Даннінг Крюгер Дня парні. срака в милі бо на носі НР а тут ще й халтуру підкинули: в кафешці де будемо відмічати НР генератор підключали через сраку: в щитку відкидали провід на вводі на автомат від вводу і на його місце садили провід від генератора .. уявив як я піш шофе на НР буду лазити в щитку витягувати/втикати провода (враховуючи що ввідного автомату в щитку нема а ввідний кабель сидить прямо на лінійці автоматів) і мені стало зле...ляпнув що тра переробить...і всьо...тепер всім должен і маю перереробить... знову мутю економ варіант підключення генератора до щита...
Вийшов на двір у вечері - у нашому будинку у кращому випадку 30% вікон світиться. Майже ніхто не їздить ліфтом. Не грюкають двері у коридорах. Оце так проголосували блдь. Оце так країна мрій. А на в'їзді на мікрорайон, кладуть новий асфальт та лежачих пуліцейських.
Ну враховуючи що роблю то в робочий час за окрему плату (хоч і мінімальну) то не так вже і погано...сьогодні вже "насипав" все в щиток - залишилось переключити...но то тра робити вже з повним вимиканням щита через криву збірку без ввідного автомата...договорились що в пятницю заскочу зранку і все переключу...
Вітаю.У нас забетонували всі котячі тропи.Классно ,конєшно все в асфальті.Років з 5 назад було чути як пищять тормоза у маршруток на зупинці,йшли одна за одною.Утром багато їхали на роботу+з 6 години було чути як накатує шум за вікном від автівок в ранковому місті.Тепер тиша.З великого тєц праціє і роблять конфети,ще секондів багато).Є магаз з інтерєрними меблями,люстрами....туди за 20років(реально робить 20років)не зайшла не одна людина,хтось просто вмикає світло і вмикає.Ще вражають банки-прокладки з чудернацькими назвами Полтава-бєлка банк.В 2014 вони якось зникли але зараз знов стали зявляться.Туди теж ніхто не заходить))).Дивишся в ранці на двір,пусто, ніхто не йде на роботу але двірник вилизує двір з таким враженням що кожного дня чекає приїзду Урсула або Фандерляйна.Ще знайомий з налогової розповідав яка в 14році тітки з відділу кадрів виписували собі відпускні по 100к+ і тікали.....
Працював я в в одному ТРЦ і там був подібний магазин:меблі, люстри, вази, хвігурки тварин...все дюже, нє - космічно дороге...справно відкривались ранком і справно закривались...ціни в вітріні ще здалеку відлякували покупців...а коли хто необачно заходив то виходив з квадратними очима від цін...десь років 8 чи 9 стояв той магазин...а потім одного дня він не відкрився...простояв пару місяців закритий і потім ми вскривали і виносили товар бо господар пропав, перестав платити аренду...коли почали виносити меблю - ми прозріли...мебля з дощок з піддномів..з лицевого боку пошліфована, вскрита морілкою, лаком а з середини підони...почали виносити фігурки звірів в рост (жирахви, слони, фламінги) і випадково зломали шию жирахві а вона з газет...розмочені газети зверху покриті шпакльовкою і пофарбовані/полаковані...всі товари виявились бутаaорними...то просто був гамазин для відмивання грошей
куди вони дівають ці шалені сумми з грошима),а помьятаєте відрізні листи з купонами ,видавали до зарплати.Бакс тоді 1.8грн на покупку був).Розраховуєшся грошима+відрізають з листа...
