Україна і світ. Новини

Штайнмайер: Путин охвачен имперским безумием, Россия и Германия больше не партнеры

 

Сайт Protect Ukraine New ( Военная помощь Украине ) https://protectukrainenow.org/ua/report/
Скрины - не полные !

 

“Це тварини”: балтійські спецслужби розбирають російський імперіалізм на деталі

Захід усе ще не розуміє, з ким має справу в особі росії. Про це Заходу вже вісім місяців говорить Україна. Так говорять країни Балтії – Естонія, Латвія, Литва – які пережили жахливі звірства таких самих російських солдатів іще до того, як народився путін. “Це не війна путіна, – переконують керівники і співробітники балтійських спецслужб. – Це росія в цілому”.
Цю яскраву статтю для видання Eesti Ekspress написав естонський історик і драматург Ееро Епнер.

Spoiler: Це тварини. Про росію та росіян.

Поділитися
Захід усе ще не розуміє, з ким має справу в особі Росії. Про це Заходу вже вісім місяців говорить Україна. Так говорять країни Балтії – Естонія, Латвія, Литва – які пережили жахливі звірства таких самих російських солдатів іще до того, як народився Путін. “Це не війна Путіна, – переконують керівники і співробітники балтійських спецслужб. – Це Росія в цілому”.

Цю яскраву статтю для видання Eesti Ekspress написав естонський історик і драматург Ееро Епнер. ҐРУНТ пропонує її переклад.

Заарештувати друга: відверта розповідь розвідника
Фотографія на пошарпаному посвідченні Александра Тутса вицвіла й потерта. Він виглядає значно молодшим, ніж йому є насправді. Коротко підстрижений, із гострими рисами обличчя. Наступного літа виповниться 30 років, відколи він працює у Службі внутрішньої безпеки Естонії.

Більшу частину свого вільного часу він проводить на природі, і працює руками. Але не каже де. “Не намагайся скласти на мене досьє”, – відповідає він з крутою усмішкою, коли я запитую його про улюблену книжку. “Не треба спрощувати справи противнику”.

Тутс має справу із Росією впродовж 15 із 30 років своєї служби. Він намагався передбачати її дії, він сам підносив сюрпризи, викрив кількох російських шпигунів, і деякі з них були його колегами. Тутс не відразу дає відповідь, коли я запитую, що він відчував, коли вперше допитував Алексея Дрессена, колишнього начальника, а пізніше – підлеглого. Вони щоранку віталися один із одним, прощалися вкінці дня і, можливо, заводили свої машини одночасно, розмовляючи на парковці. Так тривало до того моменту, коли Дрессена викрили як шпигуна на боці Росії.

“Деталі”, – коротко відповідає Тутс, коли я питаю про те, що видало Дрессена. Вкінці, коли вони сиділи один навпроти одного, і його нещодавній колега – можливо, навіть друг – був у кайданках, Тутс не відчував великих емоцій. “Немає рішень на гарячу голову”, – пояснює. Стриманість – це не просто риса характеру. Це стратегічна зброя проти Росії.

Дрессен теж сподівався на те, що Тутс покаже емоції під час допиту, але сам втратив стриманість, коли цього не сталося. Вони не знають, як тримати себе під контролем. Або просто не можуть. Вони стають емоційними, запальними, розгніваними, збентеженими. У якийсь момент агенти Росії втрачають контроль і не можуть нічого з цим вдіяти. Так це працює. Вони дратуються: “Ви не можете перемогти Росію розумом”.

Вороги та показуха: сутність російської душі
Зі слів Тутса, внутрішнім елементом російського суспільства є показуха: намагання показувати, що все добре, коли насправді це геть не так. Те саме стосується, хай і частково, російської розвідки.


“Хаос – це риса російської культури. Там завжди має бути провідник; в іншому випадку це анархія”, – відзначає Тутс, який виріс у переважно російськомовному місті на Сході Естонії Кохтла-Ярве. Під час розмов про Росію від вмисно використовує слово “супротивник” замість “ворога”: вважає його занадто зарядженим.

Під час протистояння з Росією можна очікувати від неї і надмірної емоційності, і невблаганності. Вони переповнені відчуттям величі, вони амбітні, нещадні, а головне – жорстокі.

Тутс не був здивований злочинами, скоєними в Бучі. Ними не був заскочений жоден із контррозвідників, яких я інтерв’ював в Естонії, Латвії чи Литві. Вони знають, як росіяни поводилися у Балтиці під час Другої світової війни. І те, як вони поводилися завжди. Захід не має такого усвідомлення.

“[Заходу] пощастило, – відзначає Тутс. – Ми є буфером між ними та Росією. Вони багато чого забули і думають, що Росія схожа на них”.

Але це не так. І проблема не лише в Путіні.

“Я бився з ними. Бо підкоритися – значить стати рабом”
“Коли почалася війна, ми переживали, що люди казатимуть, нібито це війна виключно Путіна”, – каже гендиректор Державної служби безпеки Латвії Нормундс Межвієтс. Ми розмовляємо у звукоізольованому офісі непоказної будівлі у передмісті Риги. Його мовлення м’яке, жваве і ретельне – немовби в улюбленого психотерапевта. Росіянм не чужі для Межвієтса. Як і Тутс, він виростав у середовищі, де було багато російськомовних. Бійки були буденним явищем. “Я спостерігав російську ментальність кожного дня”, – каже він.

Колеги Межвієтса в інших країнах Балтії мають такі ж почуття.

“Звісно, не можна звинувачувати всю націю, – каже багаторічний гендиректор Служби внутрішньої безпеки Естонії Арнольд Сінісалу. – Проте суспільство і нація становлять одне ціле. Держава може промивати мізки, але зародок шовінізму закорінений у самих людях”.

Коли директор Департаменту державної безпеки Литви Даріус Яунішкіс служив у радянській армії, йому постійно протистояли російські солдати, які жадали домінувати.

“Я бився з ними, тому що знав – щойно ви підкоритеся їхній волі, ви станете їхнім рабом. Але якщо ви завдаєте удару у відповідь, тоді ви навіть можете завоювати їхню повагу”, – сказав він.

Коли я питаю, у скількох бійках йому випало побувати, рука Яунішкіса зрушується, щоб відкрити талісман на зап’ясті. У багатьох, відповідає він. У дуже багатьох.

Те, про що ми говоримо, не випадкове. Яунішкіс використовує цю розповідь як навчальний матеріал для молодших колег, поширюючи свій досвід на Росію загалом: вони визнають і поважають лише силу.

Саме так балтійські контррозвідники і кажуть про Росію – не “вона”, а “вони”. Війна в Україні – не війна Путіна. Жорстокість – не Путінова. Зґвалтування, вбивства, виколоті очі, повішення та спалені трупи – не спеціальна тактика, запроваджена російським лідером. Це Росія в цілому.

“Більшість росіян винні”, – каже Сінісалу.

Західним колегам іноді складно повірити у це. “Вони дійсно більш наївні, аніж ми”, – каже один балтійський контррозвідник.

“Коли ми намагалися пояснити нашим партнерам, що Росії не можна довіряти, вони заперечували це”, – додає інший, із помітним обуренням. Грузія, Крим – нічого не змінилося. “І ось ми у 2022-му”. Декільком співрозмовникам доводилося невтомно нагадувати західним партнерам про небезпеку їхньої наївності.

