ДОТ № 131 - історія брехні

Усьому свій час. Але як не вистачало сучасних металошукачів хоча б у 80-х р.р. для ось таких "дрібниць", які б могли трохи допомогти знайти відповіді щодо окремих епізодів бойових дій.

 

...на КиУР-і тільки раз був натяк на PzB-39 - між Вітою-Поштовою і Хотовом...
6 пустих коробок (три пАри) на ремінцях...

 

Неодноразово гільзи від PzB-39 зустрічалися в проміжку 1-ї лінії траншей між 154-м та 176-м, на північ від "панічної" траншеї біля Кременища
Саме більше знаходили в 14-му БРО - гільзи та навіть патрони, а рекордсмен - це район 106-го... дуже багато гільз.
Кілька раз зустрічалися стрільці PzB-39 з повними підсумками набоїв - Теофанія та Глеваха... але це було на збірних цвинтарях.



... Bunker am Weta vor Kiew - саме тут, на підході до 134-го, але в незначній кількості, зустрічалися гільзи та декілька патронів від PzB-39
+ декілька бонусних магазинів від ZB-26... з пристрілочними патронами фосфорних куль... було дуже цікаве... знайомство з цім боеприпасом.
Можливо, що це один і той же розрахунок PzB-39, що валив біля траншеї під Кременищем, бо це саме та дорога, що йшла до Лісників.

 

================== * ======= * ======== * ==================

28 ЛИПНЯ 1988 РОКУ: метрів за 20-30 на північ до тилових позицій оборони, між вже обстеженими на той час одиночними окопами,
виявили незначний ледь помітний просадок землі продовгуватої форми.
На глибині до півметру пошуковий щуп уперся в перешкоду з характерним звуком удару об щось металеве.
До відома допитливих, на глибині грунту всі кісткові останки при ударі по них щупом видають такий самий звук, як і при ударі по металу.
Пробили по щупу пошуковий шурф – останки людини в районі тазостегнового суглобу.
Розкопали місце знахідки доволі швидко, так як була невелика глибина залягання.

ТРУПОПОЛОЖЕННЯ ЗАГИБЛОГО: горизонтальне, с заходу на схід, обличчям догори, руки витягнуті вздовж тіла, ноги щільно зведені разом.
Приблизний вік: 25-30 років, ріст при житті: 176 см (доволі високий, так як стандартний ріст для того періоду часу війни від 162 до 169 см!),
можлива причина загибелі: не з'ясували, так як кістки останків не мали явних механічних пошкоджень чи переломів.
Так може трапитися після тяжкого поранення в м'які тканини життєвоважливих ділянок організму людини з послідуючою великою крововтратою.
Медальон «смерті» (ООЗ), який повинен був зберігатися в призначеній для цього поясній кишенці галіфе –
знайти не вдалося або його у загиблого не було чи, можливо, забрали при похованні.

Поясний ремінь з патронними підсумками на останках відсутні, виходячи з виявлених комплектів гудзиків верхньої та нижньої одежі –
похований був в літній формі, низ шкіряних чобіт 43-го розміру мав кирзові халяви,
гумові шиповані підошви з кованими каблуками незначної ступіні стертості – взуття носилось недовго.

На грудній клітині останків виявили пілоточну зірочку, що було схоже на те, що в 41-му солдацький головний убор був покладений однополчанами
з якоюсь ритуальною ціл'ю чи в знак поваги до загиблого.

ВИСНОВОК: це було санітарне поховання, простіше кажучи, цілком вірогідно,
що солдат загинув десь в цій місцевості перед бойовими діями та був похований товаришами.
Можливо, що після поранення в іншому місці, бійця доставили в район нової ділянки оборони, де він помер від раніше отриманих ран.
Після обстеження місця знахідки, яке не мало будь яких явних ознак поховання, кісткові останки невідомого солдата були складені в яму розкопу
та засипані з урахуванням маскування місця – ось і все, що ми змогли зробити на той час.

Згадався цей солдат больш чім через 10 років, коли вже був створений збірний військовий цвинтар в районі ДОТу № 107 та
готувалося там перше урочисте перепоховання.
Поспіхом, за декілька годин до відспівування священниками, вирішили поїхати в Кременище, довго шукали місце колись потривоженої могили, але…
все-таки її знайшли та перевезли для перепоховання.
Нині прах невідомого солдата з Кременища біля 30 років лежить в одній з брацьких могил військового цвинтаря біля каплиці Святого архангела Михаїла.

На глибині дна кількох тилових бліндажів вдалося вибити прутами… ствольну коробку від розібраної самозарядки СВТ-38
та декілька стрілецьких бронещитів часів ПСВ, які широко використовувались в обороні столиці України влітку 1941 року.

Що цікаво, це єдиний загиблий якого нам вдалося виявити на всій території 8-го БРО… правда, колись в 80-х осушили в котрий раз ставок,
тоді навіть ще можна було розгледіти розгалужену сітку траншей, яка з часу утворення ставка завжди знаходилася під водою.
Десь між 127-м та 128-м, під «водою» від берега на метрів з 20-30, в ячейці виявили свіжий розкоп… в відвалах брустверного піску…
дрібні кісточки пальців рук та ніг… було копано десь місяця за три-чотири до нашого приходу.

