Фото (редкие) Рейхсфюрер-СС Генрих Гиммлер / Photo (Rare) of Heinrich Himmler

Re: Ваше мнение о Гиммлере?

О Гиммлере у меня целая книга, написаная мной в 2005 году

Дитинство та юність
Генріх Гіммлер народився 07.10.1900 р. на другому поверсі в будинку по вул. Гільдегардштрассе, 3 в Мюнхені, в сім’ї Гебхарда та Анни Гіммлерів. Його батько Гебхард Гіммлер, 35-и річний вчитель був людиною старанною, турбувався про свій соціальний престиж, здобутий завдяки баварській королівській сім’ї Віттельсбах.
Після закінчення Мюнхенського університету батько Гіммлера був наставником принца Генріха Баварського. Його дружина, Анна, яка була родом з Регенсбурга, була жінкою охайною по відношенню до сімейного становища.
В сім’ї Генріха Гіммлера, було ще дві дитини, перша з яких народилася в 1898 р. – хлопчик, якого назвали на честь батька - Герхард, а друга в грудні 1905 р. – хлопчик, Ернест.
13.10.1900 р. Гебхардт Гіммлер запросив відсвяткувати день народження свого сина, самого принца Генріха Баварського - новонароджений Гіммлер в цей день, важив 3,18 кг.
Починаючи своє мандрівне дитинство, Гіммлер заводить щоденник, де занотовує визначні для себе дні, на протязі яких він робить все те цікаве та для нього захопливе, що йому стало до вподоби. Мандрівним воно було через те, що його сім’я неодноразово переїжджала з місця на місце, у пошуках кращого помешкання чи роботи.
22.07.1910 р. із щоденника Гіммлера «Прийняв ванну. Тринадцята річниця весілля моїх дорогих батьків». Свого роду примітивний запис, проте, Гіммлеру це було до вподоби. Він неодноразово робив такі записи у своєму щоденнику.
14.09.1914 р. почалася перша світова війна, але малолітній Гіммлер, не був достатньо дорослим аби іти воювати, йому було всього – на - всього 14 років і він вчився в гімназії в Ландсхуті. В цей період часу в нього виникла мрія стати славетним полководцем, він прагнув стати на чолі військ, і перемоги над ворогом.
23.09.1914 р. продовжує вести щоденник, де робить запис про те, що принц Генріх написав листа його батьку, в якому повідомляв що поранений. Гіммлер теж в своїх записах з великим захопленням слідкував за першими днями війни.
28.09.1914 р. із щоденника Гіммлера: «ми були б дуже щасливі, якщо б могли піти і розправитись…» з англійцями та французами. Так виражав свої емоції майбутній патріот Німеччини. На наступний день він записав про те, як його батьки ходили на залізничну станцію роздавати їжу пораненим солдатам.
02.10.1914 р. із щоденника Гіммлера: «Вони розмножуються, як воші. Щодо ландсхутців то вони дурні і боягузи, як завжди… Як тільки мова йде про відступ наших військ, вони від цього одразу накладають в штани…». Така ненависть, у нього була до російських військовополонених, і до тих, хто взагалі чогось боявся.
11.10.1914 р. записується у воєнізований загін в Ландсхуті, де починає брати перші уроки військової підготовки.
В 1915 р. починає вивчати стенографію, з метою правильного ведення свого щоденника. Цього ж року зі своїх внутрішніх переконань залишає вести записи.

Армія та студентські роки
Генріх Гіммлер мав велике бажання служити своїй вітчизні і прохав батька, аби той дав згоду на те, щоб він пішов на військову службу, не дивлячись на свій юний вік. Тато посприяв його бажанню.
В кінці 1917 р. Гіммлера було зараховано до 11-го піхотного полку «Von der Tann». У бойових діях йому нажаль не довелось взяти участь. Після цього у нього виробився певний комплекс, який полягав у тому, що Гіммлер намагався себе картати перед іншими за те, що він не брав участь у війні і намагався це приховувати від інших. Відсутність бойового досвіду, «фронтового духу» пригноблювало його все життя, він прагнув приховувати свою неучасть у світовій війні
18.12.1918 р. його демобілізували. Гіммлер так і не отримав документи про закінчення курсів офіцерів-кадетів у Фрейзингу, де проходив навчання з 15.06.1918 р. по 15.09.1918 р., а також курсів кулеметників в Байройті з 15.09.1918 р. по 01.10.1918 р.
17.06.1919 р. Гіммлер надіслав листа в штаб 11-го піхотного полку, з проханням видати йому його документи, як він висловився: «… у зв’язку з тим, що через декілька днів я вступаю на службу в рейхсвер». Проте з рейхсвером нічого не вийшло, і Гіммлер вирішив отримати іншу професію.
Вийшло так, що все своє недовге армійське життя Гіммлер по суті був кабінетним клерком, але саме кабінетна робота привчила його до точності і акуратності, умінню методично мислити та правильно формувати свої ідеї.
В серпні 1919 р. Гіммлер відновлює свої записи, і вже до цього часу працює на фермі поблизу Інгольштадта. Проте довго йому не довелося працювати, адже його зламала хвороба. Після того, як він пішов на лікування, в лікарні вияснили, що у нього паратифозна лихоманка, і лікарі радили залишити роботу, що надалі він і зробив.
18.10.1919 р. після того, як довелося залишити роботу, він поступив і був зарахований до сільсько - господарського факультету Мюнхенського університету.
Грудень 1919 р. із щоденника Гіммлера: «Думаю в мене назрів конфлікт з релігією, проте, що б не трапилось, я завжди буду любити Бога і молитися до нього, я залишуся відданим католицькій церкві і буду захищати її, навіть якщо буду з неї вигнаний». Церква для нього була святинею, він щоразу її відвідував, впритул аж до кінця лютого 1924 р.
В 1920 р. Гіммлер був заарештований. Його підозрювали у вбивстві повії Фріди Вагнер, проте згодом його звільнили з під арешту за відсутності доказів. Так звісно у студентські роки, проживаючи у гуртожитках, в нього була можливість вештатись по тих місцях де були розваги, але насправді він не здатний був на вбивство.
05.11.1921 р. був присутній на похоронах Людвіга ІІІ Баварського, в якому, ще за його життя він бачив силу дисциплінарності і боротьби за відстоювання своєї ідеї.
22.11.1921 р. формуючи свою майбутню особистість рейхсфюрера, та прагнучи стати воїном, Гіммлер записує у щоденнику: «Якщо почнеться війна на Сході, я буду безперечно брати участь. Схід для нас особливо важливий. Захід так чи інакше відімре. За Схід потрібно боротися, його потрібно колонізувати». Так звісно, щодо колонізації наступний мав рацію, йому майже це вдалося зробити, але набагато пізніше.
01.12.1921 р. Гіммлеру надійшло повідомлення, про те, що йому присвоєно звання прапорщика в запасі. Напередодні йому теж випала можливість разом зі своїми студентами взяти участь у підготовці змови з метою звільнення із в’язниці графа Антона фон Арко ауф Валлейя, якого засудили за вбивство бувшого прем’єр-міністра Баварії Айснера. Згодом замість смертної кари його засудили до довічного позбавлення волі, що дозволило молодим змовникам притихнути і цим задовольнитися.
18.01.1922 р. Гіммлер взяв участь в націоналістичній студентській церемонії в річницю заснування Германської імперії.
В університеті він захоплювався легкою атлетикою і став активним спортсменом. По своєму фізичному стану Гіммлер сильно поступався своїм товаришам, але їх насмішки компенсував чудово розвиненим відчуттям гумору. Від насмішок Гіммлер відбивався простими жартами. Гіммлер також неодноразово брав участь у фехтуванні, де після одного із спарингів дістав сильний удар в обличчя, і змушений був залишити цей вид спорту. Окрім спорту, спробував також брати уроки танців, проте такий вид занять йому досить швидко набрид.
Цього ж року надсилає своїй матері листа, в якому виявляє турботу щодо свого батька: «Татусь не повинен так багато працювати. Нехай знайде собі час відпочити». Такі рядки, свідчили про його смуток за рідним домом.
Будучи студентом, Гіммлер проживав, в невеличких комірчинах, де було холодно і сиро, а також неодноразово зупинявся у помешканні Анни Лоріц, що проживала по вулиці Єгерштрассе, 9, де познайомився і одразу полюбив її дочку – Майю Лоріц.
Взаємовідносини з цією дівчиною його тривожили, адже він вважав, що його призначення це не зустрічі та амурні пригоди з красунями, а щось інше наприклад швидше одіти уніформу та стати на захист своєї батьківщини.
Про подальші свої зустрічі, він пише в щоденнику, на той час у нього було багато знайомих дівчат, і зі всіма у нього були хороші, проте невідверті стосунки, ось що він зазначив: «Любов справжнього чоловіка до жінки може бути трьох видів: перший – любити її, як дитину, якій потрібно радити, інколи навіть наказувати, коли вона не робить правильно, хоча і потрібно захищати і берегти, тому що вона така слабка; другий – любити її, як свою дружину і вірного товариша, який допомагає мужчині в життєвій боротьбі, будучи завжди поруч, але не послаблює його духу; І останній спосіб – любити її як жінку, якій він готовий цілувати ноги і яка дає, йому силу не здаватись навіть в найжорстокішій боротьбі, силу, яку вона дає завдячуючи своїй дитячій красоті».
В студентські роки він був молодшим членом клубу «Арpolon» який очолював професор Авраам Офнер, за національністю єврей. Гіммлер був дуже привітним до цієї людини, проте в душі у нього вже виникали антисимітичні запитання, чи повинні євреї й надалі перебувати в цьому клубі та займати керівницькі посади.
05.08.1922 р. отримує диплом, про закінчення сільсько-господарського факультету. По отриманню диплома, Гіммлер одразу був призначений асистентом лабораторії фірми «Schtikschtoff-Land GmbH» (Товариство з обмеженою відповідальністю) в Шляйсхеймі, яка спеціалізувалася на розробленні міндобрив.