Проблема існує серед політиків та голів закордонних служб розвідки. Заперечення. Відкидання. Зведення всього до постаті Путіна та його найближчого оточення, бо ж не варто стереотипізувати всіх росіян чи підтримувати тезу про всезагальні національні характеристики.

Балтійські контррозвідувальні висновки щодо Росії є інакшими. Ми співснуємо у світі з країною, чиє населення дотримується передовсім кодексу сили. Війна в Україні не була раптовістю, а радше логічним прогресом. І в якийсь момент це повториться знову.


Тотальна ідіотія та дурість
Співрозмовники, із якими я спілкувався для цієї статті, були народжені наприкінці 1960-х або на початку 1970-х. Коли вони говорять швидко, то дехто декілька – включно із Тутсом – виявляє легкий російський акцент. Всі вони були призвані до Червоної армії.

“Тотальна ідіотія та дурість”, – нарікає Сінісалу, коли відповідає на питання про колишніх офіцерів і призовників, з якими йому доводилось служити. Тутс бачив “дєдовщину” – жорстоке пригнічення молодих солдатів.

Одне з путінських висловлювань 1999 року лунало так: “Ми і в сортирах їх замочимо”. У цій репліці використовувався російський вуличний кримінальний сленг. Керівники розвідок кажуть, що вживання такого звороту не є випадковим. Це рівень, який можна застосувати для тлумачення основних моделей поведінки Путіна та його оточення.

“Росію не можна зрозуміти через книжки та аналітику, – додає Яунішкіс. – Ти маєш пожити там деякий час”.

Керівники контррозвідки у свої роки на власні очі бачили російські села, які досі не мають стабільного електропостачання, доглянутих вулиць, або навіть внутрішньобудинкових туалетів.. Там є лише неоднозначна гордість за приналежність до такої величної і сильної нації.

Знайомий, який часто бував у невеликих російських поселеннях, дав яскравий опис звичайних місцевих історичних музеїв: одна кімната – від палеоліту до 1941 року, далі – п’ять кімнат, присвячених періоду 1941-1945 років. Друга світова війна. Перемога над нацизмом. Це єдине джерело гордості у такому миршавому середовищі, де простір безмежного багнюччя починається біля дверей музею, а місцевий п’яничка дрімає біля стіни, скрутившись калачиком.

Дехто каже, що по-справжньому балтійські народи пізнали Росію лише у 1940-х.

“Подивіться, що вони робили у Другій світовій війні”, – говорить Сінісалу. Ми обговорюємо зґвалтування, братські могили та депортації в Україні. “Це достеменно те саме”. Діда та бабусю Сінісалу по маминій лінії депортували до Сибіру. Там вони і загинули.

Те, що відбувається в Україні, бачили й у Таллінні, Ризі та Вільнюсі.

“Все йде по колу, нічого не змінюється”, – каже мені 90-річний чоловік, колишній дантист, на дні народженні мого діда. Моєму дідусеві виповнюється 96, і через кілька місяців він надсилає мені чернетку статті, закликаючи людей припинити використовувати вислови на кшталт “радянський режим”. Він вважає, що не було Радянського Союзу. “Після розвалу Російської імперії у XX столітті поганцями зробили лише тих, хто виконував накази”, – пише він зі злістю. На його думку, відповідальність несе все російське суспільство.

Офіцери балтійських безпекових служб не сприймають брутальність російського імперіалізму як військову тактику, але як порочну соціальну норму. “Я вважав, що їхня ментальність змінилася за роки, і що вони мали пройшли через переоцінку після війни. Це було б нормально. Але я помилився”, – каже Яунішкіс.

Дійсно, як Росія могла пройти через переоцінку, коли країну ніколи не визнавали відповідальною? Нацисти досягли вершини в рейтингу жорстокості під час Другої світової війни, і це змусило людей забути про звірства росіян.

“Їх ніколи не притягали до відповідальності. Це дало їм змогу почуватися нездоланними”, – каже Сінісалу.

“Історія повторюється набагато яскравіше, ніж ми думали”
Мені не називали його прізвища, хоча я просив. Все, що знаю – лише його ім’я, і що він є істориком, і що він працює зі шпигунами та детективами естонської Служби безпеки. Історик, назовімо його Пітером, має допомагати із розкриттям злочинів, скоєними під час радянської окупації, починаючи із 1940-х. Це допомагає зрозуміти дії Росії зараз.

Пітер досліджує, як планувалися радянські депортації, і як піддавалися переслідуванням Лісові брати (антирадянське підпілля в країнах Балтії у 1940-1950-х роках, – Ред.) – як їх вистежували і страчували. Він шукав секретні кладовища КДБ і продирався крізь архіви, щоб знайти правду про незліченні порушення прав людини, скоєні під час російської окупації.

“Останні кілька років показують, як повторюється історія – набагато яскравіше, ніж ми могли собі уявити”, – каже Пітер. Коли він покидає архіви і читає новини, то не бачить великої різниці між тим, що сталось тоді і що відбувається сьогодні: “Здавалося, що вони відмовилися від своєї тактики, але воно повертаються у тій самій формі, що й раніше”.

І все ж навіть він був здивований, коли почали з’являтися перші повідомлення про російську жорстокість. Депортації. Зґвалтування. Надумана боротьба із ворожими елементами. І реальні страти дітей.

У Росії історія найбільш жива та присутня, ніж будь-де.

“Наше уявлення про Росію не змінилося за останні 30 років”, – каже Межвієтс. Головна думка розвідки така: Росія хоче повернути собі статус імперії за будь-яку ціну. “Для них, не існує держав – лише зони та території”, – пояснює Пітер. Росія вважає, що довкола васали та підсобники – третього варіанта немає. “Вони ніколи не змиряться з розвалом СРСР”, – додає Межвієтс.

“Це менталітет завойовників. Всі навколо них – вороги, – каже Яунішкіс. – Вони нагадують дітей, яких образили у дитинстві, і тепер вони шукають помсти”.

Радянський спосіб мислення так глибоко вкоренився у російському суспільстві, що навіть їхні способи спротиву нагадують 1970-ті: люди сидять на своїх кухнях, п’ють горілку і жаліються, але потім покірно ходять на роботу і працюють до вечора.

Межвієтс, втім, наголошує, що менталітет завойовника походить із значно давніших часів, ніж радянські. Усі керівники балтійських розвідок називають одне ім’я, щоб пояснити сучасну російську ментальність – Іван Грозний. Правитель, який жив майже 500 років тому, вів успішні військові кампанії, спрямовані на розширення територій, та виділявся неймовірною жорстокістю, і навіть вбив власного сина у припадку гніву. Сучасна російська брутальність та експансіонізм – копія смертоносного імперіалізму Івана Грозного.

Пітер нещодавно прочитав довгу пропагандистську статтю, котра підносила Івана Грозного як генія та як рольову модель. Росія щораз більше використовує історичні події для того, щоб виправдати свої теперішні дії. Наприклад, встановлює пам’ятник солдатам Червоної та Білої армій з табличкою: “Обидва боролись за Росію”. Пітер заходиться сміхом, коли розповідає це мені. Така пара є абсурдною у російському контексті – але цілком можлива у Росії. Імперіалізм там поєднується із націоналізмом та постійною експансією.