Вже не памятаю, звідкілясь дізналися, що ходосівські «слідопити» там видерли рами двох чи трьох більшовиків, яких згодом перепоховала сільрада на території села.
Останки, які перейшли через нас, почали траплятися тільки починаючи з району 153-го до Юрівки.
В ті часи, від 152-го до 153-го була територія здоровенного діючого свинарника… з таким смородом, що дихати доводилося тільки ротом… з напівдихом.
Але в районі 153-го місця були... КОЛИСЬ «жирні»… навіть клондайк якийсь… в пісочок прути лізли як в масло.
Асортимент знахідок був фантастичний... від піхотного до артиллерійського + бонусні рами більшовиків в одиночних окопах для стрільби з коліна.

Вже в 90-ті наш «колега» навіть трохи тут НЕ ПОЛІТАВ... на 45-мм граненому бронебійному... намагався вивчити внутрощі та зберегти поверхневу шкірку раритета...
коли в його руках загорівся напіввикручений трасєр... його якийсь час мотало як дзигу з шлейфом вогню по колу...
він викинув, а залізяка впала поряд з рюкзаком та стала його палити... «колега» кинувся рятувати свою заплічну приспособу...
відкинув палаючу річ в сторону, та за якусь мить встиг скотитися в траншею... трасер догорів і... спрацював замоліквідатор... в вухах трохи по-дзизчало.
Некурящий «колега»... після ставшогося закурив в затяжку... а потім несподівано почав дико реготати,
але це був якийсь беземоційний крик божевільного з вирячиними очима на пропалений рюкзак... він сидів задумчивим,
дивився на свої тремтячі руки та бурмотів під ніс... « це пиздєць... це пиздєць... і нахуя»...

================== * ======= * ======== * ==================​

Але знову повернемося до часів «слідопитства» на ділянці оборони під Кременищем.
В багатьох місцях непоказної на перший погляд траншеї, яка прямо таки вражала своїм насищенням знахідок
не властивих скромному повсякденному використанні та побуті бійців «непереможної» красной армії.

 

Знайшов таки цього ГАДА, від якого «колега» трохи не ПОЛІТАВ... тільки в нашому випадку ще з жопи стирчав донний МД-6 з трасером, як у бронебійного.
Пофортунило тільки за рахунок того, що спочатку, практично викрутили головний підривач, та те ж саме зробили з донним.
Головний під час ба-бах вирвало нахрен... його навіть не знайшли, а донний залишився на одному витку різьби.
ГАД був в одному екземплярі та без гільзи... ось так було,
а поряд розсип 76-мм шрапнельних з артпогреба 152-го... сапери в 50-х так їх топили в болотці на захід від 153-го.

Інформація: https://author.today/post/392949

 

коробочки - 500 метрів від "нИчки" №155...
(напрямок руху наступаючих - зрозумілий)

З.ЬІ. ...досить дИвно було знайти на бруствері ТОЇ траншеї гільзу ВЯ-23 "606 - 42"...

 

Пане Рост, немає нічого дивно... ближче до Поштової теж неодноразово знаходили ВЯківські гільзи, які висирали тут пролітаючі в 43-му "соколи" на ИЛ-2.
До-речі, багато було цього сміття саме на схід від траси на Васильків , в старому лісі південніше Теремків... де були позиції 41-року... перед садом на Чабани.
Метрів на 50, чи менше, на схід чи то № 129-го, чи № 128-го, на позиціях піхоти 41-го є артпозиція сорокопятки... на бруствері лежала відстріляна гільза 42-го року.
Ближче до входу в музей народархітектури, в піхотних одиночках для стрільби лежачи... на брустверах пепешовські гільзи 42-го року...

В 14-му БРО на північ від № 106-го в листопаді 43-го більшовики чому погубили 82-мм мінометні міни... до десятка, а південніше хутора Мриги - 50-мм.
Але тільки в 14-му БРО виявили, скоріш за все, плоску стріляну авіаційну гільзу без дульця від 20-мм... виробництва 1954 року...
яка в ту місцевість самоходом занестися не могло... хащі, які доступні тільки для "слідопитів".

Був випадок, серед болотних хащів де немає доріг... під шаром листя... вилізла опука чавунного "ядра"... ногою відгріб та почав викочувати знахідку з грунту...
а хрена з два... навіть не ворушиться... це "ядро"... гудло кричить як скаженнє... нахилився, розгрібаю... а зовсім поряд ще однє "ядро", яке теж не ворушиться...
недоуміння охопило мій організма, чому я не можу методом підйому предмета заволодіти знайденим.
І що ви думаєте... обплутана корінням під шаром гнилого листя лежала... чавунна гантеля вагою в 10 кг... чомусь одна... бля... та в таких неймовірних болотних хащах.

Ось епізод подій 43-го "асвабадітєльнаго" в спогадах самоходчика, який з боями проходив через Хотів на Кременище та далі на Васильків.
От, пане Рост, і відповідь на здивувше вас запитання...
До-речі, до десятка НФЗ, які поспіхом відступали, залишилися спочивати на городах в Кременищі... на південний-схід від № 133-го... шукали їх з "Фольксбундом", але....

Из воспоминаний самоходчика В. Крысова «САМОХОДКИ В БОЮ»:
«… Крупным населенным пунктом ХОТИВ мы овладели на рассвете 6 ноября одновременной атакой авангарда с севера и главных сил бригады с запада.
Неприятель не ожидал столь внезапного появления наших войск. Бой был короткий, но яростный.
Немцам удалось поджечь два наших танка, первыми проникших в центр села.
Но в целом враг не смог оказать серьезного сопротивления и вынужден был отойти. (стр. 155-160).

 

ПРОДОВЖЕННЯ початого на #129

================== * ======= * ======== * ==================

Але знову повернемося до часів «слідопитства» на ділянці оборони під Кременищем.
В багатьох місцях непоказної на перший погляд траншеї, яка прямо таки вражала своїм насищенням знахідок не властивих
скромному повсякденному використанні та побуті бійців «непереможної» красной армії.

