим паче, якщо це робить людина, яка й створила такі, військовою мовою, «неблагоприятні» умови.
Висновок такий: якщо за втрату територій, людей та неефективне керівництво знімають з посад, то чи не виникає у вас відчуття, що хтось інший явно «засидівся» на своїй? Чи порахувати свої втрати, своє неефективне керівництво — «недоцільно»?
Очевидно, більшість призначень робляться з особистої «симпатії», м’яко кажучи. А коли починається повний пиздець — шукають цапа-відбувайла. Схема проста: деякі погоджуються стати «винними» в обмін на гарантії, що далі у них все буде добре. І ось тут головне питання: якщо ці комкори реально привели до втрат особового складу та територій через неефективне керівництво — ЯКОГО ХУЯ вони продовжують службу на інших посадах, а не опиняються на лаві підсудних?! Чи життя солдата вже остаточно нікому нахуй не важливе?
Тож, як на мене, якщо вже починаєте знімати — то притягуйте до відповідальності. Якщо ні — це лише домовленості та генеральська порука.
І ще одне. Якщо у вас вертикальна система з тотальним контролем зверху — то відповідальність має нести і голова цієї вертикалі. Бо не можна одночасно імітувати децентралізацію, не давати людям повноважень, але залишати на них усю відповідальність. Це не просто несправедливість — це прямий шлях до катастрофи.
А підсумок завжди буде один: станеться масштабна трагедія, і всі волатимуть «як так сталось». Шкода лише, що цієі трагедії можна було б уникнути. Але чим довше все це тягнеться — тим масштабні

 

Створення (десантно-)штурмових військ

ℹ️ Сьогодні всі дізналися про новину щодо планів створення штурмових військ як окремого роду в структурі Збройних Сил. Основним їх фундаментом мають бути сьогоднішні штурмові полки, які активно працюють на різних ділянках фронту і в багатьох випадках демонструють дійсно хороші результати: 225 ОШП, який показав один з найкращих результатів досягнення цілей на Курщині, а зараз демонструє їх на Сумщині; 210 ОШП, який проявив себе активно на Степногірську і продовжує його утримувати; 1 ОШП активно показує свою успішну роботу в районі Добропілля; 425 ОШП, який є часто пожежниками в різних районах Донеччини; 33 ОШП, який ефективно працює, зокрема, в районі Добропілля та на півдні та інші підрозділи штурмових полків, які мають не менше досягнень.

Але не можна забувати про існування, вже давно існуючого роду військ — Десантно-штурмових військ зі своєю багаторічною історією та величезним ресурсом за спиною: люди, традиції, техніка, навички та досвід. На сьогоднішній день ДШВ варто було б приділити більше уваги через сталий застій та закорінілі проблеми. Зокрема, останнім часом підрозділи ДШВ використовуються як сталі підрозділи в обороні, не виконуючи свої функції за своєю суттю. Наслідок — стирання особового складу, втрата позицій, втрата великого потенціалу тих самих штурмових військ.

У нас є багато прикладів успішного застосування ДШВ за своїм фундаментальним призначенням: 95 ОДШБр, яка в свій час гасила пожежі на різних ділянках фронту Харківщини та Донеччини, як сьогоднішні штурмові полки; 80 ОДШБр, яка в свій час успішно погасила пожежу в районі Іванівського, чим запобігла перекриття важливої артерії логістики на Бахмут, а потім продемонструвала успішно себе в наступальних діях на Кліщіївку; 46 ОАеМБр, яка була в свій час пожежником на різних ділянках Донеччини, зокрема, Соледарі та Бахмуті; 79 ОДШБр, яка завжди показувала свою мужність і відважність в роботі, зокрема, в районі Курахового; 25 ОПДБр, яка неодноразово множила спроби русні на 0, зокрема в районі Авдіївки і на сьогодні є єдиною бригадою в структурі ДШВ, яка має можливості реалізувати десантування (яке вже не актуальне в реаліях); 78 ОДШП, який відзначився відважністю на північному фасі Бахмуту; 82 ОДШБр, яка показала великий успіх в наступі на Курську, а сьогодні показує разом з 79 бригадою свої навички в боях в районі Добропілля; 77 ОАеМБр, яка рятувала стик між Бахмутом та Соледаром та проявила себе безпосередньо в Бахмуті; 71 ОЄБр, яка також активно відзначилася в Бахмуті, Кураховому, а сьогодні відбиває Сумщину. На жаль, 81 ОАеМБр так і не змогла проявити себе за своєю сутністю, адже вимушена стояти просто в обороні, як і багато інших десантно-штурмових підрозділів. Цей список можна довго продовжувати, відзначаючи й інші підрозділи сил ДШВ, які показали і показують свої навички у боях з окупантом.

