От 50ти и выше )))

І буде грати роль путужного співчуватора, але насправді йому похй.

 

Орбан із Сіярто знову обісруться від злості та ще раз заборонять Мадярові в'їзду до мадярщини!

 

Начальство здуріло, хоч би дітей з матерями переселили..

 

Власне, тому обидва поца побоялись разом вечеряти на Алясці.
"На світі завжди були дурні, і злодіїв теж не бракувало. Але рідко дурість була настільки злою, а зло - настільки дурним". )(

 

Думаю, що не тому. Х..ло міг прислати дублера. Могли перевірити ДНК по ложках і салфетках, він же не забере все в валізу.

 

Не для того zeлєнінська підарасня попилила сотні мільонів на підземних гробницях, щоб дітей вивозити.

А потім ще й гроші їм плати, як впо.
Грошей мундічу не вистачає, а ви кажете "переселили"

 

Де я був 29-го серпня того страшного та нескінченного літа 2014-го року? У Конотопі я був. Стирчав у номері авіаконівського готелю, поки дядьки-заводчани у дикому темпі чіпляли на мій борт різні цікаві «ніштяки» – що вони, «ніштяки» ці – через пару днів мені оооой як знадобились – реально, без жартів. Я намотував нервові та злі кола по тісній совковій кімнаті, з безсилою ненавистю споглядаючи у екран старенького телевізора з напівмертвим кінескопом. А на екрані тому жевріли фіолетово-салатові образи бійців – ось вони сторожко йдуть услід якійсь «броні», прикриваючись «бронею» тою, ось – сидять у якомусь спортзалі, ось – судорожним поспіхом тягнуть вчотирьох ноші з пораненим… І бісився я дико від безсилості власної, і тягнув сигарету за сигаретою, і крив хуями всесвіт, миробудову та сєпарів разом з москалями та їхнім плюгавим гегемоном та його єбучими імперіалістичними ідеями.
‌Де я був 30-го серпня? У Дніпрі. «Майже святкував» свій день народження. Ну, як «майже» – я прилетів з Конотопа о 23:46 – за чотирнадцять хвилин до початку дати своїх іменин. А вже о 00:02 у мою кімнату ввалилися командир з Сєвєром та мааалесеньким літром віскаря… Тож – 30-го я не літав - погана прикмета літати на власний ДР. А льотчики - народ забобонний. Але й сказати, щоб святкова вечірка була – ні, не було…
Де я був 31-го серпня? Та багато де… Де я, блядь, того дня тільки не був. У Крамарі. На закинутому польовому аеродромчику північніше Волновахи. У польовому шпиталі між Розівкою та Новомлинівкою. Був ще на межі життя та смерті – разом зі своїм екіпажем – дивом якимось тільки вивернулись, відверто кажучи… Багато де був, коротше кажучи. Та – в основному – я був у розпачі, шоці і ахуї…
Напевно, найяскравіше та найбільш чесно скажуть усе випадково-почуті мною у той день фрази. І почуті мною, сказані мною. Слова живих – серед яких якимось дивом пощастило залишитись і мені.

Стоїмо з лікарем-підполковником на потрісканому, порослому травою асфальті польового аеродрому. Навколо – кукурудзяні і соняшникові поля. Куримо. Колони з пораненими немає. І коли вона буде – невідомо. Тому – чекаємо. Раптово з півночі, з боку Докучаєвська доносяться такі неприємні, хижі ритмічні посвисти, а через хвилину – з-за горизонту починають підніматися дими.
- Що це за херня? – цікавлюся я.
- «Гради». – лаконічно відповідає лікар.
- Наші? – питаю з надією.
- Хуй там. – так само коротко-лаконічно розбиває мою оптимістичну надію підполковник. – Сєпарські.
- А сюди дістануть? – про можливості реактивних систем залпового вогню зокрема, і про артилерію взагалі я знаю, підозрюю, стільки ж, скільки артилеристи знають про армійську авіацію. Тобто – не знаю ні хера.
- Захочуть – дістануть. – похмуро запевняє лікар. – Начебто, є якась домовленість цю точку не рухати… Але вже приїжджали якісь підари, казали щоб ми звідси вйобували.
По спітнілій від серпневої донбаської спеки спині пробігає противний, судомний холодок остраху. Я дивлюсь на свій борт, що сумно опустив лопаті просто в самісінькому центрі короткої та вбитої часом злітно-посадкової смуги цього закинутого давним-давно сільськогосподарського аеродромчика посеред безкраїх соняшникових ланів. Якщо сюди прилетять подарунки – вертольоту жопа. Нам – з високою ймовірністю – теж.
- Заєбісь. – коментую я перспективи, оперативну обстановку і загальний стан оточуючої об’єктивної реальності. – Просто, блядь, «аллєс»…
- Угу. – погоджується лікар…