Тут було знайдено більше двох десятків порожніх пляшок від спиртних напоїв представлених в асортименті багатьох країн Европи:
французські кон'яки та вина, чехословацькі та угорські вина, польський лимонад та сітро, різноманітне пиво.
В глиняному грунті дуже добре зберігалися пляшечні етикетки, причому в повній гамі кольорів типографської фарби.
Правда, спостерігати це «диво» доводилось лише незначний час, так як по мірі висихання етикетки блякли та розсипалися – папір.
Шкода, що в ті часи не було у нас сучасних «цифровиків», знімки були б унікальними.

Запам'яталась недопита до половини півлітрова пляшка німецького пива з покоричневівшою етикеткою, яка, можливо, колись була чорно-білою.
На передньому плані – вигнутий хвилею красивий готичний шрифт, на другому плані – пінящийся в потоках піни пивний бокал,
на задньому плані – імперський орел з напіврозправленими схилиними донизу крилами.
На іржавому металевому заторі з прокладкою пробкового дерева було чітко видно, що пляшку відкривали влітку 41-го саме зубами,
а недопивши її – закрили на потім та чомусь так і не використали.
Темно-синя півлітровка так і простояла на дні траншеї майже 40 років.

По дну траншеї в багатьох місцях знаходили алюмінієву фольгу від німецького плавленого пастоподібного сиру
«ADA» (червоний шрифт написів) та «BONA» (зелений шрифт написів).
Було чітко помітно, що після видавлення вмісткості, використані туби упаковки неохайно розрізали ножем або розривали руками,
щоб остаточно витягти, а може і вилизати язиком, залишки трофейної смакоти.
Також часто зустрічалися пусті металеві та алюмінієві банки від трофейних м'ясних та рибних консервів зі слідами примітивного відкриття,
після чого незакриті банки кидалися під ноги… по них ходили… їх топтали… традиційний більшовицький смітник – де живу, там і сру.

Але особливо шокував своїми знахідками великий бліндаж, глибиною до двох метрів (грунт – пісок), в центрі більшовицькой оборони.
Копали його довго, але витрачені сили виявились не даремними.
Були дуже здивовані, де щойно в лівому кутку стояли стопками цинкові коробки боєкомплекту, а за ними на дні блиндажа були вилучені залишки…
традиційних простолюдинних москальських музичних інструментів… балалайки та гармошки.
Дуже несподівано для нас виглядало це іржаве від часу переплетіння струн накручених одним з кінців на 4 різні околиші натяжки,
доволі непогано збереглися залишки дерев'яного грифа з приржавілими металізованими перемичками ладів.
Поряд з балалайкою знаходилась напівтрухла сплеснута землею коробка корпусу гармошки зі зведеними до купи міхами схожими на якийсь шкірозамінник.
Добре збереглися круглі чорні та білі клавіші народного розтягального інструменту.

 

Буквально в метрі від кинутих музичних інструментів на дні бліндажу стояло дном доверху 10-літрове оцинковане відро.
Коли відро підняли, всередині нього виявився якийсь скручений гумовий згорток чорного кольору.
Товста гума, за роки підземного зберігання в практично одному постійному температурному режимі та вологості,
злегка втратила еластичність та без особливої напруги розпрямилась... бо була в пустоті об'єму відра на значній глибині грунту.
Гумовий згорток на ділі виявився… саморобним відром з ручкою, майстерно зробленим з автомобільної камери «BARUM» легкової машини.

Але бліндажний «ріг достатку» не переставав подавати нові «дари».
Всередині гумового відра виявилася стопка якихось паперових аркушів, приблизно, десь А4-го формату,
буквально прикипівших до гумових внутрінностей камери.
Після декількох спроб частину злипшихся аркушів вдалося вилучити – сяк-так вирвати.
Коли розгорнули середину злипшогося паперового злитку, були вражені наповал та на деякий час були просто шокованими.
Стопка аркушів виявилась німецьким журналом з... еротичними чорно-білими світлинами молодих оголених німецьких жінок –
фото високої якості на мілованому папері.
На жаль, гумова оболонка не зберегла цей унікальний раритет.

В дальньому кутку бліндажа, ніби просто-так лежала саперна лопатка, а нижче неї, можливо, в викопаній глибше дна ямі,
лежали прикопані чотири пустих пляшки з-під… совдєпівської горілки чи спирту… бо були закорковані в ті часи сургучем.
По залишках етикеток зробили висновок…«…ДКА», що колись пляшка була наповнена горілкою.
Але ця знахідка привела до ще одного висновку про те, що відбувалося на цій ділянці більшовицької обороны в далекому серпні 41-го року.

В бойовому донесенні штабу КиУР на 24.00 4.8.41 р. наведено чіткий факт паніки та втечі з позицій деяких частин 600-го СП 147-ї СД,
якийсь з підрозділів цього полку повинен був займати оборону, саме на той час, в районі північних околиць села Кременище:
«… (з 06.00 до 11.00 – Примітка) 1-й батальон 600-го сп сдерживал противника и понес большие потери.
2-й и 3-й батальоны, оказывая слабое сопротивление стали отходить на север на линию Лисныкы – Хотив, отдельные группы отходили до Пырогив.
… (з 14.00 – Примітка)... Для восстановления положения на участке 600-го сп выставлены заградительные отряды и все бегущие возвращены обратно (отдельные паникеры расстреляны,
как-то адъютант 2-го дивизиона 344-го ГАП (фамилия не установлена), который дал команду «спасайся» и сам побежал в панике)».

