От 50ти и выше )))

Заражений кацапізмом....тра виганяти бісів.

 

Я на смартфоні кацапську мову/розкладку просто не вмикав.
Її просто немає....

 

Привітався)))

Все проспав.
Може воно щось і було вночі, але я не чув. До часу з хвостиком працював...

А потім вже спалось так, що неважливо. Сьогодні збираюсь та їду на виноградник))))

 

Сьогодні Бахмут був підданий обстрілу запалювальними ракетними снарядами.

Останнім часом все більше розганяється некомпетентних заяв про застосування москалями фосфорних боєприпасів. Але фосфорні — це не боєприпаси, які світяться, а споряджені білим фосфором. Називати все, що світиться — фосфором помилково і некомпетентно, тим більше, що розриви фосфорних снарядів світяться не більше звичайних.

Росія підписала протокол 1977 року до Женевської конвенції 1949 року Про захист жертв війни і не використовує білий фосфор. Най усі конвенції нелюдь порушує, але вони не мають ані відповідних стандартів і маркування ані відповідних виробництв.

Що насправді.

Російські війська в Україні застосовують так звані термітні або магнієві снаряди 9М22С або 9М28С, які запускаються з «Градів». Особливість таких снарядів у тому, що викликану ними пожежу неможливо загасити.

Бойова запальна суміш на основі магнію при розриві спалахує і досягає температури горіння до 2300-2700 градусів. Така маса пропалює будівельні матеріали, метал, броню техніки. Крім того, його застосовують для створення масових вогнищ пожежі на місцевості з легкозаймистими горючими матеріалами або просто сухою травою. (с)

 

Межа буремних 1943-1944 років. Селом, що тулилося небритою щокою ще молодого соснового лісу до пологого й болотистого схилу вертлявої та непосидючої річки Самчик, пересувалися бойові німецькі військові підрозділи. Поселення мало солодку назву Медин, мабуть тому, що колись тут була велика пасіка, а може від того, що люди тут жили дуже добрі. Отже, в одній із його білих хатинок солдати Вермахту залишили свого пораненого молодого товариша на догляд. Дивилася за ним моя прабабуся Степанія. Дев'ятнадцятирічного хлопчину доглядали тут, як рідного сина.
Коли німецькі війська відходили за лінію фронту, то вояки вступили до хати, аби забрати свого. Як згадувала бабця у своїх далеких спогадах, служив він у парашутних військах. Він аж ніяк не хотів ступатися з привітної хати, плакав і просив тут залишитися, так він звик до доброти родини, що його прийняла. Та війна не терпить сліз та сентиментів..

А мій прадідуньо Грицько, в той самий час воював на боці радянської армії. Мав важке поранення, був у ворожому полоні, повернувся додому, був ледве не вбитий своїми ж, за ніби то зраду, лежав у Ленінградському госпіталі, повернувся домів, коли вже всі думали, що він загинув на війні.

А прабабуся шила потім дітлахам одіж із залишеної в подарунок солдатом, міцної парашутної тканини.

На жаль ні імені, ні військового чину німецького юнака, історія нам не залишила. Тільки спогади..
і материнську любов..

 

Спойлер

Мені тут розумні люди натякнули, що саме час починати писати спогади, доки ще при пам'яті, бо якщо мемуари на старість відкласти, то може так статися, шо не буде чим пригадувати.

А пригадати є шо. От наприклад, як мене вполював мент з собакою і під конвоєм привів до школи.

Наперед вибачаюся, що буду робити деякі пояснення, бо хто пізніше народився цього не пам'ятає, а пізніше народилися, здається, усі.

Це був кінець 80-х, але совок ще квітнув і колосився. Я вчилася в художній школі, республіканського тоді значення. Тобто це була загальноосвітня школа з уроками з фаху.

Я була в одинадцятому класі і ненавиділа шкільну форму до озвіріння, і в своєму персональному страйку вдягала в школу все шо завгодно, крім, власне, форми.

