От 50ти и выше )))

Зараз у мене київстар краще працює, та і до війни він в полях був надійніший.

 

+ за Київстар.
Стільниковий інтернет у водафона повне лайно, і якість зв'язку гірше за КС.

 

Покоління 50+
- останні справжні сталеві нерви.
Не чіпай людей після п’ятдесяти. Серйозно. Це не просто покоління - це окрема форма виживання. Міцні, як тижневий хліб, і швидкі, як бабусині капці, що летять у твій бік із точністю бумеранга.

До п'яти років вони вже читали настрій матері по звуку каструлі на плиті. У сім - мали ключ на шнурку та інструкцію: «Обід у холодильнику, розігрій, але не спали». У дев'ять - варили борщ без рецепта, у десять - знали, як закрутити кран і втекти від сусідського пса з відром на голові.

Літо? З ранку до ночі на вулиці.
Без телефонів. Замість вай-фаю - точний маршрут: турнік, річка, кришки від пляшок, і додому в темряві з колінами, схожими на карту бойових дій.
І якось вижили.
Коліна латали слиною й листком подорожника. А як боліло - то чули: «Не відірвалося - значить, не болить». Їли хліб із цукром, пили воду з садового шланга - з таким мікробіомом, якому позаздрив би будь-який йогурт. Алергії не мали. А якщо й мали - то мовчали.

Знають п’ятнадцять способів виведення плям від трави, мастила, крові, болота й чорнила - бо треба було прийти додому «чистим».

І це ще не все. Вони пройшли крізь:
– транзисторне радіо,
– чорно-білий телевізор,
– програвач для вінілів,
– магнітофони з котушками і касетами,
– CD-диски й дискмени,
а тепер - тримають тисячі пісень у кишені… й сумують за тріском касети, перемотаної олівцем.

А отримавши водійське посвідчення, їхали на таврії через усю країну - без готелів, кондиціонера й GPS. Лише дорожній атлас, де вся Україна - на двох сторінках. І доїжджали. Без Google Translate. З усмішкою. І бутербродом з яйцем у багажнику.

Це останнє покоління, що пам’ятає світ без інтернету, без зв’язку, без постійної тривоги за заряд батареї. Вони знають різницю між стаціонарним телефоном і тим, що висів на шнурі в коридорі. У них були зошити з рецептами, а не додатки. А про дні народження пам’ятали самі. Або... не приходили.

Це люди, які:
– ремонтують усе ізоляційною стрічкою, скріпкою і плоскогубцями,
– мали один канал по телевізору - і не нудьгували,
– знали, що «гортати» - це не стрічку, а телефонний довідник,
– і вірили: якщо не береш слухавку - значить, живий, перетелефонуєш.

Вони - інші. Вони мають емоційний азбест, імунітет з епохи дефіциту й рефлекси, відточені на турніку. Останні справжні ніндзя буденності.

Не чіпай п’ятдесятирічного. Він бачив більше, прожив глибше і має в кишені м’ятні цукерки, старші за твою дитину. Він пережив дитинство без автокрісла, без шолома і без сонцезахисного крему. Школу - без ноутбука. Молодість - без скролінгу. І не шукає відповідей у Google - бо має інстинкт.

І попри все - в нього більше спогадів, ніж у тебе - фотографій у хмарі.
Автор невідомий,але я дуже з ним згодна!
(с)

 

Ну і кому той досвід потрібен? якщо його не передати вважай марно жив((…

 

Сучасному поколінню наш досвід до лампочки)))

 

За те поміркувати про те «как бороздят косміческіє кораблі простори всєленной» легко)))
Вибачте за саинопсячу.

 

А вся справа в дешевому дофаміні.

В наші часи здебільшого дофамін був важкий та трудний))))

Привітався)))

 

Тоді була м'язова радість, а зараз понавидумували допамінів.

 

"Тоді цим не заморочувались, а лизали все підряд."

 

Почав висаджувати саджанці у школку))))



Отакої)))

 

особисте клеймо!.шоніпанятна?

 

Прийомка/знак якості)))

На ділянці забив кілки, натянув мотузку. Під мотузку насипаю перегній та метарізін.

Коти ходять вздовж мотузки, труться хвостами об мотузку.
Тролейбуси, не інакше)))

 

Шутка йумара zeмельських плоскомарахфонців)))

Привітався))))