Офіцери російської розвідки не менше зацікавлені у історії, ніж балтійські колеги. Але у викривленій її версії. І для них “історія” – це переважно конфлікти та війни. Давно минулі бої використовуються, щоб виправдати сьогоднішні. Зі слів Пітера, офіцери розвідки в Росії отримують “спеціальну дозу” таких уроків.

Танки замінили собою мечі, солдати носять берци замість шпор, але їхні жадання, поведінка і, може, навіть частина їхнього спорядження можуть бути столітньої давнини.

Жорстока культура, яка пронизує сучасну російську армію, була сформована у часи сталінського ГУЛАГу. Заскорузла ієрархія, невміння прораховувати варіанти, автократи, замкнені у власних інформаційних бульбашках, і, в той же час, населення, що прагне автократії (оце, мабуть найскладніший аспект для розуміння на Заході) – існували в Росії століттями і зберігатимуться далі.

“Жорстокість – історична модель у Росії, і це не зміниться. Людське життя там не має цінності”, – спокійно додає Сінісалу.

Різанина в Бучі не була унікальною. Вона нагадувала Катинь. Підрив в’язниці в Оленівці – копія вибуху в Самборі 1941 року, коли було вбито 1200 ув’язнених жінок. Україна – це не просто Україна. Це також Литва, Латвія та Естонія у 1940-х.


Це тварини
“Вони поважають лиш силу, – каже Яунішкіс. – А а якщо ви дасте здачі, то можете навіть стати друзями”. Цей принцип є діаметрально протилежним до дипломатії костюма-і-краватки, до котрої звик Захід.

“Для Росії виграш обох сторін означає втрату, – зазначає естонський підприємець, який десятиліттями організовував складні бізнес-операції з росіянами. – Їм потрібно, щоб завжди були переможці і переможені, навіть під час переговорів”.

“Там дипломатія – це ознака слабкості, – каже Межвієтс. – Росія визнає лише силу. Це важко збагнути Заходу. На Заході дотримуються інших цінностей і вважають, що інші роблять так само”.

Яунішкіс коментує поведінку російських офіцерів і солдатів: “Вони тварини”. Хоча добре розуміє, що такі твердження не є політично коректними.

Зламати ментальність
Коли йдеться про Росію, Яунішкіс постійно використовує фразу “унікальна ментальність”. Росія не належить до нашої екосистеми. У неї свої правила та цінності. Навіть жарти інші. Коли балтійські офіцери намагаються розповісти західним колегам російські анекдоти, там їх не розуміють.

“Було б надто спрощено списувати російську ментальність на пропаганду, – каже Яунішкіс. – Імперіалізм, шовінізм, жорстокість – є частиною російської освіти, виховання та культури, але також і частиною їхніх цінностей. І так було століттями”.

Ані Яунішкіс, ні будь-який інший офіцер контррозвідки Балтії не вірять у те, що це може змінитися.

Коли країни Балтії відновили свою незалежність у 1991 році, Росія на певний час теж стала більш демократичною. Проводилися вибори, лідери казали про відкритість, і все нібито почало змінюватися на краще.

“Коли ми складали свої плани, ми передбачали, що Росія повернеться до себе старої, і імперія може повернутися навіть через рік”, – згадує Райво Варе, який тоді служив державним міністром з питань безпеки. Він визнає, що “ми були занадто оптимістичні”: Росії знадобилося чотири місяці, щоб почати маніпулювати Естонією знову, цього разу через нафту.

“У російських школах розповідають дітям, що балтійські країни були втрачені тимчасово”, – відзначає Пітер. Він не вірить, що там щось зміниться, навіть якщо якимось дивом Алєксєй Навальний стане лідером. “Ментальність та сама. Там потрібна тотальна чистка. Але цього не буде”. Російська молодь позбавлена надій, державний апарат занадто масивний, протести ведуть у нікуди, і всі довготривалі західні сподівання на мирну демократичну передачу влади виглядають дуже наївними, відірваними від російської історії, способу мислення та реальності. Повна поразка Росії в Україні – єдина можливість для змін.

“Історично, саме сила завжди справляла ефект у Росії. Немає значення, що вам би хотілось іншого рішення. Його немає”, – підкреслює Пітер.

Межвієтс викладає, пункт за пунктом, стратегічну оцінку латвійської контррозвідки: Росія не завоює Україну. Путінська ментальність почне зазнавати змін, але ніхто не може сказати коли. Це залежить не лише від Путіна або від Росії, а й від рівня активності Заходу. І тут Межвієтс переривається.

“Попри все, російська ментальність не зміниться. Навіть смерть Путіна нічого не змінить. Для нашого регіону Росія завжди буде загрозою, і не лише через своїх лідерів”, – каже він.

Західні політики потрохи починають розуміти, що не можна ставитися до Росії, як до інших держав. Хоча люди досі вважають вторгнення “війною Путіна”. І наголошують, що “звичайні росіяни” не повинні бути переслідувані. Вони переконані, що ми мусимо дотримуватися гуманізму і розуміння, інакше не будемо європейцями.

Ця суперечлива суміш вимагає, во ім’я західних цінностей, переконати себе, що загиблі українці – лише вчинок божевільного фанатика, який почав війну, а не наслідок набагато ширшого, стійкого мислення, котре залишалося безнаказним протягом століть. Багато хто готовий дозволити Путіну “зберегти обличчя” – незважаючи на те, що ціною будуть українські тіла без облич.

Сінісалу згадує, що наївний Рузвельт пожертвував країнами Балтії, щоб отримати Сталіна у якості союзника. “Політичні лідери завжди встановлюють правила: ви маєте якимось чином комунікувати з Росією”, – каже Сінісалу.

Він визнає, що позиція Заходу дещо покращилась із початком війни, але недостатньо. І вважає “дурницями” риторику на кшталт “путінської війни”, або “Росія має уникнути приниження”. Він добре знає історію і розуміє, що революції трапляються у Росії лише після програних війн.

Забути Росію
Цілком можливо, що органи держбезпеки Балтії незабаром втратять точні знання про російське суспільство. Молоді покоління контактують із місцевими російськомовними, але не з самою Росією. А це вже щось зовсім інше. Таке виховання. Сучасна балтійська молодь зазвичай не розмовляє російською, не може вловити нюансів, може помилятися у деталях. “Я реліквія”, – жартує Тутс.

Я запитую, чи нове покоління збереже ту наївність? “Ні, навпаки. Вони вже мають досвід попередніх поколінь”, – каже Яунішкіс.

Рівень російського шпигунства у країнах Балтії дещо зменшився після початку війни. Утім мої співрозмовники певні, що це тимчасово. “Моя робота є рутинною щонайменше упродовж 15 років”, – каже Тутс. Виловлювати шпигунів – це конвеєр. У довготривалому часовому проміжку немає ніяких змін, зазначає він.

Після початку вторгнення в Україну Тутс переглядав радянські пропагандиські постери з часів Другої світової війни, і до нього прийшла ідея. Він зібрав колег, і після короткої дискусії плакати у неділю ввечері відправилися у друкарню. Через кілька днів ці постери розклеїли на прикордонних пунктах Естонії із попередженнями про можливе вербування з боку російських розвідників, і контактами для “зливу інформації”. Тутс не розповідає, наскільки успішною була кампанія, але визнає, що вони отримали багато “наводок”.