В той пам'ятний день я була одягнена в джинси, лонгслів Iron Maiden (ніколи їх не любила, але ж майка з принтом, то була майка з принтом), на шиї – чималий ланцюжок в три оберти і червона помада на довершення. Їду я, значить, в тролейбусі і бачу перед собою мента з вівчаркою. І не подобається мені як він на мене дивиться.

А тоді було полювання на металістів і взагалі будь-які субкультури, які за совка називалися "неформальні молодіжні об'єднання" тобто НОМ.

Короткий відступ.
От що в совку було прєлєстним, шо дизайни автомобілів, сюжети книжок і все таке інше вони пиздили, але вигадували власні совєтські абревіатури і назви до понять, які вже існували в усіх мовах і широко вживалися в світі. В цьому питанні вони були гордими і оригінальними.

Повертаємось до тролейбуса. Дивлюся я на мента і думаю, як би до його собаки звернутися з мімімі, щоб він подобрішав. Але не встигла. Ця падлюка (який, як з'ясувалося потім, навіть не був на чергуванні, а їхав після роботи зі своєю собакою додому) питає: "Ви хто, як ваше прізвище, і де ви працюєте?"

І тільки я набрала в легені повітря, щоб щось красиво напиздіти, як хз звідки з'являється шкільна комсомольська керівниця на прізвище Кривуца з істеричним криком: "Це ж наша дівчинка!". Ну, я зрозуміла, шо пизда

Короткий відступ.
Керівник комсомольської організації то не був учень школи, який вислужився, це була посада, яку займали гніди низького штибу після вищої партійної школи. Так, я не брешу, партієць то була окрема професія.

Ну, от. Сука Кривуца поскакала вперед, щоб усіх попередити, а ми з ментом та вівчаркою повільно пішли через парк до школи. Надії від'їбатися від них мене покинули остаточно.

На момент нашої появи на шкільному дворі вся школа була у вікнах – чутки поширюються швидко. Я з гордо піднятим носом пройшла через порожнє подвір'я, насолоджуючись всіхньою увагою.

Зустрічали нас почесно – завуч, класна керівниця, якого-то хуя вчителька з історії мистецтв, ну і власне Кривуца. Мент наказав собаці сидіти біля входу і пішов з усіма до кабінету завуча. Собака, кажуть, просиділа мордою не поворушив до його повернення.

В кабінеті мент занотував мої дані, сказав вчителям, що вони мене погано виховували і пішов. Ніхто не знав, що робити, бо з таким не стикалися – пристойна жеж школа. Трошки посоромили мене, забрали ланцюг і замкнули в сейфі, викликали маму з роботи, і відправили мене в майстерню – в той день були уроки з фаху.

Через дві години приїхала мама. Мама моя – своя людина і звісно була на моєму боці. Зайшла по мене в майстерню, і по дорозі до завуча я швиденько ввела її в курс подій. В кабінеті були тільки завуч з Кривуцею. Посадили маму за завучівський стіл, поставили мене перед нею і почали волати.

Я так розумію, що зробити мені нічого дійсно поганого вони не могли, особливо напередодні випускних іспитів, весь розрахунок був на те, що я вдома отримаю серйозних пиздов, от тут вони і промахнулися.

Сварили мене вони сварили, а на кульмінацію залишили мій ланцюг. Урочисто відімкнули сейфа зі словами: "Ви тільки подивіться, що було в неї на шиї!". А я очима показую мамі, типу, забери. Мама ставить відкриту сумочку на коліна, бере мій ланцюжок і починає ним вимахувати і театрально обурюватися: "Що це ти на себе вдягла, це ж ганьба, це ж якась страшна дешевка" і – хуяк ланцюг в сумку. Мене одразу попустило, бо шкода мені його було страшенно, я його у сусідки виміняла на рожеві пластмасові сережки розміром з тарілку. Завуч тільки проковтнув, а забрати його у мами не наважився.

