Киевский УР

Із небуття вириную ще один «кровопивця» з 218-го ПП 99-ї ЛПД, який був вбитий в районі сіл Пирогів - Хотів 3.9.41 р., та згодом був перепохований на збірнику «ТЕОФАНІЯ».
Можливо, він зараз перепохований на збірнику «КИЇВ» в районі Південного кладовища... якщо його могила не потрапила під ментівську общагу або під інші мережі... якщо.



«… В першій половині дня 3 вересня розвідданими встановлювався відхід більшовиків з Києва на східний берег р. Дніпро. Але в районі Києва все ще залишалися значні сили ворога.
Тепер 95-та піхотна та 99-та легкопіхотна дивізії налаштовувалися на стрімкий удар проти фронту південного флангу Києва».

 

УТОЧНЕННЯ: «... Георг БУЦ з м. Егльхаузен, 1920 р.н.,, був кандидатом у священики та санітаром 218-го гірськострілецького полку 99-ї ЛПД 29-го АК».
А саме на збірнику «ТЕОФАНІЯ» були виявлені останки солдата, який запам'ятався своєю незвичною знахідкою серед всіх знайдених.
У його нагрудній кишені кітеля лежав великий ебонітовий католицький хрест з металевим розп'яттям на довгому ланцюжку зі штучних подовжених кульок чорного кольору -
саме такі відзнаки носили католицькі священики.
Можливо, це і міг бути пан БУЦ... якщо це був він, то його ім'я повинно бути викарбоване на меморіальних плитах на збірнику «КИЇВ».

А як відомо зі спогадів ветеранів Вермахту, що саме німецькі санітари носили нарукавні пов'язки білого кольору з червоним хрестом, саме таку легку демаскуючу «ціль»
полюбляли вполювувати «мужні та славетні» більшовицькі снайпери... безжальна русьня, яка й понині славиться своєю звірячою підступністю та підлостю.

Але ні - це був не снайпер, виявляється в акті смерті є уточнення - уламкове враження по всьому тілу, а це можуть бути наслідки від ближнього вибуху снаряду, а скоріше... мінометної міни.

 

"Я"... "... оскільки до Указу ПВС СРСР від 16.07.1941 №17/160", а на ЦЕ маємо можливість подивитися візуально.



Гарна світлина кровопивців про розгром більшовиків в районі... БАРИШПІЛЬ станом на октобер місяць 41-го.

 

Свіжа КиУРятина... яка все рідше з,являється на теренах ебейщини, бо поклади збідніли або й взагалі скінчились.
Ця ДОТяра не всім відома, але світлин про нього у німців залишилось достатньо...
А номер його достатньо відомий, щоб кожен раз його називать

 

З тієї ж серії... пісня про КиУРщину та про річку... не СЄВЄРКУ, а річку ВЕТА.

 

Позаду ЦЬОГО та потім на схід від ЦЬОГО... буде як підказка для мізкування.

 

Можливо в тій 2-х легковій машині пересувалися представники комскладу чи партійні діячі з Горкому Києва. Тепер можна лише гадати

 

«… У лісі, що піднімався по схилу на північ, ще залишалися боєздатні кулеметні точки.
Залишалися бетонні укриття з амбразурами для кулеметів (ДОТи – Примітка).
Наступ знову і знову призупинявся.
Я, ховаючись за корінням дерева, на відстані 40-50 метрів, спостерігав, як німецька піхота намагалася підійти до бункера, який завдав їм значних втрат (це був ДОТ № 183 – Примітка).
У лісі я не міг допомогти своїй піхоті вогнем артилерії.



Отже, я знову був глядачем.
Спочатку амбразури піддалися зосередженому вогню кулеметів, щоб противник закрив їх.
Потім два піхотинці залізли на плоске перекриття бункера (на дах ДОТу – Примітка), де вони оглянули його, знайшовши вентиляційні або пічні труби
(помилкова думка про обсадну трубу перископа – Примітка), в які потім опускали маленькі підривні заряди, але, перш за все димові шашки.
Через нетривалий час дим почав валити з усіх амбразур – складалося враження, що щось горіло в бункері.