Сьогоднішні реалії, на жаль, нівелюють роботу сил Десантно-штурмових військ, який варто б розвивати і будувати найміцніший в Європі та й цілому світі рід військ. Найкращим, на нашу думку, був би варіант перетворення ДШВ з усією своєю системою та ресурсами на штурмові війська, включаючи наявні штурмові полки в рід військ, сформувавши з нього окремий корпус, який продовжить свою діяльність в одній екосистемі. Реалії війни перетворили формулювання "десантні" на утопію, де з парашутів вже ніхто стрибати не буде, а функції та задачі, які закладені в ДШВ давно переплітаються з тими самим штурмовими військами. Тож це хороша можливість ефективного та якісного реформування, що підсилить українську армію.

 

10 10 25
Вибух під час випробувань ракети на Науково-дослідному центрі ракетно-космічної промисловості (НДЦ РКП) у Пересвєті, Московська область.
Це стратегічно важливий об'єкт Роскосмосу, де проводяться випробування двигунів та космічних апаратів.

 

Сергей Флеш

Як Шахед наводиться на ціль
Дальні ударні БПЛА наводяться на ціль системою супутникової навігації. Є координати цілі і є координати БПЛА. БПЛА будує маршрут до цілі. Якщо даних від супутникової системи немає, то ціль не буде уражена. БПЛА просто не розуміє, де він знаходиться і куди йому летіти.
Тому супутникову навігацію на території країни пригнічуємо і ми, і противник.
Протидія РЕБ
Але раз є пригнічення супутникових сигналів, то є і контрзаходи. Щоб боротися з пригніченням на ударні БПЛА ставлять спеціальні "CRPA антени". Такі антени здатні відрізнити сигнал супутника від сигналу РЕБ і вирізати перешкоди від РЕБ. Умовно чим більше в антені елементів, тим більше джерел РЕБ вона може подолати. На початку війни їх було на Шахедах 4, потім стало 8, потім 12, а зараз 16.
Також для посилення протидії РЕБ, антени можуть працювати на різних супутникових діапазонах і обробляти різні угруповання супутників.
Крім цього, абсолютно всі БПЛА "розумні" і мають інерційні системи. Коли сигнали від супутників пропадають, БПЛА продовжує летіти, тримаючи останню прийняту з супутника висоту і останній напрямок польоту. Висота тримається за барометром, а напрямок за компасом.
Тобто Шахед летить і чекає, коли хоч на мить знову з'явиться сигнал від супутників. Сигнал з'явився - Шахед зробив перерахунок курсу.
Варіанти придушення
Про це роками точаться дискусії у військових відомствах. Як найкраще і як найправильніше придушувати системи навігації на БПЛА. І звичайно наш досвід у цих питаннях є дуже конфіденційною темою, адже у противника такі ж проблеми з нашими дипстрайками.
Але не варто будувати ілюзій, в РФ більше вчених, НДІ і підприємств, які працюють над темою супутникової навігації і протидії їй.
Варіантів придушення може бути два
1. Створення великої мережі по всій країні точок РЕБ. БПЛА постійно перебуває в зоні придушення і не може знайти сигнали з супутника. Недоліком цього рішення є необхідність постійного нарощування точок РЕБ слідом за збільшенням кількості елементів на CRPA антенах. Тобто рано чи пізно щільність сітки точок РЕБ буде така, що антени РЕБ доведеться ставити мало не в кожному будинку. При цьому збільшувати елементи в антені простіше, ніж будувати щільну мережу перешкод.
2. "Сила є розуму не треба". Якими б характеристиками не володіли СRPA антени, їх завжди можна перемогти великою потужністю сигналу. Наприклад, джерело РЕБ 100 ват і спрямована антена з підсиленням, яка дивиться прямо на Шахед. Або кілька таких потужних джерел.
В описі СRPA завжди можна знайти ці характеристики. Наскільки антена чинить опір перешкоді. Наприклад, придушення декількох перешкод на 50 дБ або тільки однієї на 80 дБ.
Здавалося б, спосіб хороший, але і тут є недолік. А що робити, коли Шахеди летять з усіх боків відразу і багато, як їх придушувати з усіх боків.
Висновок
Перший спосіб більш стратегічний і довгостроковий. Він підходить для захисту великих територій країни. Другий спосіб більш швидкий і підходить для захисту об'єктів критичної інфраструктури.
Я принципово не буду називати засоби РЕБ, які відносяться до першого і другого варіанту, щоб не рекламувати і не лобіювати будь-яких виробників.
І найголовніше, що хочу сказати. Рано чи пізно противник закриє РЕБом за 1 і 2 варіантом всю свою територію (деякі ділянки вже закриті наглухо). І політ дипстраков по супутниковій навігації стане неможливим.
Тому треба вже зараз розробляти і впроваджувати навігацію, засновану на інших принципах.