Але на втрачені позиції, на місцях наших знахідок в районі вищезгаданої траншеї, більшовицькі підрозділи більше не поверталися.
Дуже схоже на те, що саме про район знахідок згаданої траншеї могла йти мова в приведенному
вище донесенні штабу КиУР від 4 серпня 41-го року.
Факти речових знахідок, можливо, можуть вказувати саме про наведені події,
що мали місце 4 серпня в підрозділах 600-го стрілецького полку північніше села Кременище.

 

Що маємо в підтвердження подій знахідками в наведених донесеннях більшовицького штабу від першої половини дня 4 серпня 41-го:
– це тогочасна грунтова дорога, яка з'єднувала село Кременище з селами Хотів та Лісники через територію Чернечого лісу;
– попередня участь більшовицького підрозділу в зіткненнях з німцями, де вони могли захопити ворожі тилові трофеї;
– вимушений відступ до ліній оборони 8-го БРО КиУР;
– чіткі сліди приготування підрозділу до бою;
– фланговий гуркіт наступу німців – а до цього використання більшовиками раніше добутих німецьких трофеїв та раптовий хаос на позиції;
– панічна втеча зі значною втратою піхотного озброєння та амуніції;
– втрата позицій без бою.

 

З південного берега широкої заболоченої заплави р. Вета на територію 8-го БРО КиУР можливо було перейти чи переїхати лише
по дорогах в трьох місцях 1-ї лінії оборони батальйонного району:
– по дамбі та дерев'яному мосту під контролем вогню кулеметів з ДОТу № 127;
– по мілині броду під контролем вогню кулеметів з ДОТу № 130;
– по дамбі та деревяному мосту під контролем вогню кулеметів з ДОТу № 133.

Тільки завдячуючи диким політизованим фантазіям відомої КОГОРТИ ФАЛЬСИФІКАТОРІВ 70-х-2000-х років, –
комісару евдокимову, майору блажею, рядовому ясеву, – внукам та нащадкам «переможців» стало відомо те, чого не могло насправді бути… і не було… в дійсності.
Скориставшись випадковою інформацією, а це був ще ніким не обсмоктаний епізод історі оборони Києва, який несподівано виринув з пітьми минулого,
і використовуючи його у своїх «дослідженнях», уміло оперуючи реальними і вигаданими іменами і прізвищами учасників подій серпня 41-го, підступні пенсіонери-сталінці, прекрасно знаючи всю правду того, що відбувалося в 41-му, створили політизований опис фантомних «подвигів» більшовицьких солдатів у таких тонкощах і подробицях
їхніх «героїчних» дій, що це могло бути розрахованим тільки на сприйняття повних божевільних особин або безмізких дебілів та фанатиків червоного побєдобєсія.

Наразі торкнемося тільки стратегічного розташування району броду через р. Вету на південь від ДОТу № 130,
адже це місце розташоване лише за 400 метрів на захід від «гордої» верхівки бронебійного іржавого ПЕНЬКА над бетонними підземеллями 131-го.
Але от невдача якась виходить, спостереження і простріл району броду через річку 131-м був неможливий, оскільки цей сектор
був повністю закритий зеленню ділянки лісу молодих дубово-соснових посадок.
Прямо на височину, у напрямку Хотова і Лісник, під щільним вогневим контролем кулеметів 130-го, через ліс проходила ґрунтова дорога.
Метрів за 300 на північ від 130-го, ця дорога мала розгалуження, де вона йшла прямо до південно-східної околиці с. Кременище...
а там вона потрапляла в доволі широкий сектор обстрілу східної амбразури іржавого ПЕНЬКА № 131.
Далі ґрунтова дорога йшла на захід, уздовж північної сторони подвір'їв Кременища до хутора Кругловський... якщо не помиляюся,
десь ще наприкінці 70-х... голожопі діти невизначеної статі, з потьоками сіро-синіх сопель по губах на підборіддя,
сиділи посеред сільської дороги, бавлячись у відвалах піску простою консервною банкою,
ми тоді якраз вперше проїжджали на «ЯВАх-350» селом, а тут нашим очам відкрилася така дикунська глухомань та явна бідність...
суспільства розвинутого соціалізму з зовсім ближнього передмістя столиці України.

На тому самому місці, де і зараз, у 41-му було роздоріжжя ґрунтових доріг: головна – йшла Кременищем на захід; ліве відгалуження на схід –
до сільського цвинтаря, де неподалік розташовувався ДОТ № 135;
а на північ із підйомом на височину – через дубовий гай Чернечого лісу – йшла дорога в напрямку Хотова.
Саме, цю розвилку доріг і ґрунтовку з підйомом на північ – мала тримати під вогневим контролем позиція оборони з «нашою» вузькою траншеєю,
яку ми постійно «відслідопичували» в пошуках всілякого залізяччя.

ВИСНОВОК: на початку серпня 41-го основне завдання копаної нами траншеї для більшовицького підрозділу полягало в тому,
щоб контролювати вогнем другорядну дорогу від броду біля ДОТу № 130 та повз ДОТ № 131,
відбити будь-яке просування німців до східної околиці Кременища, не дати піхоті супротивника прорватися в напрямку на Хотів і далі на Київ.
Цієї задачі більшовицький підрозділ не виконав – приготувався до бою, чекав на бій, розслабився в очікуванні,
в якийсь момент відчув якусь явну загрозу від розпочатого німецького наступу, запанікував і втік, панічно покинувши позиції ввіреної йому ділянки оборони.

 

30 ЛИПНЯ 1988 РОКУ (СУБОТА).