Згодом Тутс відклав одну з наших запланованих зустрічей. “Його залучено в Нарві”, – пояснив Сінісалу. Це було очікувано. Він виїхав на Схід Естонію – на землю свого дитинства – коли там знімали з постаменту радянський танк, щоб перевезти його до музею під відкритим небом. Усе пройшло за планом – хоча це не означає, що все минуло легко.

Тутс – поціновувач російської музики. Він охоче говорив би із колегами про “Кіно” або “Акваріум”. Ми зустрічалися загалом тричі, і щоразу він багато розповдіав про Росію, але дуже мало – про себе.

За минулу дюжину років підрозділ Тутса знайшов і затримав 21 шпигуна Росії. Мені здалося, що готується нове затримання, коли на завершення розмови він сказав: “Почекайтке трішки, ще будуть новини до кінця року”.

У Литві мені не дали таких обіцянок. Зате у Вільнюсі немає нестачі в українських прапорах. Через декілька тижнів після після початку вторгнення батько Яунішкіса сказав: він ніколи б не повірив, що при житті застане ще одну війну.

“Одного разу росіяни прокинуться і зрозуміють, що вони зробили. І їхня вина буде нестерпною”, – підкреслює Яунішкіс.
https://grnt.media/translation/cze-...y-rozbyrayut-rosijskyj-imperializm-na-detali/

 

Історична промова президента Німеччини в тезисах.

«Хто знизує плечима і питає який стосунок ця війна має до нас, німців — той не має почуття відповідальності та історії».
Звернення до нації — рідкісний для Німеччини формат. Але історія навколо все змінює — Президент Штайнмаєр виступив з епохальною промовою до свого народу. У ній — про початок нової сторінки у відносинах з росією та світом, про нове сприйняття поняття “миру” та готовність Німеччини взяти виклики перед обличчям зла. Переповідаємо вам головне з промови:

▪️24 лютого путін не просто порушив правила і закінчив гру. Він просто скинув на підлогу шахівницю, на якій велася гра.
▪️Жорстока агресивна війнар росії в Україні перетворила на попіл європейський безпековий порядок. У своїй імперській одержимості російський президент порушив міжнародне право, захопив землі, поставив під сумнів кордони.
▪️Ми зобов’язані зробити свій внесок у колективну оборону. Тривалий час ми могли покладатися на інших, але тепер інші повинні мати можливість покладатися на нас. Я запевняю наших партнерів, що Німеччина усвідомлює свою відповідальність у НАТО та у ЄС.
▪️Я знаю, що багато людей у нашій країні відчувають зв’язок з росією та її народом. У східній Німеччині до того ж є дуже різні спогади про сорок років спільної історії, які досі резонують. Але коли ми дивимося на сьогоднішню росію, старим мріям немає місця. Тепер наші країни протистоять одна одній.
▪️Той, хто знизує плечима і запитує: “Який стосунок ця війна має до нас, німців?” – не має ні почуття відповідальності, ні відчуття історії. Тому ми підтримуємо Україну і будемо робити це стільки, скільки буде потрібно.
▪️Санкції мають свою ціну, в тому числі й для нас. Але якою була б альтернатива? Стояти осторонь і спостерігати за цією злочинною агресією? Ні, в наших інтересах – протистояти російському беззаконню.
▪️Я знаю, що багато людей у нашій країні прагнуть миру. Але уявний “мир”, який ми отримаємо у результаті таких дій, “мир”, який цементує захоплення путіним чужої землі – не є миром.
▪️Для багатьох людей в Україні він означатиме панування терору, він залишить їх на поталу свавільного насильства російських окупантів. Несправедливий мир не є миром – він несе в собі насіння нових воєн.
▪️Чи наважимося ми вирушити в новий день і нову епоху? Чи готові ми зробити те, до чого ми покликані?
Я твердо вірю, що, відповідаючи на цей виклик, ми зможемо виплекати нову силу і нову єдність. Якщо ми проявимо солідарність, то я впевнений, що ми впораємося з тим завданням, яке перед нами поставлено.

Spoiler: Повний текст промови. Українською.

"Для Німеччини це нова епоха": історична промова Штайнмаєра про війну та зміну ставлення до РФ
П'ятниця, 28 жовтня 2022, 18:27 — Франк-Вальтер Штайнмаєр



Фото: DPA/East News
Президент Франк-Вальтер Штайнмаєр у своїй промові закликає німецьке суспільство до спільного протистояння проблемам, спричиненим російською агресією проти України. Берлін, 28 жовтня 2022 року

У Німеччині, як і в інших парламентських республіках, найвищим посадовцем є очільник або очільниця уряду, але було б величезною помилкою недооцінювати роль федерального президента, якого німці вважають главою держави. Але це – не єдина причина, чому ми переклали і публікуємо його промову.

Особливу роль німецький президент має зараз, коли цю посаду обіймає Франк-Вальтер Штайнмаєр. Яким би не було ставлення до нього в Україні, а в Німеччині цей політик зі стажем має повагу. Тим більше, зважаючи на те, що Штайнмаєр належить до тієї ж політичної сили, що й канцлер Олаф Шольц.

Соціал-демократичну партію Німеччини часто (і не без підстав!) сприймали як дружню до Росії. І це – ще одна причина, чому ця промова Штайнмаєра є знаковою, етапною, історичною для Німеччини. Не дарма вона була проголошена як "звернення до нації" – украй рідкісний для Німеччини формат.

Штайнмаєр прямим текстом оголосив про початок нової епохи у відносинах із Росією та світом. І це збігається з революційними заявами Шольца про те, що настав час сприймати Україну "як майбутнього члена ЄС". Ми переклали та публікуємо цю промову з незначними для українського читача скороченнями.

* * * * *

Будь-хто у Німеччині, хто прокинувся 24 лютого і побачив кадри ракетних обстрілів Києва, колони танків на українських вулицях, величезні масштаби російського вторгнення – кожен, хто прокинувся і це побачив, зрозумів, що того ранку світ став іншим.

Але ніхто не відчув жах того ранку так глибоко, як народ України.

У вівторок я опинився в одному бомбосховищі з деякими з українців у Корюківці, маленькому містечку біля білоруського кордону, під час повітряної тривоги. Там вони розповідали мені свої історії; ділилися тим, як 24 лютого змінило все; як жах війни, увірвався в їхнє нормальне життя. Розповідали про жахливий шум бомбардувань, дим, вогонь, про свій раптовий, незахищений страх – і говорячи зі мною, ці чоловіки і жінки тремтіли.

Літня жінка розповіла, як разом з онуком спостерігала за нескінченною колоною російських танків, вантажівок та військової техніки, що проїжджала повз. Онук подивився на неї і запитав: "Бабусю, ми помремо?" – і вона не змогла відповісти на його запитання. Навіть зараз вона плакала, згадуючи це.

Кожен із вас запам'ятає це 24 лютого. Як і я.

Виття сирен і темний дим над Києвом, страшні фото вразили мене, але водночас вони ознаменували остаточний, гіркий провал багаторічних політичних зусиль, у тому числі і моїх зусиль, щоб запобігти саме цьому страшному моменту.

24 лютого стало днем зміни епох.

Нас тут, у Німеччині, цей день також переніс у інший час, у невизначеність. Нам здавалося, що війни, з насильством та позбавленням людей місць, де вони жили, лишилися у минулому. А тепер вони можуть поширитися по Європі, як лісова пожежа.