Проникнення ідеологією та дещо з особистого життя
Саме в юні роки у Генріха Гіммлера почало з’являтися палке бажання належати до якоїсь націоналістичної організації, яка б сповідувала ідеологію націоналізму.
В січні 1921 р. в мюнхенській пивній «Арцбергеркьоллер», Гіммлер зустрівся з Ернстом Ремом майбутнім командувачем SA: «Там також були присутні капітан Рем і майор Ангерер. Було дуже приємно. Рем песимістично налаштований проти більшовиків».
26.11.1922 р. вже добре знаючи Рема, Гіммлер був запрошений на мітинг організації «Reichsflagge». Після цього за рекомендацією Рема, Гіммлер разом зі своїм братом Гебхардом вступив до цієї організації. Трохи пізніше ця організація отримала назву «Reichskriegsflagge».
08.11.1923 р. ще до початку славнозвісного «Мюнхенського заколоту», який організував та очолив Адольф Гітлер, Гіммлер перебував на зібранні своєї організації «Reichsflagge» в пивній «Льовенбройкеллєр», будучи в повній бойовій готовності.
09.11.1923 р. коли розпочався заколот, Гіммлер поруч із Ремом ніс штандарт SA з імперським орлом зі свастикою, Гітлер особисто дав їм завдання захопити будівлю Військового міністерства, що знаходилось в центрі Мюнхена.
Гіммлер настільки зрадів тому що несе штандарт, що з радості гордо вигукнув «Гордіться – я прапороносець! Не бійтеся – я прапороносець! Любіть мене – я прапороносець!» Такі слова він вигукував через те, що поруч, де він проходив, стояла велика маса людей, особливо було багато молодих дівчат серед яких було чимало його прихильниць.
Заколот не вдався. Багато його активних учасників були ув’язнені, але Гіммлер вийшов чистим з води, проте його давній товариш Рем був заарештований і відправлений в Штадельгеймську в’язницю.
15.02.1924 р. Гіммлер добився дозволу у Баварського міністерства юстиції на те аби відвідати Рема. Він приїхав до нього на своєму мотоциклі. Знявши шолом, взявши сітку апельсин, попрямував до нього. В камері, де утримувався Рем, Гіммлер завів бесіду з ним, в якій вони вирішували як їм діяти надалі.
26.02.1924 р. відбувся судовий процес над заколотниками, де в якості підсудного фігурував сам Адольф Гітлер, Гіммлер у свою чергу не сидів склавши рук, він готувався до участі в майбутніх політичних кампаніях. Завдяки вільному часу, взяв участь в політичній кампанії народників у Нижній Баварії. Після декількох таких участей, здобув досвід учасника подібних виступів на політичних мітингах. Це дало йому змогу залучати на свій бік прихильників, які так би мовити підгодовувались його ідеологією, змістом якої, була боротьба проти біржових капіталістів і євреїв.
В цей період в нього виникає бажання зіграти якусь важливу роль в історії, так би мовити роль мученика, який відстоює свою ідею. В його щоденнику з’являються наступні рядки, які присвячені закликам до боротьби проти безладу: «Якщо поранять тебе, захищайся і бийся до кінця, віддай життя своє, але захисти прапор свій. Його підберуть інші. Нехай тебе поховають. Проте вони здобудуть щастя, про яке ти мріяв».
02.08.1924 р. поступив на роботу до Грегора та Отто Штрассерів, братів-баварців, які були одними з головних керівників відродження нацистського руху. Ці люди були в негативних стосунках з Гітлером, але це не завадило Гіммлеру, в майбутньому познайомитись з ним. Спочатку Гіммлер займав посаду секретаря, але згодом став головним помічником братів, готовим виконати будь-яке доручення.
В 1925 р. перебуваючи в Ландсхуті на діловій зустрічі Гіммлер особисто познайомився з пропагандистом Йозефом Геббельсом, з яким обговорив своє становище у братів Штрассерів.
12.03.1925 р. його давній товариш, автор гімну NSDAP Хорст Вессель, познайомив його особисто з Гітлером. Зустріч відбулася в Мюнхені, після якої Гіммлер залишив багато позитивних вражень, і відчув на собі харизматичність лідерства Адольфа Гітлера.
Цього ж року Гіммлер вступив в охоронні загони (SS - Schutzschtaffeln), діставши особистий № 168. SS являлось партійною організацією.
Головним його завданням в офісах партії в Ландсхутті було те, аби збільшити кількість прихильників партії. Солдати SS за його наказом збирали пожертви і папір для партійної газети «Volkische Beobahter», завдяки чому заробили собі велику славу як борців за ідею націонал-соціалізму.
В 1926 р. Гіммлер був призначений помічником шефа пропаганди рейху Йозефа Геббельса. Таке призначення стало для нього доречним, у нього з’явилася надбавка і тепер він став старанним і виконуючим правильно свої обов’язки адміністратором.
В 1927 р. його призначили на посаду замісника рейхсфюрера.
Якось одного дня, перебуваючи у відрядженні в Берліні, ховаючись від сильного дощу в готелі в Бад-Рейхенхаллє, Гіммлер познайомився з Маргаритою Боден, дочкою поміщика західно-пруського містечка Гончарцеве.
Ця жінка була старша від нього на вісім років, вона цікавилася лікарськими рослинами та керувала приватною клінікою, яку заснувала за батьківські кошти. Ця зустріч поєднала їх, вони стали зустрічатися, і Гіммлер в її присутності почувався, як справжній мущина, адже він надіявся ним стати, тому що до цього моменту він залишався цнотливим.
03.07.1928 р. вони одружилися. Ще перед весіллям подружжя купило собі затишний будиночок в містечку Вальдрундерінг за десять миль від Мюнхена. На першому поверсі було розміщено дві кімнати, ще три були на третьому поверсі. Гіммлер власноручно збудував курник, бо подружжя мало на меті створити свою власну птахоферму. Згодом там опинилося 50 квочок, проте нестача грошей і політична кар’єра зачинили йому шлях до створення великої птахоферми.
В 1929 р. Марга Гіммлер народила йому дитину - дівчинку, яку назвали Гудрун. Для самого Гіммлера така радість стала особливим натхненням, тому що з цього часу він став люблячим чоловіком та батьком.
В 1940 р. шеф SS фактично розірвав свої стосунки зі своєю дружиною Маргою, особою нервовою та запальною і зав’язав любовні відносини зі своєю колишньою секретаркою Хедвігою Хьосхен Поттхаст, красивою дівчиною, мешканкою з Кельна. Хедвіга вразила Гіммлера і наступний вже думав розлучитися з Маргою, але не пішов на такий крок.
Любовний роман з Поттхаст мав свої наслідки: через два роки вона народила йому дочку Хельгу, а ще через два – Нанетту – Доротею.
Гіммлер потрапив в скрутне становище. Він не міг бачити, як маленька Гудрун жила зі своєю матір’ю в квартирі, яка орендувалася у сім’ї Мюллерів в берлінському районі Штегліц по вулиці Бісмаркштрассе, 48. Потрібно було знайти для них будинок, причому швидко, тому що батьки Хедвіги вимагали, аби їх дочка припинила свій зв’язок з рейхсфюрером. Вони вважали, що Гіммлер, будучи одруженим не повинен був брати її на утримання. Невістка Хедвіги Хільда Поттхаст надіслала їй листа: «Через батьків, мені б хотілось, аби ти якнайшвидше вийшла заміж. Боюся, що у тебе з батьками примирення не буде. Але вони тебе благають, якщо ти з ним не розійдешся або він звільниться для тебе… Він же одружений, і вони бачуть в цій історії оману дружини і неповагу до тебе. Твоя мама запитувала, чи знає його дружина про твої зв’язки, і я змушена була сказати, судячи з того що я знаю - ні. Вона розцінила це як боягузтво з його боку. Твої батьки дуже за тебе хвилюються…»
Гіммлер повинен був купити будинок, якщо не хотів втрачати Хедвігу, але на які фінансові ресурси? Рейхсфюрер, особистих заощаджень не мав. Він змушений був взяти в партійній касі кредит. Рейхсляйтер Борман видав йому 80 тис. рейхсмарок, на які Гіммлер побудував для Хедвіги будиночок біля озера Кьонігсзее а районі Шьонау.
Невдовзі між Гіммлером і Борманом (двома ворогами) виник тимчасовий альянс, адже Хедвіга, яка мешкала на одинці з дитиною затоваришувала з дружиною Бормана Гердою, будинок якої знаходився неподалік.
Для самого Гіммлера такий любовний зв’язок з Хедвігою був нервозним. Наприклад керівник жіночого союзу рейху Гертруда Шольц-Клінк піддала критиці «Чорний корпус» SS за жартівливою заміткою редактора газети Міхаеля Мумма з приводу висловлювань одного з місцевих партійних вожаків («Ми розмножуємось») в зв’язку з народженням позашлюбної дитини рейхсфюрера. Гіммлер суворо наказав: «Рейхсфюрер не бажає, аби в «Чорному корпусі» друкувались статті Міхаеля Мумма, оскільки вони дуже часто дають привід до скарг і незадоволень».
Коли керівник Головного комунально-політичного управління Імперського керівництва NSDAP рейхсляйтер Карл Філер висловив незадоволення, що «Чорний корпус» використовує, «як колись єврейська преса, знаходила будь-який привід заплямувати все чиновництво, як бюрократів і консерваторів», чи Борман вимагав залишити в спокою окремих товаришів по партії, редакція дістала черговий прочухан від Гіммлера.
02.05.1941 р. Гіммлер надсилає листа головному редактору: «…Це відбувається через те, що ваша колись високошанувальна газета опустилась до кухонних балачок. Відрічітся, накінець, від цих дурних жартів, які аніскільки не цікавлять читачів, а лише приносять задоволення писакам, які бажають задовільнити свою внутрішню потребу…»

