Члени греко-католицького Братства св. Йосафата - відділення Українського Народного Союзу. Рочестер, штат Нью-Йорк. 1953р.
Українське Чикаго дев'яносто два роки тому. Наприкінці квітня 1933 року відбулася знакова подія не тільки для українців Чикаго, але й усієї діаспори. Урочисте заложення каменя під Український Павільйон на Світовій Виставці Поступу Прогресу. Напередодні закладення наріжного каменя, місце для Українського Павільйону було змінено: "В останню хвилю, Українська Виставова Корпорація, через ріжні причини технічної натури, рішила зрезигнувати з місця на Виставовім Острові, на якім малося на думці будувати Павільйон. Український Павільйон повстане в сусідстві з Транспортейшен Білдінг, на головнім виставовім терені коло озера Мічіган. Фахівці признали це місце краще від попереднього...Українські архитекти й артисти гарячково працюють над викінченням ріжних подробиць зверхнього вигляду Павільйону..." Урочисте закладення наріжного каменя відбулося рівно о полудні 14 квітня при "Великім здвизі народу. Точно в полудне д-р Мирослав Сіминович, голова Української Виставової Корпорації, відкрив свято короткою промовою і зазначив рискалем основи під Український Павільйон. Пані С. Чижович від імені Старого краю привітала українське громадянство з нагоди свята і закінчила гарячим закликом до співпраці. Другим бесідником була Маруся Бек, абсольвентка права з Пітсбурга. Пані Бек промовляла по англійськи. Вона підчеркнула значіння вистави для української молоди, яка не знає своєї батьківщини. Опісля від імені шікаговської вистави і її головного заряду привітали українців у теплих словах майор Страйкменс і майор Кітінг, які висловили впевненість, що Український Павільйон стане окрасою Світової Вистави По закінченню церемонії відспівали національний гімн український і американський" - писала газета "Свобода" До відкриття Українського Павільйону залишалося півтора місяці, тому комітет з питання організації виставки, невтомно працював над збором коштів, яких вкрай бракувало...адже згідно звітів комітету, за чотири з половиною місяці до вікдриття павільйону було зібрано тільки 1 600 доларів із 20 тисяч необхідних. В українській пресі приводилися приклади успіху і важливості мати свою виставку, - як "Кришталева Заля" на виставці у Лондоні 1851 р., яку відвідало 6 мільйонів відвідувачів. Або світовий розголос про сталеварного магната Альфреда Круппа, що виставив на тій же Лондонській виставці "Литл Блок" сталі вагою одна тона і перевершив британський "Монстер Блок", що важив 500 кілограм, чи Ейфелева вежа висотою 300 метрів, продемонстрована на Світовій виставці 1889 року в Парижі... Заклики зробили свою справу і напередодні відкриття Українського Павільйону збір коштів став активнішим, в кожному номері газети "Свобода" друкувалися фінансові звіти та імена жертводавців... Мало хто уявляв, що вже відкритий Український Павільйон ще не мав готових виставок, бо експонати надходили із України, підготовлені карти України привозилися із Господарської академії в Подєбрадах, дві скульптури Олександра Архипенка на виставці в Павільйоні. виконані спеціально для Чикаго, ще не встигнуть висохнути. В таких умовах творилася визначна подія, - Павільйон "Україна" відкрився 1 червня 1933 року. Синьо-жовтий прапор і тризуб вінчав дах будівлі і символізував вільну Україну. Українці були єдиною бездержавною нацією, представленою серед інших держав як рівну між рівними.
Степан Бандера, Михайло Черешньовський, Степан Ленкавський, Іван Вовчук, Степан Галамай біля Ніагарського водоспаду. 1955р.