Продовження розпочатих нами робіт з гуркотом провалилося – не було достатньої кількості людей для роботи біля 131-го
та винесення необхідних матеріалів з території заводу.
Всі, на кого була змога покластися, або пороз'їзджались по родичах, або виходили на роботу в вихідні дні, або завантажені домашніми справами, або в відпустках.
Люди, які були задіяні з самого початку робіт, поступово почали втрачати інтерес до завершення початого, на цей фактор дуже вплинув час очікування
та не залежаща від нас бездіяльність.

Часом, мені ставало соромно і гидко, за те, що все це я особисто придумав та закрутив в процесі деякого початкового виконання.
Роботи почали, а закінчити їх, від незалежних від мене причин, дуже проблематично, в більш негативному варіанті – неможливо.
Наші хлопці весь об`єм робіт самотужки не осилять, транспорту немає, інструменту теж, дуже далеко добиратися, також дуже тяжкий грунт в бліндажі ДОТу.

 

...Це зараз - "нічого дивного" а в 78-му (газета "не правда") писала, що бої відійшли у бік Житомира...

Доречі - про "сОколов иванОва" (добре, що пан нагадАв ) були "рядочки" гільз ШВАК-20.
через 250-300 метрів (десь близько 9 штук - виставляв тут колись)..., рік виробництва 1937-40,
так вони були випущені із одного стволА (є в мене така звИчка дивитися на гільзи у мікроскоп),
директриса руху літака (туди/сюдИ !? +/- прибл. 50 м) - на карті :

З.ЬІ. ...по 43-му (в р-ні Теофонії) набої в лєнті 42-43 (ББ-ОЗТ) зовсім інші...

 

II-Й ДЕНЬ РОБІТ – 6 СЕРПНЯ 1988 РОКУ (СУБОТА).

В 08.00 зібралися біля заводу «Радар» (Корчуватє) в складі: Коломієць М., Воргатюк О., Киянченко А., Чернявский В.,
були 4 чоловіка с 1-й площадки заводу, чиї прізвища мені були невідомі.
В цей день нікого з моїх друзів не було – вчьора всі були на весіллі у нашого спільного знайомого,
з цієї причини життєвий тонус моїх товаришів знаходився на дуже низькому рівні існування організму.

Приїхали до 131-го біля 09.30, по дорозі від Круглика до Кременища, хоча ці два населені пункти давно злилися в один.
Ми жартували за роки перідничного перебування в цій місцевості: з заходу – село Круглище, а зі сходу – село Кремлик.
Спочатку встановили знаки-показники маршруту руху до ДОТу, які заздалегіть були нами виготовлені в заводських умовах та безкоштовно.
Всього було встановлено 4 знаки.
Колір знаку – червоний, окантовка та шрифт – білий.
Знаки помітні здалеку, тепер знайти 131-й в сільській забудові не складає ніяких труднощів.
Перший знак встановили біля магазину на повороті з Круглика на Кременище, а останній на повороті з дороги до майданчика біля 131-го.



Підішли до ДОТу та і обімліли з відвислими щелепами… викопаний нами раніше бліндаж перед входом в споруду,
зараз представляв з себе щось подібне до плавального басейну, глибиною майже по коліна і вище, заповнений мутною дощовою водою.
Запустили всередину споруди добровольця-розвідника в трусиках – вода стояла всередині приміщень по пороги.
Причина такого потопу – на протязі всього місяця, та напередодні всю нічь, скаженіли грози з сильними зливами.
З набором найдобірніших матюків почали охарактерізовувати складність ситуації в якій нині опинися,
але миттєво спустивши нахлинувші емоції – порадились, зібрали у місцевого населення до десятка відер, благо всі місцеві нас знали в обличчя.
Ми стали живим ланцюгом та, почергово змінюючи бовтаючихся в воді, почали вичерпувати
та виносити в садок рідкі наслідки природного катаклізму.
Іншого виходу в несподівано виниклій ситуації, що склалася, у нас просто не було.

До 12.30 винесли больше 300 відер води та грунту.
Поспіхом пообідали та приступили до подальших розкопок, які важко порівняти з цим процесом.
Дно блиндажу перетворилось в липкий та напіврідкий пластилін, так що глибину розкислого грунту в пару штиків лопати
довелося витягати з великою напругою сил та тяжкої праці.
Згодом, а це через годину борсання в грязюці, робота почала просуватися веселіше – ми досягли більш-менш твердого грунту.

В процесі сьогоднішних розкопок вхідної частини 131-го, практично по колишньому дну бліндажа 41-го року,
нам почала траплятися деяка кількість різноманітних кісткових залишків від людського скелету.
Це було представлено в різноманітті дрібних фрагментів та значних частин від черепної коробки, суцільну нижню щелепу,
різноманіття зубі в асортименті, фрагменти та навіть декілька цілих трубчастих кісток рук та ніг, ребер та частин хребта.
Кісткові останки знаходилися в різних місцях розкопу та на різних глибинах залягання.
Це могло вказувати на те, що в якийсь час, всі ці фрагменти не могли вже складати повні скелети людей,
а були хаотично розкидані по дну та брустверу бувшого бліндажа в 41-му році.
За рахунок спеціфічного складу та значної вологості грунту кісткові залишки знаходилися в доброму стані збереження.

Після поверхневого огляду знайдених кісток прийшли до висновку, що виявлені в розкопі фрагменти кісткових залишків
могли належати як мінімум, приблизно, скелетам 2 чи 3 людей.
В кінці робочого дня виявлені нами фрагменти останків були підпоховані, шляхом підкопу, в офіційну братську могилу в селі Кременище,
де зараз стоїть пам`ятник – більшовик з «дегтярем».
В процесі «поховання» особисто участі не приймав, так як займався іншою больш важливою роботою.