 

Re: Ваше мнение о Гиммлере?

SS-Рейхсфюрер. Політична кар’єра та жадоба до влади
06.01.1929 р. за старанну службу перед фюрером, Гітлер підписав наказ про призначення Гіммлера на посаду рейхсфюрера.
Рейхсфюрер – спадисті плечі, коротко підстрижене волосся, акуратно підстрижені вусики, безкровні тонкі губи і пенсне, яке через проблиск закривало сіро-голубі очі. Шкіра на шиї в’яла і вся в зморшках. В кутиках роту інколи з’являлася іронічна посмішка, яка злегка відкривала білосніжного кольору зуби, і яка оживляла на мить мертве бліде лице. Руки білі і ніжні з акуратним манік’юром, майже дівочі, на них чітко продивлялися голубенькі жили. Людина з такою зовнішністю могла б бути викладачем в початковій школі, проте Гіммлер став керівником карального апарату, який щоразу включав механізм жорстокості та насильства. Тепер рейхсфюрер брався за діло.
29.01.1930 р. Гіммлер доповів бувшому своєму наставнику Рему, який після сварки з Гітлером відправився в Болівію в якості військового радника, наступне: «До кінця цього кварталу чисельність охоронних загонів повинна зрости до 2000 тис. чоловік, хоча умови прийому і саме несення служби жорсткішають кожного місяця». Це був фактично перший період часу, де Гіммлер висунув питання збільшення та зміцнення SS як організації.
В 1930 р. Гіммлер став депутатом рейхстагу, але його обов’язки, як депутата, не відповідали його займаній посаді, він скоріше всього відігравав роль таємного спостерігача, який збирав інформацію про кожного штатного працівника, і якщо щось йшло не так, доповідав про це особисто фюреру.
В лютому 1931 р. прийняв активну участь у придушенні та ліквідації заколоту очолюваного одним з керівників SA Вальтером Штінессом.
04.06.1931 р. особисто познайомився з майбутнім шефом RSHA (Reichssicherheithauptamt) штурмфюрером SS Райнгардом Гейдріхом, де за наказом Гіммлера той створив SD в структурі SS. SD (Sicherheit Dienst) вела контроль і слідство за настроями в середені партії і суспільства зокрема.
13.06.1931 р. рейхсфюрер на зібранні свого керівництва, з закликом відданості фюреру: «Можливо, пройдуть місяці чи тижні до того моменту, коли потрібно буде приймати остаточне рішення. Ми будемо там, куди нас направить наш фюрер». Цими словами Гіммлер зародив негативне ставлення до SA, це були перші безкровні кроки його знищення. Дійсно чекати було недовго, згодом буде обрано фюрера, за наказом якого пройде так звана акція «Ніч довгих ножів».
Початки терору, почали зароджуватись саме в цей період часу. В територіальних округах були створені таємні інформаційні відділи, які повинні були вести нагляд за супротивниками як в самій партії так і за її межами.
10.10.1931 р. Гіммлер звітує Гітлеру: «В деяких містах зафіксовані випадки офіційного виключення досвідчених антифашистів із рядів комуністичної партії з метою їх наступного упровадження в охоронні загони… Бувший капітан Ерхардт, лідер нібито розпущеної організації «Viking», в останній час став проявляти активну діяльність. У тісному співробітництві з колами урядовців він готує натовп, прикриваючись фразами про національний інтерес, збройних загонів на зразок добровільного корпусу з метою розгромити NSDAP…».
25.01.1932 р. Гітлер призначив Гіммлера на посаду начальника SD, яке розміщувалось в Коричневій будівлі штабу партії – перебудованій з палацу Барлова на Бріннерштрассе, 45 в Мюнхені. В наказі керівництва SA № 114/32 «а» було сказано: «Начальником SD NSDAP призначений рейхсфюрер. Наказую керівнику територіального округу SA Мюнхен – Верхня Баварія і командиру 1-го штандарту SS надати рейхсфюреру списки відібраного в цю службу особистого складу».
У вересні 1933 р. Гітлер на партійному з’їзді в Нюрнберзі присвоїв своїй охороні титул Leibstandart SS «Аdolf Hitler». Цим самим було закладено основу нової збройної сили – військ SS. Таким чином Гіммлеру вдалося підключитися до діяльності, яка виходила за межі компетентності баварської поліції. Оскільки йому підпорядковувались самі дисципліновані збройні загони NSDAP. В таких загонів був лозунг «Держава в державі!», це означало будь-яке втручання в різну діяльність кожного державного органу.
01.04.1934 р. у своїй діяльності він зробив крок вперед, в Баварії йому було підпорядковано всю політичну поліцію, він став називатися начальником політичної поліції і очолив одне з управлінь баварського Рейхсміністерства Внутрішніх Справ.
20.04.1934 р. під його керівництво остаточно також переходить створена рейхсляйтером Германом Герінгом, ще 25.04.1933 р. – таємна державна поліція - Gestapo (Geheim staats polizei).
Після очолення цієї організації, Гіммлер переїхав в Берлін, де поселився у фешенебельному передмісті на віллі в Делемі. Свою дружину та п’ятирічну дочку, а також і усиновленого хлопчика Герхарда перевіз в передмістя Лінденфіхт в Гмюнде. В самому Берліні, його штаб-квартира знаходилась, по вул. Принц Альбрехтштрассе, 2. Підставою для його переведення в Берлін, була жорстока атака Гітлера проти Рема і його помічників.
24.06.1934 р. Гіммлер провів конференцію верховного командування SS, де закликав наступних до повної бойової готовності, на підставі того, що ніби SA готує державний переворот. На наступний день війська SS були в повній бойовій готовності. За наказом рейхсфюрера Гейдріх підготував списки тих членів SA, які повинні бути фізично ліквідовані. Гіммлер відіграв досить активну участь в знищенні SA під час проведеної Гітлером акції під назвою «Ніч довгих ножів».
26.07.1934 р. Гітлер оголосив SS самостійною організацією в системі NSDAP і яка буде підпорядковуватися на пряму верховному командувачу SS (Гітлеру) і вже рейхсляйтеру в системі керівництва рейху NSDAP Генріху Гіммлеру.
Цього ж року Гіммлер організував так зване «Коло друзів рейхсфюрера», куди входили тільки великі промисловці і фінансисти Німеччини, які у свою чергу надавали всі необхідні фінансові та матеріальні ресурси для підтримки та функціонування нацистського руху. Очолював свого роду такий ексклюзивний клуб промисловець Вільгельм Кепплер. Аби стати членом такого «кола», потрібно було початково внести суму в мільйон рейхсмарок. За допомогою цих коштів, що збирались з кожного хто вступав в це «коло», фінансувались різного роду наукові та дослідницькі роботи організацій рейхсфюрера.
14.12.1934 р. Гіммлер, присвятив всю свою увагу реорганізації збройних SS, видавши розпорядження про перетворення з підрозділів SS політичної готовності в батальйони SS і входження їх в спеціальні частини SS. Згідно розпорядження рейхсфюрера цим зайнявся штандартенфюрер SS Пауль Хауссер, який почав проводити стовідсоткову закалку солдат.
З таким відданням повноважень був не згідний штандартенфюрер SS Йозеф «Зепп» Дітріх, командир Leibschtandart SS «Adolf Hitler», котрий нехотів, аби його в майбутньому інспектував якийсь Хауссер. Проте Гіммлер віднісся до цього латентно, він знайшов вихід з ситуації, видавши розпорядження про те, що право на інспектування Leibschtandart SS він залишає за собою, а Хауссер буде при цьому присутній. Проте все рівно, ставлення Дітріха, до такого повороту подій, змушувало Гіммлера відчувати це, і тому наступний з цього приводу в розгніваному дусі пише: «Дорогий Зепп, знову твориться щось неймовірне. Твій Leibschtandart представляє собою відірвану від всіх організацію, в якій відбувається дещо надзвичайне, на накази зверху не реагує». Бійки з солдатами вермахту – діло рук солдатів Leibschtandart, зухвалі наклепи та звернення до товаришів з інших спец підрозділів – солдати Leibschtandart, а також самовільне залучення в Leibschtandart військовозобов’язаних без погодження на те збройних сил. Гіммлер ще раз нагадує: «Прошу тебе в останній раз зупини це. Я не взмозі признатися вермахту, що не в стані закликати Leibschtandart до порядку і виконанню діючих для всіх спец підрозділів розпоряджень і приписів. Я не буду більше терпіти нових вибриків Leibschtandart».
02.05.1935 р. у зв’язку з занадто протиправною поведінкою таємної державної поліції Гіммлера, Пруський Верховний Суд аби пом’якшити ставлення громадян до беззаконня, виніс рішення, про те, що подібні «заходи» цієї поліції можуть бути оскаржені лише в одному випадку, подачею скарги на ім’я шефа Gestapo. Тобто в суд не приймалися скарги чи заяви на протиправну поведінку з боку цієї організації.
10.02.1936 р. вийшов Пруський законодавчий нормативно-правовий акт, в якому зазначалося, що таємна державна поліція, якщо прийме будь-яке рішення по якійсь справі, то на таке рішення не може бути подана судова апеляція, адже таке рішення є остаточним і оскарженню не підлягає – влада Gestapo є необмеженою. Це дало Гіммлеру велику кількість необмежених можливостей, якими він і користався. Ще раніше суд консультував зацікавлених осіб про подачу скарги на протиправні дії Gestapo, проте цього разу будь-які скарги заборонялося подавати, навіть на прізвище шефа.
22.05.1936 р. Гіммлер виступив перед випускниками юнкерських училищ, де заявив, що їм доведеться служити «на протязі 10 місяців в спец підрозділах в якості командирів взводів для здобуття командних навиків, потім 10 місяців – в управлінні з расових питань для відточення свого бачення, потім 10 місяців – в службі безпеки для вивчення супротивника, а на кінець ще 10 місяців – в структурах SS для здобуття управлінського досвіду». Гіммлер намагався поставити початок навчанню молодих командирів, які б свідомо підтримували ідеологію, і з своїм досвідом ділилися зі своїми підлеглими, а також і з майбутнім поколінням.
