Що б всім сім'ям загиблих виплатити по 15000000 гривень ніякого бюджету не вистачить. Там трильйони потрібні будуть. Шоумени лохонулися, тепер треба або тягти до виборів, або монетний двір розширяти.
Чистив тіліфон нашов цю фотку, і шось мене флешбекнуло... Не тільки я вмію задавати питання -Як ви потрапили в моє улюблене ЗСУ?! Знаючи якусь поверхневу інформацію про мене, військові часто запитують, а як ти попав в армію, ти ж там, то-да-сьо. Міг би не йти. Як тебе сюди занесло? Як всьо було? Тато познайомився з мамою. Шалаш, коври, шаріки, мухи над коклетами, самогонка в графінах з виноградом, гранчаки, свистопляски в болоті, в 21.00 стоп весілля, бо корів тре попривязувать, хоп-хей ла-лалей, про мордобой штафетами учасники того дійства не розказували. Через 11 місяців послі того дійства, появився я. Опять шалаші, коври, каклети з мухами. В роддомі мені сразу видали пісталета, завернули в мультикамівську плащпалатку, і визвали воєнкома. Той пришов з рулеткою, переміряв, замість свідоцтва про народження мені видали військовий квиток з записом придатний для ДШВ. Я сам собі перекусив пуповину, і поки там була нарада,я пішов в кооперацію купилять акушеру могрич. Акушеру шампанське, матері квіти, воєнкому коняк "одінокій полковнік" на три великих звізди. Воєнком розплакався, і як в казці молвив. -Ти мене ше всповниш... І ростворився в коньяку. На вулиці 90ті, дома куча зброї, постоянні войнушки і пєрістрелки. Хотя хотів я в децтві буть дальнабойщиком як папа. Потом нульові, від фізкультури я постійно філонив бо мені було ліньки бігати, я ж ноги не в лотерею виграв! З Допризивної підготовки юнаків в мене в було 6 балів з 12ти можливих. Потом 2011й рік, третій курс, вчуся я в інституті, на дізайнера, малюю чортиків на партах і на дівочих принадах. В групі 26 дівчат, 4 хлопці. Живу дома а не з тараканами в общязі. І тут бабах нахуй! Я їду сам своїм пішком в воєнкомат. Приїжаю, вони такі, ти хто по жизні, по масті і по гороскопу?! Я ж такий - Будущий Десантник або Спецпризначенець! Беруть вони мою особову справу, дивляться на ню. І кажуть. -Довбойоб, ти ж на стаціонарі вчишся, іди відси! -Нє нє нє, я хочу берет цвета неба, куди тут ходить, кому піпку показувать?! Показав я всьо шо було. Нашли варікоз, сказали шо там бігать пригать, з цим не беруть, підеш в танкісти буш в трикутнику по полігоні бігать. Ну я ж такий давайте шось рішать, на барабані сєктор шанс, кому і скільки тре закашлять?! Сказали приїдеш без варікоза потом поговорим. Ну я заробив грошів, зробив операцію, приїхав без варікоза і пройшов кастинг в 80 тоді ще полк. Рік муштри розпиздяю без батька дався тільки в плюс. Вернусі в інстітут, в формі, красівий як гвардейский конь. Дівки пищать, метросексуали завідують. Після того року я по енерці ще 2 місяці кожен ранок бігав по 5-8 км, пока не поняв шо бігаю я сам, а не ротою, чи батальйоном. 2014 Березень. В телевізорі оголошують мобілізацію, я в шкаф по форму і берет. Мати кричить -Довбойоб! Я готовлюсь їхать в часть. Не звуть не кличуть. Раз закликали в воєнкомат. Я їм висказав шо про них думаю. Почали лякать войною, сказав шо не налякали, пробуйте ше. В серпні звонять. Кругом бігом. Завтра їдете. Я ж такий - нехуй делать. Страшно було йобнутись. Воєнкомат. Три часа в бусіку. Центральний офіс 95ї бригади. Я в берьозкі, в береті, з броніком, спешел форс, аїр борн! Відводять мене капітан з літінантом в сторону і мол. -Саня за тебе звонили, хочеш вже їдь, або жди, ми пацанів оформим, і тебе додомці завезем. Подумав дві сікунди, задер писка, поправив берет і попер я скозь КПП. З формуліровкою, я ж сержант десантник як я сам собі зеркало буду дивитися потом?! Отак я і до нині дивлюсь в то зеркало і думаю, не хуйово ти Сан Санич в армію сходив на рік, а по факту вийшло 5 років. Ну дальше ви в курсі шо куда і як. Отак я і оказався в армії... Хрестом богом молю, хто ввидить того воєнкома з вінницького роддома, скажіть шо я його вже вспоминаю, не злим і вже не тихим словом!