 

За цей день робіт на дні розкопу було виявлено слідуюче:
– нарешті вдалось витягти раніше виявлений металевий ящик-резервуар для накопичення води (?) у внутрішню систему споруди;
(раніше... то була описка по неуважності, вибачайте!)
– під ящиком лежала армійська сокира з напівструхлим дерев`яним топорищем;
– зустрічалися в незначній кількості гвинтівочні патрони та зрідка стріляні гільзи;
– зустрічалися латунні заклепочні ланки від брезентових кулеметних стрічок до станкового кулемету;
– розчавлена маслянка та піхви від штик-ножа самозарядної гвинтівки СВТ-40 поздньої модифікації;
– фільтраційна коробка від протигазу;
– іржаві побутові ножиці;
– людський зуб (різак) в коронці з металу білого блискучого кольору (нержавійка або рандоль), такий зуб в народі називають – «фікса».



Коли ми, на всяк випадок, показали «фіксу» Матрьоні Григорівні, вона без роздумів зразу ж таки відповіла:
«… Митьою його звали, йому було років під 40 - здається українець він був.
Рудий такий був, серед всіх солдатів в дзоті був самий старший по віку.
Якось йому хлопці обрили одного вуса, а другий залишили.
Так він і ходив весь день з одним вусом и просив щоб його добрили, бо його бритву десь сховали…
Веселі такі солдатики були…
А трохи згодом прийшов з перевіркою дзоту якийсь начальнік-комісар і теж заливався від сміху…
як Митька побачив одновусого… недобритого…

… недалеко від дзоту до мосту стояв критий соломою сарай.
Мені розказували старші, що там на горищі сараю стояв наш кулемет «Максим».
Не багато він насолив німцям, але скоро сарай німці підпалили з ракетниці, з сараю ніхто не вийшов – згоріли ті кулеметники.
Той кулемет ще довго після війни на межі між городами догори дригом лежав, червоний такий увесь був від вогню,
а потім дітвора десь його затягала.

… трупів убитих наших солдатів я особисто не бачила ні по селу, ні в лісі… і ніяких могилок не припоминаю.
Старші казали, що вбитих було не дуже багато… їх присипали в окопах, там де вони загинули.
На городах окопи були… люди їх засипали землею, бо треба було, щоб з голоду не вмерти, якусь городину посадити.
Тай щоб смороду від мертвичини не було.

Двоє молодих хлопців з села взірвалися в лісі, коли по обороні лазили, їх по шматках в труну, одну на двох, поклали,
бо де хто з них – розібратись не змогли… а одному хлопчині руки відірвало, чи то снарядом, чи то гранатою…
мабуть щось хотів розкрутити..

… казали люди, що в лісі – по ярах, ближче до Поштової Вети дезертири ховалися після того, як німців відігнали в 43-му році.
Жили вони в землянках, обкрадали людські хати та городи… казали, що вони навіть на людей нападали, коли селяни з пожитками йшли в Київ на базар,
казали, що навіть когось і вбили… а потім їх міліція переловила, коли облави по лісі, разом з солдатами та собаками, робила».

 

Взагалі-то фірма BARUM виникла в період 1945-1948 років.

 

Вам видніше, бо ваше спростування чітке і вагоме... як постріл під час розстрілу... прискіпливий ви наш
АЛЕ... https://shyp-shyna.com.ua/wiki/brands/barum/
Barum — чеська компанія-виробник шин, заснована 1924 року, як виробник підошов для взуття.
Виробництвом шин компанія зайнялася в 1934 році, так що до кременищанського відра ще залишалось 7 років виробництва та модернізації виробів.
Дякую, бо про цю гуму нічого незнав... вона нахрен мене не цікавить, як все що повязане з автопромом.
Період війни не згадується, але на нижніх кінцівках рам від НФЗ бувало зустрічалися гумові чоботи "Барум", "Ботас" та "Пума".

 

Мое спростування чітке, бо звик сприймати факти, а не припущення, тим більше в історичних темах "пов'язаних з автопромом", так як за освітою я інженер механік, і з 1988 року на протязі всього життя тісно зв'язаний з автомобілями, і цікавлюсь історією. Бо в іншому випадку тема перетворюється на чергові "Казки КиУРовського лісу".
Про чоботи "Барум" періоду WW ll , мені взагалі нічого не відомо. З огляду на те, що такої окремої фірми як Barum в той період не існувало, мені цікаво було б побачити фото тих чобіт .

 

А що там було... "барум", "ферум" чи "херум"... треба було уточняти більше 40-років тому... ці записи робилися по-пам"яті вже через роки.
Щоб не теребенили ваші мізки смутние сомненія на рахунок чергової "Казками КиУРовського лісу"... раджу вам спокійно перейти на автопромівські сайти,
що відповідають вашому професійному фаху... та похерити цю брехливу сторінку раз і назавжди... zu ende... спілкуванню...

 

Ось так завжди, тільки но знайшов для себе щось цікаве почитати з захопленням, а Ви берете творчу паузу. Всі Ваші пости в усіх темах читав з зацікавленністью й чекав нового посту в будь якій з тем про фортифікацію. Цікаві й пізнавальні мемуари для підростаючого покоління. Не припиняйте цю справу

 

13 СЕРПНЯ 1988 ГОДА (СУБОТА).