17.06.1936 р. за наказом Гітлера, Гіммлер був призначений на нову посаду - начальника німецької поліції в Рейхсміністерстві ВС, чим офіційно затвердив ту владу, яку вже давно мав. З такими неофіційними призначеннями Гіммлера були незгідні багато чиновників, наприклад рейхсляйтер та рейхсміністр ВС Вільгельм Фрік, хоча і був начальником Гіммлера, проте той йому зовсім не підпорядковувався, рейхсміністр економіки Ялмар Шахт також відкрито критикував діяльність Гіммлера, генерал-фельдмаршал та головнокомандувач сухопутних військ Вернер фон Бломберг, також заявляв, що Гіммлер вмішується зі своїм SS туди куди не потрібно, та багато інших людей, котрі займали досить високі посади.
02.07.1936 р. таке призначення Гіммлер відсвяткував, провівши церемонію в м. Кведлінбург, на якій також відзначив тисячолітню річницю смерті Генріха І представника саксонської династії, поборника німецької експанісії та засновника цього міста. Там живий Генріх поклявся мертвому, що східна місія саксів буде продовжена і закінчена. Гіммлер настільки захоплювався своїм королем, що досить часто починаючи розмову, або відповідаючи на запитання він починав зі слів: «А король Генріх в такому випадку поступив би іншим чином…».
09.12.1937 р. за великі досягнення перед рейхом, його було нагороджено кінжалом SS.
Влітку 1938 р. у нього виникла ідея об’єднати SS і поліцію в єдиний апарат – «об’єднаний охоронний корпус націонал-соціалістичного рейху». При цьому він передбачив два процеси з’єднання: співробітники поліції громадського порядку (Sipo – Sicherheit Polizei) повинні були вступити в загальні SS і заснувати у великих населених пунктах есесівсько-поліцейські підрозділи.
07.10.1939 р. Гіммлер був призначений рейхскомісаром по консолідації німецької нації і йому було доручено проведення всіх заходів по германізації східних земель, насамперед Польщі, а трохи пізніше СРСР.
08.11.1939 р. відбулася вкрай надзвичайна ситуація. Якись поліцай-президент Нюрнберга Мартін зупинив кавалькаду з Гітлером і Гіммлером, яка виїжджала з міста. Сівши в автомобіль фюрера, Мартін доповів, що через декілька хвилин після закінчення його (Гітлера) традиційного виступу в пивній «Бюргерброй» вибухнула бомба.
Зрозумівши ситуацію, рейхсфюрер вибіг з машини і одразу попрямував до найблищого телефонного апарату, звідки зателефонував в RSHA, а згодом і в Дюссельдорф. Гіммлер насамперед телефонував оберфюреру SS Вальтеру Шелєнбергу, начальнику SD - Ausland: «Сьогодні пізно вночі, після закінчення виступу фюрера в «Бюргерброй» в Мюнхені було здійснено спробу замаху на його життя. Проте він покинув приміщення декілька хвилин раніше задуманого. Мова йде про англійську таємну службу. Наказ фюрера: Стівенса і Беста негайно заарештувати і доставити в рейх».
Через деякий проміжок часу, два таємних агенти були заарештовані. Але все ж таки це були не ті люди. Гітлер в глибині душі так і не пробачив рейхсфюреру за те що той не зміг схопити «справжніх» винуватців замаху 08.11.1939 р.
27.05.1942 р. зранку приблизно о 9.00 на трасі по напрямку до Градчан старого королівського замку, що в Празі, було здійснено те реалізовано замах на замісника рейхспротектора Богемії і Моравії обергруппенфюрера SS Райнгарда Гейдріха, одного із самих близьких друзів Гіммлера. Почувши трагічну звістку від вищого керівника SS в Празі группенфюрера SS Германа Франка, про те, що на Гейдріха було здійснено замах і що він перебуває у важкому стані, Гіммлер одразу від почутого розійшовся слізьми, і негайно ескортом разом зі своїм представником в ставці фюрера группенфюрером SS Карлом Вольфом виїхали до Гітлера в його резиденцію в Растенбург.
Гіммлер, який був одержимий спасти Гейдріха, та як і Гітлер, не гаючи жодної хвилини часу направили своїх найкращих лікарів для спасіння життя. Цілий день та цілу ніч лікарі боролися за його життя, а Гіммлер у свою чергу безперестанку телефонував, і з великим хвилюванням розпитувався як його стан. Рейхсфюрер вже призначив ціну в 10 млн. крон тому хто знайде мертвих чи живих негідників, які насмілилися це зробити. Він передав наказ Франку: «Оскільки інтелігенти – наші запеклі вороги, розстріляйте сотню сьогодні в ночі». За такими вказівками було знищено багато невинних людей, в тому числі було розстріляно більш ніж тисячу людей в селі Лідіце, за те, що нібито вони переховували злочинців.
28.05.1942 р. після трагічного інценденту, Гіммлер особисто перебрав на себе повноваження шефа RSHA (Головне управління безпеки рейху), яким до цього був сам Гейдріх, і призначив своїм замісником обергруппенфюрера SS Ернста Кальтенбруннера.
04.06.1942 р. після тривалої коми Гейдріх помер. Гіммлер був настільки пригнічений, що сльози з його оболонки очей не покидали його ні на хвилину.
06.06.1942 р. відбулася перша із церемоній похоронів, на якій Гіммлер жалів більше за всіх, де також він особисто взяв під свою опіку двох синів Гейдріха. Після всієї церемоніальної процедури, тіло перевезли на поїзді в Берлін, в штаб-квартиру RSHA.
08.06.1942 р. в третій годині дня Гіммлер особисто поруч з Гітлером відкрили похоронний звичай в палаці Рейхсканцелярії – останньому місці де був виставлений гріб.
30.01.1943 р. він віддав свою посаду, шефа RSHA, своєму заступнику, проте одночасно зберіг за собою безпосередній контроль (через голову начальника RSHA) за діяльністю головних каральних органів, насамперед за таємною державною поліцією, якою керував вже в цей час группенфюрер SS Генріх Мюллер.
23.08.1943 р. залишаючись рейхсфюрером, він стає на посаду рейхсміністра ВС. З цього моменту являвся одним із самих могутніх людей третього рейху.
Важливі функції міністерства перейшли до SD. Після цього негайно була проведена чистка в ході якої, особливо постраждало управління рейхсміністерства, якому підпорядковувались поліція громадського порядку, а контроль за кримінальною поліцією перейшов до SD.
Гіммлер на верхівці своєї кар’єри, ліквідував відомство управління права, з начальником якого міністеріальдеректором Вернером Брахтом йому нерідко доводилось зустрічатися. Замість нього він створив відомство управління економікою, під керівництвом группенфюрера SS Августа Франка.
Після того як він став керівником Рейхсміністерства ВС, відносини його з шефом партійної канцелярії рейхсляйтером Мартіном Борманом ще більше загострилися, і між SS і партією виникла конфронтація. Недаром Гіммлер ще в 1940 рр. закликав SS до єдності проти внутрішнього ворога, що потрібно було насамперед. Як казав він Шелєнбергу: «Фюрер настільки звик до Бормана, що зменшити цей вплив буде зовсім неможливо. В який раз я змушений з ним домовлятися, хоча мій обов’язок – просто його кинути. Сподіваюсь, мені вдастся його переграти, не позбавляючись від нього. Він винен в багатьох рішеннях Фюрера; насамперед, він не тільки підтвердив свою безкомпромісність, але і закріпив її».
12.02.1944 р. лише після того, як шефом Gestapo Генріхом Мюллером, було виявлено що у військовій розвідці і контррозвідці Abwehr, якою керував адмірал Вільгельм Канаріс було багато змовників, які прагнули скинути Гітлера з посади, а також після того, як деяких було заарештовано та розстріляно, Гіммлер отримав від Гітлера розпорядження об’єднати SD і Abwehr в єдине ціле. З цього моменту питання військової розвідки і контррозвідки перейшли в руки SS. Така підпорядкованість відбулася завдяки тому, що группенфюрер SS Герман Фегеляйн особистий представник Гіммлера в штаб-квартирі фюрера – запропонував підпорядкувати цей «весь хлам» рейхсфюреру SS. Гітлер погодився, і за декілька хвилин доля абвера була вирішена. Рейхсфюрер наповнився ще однією владою.
В травні цього року Гіммлер виступив в Зальцбурзі перед вищими керівниками бувшої організації Abwehr. Він висміяв сам термін цього слова як обороняючий, в той час як істинна німецька розвідка, зазначив він, відповідно повинна бути агресивною.
20.07.1944 р. відбувся замах на Адольфа Гітлера, який дав змогу Гіммлеру отримати ще одну важливу посаду.
О 16 годині Гіммлер підніс контуженому Гітлеру проект наказу, який передбачав призначення рейхсфюрера, на посаду головнокомандувача резервної армії, та начальника озброєнь сухопутних військ, Гітлер не читаючи негайно підписав, і закликав Гіммлера бути вкрай жорстоким щодо змовників. Гіммлер стукнув каблуками: «Мій фюрере, ви можете повністю на мене покластися!».
Після цього він провів чистку керівницького апарату армії резерву, де поставив на керівні посади своїх вірних офіцерів з SS.
Восени цього ж року міністеріальдиректор Герхард Гіммлер рідний брат Генріха, відвідав свого брата, якраз в той момент коли той не дивлячись на недугу мав намір провести нараду з вищим керівництвом SS.
Герхард йому порадив: «Побережи своє здоров’я, перенеси нараду».
Гіммлер на це йому з гордістю відповів: «Ти чув хоча б коли небуть, аби переносили Різдво через нежіть у священика?».
Ця відповідь гарно змальовує його так би мовити ідею місіонерської вибраності, якою він був дуже охоплений, після взяття до рук такої великої влади, про яку він лише міг тільки мріяти в юні роки. Один лише перерахунок його посад показує, яка влада була сконцентрована в чистих, охайних руках Гіммлера.
Йому підпорядковувались 38 дивізій SS, з такою кількістю солдат та техніки він рахувався фактично головнокомандувачем збройних сил на території самої Німеччини.
24.07.1944 р. була оголошена тотальна мобілізація, Гітлер віддав рейхсфюреру розпорядження сформувати ще 15 нових дивізій, що дало Гіммлеру змогу на створення нового вермахту – «Nazional – sozialistische volkse armee» (націонал-соціалістичної народної армії).