Ми перенеслися у час серйозних економічних потрясінь, енергетичної кризи і стрімкого зростання цін. Час, коли наша успішна модель економіки, базована на глобальних зв’язках, опинилася під тиском. Час, коли суспільна згуртованість, довіра до демократії, навіть довіра до самих себе виявилися підірвані.

Політика не може творити дива. Ніхто, включно зі мною, федеральним президентом, не може розвіяти всі занепокоєння німців у цей глибоко непевний час. До того ж багато з цих занепокоєнь є виправданими: ми справді переживаємо найглибшу кризу в нашій об'єднаній Німеччині.

Але я твердо вірю, що ми – якщо зрозуміємо, що відбувається зараз, – вже не будемо наляканими і беззахисними, зустрічаючи цю нову епоху.

Багато років до 24 лютого 2022 року Німеччина рухалася уперед, і попутний вітер допомагав нам йти.

Це були роки, коли відбулося об’єднання Німеччини, роки мирного виведення російських військ з нашої території, закінчення конфронтації військових блоків та дедалі більшого об'єднання Європи. А ми, німці, в серці об'єднаної Європи отримували велику вигоду від того, що це були мирні роки.

Це сформувало наш погляд на світ. Ми вважали, що ми оточені друзями, а війна в Європі стала немислимою.

Здавалося, що свобода і демократія скрізь завойовують позиції, що торгівля і процвітання можливі усюди.

Незважаючи на всі кризи того часу і здійснення не всього, на що ми сподівалися, це були добрі роки! А Німеччина перетворилася з країни з темною історією на шанованого члена спільноти держав; на країну, якій навіть віддавали перевагу держави-партнери; країну зі зростаючими можливостями впливу і зростаючою відповідальністю у світі.


Президент Німеччини чекає в бомбосховищі на відбій повітряної тривоги. Корюківка, 25 жовтня 2022 року. Фото: DPA/East News
Німеччина – така маленька країна у світовому масштабі, практично позбавлена природних ресурсів тощо, стала сильною, сучасною, економікою з глобальними зв’язками. Ми досягли цього завдяки хорошій освіті і підготовці кадрів, готовності до реформ і торговельним зв'язкам по всьому світу.

Маючи позаду ті роки, коли дув попутний вітер, я кажу: це були хороші роки. Але й тоді ніщо з наших здобутків не падало нам з неба. Ми працювали, щоб це отримати – заради миру і процвітання. Ми покладалися на міжнародне співробітництво і грали за правилами.

А потім настало 24 лютого.

24 лютого Путін не просто порушив правила і закінчив гру. Він просто скинув на підлогу шахівницю, на якій велася гра!

Жорстока агресивна війна Росії в Україні перетворила на попіл європейський безпековий порядок. У своїй імперській одержимості російський президент порушив міжнародне право, захопив землі, поставив під сумнів кордони.

Російська атака стала нападом на всі уроки, які світ виніс із двох світових воєн. Зараз ці уроки миру зникають. Точки дотику, зв'язки, діалог всередині спільноти держав все більше підміняються боротьбою за ідеологію та домінування.

Вагомим чинником є прагнення Китаю до економічної та політичної могутності.

Ця боротьба визначатиме міжнародні відносини в осяжному майбутньому.

Світ став на шлях до конфронтації – хоча він залежить від співпраці більше, ніж будь-коли. Зміна клімату, зникнення біологічних видів, пандемії, голод і міграція – усе це неможливо вирішити без готовності і бажання міжнародної співпраці.

Для нас у Німеччині це означає, що настають важкі роки. Жорсткі роки.

Дивіденди, яки ми збирали з епохи миру, вичерпалися.

Для Німеччини починається епоха, в якій ми повинні хоробро протистояти зустрічним вітрам.

Щоб перемогти в цей час, ми можемо спиратися на силу і міць, які здобули під час добрих років. Нам допоможе досвід, набутий під час інших важких криз. Зрештою, у нас з вами сильна економіка, сильніша за багато інших, хороша наука, сильний бізнес і дієздатна держава.

Ми маємо широку підтримку центристських сил, яка є основою нашого суспільства.

Але нам недостатньо тих сильних сторін, які допомагали нам досі. Нам потрібно дещо більше. Ми маємо навчитися вирішувати конфлікти, як внутрішні, так і зовнішні. Нам потрібна воля до самоствердження, а також сила, щоб часом погоджуватися на жертви.

Нам потрібне не мислення війни, але стійкість та дух опору.

Це включає, в першу чергу, сильні і добре оснащені збройні сили, Бундесвер. Цього очікує народ нашої країни, а також наші сусіди і партнери.

Ми – сильна країна в центрі Європи. Ми зобов'язані зробити свій внесок у колективну оборону, і сьогодні потреба у цьому набагато вища, ніж раніше, коли нас захищали інші, як-от США. Тривалий час ми могли покладатися на інших, але тепер інші повинні мати можливість покладатися на нас.

Я запевняю наших партнерів, що Німеччина усвідомлює свою відповідальність у НАТО та у ЄС. Це підтверджують безпекові рішення, які Федеральний уряд ухвалив після переломного 24 лютого. Це також підтверджує широкий суспільний консенсус на підтримку цих рішень.

І – що особливо важливо для мене – це також підтверджує зростання поваги до нашого Бундесверу в нашому суспільстві ті зростаюче розуміння потреби в ньому.

Нарешті. Настав час.

Німецькому суспільству потрібен сильний Бундесвер – але Бундесверу також потрібне суспільство, яке його підтримує!

Стійкість і здатність до врегулювання конфліктів все ще вимагають більшого.

Зі зростанням очікувань від нас зростає і критика на нашу адресу. Ми повинні реагувати на неї зріло і не використовувати кожну зовнішню критику як зброю для внутрішньої політичної боротьби.

Нам доведеться звикнути до того, що таку країну, як Німеччина, будуть критикувати.

Погляньте на США – у них у цьому достатньо практики.

США – провідна світова держава, але їх критикують і за те, що вони роблять, і за те, що вони не роблять. Вони не можуть переводити стрілки на інших або апелювати до когось головнішого. Вашингтон має знати, що він робить і для чого.

А що ж Німеччина? Ні, Німеччина не є світовим лідером. Але ми є однією з найбільших держав у Європі. Тому від нас очікують лідерства в інтересах Європи.

І нам тут важливі не оплески аудиторії. Важливим є зміцнення Європи. Чим більш невизначеним стає світ навколо нас, тим більше впевненості потрібно нам на нашому спільному шляху!

Готуватися до цих нових часів означає ставити самим собі складні запитання. Світ став іншим після зміни епох – і нам також потрібно відкинути старі способи мислення і старі надії.

Особливо це стосується нашого ставлення до Росії.

Я знаю, що багато людей у нашій країні відчувають зв'язок з Росією та її народом, люблять російську музику та літературу.

У східній Німеччині до того ж є дуже різні спогади про сорок років спільної історії, які досі резонують. Крім того, всі ми, і на сході, і на заході Німеччини, вдячні за наше возз'єднання та не забуваємо, що воно відбулося мирно завдяки Михаїлу Горбачову. Бо радянські війська без жодного пострілу повернулися додому, що дало багатьом надію на мирне майбутнє.

Я поділяв цю надію, і вона мотивувала мене протягом багатьох років.

