Чорні запорожці

Чорношличник Михайло Бензик.

 

Чорні запорожці: Дмитро Зуб (сидить в центрі), та невідомий (крайній ліворуч). За Дмитром стоїть його дружина, ліворуч — сестра, крайній праворуч сидить брат Дмитра.

 

Невідомий чорношличник з подругою/дружиною.

 

Полк Чорних Запорожців на параді перед Симоном Петлюрою та командуванням армії УНР, після успішного завершення Зимового походу. 10 травня 1920р. поблизу Ямполя.

 

Левко Балицький - поручник 1-го кінного полку Чорних запорожців, командир 1-го куреня полку; т. в. о. командира полку Чорних запорожців (вересень 1920р). Народився 2 серпня 1893р. в Богополі Балтського повіту (тепер місто Первомайськ Миколаївської області). Мав 3 братів і 2 сестер. У батька-хлібороба Миколи Балицького було 30 десятин землі. Дитинство Левка пройшло в Одесі. У 1913 році закінчив 7-класну Комерційну школу в Єлисаветграді (тепер – Кропивницький). Відтак став студентом правничого факультету. З 1914 року на фронтах Першої світової війни у 185-му Башкадикларському піхотному полку московської імперської армії. У 1915 році закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків, отримавши первинне офіцерське звання. Дослужився до поручника. З 23 червня 1917 року долучився до українських частин в складі яких воював до листопада 1920 року. Загалом — 6 років на війні. З березня 1918 року – старшина Запорозького кінного полку імені Костя Гордієнка військ Центральної Ради. В квітні із запорожцями Петра Болбочана, в складі свого полку, Балицький став учасником Кримської операції військ УНР. Служив ще у кінному дивізіоні ім. П. Болбочана, який опісля Петро Дяченко розгорнув у кінний полк Запорозької дивізії. З січня 1919 року – старшина Чорних запорожців Дієвої армії УНР. 28 лютого 1919 року у Ямополі потрапив в полон до більшовиків. Із якого втік і 13 жовтня повернувся до свого полку. Петро Дяченко згадував: «На майдані в центрі Тульчина резерви ворога намагалися ставити опір, але були відкинуті спішеними Чорними до цвинтаря, якого ми довший час не могли взяти. Поручник [Левко] Балицький з 1-ю сотнею вийшов на тили ворога, змусивши залишити камінну огорожу та вийти нарешті в чисте поле. Більш як 200 трупів лежало на зеленому полі». Лицар Залізного Хреста Армії УНР «За Зимовий похід та бої». У 1920 році – командир 1-го куреня кінного полку Чорних запорожців. Коли у вересні тимчасовий командир полку латвієць Карліс Броже подав рапорт про звільнення його з української армії, в керування полком вступив поручник Балицький. Тобто став тимчасово виконуючим обов'язки командира Чорних запорожців. В листопаді 1920 року разом з полком інтернований поляками до табору у Вадовицях під Краковом. 20 червня 1921 року отримав на руки свій "службовий реєстр", підписаний командиром полку Чорних запорожців Петром Дяченком, і 20 серпня перейшов кордон «не зелено» (нелегально) до Чехії. Хотів продовжити здобувати юридичну освіту у Карловому університеті в Празі. Вивчити німецьку мову – тодішню світову мову науки. Але харчуватись доводилося безкоштовними обідами у американській благодійній місії. В Українському громадському комітеті отримав сорочку та теплий одяг – светер і шалик. Подальша доля підполковника після табору у Вадовицях вважалась невідомою. У Празі Левко отримав також дві невеликі виплати готівкою. Друга, видана 2 вересня 1921 року, призначалась для поїздки у Братиславу. Відтепер знаємо, що шукати його сліди потрібно в Словаччині. У рідному місті (досі з назвою окупантів — Первомайськ) є провулок Левка Балицького.

Автор: Юрій Юзич