За допомогою погроз, судових процесів і пропаганди, яка закликала народ взяти до рук зброю, він проводив мобілізацію навіть останніх резервів, не цураючись більшовицьких методів, так, навіть вказував на міри, які приймали совіти підчас оборони Ленінграду, намагаючись цим довести, що і у німців вистачить сил для організації жорсткої оборони. Як заявив він офіцерам однієї з піхотних дивізій: «Я надаю вам повне право, ставити до стіни кожного, хто буде нам противорічити».
В нові частини і з’єднання Гіммлер набирав молодь із заводських цехів і шкільних класів. В найменуваннях нових формувань з’явилися ознаки «революційної армії» - «народна гренадерська дивізія», «народний артилерійський корпус», тощо.
Після цього рейхсфюрер намагався захистити свої новосформовані кавалькади від впливу офіцерського корпусу вермахту. Ніхто із «народних офіцерів» не мав права бути переведений в інші діючі частини, а самі новосформовані підрозділи залишалися у підпорядкованості головнокомандувача армії резерву. З цього приводу він зазначив: «Армія, яка зможе виграти цю війну, повинна бути націонал-соціалістичною народною армією».
За функціонуванням його армії, слідкувало SD, яке доповідало Гіммлеру особисто про будь-які відхилення з боку членів народних ополчень. Наприклад на нараді гауляйтерів в Познані він зазначив, що кожен хто має сумнів в перемозі буде поставлений до стіни без всілякого жалю, і також доповнив: «Незначна кількість офіцерського корпусу – 5, 10, саме більше 15 відсотків – можуть виявитися свинями, яких рано чи пізно ми виявимо і передамо суду».
Попри все це територія рейху ставала все менша і менша. В результаті літнього наступу радянські війська вийшли на Віслу і підійшли до кордонів Східної Прусії. У вересні війська союзників також опинилися на західному кордоні Німеччини.
На протязі вересня – жовтня Гіммлер поставив під зброю майже 500 тис. чоловік і кинув на фронт швидко сформовані і погано навчені підрозділи і частини.
Також він розробив плани оборони кожного німецького будинку, так би мовити носився з ідеєю створення «Wehrwolf» - організації партизан-фанатиків націонал-соціалізму, виношував мрію про створення «Alpenfestung» (альпійської фортеці) на півдні Німеччини, де могла б сховатися вся нацистська еліта.
10.10.1944 р. Гіммлер наказав розвісити оголошення наступного характеру: «Жоден дезертир не уникне справедливої помсти. Його проступок, разом з тим важко відіб’ється на його ж сім’ї».
За допомогою своєї «армії», Гіммлер вирішував проблеми, які виникали на територіях рейху, наприклад він тричі кидав свої когорти на ліквідацію народних повстань. У Празі його війська придушували повстання, на Варшавському фронті за його наказом обергруппенфюрер SS Еріх фон дер Бах-Целевскі придушував повстання польських партизан та інші випадки, які передбачали застосування «армії» Гіммлера.
Сам Гіммлер вже не вірив в остаточну перемогу, якось до нього пожалівся, як до головнокомандувача армією резерву генерал-полковник теоретик танкового нападу Гайнц Гудеріан з питанням де взяти війська для відбиття чергового нападу радянських військ. У відповідь рейхсфюрер тільки усміхнувся, і промовив: «Бачите, дорогий генерале, я не думаю, що росіяни зможуть продовжувати наступальні дії. Все це лише брехня».
Після того як війська союзників напали на Ельзас, відтіснивши частини 19-ої армії генерала Фрідріха Візе до Рейну, було вирішено створити на лівому березі ріки Рейн плацдарм і зупинити рух військ супротивника.
07.12.1944 р. у зв’язку з цим в штаб-квартирі фюрера було вирішено створити нове угрупування військ в районі між Карлсруе і швейцарським кордоном і тому була створена група армій «Ober Rhein» (Верхній Рейн) (з 29.01.1945 р. «Weichsel» (Вісла). А Борман порадив Гітлеру поставити на чолі цієї групи армій особисто Гіммлера.
10.12.1944 р. Гіммлер приступив до командування цією армією. Рейхсфюрер зрадів, що в його підпорядкованості знаходиться додаткова сила, він нічого не підозрював, що це пастка зроблена Борманом, яка в будь-якому разі заперечувала всі надії на те що можна кардинально змінити хід війни. Проте завдяки своєму прагненню та своїм вмілим організаційним здібностям, йому все ж таки вдалося створити фронт оборони, перекинувши туди майже всі мобільні підрозділи з армії резерву. Це були підрозділи народного ополчення, юні хлопці та старі діди, і всі інші, які до цього часу займалися цивільною роботою.
05.01.1945 р. відбулася нарада на якій фюрер наполягав на початку військової операції в Арденах. Начальник Генерального штабу Гайнц Гудеріан заперечив проти цього, він вважав, що краще ударні танкові сили перекинути на Східний фронт. Пропозиція Гудеріана була відкинута з порогу. Гіммлер заявив: «…Щодо росіян, то я запевняю тим, що знаю: росіяни не перейдуть у наступ. Вони не в стані цього зробити». Це була типово обдумана відповідь Гіммлера, яка мала хибний характер.
Бої виявились дуже жорстокими, Гіммлер свій командний пункт, який розміщувався в Шварцвальді, не залишав ні на хвилину. Готувався до вирішальних боїв зі супротивником, задовольняючи себе лише малими перемогами над внутрішнім ворогом (Борман, Ріббентроп, інші). Згодом він по звільняв з посад командувачів арміями і корпусів, і відмовився підпорядковуватись головнокомандувачу Західним фронтом. Такі ситуації, які Гіммлер створював, були не до вподоби командувачам інших армій.
Невдовзі двом дивізіям сусідньої військової групи вдалося прорвати в ході обмеженого контрудару французьку оборонну лінію «Majino» в районі Гагенау і вийти на північну частину Ельзасу. Рейхсфюрер виходячи з їх успіху розробив свій план, прохаючи Гітлера віддати в його розпорядження ці дивізії, аби загальним ударом взяти Страсбург. Його прохання було задоволено.
Одразу після цього, війська, що вирвались на північні околиці Ельзасу, були розвернуті на південь уздовж Рейну, а основні сили почали напад на Страсбург. Для військ союзників це було несподіванкою, проте головнокомандувач союзників генерал Дуайт Ейзенгауер активно протистояв наступаючим військам Гіммлера. Наступ зупинився.
20.01.1945 р. союзники перейшли в контрнаступ. До кінця цього місяця війська Гіммлера змушені були переправитися на протилежний беріг Рейну.
Після таких подій, які ще майже не дійшли до вух Гітлера, Борман підготував Гіммлеру, ще одну посаду, аби занурити рейхсфюрера в проблеми з не з успіхом яких точно можна буде викликати гнів фюрера.
Гудеріан запропонував Гітлеру створити в Померанії нову групу армій, в яку могли б увійти різного роду німецькі підрозділи, що в даний час відступають від Вісли до Одера, і назвати її групою армій «Weichsel», та й призначити нею командувача генерал-фельдмаршала, барона Максиміліана фон Вейхса. Фюрер звісно погодився дати дозвіл на переформування ще однієї групи армій, проте погодився поставити на її командну посаду рейхсфюрера.
Гіммлер в якості начальника свого штабу вибрав недосвідченого в цій галузі керівництва великими військовими з’єднаннями, танкового генерала військ SS бригадефюрера SS Гайнца Ламмердінга. Також у свій штаб він понабирав багатьох недосвідчених офіцерів, як з SS так і з вермахту.
24.01.1945 р. Гіммлер розмістив свій командний пункт в Дойче - Кроне і з неохотою почав вести бойові дії, а його ілюзії в якості полководця падали на нівець.
29.01.1945 р. Гіммлер прийняв командування з перейменованої групи армій «Ober Rhein» над групою армій «Weichsel», що на була на Східному фронті. З цього моменту стало зрозуміло, що якщо йому невдастся зробити того, що вимагає фюрер, а нова поразка поставить на карту все, що він робив на протязі довгих років, то прихильності у Гітлера він точно позбудеться.
Скориставшись останніми силами, та зібравши залишки з армії резерву, він сформував нові дивізії SS, кожна з яких не перевищувала по кількості бригаду. У нього сформувалось просте але не просте для його підопічних та солдат завдання – стояти на смерть та віддати перемозі весь свій фанатизм: «Завдання, схоже до того, яке зараз стоїть перед нами, сотні раз вирішували наші предки, відбиваючи натиск аварців, монгол, татар і турків. І в ті часи єдиними надійними союзниками були власна сила і відважне серце». Але такі висловлювання не зупиняли думати Гіммлера про невідворотну катастрофу.
Гіммлер все ж таки прийнявся до справи, його спроба зупинити просування радянських військ до Одера своїм контрударом 10-го корпусу SS з району коси Одер – Варта успіхом не увінчалась.
29.01.1945 р. війська маршала Радянського Союзу Георгія Жукова вийшли до Одера, заволодівши старими укріпленнями військ Гіммлера.
Гіммлер здійснив фланговий удар в районі Шнайдемюля, зібравши при цьому найкращі частини SS, але такий удар ніяких плодів не приніс. Німці були відкинуті. Після такої поразки, він зник у польовому госпіталі группенфюрера SS Карла Гебхардта в Гогенліхені, і майже нікого не приймав, а після 22 години вечора, війна для нього взагалі закінчилась.
Тут і все почалося. На занепад Гіммлера у військовій справі, зауважив Гудеріан, який негайно почав приймати міри, за допомогою яких мав намір скинути з посади командувача групою армій. Після довгих дискусій з Гітлером він все ж таки дав згоду на усунення Гіммлера від займаної посади.
18.03.1945 р. Гіммлер перебуваючи з грипом в госпіталі який разом з командним пунктом перемістився в Пренцлау, прийняв Гудеріана і обговорили подальше військове існування рейхсфюрера.
20.03.1945 р. замість рейхсфюрера на посаду командувача групою армій «Weichsel» Гітлер призначив командувача 1-ої танкової армії генерал-полковника Готхардта Хейнріци. Так і закінчилась завітна мрія Гіммлера стати великим полководцем.