Але коли ми дивимося на сьогоднішню Росію, старим мріям немає місця. Тепер наші країни протистоять одна одній.

...Те, що робить Росія – це атака на все, що відстоюємо і ми, німці.

Той, хто знизує плечима і запитує: "Який стосунок ця війна має до нас, німців?" – не має ні почуття відповідальності, ні відчуття історії.

Тому ми підтримуємо Україну і будемо робити це стільки, скільки буде потрібно.

Йдеться про військову підтримку, фінансову та політичну підтримку, а також гостро необхідну підтримку для швидкого відновлення після підлих атак Росії на об’єкти енергопостачання, опалення, гарячого водопостачання, на інфраструктуру, яка стає життєво важливою з наближенням зими.

І я говорю не лише про підтримку з боку політиків.

У Німеччині є дуже багато людей, які роблять усе можливе, щоб допомогти, незліченна кількість ініціатив громадянського суспільства, муніципальних партнерств та мереж, які допомагають на місці, в Україні. За це я хотів би сьогодні подякувати всім у нашій країні.

Усім тим, хто надає цю життєво важливу допомогу і забезпечує її продовження – дякую!

Ця війна впливає також на нас, німців – у нас немає жодного способу уникнути економічного тиску на Росію.

Це кажу тим, хто запитує мене, чому ми маємо нести тягар війни в іншій країні. "Хіба санкції не завдають нам більшої шкоди, ніж будь-кому іншому? Чи не можна було б їх просто скасувати?". Такі запитання я чую зараз часто, і я не хочу від них відмахуватися, тому що страхи, які за ними стоять, є реальними.

Нам потрібно відповісти на ці запитання.

Ми живемо в умовах конфлікту. І тому нам потрібні конфліктні інструменти.

Так, санкції мають свою ціну, в тому числі й для нас. Але якою була б альтернатива? Стояти осторонь і спостерігати за цією злочинною агресією? Просто продовжувати жити так, ніби нічого не сталося?

Ні, в наших інтересах – протистояти російському беззаконню разом із нашими партнерами.

В наших інтересах – звільнитися від залежності від режиму, який посилає танки проти сусідньої країни і використовує енергетику як зброю.

В наших інтересах – захистити себе і зменшити нашу вразливість. Ніхто не сказав про це більш чітко і лаконічно, аніж прем'єр-міністр Естонії: "Газ може бути дорогим, але свобода – безцінна".

Так, ми живемо в умовах конфлікту. Так, ця війна зачіпає і нас також.

Але для мене не менш важливо те, що при цьому наша країна не перебуває у стані війни.

І ми не хочемо, щоб це змінилося. Будь-якому поширенню цієї війни, не кажучи вже про ядерну ескалацію, необхідно запобігти.

Я знаю, що багато людей у нашій країні прагнуть миру. Дехто вважає, що ми докладаємо замало зусиль для цього, що нам не вистачає готовності до переговорів. Але уявний "мир", який ми отримаємо у результаті таких дій, "мир", який цементує захоплення Путіним чужої землі – не є миром.

Для багатьох людей в Україні він означатиме панування терору, він залишить їх на поталу свавільного насильства російських окупантів.

Що ще гірше – такий фіктивний "мир" лише посилив би апетити Путіна. Молдова і Грузія, а також наші партнери по НАТО в Балтії не дарма живуть у страху.

Українці – чоловіки, жінки і діти, які щодня тікають до своїх підвалів від російських ракетних обстрілів, – вони також прагнуть миру, ще більш відчайдушно, ніж ми! Але вони мають рацію, коли кажуть, що це має бути справедливий мир. Мир, який збереже незалежність і свободу України.

Несправедливий мир не є миром – він несе в собі насіння нових воєн. Несправедливий мир посилить усіх тих у світі, чия жага до влади не знає законів і правил.

Ми маємо діяти, долаючи суперечності.

Бажати миру, але постачати зброю в зону бойових дій; підтримувати одну зі сторін війні, не перебуваючи при цьому в стані війни; накладати санкції на інших, але при цьому самому страждати від них – це дійсно протиріччя, і я щодня чую, як багато німців сповнені сумнівів або навіть відчаю через них.

Для нас, німців, це є випробуванням на міцність, на опір зустрічному вітру.

Новий час кидає нам такий виклик, з яким ми давно не стикалися. Це випробування на міцність, від якого нам не втекти.

...

Ми хочемо, щоб за два роки ми могли сказати, що пройшли через найгірший період економічного спаду.

Ми хочемо, щоб за п'ять років ми могли сказати, що Україна не тільки відстояла свій суверенітет, але й немає загрози, що знову почнеться війна у Європі.

Ми хочемо, щоб за десять років ми могли сказати, що зберегли своє суспільство, провели через кризу і підтримали найслабших його членів, а більшість зберегла віру в демократію.

Ми хочемо, щоб за п'ятнадцять років ми могли сказати, що попри пережиті нами війну і кризу наступні покоління мають змогу насолоджуватися гарним життям.

Можливо, нам не вдасться просуватися до успіху тими ж темпами, як це було останні 30 років. Але головні речі знову набувають ваги – і вони заслуговують на всі наші зусилля.

Я дуже свідомо кажу про "наші" зусилля: новий час вимагає зусиль кожного.

Можна було обійтися без особливих зусиль, коли дув попутний вітер. Тоді можливо було сказати "політикою займаються інші". Але зараз це вже не так. Німеччина потребує вашої волі до змін, вашого внеску, щоб ми опинилися там, де ми хочемо бути!

Але найближчі роки потребуватимуть, щоб ми йшли на певні жертви.

Більшість із нас вже відчули наслідки. І нам усім належить зробити свій внесок. Ця криза вимагає, щоб ми знову навчилися скромності, стриманості.

Це може звучати як глузування для тих, хто вже сьогодні ледь зводить кінці з кінцями. Я знаю, що хоча ми живемо в багатій країні, багато хто вже не може йти на жертви – бо і досі йшли на жертви та роблять це щодня. Ця криза зачіпає людей, які ще до початку війни щодня боролися за те, щоб мати за що жити, чим заплатити за квартиру, щоб дати своїм дітям хороше життя.

Саме тому кожну таку дискусію треба починати із запевнення: під час цієї кризи влада не залишить вас напризволяще та використає свої ресурси, щоб допомогти тим, хто не може впоратися самотужки. Потрібні пакети допомоги і спеціальний антикризовий фонд, заходи зі стримування ціни на газ, житлові пільги, підтримка малого і великого бізнесу. Ця підтримка має швидко дійти до тих, хто її потребує. Жодна країна в Європі не може зробити стільки, щоб допомогти своїм громадянам, як ми.

...

Але також треба чесно говорити про те, що пережити цю зиму – це ще не все.

Як би ми зараз не були стурбовані інфляцією, цінами на енергоносії та війною – але коли пройде ця зима і ми вийдемо з економічної кризи, ми не зможемо повернутися до того, що було... Достатньо нагадати, що зміна клімату не робила перерву на час війни в Україні.

І якщо ми хочемо різко знизити викиди і звільнитися від викопного палива, нам доведеться відмовитися від деяких улюблених звичок, як малих, так і великих...

І все одно наших індивідуальних зусиль буде недостатньо.

Наша країна і наша успішна економічна модель зазнають історичної трансформації. Ми залишаємо позаду індустріальну епоху, яка була заснована на викопному паливі і забезпечила фундамент для піднесення Німеччини як експортної країни.