Ну і все. Записали мені в особисту справу, що я була затримана працівником міліції в непристойному вигляді, і винесли догану. Мама поїхала на роботу, а я повернулася в майстерню.

Але до кінця дня я була героєм школи. Шкільні металісти окремо подякували мені, що я відстоюю їхню справу. Ну, і взагалі всі були в захваті. Отакі були в мене 15 хвилин слави. Шкодувала я лише про те, шо я в 11-му класі і немає старшокласників, які в мене закохаються.

Менти ще довго шантажували батьків тим, що поставлять мене на облік в дитячу кімнату міліції, вимагаючи хабара, і мама наївно возила їм горілку, хвилюючись, що крімінал рекорд зіпсує моє майбутнє. Ну, бляді, що й казати.

На фотці я того часу. Не в той самий день, але прикид той самий. (с)

 

Приветствую.
Несколько дней назад ехал через центр. Киев.
Проезжал мимо корпусов "Арсенала", которые в "стороне". А их уже заканчивают разбирать - остались бетонные каркасы.
Как подписывали раньше - "Без слов".

 

один косяк, не було тоді 11 класу.

 

Я видалив н

Я видалив нах...

 

Доброго ранку!



Anton Senenko:
Це прекрасно. Але маю питання: коли ми скасуємо звичне літочислення і запровадимо його
від дати народження
Зеленського?
Коли вже в календарі зможемо бачити, що
зараз на вулиці 43-й рік від Різдва
Зеленського? Це було б дуже
круто! 1 я б ще якийсь місяць
перейменував на Зеленський.
Січень, Лютий, Зеленський і т.д.
Я зробив би День народження
Зеленського державним святом.
Весь тиждень. До Дня народження і після. Два тижні вихідних. А у Батьківщини Матері
відкрутив би голову жінки і
прикрутив туди голову Зеленського. Щоб всі бачили, хто насправді захищає нашу країну. Господі, бережи Володимира
Олександровича і Єрмака Андрія
пророка його.

 

Анальна пробка з таким бюстом не тільки приносила естетичне задоволення юзерам, хоч і спотворене, але й висвітлювало історичну подію - таку собі появу на цей світ )))

 

Бабця вже підстаркувата, до того ж вживання lsd та кокаінума довгої пам'яті не додає.

 

СССР – КОНЦТАБІР
Дбаючи про переможців, 11 травня 1945 року совєтський уряд ухвалив створити додатково 100 концтаборів для осіб, які прибувають із німецького полону.
Hanna Cherkasska