Коли більшовицький гарнізон почав задихатися, він спробував покинути бункер, але був зустрінутий вогнем пістолетів-кулеметів і швидко сховався назад всередину споруди.
І все ж незабаром більшовики знову вийшли назовні з піднятими руками.
Але блокувальна група біля входу в бункер з відстані кількох метрів почала розстрілювати їх з кулемета.
Зустрінуті кинджальним вогнем, більшовики здригалися і беззвучно падали на землю.
Побачивши це, я розлютився.
Я відчував огиду до такого вбивства сміливого супротивника.
Тим часом інші солдати підбігли і відібрали у штурмової групи її кулемет.
Офіцер, це був той, з яким я ходив у розвідку напередодні, відкрито засудив те, що сталося.
Він наказав затримати штурмову групу і відправити її в тил, щоб пізніше віддати під військовий суд.



Таке ставлення посеред бойових дій імпонувало, тримало будь-яку ситуацію під контролем.
Можна пояснити дії штурмової групи загибеллю їхніх товаришів, які стали жертвами цього бункера.
Але це лише слабке пояснення.
Так само думали багато солдатів, з якими я пізніше розмовляв.
Потрібно було протистояти огрубінню, до якого підштовхував фанатичний опір більшовиків,
які майже не брали в полон наших солдатів, добивали наших поранених, які потрапили до них у руки.
Це розпалювало емоції.
Загальне озлоблення на війні вело не тільки до нещадності, але і до думки: тільки не більшовицький полон, вже краще смерть».

 

Пан Олександр так шикарно все розклав про ситуацію з тим ДОТ. Номер його тут всім відомий звичайно.

 

Що цікаво, що 183-й та 184-й двійко таких "щитомордих" на всьому південному секторі киурщини, здається, наступні такого типу десь біля Романівки... там же навіть є 2-х поверховий.
Такий би тип М2 та в 14-ту бровщину... та з щитами... на мій погляд це дуже вдала модель, але дорога в порівнянні з типовими в південному.

Колись "власник-довбо...б" 180-го "канібальського" розповідав про 183-й, що навіть прийшлось його повезти на місце "воспоминаній".
З його слів - ... в ДОТі сиділи солдати з НКВС... коли руські драпанули та й побігли знизу по дорозі та лісу нагору (від 177-го - примітка), то з ДОТу їх багатенько положили та поранили.
Показав навіть місцевість, куди постягували поранених, які там і померли, що їх ніхто не закопував і вони там і досі лежать... а ви херово шукаєте... вбили дві години життя і на руках мозолі натерли.
Шукали і штирями і армійським м/ш - дзуськи, як завжди, падло, мозги парив... фантазер хріновий, що цікаво - він з місця пошуків утік, поїхали до нього додому на Поштову, було чути, що він дома, а не вийшов.
Напижджувати його хотіли за брехню, воно засцяло, так ми йому дошкою двері в хату підперли.

 

Взагалі то, це розповів Віганд Вюстер (11.08.1920-29.01.2017), ветеран 71-ї пд, у своїх споминах.

 

Це самвидав, якщо не помиляюсь. Текст і фото ми отримали від Вюстера через спільних знайомих дослідників. І використали в нашій книзі "КиУР, 1941. Хроніка оборони"
У нього була і видана книга "Артилерист зі Сталінграду", але вона про інше.
Я якось писав про нього в ФБ у групі нашої книги про КиУР.

 

Пропустив ці фото. Вони точно прив'язані мною. Це ж ділянка наступу 4 арм корпусу при прориві Рава-Руського УР. Нас пункт наз Наклі (Nakly) Зараз це Польща. Так що пан Олександр точно правий - це теріторія Польщі а не який не КиУР.

 

Світлина підписана просто "KIEW", по датах на хрестах - кінець липня 41-го, по підрозділам читається тільки 191-й ПП 71-ї ПД, по розбудові щось схоже на містечко,
а не село... можливо, якийсь сквер райцентру.
З можливим припущенням... госпітальний цвинтар 29-го АК... більш схоже на Васильків, а Фастів повинен бути більш понівечиним в будівлях.



Наступна світлина... "Fastiv-Ukraine-1941"... можливо, БТ-7 з підрозділів зведеного загону генерала Матикіна, але без явних слідів втрати в бою... чи мені повилазило.

 

Світлина підписана просто "KIEW", але на цей раз маємо дату "21.9.41", схоже на надання німецьким лікарем допомоги пораненим більшовикам
після якоїсь фази розгрому оточених, бо зліва ще якусь "братішку" волочуть на шинелі.

 

Верхній та нижній колажі схожі, але нижній правдоподібніший в ракурсі... виходячи з розміщення електростовпа на дорозі.