Ми вступаємо в епоху без вугілля, нафти і газу, в епоху, в якій Німеччина має знайти і знайде свою роль, своє місце.

Незважаючи на численні виклики, ця епоха відкриває перед нашою країною великі можливості...

А оскільки глобальній зміні клімату можна запобігти лише спільно, ми також повинні переконатися, що інститути та співпраця, які перекривають зростаючі геополітичні розриви, не допустять нової конфронтації між блоками. Поділ світу навпіл і протиставлення "ми проти них" – не в наших інтересах... Давайте не забувати все те, що зробило німецьку зовнішню політику сильною: міцна прив'язка до Європи, прагнення до міжнародного співробітництва, встановлення спільних правил, ведення діалогу між партіями, що дотримуються різних поглядів, і прагнення до встановлення партнерських відносин з тими, хто відрізняється від нас.

Це не питання стилю. Це питання виживання. Бо без боротьби зі зміною клімату все втрачає сенс.

...Ми йдемо на жертви, щоб пройти через цю кризу. Ми трансформуємо себе, щоб зберегти нашу планету. І є третя річ, якої вимагає від нас цей час. Нам потрібні активні, а точніше – стійкі громадяни.

Атаки на наше вільне суспільство посилюються.

Путін намагається розділити Європу, і він вприскує отруту в серце нашого суспільства.

А ми вразливі, тому що ми відкриті і хочемо залишатися відкритими.

Залізнична мережа, енергопостачання, інтернет, програми на наших мобільних телефонах – усе це вже було об'єктами атак. Ми повинні краще захищати себе.

Наша демократія також є частиною нашої критичної інфраструктури. Ми єдині, хто може її захистити.

Стійкі громадяни відстоюють те, у що вони вірять, і вони висловлюють свою стурбованість – але вони також мають вміти відсікати тих, хто атакує нашу демократію.

Стійкі громадяни розрізняють необхідну критику політичних рішень і тотальні атаки на нашу політичну систему.

Стійкі громадяни можуть впоратися з невизначеністю, їх не вводять в оману ті, хто обіцяє прості рішення. Але вони мають справедливо очікувати, що політики в ці важкі часи зосередяться на найважливішому і відкладуть убік ритуальні спаринги.

Стійкі громадяни вимагають можливості жити так, як вважають за потрібне – але вони також не забувають, наскільки ми всі залежимо одне від одного.

Стійкі громадяни вимагають для себе самих поваги і розуму. Це єдина ефективна протиотрута від популізму, від небезпеки того, що нас роз'єднають.

...

Сьогодні, вперше в історії, об'єднана Німеччина опинилася на роздоріжжі.

Чи наважимося ми вирушити в новий день і нову епоху? Чи готові ми зробити те, до чого ми покликані?

Я твердо вірю, що, відповідаючи на цей виклик, ми зможемо виплекати нову силу і нову єдність. Це буде нелегко, це буде важка праця... Якщо ми проявимо солідарність, якщо ми проявимо мужність і амбіції, то я впевнений, що ми впораємося з тим завданням, яке перед нами поставлено.

Ми збережемо нашу свободу і нашу демократію. Ми зробимо Німеччину індустріальною країною нового типу – лідером у галузі технологій та відповідального поводження з кліматом у самому серці Європи...

Давайте повіримо один в одного – і давайте повіримо в себе. Давайте не зупинятися перед зустрічним вітром, який приносить цей новий день і епоха.

Це – завдання для нас. Тож візьмемося за нього.

Федеральний президент Німеччини

Франк-Вальтер Штайнмаєр,

Звернення до німецької нації

27 жовтня 2022 року

 

Литва відремонтує для України 12 гаубиць, які були пошкоджені на війні.

Про це повідомив міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас, інформує Цензор.НЕТ.

"2 гаубиці після ремонту вже на шляху до України та ще 2 наразі везуть до Литви. Очікується, що у Литві буде відремонтовано щонайменше 12 з них", - зазначив Анушаускас.

 

Россия обвинила Великобританию в атаке на военные корабли в Севастополе

@yigal_levin

 

Словенія відправила Україні 28 танків M-55S

Словенія залізницею відправила Україні раніше анонсовані танки M-55S.
Кореспонденти словенського видання 24UR показали кадри з цією партією танків у місті Целє.
«Під чорним брезентом знаходиться 28 танків M-55S, які досі перебували у резерві словенської армії,
але тепер вони посилять оборону України у війні», – йдеться у повідомлені.
Словенія пообіцяла Україні 28 танків М-55S, в обмін на техніку з Німеччини.
Військові Словенії отримають 35 важких автонавантажувачів 8х8 та п’ять важких водяних цистерн 8х8.
Угоду про обмін прем’єр-міністр Роберт Голоб та канцлер Німеччини Олаф Шольц уклали у вересні.
Таким чином подібний круговий обмін також зміцнить оборонну співпрацю між Словенією та Німеччиною.
Це друга значна партія словенської військової підтримки Україні. У липні Словенія відправила до України
35 бронетранспортерів БМП М-80А.

M-55S
Багато країн, у яких на озброєнні залишилися старі радянські танки, провели їхню модернізацію. Словенія теж дуже добре вдосконалила свої застарілі танки Т-55.
Це був спільний проєкт словенської компанії STO RAVNE та ізраїльської Elbit. Разом вони модернізували 30 машин.
Останній оновлений Т-55 військо Словенії отримало у 1999 році. У ході модернізації танки отримали нову британську 105 мм гармату L7 з тепловим кожухом.
Покращили і захист бойової машини. Його динамічні елементи добре видно на корпусі та башті. Систему управління вогнем удосконалили цифровим балістичним обчислювачем. Зброя стабілізована у двох площинах. Встановлено новий приціл Fotona SGS-55 із лазерним далекоміром.
Також на машині з’явився приціл командира Fotona COMTOS-55 із незалежною лінією візування стабілізації. Він дозволяє командиру вести цілі й за потреби навіть проводити наведення гармати незалежно від навідника.
Сповіщувач про лазерне опромінення LIRD-1A пов’язаний із системою пуску димових гранатометів IS-6, які можуть бути автоматично активовані у разі надзвичайної ситуації.
Модернізація дизельного двигуна V-12 збільшила його потужність із 520 кінських сил до 600.

На відео танк M-55S (глибока модернізація Т-55)



Словенські танки M-55S прямують до України. Жовтень 2022. Словенія.

 

Это фейк или нет? Кто-то в курсе?

 

❗️Минобороны РФ: газопроводы "СП-1" и "СП-2" взорвали представители ВМС Великобритании, находившиеся в Николаевской области Украины

Оставил для истории ,не флуда ради.

 

КИЇВ. 30 жовтня. УНН. Голова Мюнхенської конференції з безпеки Крістоф Хойсген заявив, що російський диктатор путін "повинен залишитися на саміті G20 покараним". Про це інформує УНН з посиланням на німецьке видання Zeit.

Цитата

“Це правильно, поговорити з президентом Китаю та іншими учасниками про порядок денний перед самітом G20 і підкреслити, що володимир путін, який, ймовірно, буде присутній на саміті, не може залишитися не покараним”, — сказав Хойсген.