"Група старшин і юнаків Спільної військової Школи Армії УНР, земляків з м. Київа. Світлина зроблена в таборі інтернованих Вадовіці (Польща) у жовтні 1921 року". Перший ряд (лежать зліва направо): 1. Юнак Олекса Бурлій (народився в 1903 році у Таращі, хорунжий 4-го збірного куреня 4-ої Київської стрілецької дивізії, малолітнім добровольцем пішов до української армії, помер у 1946 році в Німеччині); 2. Юнак Віктор Цимбал (відомий український маляр, 16-літнім зголосився в Студентський курінь Січових Стрільців, але родичі подбали, щоб під Крути його не взяли; у подальшому все ж долучився до української армії, помер у 1968 році в Нью-Йорку); 3. Юнак Леонід Буткевич (учасник бою під Крутами, помер у Франції в листопаді 1980 року); 4. Сотник Анатоль Тарнавський (уродженець Києва, один із перших добровольців ще з часів вуличних боїв за Київ у січні 1918 року, учасник походу на Крим, один з найбільш ефективних командирів у Петра Болбочана, автор спогадів про свій полк, помер у Франції - дату і місце відомі, потрібно віднайти могилу). Другий ряд (сидять зліва направо): 1. Сотник Віталій Білінський (народився у 1895 році в Черкасах, в еміграції став полковником, професором і членом УВАН, помер у США в 1983 році); 2. Адміністративний сотник Антін Коршнівський (народився в Києві у 1888 році, лектор і культурно-освітній референт, автор чудових і досі не зібраних в одну книгу нарисів про українських воїнів-героїв, помер у Бразилії в 1943 році); 3. Полковник В'ячеслав Ленартович (старий кадровий офіцер, помічник завідувача артилерійської частини штабу Армії УНР); 4. Хорунжий Лука Гаркавий (кінно-гарматчик, сидить з кобзою); 5. Хорунжий Тодось Добровольський (інструктор кінного відділу, учасник 2-го Зимового походу, стане поручником, помер у 1927 році в таборі інтернованих вояків у Каліші, що в сучасній Познаньщині) 6. Юнак кінноти Іван Яблонський (ймовірно був учасником бою під Крутами, помер через туберкульоз, в таборі Каліш) 7. Юнак Ігор Ярошевський (народився в Ольгополі у 1900 році, з 18-ти років в українській армії, служив хорунжим у 5-ій Херсонській дивізії Армії УНР) Третій ряд (стоять): 4. Юнак Кірієнко / Кирієнко (маляр) 5. Юнак Михайло Козак 6. Юнак Сергій Євтимович (учасник бою під Крутами, воював у 1-ій дивізії УНА, командир гарматної батареї, помер в Англії, могилу віднайдено та відновлено)
Титульна сторінка залікової книжки студентки УВПІ Олени Шовгенової(Олени Теліги). УВПІ - Український вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова в Празі.
19 серпня 1945 року совєцькі війська окупували Харбін (Маньчжурія, територія північно-східного Китаю). Перше, чим вони зайнялись — арешти та розстріли українців. Мало кому відомо, що у першій третині XX століття китайський Харбін був одним з центрів українського діаспори в Маньчжурії. Саме в цьому місті була створена перша українська національна колонія. Харбін був заснований в 1898 році, під час будівництва Китайської Східної Залізниці, що йшла через Маньчжурію. Переважна більшість населення в місті були вихідцями з російської імперії, які працювали на будівництві залізниці. Серед них було дуже багато українців. За різними оцінками, в той період в Маньчжурії мешкало від 30 до 45 тисяч українців. У 1907 році в Харбіні було відкрито Український клуб, при якому діяла бібліотека, театральний гурток та хор. Під час Першої світової війни Клуб організував збір коштів і пересилку їх до Києва та Петербургу для допомоги потерпілим від бойових дій українцям. У 1916 року при Клубі відкрили першу на Далекому Сході українську початкову школу. Згодом на пожертви громади у Харбіні було зведено Український Народний Дім, де працювали школа, гімназія, «Просвіта», кооператив «Згода», музичні гуртки, діяла православна парафія Святої Покрови, видавався тижневик «Засів». З початком української революції у 1917 році, національний рух докотився і до Маньчжурії, де почали утворюватись українські громадсько-політичні структури, які об’єдналися в Українську Окружну Раду, яку очолив Іван Мозолевський. Вони діяли спільно з новопосталими українськими політичними і культурницькими організаціями Зеленого Клину на російському Дальному Сході. Там було сформовано кілька стрілецьких сотень, які наприкінці 1917 — на початку 1918 року виїхали до Києва захищати Українську Народну Республіку. Із Харбіна також виїхала військова частина, сформована з українців Маньчжурії. Через рік Її командир Петро Твердовський (за іншими даними, Твардовський) повернувся до Харбіна вже як український консул, але перед цим він передав тодішньому керівництву Української держави пропозиції Маньчжурської окружної ради щодо визнання належності Зеленого Клину Україні, відкликання із Зеленого Клину всі озброєних російських частин і заміщення їх загонами