 

Re: Ваше мнение о Гиммлере?

Ето краткое инфо с моей книги о Гиммлере, есть даже цветные фото и очень редкие, пишыте

taras-gladenkii@mail.ru

 

Re: Ваше мнение о Гиммлере?

Ну что можно сказать о человеке, к-й вместо того чтобы заниматся своим СС решил напоследок проявить свой полководческий гений, и если про эльзас в январе 45-го плохого сказать в принцыпе нечего, то о командовании группой армий "Висла" в конце января-нач.февраля того же года лучше помолчать, Гейнц Гудериан, в своей книге"Воспоминания солдата" про этот период в карьере рейхсфюрера написал достаточно.Как политик проявил себя как настоящий лунат, решив что Эйзенхауер будет его слушать в мае 45-го (когда уже полный п...ц).Как руководитель такой мощной организации проявил себя достаточно странно в плане дисцыплины, позволяя свим подчиненным (типа Й.Дитриха) прирекания, неподчинение приказам, да и вобще неуважительное отношение....

 

Re: Ваше мнение о Гиммлере?

Случайностей не бывает. Это во-первых.
А во-вторых, не стоит судить личность такого калибра, как Гиммлер, по нескольким книжкам, которые, конечно, на абсолютную истину претендовать не могут. Взгляд на личность Гиммлера в них односторонний, повторяющийся от издания к изданию.

 

Re: Ваше мнение о Гиммлере?

У Гиммлера было две личности: первая - ето идеолог своей идеологии, имеется ввиду, то что он был мистиком, окултистом, и верил в рейнкарнацию, и тем самым ввел свои уверения; вторая - преданый национал-социалист, даже плакал перед Феликсом Керстеном, что гибель рейха неизбежна. То что он был отличным семянином, ето факт на лицо, и хорошым хозяином по дому, ето тоже факт, но то что он был хреновым полководцем - и ето тоже факт. Его мечта вдетстве быть полководцем не збылась!

 

Re: Ваше мнение о Гиммлере?

Пара фоток по теме и еще по последним данным англиских историков Гиммлер не отравился а был ими убит чтобы сокрыть контакты и переговоры англичян с Гиммлером во время воины

 

Re: Ваше мнение о Гиммлере?

кстати, примерно то же самое говорит о нем в своей книге его мануальный терапевт = Др. Керстен.

 

Re: Ваше мнение о Гиммлере?

А почему бы и не отравиться? Ничего хорошего Гиммлера не ждало...