Деталі

Наступного тижня Олаф Шольц вперше відправиться до Пекіна як канцлер Німеччини. Як зазначив Крістоф Хойсген, на майбутньому саміті G20 в Індонезії в середині листопада Німеччина та інші країни повинні чітко заявити про ізоляцію глави російської держави.

“Тож ніякого рукостискання, ніякого гармонійного сімейного фото”, - сказав Хойсген.

“Головну відповідальність за зростання цін на енергоносії та дефіцит продовольства в усьому світі несе одна людина: володимир путін”, — додав Хойсген

Довідка

Саміт G-20 у Балі — сімнадцята зустріч глав держав “Групи двадцяти” (G20) та держав-партнерів, яка відбудеться 15–16 листопада 2022 року в Індонезії, на острові Балі. На саміт як гість також запрошений Президент України Володимир Зеленський.

Джерело: УНН

 

*⚡️Литва закликала організувати військовий супровід судам з українським зерном*
Про це повідомляє міністр закордонних справ Литви Габрієлюс Ландсбергіс у Twitter.
"Переговори з росією не працюють. путін порушує угоди та шантажує усіх нас. Якщо він продовжить ставити під загрозу експорт зерна з України, вільний світ має об'єднатися, щоб захистити перевезення за допомогою військових супроводів. Обійдемо шантаж", - написав міністр.

 

*⚡️Василій Ломаченко переміг Джемейна Ортіса за очками.*

Перемога здобута одноголосним рішенням суддів - 115:113, 116:112, 117:111.

 

Блин.после Крыма.сразу Может побалакаем?
ресс-секретарь президента России Дмитрий Песков заявил, что платформой для переговоров Владимира Путина с президентом США Джо Байденом могло бы стать желание Штатов прислушаться к "озабоченностям России" по гарантиям безопасности.

Источник: российские пропагандистские издания "РИА Новости" и РБК со ссылкой на заявление Песков в передаче "Москва. Кремль. Путин"

Прямая речь Пескова: "Желание Соединенных Штатов прислушаться к нашим озабоченностям, то есть фактически желание Соединенных Штатов вернуться к состоянию на декабрь-январь и задаться вопросом: то, что предлагают русские, может быть, не все нас устраивает, но, может быть, стоит сесть за стол переговоров. Я имею в виду проекты документов, которые были переданы и в Брюссель, и в Вашингтон".

Детали: 27 октября на пленарной сессии международного дискуссионного клуба "Валдай" в Москве президент России Владимир Путин, который напал на Украину и нарушил мировой порядок, заявил, что рано или поздно Западу придется начинать "равноправный разговор".

 

⚡️Совместный координационный центр в Стамбуле не договорился о движении судов "зерновым коридором" на 30 октября после приостановки участия РФ в "зерновом соглашении", — пресс-служба ООН.

МОЛНИЯ | Прислать новость | YouTube

 

⚡️ Италия и Франция договорились поставить Украине европейские зенитные ракетные комплексы SAMP-T. Система SAMP-T способна сбивать антирадарные, противовоздушные, крылатые и баллистические ракеты малой и средней дальности, а также дроны даже в плохих погодных условиях.

 

БЕЗПИЛОТНИК "БАЙРАКТАР", ФОТО GETTY IMAGES
Турецкий производитель боевых дронов Baykar надеется, что "скоро" сможет противостоять дронам-"камикадзе" в Украине, таким как иранские дроны.

Источник: генеральный директор компании Baykar Халук Байрактар в интервью dpa во время оборонной выставки в Стамбуле, пишет Daily Sabah

Прямая речь: "Скоро наши Bayraktar TB2 и Akıncıs будут оснащены ракетами класса "воздух-воздух" не только для поражения дронов, но и вражеских самолетов... мы проводим испытания".

Детали: На выставке SAHA Expo был подписан контракт между турецким ракетно-ракетным гигантом Roketsan и Baykar на интеграцию зенитной ракеты Sungur для борьбы с беспилотниками.

"Sungur – проверенный боеприпас, особенно против движущихся целей, таких как вертолеты и беспилотники. Использование его с наших БПЛА в качестве ракеты "воздух-воздух" изменит ситуацию", - сказал на выставке генеральный директор компании Roketsan Мурат Икинчи.

Издание отмечает, что интеграция таких ракет в боевые беспилотники Akıncı и Bayraktar TB2 может привести к созданию концепции недорогого воздушного патрулирования для устранения таких угроз, как боевые вертолеты и вражеские беспилотники, включая беспилотники-камикадзе, вместо использования дорогостоящих ракет "воздух-воздух".

"В любом случае нужно быть готовыми к принятию контрмер... Мы полностью поддерживаем Украину в защите ее суверенитета", - сказал Байрактар.

Дроны-камикадзе медленные, шумные и движутся на небольшой высоте, что делает их "легкими целями", добавил он.

Байрактар отметил, что его компания намерена укреплять сотрудничество с Киевом, включая запуск производственного предприятия в Украине в течение года. На заводе также будет производиться беспилотник "Kızılelma", который скоро будет запущен в производство.

 

"Радбезу ООН нема чим зайнятися?": Албанія висловилася щодо засідань, скликаних Росією
Росія завантажує Раду безпеки ООН своїми пропагандистськими заявами, жодна з яких не виявляється правдивою.

Про це заявив представник Албанії в ООН на засіданні Радбезу, який скликала РФ.

Представник Албанії зазначив, що це вже четверте або п'яте засідання Ради безпеки ООН, скликане на запит Росії, під час якого жодна з заяв ініціатора засідання не виявляється правдивою. Дипломат наголосив, що результат цих засідань постійно виявляється "нікчемним".
"Я ставлю питання: що, Раді безпеки більше нема чим зайнятися?" – обурився він.Албанський дипломат додав, що Радбез ООН не може підігравати самозабутній російській пропаганді, якою сама Росія "впивається".
В ООН уже устали слушать про "грязные бомбы, боевых комаров, голубей" и прочий бред русни.

 

Forbes на своей главной странице разместил фотографию украинского боевого генерала Дмитрия Марченко, которого украинские военнослужащие с любовью называют Марчелло и дядя Дима.
Дмитрий Александрович Марченко родился в Николаевской области — украинский военный, генерал-майор Вооруженных сил Украины, начальник Главного управления развития и сопровождения материального обеспечения ВСУ (с сентября 2015). Участник войны на востоке Украины. Командующий обороной Николаева (с 25.02.2022).

В октябре 2022 г. вошел в список 25 самых влиятельных украинских военных от НВ[1].
"Раньше. чтобы попасть в Forbes нужно было заработать много миллионов. Теперь - уничтожить много врагов!", написали в издании.

 

⚡️ *Росія продає вкрадене українське зерно до Туреччини, говориться у розслідуванні Financial Times.*

Для цього РФ створила в окупованому Бердянську фірму "Державний зерновий оператор", яку очолив російський бізнесмен Микита Бусел.

Завданням цієї фірми було перепродувати зерно, вкрадене зі складів чи полів місцевих фермерів. Журналістам вдалося простежити шлях однієї із партій такого зерна, яку РФ продала до Туреччини.

 

На аукціоні в США за український прапор виручили рекордну суму.
Прапор з автографами президента України Зеленського і головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного продали на благодійному аукціоні в Чикаго за 69 000 доларів. Придбала цей скарб власниця логістичної компанії у Чикаго - українка з Івано-Франківщини. Усі кошти підуть на допомогу Україні.