української самооборони, а також щодо призначення українського старостату на весь край, включно зі «смугою відчуження» Маньчжурської залізниці. Планам далекосхідних українців не судилось здійснитись, але українські громадські організації продовжували відігравати важливу роль в політичному житті регіону. Втім, з початком зближення з СССР, тодішня китайська влада почала утиски українських громадських організацій в Маньчжурії. Українську гімназію закрили, будинок Народного дому та майно Українського клубу було конфісковано, почались арешти українців. В 1931 році Японія окупувала Північний Китай. В Маньчжурії було створено маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Для української діаспори це стало полегшенням: було відновлено роботу Українського Народного Дому, «Просвіти», Спілки Української Молоді та інших організацій, виходили другому українські часописи, з 1934 року почались передачі українського радіо. ОУН почала активну діяльність у Маньчжурії, там були створені її осередки. Харбін відвідав голова ОУН полковник Євген Коновалец. У разі великої війни між СССР і Японією ОУН вважала за можливе створення Далекосхідної української держави під японським протекторатом і у разі згоди Токіо на це була готова надати всю можливу допомогу у воєнних діях проти більшовиків. У 1935 році об'єднаними зусиллями Української Національної Громади, Союзу Українських Емігрантів, Спілки Української Молоді (СУМ), товариства «Просвіта» та ще декількох організацій було утворено Українську Національну Колонію (УНК). Спочатку УНК була позапартійною установою, яка об*єднувала всіх українців Маньчжурії, але в 1936 році, конроль над нею взяв місцевий осередок ОУН, яку спочатку очолив Микола Митлюк. В грудні 1936 року з ініціативи членів ОУН на основі реорганізованої СУМ було створено Українську Далекосхідну Січ (УДС). Кожної неділі члени УДС проходили військовий вишкіл. Звістка про створення Карпатської України виклика неабияке пожвавлення серед українців Маньчжурії. До УДС в Харбіні масово почали вступати українці, які вимагали видачі паспортів й надання їм громадянства. Для потреб Карпатської Січі була проведена грошова збірка, а для популяризації визвольного руху видано карту Карпатської України. Відносини між українською діаспорою та японською адміністрацією. З одного боку, частина українців сподівалася на допомогу японців, з метою створення на території Зеленого Клину Української Далекосхідної Республіки. Інші вважали, потрібно уникати співпраці з Японією. Не було єдності і серед японського військового керівництва: одна частина підтримувала український національний рух, інша робила ставки на російських емігрантів. Євген Коновалець зумів переконати японський генштаб у тому, що Україна має виняткове політично-стратегічне та економічне значення в аспекті розв’язання східної проблеми. Також Провід Українських Націоналістів намагався впливати через Японію на політику Німеччини у Східній Європі. У 1937 році зусиллями ПУН були видані японською та китайською мовами книги про Україну. Генерал Ошіма подав пропозицію створити представництво ОУН в Токіо та організувати Антибільшовицький фронт на Далекому Сході. На його думку, цьому сприяла наявність української діаспори в Маньчжурії та великий відсоток українців в Сибіру й гарнізонах Червоної армії. Японська влада організувала для представників ОУН в Харбіні навчання російській мові, для них проводились совєтознавчі курси. Після проходження курсів члени ОУН опрацьовували на випадок війни з СССР різноманітні летючки, брошури, оголошення, заклики українською й російською мовами. Але єдності щодо прояпонської політики лідерів Української Національної Колонії не було. Врешті решт, японська влада почала згортати діяльність українських установ. Восени 1944 р. японська адміністрація організовувала військові відділи з іноземців, більшість із яких були росіяни. Туди ж намагалися включати й українців, але заходами ОУН більшість відмовилися. З початком Харбіно-Гіринської операції 9 серпня 1945 року майже всі члени ОУН виїхали з Харбіну останнім потягом. 19 серпня 1945 року до міста увійшли совєцькі війська, управління містом перебирає совєцька військова адміністрація. Провідні діячі Української Національної Колонії — очільник УНК Олександр Вітковський, М. Нетребенко, І. Шевченко М. Заїка були арештовані та розстріляні. Сотні українців було вивезено в совєцькі концтабори. Українська Національна Колонія припинила своє існування. Андрій Парубій
Антикомуністична нарада у столиці Китайської Республіки Тайбеї. Єдина жінка серед учасників — українка Ярослава Стецько, президент Антибільшовицького Блоку Народів. 1988р.
Один з найстаріших пластових прапорів. Дівочий курінь української гімназії в Чехії вперше дефілював із ним у 1931 році.