 

Смерть Гиммлера.

Как Вы думаете, насколько соответсвует истине заявление англичан, что Гиммлер окончил жизнь самоубийством?
Для затравки несколько фоток.

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

А какие есть варианты?

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

Думаю сомнений быть не может........ Он не был интересен уже никому из сторон.
Не покончил бы с собой, повесили бы!

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

Почему?! Он многое мог рассказать.

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

Дочь Гиммлера, Гудрун Бурвитц, утверждала, что папу отравили англичане.

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

Об этом и речь.
У кого есть какие-нибудь данные?

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

Камрады это конечно непоследняя инстанция но все же думаю может будет интересно http://www.sovsekretno.ru/magazines/article/817

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

Вот кое что из моей книги!

... Напротязі декількох наступних днів, вони рухались на Південь через Нойхаус до Бремерфорда.
21.05.1945 р. вранці, вони були на місці. Від Фленсбурга до Бременфорда вони пройшли майже сто миль. Перед тим, як рухатись далі в бік Баварії, Гіммлер наказав зняти з форми емблеми і знаки розрізнення SS і видавати себе за членів Geheim Feld Polizei (таємна польова жандармерія). Сам Гіммлер, нятягнув на ліве око піратську пов’язку одягнув форму унтер-офіцера і прихопив собі документи листоноші, на ім’я Генріха Гітцінгера. Це були документи, які ще раніше Гіммлер взяв був собі після того, як дійсного їх власника засудили були до смертної кари.
В Бременфорді група втікачів вирішила, що пройти повз контрольно-пропускні пункти союзників без дорожніх документів їм не вдасться. Гіммлер послав Кермайера до районного голови, для того аби той взнав, чи можна десь дістати такі документи. Коли в нього нічого не вийшло, Кермайер наважився роздобути такі документи в союзників, а інші в цей час будуть чекати вдалої звістки. Все закінчилося з провалом, Кермайера заарештували, а Гіммлер взнавши про це, разом з рештою негайно зникли подалі. Коли вони переховувались в лісовій смузі, на них натрапив патруль, який одразу заарештував всіх втікачів.
23.05.1945 р. о 14 годині, біля Люнебургу в слідчий табір за № 031, що був неподалік від Нінбурга на ріці Везер, яким командував капітан Том Сільвестер, прибув конвой, який доставив групу підозрюваних.
Заарештованих, помістили до бараку, як і всіх інших військовополонених, що потрапляли сюди. Гіммлер вирішив, ще не здавати свою істинну позицію, проте у нього виникло велике бажання зустрітися з комось головним цього табору. Гіммлер разом з іншими почав очікувати відповідного моменту. Згодом вони активно почали виступати на те, аби їх негайно прийняли на співбесіду. Сільвестеру одразу повідомили, про трьох військовополонених, які себе дуже підозріло ведуть. Капітан погодився їх прийняти.
Першим в кабінет зайшов хворобливого вигляду, в поношеному одязі, маленького зросту мущина, за ним вслід зайшло ще двоє, високих на зріст з військовою виправкою, один з яких був худий, а другий масивної тілобудови. Той, що був здоровішим, трохи шкандибав, тому Сільвестер замітив якусь підозру і вирішив наказати сержантам аби їх закрили один від одного під арешт.
Залишився чоловік з чорною пов’язкою на лівому оці. Він окуратно, повільним жестом зняв пов’язку, витягнув з кишені окуляри, надів їх, і гордо у спокійному тоні промовив: «Я Генріх Гіммлер!».
Сільвестер, заметушився, адже перед ним стояв колишній керівник карального апарату Німеччини, він негайно викликав охорону і зателефонував в таємну службу розвідки. Після цього одразу прибули два офіцера, які негайно попросили Гіммлера розписатися, аби ідентифікувати його підпис з підписами на документах, які особисто підписував рейхсфюрер. Гіммлер погодився, адже думав, що у нього хочуть взяти автограф. Коли підпис було ідентифіковано, він вдійсності належав Генріху Гіммлеру, людині яка себе ним назвала.
За ідентифікацією підпису, потрібно було провести освідування. Сам Сільвестер особисто почав проводити обшук верхнього та нижнього одягу, переглядаючи весь знятий одяг та речі неодноразово.
Під-час цієї процедури було виявлено документи на ім’я Генріха Гітцінгера, в піджаку було знайдено мідний футляр схожий на портсегар де за резинкою була прикріплена маленька скляна ампулка з рідиною. Сільвестер та інші присутні одразу здогадалися – ціаністоводнева кислота, смертельна отрута. Але капітан все ж таки вирішив запитатися, що це таке. Гіммлер йому відповів: «Це моє лікарство від спазмів у шлунку». Згодом було виявлено ще один схожий футляр, проте порожній. Виникла підозра що пропавша ампула захована десь поблизу – в самому Гіммлері.
Коли весь обшуканий одяг був на підлозі, та було оглянуто всі отвори, окрім ротової порожнини, та всі місця де можна було б що-небудь заховати, ампули так і не було виявлено. До цього моменту, йому не казали відкривати рот, тому що, якби йому наказали це зробити, Гіммлер без роздумів зробив би свою солдатський обов’язок. Він подумав, що його пронесло і вирішив відчувати себе переможцем у цій ситуації. Одягнувши на себе сорочку, Гіммлер одрузу приступив до їжі, яку йому принесли. В обшукувачів була надія на те, що коли він буде їсти, то хоча б щось витягне з рота. Сільвестер в іншій кімнаті спостерігав, час немов зупинився, боротьба з хитрістю продовжувалась. Гіммлер смачно доїдав великі бутерброди з сиром, запив чаєм і нічого з рота так і витягнув.
Тим часом у штаб-квартиру 2-ої армії надіслали повідомлення про арешт Генріха Гіммлера. Очікуючи прибуття старших офіцерів розвідки, капітан Сільвестер запропонував Гіммлеру одягнути англійську військову форму, але Гіммлер одразу відмовився це зробити, тому що подумав, що якщо він одягне її то його сфотографують у ворожому мундирі, а потім фотографію опублікують в пресі. Єдине, що він одягнув це сорочку, калісони і носки, а для того щоб прикритися, йому ще й дали армійське простирадло.
Всі хто оглядав Гіммлера, були занепокоєні, вони метушилися через ту ампулу, яку колишній рейхсфюрер зможе використати в буд-якій для нього критичній ситуації.
Доки Гіммлер був під арештом, він вів себе досить коректно, і напевне розумів, що його далі очікує. Ще коли він з’явився в таборі, вигляд у нього був досить нездоровий, проте після їжі та миття (голитися йому було заборонено) він одразу віджив і повеселішав.
Він пробув майже 8 годин під постійним наглядом капітана Сільвестера. За цей час, коли його не допитували, Гіммлер розпитувався, як там його ад’ютанти, їх місцеперебування, чи з ними добре поводяться, та інше.
Вслід за офіцерами, десь під вечір приїхав полковник Майкл Мерфі, начальник таємної служби при штабі фельдмаршала Монтгомері, який взяв участь в подальшому обшуці.
Десь о 21 годині цього ж вечора, для допиту Гіммлера прийшов сам Мерфі. Він сказав Гіммлеру, що буде обшукувати його та його підопічних, ще раз, особисто. Гіммлер непогодився з цим, називаючи знову своє ім’я, для того аби з надією добитися спеціального поводження. Гіммлер також наполягав, що у нього є послання для Монтгомері, проте Мерфі не гаючи часу на балачки вирішив особисто відвести його в штаб-квартиру 2-ої армії для ретельного огляду, з метою відшукати заховану ампулу.
Невдовзі Гіммлера повезли в автомобілі у супроводі полковника і ще одного офіцера розвідки. Їхати треба було близько 20 км. Це був також останній раз, коли капітан Сільвестер його бачив.
У полковника Мерфі виникла підозра, що єдиним місцем для схованої ампули, є ротова порожнина і ягодиці. Мерфі зателефонував своєму заміснику і попросив аби той направив лікарів.
Колишнього шефа SS доставили в слідчий центр, який був спеціально організований в будинку по вул. Ульзнерштрассе, і передали під нагляд старшому сержанту Едвіну Остіну, якому, спочатку не сказали кого він буде насправді охороняти, проте Остін одразу здогадався, що хтось дуже високий з SS.
Остін, якому перед цим не вдалося запобігти суїциду обергруппенфюрера SS Ганса Прютцмана, який розкусив ампулу з ціаністоводневою кислотою, був на готові не дати зробити таке ж і Гіммлеру. Він по-німецьки вказав йому на його ліжко, і сказав: «Це ваше ліжко. Роздягайтесь». Гіммлер все ще залишався в калісонах, сорочці, носках та поверх накинутому простирадлі, і зробив вигляд що не розуміє його, після цього подивився Остіну в очі, і звернувся до перекладача: «Він не знає, хто я такий!». Остін одразу відповів: «Знаю. Ви Генріх Гіммлер. А це ваше ліжко. Роздягайтесь!». Гіммлер все ж таки продовжував дивитися йому в очі, але Остін підтвердив знову свій наказ, і Гіммлер змушений був опустити голову і піти до ліжка, сівши там він почав скидати з себе одяг.
Після цього завітав сам Мерфі та військовий лікар капітан К. Дж. Л. Уельс, які намагалися виконати звичайний огляд полоненого. У них в голові ще залишалася підозра щодо схованої ампули.
Коли Гіммлер вже стояв нагий, вони почали проводити огляд, спочатку оглянули вуха, пахви, волосся, ягодиці. Згодом коли вони нічого не знайшли, Уельс наказав йому відкрити рота, Гіммлер підкорився і відкрив його, полковник тим часом помітив маленьку чорну ампулку в проміжку між зубами справа на нижній щелепі. Уельс наказав: «Станьте блище до світла. Відкрийте широко рота!». Уельс запхав два пальці йому в ротову порожнину намагаючись нащупати щось схоже на ампулу, але в цей момент Гіммлер різко повернув голову при цьому вкусивши Уельса за пальці. Уельс миттю зреагував, і крикнув: «Він роздавив її!».
Полковник разом з сержантом вскочили до Гіммлера, який повалився на підлогу, схопили його тіло і перекинули на живіт, намагаючись не дати йому ковтнути. Лікар схопив його за горло, намагаючись примусити виплюнути отруту. Мерфі одразу наказав охороні аби негайно принесли голку з ниткою. Після цього він пробив язик і за допомогою нитки витягнув його на зовні, і так його тримав. Гіммлера в цей момент зводили судоми, він намагався боротися з проникненням отрути в організм.
Боротьба за його життя, за допомогою блювотних засобів та промивання шлунку тривала більше години. Використовувались всі методи штучного дихання, але вже нічим неможливо було зарадити. Отрута виявилась сильнішою, його обличчя набрало синього забарвлення.