Суботник не відбувся – не було людей, у багатьох причини по зайнятості.
Подальше просування та закінчення робіт біля 131-го застопорилося в робочі проблеми які можуть бути вирішені тільки Московським райкомом.
Треба екскаватор з ковшом та відвалом для планування відвалів грунту навколо ДОТу.
Треба соснові стовбури-жердини для обшивки стін бліндажу та траншеї.
Трактор та жердини повинні бути оплачені райкомом.
Крищенко Сергіей у відпусці до 16 серпня, а більше ніхто з його райкомівських замів не має бажання цими проблемами зайниматися.
Решті райкомівцям все це, просто кажучи, байдуже.
Вартість оренди автобуса «Ікарус» за день – 78 рублів.

Сонце в серпанку, весь день парить, близько + 25 градусів. Вночі сильна гроза, ливень.

27 СЕРПНЯ 1988 ГОДА (СУБОТА).

Суботник не відбувся – не було людей.
Але головна причина – немає соснових жердин для зміцнення й обшивки стін бліндажа біля входу в ДОТ і прогону 10-15 метрів вхідної траншеї.
Жердинами має забезпечити Хотівське лісництво, на цей рахунок домовляється і оплачує матеріал Московський райком комсомолу.
Але, як виявилося пізніше, комсомольський запал... запилився з невідомих нам причин.

Запропонував після закінчення робіт з реставрації ДОТу № 131 нагородити Рибальченко Матрьону Григорівну
за людяність у встановленні імен загиблих в ДОТі № 131 КиУР:
– ПОЧЕСНОЮ ГРАМОТОЮ від Київського міського військово-патріотичного клубу «ПОШУК» кер. Ясницький Г.І.
(результат: 20.7.88 р. отримав порожній бланк грамоти з печаткою, але без тексту і підпису);
– книгою «СТАНОВИТСЯ ГОРОД ГЕРОЄМ» з дарчим підписом і печаткою від Київського міського товариства
охорони пам'яток історії та культури, кер. Куральов Г.В., Перепечай В.С. (результат: отримав чисту книгу без нічого);
– книга-путівник з дарчим підписом і печаткою від Державного музею історії Великої Вітчизняної Війни
(результат: заступник директора Легасова сказала співробітникам: «Вона (Рибальченко) не наш пропагандист і не наш працівник!»
Спасибі співробітниці музею, моїй давній знайомій, Ользі Білій - вона таки дістала книжку, але абсолютно чисту);
– коробка цукерок «Пташине молоко» і букет квітів – особисто від мене.

 

3 СЕРПНЯ 1988 РОКУ (СЕРЕДА).
(вибачайте, але спочатку цю дату не хотілося світити, але... слів з пісні не викинеш... так бувало!)

Традиційно відзначили 47-му річницю боїв в районі хутора Мриги.
Відпросилися з роботи та згуртувались біля місцевого гастроному: Воргатюк О., Тіщенко О., Белохвостов С., Бадзюх А., Бережной О., Чернявський В..
Купили все матеріальнонеобхідне для гідного здійснення священного ритуалу тризни та вирушили на 1-у лінію оборони 14-го БРО КиУР.
Зайшли на «Оружейный» (ДОТ № 103), помянули солдат на могилі біля «Центрального» (ДОТ № 102),
але було прийнято рішення отаборитися поблизу ДОТу № 104.



На фото: стоїть, руки вбоки, Слава ЧЕРНЯВСЬКИЙ – наш фотограф, на жаль, вже покійний.

Неймовірно потужно посиділи до сутінків – декому злегка попаганішало та зблювонулося.
Так непомітно пройшов чудовий день, при чудовій погоді, в колі чудової компанії друзів.



Під ревіння військових пісень прийшлось тягти додому деяких тимчасово змовклих товаришів, які похилилися головами,
але періодично ривками намагалися їх гордо піднімати вгору та відслідковувати навколішню ситуацію помутнілими поглядами.
Часом вони намагалися підхоплювати слова священнозвучащого хорового піснеспіву, але членорозділення в виринающих з них звуків не було,
а лише якесь періодичне жалістливе мичання та тягістне завивання.



На фото: в центрі Олег ВОРГАТЮК – наш зварювальник вищого класу, людина на яку завжди можна було покластися на всі 150%.

Коли вже почало темніти, тіла тимчасово згаслих товаришів були доставлені по адресах їх постійної дислокації... прописки.
Прийшлося вислухати в свою адресу недобрі слова закидів та образ від їх матерів та жінок, за нелюдський стан їх синів та чоловіків.
Що тут зробиш, але ще теплі тушки товаришів кинути серед лісу на призволяще долі було просто не красиво!
А раптом би над ними, такими тимчасово беззахистними, принизливо поглумилися, блукаючі по нічних лісах, дикі... тварини.



Після себе Славко Чернявський залишив можливість мені, та і зараз вам, зазирнути в минуле з сучасності,
він мав професійний хист зупиняти час... в самий цікавий момент подіїї.
В ті часи... розвиненого соціалізму - гнилого фундаменту комунізму... фотоапарат був лише у одного з декількох сотень людей, а то і з... тисячі,
а ним користуватися... вміли лише одиниці.