Все залежить від того, про який період часу йдеться. Якщо це був вересень 1996-го, то бакс саме і був по 1,76...1,80 грн. Ну а пізніше, звісно ''поплив'', цілком прогнозовано. За майже 30 років існування гривни - з 1,80 до 42... Навіяло один кумедний випадок з часів тих легендарних ''відрізних купонів''. Це вже перед самим розпадом союзу було. Зайшов я після роботи до універмагу, були тоді такі вже дещо підзабуті назви . Чую, якійсь незрозумілий гомін біля каси. Гомонить чолов'яга років під 60, вдягнений навіть на той час якось по чудернацькі - підношений костюм затертого кольору, совкові сандалі, пенсіонерська шляпа ''в дірочку'' з сінтетики, стародавній галстук на гумовому шнурі.... Обличчя якесь пожоване. Ансамбль завершував старий величезний портфель, які колись носили управдоми і бюрократи. Короче, той ще тип. Потроху виявилося , що цей чоловічок , побачивши на вітрині пузирьок одеколону ''Гвоздіка'', побіг до каси, де заплатив за нього положені 2,50 крб, до того ж у нього відрізали 3 (три) купона від купонного аркуша, і повернувся до парфумерного прилавка.... ...Але той день був явно НЕ ЙОГО. Як виявилося, той пузирьок ''Гвоздіки'' на вітрині був ... останній І поки цей горемика ходив до каси, хтось інший той флакон забрав. Дядько був реально у розпачі - було видно, що той флакон був зараз для нього питанням життя чи смерті. Він наполягав, щоб йому терміново повернули гроші і ... приклеїли назад відрізані купони На повному серйозі волав про те, щоб на приклеєні купони поставили штамп магазину і дописали, що відрізані вони були помилково... Його умовляли доплатити і купити більш дорогий і якісний одеколон, на що він люто гаркнув: ''- Мнє нє нада дорогой і качствєнньій, мнє нада именно ЄТОТ !!! Нарешті, після довгої боротьби, гроші йому зголосилися повернути, а от відрізані купони... короче, попросили вибачення за незручності Чудово запам'яталася його реакція - він замахнувся своїм портфелем на дівчину за касою і заголосив на весь універмаг: ''- Дєвушка, дєвушка!! Да я жє вас сєйчас УБЬЮ!!! І кинувся на касу. Насилу його відтягли... Ось такі несподівані страсті робили з людьми ті прокляті купони
Можливо. А може сказувалися наслідки системних перебоїв із оковитою в магазинах в ті часи, а у чоловіка ''пеклО'' в середині Бо улюбленого серед ''знавців'' у 70-ті "Тройного" , в останні роки совка було шукати марно. Рятувала ''Гвоздика'', або настоянка календули в аптеках.
дня парні ранком проїздив мимо місця влучання в наші продсклади.... здохнути в муках всім кацапам і зелопідорам...українська кров на руках кацапів і голосувавших зедебілів...
Країна мрій zeмельського виглядає саме так))))) Мені цікаво, в яких країнах світу ще відбуваються такі речі.
Кот Коту ми зробили місце для сну у мансарді малесенького дачного будинку. Там знайшлась радянська розкладушка, старий матрац і ковдра. Поприбирали на веранді та біля будиночка, бо вороги втікаючи залишили після себе купу сміття й бруду, намагаючись спаплюжити усе до чого торкались. І робили вони це упиваючись ненавистю. В будинку на стіні висів прострілений портрет Шевченка. Навмисно, без необхідності були розбиті вікна та усі лампочки. В це дачне селище під Харковом наша група зайшла на "куражі", вибивши противника з важливої висоти неподалік, тижнем раніше. Ворог посипався та тікав залишаючи позиції, а нашим завданням було дорозвідати та закріпитись. Надвечір відправили Кота спати у мансарду. А самі, утрьох влаштувались унизу напоготові, обіймаючи зброю. Друга частина групи, на чолі з командиром Базелем, вмостилась у цегляному будинку поряд, на горбі, трошки вище від нас. На ніч виставили чатового з "теплаком" розподіливши між собою години чергування. Спалось погано, бо ми у "сірій зоні" й вороги поряд. Я