Доброго ранку, Ненько.
Для цивілізованого світу – трагедія. Для «руського миру» – свято. Так – концтабір. Проте – свій концтабір! Так – бандит. Проте – свій бандит!
Тетяна Малахова: «Правонаступниця СССР Росія – велика зона, з її законами та ієрархією, з її "шестерінням" перед паханом, царем, президентом у росіян в крові. Тюремна ментальність, коли одна частина росіян знаходиться в концтаборах, а друга частина їх охороняє, а потім вони міняються місцями, і прихильність до приниження і покірності – російська національна риса. І ніякі пушкіни і балети не переконають мене в тому, що в Росії не панує тюремна естетика. І тому є докази. Давайте згадаємо одну зі скреп "русского мира" – комедію "Іван Васильович міняє професію". Дійсно, талановита комедія, як то кажуть – на століття. Але є там один цікавий момент. В фільмі режисера Гайдая посол Швеції просить повернути їм Кемську волость, і "управдом" Бунша, такий собі "вошивий інтелігент", який вимушений бути кілька годин царем, легко віддає ту землю шведам, але тут втручається бандюган-рецидивіст Жорж Милославський і тихо шипить на Буншу: "Да ты что, сукин сын, самозванец, казённые земли разбазариваешь?! Так никаких волостей не напасёшься!" Таким чином, бандит рятує землю і кордони! Комедію було знято в 1973 році, і як бачимо, митці добре "розігрівали" прихильність до шпани і неприязнь до "вошивої інтелігенції".
Хтось скаже, що це випадковість. Ні, бо є п’єса, і в п’єсі Булгакова ситуація інша – "управдом" Бунша-Корецький ловить ґав, а землю шведам віддає крадій Милославський. І цим шокований тільки дяк: "Да как же так, кормилец?!», на що рецидивіст Милославський відповідає: «Да об чем разговор? Да пущай забирают на здоровье!" Між цими совєтськими персонажами майже 40 років, і як бачимо приз глядацької і митецької симпатії перейшов у бік зеків. І тому не дивно, що Росія обожнює кримінального Путіна, який зайшов на трон зі словами "мочить в сортирі". Так, він "обвішався" підтримкою митців та "зірок", які залюбки створили криминальному гопнику "обличчя", і народ залюбки проковтнув вбивцю, замотаного в авторитет михалкова, бабкіної, розенбаума…
Про вагомість відмивання кривавих біографій ще колись казала відома російська акторка Римма Маркова... Вона згадувала, як на початку 1990-х у владу полізли бандити, і перше, що вони робили для підняття іміджу – заводили дружбу з відомими акторами, поетами... годували їх, дарували машини і квартири. І йшли у владу».
Саме про них понад 100 років тому писав нобелєвський лауреат Іван Бунін: «Я з жахом думаю, кого понароджує це п’яне криваве бидло, яке захопило владу Росії і що буде з моєю країною через два три покоління. Втім, що тут думати – все зло, криваво до нестями, брехливо до нудоти, плоско, убого до неймовірності...»
Результатів перебування в російських концтаборах довго чекати не доводиться: cаме ось ця концтабірна еліта і є основою російських вбивць, гвалтівників і мародерів. (с)

 

Можно зайти в настройки и изменить. Просто русский - один из международных языков, как и английский.

 

https://kyiv.novyny.live/ru/snos-za...~:text=В четверг, 2 декабря 2021,№ 12 завода "Арсенал".

 

мда...а ще в 2003р я на "Арсеналі" робив наладку системи вентиляції і мікроклімата "чистої кімнати" для мікроелектроніки...тамбура-шлюзи...

 

То ви його навчати не намагалися. В мене вже гугл шукає український контент. Якщо ввожу кацапською то перепитує :шукати українською?

 

З причалу рибачив ермак андрій, а Володимир ходив по воді...

 

Не знаю як за 10 тис, але єдну тисячу яб дав, щоб моє прізвище не потрапило у єдне видання зі старухуєм, дерьмаком та іншими.

 

Геніально!!! Але даремно виклав свій шедевр, ризикуєш стати придворним рифмопльотом!

 

По перше шедевр не мій, а Бутусова. Я тільки його підріхтував під фото свічок.
І взагалі, хтось свічки продає, а я буду хереолу співати.

 

Вибачаюся, що кацапською. Эта школа до сих пор существует. Раньше называлась Республиканская средняя художественная школа им. Т.Г. Шевченко зараз Державна художня середня школа Т.Г. Шевченка. При УССР действительно было 11 классов, сейчас тоже. В этой школе не было и нет начальных классов. Дети сдают экзамены для поступления в пятый класс. Успевающим платили стипендию. Для иногородних было до февраля прошлого года общежитие. Про описанный случай постараюсь узнать. Супруга работает в этой школе с 1988г. Если она слышала про этот случай - обязательно напишу. З Повагою до шановних газгенiв.

 

Ойц! А то я не знав! Промовчав, бо не бажав тебе звинувачувати у плагіаті.

Не ти перший!
С причала рыбачил опоссум Андрей
И лапой он бил по воде.
Андрей доставал из воды окуней
И бил их башкой по земле.

Выбрасывал сразу он окуней
На них ему было плевать.
Рыбой вообще не питался Андрей
Он просто любил убивать

Ні, так ні! Примушувати співати безкоштовно не буду!

 

А ось тут не зрозумів: співати безкоштовно чи примушувати безкоштовно?