А на фото – вже Нове Запоріжжя, Шосте селище. Колона біженців їде на Захід – ось-ось доберуться до греблі Дніпрогесу. До речі, вона цього часу вже відновлена після радянського підриву 1941 року. На фото – знову проспект. Під час окупації цю його частину перейменовували на честь Герінга.
Ті самі біженці, якими піклувався Flüchtlingsstab-Süd. Зазвичай цей штаб займався так званими біженцями категорії “А”. Це “фольксдойче” – місцеві мешканці, долучені до реєстру етнічних німців України. Літера “А” присвоювалася, цитую -“тим, хто потребує довиховання у корінних німецьких землях для зміцнення національних рис”. Але із наближенням радянської армії евакуювати до “корінних земель” вже доводилося всіх фольксдойче. Декотрих із них – мешканців Запоріжжя – можете побачити на цих двух фото. Їх автор написав, що то люди у яких він квартирував. Прізвище цієї родини – Ремпель, поширене серед менонітів Запорізького краю.
Друга частина. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’яковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.
На жаль, на світлинах другої частини альбому важко визначити місця, де робилися кадри. Підписано як Запоріжжя, але то ймовірно вже його околиці. На наступному фото – будівля, яка скоріш за все знаходилася на території якоїсь колишньої менонитської колонії. Бо на задньому плані можна побачити дах типового менонітського будинку – двоскатний, з двома арковими віконцямі на фронтоні. Такі були як на території в межах сучасного Запоріжжя, так і навколо нього.
Далі на фотографіях, як мені бачиться, та ж сама будівля та її околиці. Знову ж таки – важко точно визначити місце її розташування. Можливо, то якась біржа, чи управління праці. Останнє у окупованому Запоріжжі знаходилося на Слободці, в районі сучасної площі Пушкіна – у будівлі школи імені Пушкіна, зруйнованої у жовтні 1943 року. Але ж збудована та будівля була вже 1936 року. Споруда ж на фото – явно “дореволюційна”. Ймовірно, у час коли робилося фото, ця будівля була пунктом збору біженців-“фолькдойчів”. Бо ж автор фото, як раз піклувався ними. Але це лише припущення. У будь-якому разі цивільні люди на світлинах, то наші земляки – запоріжці – зразку 1943 року.
А нижче – ось ті “ряжені” – вже точно не наші земляки. То так звані “донские кАзаки”. Як раз у перший половині 1943-го року вони “квартирувалися” на Запоріжжі. Як то кажуть, С- Стабільність. Що тоді, у 1943-му, з нацистами-загарбниками ці скоморохи в папахах до нас приходили, що зараз – та ж історія. Фінал теж буде тотожний – або вб’ють, або посадять.
На наступних фото, придивіться – щось якось не всі схожі на “чистокровних арійців”, так? Ймовірно, то легіонери – представники якогось підрозділу з “поневолених народів”. Скоріш за все, щось на кшталт “Туркестанського легіону” – формування з військовополонених виходців з Середньох Азії та Кавказу. “Туркестанський батальон”, наприклад, був сформований 14 листопада 1941 року саме у нашому Запоріжжі.
А нижче знову ті самі “кАзаки”. На Запоріжжі у 1943 році вони базувалися спочатку у Михайлівці, потім в Оріхові, а ще пізніше і прямо в обласному центрі.
На останньому фото, як мені здається, можна побачити дуже помітного російського колаборанта Тимофія Доманова (в окулярах). Він як раз того часу перебував на Запоріжжі. Тоді ще як “представник походного атаману”. Потім вже він сам був атаманом “Казачого стану” – організації у складі вермахту. Взагалі насичена та характерна біографія – Георгіївський кавалер, служба у Червоній армії, полон у німців, Донська армія (проти Червоної армії), бухгалтер, двічі заарештований за розтрати та недостачі, співробітництво з НКВС, радянській підпільник, вступ до вермахту, атаман, суд і шибениця.
Фото від Roman Akbash "... На фото – 1942 рік ... Оригінали фотографій перебувають у Німеччини — в родинному фотоархіві одного з колишніх німецьких офіцерів..."