смикався та прислухався. Іноді виходив на двір й проглядав "теплаком" підходи, але усе було чисто, лише лунав храп Базеля із сусіднього будинку. Базель взагалі міг спати будь-де і будь в яких умовах, навіть під вогнем противника, якщо дозволяла ситуація. Він завжди був спокійний, я б навіть сказав - "монументальний" полковник. Хропіння Шамана поруч, у порівнянні з Базелем, здавалось ніжним, дитячим сопінням. А Баркаш спав тихенько як миша. Дочекавшись своєї черги я заступив на чергування. Місце для спостереження дозволяло контролювати вхід до обох наших будинків. Прохолодна травнева ніч помножена на невідомість і гарчання танка десь неподалік, зовсім знищили бажання спати. За годину з будинку вийшов Яр і звернувся до мене: - Шо тут усе спокійно? - Здається тихо - відповів я. - Та яке тихо?! Оно Базель так хропе що я заснути не можу. А як противник почує, то вирішить що це танк - пожартував він. - Ну танк я теж чув, десь там - відповів я посміхнувшись і вказуючи напрямок. - Так, схоже ворожий, але завтра побачимо. Піду, спробую поспати - сказав Яр, та пішов до хати. Я залишився на одинці з темрявою, страхами та звуками. Невдовзі небо посвітлішало, стало ще прохолодніше, хлопці позмерзали та почали бігати "до вітру". Мене змінили і я пішов до нашого будиночка де навіть ще годинку поспав, бо по світлому було спокійніше. Зранку я прокинувся від сміху і жартів Кота. Хлопці сиділи на відкритій веранді та щось обговорювали. Кіт побачивши мене вигукнув: - О, прокинувся сплячий Лось! Усю війну проспиш. Хапай кулемета свого і погнали пробіжимось навколо, дорозвідаємо. - І що навіть кави не поп'ємо? - запитав я. - Кава потім, як повернемось- відповів з посмішкою Кіт. Шаман теж просився з нами, але Кіт йому відмовив і ми удвох вирушили на дорозвідку. Пішли натоптаними стежками по городах поміж будинками. Рельєф у цій місцині дуже цікавий, селище знаходилось у величезній ямі і на її схилах. Ми обережно оглянули з десяток будинків. Усі вони були зі зламаними дверима і вибитими вікнами, всередині розкидані речі, сліди брудного взуття та упаковки від ворожих "сухпаїв". В одному з кріпких будинків, у напівпідвалі, ми знайшли ворожий схрон, вони сюди стягнули усе цінне, вкрадене з розкритих будинків. Попід стінами стояли радянські радіоли, телевізори, декілька пральних машин, гітари й таке усяке інше що на їхню думку мало цінність. На полу всередині приміщення була їхня "льожка". Ну що ж, ми вчасно зайшли та не дали їм вивезти це усе. В хатах де базувався ворог було багато залишених у поспіху речей, тікали вони швидко. Помітивши на карті декілька місць для дорозвідки ми повернулись по своїх слідах назад до хлопців, притягнувши декілька трофейних гранат. Баркаш з Шаманом знайшли у нашому будиночку плиту і газовий балон який ледве горів. Я дістав свою солдатську "кружку-казанок" і зробив собі кави. А Коту чай, бо він сказав що в офіцерів від кави "нерви". Я ще розігрів йому кашу з трофейного "сухпаю" повний кузов якого ми знайшли у підбитому ворожому "Уралі". Потім Кіт разом з Кабаном зібрались на дорозвідку, щоб вибрати нам нову позицію. Я просив Кота взяти мене з собою, але він на мить замислившись і глянувши мені в очі відмовив, та вони вирушили удвох. Кіт загинув через пів години наїхавши на ворожу протитанкову міну. Кабан дивом залишився живий і важко контужений та сильно поранений намагався його врятувати, але на жаль Кіт загинув миттєво. Через годину після загибелі мені прийшло повідомлення від Кота з вказівкою на мапі: - Міни! Це повідомлення я зберігаю по цей день і картаю себе що не наполіг і не поїхав тоді разом з ним... (с)
