Учора поїхав на "лайбі" до ісполкому, на дрова заяву подавати, хоча газ є - але не по кішені мені... Так от - подивився, скільки плакатов стоїть, скільки хлопців вбили - я ох...ел! Так це тільки наших, слов'янців - а по Україні?
25.12.2024 Защищая Украину погиб латышский доброволец Эдгарс Платоновс (Edgars Platonovs)................................................
.........................................................................................................................................................................
«Міг йти до втрати пульсу і не падати» Він 11 разів обманював смерть. Під час одного з боїв сам знищив вісьмох солдатів противника. 5 грудня боєць батальйону «Шквал» 59 ОМПБр імені Якова Гандзюка на позивний «Буба» загинув. Про нього згадують побратими – «Грізлі» та «Жук». Дуже сильна духом людина була. Викреслив слова «ні, не можу». Навіть в останній момент життя, коли влучили в груди, з кулемета продовжував «косити» ворогів. «Буба» вітався з побратимами незмінною фразою. «Здоров, братанчику». Сам родом з Донеччини. Мав тільки батька, дуже хворого. На малій батьківщині його і поховали. Саме за те, що ворог прийшов на рідну землю, «Буба» найбільше ненавидів московитів. Смерть знайшла бійця неподалік Покровська. Потрапили у засідку. «Буба» став «насипати. По ньому дали з бронебійного. «Прошили» наскрізь. Він падає і запитує: «Що, «Жук», по ходу я триста»? Не став приховувати правди: «Та ні, кажу, по ходу ти двісті». Відповідь: «Я так і зрозумів». Це були останні слова воїна. Він сплюнув кров’ю і помер. Кремезний на вигляд, «Буба» не знав утоми. Міг йти до втрати пульсу і не падати. Є відома історія як він вирвався з оточення. «Буба» з двома побратимами брали терикон. Потрапили в оточення. Сиділи в шахті . Чули по голосах противника, що він уже поруч. Почали шукати «схованку». Там була «сітка», що знімається. Там був простір – суто, аби лягти. Бійці туди залізли і провели троє діб. Без їжі та води. Чули, що вороги ходять і шукають їх. Але «схованку» не знайшли. Найсмішніше: один з наших бійців дуже хропів. «Буба» розповідав: тільки прикимарити розвернуся, а він починає «свистіти». Я його смикаю: тихенько-тихенько. У якийсь ранок настало затишшя, бої припинилися. «Буба» вийшов з «укриття» першим. За ним – побратими. Ми уже не сподівалися їх побачити живими, а тут такий сюрприз. «Здоров, братику, я тебе дуже радий бачити» Полеглий воїн завжди їв нашвидкоруч. Не мав часу. Багато палив. Особливо перед виходом на позицію. У вільний час дивився відео в ютуб і переписувався з жінкою. Часто брав полонених. Доставляв їх з презирливою фразою: «Візьміть оцих». Завжди пам’ятатиму вираз його обличчя вже мертвого. Воно було сумне. Очевидно, жалкував, що не зможе далі займатися своєю справою – нищити ворогів. Тепер вона за нами.
На таких героях тримається Україна. Вічна пам`ять...................................................................................................
...........................................................................................................................................................................................................