вітам сусіде. де пропадав, як ти шо ти, ще тут чи вже гендлярюєш кільцями кальмара на ганку синагога, га
та то нестрашне, от коли вона на нього щось покладе от тоді і треба буде перейматись щоб вона його нерозчавила
Дуже сильний текст!!! " «Як так сталося, що народ «кріпаків» зайняв найбільшу та найродючішу територію в Європі?». До нас тільки зараз, як до жирафа, почало доходити, хто ми є. Ні, підказки і натяки демонстративно були розкладені повсюдно, але ж ми такі скромні, такі толерантні, такі поступливі, такі меншовартісні і віктимні, що аж сліпі. А чи ставили ми собі питання: «Як так сталося, що народ «кріпаків» зайняв найбільшу та найродючішу територію в Європі?» Україна розміром приблизно, як Британія, Румунія і Польша разом узяті. Яким чином «сільська» мова, «малоросійськоє нарєчіє, которого нє сущєствуєт» має сукупно до мільйона слів??? Перші українські слова (мед і страва) були записані Пріском Панійським у таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України в 448 р. н.е. Як в «маленькую культуру» вмістилися 200 000 народних пісень, велика національна кухня, орнаменти, обрядовість, архітектура, колосальний живопис, перші в Східній Європі академії і книгодрук, стародавні літописи і кобзарство, гумор, театр Корифеїв і «Березіль», музика Веделя і Березовського, Сковорода і Вернадський? Такої «маленької» культури вистачило б на десять народів. Як вийшло, що предки «молодої держави, якій всього лише 30 років», брали столицю Візантії Константинополь ще в 907 році, знищили Хозарський каганат 968 році, спалили османський флот у 1615 році, палили передмістя Москви 1618 року? І це лише верхівка верхівки айсбергу. Мене особисто НЕ дивує фантастична сила українців, продемонстрована в останній рік. Українці були такими завжди. Нам про це кричать історія і пам’ять поколінь. Просто ця пам’ять до нас повертається надто повільно. Ми, як гидке каченя, що виявилося лебедем і полетіло з курятника меншовартості. І нам треба терміново навчитися ЛЮБИТИ і ПОВАЖАТИ себе, як це роблять нормальні незакомплексовані народи. Бо ми не кури, а лебеді, і батьки наші лебеді, і прапрадідіди були вільними та прекрасними! Вони високо літали і в курниках не жили. Це треба знати і пишатися! У будь-якій незрозумілій ситуації пишайся Україною! Це обгрунтовано. Я перевіряв." Автор тексту: Олександр Висоцький