Давайте будемо чесними та відвертими - хоча б перед собою: це вже було. Історія знову - без зайвої метафоричності та образності - демонструє свою циклічність. Людство ж у відповідь знову - також без особливих алегорій - демонструє те, що циклічність історії нікого і нічого не вчить. C'est la vie. Західна цивілізація занепадає. Знову. Вона хвора, уражена зрощеною у солодко-рожевому болоті бактерією удаваної ситості і заспокоєності. І бактерія ця найперше уражає очі, потім - відбирає голос, паралізує, береться жерти м'язи... А потім, азартно та хижо завиваючи, приходять падальники - і зжерають напівзогниле тіло сліпого та безпомічного паралітика. Так вже було. Рим. Прогрес. Технології. Культура. Демократія (Їбав я таку демократію! ©Сергій Жадан). Цивілізація йде вперед - на вістрях гладіусів та пілумів численних легіонів і когорт. Але... Огрядні патриції лиш плескають язиком у саунах та публічних нужниках, сенатори радо нап'ялюють численних наложниць та один одного, а когорти та легіони втрачають свою міць та славу. А потім - приходять смердючі варвари - і починають бити руків'ям своїх грубих сокир у ворота колись нездоланного Риму... Все повторюється - з поправкою на епоху. Замість римських саун та публічних нужників - тепер різного роду парламенти, асамблеї та конгреси - але так само тепло, як у саунах... і так само смердить, як у нужниках... Професіональні бюрократи без кінця і краю випорожнюються солодко-рожевими (толерантними та політкоректними) лозунгами. Та насправді - ніхто цих лозунгів не захищає - та й не в змозі захистити... Все так само, одним словом... Різниця хіба що в одному - тогочасні митці були геніями, а ми - спромоглися приліпити банан армованим скотчем... Втім - це також симптом. Симптом цивілізаційного гниття. І от - очікувано - з'являються варвари. Орда. Тільки от - тепер не з грубими сокирами, а з ядерними боєголовками напереваги. І західна цивілізація демонструє готовність до сеансу "deep throat", а зовсім не ікла вовчиці, яка вигодовувала Рема та Ромула... Однак, цього разу є і відмінності. І вони - цього разу - ключові. Визначальні. По-перше, на чолі варварів не геніальний полководець. Не Аттіла, не Чингізхан, не Македонський. Цього разу орду веде плюгавий і нікчемний психопат... навіть не "веде", власне - а посилає на м'ясо, відсиджуючись у своєму бункері. І місце у історії йому лиш одне - назавжди залишитися плюгавим і нікчемним хуйлом... Ідеально - бути єдиним у шкільних підручниках майбутнього антропоморфно-фалічним символом. "Здобув", що називається... Довбойоб. По-друге (і це - найголовніше!), цього разу орду зустрічають не глевкі легіони розжирілих та немічних. Цього разу варвари зі сходу напоролися на мечі та лють тих, кого ще (майже) не вразила рожева чума західної цивілізації. Цього разу на шляху орди стоїть інше плем'я - плем'я воїнів-хліборобів. Це - українці. Ми. Тож - у західної цивілізації ще є шанс (хоча, може вона - і не варта цього шансу?) Історія циклічна, так... але - не цього разу. P.S. На фото - пан підполковник милується чарівністю світанку десь "in the middle of nowhere" та саркастично розмірковує над карикатурною нікчемністю ображеного бункерного хуєсоса, який знову вирішив постріляти своїм залізяччам по моєму Києву. (с)
Минулого такого разу гуннів відбили готи. Хоча сама цивілізація відновилась до попереднього рівня десь років через тисячу.
Вітаю товариство! День обіцяє бути гарним - на сході видно рожеву стрічечку сонця, котре поки що несміливо вихиляється зза небосхилу. Сніданок спожитий, десерт у вигляді таблеточок також тож шикуюся до приготування узвару на Святвечір та візиту мого онука.
Вітаю)) В нас -3 на термометрах, в будинку бодряща прохолода, треба йти працювати, а організм бажає обійняти грубку)))))
...вчора було "зимове сонцестояння" (середина астрономічної зими) найдОвша ніч року сплила сьогодні день став трошки дОвший....