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

Ціаністоводнева кислота діє навіть у мізерних дозах (менше 0,05 г). Смертельний газ диціан, який є невідмінним інгредієнтом кислоти, за своїми хімічними властивостями схожий на галогени. Поідбно до них він утворює сполуку з воднем, що має кислотні властивості, і даістає назву ціаністоводневої килоти або синильної.
Ампула була виготовлена з тоненького, проте досить міцного металу, аби витримати обережне жування і вплив харчової рідини, особливо, якщо жувати на інший бік, проте недостатньо міцного для сильного стискання щелеп. На вигляд вона містила у собі рідину, проте коли її розламати, така рідина випаровується і діє в якості газу, що є надтосмертельним для слизової оболонки дихальних шляхів, тому потрібно погодитись з тим, що у Гіммлера після вдихання цього газу шансів на життя практично не було.
23.05.1945 р. об 23 год. Генріх Гіммлер, колишній керівник могутньої каральної машини третього рейху, залишив світ живих назавжди.
З моменту його смерті, пройшло ще 24 години, доки росіяни надіслали своїх представників оглянути тіло, і з невеликою охотою прийшли до висновку, що це може бути Гіммлер. Лише по закінченню розслідування тіло можна було поховати.
25.05.1945 р. тіло Гіммлера поховали в безіменній могилі під Люнебургом. Його тіло на момент захоронення було загорнуте в армійське простирадло і обвите маскувальною сітою, обв’язану телефонним проводом. Таємну могилу йому викопав старший сержант Едвін Остін, який до війни працював сміттярем.

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

Так в чём вопрос? Был ли труп Гиммлером? Или отравили ли его англичане а не он сам? Статья конечно очень интересная и подробная, но какова окончательная версия?

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

дочурка - прелесть. Какова её судьба?

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

если бы его хотели убить, то убили бы показательно, а то что его приговорили бы к высшей мере- это 100%, так что он самоубийца

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

А если бы рот открыл? Черчиль вон из-за писем к Муссолини тресся. Все-таки думаю, ему помогли...

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

интересно, а где он ныкался с 9 до 21 мая?

 

Ответ: Смерть Гиммлера.

Вот что он делал!

08.05.1945 р. Гіммлер скоротивши парк своїх автомобілів до чотирьох, здійснив перший акт самоліквідації – зголив вусики. Він готовий був податися будь-де, лише аби не привертати до себе увагу. Отто Олендорф радив йому здатися, і відповісти перед світом за свої діяння, проте Гіммлер не хотів цього робити. Дні його небуття наближалися.
10.05.1945 р. рейхсфюрер востаннє звернувся до німецького народу: «Дорогі товариші! Трагічні події останніх днів змусили мене звернутися до вас в ці нелегкі для кожного німця дні. Наша Батьківщина - велика Німеччина лежить в руїнах. Наша армія розгромлена. Але наш дух, як і раніше сильний. В тяжких умовах ми були змушені підписати мир з союзними державами і дати зобов'язання рішуче викоренити недоліки минулого. Потрібно признатися відверто - до нинішнього положення Німеччину привели не тільки підступи світового єврейства, але і окремі недоліки колишнього керівництва країни. Колишній канцлер Німеччини і керівник партії зосередив в своїх руках неосяжну владу, якою не зміг правильно скористатися. Мали місце серйозні прояви суб'єктивізму і волюнтаризму в управлінні країною, а також крупні помилки при проведенні військових операцій. Не завжди повністю відповідали ідеалам демократії окремі дії деяких офіцерів SS і Gestapo, що деколи викликало законні нарікання населення в деяких країнах. Винні будуть виключені з партії. Подекуди у нас і мали місце окремі перегини в реалізації програми остаточного рішення єврейського питання. Але тепер з цим покінчено раз і назавжди. Оновлене керівництво країни готове визнати свої помилки і продовжувати йти по шляху, наміченому партією. Ми, як зіницю ока будемо берегти єдність партійних лав. Оновлене керівництво країни - товариші Герінг, Розенберг, Геббельс, Ріббентроп і інші надалі твердо дотримуватимуть ідеали демократії і зобов'язали повністю викоренити окремі недоліки, на які нам справедливо вказали союзники. Наше відважне Gestapo буде тепер гострозоро стояти на варті ідеалів демократії і правопорядку. З перегинами минулого тут покінчено раз і назавжди! Особи, які допустили окремі порушення націонал-соціалістичної законності, будуть відправлені на пенсію. Всі незаконно репресовані будуть посмертно реабілітовані. Керуючись ідеями націонал-соціалізму, заради світлого майбутнього німецького народу, ми в цю відважну годину закликаємо німців всіх як один об'єднатися навколо нового керівництва з тим, щоб, відновивши країну, продовжити під мудрим керівництвом партії боротьбу за світле майбутнє німецького народу - заради повного викорінювання світового єврейства. Під яскраво-червоним стягом, під керівництвом оновленої націонал-соціалістичної партії - вперед, до нових перемог в боротьбі за відродження Великої Німеччини!».
Цього ж дня разом з залишками свого почету, він залишив Фленсбург і вирушив до Марне в Діксандер, що на східному узбережжі Шлезвіг-Гольштейн. Його особистий ад’ютант Йозеф Кермайєр, запропонував свому шефу летіти на Південь, доки в них ще є літак. Тоді вони хоча б змогли зустрітися зі своїми дружинами. Рейхсфюрер відхилив таку пропозицію, мовляючи, що в такий важкий час мущини не повинні думати про свої особисті інтереси.
Дорога була важка, рейхсфюреру довелось спати, чи то у машині під відкритим небом, чи десь у розвалених будинках. Він думав лише про дві речі – про те, як йому, все ж таки знайти штаб союзників і укласти мир, та про свої дві сім’ї, які знаходились на Півдні Німеччини.
Накінець після важкої подорожі, чотири машини досягли гирла Ельби, а далі рухатися було взагалі не можливо. Гіммлер звичайно вирішив скористатися човном. Залишивши машини, невелика купка есесівців, які вже майже не відрізнялися від потоку блукаючих біженців, заплативши біля 500 рейхсмарок, зійшли на борт рибацького судна і переправились разом з деякими цивільними на інший бік Ельби.
З цього місця їх очікувала важка подорож, але Гіммлер не хотів втрачати своєї останньої надії на спасіння, він вирішив йти далі. Разом зі своїми вірними людьми, йому довелося ночувати в сільських хатах та відчути звичайне сільське життя без комфорту, але поставлена мета на вівтар свободи – головне. Компанія у них була така, окрім Кермайера в склад групи втікачів входили, группенфюрер SS Брандт, группенфюрер SS Олендорф, группенфюрер SS Гебхардт, штандартенфюрер SS Вернер Гротманн і штурмбаннфюрер SS Махер, та інші.
Напротязі декількох наступних днів, вони рухались на Південь через Нойхаус до Бремерфорда.