 

На початку 2022 року підрозділи ракетних військ здійснювали щоденні пуски балістичних ракет з комплексу «Точка-У».

За інформацією 19-ї окремої ракетної бригади, інтенсивність використання ракетних систем призвела до швидкого скорочення наявних запасів.
На складах зберігання, що залишились з радянського періоду, були наявні ракети без бойових частин — так звані «хвости». Це дозволило технічним фахівцям розглянути можливість їх доопрацювання.
Ухвалили рішення використати бойову частину з фугасної авіаційної бомби. У стислі терміни проведено необхідні випробування та організовано серійне виробництво оновлених ракет. Це дозволило компенсувати нестачу ракет і забезпечити подальше виконання завдань підрозділами ракетних військ.

 

Андрій Александров

Через нестачу зенітних ракет кислобздії почали використовувати на ЗРК «Оса-АКМ» ракети 9М33 від ЗРК «Оса».
Візуально від більш сучасних 9К33М2, 9К33М3, 9К33М5 вони відрізняються відсутністю транспортно-пускового контейнера. ТПК почали використовувати у 1975 р.

 

ракети 9м33 у кацапів масово пішли у війська виготовлялись до 1975 року. 18 армія

 

Кирилл Данильченко
Коли порівнюють обсяги виробництва снарядів у Росії та ЄС виникає традиційна плутанина.
Бо коли ЄС та США кажуть про кількість снарядів на рік, то йдеться про 155 мм “кабанчики”. Це високотехнологічний виріб. Щоб виготовити його потрібна точна обробка, загартування в печах, вибракування.
Але все це в підсумку і дає працювати в середньому далі і точніше, ніж 152 і 122 мм снаряди РФ.
Так от, ЄС планує виготовити до 2025 року 1,7 млн одиниць, США . і — 1,4 млн. І швидше за все на Заході виконають плани, будуть близькі до цільових цифр.
Звичайно, все це піде не тільки нам — частина партнерам зі східного флангу НАТО, частина — собі в арсенали, на випадок, якщо Москва захоче перевірити коридор на Сувалки.
Але цифра велика.
За рахунок того, що західні гармати, з якісної сталі, оброблені точними верстатами, довжиною 52 калібра стріляють далі і точніше, ми маємо значну перевагу перед противником, що наступає.
Які можливо й не завжди потрапляють у кілл-зону, проте все одно змушені накопичуватися в зоні дії західної артилерії і туди, куди долітають наші “очі”.
Кремль намагається нівелювати це масою залпу по ЛБЗ. Вибити піхоту на передку і прорватися вглиб, як у недавній спробі ривка до Добропілля, чи коли тягли кишку в Куп'янськ, чи передавлювали біля Сіверська.
Повільно, монотонно, більше вильотів БПЛА, більше снарядів, більше мін, чавуну, це монотонно тисне на укріплення на передку, перетираючи позиції, не даючи зачепитися, вибиваючи КАБами підготовлені до оборони будівлі.
Далі штурмові групи з носимим запасом на спині стрибають вперед, а постачають їх дронами, НРК, квадроциклами і мотоциклами.
Виходить по-різному. Іноді як в Сіверську, де в нас важкі вуличні бої та проблеми, іноді як в Куп'янську, де силами декількох бригад ЗСУ, НГУ, ССО, ГУР та колумбійців з Легіону вдалося зрізати “тельбух”.
Проте це не означає швидкого колапсу оточених у забудові — зачистка може тривати тижнями, бо вони також постачають свої гарнізони з неба.
РФ, увійшовши у війну з величезними запасами совка, а потім, отримавши допомогу від Ірану та Північної Кореї, передавлювала нас, маючи перевагу в снарядах 10-12 до одного.
Але після нелмітованого використання снарядів (пам'ятаєте супутникові фото, де огризки дерев не видно на фоні вирв?), ударів по арсеналах, та кампанії атак по порохових заводах у 2024-му, співвідношення змінилося: 2 до 1.
І це попри плани виробити цього року 7 млн. “кабанів”.