"Я впевнений, що він мене зрозумів, дуже прозоро зрозумів. Здається, що коли такий контакт, очі в очі, ти одразу розумієш, хто перед тобою, що за людина. Попри всі дані розвідки. Мені здається, що він мене зрозумів. І він розуміє, що треба закінчити цю війну"©
Акулятництво і переосмислення новин минулого по-новому. На тлі вошкання Байдена з псевдоопозицією РФ і сліпою вірою в те, що ситі карамурзята — ото те саме, що треба російському наріду — дещо потішила така сумна (насправді ні) новина про потоплення підводного човна «Ростов-на-Дону». І згадала, як нас роками накачували колись емпатією стосовно підводного човна «Курськ». Сюжети про це робив чи не кожен канал і по багато разів. Останні згадки про це знайшла в архівах ютубів укртелебачення ще 7-6 років тому. І там так розказували про людські трагедії. З театральним болем у голосі дикторів. Згадували навіть кількох етнічних українців, які служили на цьому човні — вважай, в ворожій армії. Я памʼятаю, як бабуся плакала. Мама хапалась за валеріанку. — Боже, такі хлопці молоденькі і така смерть! Човен «Курськ» вигравав змагання з ракетних стрільб. І вважався гордістю ВМФ Росії. Товаришам, які там служили і втонули — нині було би по 40-50 років. Чимало з них — наблотикавшись, пішли б служити на інші човни. І думаю, навіть в колись народжених в українських містах — рука б не дрогнула стрельнути по Одесі чи Миколаєву. Цілком допускаю, що вони «асвабаждалі» б нас крилатими ракетами тільки так. До слова, синуля мічмана цього Курська — Даніс Ішмуратов став шашликом восени 2022 року. Якраз на українських фронтах. Від був контрактником із Уфи — тобто явно служив в десантних військах. Відкритої інфи нема, але цілком можливо, що у тих, які спочатку йшли на Київ, а потім їх перекинули на Донбас. Так і приходиш до розуміння, що не варто співпереживати тому, що може прийти по твою душу. (с)
Мені здається, що "копєтан колеснікав пішет нам пісьмо" було раніше за кадєтов. Шкода zeлемський там не знявся.
Панове є питання. Є така можливість на 5 діб звалити з міста. Хочеться десь тихенько піти в ліс. На море не хочу зовсім. Гірше ніж море в Коблево у сепні 20 року, може бути тільки море з zeлемським на єднім гектарі. Тож море не розглядаю зовсім. Карпати - капець далеко, 900.. 1000+ км. Шацькі озера десь также. Чернігівщина, Сумщина, Харківщина - прифронтова зона, небезпечно. Орловщина на Дніпрі, не вставляє. Куди має сенс поїхати перепочити на декілька днів, щоб змінити обстановку, не за всі гроші світу?
Панове, знайшов отаке, наче якісь приблуди для релоаду під мисливський гладкоствол. Чи вартує щось, чи потрібно кому?
відносно. По перше полювання на разі табу, по друге вартість готових картриджів не настільки більша щоб тим заморочуватись. Але якщо результативність як у декого, 50 патронів 1 качка, то так, буде економія. Знаю чувака що 100х1, там всі "зелені" в захваті, продавани тим більше. Оно в мене, снайпера, 10-15х1.....Було....
Там діло не в ціні. Люди заряджають так, як їм подобається. А в магазині ті самі патрони одному підходять, а іншому ні.
там також є вибір, досить великий, по всім параметрам. Самокрут більш потрібен власникам раритетів з коротким патронником. Перепробував з п'ять виробників, вибрав двох, а у них по потребі відповідні картриджі. Хоча чую, треба потихеньку позбавлятись, після перемоги, від тих дудок.
Найкращі стрільці, ті що влучатимуть і так, самі заряджають. Купують якісний італійський порох, станки дорогі.
В нас мисливці кажуть: єдна пачка - єдна качка! З фазанами не мав проблемів, а от коли мене приятель взяв на качки, то на п'ять прольотів вцілив тільки одну качечку.
бо вже навряд зможу без "швидкої" в кінці маршруту по корчам 20 км проповзти. А сидіти і чекати не моє. Не цікаво. Точно як і на номері стояти не цікаво, не спортивно. У них має бути шанс, крім випадків санітарних. Хіба на стенд піду.
бачив чим стріляють на стенді профі. Тут же накрученими в майстерні, полегшеними, мій автомат через раз на них спрацьовував. Звичайно справа в самому стрільці. Так само бачив стендовиків на полюванні. Без шансів всім іншим. Колись в юності вчився з юним спортсменом стендовиком, хлопцю в 16 років видавали 70 патронів на тренування. А початківцям 30. Напевно можна навчитись. Зараз таке тренування обійшлось би мінімум 150 баксів. Патрони, тарілки, тренер.
Сидіти на качку,чи голуба теж не моє. Без собаки, не вважаю за полювання. Найкраще для мене, це перепілка. Вальдшнеп дуже цікаво.
так от, песика правильного треба, хоча б одного на банду, краще декількох, топати, шукати. А те що до війни було вже мало схоже на полювання. Знайомі зараз займаються по можливості навпаки, випускають молодняк всяких пернатих в природу.
На Півдні фазана вистачало і до війни і ніхто їх не розводив. Куріпку аграрії витравили, а до того її по сезонці полювали, як і перепілку. Зараз , наче і куріпки повертаються, бо агросектор здувається.