 

І знову казки.
Олександре, ваша ненависть до всього радянського вже не виглядає смішно, а на справді хвороблива, і розрахована на аудиторію тих, хто про той період знає тільки з балачків.
Але я не про це, а про фотоапарати:
Любий чиї шкільні роки пройшли в 80-х роках прекрасно пам'ятає що в ті часи "фотографією" захоплювались всі хто мав бажання, звісно якщо він виріс "не в горах", і не в неблагополучній сім'ї. Можливості були у всіх, так, як найдоступніша "Смена", за ціною рівнялась 3-ом бутилкам горілки. Серед моїх однокласників, був кожен третій, хто "захоплювався фотографіею", і навіть дівчата . Фотолабораторії були не у всіх , але для проявки і друку фотографій бігали один до одного у кого була лабораторія. В крайньому разі записувались на фотогуртки , які були мабуть в кожній школі. Кольорові фото ніхто з моїх друзів не робив, бо це було технічно складніше, і суттєво дорожче.
Також не всі собі могли дозволити дорогі об'єктиви, фотоапарати такі як Зеніт і Київ, але ФЕД був у багатьох. До речі в 80-х роках вітчизняні фотоапарати дуже охоче скуповували іноземці, або "наші", для перепродажу за кордоном, так як тоді вони мали хорошу якість за помірну ціну.

 

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
То "Барум", а тепер фотоапарати... вам не йметься захищати все ваше совіцьке, то гейда на ватні сторінки лікуватися від зарази з цих стрінок.
Вас ніхто не змушує цю ху...ню вносити собі в мізки, продовжуйте десь ділитися спогадами про казкову фірмову "магну" в м"яких пачках... яка в магазине под Киевом в свободную продажу попала... в 90-е под Киевом
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

III-Й ДЕНЬ РОБІТ – 3 ВЕРЕСНЯ 1988 РОКУ (СУБОТА).

Нарешті 1 вересня Хотівське лісництво завезло до 131-го повний тракторний причіп соснових жердин.
Стан матеріалу (деревини) середній, але спасибі, що є й такий.
Простіше кажучи, продали лісники городській комсі наполовину відбраковку деревини при плановій розчистці лісу… яка могла бути списаною.

Збір призначили біля заводу «Радар» (Корчувате) на 08.00.
Склад: Коломієць М., Воргатюк О., Киянченко О., Тищенко О., Токовий, Чернявський В., 2 чол., –
прізвищ не знаю, 4 чол. з клубу «Юний прикордонник».
Автобус («Ікарус») прибув вчасно, завантажили інструменти, ящики з цвяхами і виїхали на місце.

Приступили до робіт о 09.00.
Частину людей із новачків і «прикордонників» поставили на ошкурювання жердин під безпосереднім контролем Миколи Коломійця –
його статура вказувала на міць удару його кулаків, що було вирішено навмисно.
Микола, після короткого інструктажу підопічних, швидко організував якісну і безперебійну подачу матеріалу для обшивки стін бліндажа.



Після короткої ради нашого «активу» вирішили робити обшивку стін бліндажа, з огляду на його неоднозначну висоту і глибину,
випробуваним раніше (ДОТ № 107) методом траншейного типу обшивки.
Атаки комах-кровососів (оводів) були вже практично невідчутні, порівняно з липневим кошмаром.
Значна частина людей підчищала розкоп та займалася різними земляними роботами.

Робота просувалася швидко, цьому сприяв наявний у нас досвід і спільна мета колективу – усім хотілося якнайшвидше закінчити цю тривалу справу,
яка розтягнулася не з нашої вини на такий тривалий час.



Незабаром обмеження в матеріалі показало, що задуману довжину траншеї ходу сполучення ми вже не зробимо.
Думали прогнати її в східному напрямку хоча б метрів на 10.
Як виявилося, для цієї витівки нам знадобилося б ще 1.5-2 причепи жердин.
Після поради було вирішено зробити лише 2-х ярусні сходинки спуску-підйому всередину бліндажа вздовж стіни ДОТу – зліва від входу.
Вирішили і зробили.

 

Близько 15.00 Московський райком комсомолу привіз близько 25 осіб – учні київського СПТУ № 35.
Незабаром райкомівці спішно ретирувалися, а «петеушники» навідріз відмовилися працювати, та й поводилися зухвало нахабно.
Довелося нам, «активу», вдатися до жорсткіших методів «військово-патріотичного» виховання підростаючої молоді –
майбутніх допризовників.
Коломієць досвідченим поглядом визначив найбільш хортивих серед молодиків, відвів їх убік, за яблуні,
та після кількох роз'яснень з потужними ляпісами запотиличників, повернувся з зовсім протилежними за характером молодими парубками,
що жадали, із легким пристрибуванням від нетерпіння, докласти своїх зусиль до спільної корисної праці.
Дуже багато часу пішло на відбір та обрізку жердин, які виявилися браком на процентів 40,
тонку та криву деревину кременищани розбирали на домашні потреби, як свіженькі та безкоштовні пиріжки.
Кременищанські «юніори» довгий час нудьгували та настирно наполягали на подальших розкопках бліндажа, чекали на нові знахідки,
але «лавочка» прикрилась.



Робота закипіла, бо так вже всім хотілося, щоб цей кавардак нарешті закінчився.
За 1.5 години, під постійним контролем Коломійця, учні СПТУ спланували і ретельно утрамбували всі відвали ґрунту біля ДОТу, зібрали і винесли все будівельне сміття.
Вони зробили це навіть краще, чім це все могла б зробити техніка.
Місцеві жителі залишилися задоволені, бо вже думали, що порядку біля 131-го не буде, а організатори розкопок – попорпалися та втекли геть.
По закінченню робіт у нас залишилося невикористаними близько 5 кг цвяхів «трьохсоток», які ми передали Матрьоні Григорівні для господарських потреб.



Додому повернулися лише десь після 20.00.
Весь день – поперемінно, + 18 градусів тепла.
Під вечір почалася сильна гроза зі зливою.
Весь день погано почувався, а наступного дня я остаточно захворів.