Тому що РФ подає все гуртом, починаючи з 60 мм. мін. І виявляється, що величезна кількість цих снарядів — це мінометні міни, “олівці” до РСЗВ та інший вал.
Із загальної цифри в 3 млн, виготовлених у 2024 році Росією, 152 та 122 мм снарядів навряд чи половина.Але з постачанням Ірану та Північної Кореї, відновленням зогнилих ще за пізнього СРСР снарядів та іншими закупівлями на ринку, на кшталт чеської програми для нас, все одно виходить досить серйозно.
У них більше снарядів і більше мін, попри те, що вони ніколи вже не матимуть того достатку, як на початку вторгнення.За останній місяць ми провели інтенсивну бойову роботу.
Атакували “Азот” в Щекіно Тульської області та завод “Минудобрения” в Росоші. Ціль — ланцюжки виробництва вибухівки та порохів. На територіях підприємств — пожежі та кілька потужних вибухів.
Атакували “Азот” у Невинномиську. Там ціль — цех метилацетату і виробництво оцтової кислоти. Тобто, знову ланцюжок, що веде до вибухівки. Ця установка штучна і замінити її швидко не вдасться.
У ніч на 11 грудня ціллю стали підприємство “Акрон” та завод “Дорогобуж”. Багаторазові влучення призвели до зупинки п'яти цехів. Азотна кислота та аміак — прекурсори для створення тротилу, октогену та гексогену.
Щоб із гарантією вибити підприємство із ланцюжка, Сили оборони України обробили Дорогобузьку ТЕЦ. Там горіли трансформатори і були попадання у машинний зал — поки кинуть резервне живлення, є час провести дорозвідку і повторити.
Горів після прильотів добрих дронів Астраханський НПЗ у ніч на 15 грудня. Ось тільки потужна пожежа зафіксована на установці грубого очищення палива, як ми звикли, а на установці виробництва гранульованої сірки.
А це — ланцюжок до порохів, важлива розвідзнака того, по чому саме ми працюємо.
Ну і на початку грудня прилетіло по Алчевську, де виробляють корпуси для снарядів — Москва використовує окуповані території по максимуму.
Порохи, вибухівка, корпуси. Весь ланцюжок.
Це зрозуміло — у позиційній війні на виснаження, в якій неможливо танками протикати лінію, артилерія залишається найважливішою ланкою. Поставити вогневу завісу, вразити колону, що виходить на рубіж атаки, поставити дим, підсвітити поле бою, накидати “запальничок” у посадку.
Жодні дрони поки що не впораються із цими завданнями, особливо в контексті тонна за хвилину.
Не так давно Головком Сирський подавав дані щодо зіткнень — приблизно в половині їх використовувалася артилерія. Потрібно більше — у позиційній війні завжди було так.
Дрони ефективно працюють також у позиційній війні — коли налагоджено постачання з тилу голів та акумуляторів, величезної кількості палива для генераторів, стоять антени, ретранслятори та кабельне господарство, є куди сховатися, якщо намацала позицію ворожа арта.
Тобто, розвиваючи свою артилерію і сковуючи чужу нестачею снарядів, ми опосередковано впливаємо і на ефективність Сил безпілотних систем.
Тож можна констатувати факт: однією з цілей нашої кампанії стратегічних бомбардувань є виробництво вибухівки та снарядів.
Звісно, не тільки воно — нікуди не поділися НПЗ, зберігання і навіть видобуток нафти.
Але порохи та вибухівка — це теж вузьке місце.
Традиційно, з Другої Світової заводи зі спорядження снарядів — це Урал і Поволжжя. Дотягнутися до них важко, але до сировини для них — можливо.
Екстрені зупинки заводів знижують ресурс хімічних установок, виводять їх з ладу, коли цехи раптово припиняють процесс, створюють нестачу сировини та не дадуть досягти планових показників у 7 млн снарядів наступного року.