За годину десь прийшла колона – поранені та бійці, що їх якимось дивом «висмикнули» з сєпарського полону – яким чином – я й досі не знаю. Багато людей – більше сотні. Усі чорні, запилені, з порожніми очима… Жах. У натовпі раптом бачу знайоме обличчя. Підходжу. Ну, точно. Маленький чорнявий хлопчина з десантури на прізвисько «Камаз» – був кілька років тому з ним у Ліберії – він був у нас там «водовозом».
- Бля, Камаз, здорово!
- О… Здрасьте, тарищ майор…
- Ты чё здесь?
Пауза. Довгий погляд чорних очей.
- Хорошо, что я ЗДЕСЬ…

- Командир, девятнадцать «трёхсотых» взять сможешь?
- Смогу. «Тяжёлых» сколько?
- Шестеро. Лежачие все.
- Бля. Плюс врачи… Тесно будет.
- Ничё. Мы потерпим. Тут же ж недалеко?
- Полсотни ка-мэ…
- Так чё, возьмёшь?
- Возьму. Грузимся, что-ли…

Двоє дядьків-«донбасівців» посеред «госпітальної» посадки у Новомлинівці. Один – з характерною плямою сивини на чубі, другий – худий, кучерявий. Обидва – засмаглі та запилені – до чорноти. Обидва – поранені. У «сивого» – прострілена навиліт нога. У «кучерявого» – перемотана бинтами кисть руки.
- Идём через поле это ебучее, а тут впереди, в кустах – блики от оптики – один, второй…
- И чё?
- Я только и успел крикнуть: «Снайперы!»
- А…
- А потом – н-на!
- По руке?
- По «везде». И по руке тоже. Броник подареный спас – его пулями к херам порвало, а мне – только вот по руке на автомате… И руке – жопа, и автомату… Мы попадали, залегли…
- Фартануло…
- Да ну б на хер – такой «фарт»… Блядь, рука – «в хлам» просто. Воняет уже, с-сука, под бинтами...
- Слышь, пошли где-нибудь чё-нибудь пожрём?
- Ага...

- Пацаны как спички горели...
- На, покури...
- Сука. Как теперь...

- Отче, я живий... Але я, бля, не знаю що мені тепер з цим робить...

- Не-не, хорошо кормят... Мам, я жив. Нормально всё...

- Пиздец. Очки забрали. Фирменные, охуенные. Жене скажу, что надо новые покупать – она мне мозг вынесет к херам...
- Ты долбоёб?
- Да я ей про всю эту хуйню пока не говорил...

-...ні, Паша загинув... Йому ногу відірвало. Місцеві обіцяли, що поховають...

-...гасиш їх – а вони все біжать. Кадирівці, чи хто… Накурені, напевно...

- Майор, телефон есть? А то у нас сепары позабирали, пидары…
- Понятный хуй...
- Слышь, дай позвонить – жене скажу, что живой.
- Держи. И пацанам дай – кому нужно.
- А счёт как пополнить?
- Да в рот его ебать, счёт тот... Звоните, разберусь...
- Спасибо, брат...
- А я «симку» приныкал, вот… – боєць виколупує з надірваного шва на штанах СІМ-карту…

У нашої можливості дихати є ціна. Пам'ятайте.
(с)



.................

 

Тоді, напередодні зільонскава карідора, був парад путужний.

 

Наявність чи відсутність потужного параду ніяк не вплинуло б на ситуацію на фронті. А на бойовий дух вплинуло.

А от мерзенне zeленінське підарство



показало хуйлу, що ми не нація, а підмоскалене сміття.

 

... а 73% це довели

 

Мутре наріте не захотіло захистити Петра і марину, то нехай тепер бусяряться за бубіньку та скумбрію.

 

Тоді на фронті каламайскаму захотілось ГЕСу чи ТЕЦу.

 

Перед виборами 2019 до мене приїхала хресниця з чоловіком. Спілкуючись при столі питаю за кого будете голосувати. Відповідь була - за зеленського і з такою ейфорією це було сказано якби це мало мало бути третє пришествіє Ісуса. Кум з кумою теж на цього прутня голоси віддали і ще й з піною на вустах розповідали який то Порошенко недобрий, а зепідор білий та пухнастий. Зараз сидять у Швейцарії та плачуть - жодного майбутнього а ні для них, а ні для дітей, а ні для онуків!
Усім гарного вечора, а кацапам та зепідорам слонячого прутня у сраку!

 

Так основний лохторат броневтіка за кордоном

 

Чим же погано, якщо Україна очиститься від 3/4 баласту?

 

Вони на закордонних округах проголосують на 146%.

 

Ну, то якшо Майдан їм це дозволить.

 

Злі язики кажуть що "ziлєнінський напилив стільки бабла, що коли він втече до росії, на його святах буде грати янукович" (с)

 

Поки що він таки тримається на білецьких штиках, що навіть головпіндос його не втече до ерефії.

 

Схоже zeмельська підарасня хоче пересадити нас на смажені жолуді ((

 

Теж мабуть, нарком. Як і все шобло.

 

Шобло заборонить майдани, вони ж не дурачьки якісь.

 

І Майдан законослухняно розійдеться, як в 2019? Ну, тоді туди їм всім і дорога.
До речі, відтепер зілємське військо та генштаб мають право не дозволяти Майдани.